|
|
Скачати 1.1 Mb.
|
Підстави виникнення зобов'язаньГосподарські зобов'язання виникають у таких випадках: – безпосередньо із закону або іншого нормативного акту, що регулює господарську діяльність; – з акту управління господарською діяльністю; – з господарського договору або інших угод, передбачених законом; – внаслідок спричинення шкоди, придбання або зберігання майна суб'єктом господарювання за рахунок іншого суб'єкта без достатніх на те підстав; – в результаті створення об'єктів інтелектуальної власності і інших дій суб'єкта, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує виникнення правових наслідків у сфері господарювання. Суб'єкти зобов'язання – це особи, що беруть участь в ньому: кредитор і боржник. Кредитор – це сторона, що має право вимагати здійснення якихось дій. Боржник – сторона, зобов'язана виконати дії або утриматися від них. Класифікація господарських зобов’язаньРозвиток ринкової економіки в Україні характеризується різноманіттям форм власності й організаційно-правових форм господарюючих суб’єктів, багатьма формами виробничої діяльності та видами договорів і зобов’язань, що з них виникають. Тому великого значення набуває проведення класифікації господарських зобов’язань, що дозволяє розташувати їх у певній послідовності, виявити особливі риси, відокремити один вид від одного для кращого й більш ефективного правозастосування. У науковій і навчальній літературі можна зустріти декілька видів класифікацій господарських зобов’язань. Нашою метою є узагальнення різних точок зору та наведення найбільш популярних й загальноприйнятих. По-перше, необхідно зазначити, що в ст. 173 ГКУ визначено такі види господарських зобов’язань: майново-господарські та організаційно-господарські. Майново-господарські виникають при здійсненні господарської діяльності, внаслідок якої одна сторона повинна вчинити на користь іншої сторони певну господарську дію або утриматися від неї. Організаційно-господарські виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання і суб'єктом організаційно-господарських повноважень, коли зобов'язана сторона повинна вчинити на користь іншої сторони певну дію або утриматися від неї. За підставами виникнення виділяють договірні зобов’язання (з господарських договорів) і позадоговірні (з фактів заподіяння шкоди, незаконного придбання або збереження майна тощо). Відносно розподілу прав та обов’язків суб’єктів зобов’язання поділяють на односторонні та взаємні. В односторонніх одна сторона має тільки права, а інша – тільки обов’язки (наприклад у процентних кредитних відносинах). У взаємних кожен учасник зобов’язання має як права, так і обов’язки (наприклад, за договорами поставки або оренди). Залежно від конкретизації предмета виконання договору зобов’язання можуть бути однооб’єктними або альтернативними. В однооб’єктному зобов’язанні предметом є чітко окреслена дія, яка не підлягає замінюванню (наприклад, якщо зобов’язання виникло з факту заподіяння шкоди, боржник повинен відшкодувати її в натурі, а саме: надати річ того ж роду і якості). В альтернативних зобов’язаннях боржник має право вибору з декількох дій, передбачених законом або договором (наприклад, розрахуватися у грошовій формі або в натуральній). За характером взаємозв’язку зобов’язання поділяють на такі види: – головні – самостійні зобов’язання, які не залежать від виникнення або припинення інших зобов’язань; – акцесорні (додаткові), – що обслуговують головні зобов’язання у вигляді гарантійних і забезпечувальних заходів, а тому перестають діяти з припиненням головного зобов’язання; наприклад, при видачі кредиту банк оформляє договір застави на майно боржника, який припиняється з моменту виконання кредитного договору. Залежно від сукупності прав та обов’язків, якими володіють сторони, зобов’язання поділяють на прості й складні. У першому випадку сторони зв’язані одним правом й одним обов’язком, в другому – сторони мають декілька прав та обов’язків. За суб’єктним складом розрізняють двосторонні та багатосторонні зобов’язання. Якщо на сторонах кредитора та боржника виступає по одній особі, то зобов’язання вважається двостороннім. Але частіше в одному зобов’язанні беруть участь декілька кредиторів і боржників, це – множинність у зобов’язанні. Якщо декілька боржників повинні виконати зобов’язання перед одним кредитором, множинність називається пасивною. На відміну від боржника кредитор виявляє активні дії щодо вимоги боргу, а тому множинність кредиторів називається активною, а зобов’язання – з активною множинністю. Здебільшого зобов’язання з множинністю є частковими, в яких кожен кредитор має право вимагати виконання, а кожен боржник зобов’язаний виконати зобов’язання у відповідній частці, при цьому частки передбачаються рівними. З цього правила можливі й винятки. У випадках, коли перед кредитором постають декілька боржників, він має право вимагати виконання зобов’язання в повному обсязі або частково як від усіх боржників солідарно, так і від кожного окремо (за своїм вибором). Не отримавши повного виконання зобов’язання від одного з боржників, кредитор має право вимагати виконання його частки від інших боржників. Солідарні боржники зобов’язані перед кредитором до повного виконання зобов’язання. Виконання зобов’язання одним з боржників звільняє інших солідарних боржників від його виконання перед кредитором. Той з боржників, хто виконав зобов’язання, отримує право регресної (зворотної) вимоги від інших боржників, за яких він здійснив виконання, тобто стає їх кредитором. Окрім зобов’язань з солідарною відповідальністю у господарських відносинах виникають зобов’язання з солідарними вимогами кредиторів, коли кожен з кредиторів може висунути вимоги до боржника у повному обсязі. Виконання зобов’язань у повному обсязі на користь одного кредитора звільняє боржника від їх виконання перед іншими солідарними кредиторами. У солідарного кредитора, який прийняв виконання боржника, виникає зобов’язання перед іншими кредиторами щодо відшкодування часток, що їм належать. Існує ще один вид зобов’язань з множинністю – це субсидіарні зобов’язання. Вони мають місце коли законом або договором передбачено, що при невиконанні основним боржником вимог кредитора їх зобов’язаний виконати субсидіарний (додатковий) боржник (наприклад, укладається договір поруки, за яким поручитель повинен гарантувати виконання вимог кредитора). Залежно від кола суб’єктів господарювання зобов’язання бувають загальногосподарськими та внутрішньогосподарськими. Загальногосподарські зобов’язання виникають між учасниками господарювання, які не мають внутрішньогосподарських зв’язків (наприклад, з угод поставки, купівлі-продажу, оренди, що укладаються між підприємцями). Внутрішньогосподарські зобов’язання виникають на підставі правовідносин головного підприємства з його структурними підрозділами (філіями, представництвами тощо) або відносин структурних підрозділів між собою. Виконання господарських зобов’язань Процес виконання зобов’язання залежно від його характеру та змісту інколи може бути здійсненням однієї дії. Але частіше це складний та довгий процес, що включає декілька різних дій, кожна з яких має бути виконана в певні строки, у певному місці, у визначеному порядку. Виконання зобов’язання боржником – це здійснення ним дій, які повинні бути проведені відповідно до змісту зобов’язання. Це передача речей у власність кредитора або виплата йому грошових сум, виконання робіт, надання послуг тощо. Виконання зобов’язання може проявлятися і в тому, що боржник утримується від здійснення певних дій, передбачених законом або договором. Чинне цивільне законодавство передбачає певні правові важелі, що дозволяють кредитору впливати на несумлінного боржника або контрагента, який не виконує договір, і задовольняти в цьому випадку свої законні вимоги без згоди боржника за допомогою засобів, що забезпечують виконання зобов'язань. До них відносять неустойку, поруку, гарантію, заставу, завдаток і притримання. Неустойка (штраф або пеня) – це грошова сума або майно, яке боржник повинен передати кредитору у разі порушення свого зобов'язання. Штраф – це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов'язання. Пеня – це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Порука – це договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання останнім свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Поручитель може забезпечувати виконання зобов'язання в цілому або частково. Поручителем може бути як одна особа, так і декілька осіб. Порука найчастіше має місце у відносинах між фізичними особами, коли йдеться про забезпечення виконання зобов'язань. Гарантія – це такий спосіб забезпечення виконання зобов'язань, за яким банк або інша фінансова установа чи страхова компанія (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарантія як засіб забезпечення зобов'язань застосовується в основному між юридичними особами. Завдаток – це грошова сума або рухоме майно, що видається кредитору боржником у рахунок належних з нього за договором платежів на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо порушення зобов'язання відбулося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора, якщо з вини кредитора – то він зобов'язаний повернути боржнику завдаток у подвійному розмірі. Застава – це такий засіб забезпечення зобов'язання, за допомогою якого одна особа (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, отримати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом. Види застави: – іпотека – застава нерухомого майна, яке залишається у володінні заставодавця або третьої особи; – заклад – застава рухомого майна, яке передається у володіння заставодержателя або за його наказом третій особі. Якщо предметом застави є нерухоме майно, то договір застави підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Рухоме майно може бути зареєстровано на підставі заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису про реєстрацію до Державного реєстру застав рухомого майна. Притримання – це такий спосіб забезпечення зобов'язання, при якому кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржнику, у випадку невиконання