1. ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО ЯК ГАЛУЗЬ

Скачати 1.1 Mb.

Назва	1. ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО ЯК ГАЛУЗЬ
Сторінка	3/6
Дата	18.05.2013
Розмір	1.1 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Право > Документи

1 2 3 4 5 6

Тема 7. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКРУТСТВА

Згідно з ч. 3 ст. 104 Цивільного кодексу України порядок припинення діяльності юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом.

Законодавче визначення поняття банкрутства наведено в Господарському кодексі України та в Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30.06.1999 р. (нова редакція Закону України "Про банкрутство" від 14.05.1992 р.).

Зазначені нормативні акти встановлюють умови та порядок відновлення платоспроможності суб’єкта підприємницької діяльності – боржника або визнання його банкрутом і застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ч. 2 ст. 209 ГКУ банкрутством вважається нездатність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше ніж через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури.

Згідно з ч. 1 ст. 209 ГКУ суб’єкт підприємництва (боржник) визнається неспроможним у разі нездатності після настання встановленого строку виконати свої грошові зобов’язання перед іншими особами, територіальною громадою або державою інакше ніж шляхом відновлення його платоспроможності.

До числа суб’єктів банкрутства віднесені як юридичні, так і фізичні особи, а головною ознакою суб’єкта банкрутства визначено неспроможність здійснення ним підприємницької діяльності.

Справи про банкрутство розглядаються лише спеціалізованими судовими структурами України – місцевими господарськими судами за місцезнаходженням боржника.

Юридичним аспектом, який є необхідною складовою при визначенні банкрутства, є визнання господарським судом факту неспроможності боржника.

Необхідною й достатньою формальною підставою для порушення справи про банкрутство є заява кредитора про незадоволення боржником безспірних вимог кредитора (кредиторів) протягом трьох місяців після настання встановленого строку сплати, яка сукупно становить не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати.

Не можуть бути визнані банкрутами відокремлені підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення), сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, а також іноземні юридичні особи та міжнародні організації з постійним місцезнаходженням поза межами України.

Не можуть бути суб’єктами банкрутства казенні підприємства, а також такі, що є суб’єктами права комунальної власності.

Відповідно до ст. 211 ГКУ засновники (учасники) суб’єкта підприємництва, власник майна, органи державної влади і органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, у межах своїх повноважень зобов’язані вживати своєчасних заходів щодо запобігання банкрутства.

До досудових процедур вирішення проблеми неспроможності Закон відносить, зокрема, досудову санацію.

Санація – це система заходів, що здійснюються під час проведення справи про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського стану боржника, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та змінювання організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Досудова санація державних підприємств здійснюється за рахунок бюджетних коштів, обсяг яких установлюється законом про Державний бюджет України. Умови проведення досудової санації державних підприємств за рахунок інших джерел фінансування узгоджується з органом, наділеним господарською компетенцією щодо боржника, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

До судових процедур визнання банкрутства, які застосовуються до боржника, Закон відносить розпорядження його майном, мирову угоду, санацію (відновлення платоспроможності) боржника, ліквідацію банкрута.

Провадження справ про банкрутство регламентується Господарським процесуальним кодексом України, Законом, ГКУ та іншими законодавчими актами України. Провадження справ про банкрутство складається з таких стадій: подання заяви щодо порушення справи про банкрутство (ст. 7 Закону), порушення справи про банкрутство (ст. 11 Закону), забезпечення вимог кредиторів і мораторій на задоволення вимог кредиторів (ст. 12 Закону), виявлення кредиторів та осіб, які висловлять бажання взяти участь у санації боржника (ст. 14 Закону), проведення зборів кредиторів та утворення комітету кредиторів (ст. 16 Закону), винесення ухвали про санацію боржника, призначення керуючого санацією (ст. 17 Закону), продаж майна боржника під час процедури санації (ст.19, 20 Закону), звіт керуючого санацією (ст. 21 Закону).

Отже, провадження справи про банкрутство складається з процедур установлення фактів неплатоспроможності боржника та безперечності вимог кредитора (кредиторів), який починає цю справу, виявлення всіх можливих кредиторів і санаторів, розпоряджання майном боржника, санації (коли вона можлива) або визнання боржника банкрутом. Останнім етапом є процедура задоволення вимог кредиторів за рахунок ліквідації майнових активів банкрута. Всі зазначені процедури складають цілісне і, практично, відокремлене від позовного процесу провадження, метою якого є задоволення вимог кредиторів у разі неплатоспроможності боржника. Отже, процедура банкрутства має суттєві відмінності від позовного процесу.

