ПРАВОВА ДЕРЖАВА в контексті новітнього українського досвіду КИЇВ ПАРЛАМЕНТСЬКЕ ВИДАВНИЦТВО 1999 ББК 67. 9 (4 УКР) 400 3-16
|
|
Скачати 4.68 Mb.
|
|
48 4 — 91308 49   хід, дотримання правового принципу рівності, а не якась особлива не-правова справедливість; справедливо те, що відповідає праву, а діяти по справедливості — означає діяти і по праву, у відповідності з його всезагальним масштабом і рівними для всіх мірами (нормами) свободи1.Справедливість є оціночним засобом, моральним критерієм, за допомогою якого ми встановлюємо допустимість чи недопустимість тих чи інших владних велінь. Якщо вважати, що право знаходить свою легітимацію через визнання його суспільством як належного, то в праві знайде своє відображення рівень соціальної справедливості; справедливість буде також і надалі критерієм легітимованих суспільством норм, буде виправдовувати чи піддавати їх сумніву, отже — підтверджувати їх чинність чи змушувати коригувати ці норми відповідно до нових ідеалів справедливості. Ось чому найвагоміший зміст ці поняття мають при їх розрізненні, а їх ототожнення збіднює обидва поняття. Соціальна справедливість сповнена власного соціального змісту. її реалізація здійснюється за допомогою різноманітних форм і засобів, хоча й правові є досить ефективними. Якщо справедливість є правильністю, істинністю, виправданістю соціального розрізнення людей у суспільних відносинах, то саме право, сприймаючи їх як вихідні критерії, перетворюється на засіб реалізації справедливості. Для підкріплення такої думки пошлемося на X. Харта, який t/ стверджує, що «право найкраще розуміти як "галузь" моралі або справедливості, а його "суттю" є не стільки втілення в наказах і погрозах, скільки відповідність принципам моралі та справедливості». «Це доктрина, продовжує він, - яка характерна не тільки для схоластичних теорій природного права, а й для певної сучасної теорії права, що критично ставиться до правового "позитивізму", успадкованого від Остіна. Проте тут знов теорії, що так безпосередньо уподібнюють право моралі, здається, в кінцевому підсумку, нерідко плутають один тип обов'язкової поведінки з іншим і залишають недостатній простір для різниці в типах між правовими та моральними нормами і для розбіжностей в їхніх вимогах»2. Слід вказати й на те, що цілий ряд правових норм обмежено підвладний або ж взагалі непідвладний безпосередній етичній оцінці через регулювання організаційних, технічних або технологічних процесів, де діють не принципи моралі чи етики, а принципи раціональності або технологічності правового регулювання тих чи інших відносин. Це не означає, що відповідні сфери в результаті не поєднуються з мораллю чи етикою, оскільки там, де діє людина, завжди присутня етика. Йдеться лише про те, що етичний бік тих чи інших відносин недостатньо представлений або взагалі відсутній у конкретно-правових відносинах (скажімо, вимоги до поведінки людей у сфері виробництв, технологічні норми, норми, що обслуговують застосування інших норм у правовій 1  Нерсесянц В, С. Право - математика свободы. - С. 10-11.2 Харт X. Л. А. Концепція права. - К., 1998. - С. 15. системі — дефініції, презумпції, преюдиції, процедурно-процесуальні норми тощо). Право — регулятор людської поведінки. Повернімося до визначення права. Його пізнавально-раціоналістичне визначення, згадане вище, охоплює лише один аспект сутності права. У цьому визначенні сутність права розкривається через раціональну природу людини, ЇЇ співіснування в суспільстві з іншими вільними і рівними індивідами. Але сутність права проявляється не лише з боку його як раціонального, яке є статичним. Вона проявляється також і у меті та призначенні права, спрямованості його на упорядкування суспільних відносин, тобто у динамічному, регулятивному аспекті Право у суспільстві виступає не просто як «явище в собі», а як зовнішній прояв, могутній регулятивний засіб, що спонукає особу діяти відповідно до вимог права. З цього боку право є норма, правило, мірило, міра того, як необхідно діяти особі в стосунках з іншими людьми. Право дає міру такої поведінки як окремій особі, що опиняється у сфері відповідних відносин, всім іншим особам, які підпадають під дію цієї норми. Так, особа, яка прагне заповісти майно сторонній особі, зобов'язана скласти заповіт відповідно до вимог цивільного права. Ця вимога є нормою, мірою для даної особи за таких обставин. Водночас ця норма, за рівних обставин, буде загальною мірою і для інших осіб, у яких виникне намір передати у спадок своє майно. Але від чого залежить ця міра? При регулятивному визначенні права як міри (норми) належного (необхідного) особливу роль відіграють морально-етичні категорії: рівність, свобода, справедливість. Однак тут вони виступають вже не як елементи сутності права, якими вони були у пізнавально-раціоналістичному