останнім в строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредитору пов'язаних з нею витрат, має право притримати цю річ у себе до виконання боржником зобов'язання. До кредитора, який притримує річ, не переходить право власності на неї. Він відповідає за втрату, знищення або пошкодження речі. Вимога кредитора, який притримує річ, задовольняється з її вартості згідно зі ст. 591 ЦКУ, тобто після реалізації цієї речі – продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено законом або договором. Якщо публічні торги не відбулися, то за згодою заставодержателя та заставодавця предмет застави може бути переданий у власність заставодержателя за початковою ціною. Припинення зобов’язання Зобов’язання припиняється за наявності відповідних юридичних фактів, які виступають підставами (способами) припинення й будь-якого іншого правовідношення. В Цивільному кодексі України передбачено можливість припинення зобов’язання частково або у повному обсязі на підставах, установлених законом або договором. Отже, зобов’язання припиняється у таких випадках: – належного виконання; – зарахування зустрічних однорідних вимог; –згоди сторін внаслідок передавання боржником кредиторові відступного (грошей, майна тощо); – домовленості сторін про заміну первісного зобов’язання новим зобов’язанням між тими ж сторонами (новація); – прощення боргу; – поєднання боржника й кредитора в одній особі; – неможливості його виконання у зв’язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає; – смерті боржника або кредитора, якщо воно нерозривно пов’язано з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою;
Тема 14. ГОСПОДАРСЬКИЙ ДОГОВІР Згідно зі ст. 626 ЦКУ договір – це угода двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. У Господарському кодексі України не наведено визначення господарського договору, але в юридичній літературі висловлюється думка, що господарським може вважатися договір, укладений між суб'єктами підприємницької діяльності для досягнення господарських і комерційних результатів. Це – виробництво та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг. Види договорів можна класифікувати: 1) за суб'єктним складом: – односторонні – одна сторона бере на себе обов'язок перед іншою стороною виконати певні дії або утриматися від них, а інша сторона наділяється лише правом вимоги без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони (дарування, договір позики); – двосторонні – правами і обов'язками наділяються обидві сторони; – багатосторонні – укладаються більш ніж двома сторонами; 2) за способом виникнення: – реальні – договори, які вважаються укладеними з моменту передачі речі (дарування, договір позики); – консенсусні – договори, які виникають з моменту досягнення сторонами згоди на укладання договору (купівля - продаж, оренда); 3) за еквівалентною ознакою: – оплатні – виконання договору приносить прибуток обом сторонам; – безоплатні – виконання договору дає прибуток одній стороні, наприклад договір дарування. Форма та зміст договору Відносно господарських договорів діє загальне правило, згідно з яким вони мають бути укладені в письмовій формі (ст. 208 ЦКУ). Господарські договори – це частина цивільно-правових договорів, спрямованих на передачу товарів, виконання робіт і надання послуг з метою здійснення підприємницької діяльності або з іншою метою, не пов'язаною з особистим споживанням. При цьому сторонам договору (або одній з них) необхідно мати мету – отримання прибутку. Договір вважається укладеним, якщо між сторонами в належній формі досягнуто угоду за всіма істотними умовами. Зміст господарського договору складають договірні умови, які поділяються на обов'язкові (істотні) та додаткові. Істотні – це умови, визнані законом і необхідні для виконання договорів певного виду, а також умови, за якими на вимогу однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Це умови, без яких договір певного виду не може бути укладений. Але у будь-якому випадку сторонам слід узгоджувати умови щодо предмета договору, ціни та терміну його дії (ст. 180 ГКУ). Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір (оферту), відповіді про прийняття цієї пропозиції (акцепту). Якщо для укладення договору необхідна передача майна, договір вважається укладеним з моменту його передачі. Додаткові умови вносяться у договір за згодою сторін, вони не впливають на факт укладання договору та його дійсність. Якщо договір підлягає обов'язковій державній реєстрації, то він вважається укладеним з моменту його реєстрації (договір доручення). Тема 15. ГОСПОДАРСЬКО–ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ За порушення у сфері господарювання суб'єкти господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність, що здійснюється шляхом застосування до порушника господарських санкцій. Це гарантує захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави й забезпечує правопорядок у сфері господарювання. Функції господарсько-правової відповідальності Штрафна функція. Оскільки господарсько-правова відповідальність зумовлена протиправною поведінкою, ця функція є реакцією на вже скоєні дії у вигляді відповідальності шляхом покарання порушника економічними санкціями. Ця функція відображається в таких санкціях, як неустойка, штраф і пеня. Функція попередження правопорушень полягає в тому, що внаслідок застосування відповідальності не тільки усувається факт правопорушення, але й застосовуються правові заходи, спрямовані на усунення його причин та умов. Компенсаційна функція полягає у відновленні порушеного майнового становища потерпілого шляхом реалізації на його користь компенсаційних майнових санкцій, застосованих до порушника. Стимулююча функція властива практично всім видам санкцій. Її метою є задоволення економічного інтересу потерпілого шляхом стимулювання порушника до правомірної поведінки. Господарські санкції – засоби впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких наступають несприятливі економічні та правові наслідки. Види господарських санкцій 1. Відшкодування збитку. В ч.1 ст. 224 ГКУ сказано: «учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або встановлені вимоги до здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати заподіяний цим збиток суб'єкту, права й законні інтереси якого порушені». Під збитком розуміють витрати, понесені правою стороною, втрату або пошкодження майна, а також неотримані доходи (ст. 224 ГКУ). 2. Штрафні санкції. Згідно зі ст. 230 ГКУ такими визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарських зобов'язань. 3. Оперативно-господарські санкції – заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторного порушення зобов'язання. Вони застосовуються самими сторонами в односторонньому порядку. Підставою для застосування таких санкцій є факт порушення господарського зобов'язання іншою стороною. Цей вид санкцій може використовуватися потерпілою стороною в позасудовому порядку й без пред'явлення попередньої претензії до порушника. Види оперативно-господарських санкцій: – одностороння відмова від виконання своїх зобов'язань зі звільненням правої сторони від відповідальності за це; – відмова правої сторони від подальшого виконання зобов'язання, порушеного іншою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором зобов'язання; – відмова від майбутніх господарських відносин зі стороною, що порушила зобов'язання, та ін. Адміністративно-господарські санкції – заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Цей вид санкцій застосовують уповноважені органи державної влади або місцевого самоврядування. Види адміністративно-господарських санкцій: – вилучення прибутку; – адміністративно-господарський штраф; – ануляція ліцензії (патенту); – обмеження або припинення діяльності підприємця та ін. Підстави господарсько-правової відповідальності Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є скоєння ним правопорушення в сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання або порушення правил господарської діяльності, якщо не доведе, що ним були вжиті всі заходи для недопущення господарського правопорушення. За невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання або порушення правил ведення господарської діяльності порушник відповідає майном, що належить йому. Сторони можуть передбачити деякі обставини, які через свій надзвичайний характер можуть бути підставами для звільнення сторін від господарської відповідальності. Тема 16. ЗАХИСТ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ Важливою умовою функціонування ринкового механізму є законність і дисципліна у діяльності суб’єктів господарювання. Держава встановлює загальні “правила гри” шляхом законодавчого регулювання підприємницької діяльності. При цьому вона гарантує дотримання прав і законних інтересів господарюючих суб’єктів. Державні гарантії розподіляються на загальні та майнові. Суть перших – у тому, що держава гарантує всім учасникам господарської діяльності рівні права й створює однакові можливості доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Майнові гарантії прав підприємців – у тому, що держава шляхом прийняття відповідного законодавства та створення спеціальних структур гарантує недоторканність їхнього майна й забезпечує захист прав власності. У процесі господарської діяльності між підприємцями, державними і іншими органами виникають, здійснюються та припиняються різноманітні господарські правовідносини. Цей процес не може завжди відбуватися без конфліктів, непорозумінь або суперечок між його учасниками. Такі розбіжності стосовно прав й обов’язків сторін у господарських відносинах називаються господарськими спорами. Для окремих категорій господарських спорів законодавство визначає спеціальний порядок їхнього досудового врегулювання (розд. ІІ Господарського процесуального кодексу України). Більшість спорів може бути передано на розгляд господарського суду без досудового врегулювання, оскільки ст. 5 ГПК України закріплює, що сторони в обов’язковому порядку застосовують заходи досудового врегулювання тільки господарських спорів, що виникають з договорів перевезення, надання послуг зв’язку, а також державного замовлення. Таким чином у цих випадках сторони можуть звернутися за захистом своїх прав до господарського суду тільки після того, як контрагенту була направлена претензія, яку він або відхилив, або не дав на неї відповіді у строки, встановлені законодавством. В інших випадках передача господарського спору до суду відбувається після виконання процедури, передбаченої умовами укладеного договору, або безпосередньо після порушення законного права або інтересу однієї сторони зобов’язання. Досудове врегулювання господарських спорів дозволяє підприємцям та іншим учасникам господарської діяльності, не звертаючись до суду, без додаткових витрат на держмито та судові процедури врегулювати існуюче протиріччя. Підприємство або підприємець, право якого порушено, для безпосереднього врегулювання спору з порушником звертається (у випадках, передбачених ст. 5 ГПК) до нього з письмовою претензією. Законом установлено чіткі вимоги до змісту та форми претензії (ст. 6 ГПК). Необхідно пам’ятати, що право на звернення з претензією є суб’єктивним правом підприємства або підприємця, а надання відповіді на претензію в установленому законом порядку та певні строки – їхній обов’язок. Законодавство передбачає два види строків розгляду претензії – загальний та спеціальний. У першому випадку претензія має бути розглянута у місячний термін, який починається з дня її отримання, у другому – коли обов’язковим для обох сторін правилом або договором передбачено право повторної перевірки відбракованої замовником продукції (товарів) підприємством-виготовлювачем; претензії, пов’язані з комплектністю і якістю продукції (товарів), розглядаються у двомісячний термін. При розгляді претензії підприємствам потрібно звірити розрахунки, провести експертизу або виконати інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору та направити відповідь заявнику. Вимоги до форми та змісту відповіді на претензію також закріплюються законодавством. Захист прав і законних інтересів підприємців господарськими судами Основним засобом відновлення порушених прав і законних інтересів громадян, підприємств і підприємців є судовий захист, що здійснюється від імені держави. Порядок і форми захисту прав господарськими судами визначаються передусім нормами ГПК України. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (ст. 124 Конституції України). Правосуддя відносно господарських спорів здійснюється господарськими судами. Відповідно до Закону України “Про господарський суд” систему спеціалізованих судів, що здійснюють правосуддя у господарських відносинах, складають: Вищий господарський суд України, апеляційні суди регіонів і місцеві господарські суди. Разом з тим деякі спори (наприклад, ті, що виникли з договорів про перевезення вантажів у прямому міжнародному сполученні) розглядають загальні суди; ряд категорій спорів віднесено до компетенції інших органів, які розглядають їх в адміністративному порядку (наприклад, спори про встановлення цін на продукцію, погодження стандартів і технічних умов тощо). Порядок розгляду справ та інші питання судової процедури визначає Господарський процесуальний кодекс України. Звертаючись до господарського суду з позовом про захист своїх порушених прав, позивач повинен сплатити державне мито в бюджет України в установленому порядку та розмірі. Для майнових позовів законодавством установлено суму мита у розмірі 1% від суми позову, але не менше трьох і не більше ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян, для позовів немайнового характеру, а також для заяв у справах про банкрутство – п’ять неоподаткованих мінімумів. При здійсненні правосуддя господарський суд повинен забезпечити повний, об’єктивний та неупереджений розгляд спору. Сторонам надаються відповідні процесуальні права, а саме: на відвід судді, на колегіальний розгляд справи, на оскарження рішень суду тощо. Разом з правами закон накладає на сторони процесуальні обов’язки, у тому числі сумлінно користуватися належними правами, дотримуватись закону тощо. Справи у місцевих господарських судах звичайно розглядаються одним суддею, але будь-яка справа може бути розглянута колегіально – у складі трьох суддів. Підсумком судового розгляду справи є судове рішення – владний акт, який пов’язує правову норму з конкретним юридичним фактом, установлює права і обов’язки конкретних суб’єктів права. Судове рішення виноситься ім’ям України, є обов’язковим для виконання на всій її території особами, яким воно адресоване. Рішення господарського суду вступає в законну силу після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття. У випадку внесення апеляційної скарги рішення, якщо воно не відмінене, набирає чинності після вирішення справи апеляційною інстанцією. У разі незгоди однієї сторони (або обох сторін) з рішенням господарського суду законом передбачається право на його оскарження. Законодавством встановлено порядок перегляду судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, впродовж яких перевіряється законність та обгрунтованість прийнятих судами попередніх інстанцій рішень, ухвал і постанов. Апеляційна скарга або подання вноситься до апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом. У скарзі обов’язково вказуються підстави, за якими виникло питання про перегляд рішення місцевого господарського суду. Розгляд апеляційної скарги на рішення місцевих господарських судів здійснюється колегіями в складі трьох суддів у двомісячний строк з дня надходження справи в апеляційну інстанцію. За результатами розгляду апеляційної скарги (подання) апеляційний господарський суд приймає постанову, яка набирає чинності з дня її прийняття. Окрім цього, Вищий господарський суд України може переглядати рішення місцевих господарських судів, що набули чинності, та постанови апеляційних господарських судів у порядку касаційного провадження. Порядок подання та зміст касаційної скарги майже такий самий, що й при апеляційній скарзі. Відмінністю є, по-перше, те, що касаційна скарга подається протягом одного місяця з дня набрання чинності рішення місцевого господарського суду або апеляційного господарського суду, по-друге, в касаційній скарзі не повинно бути посилань на недоведеність тих або інших обставин справи (ст. 109 – 111 ГПК). Касаційна скарга розглядається у двомісячний термін з дня надходження справи разом з касаційною скаргою (поданням) у Вищий господарський суд України. Основна відмінність розгляду справи в касаційній інстанції від апеляційної у тому, що касаційній інстанції належить право відміни рішень та постанов попередніх інстанцій і передачі справи на новий розгляд у суд першої інстанції. Вказівки, що містяться в постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Постанови Вищого господарського суду, прийняті в результаті перегляду рішень місцевого господарського суду або постанов апеляційного господарського суду, за ініціативою сторін або Генерального прокурора України можуть бути переглянуті Верховним Судом України. Оскарження постанов Вищого господарського суду у Верховному Суді України можливе лише по досить обмеженому колу найбільш вагомих підстав (наприклад, застосування Вищим господарським судом нормативно-правового акту, що суперечить Конституції України). За результатом розгляду касаційної скарги більшістю голосів суддів, що беруть участь у розгляді справи, ухвалюється постанова Верховного Суду України. Вона є остаточною й не підлягає оскарженню. Зразки оформлення процесуальних документів при вирішенні господарського спору Суть справи: завод агрегатних станків уклав договір з фірмою “Омега” на постачання 12 станків з набором запасних частин. Поставка повинна здійснюватися щоквартально по три станки. В процесі виконання договору були допущені такі порушення: у третьому кварталі поставка товару була здійснена з запізненням в одинадцять днів, у четвертому кварталі недопоставлено два комплекти запасних частин до станків. Кутовий штамп підприємства–позивача з вихідним номером і датою Генеральному директорові заводу агрегатних станків ______________________ поштова адреса підприємства ПРЕТЕНЗІЯ про сплату неустойки за несвоєчасну поставку та недокомплектацію продукції на суму 7 200.00 грн Відповідно до укладеного договору поставки №____від “___”___________2005 року Ваше підприємство зобов’язано було поставити нам 12 комплектів станків за ціною 4 000.00 грн за одиницю з запасними частинами до них за ціною 1 000.00 грн за комплект на загальну суму 60 000.00 грн. Згідно з графіком поставки, що є невід’ємною частиною вказаного договору, у третьому кварталі 2005 р. товар мав бути поставлений у строк до 30 серпня. Фактично поставка відбулася 11 вересня 2005 р., що підтверджується актом № 3 приймання - передачі товару від 11 вересня 2005 р., підписаного представниками обох сторін договору. Окрім цього, у четвертому кварталі 2005 р. при прийманні товару (трьох станків і запчастин до них), виявлено відсутність двох комплектів запасних частин, що підтверджується актом № 4 від 30 листопада 2005 р., підписаним представником заводу О.Д. Перовим. Ваш рахунок № 765 від 20 листопада 2005 р. сплачено повністю. Враховуючи викладене, ПРОШУ СУД:
Додатки:
20.12.2005 р. Директор ООО “Омега” ______________/ / М.п. Підпис Кутовий штамп підприємства–відповідача з вихідним номером і датою Директорові ООО “Омега” ______________________ поштова адреса підприємства Відповідь на претензію На нашу адресу __(вказати дату) надійшла претензія за №____від 20 грудня 2005 р., в якій Ви вимагаєте сплату неустойки за порушення умов договору поставки №___від “___”_______2005 р., а саме: сплати пені за прострочку поставки товару на суму 5000.00 грн. і штрафу за недокомлектацію у розмірі 200.00 грн. Окрім цього, Ви просите доукомплектувати поставлені станки запасними частинами. Вашу претензію визнаємо частково через такі мотиви:
Додатки:
Генеральний директор заводу агрегатних станків _____________ / / Кутовий штамп підприємства – позивача з вихідним номером і датою У Господарський суд Харківської області _________________ адреса Позивач: ООО “Омега” _________________ адреса _________________ банківські реквізити Відповідач: завод агрегатних станків _________________ адреса _________________ банківські реквізити Позовна заява про стягнення неустойки на суму_______грн Відповідно до договору поставки за №___ від “____”_______2005 р. позивач повинен був згідно з графіком поставки здійснити поставку 12 станків і комплектів запасних частин до них щоквартально партіями по три станки. Але у третьому кварталі поставка товару була здійснена відповідачем із запізненням в одинадцять днів, що підтверджується актом № 3 приймання - передачі товару від 11 вересня 2005 року. У четвертому кварталі під час приймання товару виявлено недокомплектацію, а саме – відсутність двох комплектів запасних частин до станків. Цей факт зафіксовано в акті № 4 приймання-передачі товару від 30 листопада 2005 року. 20 грудня 2005 року нами було направлено претензію відповідачу з вимогами виконати зобов’язання договору поставки та сплатити неустойку у розмірі 7 200.00 грн. У своїй відповіді завод агрегатних станків нашу претензію визнав частково. Він зобов’язався допоставити два комплекти запчастин та виплатити штраф у розмірі 200.00 грн у десятиденний термін. Але й досі відповідач свої зобов’язання не виконав. Нашу вимогу виплатити пеню за прострочення поставки товару в третьому кварталі відповідач не задовольнив, посилаючись на те, що у затримці поставки винна залізниця. Зазначені пояснення вважаємо необгрунтованими, бо постачальником за договором поставки є саме завод агрегатних станків, а не залізниця. Враховуючи зазначене і керуючись ст. _____ ГПК України, ПРОШУ СУД:
Додатки:
Директор ООО “Омега” _______________ / / Тема 17. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ БІРЖ Одним з найважливіших учасників ринкового процесу є біржі, утворені підприємцями організації, що формують оптовий ринок товарів шляхом упорядження та регулювання біржових торгів. Основні види бірж – товарна й фондова. В ст. 279 ГКУ наведено визначення поняття “товарна біржа” як особливого суб'єкта господарювання, який надає послуги при укладанні біржових договорів, визначенні попиту та пропозицій щодо товарів, товарних цін; вивчає, впорядковує товарообіг і сприяє пов'язаним з ним торговельним операціям. Основна функція біржі – регулятивна. Вона визначає курс товарних цін, попиту та пропозицій. Товарна біржа – юридична особа, що діє на принципах самоврядування та господарської самостійності, має відособлене майно, самостійний баланс, рахунки в банках, печатку з найменуванням. Утворення товарної біржі здійснюється шляхом укладання угоди між її засновниками, яка визначає порядок і принципи створення біржі, склад засновників, їхні обов'язки, розмір і терміни сплати пайових, вступних і періодичних внесків. Товарна біржа діє на підставі статуту, що затверджується засновниками біржі, якими можуть бути фізичні й юридичні особи, окрім органів державної влади й місцевого самоврядування, а також державних і комунальних підприємств, що утримуються за рахунок державного бюджету. Біржа підлягає обов'язковій державній реєстрації. Основна мета біржі – сприяти зведенню в одному місці попиту й пропозицій щодо певних товарів. Товарні біржі розрізняються: – залежно від асортименту товару на вузькоспеціалізовані, спеціалізовані, універсальні; – за характером біржових операцій на біржі реального товару (предмет купівлі - продажу є реальним товаром) і ф'ючерсні (торгують контрактами на товар, тобто правом на купівлю); – за ступенем відкритості на публічні (участь в торгах беруть як члени біржі, так і відвідувачі) й закриті. Для забезпечення функціонування ринку цінних паперів створюється фондова біржа – акціонерне товариство, що зводить попит і пропозиції щодо цінних паперів, сприяє формуванню їхнього біржового курсу й здійснює свою діяльність відповідно до законодавства, статуту та правил фондової біржі. Об'єктами операцій фондової біржі є акції, облігації місцевих позик і підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, векселі. Фондова біржа створюється не менш ніж двадцятьма засновниками – торговцями цінними паперами, які мають відповідний дозвіл і вносять в статутний фонд не менше 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Біржа підлягає державній реєстрації. Діяльність фондової біржі спрямована виключно на організацію укладання договорів купівлі - продажу цінних паперів. Діяльність фондової біржі припиняється, якщо кількість її членів протягом установленого законом терміну залишається меншою, ніж мінімальна кількість, визначена законом. Правила біржової торгівлі є основним документом, що регулює порядок здійснення біржових угод, вони встановлюють норми поведінки учасників торгів, посадовців і працівників бірж, визначають зміст біржових угод і гарантії їх виконання. Біржові угоди Біржовими угодами називають дії громадян та організацій, спрямовані на встановлення, змінювання й припинення прав та обов'язків, які вчинено на біржі в результаті біржових торгів. На біржові угоди поширюються всі норми ЦКУ, що регулюють цивільно-правові угоди й договори. Згідно зі ст. 15 Закону «Про товарну біржу» біржовою угодою є договір, що має сукупність таких обов’язкових ознак: – є договором купівлі–продажу, обміну, поставки товарів, допущених до обігу на товарній біржі; – його учасниками є члени біржі або брокери; – його рекомендовано до реєстрації на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Зміст біржових угод не підлягає розголошуванню. Залежно від часу виконання біржові угоди поділяють на такі види: – угоди з негайним виконанням (товар є на складі й негайно передається покупцеві); – термінові угоди (на строк); видами термінових угод є форвардні та ф’ючерсні контракти, а також опціон. Форвардні контракти укладаються за умови, що купівля товару буде здійснена в майбутньому за ціною, визначеною на день укладання договору, а ф'ючерсні передбачають купівлю товару в майбутньому за ціною, встановленою на момент виконання договору. Опціон – документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому з фіксацією ціни на час укладання опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту. Бібліографічний список Конституція України. – Х.: Фоліо, 1997. – 48 с. Господарський Кодекс України. – К.: Атіка, 2003. – 208 с. Цивільний кодекс України. – Х.: Одіссей, 2004. – 408 с. Закон України „Про власність” // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 20. – С. 249. Закон України „Про господарські товариства”// Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №49. – Ст. 682. Закон України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 31. – Ст. 263. Основи правової охорони інтелектуальної власності в Україні: Підручник / За заг. ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. – К.: Юрінком Інтер, 2003. - 236 с. Саниахметова Н.А. Предпринимательское (хозяйственное) право Украины: Учебник. – Х.: Одиссей, 2005. – 800 с. Хозяйственное право Украины: Учебник /Под ред. А.С. Васильева, О.П. Подцерковного. – Х.: Одиссей, 2005. – 454 с. Хозяйственное право: Учебник / Мамутов В.К., Знаменский Г.Л., Хахулин К.С. и др. / Под ред. В.К. Мамутова – К.: Юринком Интер, 2002. – 912 с. ЗМІСТ Тема 1. Господарське право як галузь. Предмет і метод Господарського права. Господарське законодавство……………………3 Тема 2. Господарські відносини. Учасники відносин у сфері господарювання………………………………………………………………...6Тема 3. Правовий статус суб’єктів господарювання……………………..8Тема 4. Підприємництво як вид господарської діяльності……..………18Тема 5. Правове регулювання відносин власності та захист прав суб’єктів господарської діяльності………………………………………….20 Тема 6. Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності……….…………………………………………..23 Тема 7. Правове регулювання банкрутства………………………………25Тема 8. Правове регулювання інвестиційної діяльності………………..30Тема 9. Антимонопольне законодавство України………………………..34Тема 10. Правове регулювання банківської діяльності…..…………….39 Тема 11. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності……………………………………………………………………….44 Тема 12. Приватизація державних та комунальнихпідприємств………………………………………………………………….…49Тема 13. Господарські зобов’язання…………………….…………………53 Тема 14. Господарський договір……………………………………………60 Тема 15. Господарсько-правова відповідальність………………………61Тема 16. Захист прав та інтересів суб’єктів господарювання..………..64 Тема 17. Правове регулювання діяльності бірж…………………………69 Бібліографічний список………………………………………………………74 |
|
Законодавства У вітчизняній юридичній науці щодо питання про господарське право як галузь права |
Законодавстві суб'єктів господарювання укладати з державою державні контракти тощо Господарське право,як галузь права – це система правових норм, що регулюють відносини з |
|
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичний... «Господарське право» (відповідно до вимог ECTS) для студентів IV курсу / Уклад. Д. В. Задихайло Ю.Є. Атаманова, Р. П. Бойчук та ін.... |
Як і галузь права, галузь екологічного законодавства є комплексною Екологічне право — це комплексна галузь права, якою регулюються суспільні відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища,... |
|
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до організації самостійної роботи з курсу... Методичні вказівки до самостійної роботи курсу “Практична діяльність юриста (Практичне право)” складена на основі робочої програми... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Національний... Господарське право України. Програма курсу та методичні вказівки до виконання контрольних робіт для студентів заочної форми напряму... |
|
Гелич Ю. О., Нескороджена Л. Л. Навчально-методичні матеріали з дисципліни «Господарське право» Гелич Ю. О., Нескороджена Л. Л. Навчально-методичні матеріали з дисципліни «Господарське право». К.: НАВС, 201 І. 60 с |
Урок правознавства на тему: «ПРАВО» Основні поняття: право, норма права, галузь права, правовідносини, юридичний факт |
|
Господарське право Некомерційна господарська діяльність: поняття, суб’єкти, особливості правового режиму |
ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО Рекомендовано вченою радою Львівського державного університету внутрішніх справ (протокол №…від р.) |