Ю. В. Білоусов ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Скачати 2.82 Mb.

Назва	Ю. В. Білоусов ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ
Сторінка	2/20
Дата	18.03.2013
Розмір	2.82 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Право > Документи

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 20

Глава 1.

поновлення на роботі незаконно звільненого або переведе
ного на іншу роботу працівника;
відібрання дитини та повернення її тому, з ким вона про
живала;
розкриття банком інформації, яка містить банківську таєм
ницю, стосовно юридичних та фізичних осіб.

Підставами для застосування факультативного негайного виконання є можливість стягнення з відповідача усієї суми заборгованості у справах, у яких обов'язковим є стягнення лише певної її частини (ч. 1 ст. 367 ЦПК 2004 р.).

Попереднє виконання — це чітко передбачені законом випадки, за яких виконання може бути застосовано до постанов-лення юрисдикційного акта, а саме у позовах про стягнення аліментів, коли суддя, у разі необхідності, до вирішення справи по суті має право, враховуючи майновий стан сторін, постановити ухвалу про те, в якому розмірі один із подружжя повинен тимчасово надавати утримання іншому з подружжя, хто з подружжя і в якому розмірі має тимчасово давати кошти на утримання і виховання дітей, а так само хто з дітей повинен тимчасово видавати і в якому розмірі кошти на утримання батьків (ст. 220 ЦПК). ЦПК 2004 р. відмовляється від можливості застосування попереднього виконання як способу захисту прав осіб, які потребують утримання.

Залежно від суб'єкта здійснення виконання (дій, спрямованих на реалізацію рішення юрисдикційного органу), розрізняють:

рішення, які не вимагають виконання (рішення про визнан
ня, конститутивні рішення), якщо предметом судової діяль
ності є встановлення наявності чи відсутності правовідно
син між сторонами або судової їх трансформації (зміни чи
припинення). Ці рішення, зазвичай, мають преюдиційний
характер;
рішення, які суди направляють для виконання, які вимага
ють реєстрації певного факту, стану, інших правових пози
цій, що встановлено у відповідному рішенні. До цього виду
виконання також належить виконання окремої ухвали, оскіль
ки суд направляє її безпосередньо відповідним органам дер
жавної влади, органам місцевого самоврядування, службо
вим чи посадовим особам для виконання, котрі, своєю чер
гою, зобов'язані її виконати та повідомити суд про резуль
тати виконання;

Виконавче провадження у системі юрисдикційної діяльності 11

—

рішення, які виконують органи ДВС або інші, передбачені
законом, органи та особи (наприклад, щодо виконання рі
шень про стягнення коштів із рахунків, на яких облікову
ються кошти Державного бюджету України та місцевих
бюджетів або з бюджетних установ). Як правило, такими є
рішення про присудження.

Саме останні рішення виконуються у порядку виконавчого провадження.

Виконавче провадження розуміють у таких значеннях:

як певну сукупність (систему) правових норм, які регулю
ють певне коло суспільних відносин;
як процесуальну (процедурну) діяльність.

Виконавче провадження у першому значенні — це сукупність правових норм, які регулюють умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх добровільно.

Предмет правового регулювання становлять виконавчі відносини, під якими слід розуміти процесуальні (процедурні) відносини, які складаються між державним виконавцем та іншими учасниками виконавчого провадження з приводу реалізації припису юрисдикційного акта.

Особливі ознаки (риси) цих правовідносин:

це відносини владного характеру, оскільки виникають між
державним виконавцем як органом державної влади та ін
шими учасниками виконавчого провадження;
обов'язковим суб'єктом цих правовідносин є державний ви
конавець як особа (орган), уповноважена державою викону
вати приписи юрисдикційних органів та осіб;
мають тісний взаємозв'язок з іншими правовідносинами,
які виникають при виконанні рішення (цивільно-правовими,
цивільними процесуальними, господарськими процесуаль
ними, кримінально-процесуальними, адміністративно-право
вими та іншими);
виникають із приводу виконання рішення;
становлять цілісну систему правовідносин, що дає можли
вість окреслити їх спільну (загальну) мету — виконання рі
шень, передбачених законом;
дістають свій об'єктивний вияв у відповідній формі проце
суальних (процедурних) дій суб'єктів виконавчих правовід
носин.

12

Глава 1.

Т^в°^вОг° Р^™™"™ ВИ^ОНаВЧИХ ВІДНОСИН - ІМ-

о-диспозитивний.

^Л ^МЄТОД ^П°^ЛЯГаЄ ^У «явності зобов'язальних та
певну ГГ Г^РМ' ^Ж1 ^{ЩДП0ВІДН0} ^ують на обов'язок вчинити
вимог ? УЧ>^и™ся від її вчинення. За порушення таких

Ги пепеГ^НУ ^М°^ЖЄ ^бУ™ ^{Застосован}° заходи примусу. Ці норми переважають у виконавчому пров^женні, характеризують

ника я_К?«^ДЄ^^{Жаі;:ЮГ0} ^ВИК0™' ^а ^акож, як правило борж-

Дисіг. ^ЯЗа"^Ш ^СТ°^Р0НИ ^У ^{ПРОЦЄС1І} виконання.
епемТиі ^Ш ~ ^ЦЄ ^МЄТОД Д°³вол_1у, уповноваження. Його

шктТиЦ^ТаК°^Ж ^Є ^У ^ВИКОН™У проввадіенні і, зазвичай, характеризують уповноважену сторону у, виконанні - стягувача.

не викоГ/ ^РЖШК ^МЗЄ ^ПРЗВ° ^ВИб0рРУ поведінки (добровіль-

сІгнеГя ' ^ПРаВ° ^{ВКа3уВа}™ ^Ш Р^ЄЧЧІ ^на ^які ^СЛІД ^ЗВЄРНУ™ стягнення у першу чергу та ін)

^ГТ" ^{вШОНаечог}° "Роеаджепняя - це зовнішні (об'єк- ^ЯВИ ^ПраВ°^ВИХ ^Н°^РМ' ^які Регулюють виконання, в наГчпгГ ^У ^{ПриМусовом}У ^П0РяДку. Основним джерелом виконавчого провадження є нормативно-праіавові акти, а саме:

Т'^^ ^УКРаїт ^(ВІД ²⁸ ^ЧеР^вн«* ¹⁹⁹⁶ Р-) ^як ^ос«°вний ^РЖЗВИ ^{ВИЗНЗЧаЄ} ^{ЗЗГальні} ^засісади діяльності ДВС як у державно! виконавчої влад,_ци> загальний правовий статус учасників виконавчого пров_ІВадження та інших су-б єктів виконавчих правовідносин-

бепезня^я" 7^Р° ^держатУ виконавчу службу" (від 24 „;„ п^ ^Р-) Р^{егламент}Ує організаційну побудову органів ДВС, порядок призначення та звіаільнення її працівників, їх правовий та соціальний захист, зазагальний правовий ста-тус (повноваження) державного виконавця;

іооо" ■І⁹"""" "^Пр° ^втонав^ провасадження" (від 21 квітня іууу р.) визначає умови і порядок _ВІ виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), щад₀ відповідно до закону підлягають примусовому виконанню _о у разі невиконання їх У Добровільному порядку;

4. Цивільний процесуальний кодекс України (від 18 липня ^°-5 р.,1 регулює порядок звернення ія до виконання рішень судів у цивільних справах, участь судуду у виконавчому провадженні, питання повороту виконанняГніу цивільних справах.

«тТс? 9^Рпп?^УВ ^{ПРИЙНЯТИЙ} ^Н°^НОВИЙ Ц¹¹¹^' ^Щ° ^НабеР^е чинності 1 січня 2005 року, але не раніаніше набрання чинності

Адміністративним процесуальним кодеідексом України;

Виконавче провадження у системі юрисдикціГіної діяльності 13

Господарський процесуальний кодекс України (від 6 листо
пада 1991 р.) регламентує порядок звернення до виконан
ня рішень господарських судів, вирішення питань, пов'яза
них із виконанням постанов господарського суду;
Кримінально-процесуальний кодекс України (від 28 листо
пада 1960 р.) визначає особливості виконання вироків су
дів у частині майнових стягнень, які підлягають виконан
ню у порядку виконавчого провадження;
Кримінально-виконавчий кодекс України (від 11 липня
2003 р.) окреслює особливості участі ДВС щодо виконан
ня вироків суду;

.8. Кодекс України про адміністративні правопорушення (від 7 грудня 1984 р.) регламентує порядок та особливості виконання постанов у справах про притягнення особи до адміністративної відповідальності у частині майнових стягнень;

9. Закон України "Про нотаріат" (від 2 вересня 1993 р.) визначає порядок та умови звернення до виконання виконавчих написів нотаріусів та їх участь у виконавчому провадженні;

Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України,
Сімейний кодекс України та інші акти матеріального зако
нодавства;
акти Кабінету Міністрів України;
акти Мінюсту України, серед яких особливе місце посідає
Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена на-

_г ,, казом Мінюсту України від 15 грудня 1999 року № 74/5, ,;,,,, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 грудня .... 1999 року за № 865/4158, яку розроблено на виконання Закону України "Про виконавче провадження". Вона визначає умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до чинного законодавства підлягають виконанню у разі невиконання їх у ' добровільному порядку.

Окремо у системі джерел виконавчого провадження слід вказати рішення Конституційного Суду України, які давали відповідь на предмет відповідності Конституції України (кон-ституційності) окремих актів законодавства, а також роз'яснювали чинне законодавство:

• рішення у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції Украї-

14

Глава 1.

принципи виконавчого провадження

15

ни (конституційності) Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (справа про мораторій на примусову реалізацію майна) від 10 червня

2003 р};

• рішення у справі за конституційним зверненням спільного підприємства "Мукачівський плодоовочевий консервний завод" про офіційне тлумачення положення пункту 10 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" (справа про виконання рішень третейських судів) від 24 лютого

2004 р.²

Для правильного застосування правових норм та вирішення справ у судах, що стосуються виконавчого провадження, мають значення також роз'яснення Верховного Суду України³ та Вищого господарського суду України⁴.

Визначення предмета та методу правового регулювання, наявність структурованої системи джерел разом із окресленням принципів виконавчого провадження (про що йтиметься у главі 2) дає підстави говорити про становлення у системі права України самостійної галузі права — цивільного виконавчого права.

Виконавче провадження у другому значенні — це діяльність (сукупність процесуальних (процедурних) дій) органів та осіб (передусім державних виконавців) та інших учасників виконавчого провадження, спрямована на реалізацію юрисдикцій-них рішень, визначених законом, у передбаченій процесуальній формі.

Виконавча процесуальна форма — це визначений законом порядок діяльності державного виконавця щодо виконання припису юрисдикційного рішення. Вона передбачає як безпосе-

¹ ОВУ. — 2003. — № 25. — Ст. 1217.

² ОВУ. — 2004. — № 9. — Ст. 536.

³ Див, напр.: Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або
бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звер
нень учасників виконавчого провадження: постанова Пленуму Верховного
Суду України від 26 грудня 2003 р. № 14 // Вісник Верховного Суду Украї
ни. — 2004. — № 2.

⁴ Див. напр.: Про Закон України "Про внесення змін до деяких законо
давчих актів України у зв'язку з прийняттям Законів України "Про державну
виконавчу службу" та "Про виконавче провадження": лист Вищого арбітраж
ного суду України від 11 грудня 2000 р. № 01-8/739 // Вісник господарського
судочинства. — 2001. — № 1.

едньо визначену законом процедуру діяльності органів та посадових осіб (виконавчу процедуру), так і визначену законодавством фіксацію ходу виконавчого провадження у процесуальних (процедурних) документах (виконавчі постанови).

Виконавче провадження є процесуальною формою, котра гарантує примусову реалізацію рішення суду та інших юрис-дикційних органів, реалізацію підтвердження ними прав та обов'язків суб'єктів матеріальних правовідносин.

У виконавчому провадженні здійснюється остаточний захист прав громадян та юридичних осіб, що є фактичним продовженням правозахисної функції суду, оскільки відбувається на підставі "вказівки" суду, наділеного правом робити загальнообов'язкові висновки, а також на підставі інших виконавчих документів.

Глава 2. ПРИНЦИПИ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ

§ 1. Поняття та значення принципів виконавчого провадження

У зв'язку з виокремленням із цивільного процесу виконавчого провадження перед юридичною наукою постало питання про визначення основних засад, положень правового регулювання підстав та порядку виконання рішень судів та інших органів (осіб), які можуть виконуватися у примусовому порядку. Було сформовано відповідну систему принципів виконавчого провадження.

Єдиного погляду у юридичній науці щодо галузевої належності й місця виконавчого провадження у системі права України немає, а це не тільки зумовлює наукові диспути, а й не дозволяє сформувати (окреслити) і систему принципів виконавчого провадження.

Різними є погляди і на систему принципів виконавчого провадження, адже фактично не існує її доктринальної системи. Наприклад, М. И. Штефан називає серед принципів виконавчого провадження принципи гласності, державної мови, юридичної істини, змагальності, доступності, безпосередності¹;

Ш

тефан М. Й., Омельченко М. П., Штефан С. М. Виконання судових рішень: Навч. посібник. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — С. 54—64.

16

Глава 2.

Принципи виконавчого провадження

17

С. В. Щербак — верховенство права, реординації, сприяння громадянам, установам, підприємствам, організаціям, обов'язковості вимог державного виконавця, пріоритетності звернення стягнення на майно боржників-громадян, одноособовості прийняття рішень¹; В. І. Тертишніков — гарантованості прав, контролю і нагляду, обов'язковості вимог державного виконавця².

Слід визнати, що принцип права як правове явище існує і без його окреслення юридичною наукою. Тому одним із завдань юридичної науки є саме визначення, кристалізація принципів, у тому числі виконавчого провадження.

У процесі створення правових норм про виконавче провадження законодавець керувався певними міркуваннями, ідеями, поглядами на порядок виконання рішень суду та інших юрис-дикційних органів. Тому у цей, конкретний момент часу ми можемо лише шляхом аналізу правових норм з'ясувати спрямованість правового регулювання, визнати принципи правового регулювання або окреслити назрілі нові положення, ідеї, бачення, які необхідно перетворити у правові норми у ході удосконалення чинного законодавства про виконавче провадження.

Принципи (від лат. ргіпсіріит — основа, начало, засада), які сприяють об'єднанню норм та інститутів, додатково до предмету, методу і завдань правового регулювання суспільних відносин, є ознаками, що індивідуалізують відповідну галузь права. Значення принципів полягає у тому, що в них відображено найхарактерніші риси і загальну спрямованість права та його найважливіших інститутів, тож вони дають можливість пізнати суть цієї галузі права, її суспільний характер у цілому, а також її інститутів.

Отже, принципи виконавчого провадження — це закріплені у правових нормах основні засади, керівні положення, які визначають організацію органів державної виконавчої служби, зміст і спрямованість її діяльності, правовий статус учасників виконавчого провадження.

Суть принципів полягає у тому, що їх закріплено у нормах виконавчого провадження; вони визначають зміст та призна-

¹ Фурса С. Я., Щербак С. В. Виконавче провадження в Україні: Навч.
посібник. — К.: Атіка, 2002. — С. 36—48.

² Тертьішников В. И. Гражданский процесе: Курс лекций. — Харьков:
Консум, 2000. — С. 199.

чення виконавчого провадження як процесуальної (процедурної) діяльності; окреслюють правовий статус учасників виконавчого провадження (як державного виконавця, так і осіб, які беруть участь у виконанні, осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій).

Принципи може бути визначено не лише окремими статтями, а й їх групою або інститутом. Способи законодавчого закріплення принципів можуть бути різними. Визначено три групи норм, які закріплюють принципи: що містять перелік найменувань принципів; що містять короткий опис сутності принципів; що відображають у своєму тексті їх конкретний зміст із певним ступенем деталізації.

§ 2. Зміст та гарантії принципів виконавчого >■ '
провадження '

На підставі теоретичних положень, аналізу чинного законодавства та практики його застосування можна виокремити такі принципи виконавчого провадження:

принцип гуманізму; , ■ ч;
принцип законності; , ,, .
принцип неупередженості виконання; " _;і ,
принцип предметної та територіальної юрисдикції; '
принцип недоторканості житла;
принцип диспозитивності та публічності;
принцип повноти та оперативності (своєчасності) виконання;
принцип контролю.

Принцип гуманізму полягає у тому, що заборонено у будь-якій формі посягати на права і свободи фізичних осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні. Зважаючи на рівність усіх учасників виконавчого провадження, ця норма поширюється і на юридичних осіб.

Зазвичай, об'єктом виконання є майно стягувача, яке перебуває у боржника, або певні грошові суми відшкодування (стягнення, як правило, має майново-грошовий характер). І лише в окремих випадках предметом виконання є дії боржника.

До порушників норм виконавчого провадження може бути застосовано штрафні санкції, притягнення до відповідальності, вчинення дій, спрямованих на виконання, без участі боржника з покладенням на останнього двократного розміру виконавчих витрат та ін.

2 — 4-1965

18

Глава 2.

Принципи виконавчого провадження

19

Проявом принципу гуманізму є встановлення законодавством про виконавче провадження часу виконання. Зокрема, відповідно до ст. 31 Закону виконавчі дії, як правило, проводяться у робочі дні у період між 6-ю та 22-ю годинами. Проведення виконавчих дій у неробочі, святкові дні, а також у нічний час, як правило, не допускається. Тільки за певних умов такі дії можуть проводитися у неробочі дні чи у нічний час у порядку, встановленому законом (виноситься постанова державного виконавця, яку обов'язково має бути затверджено начальником відділу ДВС).

Гарантіями принципу можна визначити можливість оскарження дій державного виконавця, можливість притягнення державного виконавця та інших учасників виконавчого провадження до відповідальності (наприклад, ст. 11 Закону України "Про ДВС").

Принцип законності означає, що державний виконавець та усі учасники виконавчого провадження повинні суворо дотримуватися і виконувати вимоги законодавства про виконавче провадження. Цей принцип має два аспекти: щодо державного виконавця та низки інших учасників виконавчого провадження (прокурора, органу державної влади, органу місцевого самоврядування та інших осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій), а також для уповноважених суб'єктів виконавчого провадження (сторін та інших).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, визначений Конституцією та законами України. Аналогічну норму передбачає ст. 1 Закону. Відповідно до ст. 7 вказаного Закону державний виконавець використовує надані йому права у точній відповідності із законом і не повинен допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб.

Щодо інших осіб, то відповідно до ч. 1 ст. 68 Конституції України громадяни зобов'язані неухильно додержуватися Конституції України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, а відповідно до ч. 4 ст. 29 Закону особи, які беруть участь у виконанні, зобов'язані сумлінно використовувати всі надані їм права.

Гарантіями принципу законності є: контроль за правильністю, повнотою і своєчасністю виконання рішень державним виконавцем (ст. 78 Закону), закріпленням та гарантуванням права на оскарження будь-яких рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця (ст. 85 Закону). Гарантією також є встановлення відповідальності за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків учасниками виконавчого провадження, а також за зловживання матеріально-правовими та процесуальними правами. Ці гарантії мають охоронний характер. Встановлено законодавством і позитивні (регулятивні) гарантії — визначена законом процедура здійснення виконавчих дій, окреслення правового статусу учасників виконавчого провадження тощо.

Принцип неупередзісеності виконання пов'язаний із загально-правовим принципом рівності. Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни рівні перед законом, мають рівні права і свободи, і не може бути встановлено будь-яких неправомірних привілеїв. У ст. 5 Закону вказано, що державний виконавець зобов'язаний вжити заходів щодо примусового виконання рішення неупереджено. Неупередженість виконання забезпечується наданням можливості сторонам виконавчого провадження та їх представникам знайомитися із матеріалами виконавчого провадження, заявляти у встановленому порядку відводи державному виконавцеві та іншим учасникам виконавчого провадження, які повинні не мати ні матеріально-правової, ні процесуальної заінтересованості у виконанні.

За ст. 17 Закону як державні виконавці не можуть брати участь у виконавчому провадженні та підлягають відводу особи, які є близькими родичами сторін, їх представників або інших осіб, що беруть участь у виконавчому провадженні або заінтересовані у результатах виконання, або є інші обставини, що викликають сумнів у їх неупередженості.

Принцип предметної та територіальної юрисдикції відповідно до ст. 20 Закону вказує на те, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна, місцезнаходженням постійно діючого органу юридичної особи або її майна. Виконання рішення, яким зобов'язано боржника вчинити певну дію або утриматися від її вчинення, проводиться за місцем здійснення таких дій.

20

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 20

Схожі:

Закону України «Про виконавче провадження» Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» та з метою приведення нормативно-правових актів у відповідність до вимог...	Навчально-методичний посібник з навчальної дисципліни “Виконавче... Навчально-методичний посібник з навчальної дисципліни “Виконавче провадження“ для студентів факультету №4 / Уклад.: В. В. Комаров,...
Здрок О. Н. Гражданский процесе зарубежньїх стран. Учебное пособие НЕ Виконавче провадження за цивільним процесуальним законодавством різних держав	Відповідно до ст ст. 19, 20, 30 Закону України «Про виконавче провадження»...
НАКАЗ Відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" та з метою приведення нормативно-правових актів у відповідність до вимог...	Жушман В. П., Шуміло І. А., Білоусов Є. М., Жуков І. М., Курман Т. В., Погорецька Н. В Міжнародне приватне право (відповідно до вимог ECTS) для студентів V курсу /Уклад. Жушман В. П., Шуміло І. А., Білоусов Є. М., Жуков...
ПЛАН Поняття та види підсудності у кримінальному провадженні. Поняття,... Підсудність у кримінальному провадженні – це сукупність специфічних характеристик кримінального провадження, яка визначає певний...	РОЗДІЛ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Глава 1 КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ЗАКОНОДАВСТВО... Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів,...
ПРИВАТНЕ ПРАВО Білоусов Є. М. – канд юрид наук., доц. – розділ ІІ; §3 розділу ІV, розділ V, VI, §§1-3, 5-8 глави VIІ (у співавторстві з Жуковим...	РОЗМІЩЕННЯ МАЛИХ АРХІТЕКТУРНИХ ФОРМ ДЛЯ ПРОВАДЖЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Нікополя малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, (далі Порядок) розроблений з урахуванням Порядку розміщення...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання