|
|
Скачати 1.1 Mb.
|
| Тема 4. ПІДПРИЄМНИЦТВО ЯК ВИД ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Відповідно до ст. 42 ГКУ: ”підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктом господарювання (підприємцем) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку”. Згідно з цим можна виділити основні ознаки підприємницької діяльності: – ініціативність і самостійність; – творчий і інноваційний характер; – систематичність – регулярність, професійність; – ризик; – цільова спрямованість на одержання прибутку; – самостійна юридична відповідальність; – соціальна відповідальність. Підприємницька діяльність в Україні здійснюється за певними принципами, а саме: – вільний вибір видів підприємницької діяльності; –самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів виробленої продукції, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших ресурсів, використання яких не обмежено законом, установлення цін на продукцію й інші послуги; – вільний найм підприємцем працівників; – власний комерційний розрахунок; – вільне розпорядження прибутком, що залишився у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; – самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання валютного прибутку на власний погляд. В ст. 43 ГКУ передбачено свободу підприємницької діяльності. Це означає, що підприємці мають право самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, не заборонену законом. Однак це право має обмеження, пов'язані з тим, що існують види господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню. Перелік таких видів діяльності визначено у Законі України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 01.06.2001 р. Також існує обмеження підприємницької діяльності для певних суб'єктів – органів державної влади й місцевого самоврядування. Декрет Кабінету Міністрів України від 31.12.92 р. забороняє безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ, організацій, їхніх структурних підрозділів, а також посадовим особам державних органів та органів місцевого самоврядування. Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлено спеціальними законами. Так, особливості здійснення аудиторської діяльності обумовлює Закон України „Про аудиторську діяльність” від 22.04.93 р., особливості зовнішньоекономічної діяльності встановлено Законом України „Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.91 р. Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця. Організаційно-правова форма – це форма юридичної особи, що є суб'єктом підприємницької діяльності, саме вона характеризує специфіку створення суб'єкта, майновий статус, його права і права засновників (учасників) на майно, а також особливості їхньої відповідальності за зобов'язання суб'єкта. Порядок створення, функціонування й припинення діяльності суб'єктів підприємництва передбачено ст. 56 - 59 ГКУ. Особливості створення окремих організаційних форм, таких, наприклад, як господарські товариства, врегульовано в ст. 82, 83. Підстави припинення підприємницької діяльності передбачено в ст. 51 ГКУ. Відповідно до цієї статті підприємницька діяльність припиняється в таких випадках: – за власною ініціативою підприємця; – після закінчення терміну дії ліцензії; – у разі припинення діяльності підприємця; –на підставі рішення суду у випадках, передбачених законодавством. Відповідно до ст. 49 ГКУ суб'єкти підприємництва зобов'язані не завдавати шкоди навколишньому природному середовищу; забезпечувати безпеку виробництва, виконання санітарно-гігієнічних норм і вимог щодо захисту здоров'я працівників підприємства, споживачів продукції та населення. За заподіяну шкоду й збитки підприємець несе юридичну відповідальність, яка передбачена за порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової й податкової дисциплін, вимог до якості продукції і інших правил здійснення господарської діяльності. Тема 5. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ ТА ЗАХИСТ ПРАВ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Право власності в Україні охороняється Конституцією України, Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України „Про власність”. Згідно зі ст. 42 Конституції України кожний має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю. Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України право власності – це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за власною волею, незалежно від волі інших осіб. У ст. 2 Закону України „Про власність” від 07.02.91 р. право власності визначено як урегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном. Згідно зі ст. 134 ГКУ право власності – основне речове право в сфері господарювання. Суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності на свій погляд, одноособово або разом з іншими суб'єктами володіє, користується й розпоряджається майном, що належить йому (їм), у тому числі має право передавати майно іншим суб'єктам для використання його на правах власності, господарського ведення, оперативного управління або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених господарським законодавством. Зміст права власності становлять три правочини: володіння, користування та розпорядження власника своїм майном. У господарській діяльності існують різні форми власності, але всі вони по суті є різновидами двох форм власності – приватної й суспільної. Конституцією України передбачено три форми власності: приватна, колективна й державна (комунальна). Закон України "Про власність" визначає такі форми власності: державна, приватна колективна, індивідуальна, інтелектуальна, власність інших держав, юридичних осіб, спільних підприємств і міжнародних організацій. Суб'єктами права власності в Україні (ст. 3 Закон України "Про власність") є народ України, громадяни, юридичні особи, держава, а також інші держави і їхні юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав та особи без громадянства (апатриди). Майно може належати на праві загальної (часткової й спільної) власності громадянам, юридичним особам і державі. Допускається об'єднання майна, яке є власністю громадян, юридичних осіб і держави, й створення на цій основі змішаних форм власності, у тому числі власності спільних підприємств за участю юридичних осіб і громадян інших держав. Об'єктом права власності в межах господарського права є майно, яким визнається згідно зі ст. 139 ГКУ сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), що мають вартісне визначення, виробляються або використовуються суб'єктами господарювання й відображаються в їхньому балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Залежно від економічної форми, яку майно здобуває у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності відносять до основних фондів, оборотних засобів, коштів і товарів. Основні фонди поділяються на виробничі й невиробничі. Основні виробничі фонди – це засоби праці, тобто товарно-матеріальні цінності, які використовуються в процесі праці протягом декількох виробничих циклів, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вони поступово, частинами переносять свою вартість на виготовлену продукцію. Основні невиробничі фонди становлять засоби, що належать суб'єктам господарювання, але не використовуються у виробничій діяльності: житлові будинки, санаторії, будинки відпочинку, пансіонати, лікувальні установи, дитячі садки, клуби та ін. Оборотні засоби залежно від функціонального призначення поділяють на оборотні виробничі і оборотні невиробничі. До оборотних виробничих засобів відносять предмети, які повністю споживаються в кожному виробничому циклі, змінюючи або втрачаючи при цьому натурально-речовинну форму. Це, наприклад, сировина, матеріали, напівфабрикати, паливо, які повністю переносять свою вартість на виготовлену продукцію. Коштами в складі майна є національна і іноземна валюта, призначена для здійснення господарської діяльності. Товаром вважається продукція (товарні запаси), виконані роботи й послуги. Під товаром розуміють усе, що може бути об'єктом торговельних угод. А відповідно до п. 1.6 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.97 р. “товари – це матеріальні й нематеріальні активи, а також цінні папери й директиви, використовувані в будь-яких операціях, крім операцій щодо їхнього випуску (емісії) та погашення”. Цінні папери є особливим видом майна, самі по собі вони не мають матеріальної цінності, а втілюють у собі права на кошти, товари, послуги. Вони служать засобом платежу, а також можуть бути використані як застава для забезпечення платежів і кредитів. Майнові права суб'єктів господарювання охороняються законом. Майнові гарантії прав суб'єктів господарювання полягають у тому, що держава шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів, створення спеціальних структур гарантує недоторканність майна й забезпечує захист права власності. Вилучення державою у суб'єкта господарювання його майна допускається тільки у випадках, передбачених законодавством України. Згідно зі ст. 41 Конституції України "ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосовано лише як виняток за мотивів суспільної необхідності, на підставі і у порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного або надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом". Способи захисту прав суб'єктів господарювання, у тому числі майнових, передбачено в ст. 20 ГКУ. Відповідно до цієї статті права й законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються шляхом: – визнання наявності або відсутності прав; – визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, порушують права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; – відновлення становища, яке існувало до порушення прав і законних інтересів суб’єктів господарювання; – припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; – присудження до виконання обов’язків в натурі; – відшкодування збитків; –застосування штрафних, оперативно-господарських та адміністративно-господарських санкцій; –установлення, зміни та припинення господарських правовідносин; – застосування інших способів, передбачених законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання встановлюється Господарським кодексом України, Господарсько-процесуальним кодексом, Законом України „Про захист прав споживачів” та іншими законами України. Тема 6. ВИКОРИСТАННЯ У ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ Право інтелектуальної власності є сукупністю правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері інтелектуальної діяльності й інтелектуальної власності. Відносини, пов’язані з використанням у господарській діяльності об’єктів права інтелектуальної власності та з охороною прав на них, регулюються ГКУ (ст.154 - 158), Цивільним кодексом України (книга 4), Законами України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, „Про охорону прав на промислові зразки”, „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, „Про племінне тваринництво”, „Про охорону прав на сорти рослин”. Ці закони були прийняті у грудні 1993 р. Згідно зі ст.155 ГКУ об’єктами права інтелектуальної власності у сфері господарювання визнаються: – винаходи та корисні моделі; – промислові зразки; – сорти рослин і породи тварин; – торговельні марки (знаки для товарів і послуг); – комерційне (фірмове) найменування; – географічне позначення; – комерційна таємниця; – комп’ютерні програми; – інші об’єкти, передбачені законом. Право інтелектуальної власності за об’єктним складом поділяється на два основних види: 1) авторське право й суміжні права; 2) право промислової власності (патентне право). Право на об’єкт промислової власності обов’язково має бути засвідченим спеціальним правоохоронним документом – патентом або свідоцтвом. Патентом, згідно з законодавством, засвідчується право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок. Отже, саме ці об’єкти є об’єктами патентного права у межах права промислової власності. Право на торговельну марку підтверджується свідоцтвом. Свідоцтво надає право його власнику забороняти іншим особам використовувати зареєстровану торговельну марку без його дозволу. Суб’єкт господарювання – юридична особа або громадянин-підприємець – може мати комерційне найменування. Відомості про комерційне найменування суб’єкта господарювання вносяться за його поданням до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом, і з цього моменту підлягають правовій охороні. Право на використання географічного позначення мають лише суб’єкти господарювання, які виробляють товари (надають послуги), щодо яких здійснено державну реєстрацію відповідного географічного позначення. Правочинність суб’єктів господарювання щодо комерційної таємниці визначена тим, що суб’єкт господарювання, який володіє технічною, організаційною або іншою комерційною інформацією, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв’язку з тим, що вона невідома третім особам і недоступна для інших осіб на законних підставах, а власник інформації вживає належних заходів щодо охорони її конфіденційності. Свідоцтва та патенти, які засвідчують право інтелектуальної власності на відповідні об’єкти, видаються Департаментом інтелектуальної власності в Україні, що знаходиться у Києві. |
|
Законодавства У вітчизняній юридичній науці щодо питання про господарське право як галузь права |
Законодавстві суб'єктів господарювання укладати з державою державні контракти тощо Господарське право,як галузь права – це система правових норм, що регулюють відносини з |
|
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичний... «Господарське право» (відповідно до вимог ECTS) для студентів IV курсу / Уклад. Д. В. Задихайло Ю.Є. Атаманова, Р. П. Бойчук та ін.... |
Як і галузь права, галузь екологічного законодавства є комплексною Екологічне право — це комплексна галузь права, якою регулюються суспільні відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища,... |
|
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до організації самостійної роботи з курсу... Методичні вказівки до самостійної роботи курсу “Практична діяльність юриста (Практичне право)” складена на основі робочої програми... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Національний... Господарське право України. Програма курсу та методичні вказівки до виконання контрольних робіт для студентів заочної форми напряму... |
|
Гелич Ю. О., Нескороджена Л. Л. Навчально-методичні матеріали з дисципліни «Господарське право» Гелич Ю. О., Нескороджена Л. Л. Навчально-методичні матеріали з дисципліни «Господарське право». К.: НАВС, 201 І. 60 с |
Урок правознавства на тему: «ПРАВО» Основні поняття: право, норма права, галузь права, правовідносини, юридичний факт |
|
Господарське право Некомерційна господарська діяльність: поняття, суб’єкти, особливості правового режиму |
ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО Рекомендовано вченою радою Львівського державного університету внутрішніх справ (протокол №…від р.) |