|
|
Скачати 1.1 Mb.
|
Тема 12. ПРИВАТИЗАЦІЯ ДЕРЖАВНИХІ КОМУНАЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ Приватизація державних і комунальних підприємств здійснюється відповідно до законів України "Про приватизацію державного майна" від 04.03.1992 р. в редакції від 19.02.1997 р. і "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від 06.03.1994р. в редакції від 15.05.1996 р. тощо. Згідно з зазначеними законами приватизація державного майна – це відчуження майна, що знаходиться у державній власності, на користь фізичних та юридичних осіб з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на користь структурної перебудови економіки України. Для визначення цілей приватизації, її пріоритетів, можливих і необхідних обмежень Фондом державного майна України розробляється Державна програма приватизації, яка затверджується Верховною Радою України один раз на три роки не пізніше ніж за один місяць до затвердження Державного бюджету. Приватизація державних (комунальних) підприємств або їх майна здійснюється шляхом: - купівлі - продажу об’єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом або іншими способами, що передбачають конкуренцію покупців; - викупу цілісного майнового комплексу державного або комунального підприємства, зданого в оренду, у випадках і порядку, передбачених законом; - викупу майна державного (комунального) підприємства в інших випадках, передбачених законом. Основним з цих шляхів є продаж об’єктів приватизації на конкурсній основі – на аукціоні або за конкурсом. Продаж об’єктів на аукціоні – це спосіб приватизації, за яким власником об’єкта стає покупець, що запропонував у ході аукціону максимальну ціну. Продаж об’єктів може здійснюватися також за комерційним і некомерційним конкурсами. Продаж за комерційним конкурсом – це спосіб приватизації, коли власником об’єкта стає покупець, який при фіксованих початкових умовах запропонував найвищу ціну. Продаж за некомерційним конкурсом – спосіб приватизації, за яким власником об’єкта стає покупець, що запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об’єкта. Приватизація зданих в оренду цілісних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних підрозділів здійснюється шляхом продажу належних державі акцій відкритих акціонерних товариств, заснованих органами приватизації і орендарями. Крім того, приватизація може здійснюватися шляхом викупу державного (комунального) підприємства трудовим колективом або іншими покупцями. Неконкурентні способи продажу майна державних підприємств використовуються щодо об’єктів, які не продані на аукціоні або за конкурсом. Суб’єктами приватизації можуть бути також фізичні особи – громадяни України. Для спільної участі у приватизації громадяни можуть створювати господарські товариства, у тому числі з членів трудового колективу. Господарське товариство членів трудового колективу підприємства приватизується, створюється на підставі рішення загальних зборів, у яких брали участь більш ніж 50 % робітників підприємства. Державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють такі основні повноваження: - змінюють у процесі приватизації організаційну форму підприємств, що перебувають у державній власності; - наділяють повноваженнями власника державного майна у процесі приватизації; - виступають орендодавцем майна, що перебуває у державній власності; - продають майно, що перебуває у державній власності, у процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств, об’єктів незавершеного будівництва та колишнє військове майно, що набуло статусу цивільного, а також акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств; - створюють комісії з приватизації; - затверджують плани приватизації майна, що перебуває у державній власності, плани розміщення акцій акціонерних товариств у процесі приватизації; - розробляють проекти державних програм приватизації та подають їх на затвердження Верховній Раді України; - укладають угоди щодо проведення підготовки об’єктів приватизації та їх продажу; - укладають угоди щодо проведення експертної оцінки вартості об’єктів приватизації ; - здійснюють ліцензування комісійної, представницької та комерційної діяльності з приватизаційними паперами; - виступають з боку держави засновниками підприємств із змішаною формою власності; - беруть участь у розробці міжнародних договорів України з питань державної власності та її використання; - здійснюють захист майнових прав державних підприємств, організацій, установ, а також акцій (часток, паїв), що належать державі, на території України та за її кордоном ; - контролюють додержання умов договорів купівлі-продажу державного майна. Продаж майна, що є у комунальній власності, здійснюють органи, які створюються відповідними місцевими радами. Закон України "Про приватизацію державного майна" передбачає, що основними інфраструктурними організаціями приватизації є:
Порядок приватизації державного майна передбачає наявність таких стадій:
Заяви про приватизацію (від членів трудового колективу або покупців, визнаних такими ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного майна"), подаються у письмовій формі до Фонду державного майна України, його регіональних відділень або представництв за місцем знаходженням об’єкта, що приватизується. Покупці цілісних майнових комплексів та інвестори, які бажають придбати контрольний пакет акцій, зобов’язані разом із заявою подати бізнес-план або техніко-економічне обгрунтування післяприватизаційного розвитку об’єкта, що містить план зайнятості працівників підприємства, пропозицію інвестора із зазначенням максимального розміру інвестиції, строків і порядку її внесення, а також декларацію про доходи покупців – фізичних осіб. Державні органи приватизації протягом місяця розглядають заяви та приймають рішення щодо приватизації об"єкта і в 5-денний строк письмово повідомляють про це заявника, адміністрацію та трудовий колектив підприємства, що приватизується, а також відповідний орган виконавчої влади, уповноважений управляти цим майном. У разі відмови у приватизації відповідний орган повідомляє заявників про причину відмови. Відповідно до законодавства відмова у приватизації можлива тільки у таких випадках: - особа, яка подала заяву на приватизацію, відповідно до ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного майна" не може бути визнана покупцем; - законодавством встановлено обмеження щодо приватизації підприємства; - майно у встановленому порядку включено до переліку об’єктів (групи об’єктів), що не підлягають приватизації. Порядок подання та розгляду заяв про приватизацію за № 683, затверджений наказом Фонду державного майна України від 1.07.1997р. детально регулює відносини, які виникають на стадії подання заяви та прийняття рішення про приватизацію. Державний орган приватизації протягом місяця з дня прийняття рішення про приватизацію об’єкта затверджує склад комісії з приватизації й встановлює строк подання проекту плану приватизації. Цей строк не повинен перевищувати двох місяців з дня затвердження складу комісії. Відповідні органи і особи зобов’язані в 5-денний строк з моменту одержання повідомлення про прийняття рішення щодо створення комісії делегувати до її складу своїх представників. Якщо у зазначений строк вони не делегували своїх представників до складу комісії, державний орган приватизації має право затвердити склад комісії без представників цих органів. Основними завданнями комісії є: - контроль за проведенням інвентаризації майна об’єкта приватизації; - розробка проекту плану приватизації об’єкта та подання його на затвердження органу приватизації; - оцінка вартості та визначення початкової ціни об’єкта приватизації, розміру статутного фонду господарського товариства, а також розробка акта оцінки; - розробка, за необхідності, рекомендацій щодо реорганізації об’єктів. Діяльність комісії припиняється після видання наказу про затвердження плану приватизації. Тема 13. ГОСПОДАРСЬКІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ Загальні положення про господарські зобов’язання Аналізуючи поняття господарського зобов’язання, необхідно враховувати, що ця правова категорія є різновидом універсальної конструкції юридичного зобов’язання, яке набуває особливих рис при використанні його у сфері господарських правовідносин. Загальне поняття зобов’язання розкривається у Цивільному кодексі. Зобов’язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від неї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. У такому значенні зобов’язання застосовується у різних галузях права: є господарські, цивільні, податкові, фінансові, бюджетні зобов’язання та ін. Незважаючи на це, господарські зобов’язання мають самостійне значення й особливий предмет правового регулювання. Зобов’язання є господарським тільки тоді, коли один суб’єкт господарювання зобов’язаний виконати певні дії господарського характеру, а саме: перерахувати гроші, поставити товар, виконати роботу, надати ділову інформацію та ін., а другий суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання цих дій. Господарські зобов’язання можуть виникнути безпосередньо з норм закону, господарського договору або акту господарського управління, з факту спричинення шкоди та ін. Зміст господарського зобов’язання – це сукупність прав та обов’язків сторін з організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності. У процесі господарювання юридичні та фізичні особи – підприємці вступають у господарські, адміністративні, цивільні, земельні, трудові й інші зобов’язальні правовідносини. Таким чином, необхідно виявити основні риси та специфічні ознаки господарських зобов’язань як найважливішого виду правовідносин у сфері господарювання. Згідно зі ст. 173 ГКУ господарським зобов’язанням є зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання й іншими учасниками відносин у сфері господарювання, в силу яких один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) повинен виконати певні дії господарського або керівного характеру на користь іншого суб’єкта (наприклад, поставити товар, перерахувати кошти, виконати роботи та ін.) або утриматись від певних дій, а інший суб’єкт (правомочна сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язків. Таким чином, у визначенні господарського зобов’язання використана більш повна характеристика сторін, ніж у цивільному праві. Поняття “зобов’язана сторона” більш широке, ніж “боржник”, а поняття “правомочна сторона” більш широке, ніж “кредитор”. У цьому й полягає специфіка застосування інституту зобов’язання у господарських правовідносинах. Господарські зобов’язання є важливою частиною системи господарських правовідносин, бо вони обумовлюють взаємодію суб’єктів господарювання у конкретних відносинах, визначають їхні права і обов’язки. Завдяки саме таким зобов’язанням провадиться господарський обіг – процес переміщення товарів із сфери виробництва у сферу розподілу і обміну, а вже через них – у сферу споживання. Зміст зобов’язань у реальному ринковому обігу вміщує комплекс дій, спрямованих на досягнення певного економічного результату, що має значення для обох або хоча б однієї сторони зобов’язання. У більшості зобов’язань сторони мають взаємні права і обов’язки, але є випадки, коли суб’єктивним правам однієї сторони кореспондують обов’язки другої сторони. В Господарському кодексі України закріплено переважно диспозитивний характер правових норм, тобто учасники господарських правовідносин мають можливість самостійно обирати методи та засоби ведення господарської діяльності (наприклад, передбачати у договорі умови, наявність яких не обов’язкова з позиції закону, або обрати певний варіант поведінки з декількох передбачених законом). |
|
Законодавства У вітчизняній юридичній науці щодо питання про господарське право як галузь права |
Законодавстві суб'єктів господарювання укладати з державою державні контракти тощо Господарське право,як галузь права – це система правових норм, що регулюють відносини з |
|
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичний... «Господарське право» (відповідно до вимог ECTS) для студентів IV курсу / Уклад. Д. В. Задихайло Ю.Є. Атаманова, Р. П. Бойчук та ін.... |
Як і галузь права, галузь екологічного законодавства є комплексною Екологічне право — це комплексна галузь права, якою регулюються суспільні відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища,... |
|
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до організації самостійної роботи з курсу... Методичні вказівки до самостійної роботи курсу “Практична діяльність юриста (Практичне право)” складена на основі робочої програми... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Національний... Господарське право України. Програма курсу та методичні вказівки до виконання контрольних робіт для студентів заочної форми напряму... |
|
Гелич Ю. О., Нескороджена Л. Л. Навчально-методичні матеріали з дисципліни «Господарське право» Гелич Ю. О., Нескороджена Л. Л. Навчально-методичні матеріали з дисципліни «Господарське право». К.: НАВС, 201 І. 60 с |
Урок правознавства на тему: «ПРАВО» Основні поняття: право, норма права, галузь права, правовідносини, юридичний факт |
|
Господарське право Некомерційна господарська діяльність: поняття, суб’єкти, особливості правового режиму |
ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО Рекомендовано вченою радою Львівського державного університету внутрішніх справ (протокол №…від р.) |