Господарський суд за клопотанням комітету кредиторів має право винести ухвалу про проведення санації боржника та призначення керуючого санацією. Санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців.

На стадії санації вирішується завдання фінансового оздоровлення боржника шляхом реалізації заходів щодо відновлення платоспроможності боржника з метою погашення заборгованості перед кредиторами.

Наслідками санації можуть бути:

- виконання плану санації та відновлення платоспроможності боржника – задоволення вимог кредиторів і припинення справи про банкрутство (відсутності ознак банкрутства);

- часткове виконання плану санації – можлива мирова угода;

- часткове виконання або невиконання плану санації – настання ліквідаційної процедури.

Державним органом з питань банкрутства в Україні є Міністерство економіки України та його обласні органи, які здійснюють державну політику щодо запобігання банкрутству. Це Міністерство відповідно до покладених на нього завдань виконує такі функції:

- проводить державну політику щодо запобігання банкрутству, а також забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно підприємств та інших суб’єктів підприємницької діяльності;

- пропонує господарському суду кандидатури арбітражних керуючих осіб (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) стосовно державних підприємств, відносно яких порушено справу про банкрутство;

- здійснює ліцензування діяльності фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які діють як арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори );

- здійснює ведення єдиної бази даних про підприємства, відносно яких порушено справи про банкрутство, встановлює та затверджує форму подання арбітражними керуючими інформації, необхідної для ведення єдиної бази даних про підприємства, відносно яких порушено справи про банкрутство;

- утворює державну госпрозрахункову установу (агентство) з питань банкрутства.

У разі неефективності санації (фінансове оздоровлення боржника не відбулося) господарський суд ухвалює постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців. Господарський суд може продовжити цей строк на шість місяців, якщо інше не передбачено Законом.

Наслідки визнання боржника банкрутом (з дня прийняття господарським судом відповідної постанови та відкриття ліквідаційної процедури) визначено в ст. 23 Закону. Серед них такі:

- підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

- строк виконання всіх грошових зобов’язань банкрута та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) вважається таким, що настав;

- припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), відсотків та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості банкрута;

- відомості про фінансовий стан банкрута перестають бути конфіденційними або становити комерційну таємницю;

- укладення угод, пов’язаних із відчуженням майна банкрута або передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому в розд. 3 Закону;

- скасовуються арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, а також інші обмеження щодо розпоряджання майном такого боржника;

- вимоги щодо зобов’язань боржника, визнаного банкрутом, які виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть ставитися тільки в межах ліквідаційної процедури;

- виконання зобов’язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і в порядку, передбачених в розд. 3 Закону.

У ході ліквідаційної процедури можливе укладення мирової угоди – домовленості між боржником і кредитором (групою кредиторів) стосовно відстрочки та (або) розстрочки платежів або припинення зобов’язань за угодою сторін.

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії справи про банкрутство. Одностороння відмова від мирової угоди не допускається (розд. 4 Закону).

Етапи ліквідаційної процедури:

- прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури та призначення ліквідатора;

- призначення господарським судом за клопотанням ліквідатора членів ліквідаційної комісії;

- здійснення ліквідатором і членами ліквідаційної комісії наданих їм повноважень;

- визначення ліквідаційної маси;

- оплата праці, винагорода, відшкодування витрат арбітражному керуючому та іншим особам, залученим до процедур банкрутства;

- оцінка арбітражним керуючим майна банкрута;

- продаж майна банкрута ліквідатором на відкритих, закритих торгах або на конкурсі (аукціоні);

- укладення договору купівлі-продажу майна банкрута між ліквідатором і покупцем;

- задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленої законодавством;

- подання ліквідатором до господарського суду звіту та ліквідаційного балансу;

- винесення господарським судом ухвали про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу;

- повідомлення ліквідатором державного органу з питань банкрутства про завершення ліквідаційної процедури;

- винесення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи-банкрута;

- виключення юридичної особи-банкрута з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

У ліквідаційну масу фізичної особи включається все майно, за винятком його частини, на яку відповідно до законодавства (ст. 379 ЦПК України) не може бути звернено стягнення, щодо юридичних осіб – то враховується все майно банкрута.
Тема 8. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Згідно зі ст.1 і 2 Закону від 18.09.1991 р. "Про інвестиційну діяльність" інвестиціями є усі види майнових і матеріальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Згідно з цим законом інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Суб’єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України й інших держав, а також самі держави.

Інвестори – суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Інвестори можуть виступати як вкладники, кредитори, покупці, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Правовою формою реалізації інвестицій можна визнати укладення інвестиційного договору. Під цим розуміється договір, однією стороною якого є інвестор, а другою – сторона, що приймає інвестиції, – реципієнт (фізична або юридична особа, як існуюча, так і та, що спеціально створена інвестором, а також держава). Договір регулює відносини передбачені законодавством України, щодо довготермінового вкладення майна, майнових прав та інших цінностей, що мають ринкову вартість (у визначеному вигляді, формі та кількості), в обраний об’єкт інвестування (реальний, фінансовий або інтелектуальний) з метою отримання прибутку і мають ризиковий характер .

Деякі інвестиційні договори підлягають державній реєстрації (наприклад інноваційні).

За характером і ступенем участі суб"єктів у інвестиційній діяльності інвестиції поділяють на такі види:

- капітальні;

- фінансові;

- реінвестиції.

Капітальні інвестиції – господарська операція, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об’єктів нерухомої власності, інших основних фондів і нематеріальних активів, яким властива амортизація.

Фінансова інвестиція – господарська операція, що охоплює придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривантивів та інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції, в свою чергу, поділяються на прямі та портфельні.

Прямі інвестиції – господарська операція щодо внесення коштів до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані цією юридичною особою (іноді таку форму називають корпоративною).

Портфельні інвестиції – господарська операція, яка полягає у придбанні на фондовому ринку цінних паперів, їхніх похідних, а також фінансових активів за кошти.

Реінвестиція – господарська операція, яка передбачає здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок доходу (прибутку) від інвестиційних операцій.

Залежно від об’єктів інвестування розрізняють такі форми інвестиційної діяльності:

- інновація;

- капітальні вкладення.

Інноваційна діяльність спрямована на використання та комерціалізацію результатів наукових досліджень і розробок і обумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг. Правовий статус визначається Законом "Про інноваційну діяльність" від 4 липня 2002 р., гл. 34 ГКУ.

Державну реєстрацію інноваційних проектів за поданням суб’єктів інноваційної діяльності здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності, який веде Державний реєстр інноваційних проектів. Проект може фінансуватись з бюджетів різних рівнів, а також мати податкові та митні пільги.

Капітальні вкладення – інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів.

Залежно від виду інвестиції можуть бути майнові й немайнові.

Залежно від характеру участі інвестора в інвестуванні розрізняють:

- прямі інвестиції, які здійснює безпосередньо інвестор;

- непрямі інвестиції, що здійснюються при посередництві інших осіб – інвестиційних або фінансових посередників.

До посередників можуть бути віднесені всі професійні учасники ринку фінансових послуг (Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.08.2001 р.). Це, насамперед, суб’єкти, для яких інвестування є лише однією з форм діяльності (банки, страхові компанії, довірчі товариства, установи нагромаджуваного пенсійного забезпечення, кредитні спілки, ломбарди). Такі структури мають виконувати певні функції, але для забезпечення основних напрямків діяльності вони здійснюють інвестування визначених проектів.

Водночас інвестиційна діяльність є основною для лізингових компаній та інвестиційних фондів і компаній.

Згідно зі ст. 292 ГКУ лізинг – це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних або залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське ведення) за дорученням або погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Це – особлива форма довгострокової оренди, в якій поєднуються елементи купівлі -продажу, доручення, кредиту.

Лізингодавцем може бути суб’єкт підприємницької діяльності (у тому числі банківська або небанківська фінансова установа), який передає в користування об’єкти лізингу за договором лізингу.

За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Зворотний лізинг – це договір лізингу, який передбачає придбання лізингодавцем майна у власника і передавання цього майна йому в лізинг. Пайовий лізинг – це здійснення лізингу за участю суб’єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. Міжнародний лізинг – це договір лізингу, що реалізується суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або якщо майно та платежі перетинають державні кордони.

Об’єктом лізингу може бути нерухоме й рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку й щодо якого немає обмежень про передавання його в лізинг.

Не можуть бути об’єктами (предметом) лізингу земельні ділянки, інші природні об’єкти, а також цілісні майнові комплекси державних (комунальних) підприємств та їх структурних підрозділів.

Перехід права власності на об’єкт лізингу до іншої особи не є підставою для розривання договору лізингу.

Формами інвестування є:

державне (комунальне) інвестування, що здійснюється органами державної влади або органами місцевого самоврядування за рахунок бюджетних та інших коштів відповідно до закону;
комерційне інвестування суб’єктами господарювання за рахунок власних або позикових коштів з метою розвитку бази підприємництва;
соціальне інвестування, що здійснюється в соціальні об’єкти і інші невиробничі сфери;
іноземне інвестування іноземними юридичними особами або іноземцями, а також іншими державами;
спільне інвестування, що здійснюється суб’єктами України разом з іноземними юридичними особами або іноземцями (ст. 326 ГКУ).

Особливе правове регулювання мають іноземні інвестиції, тобто цінності, що вкладаються іноземними інвесторами (це – юридичні особи, утворені відповідно до іншого законодавства, ніж законодавство України; фізичні особи – іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України й не обмежені у дієздатності; іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації; інші іноземні суб’єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України – ст. 390 ГКУ) в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або соціального ефекту. Такі цінності згідно зі ст. 391 ГКУ можуть інвестуватись у вигляді іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України, будь-якого рухомого й нерухомого майна та пов’язаних з ним майнових прав; інших цінностей (майна).

Правове регулювання іноземних інвестицій здійснюється нормами Законів України "Про режим іноземного інвестування" від 19.03.1996 р. "Про захист іноземних інвестицій в Україні" від 10.09.1991 р.

Під іноземним інвестором розуміється фізична і юридична особа або держава, які мають постійне місцезнаходження (місце проживання) за межами території України й приймають рішення про вкладання вільних або залучених коштів у економіку України.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватись у таких формах:

- часткової участі в підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств (ч. 2 ст. 63, 116 ГКУ);

- створення підприємств, що цілком належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

- придбання не забороненого законами України нерухомого або рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об’єкти власності, способом прямого одержання майна та майнових комплексів або акцій, облігацій та інших цінних паперів;

- придбання самостійно або за участі українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

-придбання інших майнових прав; господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції;

- в інших формах, які не заборонені законами України, на підставі договорів із суб’єктами господарської діяльності України, в тому числі без утворення юридичної особи.

1 2 3 4 5 6

Схожі:

Законодавства У вітчизняній юридичній науці щодо питання про господарське право як галузь права	Законодавстві суб'єктів господарювання укладати з державою державні контракти тощо Господарське право,як галузь права – це система правових норм, що регулюють відносини з
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичний... «Господарське право» (відповідно до вимог ECTS) для студентів IV курсу / Уклад. Д. В. Задихайло Ю.Є. Атаманова, Р. П. Бойчук та ін....	Як і галузь права, галузь екологічного законодавства є комплексною Екологічне право — це комплексна галузь права, якою регулюються суспільні відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища,...
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до організації самостійної роботи з курсу... Методичні вказівки до самостійної роботи курсу “Практична діяльність юриста (Практичне право)” складена на основі робочої програми...	МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Національний... Господарське право України. Програма курсу та методичні вказівки до виконання контрольних робіт для студентів заочної форми напряму...
Гелич Ю. О., Нескороджена Л. Л. Навчально-методичні матеріали з дисципліни «Господарське право» Гелич Ю. О., Нескороджена Л. Л. Навчально-методичні матеріали з дисципліни «Господарське право». К.: НАВС, 201 І. 60 с	Урок правознавства на тему: «ПРАВО» Основні поняття: право, норма права, галузь права, правовідносини, юридичний факт
Господарське право Некомерційна господарська діяльність: поняття, суб’єкти, особливості правового режиму	ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО Рекомендовано вченою радою Львівського державного університету внутрішніх справ (протокол №…від р.)

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання