|
|
Скачати 1.1 Mb.
|
А.О. Гордеюк, С.Ф. Гуцу, В.М. ПетрукГОСПОДАРСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО2007 МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ Національний аерокосмічний університет ім. М. Є. Жуковського"Харківський авіаційний інститут " А.О. Гордеюк, С.Ф. Гуцу, В.М. Петрук ГОСПОДАРСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО Навчальний посібник для студентів факультету заочного навчання Харків “ХАІ “ 2007 ББК: Х9 (4 Укр.) 303 Господарське законодавство /А.О. Гордеюк, С.Ф. Гуцу, В.М. Петрук. – Навч. посібник для студентів факультету заочного навчання. – Харків: Нац. аерокосм. ун-т “Харк. авіац. ін-т”, 2007. – 76 с. Описано основні правові інститути господарського права, а також питання регулювання окремих галузей господарської діяльності на основі чинного законодавства. Кожну тему викладено згідно з програмою. Наведено приклади складання процесуальних документів у сфері захисту прав та інтересів підприємців. Текст містить конкретні посилання на нормативні акти, що регулюють відповідні правові відносини, а наприкінці посібника наведено список необхідної літератури. Для студентів, що вивчають курси “Господарське законодавство” та “Правознавство”. Бібліогр.: 10 назв Р е ц е н з е н т и: канд. юр. наук, проф. О. В. Гаврилюк, канд. юр. наук, доц. О. І. Лисяк © Національний аерокосмічний університет ім. М. Є. Жуковського “Харківський авіаційний інститут “, 2007 р. Гордеюк Алла Олександрівна Гуцу Світлана Федорівна Петрук Валерій Миколайович ГОСПОДАРСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО Редактор В.М. Коваль Зв. план, 2007 ПІдписано до друку 30.10.2007 Формат 60 х 84 1/16. Папір. офс. №2. Офс. друк. Ум. друк. арк. 4,2. Обл.-вид. арк. 4,69. Наклад 450 прим. Замовлення 507. Ціна вільна Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського«Х а р к і в с ь к и й а в і а ц і й н и й і н с т и т у т» 61070, Харків-70, вул. Чкалова,17 http://www.khai.edu Видавничий центр «ХАІ»61070, Харків-70, вул. Чкалова,17 [email protected] Тема 1. ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО ЯК ГАЛУЗЬ. ПРЕДМЕТ І МЕТОД ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА. ГОСПОДАРСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО Господарське право на сучасному етапі розвитку української держави є однією з найважливіших галузей права, тому що регулює господарську діяльність підприємств, установ, фізичних осіб-підприємців в Україні в умовах ринкової економіки. Господарське право як галузь – це сукупність правових норм, що регулюють відносини в суспільстві у сфері управління економікою та реалізацією продукції, виконанням робіт і наданням послуг з метою одержання прибутку. Господарське право є комплексною галуззю, яка базується на нормах цивільного права відносно правоздатності фізичних і юридичних осіб, цивільно-правових відносин і конкретизує їх, а також містить норми адміністративного, фінансового законодавства, що регулюють господарську діяльність. Господарське й найбільш близьке до нього цивільне право співвідносяться як загальне та спеціальне. Цивільне право визначає загальні основи регулювання майнових та особистих немайнових відносин, а господарське конкретизує цивільно-правові норми щодо конкретних сфер і видів господарської діяльності. Предметом вивчення господарського права є відносини, що складаються у процесі господарської діяльності суб’єктів підприємництва, державних, приватних, суспільних організацій і установ, які наділені відповідно до законодавчих актів певними повноваженнями, правами і обов'язками й несуть відповідальність за свої дії. Основним кодифікованим нормативним актом, що регулює економічні і юридичні правовідносини в сфері господарської діяльності в умовах ринкової економіки, є Господарський кодекс України (ГКУ), який діє з 1 січня 2004 року. Згідно зі ст. 3 ГКУ під господарською діяльністю розуміється: "...діяльність суб'єктів господарювання в сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність". Основними методами господарського права є методи автономних рішень, владних приписів і рекомендацій. Ці методи основані на виконанні вимог законів, моделюванні поведінки суб'єктів підприємницької діяльності, їхніх відносинах між собою та державою; містять методичні рекомендації у формі договорів, звітності, а також надають підприємствам, установам, організаціям, фізичним особам-підприємцям ініціативу, самостійність у плануванні своєї діяльності. Метод автономних рішень основано на тому, що підприємства й підприємці мають право за власною ініціативою приймати рішення, які не суперечать законодавству України. Відповідно до методу владних приписів діяльність суб’єктів господарювання підпорядковується обов'язковим моделям правовідносин, що визначені законодавством. Це, наприклад, обов'язковість реєстрування суб'єкта підприємництва, одержання ліцензії на деякі види діяльності, а також обов'язок дотримуватися вимог антимонопольного законодавства та ін. Метод рекомендацій полягає в тому, що держава регулює стосунки суб'єктів господарських відносин, рекомендуючи моделі відповідних правовідносин, наприклад, зразки договорів, бланків, методичні рекомендації. Норми господарського права існують у вигляді нормативних актів – законів і підзаконних нормативних актів. На основі цих документів здійснюється нормативно-правове регулювання господарської діяльності. Вони є джерелами господарського права, складають систему господарського законодавства. Таким чином, господарське законодавство – це система правових норм, що регулюють різні сторони функціонування народного господарства. Нормативно-правове упорядкування господарської діяльності визначається ст. 7 ГКУ: "Відносини в сфері господарювання регулюються Конституцією, Господарським кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів влади і органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами". У цій системі визначальним є Основний Закон (Конституція) України, а головним законом, що регулює господарську діяльність, є Господарський кодекс України. Відповідно до заключних положень цього Кодексу, а саме п. 2, закони України "Про підприємництво" та "Про підприємства в Україні" визнано такими, що втратили силу з 1 січня 2004 р. Також регулюють господарську діяльність закони України: „Про господарські товариства” від 19.09.91 р., „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 01.06.2000 р., „Про захист економічної конкуренції” від 11.01.2001 р., „Про захист від недобросовісної конкуренції” від 07.06.96 р., „Про режим іноземного інвестування” від 19.03.96 р. „Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” від 23.03.96 р., „Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.91р., „Про лізинг” від 16.12.97 р. та ін. Істотне значення мають закони, які регулюють відносини не тільки в сфері господарювання, але й багато в чому можуть бути застосовані до деяких видів господарської діяльності. Це закони України: „Про власність” від 07.02.91 р., „Про цінні папери і фондову біржу” від 18.06.91р., „Про рекламу” від 03.07.96 р., у редакції Закону від 11.07.2003 р., „Про страхування” від 07.03.96 р. у редакції Закону від 04.10.2001р., „Про аудиторську діяльність” від 22.04.93 р., „Про охорону прав на винаходи та корисні моделі” в редакції Закону від 01.06.2000 р., „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від 15.12.93 р., „Про охорону прав на промислові зразки” від 15.12.93 р. та ін. Поряд із законами значну роль у регулюванні господарської діяльності відіграють підзаконні нормативно-правові акти, у тому числі Укази Президента України:”Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності” від 03.02.98 р., „Про деякі міри щодо врегулювання підприємницької діяльності” від 23.07.98 , „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємства” від 03.07.98 р. Важливе значення мають також підзаконні акти Кабінету Міністрів України, особливо положення, які затверджено постановами уряду України. Серед них: „Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності” від 25.05.98 р.; „Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій” від 07.08.96 р. та ін. Господарську діяльність регулює також значний масив відомчих нормативно-правових актів України, у тому числі Міністерства економіки, Міністерства фінансів, Державної податкової адміністрації, Антимонопольного комітету, Державної комісії з коштовних паперів і фондового ринку та ін. Значна роль у регулюванні господарської діяльності відводиться локальним нормативно-правовим актам, які розробляються й приймаються безпосередньо суб'єктами господарської діяльності з метою її саморегулювання. Ці акти можуть регулювати діяльність суб'єкта господарювання в цілому (наприклад, Статут підприємства або Установчий договір підприємства), його структурних частин і відокремлених підрозділів (наприклад, Положення про філію, представництво) або встановлювати режим комерційної таємниці та ін. Тема 2. ГОСПОДАРСЬКІ ВІДНОСИНИ. УЧАСНИКИ ВІДНОСИН У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ Господарські відносини – це сукупність відносин, які складаються у процесі господарської діяльності між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємцями, споживачами. Господарські відносини згідно з ч. 4 ст. 3 ГКУ поділяються на три види: - господарсько-виробничі; - організаційно-господарські; - внутрішньогосподарські . На основі ч. 5 ст. 3 ГКУ господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що формуються між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Ці відносини складаються при здійсненні господарської діяльності щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг. Господарсько-виробничі відносини можуть бути як майновими, так і немайновими, при цьому майнові відносини є переважними. Господарсько-виробничі – це відносини горизонтального типу, всі учасники яких – рівноправні, не підпорядковані один одному. Такі відносини є визначальними в сфері господарської діяльності. У ч. 6. ст. 3 ГКУ визначено організаційно-господарські відносини, що виникають між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Відмінною рисою ціх відносин є те, що вони виникають між нерівноправними суб'єктами, один з яких (суб'єкт організаційно-господарських повноважень) наділений владними повноваженнями стосовно іншого (суб'єкта господарювання). Зокрема, такі відносини виникають при здійсненні компетентними державними органами функцій контролю за діяльністю суб'єктів господарювання. Це відносини вертикального типу, які складаються в сфері управління, де учасники нерівноправні. У ч. 7 ст. 3 ГКУ визначено внутрішньогосподарські відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання й між суб'єктом господарювання і його структурними підрозділами. Оскільки існують внутрішньогосподарські відносини, то можна виділити й міжгосподарські відносини, які виникають у процесі господарської діяльності між юридично самостійними суб'єктами господарювання. Відповідно до ст. 2 ГКУ "учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання або здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності." Основними учасниками господарських відносин є суб’єкти господарювання – господарські організації, фізичні особи – суб’єкти підприємництва, відособлені й структурні підрозділи, що утворені господарськими організаціями для здійснення господарської діяльності. Важливими учасниками господарських відносин є споживачі, яким адресовано товари (роботи, послуги), що виготовлені (реалізовані, виконані, надані) при здійсненні господарської діяльності. Споживачі визначені в Законі України "Про захист прав споживачів" у редакції від 15.12.93 р. як громадяни, що одержують, замовляють, використовують або мають намір придбати або замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Учасниками господарських відносин також є органи державної влади і органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Згідно зі ст. 1 Закону України „Про захист економічної конкуренції” від 11.01.2001 р. органи влади – це міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим й органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, державні органи, що здійснюють регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, ринку цінних паперів, державні органи приватизації, Національна рада України з питань телебачення й радіомовлення, місцеві органи виконавчої влади. Органи місцевого самоврядування визначено в Законі України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.97 р. Однією з категорій учасників відносин у сфері господарювання є засновники суб'єктів господарювання (фізичні особи, суспільні та інші організації), а також особи, що використовують відносно суб'єктів господарювання організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Це можуть бути, наприклад, органи державної влади, у сферу управління яких входять унітарні підприємства (ст. 73 ГКУ). Обов'язковою юридичною відзнакою суб'єктів господарювання, а також органів державної влади й місцевого самоврядування як учасників господарських відносин є наявність у них господарської компетенції (правосуб'єктності), тобто сукупності прав та обов'язків, що встановлюються законом і набуваються у господарських відносинах. Тема 3. ПРАВОВИЙ СТАТУС СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ У ч. 1 ст. 55 ГКУ наведено узагальнене поняття суб'єкта господарювання: "Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно й несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством". У ч. 2 цієї ж статті визначено види суб'єктів господарювання. Перший вид – це господарські організації. Ними є юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні й інші підприємства, створені відповідно до ГКУ, а також інші юридичні особи, що здійснюють господарську діяльність і зареєстровані у встановленому законом порядку. Другий вид – фізичні особи, що здійснюють господарську діяльність без утворення юридичної особи і зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Третій вид – відокремлені підрозділи й структурні одиниці господарських організацій, які іх утворили для здійснення господарської діяльності. Серед них – філії й представництва господарських організацій. Філія – це відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташовується поза місцем її знаходження та здійснює всі або частину її функцій. Представництво – це відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташовується поза місцем її знаходження і здійснює захист і репрезентацію інтересів юридичної особи. Правами, на підставі яких суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію, є: право власності, господарського ведення, оперативного управління і оперативно-господарського використання майна. Ці права врегульовано в ст. 134, 136, 137, 138 ГКУ. Утворення суб'єкта господарювання згідно зі ст. 56 ГКУ може відбутися за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, – за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового або реорганізації (злиття, приєднання, виділення, розподілу, перетворення) діючого суб'єкта господарювання з дотримуванням вимог законодавства. Також у ч. 2 ст. 56 передбачається специфічний випадок утворення суб'єкта господарювання шляхом примусового розподілу (виділення) суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів. Примусовий розподіл суб'єкта господарювання передбачено як санкцію в Законі України „Про захист економічної конкуренції” від 11.01.2001р. Згідно зі ст. 53 цього Закону, якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) положенням на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право ухвалити рішення щодо примусового розподілу суб'єкта господарювання, що займає монопольне положення. Примусовий розподіл не застосовується у випадках неможливості організаційного або територіального відділення підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць; наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць. Утворення й діяльність юридичних осіб-суб'єктів господарювання будь-якої організаційно-правової форми неможливі без установчих документів, що визначено ст. 57 ГКУ. Установчі документи – це документи, необхідні для регулювання порядку, умов погодженої діяльності засновників, а також визначення правового статусу створюваного суб'єкта господарювання – юридичної особи. Для створення суб'єкта господарювання – юридичної особи – його учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово й підписуються всіма учасниками, якщо законом не встановлено інший порядок затвердження. Установчим документом суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або установчий договір, а у випадках, передбачених законом, – устав суб'єкта господарювання. Для одних суб'єктів господарювання єдиним установчим документом є устав (наприклад, для приватного підприємства, акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю й товариства з додатковою відповідальністю), для інших – достатньо одного установчого договору (наприклад, повним і командитним господарським товариствам). Згідно з ч. 2 ст. 57 в установчих документах має бути зазначено найменування й місцезнаходження суб'єкта господарювання, мету й предмет господарської діяльності, склад і компетенцію його органів управління, порядок прийняття ними рішень, формування майна, розподілу прибутків і збитків, а також умови його реорганізації й ліквідації. Детальний зміст установчих документів може бути визначено іншими законами. Так, спеціальні вимоги до установчих документів господарчих товариств викладено в ст. 4 Закону України „Про господарські товариства” від 19.11.91 р. Установчий договір використовується тоді, коли діяльність двох або більше фізичних і (або) юридичних осіб спрямована на спеціальну мету – створення нової юридичної особи – суб'єкта господарювання. Договір служить для визначення порядку і умов погодженої діяльності засновників, це засіб організації суб'єктами своєї господарської діяльності за допомогою угоди про узгоджені й взаємні дії у сфері управління і майновій сфері. Особливість установчого договору полягає в тому, що його регулятивні можливості проявляються як у процесі формування суб'єкта господарювання – юридичної особи (до його державної реєстрації), так і після набуття ним статусу суб'єкта права в процесі його функціонування. Статут суб'єкта господарювання інформує контрагентів та інших осіб, що вступають у відносини з цим суб’єктом, про коло його діяльності, права, обов’язки і відповідальність. Роль статуту не обмежується інформаційною функцією, оскільки він, насамперед, призначений для формування й регулювання діяльності суб'єкта господарювання. Відповідно до чинного законодавства необхідною умовою здійснення всіх видів господарської (підприємницької) діяльності є державна реєстрація суб'єктів господарювання, що регулюється ст. 58 ГКУ, а також Законом України „Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців” від 15.05.2003 р. й Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності від 25.05.98р. Державна реєстрація суб'єктів господарювання проводиться у виконавчому комітеті міської, районної рад або в районній державній адміністрації за місцем знаходження суб’єкта або за місцем його проживання, якщо інше не передбачено законом. Для державної реєстрації згідно з ч. 3 ст. 58 ГКУ подаються такі документи: – рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу у випадках, передбачених законом; – установчі документи, передбачені законом для відповідного типу юридичної особи; – рішення Антимонопольного комітету України про згоду на утворення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів господарювання у випадках, передбачених законом; – документ або документи, що засвідчують внесок засновником (засновниками) коштів в статутний фонд суб'єкта господарювання в розмірі, встановленому законом; – реєстраційна картка встановленого зразка; – документ, що засвідчує внесок коштів за державну реєстрацію. При створенні акціонерних товариств має бути також подано звіт про результати підписки на акції, затверджений Державною комісією щодо цінних паперів і фондового ринку. Громадяни, що мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, що одночасно є заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера громадянину й документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію. За подання до органів державної реєстрації недостовірних документів власник (засновник) або уповноважений ним орган несе відповідальність. За наявності всіх документів, зазначених у ч. 3 ст. 58, орган державної реєстрації зобов'язаний протягом не більше десяти днів з дня їх находження внести дані реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності й видати свідоцтво встановленого зразка про державну реєстрацію з проставленим ідентифікаційним кодом юридичної особи, що надається органу державної реєстрації органом державної статистики, або з ідентифікаційним номером фізичної особи-підприємця. Для того, щоб одержати дозвіл на виготовлення печаток і штампів, суб'єкт підприємницької діяльності подає відповідному органу внутрішніх справ копію свідоцтва про державну реєстрацію, два екземпляри зображення відбитків печаток і штампів, а також документ, що підтверджує внесення плати за видачу дозволу на виготовлення печаток і штампів. Протягом п'яти робочих днів з дня одержання документів орган внутрішніх справ зобов'язаний видати дозвіл на виготовлення печаток і штампів або письмову відмову з викладенням причин, які передбачені законодавством України. На печатках і штампах має бути вказано ідентифікаційний код суб'єкта господарювання – юридичної особи або ідентифікаційний номер фізичної особи. Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта господарювання й копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України і інших держав за вибором суб'єкта підприємницької діяльності та за згодою цих банків у порядку, встановленому Національним банком України. Відомості про державну реєстрацію суб'єкта господарської діяльності, внесення змін до них підлягають опублікуванню реєстраційним органом у спеціальному додатку до газети "Урядовий кур'єр" та (або) офіційному друкованому виданні органу державної влади або органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів з моменту проведення державної реєстрації суб'єкта господарювання. При порушенні встановленого законом порядку реєстрації суб'єкта господарювання або подання ним недостовірних або невідповідних до вимог законодавства документів йому може бути відмовлено у державній реєстрації. На яких-небудь інших підставах відмова у реєстрації не допускається. Для захисту своїх прав згідно з п.12 ст. 58 ГКУ суб'єкт господарювання має право оскаржити в судовому порядку відмову в державній реєстрації. Засобами захисту прав суб'єкта господарювання є визнання в судовому порядку недійсним рішення органу державної реєстрації про відмову в реєстрації. При цьому господарський суд не тільки визнає відмову в державній реєстрації недійсною, але й примушує відповідний державний орган виконати таку реєстрацію. Також в п. 14 ст. 58 передбачено перереєстрацію суб'єкта господарювання при змінюванні форми власності, на якій засновано цей суб'єкт, або організаційної форми господарювання, або найменування суб'єкта господарювання. В інших випадках перереєстрація суб'єкта господарювання не потрібна. Відповідно до Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності від 25.05.98 р. у місячний термін з моменту настання зазначених змінювань суб'єкт підприємництва зобов'язаний подати документи для перереєстрації з підтвердженням опублікування інформації про зміни в друкованих засобах масової інформації. Перереєстрація суб'єкта підприємницької діяльності проводиться в порядку, встановленому законом про державну реєстрацію. Орган державної реєстрації зобов'язаний протягом п'яти робочих днів з дня перереєстрації суб'єкта підприємницької діяльності направити до органів державної статистики й державної податкової служби копії реєстраційної картки з внесеними змінами, а в органи Пенсійного фонду й Фонду соціального страхування – інформаційне повідомлення. У випадку перереєстрації суб'єкта підприємницької діяльності як правонаступника підприємства, приватизованого як цілісний майновий комплекс, слід подати документ, що засвідчує право власності на зазначений об'єкт. У випадку перереєстрації оригінали раніше виданого свідоцтва про державну реєстрацію й установчих документів повертаються до органу державної реєстрації. Відокремлені підрозділи суб'єкта господарювання, тобто філії, відділення, представництва не підлягають державній реєстрації. Згідно з п.17 ст. 58 ГКУ суб'єкт господарювання зобов'язаний повідомити про створення й ліквідацію зазначених підрозділів за місцем своєї державної реєстрації шляхом внесення додаткових відомостей у реєстраційну картку. Припинення діяльності суб'єкта господарювання згідно зі ст. 59 ГКУ може відбутися добровільно, тобто за власною ініціативою суб'єкта господарювання, а також у примусовому порядку на підставі рішення суду у випадках, передбачених законодавством України. Перелік підстав про можливе припинення діяльності суб'єкта господарювання в добровільному порядку не передбачено законодавством. Примусове ж припинення його діяльності можливе лише на підставах, зазначених у законодавстві, а саме: недійсність установчих документів або їх протиріччя законодавству; здійснення діяльності, що суперечить закону або установчим документам; визнання суб'єкта господарювання банкрутом; неповідомлення органу державної реєстрації про зміну юридичної адреси, форми власності, організаційно-правової форми, а також найменування суб'єкта господарювання; неподання документів бухгалтерської звітності до державного податкового органу протягом одного року; визнання суб'єкта господарювання банкрутом у встановленому законом порядку. За формами припинення діяльності суб'єктів підприємництва –юридичних осіб поділяється на реорганізацію й ліквідацію. При реорганізації діє універсальне спадкування права, тобто всі права і обов'язки суб'єкта (суб'єктів) господарювання, що реорганізується, переходять до одного або декількох інших суб'єктів. При ліквідації припиняються права і обов'язки суб’єкта господарювання без спадкоємства права, тобто без переходу прав та обов’язків до інших суб'єктів. Реорганізація суб’єктів господарювання можлива у декількох різновидах: злиття, приєднання, розподіл, перетворення. Правовим наслідком скасування державної реєстрації є позбавлення суб'єкта господарювання статусу юридичної особи й виключення його з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Суб'єкти господарювання – юридичні особи – можуть мати різні організаційно-правові форми. Основні суб'єкти господарювання: – підприємства всіх форм власності і їх структурні підрозділи; – об'єднання підприємств; – господарчі товариства. Підприємство – це основна організаційна одиниця народного господарства України. В ч.1 ст. 62 ГКУ наведено визначення підприємства: „Підприємство – самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським кодексом та іншими законами”. Підприємства можуть здійснювати два види господарської діяльності – підприємницьку й некомерційну. Основним установчим документом підприємства є статут. Оскільки підприємство має статус юридичної особи, йому властиві всі ії ознаки й на нього поширюються загальні правила щодо юридичних осіб, які закріплено в законодавстві України. Однією з ознак підприємства як юридичної особи є наявність відокремленого майна, що значиться на самостійному балансі. Рахунок в установі банку відкривається підприємству відповідно до Інструкції № 3 „Про порядок відкриття та використання рахунків у національній і іноземній валюті”, затвердженої Постановою № 527 Правління Національного банку України від 18.12.98 р. Згідно з ч. 1 ст. 63 ГКУ підприємства залежно від форм власності поділяються на такі види : – приватне, що діє на основі приватної власності громадян або юридичної особи; – підприємство на основі колективної власності; – комунальне на основі комунальної власності територіальної громади; – державне на основі державної власності; – підприємство, засноване на змішаній формі власності. В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом. Виділяють також підприємства з іноземними інвестиціями. Це підприємства, в статутному фонді яких іноземна інвестиція становить не менше десяти відсотків. Якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить сто відсотків, то таке підприємство визначається як іноземне. Також за способами утворення й формування статутного фонду підприємства класифікують на два види: унітарні й корпоративні. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для цього майно; формує статутний фонд, не розділений на частки (паї); затверджує статут; розподіляє доходи (безпосередньо або через призначеного ним керівника). Унітарними є державні та комунальні підприємства, релігійні організації. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та (або) підприємницької або трудової діяльності засновників, їхнього спільного управління справами, а також на основі корпоративних прав, участі засновників у розподілі доходів і ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства та підприємства, створені у формі господарчого товариства. Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік підприємства можуть бути малими, середніми або великими. Малими (незалежно від форм власності) вважаються підприємства, у яких середньооблікова кількість працюючих за звітний рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а валовий дохід від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України відносно гривні. Великими вважаються підприємства, в яких середньооблікова кількість працюючих за звітний рік перевищує тисячу осіб, а валовий дохід перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України відносно гривні. Всі інші підприємства визнаються середніми. Здійснення підприємницької діяльності її суб'єктами – підприємствами викликає потребу в безпосередній взаємодії з іншими юридичними особами з метою колективного використання виробничого, науково-технічного, інформаційного й фінансового потенціалу кожного з них для досягнення більшої ефективності. Це зумовило створення великої кількості різних видів об'єднань підприємств. У ст. 70, а також ст. 118 - 127 ГКУ визначається правовий статус об'єднань підприємств. У ч.1 ст. 118 ГКУ наведено їх поняття: „Об’єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних і соціальних завдань”. Об'єднання підприємств формуються або на добровільній основі, або за рішенням органів, які мають право їх створювати, без зазначення строку їхньої дії (наприклад концерн) або на певний строк до досягнення поставленої мети (наприклад консорціум). Об'єднання підприємств є юридичною особою, власником переданого засновниками та придбаного самим об'єднанням майна. Воно самостійно розпоряджається отриманим прибутком, здійснює від свого імені будь-яку діяльність, не заборонену законодавством, несе відповідальність за виконання своїх обов'язків. Залежно від порядку утворення об'єднання підприємств поділяються на господарські та державні або комунальні господарські об'єднання. Господарське об'єднання – це об'єднання, створене добровільно з ініціативи підприємств на основі установчого договору або статуту. Державне (комунальне) господарське об'єднання – це об'єднання, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств, а також інших органів, у сферу управління яких входять підприємства, що об'єднуються, або за рішенням компетентних органів місцевого самоврядування. У ст. 120 ГКУ визначено організаційно-правові форми об'єднань підприємств: асоціації, корпорації, консорціуми й концерни. Можуть бути й інші об'єднання, передбачені законом, наприклад, промислово-фінансові групи (ПФГ), холдинги. Асоціація – це договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або декількох виробничих і управлінських функцій, розвитку спеціалізації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових і матеріальних ресурсів для задоволення господарських потреб учасників асоціації. Асоціація не має права втручатися в господарську діяльність підприємств – учасників асоціації. Корпорація – також договірне об'єднання, створене на основі взаємодії виробничих, комерційних, наукових інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням органам управління корпорації повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників. Консорціум – це тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної загальної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів та ін.). Консорціум використовує кошти і ресурси, якими його наділяють учасники, на фінансування й реалізацію тієї або іншої програми. При досягненні поставленої при створенні консорціуму мети його діяльність припиняється або він перетворюється в інший вид об'єднання. Концерн – це статутне об'єднання підприємств й інших організацій на основі їхньої фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання з централізацією функцій науково-технічного й виробничого розвитку, а також інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Відмінність концерну від інших видів господарських об'єднань (особливо від асоціації) – у високому ступені централізації й глибині зв'язку між учасниками. В установчих документах концерну його учасникам забороняється брати участь одночасно в інших концернах, однак вони мають право бути членами різних асоціацій. Корпорація та концерн є переважними організаційно-правовими формами, в які об’єднуються державні й комунальні господарські підприємства. Важливе місце серед суб'єктів господарювання в Україні займають господарські товариства. Їхня діяльність регулюється Господарським і Цивільним кодексами України й Законом України „Про господарські товариства” від 19.11.91 р. Відповідно до законодавства господарськими товариствами вважаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, що створені юридичними та (або) фізичними особами шляхом об'єднання їхнього майна та за їх участю в підприємницькій діяльності суспільства з метою одержання прибутку. Засновниками й учасниками господарського товариства можуть бути фізичні і юридичні особи, включаючи й іноземних суб'єктів права, крім випадків, установлених законодавством. Так, наприклад, відповідно до Закону України "Про боротьбу з корупцією" військовослужбовці, а також всі категорії державних службовців не можуть бути учасниками й засновниками господарських товариств. До господарських товариств відносяться: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Акціонерне товариство (АТ) – це господарське товариство, статутний капітал якого розподілено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства та несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю суспільства, у межах вартості належних їм акцій. Акціонерне товариство є формою об'єднання підприємців та їхніх капіталів для одержання прибутку. Акціонерні товариства можуть бути відкритого або закритого типу. Відкриті акціонерні товариства (ВАТ) – це товариства, в яких вільно розповсюджуються акції шляхом вільної передплати на них, купівлі - продажу на біржах, вільного відчуження акціонерами акцій, що належать їм. Особливістю ВАТ є складний і тривалий процес їх утворення, пов'язаний з необхідністю розповсюдження акцій шляхом відкритої підписки серед невизначеного кола осіб. Закриті акціонерні товариства (ЗАТ) – це товариства, в яких акції розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купівлі й продажу на біржі. Акціонери закритого суспільства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства. Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) є однією з найпоширеніших організаційно-правових форм підприємницької діяльності. ТОВ має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, несе відповідальність за свої зобов'язання тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої внески, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю суспільства, тільки в межах своїх внесків. Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки, розміри яких визначаються установчими документами. Товариство несе відповідальність за свої зобов'язання власним майном, а у випадку його недостатності учасники товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами розмірі, однаково кратному внеску кожного з учасників. Повне товариство – це вид господарчого товариства, учасники якого самі визначають розмір і порядок формування майна й фіксують це в установчому договорі. Органи управління в такому товаристві відсутні, тому що справами управляють самі учасники. Вони також несуть субсидіарну солідарну відповідальність за зобов’язання товариства всім своїм майном, на яке може бути накладено стягнення. Це означає, що кожний учасник несе відповідальність всім своїм майном незалежно від його внеску у товариство й від часток інших учасників. Командитним є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність всім своїм майном, на яке за законом може бути накладено стягнення. Такі учасники є повними учасниками товариства. Інші учасники товариства присутні в діяльності суспільства лише своїми внесками, вони є вкладниками. |
|
Законодавства У вітчизняній юридичній науці щодо питання про господарське право як галузь права |
Законодавстві суб'єктів господарювання укладати з державою державні контракти тощо Господарське право,як галузь права – це система правових норм, що регулюють відносини з |
|
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичний... «Господарське право» (відповідно до вимог ECTS) для студентів IV курсу / Уклад. Д. В. Задихайло Ю.Є. Атаманова, Р. П. Бойчук та ін.... |
Як і галузь права, галузь екологічного законодавства є комплексною Екологічне право — це комплексна галузь права, якою регулюються суспільні відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища,... |
|
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до організації самостійної роботи з курсу... Методичні вказівки до самостійної роботи курсу “Практична діяльність юриста (Практичне право)” складена на основі робочої програми... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Національний... Господарське право України. Програма курсу та методичні вказівки до виконання контрольних робіт для студентів заочної форми напряму... |
|
Гелич Ю. О., Нескороджена Л. Л. Навчально-методичні матеріали з дисципліни «Господарське право» Гелич Ю. О., Нескороджена Л. Л. Навчально-методичні матеріали з дисципліни «Господарське право». К.: НАВС, 201 І. 60 с |
Урок правознавства на тему: «ПРАВО» Основні поняття: право, норма права, галузь права, правовідносини, юридичний факт |
|
Господарське право Некомерційна господарська діяльність: поняття, суб’єкти, особливості правового режиму |
ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО Рекомендовано вченою радою Львівського державного університету внутрішніх справ (протокол №…від р.) |