визначенні, а як зовнішні морально-етичні критерії, що визначають міру самого права, силу владного впливу на суб'єктів права, на зміст права у відповідності з досягнутими у суспільстві морально-етичними уявленнями. Є логічним розрізняти в праві не лише окремі, а всі існуючі елементи морально-етичної надбудови, духовної сфери. Мають враховуватись такі складові морально-етичної сфери, як доброта, милосердя, повага до гідності людини тощо. Вони надзвичайно істотні для розуміння змісту правової регуляції, служать виправданням чи відкиданням її, стають не мірилом самого права, тобто самих себе, не абсолютними характеристиками права, а морально-ціннісними критеріями права. Спробуємо розглянути це питання більш детально — спочатку щодо рівності. Видається, що більш простою є проблема формальної правової рівності, принцип якої в найбільш узагальненому вигляді врегульований у статті 24 Конституції України як рівність усіх перед законом, тобто недопустимість будь-яких привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. 50 4* 51 Наприклад, Конституція України гарантує незалежність і недоторканність суддів і забороняє вплив на них у будь-який спосіб. З точки зору формальної рівності кожен суб'єкт права (громадянин чи посадова особа, як-от президент, прем'єр-міністр чи глава державної адміністрації, орган державної влади тощо) зобов'язаний дотримуватися цих приписів. Так само і щодо суддів: кожному судді гарантована така ж незалежність і недоторканність. Отже, право упорядкувало відмінності (за статтю, посадами тощо), які існують між людьми, між суб'єктами права взагалі, за єдиними підставами і мірою. Воно стало рівним мірилом поведінки у певних однакових випадках. Така рівність є рівністю формальною, рівністю перед законом, рівністю перед його заборонами, рівністю у покаранні в разі порушення закону. Тут формальна рівність вимагає здійснення діючого права без винятків, не зважаючи на особу. Загальна дія права і неможливість виведення будь-кого з-під дії закону і складають зміст формальної рівності. Усі суб'єкти права рівною мірою наділені правами й свободами і всім заборонено діяти в інтересах чи всупереч окремій особі, привілейовано виділяти її з кола інших рівних суб'єктів. Однак можливий і інший вид правової рівності. Наприклад, для визначення відповідальності за вчинення розбійного нападу у законодавстві будуть виділені групи за віком. Тобто, за умови інших рівних обставин неповнолітня особа буде покарана м'якше, ніж повнолітня. Диференційована відповідальність може застосовуватися також, якщо жертвою нападу стане чоловік в одному випадку, а в іншому — вагітна жінка. Ми спостерігаємо, що як Конституція, так і закон по-різному регулюють питання правового становища найманих працівників — і державних службовців, суддів — і вчителів тощо. І навіть у межах однієї категорії простежуються різні підходи до правового регулювання. Скажімо, судді загальних судів і судді Конституційного Суду України мають різний статус; або ж категорії державних службовців мають різний віковий ценз для призначення на посади. Який же критерій тут діє? Мова у цих випадках йде про так звану змістовну рівність, яку Конституція України розглядає як рівноправ'я (абсолютна рівність при цьому є неможливою, оскільки тоді йшлося б не про рівність, а про ідентичність1). І тут ми спостерігаємо певні складності у з'ясуванні загальних підходів до унормування суспільних відносин. Зміст рівноправ'я передбачає рівне поводження з людьми в усіх відношеннях, не допускає нерівного відношення за рівних обставин2. Ось чому коли йдеться про розбіжності, то, абстрагуючись від дрібних, слід виділяти серед них дійсно суттєві. Наявність таких істотних розбіжностей і є вагомою підставою для різного врегулювання законодавством суспільних відносин, а їх відсутність, навпаки, може стати обгрунтуванням відмови у різному врегулюванні цих відносин. Таким чином, вирішальним етапом у визначенні змісту поняття рівності є встановлення суттєвих ознак. Встановлюються вони насамперед Конституцією. Кон- ституція дає підстави для урівнювання в правах, скажімо, чоловіків та жінок у певному відношенні — політичному чи соціальному — і відступає від принципу рівності лише визначаючи віковий ценз при призначенні чи обранні певних осіб. Водночас Конституція проголошує лише загальні принципи рівності, які мають бути конкретизовані парламентом у чинному законодавстві. Звернімося знову до конкретного прикладу. Стаття 40 Конституції України встановлює, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов'язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Тобто ця норма таку можливість надає всім і у відношенні до цього права всім визначає єдину підставу і єдиний масштаб. Але у даній статті визначений лише загальний принцип права на письмові звернення. У Законі України «Про звернення громадян» конкретизуються як суб'єкти цього права, так і зміст правовідносин, підстави звернення, а також існуючі обмеження. За статтею 1 згаданого Закону право на колективні звернення обмежується для військовослужбовців (вони не можуть колективно звертатися з приводу питань їх службової діяльності). Для заяв і звернень певних категорій громадян передбачений особливий порядок їх розгляду (ст. 11, 12). Є особливості в реалізації цього права щодо іноземців. Але навіть така докладність не усуває негативного впливу цієї властивості права на відносини, що регулюються, і тому для врахування всіх особливостей суб'єктів права і різноманітності життєвих ситуацій право іманентно містить у собі набір необхідних правових механізмів. Є, скажімо, зобов'язування суду, інших правоохоронних та правозастосовчих органів враховувати при розгляді справ ступінь вини особи, її матеріальне становище, вік, інші важливі обставини. Тим самим право наближається до особи і більш справедливо регулює відповідні відносини. Вдамося до конкретного прикладу. 19 листопада 1997 р. до Конституційного Суду України звернулось дві групи народних делутатів щодо визнання неконституційними окремих положень та в цілому Закону України «Про вибори народних депутатів України», прийнятого Верховною Радою України 24 вересня 1997 рЛ У поданнях стверджувалося, що зазначений Закон, який запроваджував змішану (пропорційно-мажоритарну) систему виборів, не відповідає статті 76 Конституції України про рівне виборче право, а також статті 24 Конституції України про рівність конституційних прав громадян. Окрім інших аспектів, суб'єкти конституційного подання, вбачаючи порушення принципу рівності прав і свобод громадян в цілому і виборчих прав зокрема (ст. 24, 38 і 76 Конституції України), оскаржували саму виборчу систему, а також встановлення чотирьохвідсоткової виборчої квоти, висування кандидатів у депутати по багатомандатному виборчому округу через політичні партії та виборчі блоки партій  1 Хессе К. Основы конституционного права ФРГ. - М, 1981. - С, 215.2 Там само. Голос України. - 1997. - 23 жовтня. 52 53 (громадяни-партійці начебто отримували за законом подвійну можливість висувати свою кандидатуру на виборах). У поданнях вказувалось на відмінності у висуванні кандидатів в депутати по багатомандатних і одномандатних виборчих округах (щодо збирання підписів, відомостей про кандидата та їх оприлюднення, строків висування тощо), обґрунтовувалась теза, що в багатомандатному виборчому окрузі половина мандатів перестає бути об'єктом вільного змагання, привілеї у висуванні кандидатів надаються політичним партіям та виборчим блокам. В аналізованих поданнях, на наш погляд, не вдалося довести тотожність умов мажоритарної і пропорційної виборчих систем — така своєрідність існує як для однієї системи, так і для іншої. Отже, запровадження чотирьохвідсоткової виборчої квоти для партій не могло бути підставою для звинувачення у порушенні принципу рівності виборчих прав громадян. Нехтування цією обставиною являє собою методологічну помилку. Рішення Конституційного Суду з даного питання виявилося де в чому несподіваним: він не погодився з тезою про порушення рівності конституційних і виборчих прав, що обумовлювалось самою наявністю змішаної системи. Однак у частині тлумачення принципу рівності виборчих прав Конституційний Суд констатував, крім усього іншого, що Закон «Про вибори народних депутатів України» не забезпечує рівних правових можливостей у здійсненні громадянами України виборчого права на стадії висування кандидатів у народні депутати України. Конституційний Суд визнав також, що Закон позбавляє суб'єктів виборчого процесу рівних можливостей встановленням неоднакових термінів висування і реєстрації кандидатів у народні депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі і в одномандатних виборчих округах, а також неоднакового терміну для забезпечення виготовлення передвиборних плакатів у багатомандатному загальнодержавному та одномандатних виборчих округах. В результаті Конституційний Суд визнав відповідні положення Закону неконституційними, зігнорувавши суттєві відмінності, що існують між мажоритарною і пропорційною системами, відсутність залежності між здобуванням мандатів в одній системі і в іншій. Конституційний Суд у цій ситуації, на наш погляд, не врахував принципу істотних відмінностей між відносинами, які регулюються. У цьому відношенні цікавим є досвід Конституційного Суду ФРН, який в одному із своїх рішень зазначив, що спосіб регулювання може бути названий довільним і таким, що не відповідає конституції, якщо для диференціації не знайдуться розумні, природні або інші переконливі докази1. Аналогічну позицію зайняв Верховний суд США, який по справі Мак-Гован проти Меріленда (1961 р.) констатував: «Чотирнадцята поправка залишає штатам широку можливість прийняття законів, які по-різному регламентують положення різних груп населення... Існує презумпція того, що легіслатури штатів діють в межах конституційних вимог, хоча в дійсності прийняті ними закони ма- 1 Хессе К Основы конституционного права ФРГ. - С. 217 - 218.ють наслідком певну нерівність. Допущена законом нерівність не визнається неконституційною, якщо сукупність будь-яких фактів розумним чином доводить його обгрунтованість»1. Принцип рівності не повинен абсолютизуватись, оскільки це може завдати шкоди самій справедливості, етичним підвалинам суспільства. Право прагне забезпечити рівність усіх перед законом, забезпечити рівність стартових можливостей людей у суспільстві, в певних випадках ліквідувати існуючу фактичну нерівність людей, щоб досягти більшої соціальної справедливості. Досить переконливо з приводу такого розуміння вихідних критеріїв висловився Дж. Ролз: «Вбачається розумним припустити, що сторони у вихідному положенні (виділено мною. — А. 3.) рівні. Тобто всі мають ті ж самі права в процедурі вибору принципів; кожен може зробити припущення, виставити причини на користь їх прийняття і т. д. Зрозуміло, що мета цих умов полягає в уявленні рівності між людськими істотами як створіннями, що мають власну концепцію блага і здатні до почуття справедливості. Основу рівності слід шукати в подібності людей у цих двох аспектах. Системи цілей не ранжовані за цінностями. Кожна людина має необхідну здатність розуміти прийняті принципи і діяти відповідно до них. Разом з завісою невідання ці умови визначають принципи справедливості як чесності, на які раціональні особи, що дбають про власні інтереси, погоджуються як рівні, хто не мають переваг один перед одним за рахунок соціальних і природних випадковостей»2. Надмірне вирівнювання стає «вирівнюванням справедливості», тобто фактичною несправедливістю, формальним правом, грубим виразом рівності у нерівності. Ось чому немає сенсу говорити і про загальну історичну тенденцію посилення рівності права. Право розвивається на кожному історичному етапі відповідно до суспільних закономірностей, грунтується на досягнутому суспільством рівні етики. Якщо така відповідність існує, то це вже є прогресом. Якщо ні — це стає фактором погіршення самого права, його сутності, оскільки більшою мірою нівелює необхідно існуючі розбіжності між людьми. Посилення рівності права в історичній перспективі має сприйматись через призму того, що розуміється під такою рівністю. Якщо це відмова від дрібних відмінностей між по-різному врегульованими відносинами — посилення такої рівності буде благом. Якщо це відмова від суттєвих ознак, які характерні для різних людей, різних відносин, то посилення такої рівності буде нічим іншим, як суб'єктивізмом і свавіллям. Саме з цих міркувань слід підходити до оцінки того, що право прагне все більшої рівності, що історія права є історією «прогресуючої еволюції змісту, масштабу і міри формальної (правової) рівності при 1 Цит. по; Лафитский В, И. Основы конституционного строя США. - М., 1998. -С. 227 - 228. 2 Ролз Дж. Теория справедливости. - Новосибирск, 1995. - С. 32. |
Схожі:
|
1. УКПМ це форма сучасної укр літературної мови, специфіку якої зумовлюють... Зв'язок з правовими дисциплінами — укр мова пов'язана з такими сферами: судочинство та нотаріат, юридична документація, правнича... |
Підручник з предмету "ЗЕМЕЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ" Декларації про держ суверенітет Укр 18. 12. 1990 Земельний кодекс УРСР, де земля, її надра, повітряний простір, ресурси, що знаход... |
|
Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава Стаття Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава |
Рейтинг: Швеція правова держава №1 |
|
ПРОЕКТ Концепція розвитку домену. УКР Україні в рамках процедури інтернаціоналізованих доменних імен (IDN), є загальнодоступним ресурсом спільного користування. Адміністрування... |
План Україна як правова держава: принцип обмеження влади конституцією... Україна як правова держава: принцип обмеження влади конституцією та законами, принцип поділу влади |
|
Розділ I ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ Стаття Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава |
Розділ I ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ Стаття Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава |
|
ББК 67. 9 (4УКР) 400. 5я43 В 41 України; М. Ф. Рибачук, доктор філософських наук, професор; В.І. Співак, заслужений юрист України; Л. А. Татарні-кова, заслужений... |
Василь Дрозд Дивокрай Тернопіль 2007 ББК 84 (4 Укр.) 5 Д 75 Заліщицьке Наддністров’я, що здавна приваблює неспокійних мандрівників. Неповторна краса Дністровського каньйону, Червоноградського... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua