Протистояння Української Православної Церкви світовій глобалізаціїї на сучасному етапі


НазваПротистояння Української Православної Церкви світовій глобалізаціїї на сучасному етапі
Сторінка6/9
Дата12.03.2013
Розмір1.18 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Праця і її плоди

Праця є органічним елементом людського життя. Праця - це творче розкриття людини, якій в силу споконвічної богоподібності дано бути співтворцем і співпрацівником Господу. Однак після відпадіння людини від Творця змінився характер праці: "У поті чола твого будеш їсти хліб, поки не повернешся в землю, з якої ти взятий, тому що порох ти й у порох повернешся" (Бут. 3.19). Творча складової праці ослабнула; вона стала для занепалої людини переважно способом добування засобів для життя.

Удосконалювання знарядь і методів праці, його професійний поділ і перехід від простих його форм до більш складних сприяють поліпшенню матеріальних умов життя людини. Однак захоплення досягненнями цивілізації віддаляє людей від Творця, веде до оманливого торжества розуму, що прагне влаштувати земне життя без Бога. Реалізація подібних устремлінь в історії людства завжди закінчувалася трагічно.

Приклад трудового подвигу виявили ченці багатьох монастирів. Їхня господарська діяльність багато в чому була зразком для наслідування, а засновники найбільших чернечих обителей мали, поряд з найвищим духовним авторитетом, і славу великих трудівників. Широко відомі приклади старанної праці преподобних Феодосія Печерського й інших подвижників Києво-Печерської Лаври та ченців багатьох інших монастирів.

Церква благословляє всяку працю, спрямовану до блага людей; при цьому не віддається переваги ніякому з видів людської діяльності, якщо така відповідає християнським моральним нормам. Однак сучасність породила розвиток цілої індустрії, спеціально спрямованої на пропаган- ду пороку і гріха, задоволення згубних пристрастей і звичок, таких, як пияцтво, наркоманія, блуд і перелюбство. Церква свідчить про гріховність участі в такій діяльності, оскільки вона розбещує не тільки трудящого, але й суспільство в цілому.

Працюючий має право користуватися плодами своєї праці. Разом з тим заповідь Божа велить трудящим піклуватися про тих людей, що по різних причинах не можуть самі заробляти собі на життя, - про немічних, хворих, прибульцях (біженцях), сиротах і вдовах - і ділитися з ними плодами праці, "щоб Господь, Бог твій, благословив тебе у всіх справах рук твоїх" (Втор. 24. 19-22).

Продовжуючи на землі служіння Христа, Що ототожнив Себе саме зі знедоленими, Церква завжди виступає на захист знедолених і неспроможних. Тому вона призиває суспільство до справедливого розподілу продуктів праці, при якому багатий підтримує бідного, здоровий - хворого, працездатний - старого. Духовне благополуччя і самозбереження суспільства можливі лише в тому випадку, якщо забезпечення життя, здоров'я і мінімального добробуту всіх громадян вважається безумовним пріоритетом при розподілі матеріальних засобів.

Питання особистої, сімейної і суспільної моральності

Розходження між статями є особливий дарунок Творця створеним Ним людям. Особливості статей не зводяться до розходжень тілесного устрою. Чоловік і жінка являють собою два різних образи існування в єдиному людстві. Вони мають потребу в спілкуванні і взаємному доповненні. Однак у занепалому світі відносини статей можуть псуватися, перестаючи бути вираженням богоданної любові і вироджуючись у прояв гріховної пристрасті занепалої людини до свойого "я".

Високо оцінюючи подвиг добровільної цнотливої безшлюбності, прийнятого заради Христа і Євангелія, і визнаючи особливу роль чернецтва у всій історії і сучасному житті, Церква ніколи не відносилася до шлюбу зневажливо і засуджувала тих, хто з перекрученого прагнення до чистоти принижував шлюбні відносини. Священний Синод Руської Православної Церкви у визначенні від 28 грудня 1998 року, посилаючись на правила попередніх Соборів, вказав на "неприпустимість негативного або зарозумілого відношення до шлюбу".

Відповідно до римського права, що лягло в основу цивільних кодексів більшості сучасних держав, шлюб є угодою між двома вільними у своєму виборі сторонами. Церква сприйняла це визначення шлюбу, осмисливши його виходячи зі свідчень Священного Писання.

„Наполягаючи на необхідності церковного шлюбу, Православна Церква з повагою відноситься до цивільного шлюбу”. (.....)

Згадане вище визначення Священного Синоду також говорить про повагу Церкви "до такого шлюбу, у якому лише одна із сторін належить до православної віри, у відповідності зі словами святого апостола Павла: "Невіруючий чоловік освячується жінкою віруючою, і дружина невіруюча освячується чоловіком віруючим" (1 Кор. 7.14)". На цей текст Священного Писання посилалися і батьки Трулльского собору, що визнали дійсним союз між особами, що, "будучи ще в невір'ї і не бувши приєднані до череди православних, сполучилися між собою законним шлюбом", якщо згодом один з чоловіка і жінки звернувся до віри (правило 72). Однак у тім же правилі й інших канонічних визначеннях (IV Ус. Соб. 14, Лаод. 10, 31), так само як і в у творах древніх християнсь- ких письменників і батьків Церкви (Тертулліан, святитель Кипріян Карфагенський, блаженний Феодорит і блаженний Августин), забороняється шлюб між православними і послідовниками інших релігійних традицій.

Церква наполягає на довічній вірності чоловіка і жінки і нерозривності православного шлюбу, ґрунтуючись на словах Господа Ісуса Христа: "Що Бог сполучив, того людина да не розлучає. Хто розлучиться з жінкою своєю не за перелюбство і жениться на інший, той прелюбодіє; і оженившись на розведеній прелюбодіє" (Мф. 19.6,9). Розлучення засуджується Церквою як гріх, тому що воно приносить тяжкі сердечні страждання і подружжю (щонайменше одному з них), і особливо дітям. Вкрай турбує сучасне положення, при якому розривається досить значна частина шлюбів, особливо серед молоді. Те, що відбувається стає справжньою трагедією для особистості і народу.

Єдиною припустимою підставою розводу Господь назвала перелюбство, що опоганює святість шлюбу і руйнує зв'язок подружньої вірності. У випадках різноманітних конфліктів між людьми Церква бачить свою пастирську задачу в тому, щоб усіма властивими їй засобами (вчення, молитва, участь у Таїнствах) оберігати цілісність шлюбу і запобігати розлученню.

Особам, перший шлюб яких розпався і був розірваний з їхньої вини, вступ у другий шлюб дозволяється лише за умови покаяння і виконання єпитимії, накладеної відповідно до канонічних правил. У тих виняткових випадках, коли допускається третій шлюб, термін єпитимії, відповідно до правил святого Василя Великого, збільшується.

Родина як домашня церква є єдиний організм, члени якого живуть і будують свої відносини на основі закону любові. Досвід сімейного спілкування навчає людину подоланню гріховного егоїзму і закладає основи здорового громадянства. Саме в родині, як у школі благочестя, формується і міцніє правильне відношення до ближніх, а виходить, і до свого народу, до суспільства в цілому. Жива наступність поколінь, починаючи в родині, знаходить своє продовження в любові до предків і батьківщини, у почутті причетності до історії.

Тому настільки небезпечне руйнування традиційних зв'язків батьків з дітьми, якому, на жаль, багато в чому сприяє уклад життя сучасного суспільства. Приниження соціальної значимості материнства і батьківства порівняно з успіхами чоловіків і жінок у професійній області приводить до того, що діти починають сприйматися як непотрібний тягар; воно також сприяє відчуженню і розвиткові антагонізму між поколіннями. Роль родини в становленні особистості виняткова, її не можуть підмінити інші соціальні інститути. Руйнування сімейних зв'язків неминуче сполучено з порушенням нормального розвитку дітей і накладає довгий, у відомій мірі незгладимий відбиток на все їхнє наступне життя.

Високо оцінюючи суспільну роль жінок і вітаючи їх політичну, культурну і соціальну рівноправ- ність з чоловіками, Церква одночасно протистоїть тенденції до применшення ролі жінки як жінка і матері. Фундаментальна рівність достоїнства статей не скасовує їхнього природного розходження і не означає тотожності їхніх покликань як у родині, так і в суспільстві. Зокрема, Церква не може перекручено тлумачити слова апостола Павла про особливу відповідальність чоловіка, що покли-каний бути "главою дружини", що любить її, як Христос любить Свою Церкву, а також про покликання дружини коритися чоловіку, як Церква кориться Христу (Еф. 5. 22-23; Кіл. 3.18). У цих словах мова йде, звичайно ж, не про деспотизм чоловіка або закріпачення дружини, але про першість у відповідальності, турботі і любові; не слід також забувати, що всі християни покликані до взаємної "покори один одному в страхі Божому" Представники деяких суспільних течій схильні принижувати, а іноді і зовсім заперечувати значення шлюбу й інституту родини, приділяючи головну увагу суспільно значимій діяльності жінок, у тому числі несумісної або мало сумісної з жіночою природою (наприклад, роботи, пов'язаної з важкою фізичною працею). Нерідкі заклики до штучного зрівняння участі жінок і чоловіків у кожній сфері людської діяльності. Церква ж вбачає призначення жінки не в простому наслідуванні чоловіку і не в змаганні з ним, а в розвитку всіх дарованих їй від Бога здібностей, у тому числі властивих тільки її єству. Не роблячи акцент лише на системі розподілу суспільних функцій, християнська антропологія відводить жінці набагато більш високе місце, ніж сучасні безрелігійні уявлення. Прагнення знищити або звести до мінімуму природні поділи в суспільній сфері не властиво церковному розумові. Статтеві розходження, подібно розходженням соціаль- ним й етнічним, не утруднюють доступу до порятунку, який Христос приніс для всіх людей: "Немає вже Іудея, ні язичника; немає раба, ні вільного; немає чоловічої статі, ні жіночої: тому що усі ви одне в Христі Ісусі" (Гал. 3.28). Однак це сотеріологічне твердження не означає штучного збідніння людської розмаїтості і не повинно бути механічно перенесене на будь-які суспільні відносини.

Чеснота цнотливості, проповідувана Церквою, є основою внутрішньої єдності людської особистості, що повинна перебувати в стані згоди щиросердечних і тілесних сил. Блуд неминуче руйнує гармонію і цілісність життя людини, наносячи тяжкі втрати її духовному здоров'ю. Розпуста притупляє духовний зір і озлобляє серце, роблячи його нездатним до щирої любові. Щастя повно- кровного сімейного життя стає недоступним для блудника. Таким чином, гріх проти цнотливості спричиняє і негативні соціальні наслідки. В умовах духовної кризи людського суспільства засобів масової інформації і здобутки так званої масової культури нерідко стають знаряддями морального розтління, оспівуючи і звеличуючи полову розгнузданість, усілякі полові перекручення, інші гріховні пристрасті. Порнографія, що представляє собою експлуатацію статтевого потягу у комерційних, політичних або ідеологічних цілях, сприяє придушенню духовного і морального начала, зводячи тим самим людину до рівня тварини, що керується лише інстинктом.

Пропаганда пороку наносить особливу шкоду незатвердженим душам дітей і юнацтва. У книгах, кінофільмах і іншій відеопродукції, у засобах масової інформації, а також у деяких освітніх прог-рамах підліткам найчастіше вселяють таке уявлення про статтеві відносини, що вкрай принизливо для людської гідності , оскільки в ньому немає місця для понять цнотливості, подружньої вірності і самовідданій любові. Інтимні відносини чоловіка і жінки не тільки оголюються і виставляються напоказ, ображаючи природне почуття соромливості, але і представляються як акт чисто тілесного задоволення, не зв'язаного з глибокою внутрішньою спільністю і якими-небудь моральними зобов- 'язаннями. Церква призиває віруючих у співробітництві з усіма морально здоровими силами боротися з поширенням цієї диявольскої спокуси, що, сприяючи руйнуванню сім’ї, підриває основи суспільства.

Людське тіло є чудовим створінням Божим і призначено стати храмом Святого Духа (1 Кор. 6. 19-20). Засуджуючи порнографію і блуд, Церква аж ніяк не призиває гребувати тілом або статте- вою близькістю як такими, тому що тілесні відносини чоловіка і жінки благословенні Богом у шлюбі, де вони стають джерелом продовження людського роду і виражають цнотливу любов, повну спільність, "однодумність душ і тіл" чоловіка і жінки, про яку Церква молиться в чині шлюбного вінчання. Навпроти, осуду заслуговує перетворення цих чистих і гідних за задумом Божим відносин, а також самого людського тіла в предмет принизливої експлуатації і торгівлі, призначений для егоїстичного, безособового, безлюбовного і перекрученого задоволення. По цій же причині Церква незмінно засуджує проституцію і проповідь так називаної вільної любові, що зовсім відокремлює тілесну близькість від особистісної і духовної спільності, від жертовності і відповідальності один за одного, що здійсненне лише в довічній шлюбній вірності.

Розуміючи, що школа, поряд з родиною, повинна надавати дітям і підліткам знання про відносини статей і про тілесну природу людини, Церква не може підтримати тих програм "полової освіти", що визнають нормою дошлюбні зв'язки, а тим більше різні перекручення. Зовсім неприйнятне нав'язування таких програм учнем. Школа покликана протистояти порокові, що руйнує цілісність особистості, виховувати цнотливість, готувати юнацтво до створення міцної сім’ї, заснованої на вірності і чистоті.

Здоров'я особистості і народу

Піклування про людське здоров'я – душевне і тілесне - споконвіку є турботою Церкви.

Православна Церква з незмінно високою повагою відноситься до лікарської діяльності, в основі якої лежить служіння любові, спрямоване на запобігання і полегшення людських страж- дань. Зцілення ушкодженого хворобою людського єства виявляється як виконання задуму Божого про людину: "Сам же Бог світу да освятить вас у всій повноті, і ваш дух і душа і тіло у всій цілості да збережеться без пороку в пришестя Господа нашого Ісуса Христа" (1 Фес. 5.23). Багато хвороб залишаються невиліковними, стають причиною страждань і смерті. Зіштовхуючись з такими недугами, православний християнин покликаний покластися на всеблагу волю Божу, пам'ятаючи, що зміст буття не обмежується земним життям, а є приготуванням до вічності. Страждання є наслідок не тільки особистих гріхів, але також загального пошкодження й обмеже- ності людської природи, а тому повинні переноситися з терпінням і надією. Господь добровільно приймає страждання для порятунку людського роду. Церква призиває як пастирів, так і своїх чад до християнського свідчення серед працівників охорони здоров'я. Досить важливе ознайомлення викладачів і учнів медичних навчальних закладів з основами православного віровчення і православно орієнтованої біомедицинської етики .

Церква благословляє православним братствам і сестричествам милосердя нести послух у клініках й інших установах охорони здоров'я, а також сприяє створенню лікарняних храмів, церковних і монастирських лікарень, щоб медична допомога на всіх етапах лікування і реабілітації сполучилася з пастирським піклуванням. Церква призиває мирян надавати посильну допомогу хворим, котра покриває людські страждання любов'ю, милістю, і турботою.

Проблема здоров'я особистості і народу не є для Церкви зовнішньою, чисто соціальною, тому що прямо співвідноситься з її посланням у світі, ушкодженому гріхом і недугами. Церква покликана в співпраці з державними структурами і зацікавленими суспільними колами брати участь у виробленні такого розуміння охорони здоров'я нації, при якому кожна людина могла б здійснити своє право на духовне, фізичне, психічне здоров'я і соціальне благополуччя при максимальній тривалості життя.

Не віддаючи переваги якій-небудь моделі організації медичної допомоги, Церква вважає, що ця допомога повинна бути максимально ефективним і доступним всім членам суспільства, незалежно від їхнього матеріального достатку і соціального стану, у тому числі при розподілі обмежених медичних ресурсів. Щоб такий розподіл був справді справедливим, критерій "життєвих потреб" повинний переважати над критерієм "ринкових відносин". Визнаючи можливі благі наслідки того факту, що медицина все більш стає прогностичною і профілактичною, а також вітаючи цілісне сприйняття здоров'я і хвороби, Церква застерігає від спроб абсолютизації будь-яких медичних теорій, нагадуючи про важливість збереження духовних пріоритетів у людському житті. Виходячи зі свого багатовікового досвіду Церква попереджає і про небезпеці впровадження під прикриттям "альтернативної медицини" оккультно-магічної практики, що піддає волю і свідомість людей впливові демонічних сил. Кожна людина повинна мати право і реальну можливість не приймати тих методів впливу на свій організм, що суперечать його релігійним переконанням. (Сьогодні Православна Церква засуджує вчення тих сект, які через свої догмати забороняють своїм членам отримувати необхідну лікарську допомогу. Наприклад, свідки Ієгови забороняють робити своїм адептам переливання крові, навіть тоді, коли їх життю загрожує смертельна небезпека.

Українська Православна Церква з глибокою тривогою констатує, що народи, традиційно опікувані нею, нині знаходяться в стані демографічної кризи. Різко скоротилися народжуваність і середня тривалість життя, постійно зменшується чисельність населення. Небезпеку представляють епідемії, ріст серцево-судинних, психічних, венеричних і інших захворювань, наркоманії й алкоголізму. Зросла дитяча захворюваність, включаючи слабоумство. Демографічні проблеми ведуть до деформації структури суспільства і до зниження творчого потенціалу народів, стають однієї з причин ослаблення сім’ї. Головними причинами, що привели до депопуляції і критичного стану здоров'я згаданих народів, у ХХ столітті стали війни, революція, голод і масові репресії, наслідки яких збільшив глибоку суспільну кризу кінця сторіччя.

Демографічні проблеми знаходяться в сфері постійної уваги Церкви. Вона покликана стежити за законодавчим й адміністративним процесами, щоб перешкодити прийняттю рішень, що збільшують вагу ситуації. Необхідний постійний діалог з державною владою, а також із засобами масової інформації для прояснення позиції Церкви з питань демографічної політики й охорони здоров'я. Боротьба з депопуляцією повинна включати активну підтримку науково-медичних і соціальних програм захисту материнства і дитинства, плоду і немовляти. Держава призивається всіма наявними в нього засобами підтримувати народження і гідне виховання дітей.

У Біблії говориться, що "вино веселить серце людини" (Пс. 103. 15) і "корисно... якщо будеш пити його помірковано" (Сір. 31.31). Однак і у Священному Писанні, і в творах святих отців ми багаторазово знаходимо строгий осуд пороку пияцтва, що, починається непомітно, і тягне за собою безліч інших погибельних гріхів. Дуже часте пияцтво стає причиною розпаду сім’ї, приносячи незлічимі страждання як жертві цієї гріховної недуги, так і близьким людям, особливо дітям. "Пияцтво - ворожнеча проти Бога... Пияцтво - це добровільно викликаний біс ... Пияцтво відганяє Святого Духа", - писав святитель Василь Великий.

Ще більш пагубною є наркоманія - пристрасть, що робить поневолену нею людину вкрай вразливою для дії темних сил. З кожним роком ця страшна недуга охоплює все більше людей, забираючи безліч життів. Найбільш піддана наркоманії молодь, що являє особливу загрозу для суспільства. Корисливі інтереси наркобізнесу також впливають на формування - особливо в молодіжних колах - особливої "наркотичної" псевдокультури. Незрілим людям нав'язуються стереотипи поводження, що пропонують уживання наркотиків у якості "нормального" і навіть неодмінного атрибута спілкування.

Основна причина втечі багатьох наших сучасників у царство алкогольних або наркотичних ілюзій - це духовна спустошеність, втрата сенсу життя, розмитість моральних орієнтирів. Наркоманія й алкоголізм стають проявами духовної хвороби не тільки окремої людини, але всього суспільства. Це розплата за ідеологію споживачів, за культ матеріального успіху, за бездуховність і втрату справжніх ідеалів. З пастирським жалем ставлячись до жертв пияцтва і наркоманії, Церква пропонує їм духовну підтримку в подоланні пороку. Не заперечуючи необхідності медичної допомоги на гострих стадіях наркоманії, Церква приділяє особливу увагу профілактиці і реабілітації, найбільш ефективних при свідомому залученні стражденних в євхаристичне й общинне життя.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

Парафія св. Андрія Первозваного Української Православної Церкви Київського Патріархату
Від імені Парафії св. Апостола Андрія Первозваного Української Православної Церкви Київського Патріархату пересилаємо нашу чергову...
27 листопада пройшла акція “Голодомор 32-33 це геноцид. Пам’ятаємо!”
Україні”. Панахиду біля Національного меморіалу жертв голодоморів відправили патріарх Київський та всієї Руси-України Філарет, Патріарх...
ХРИСТИЯНСЬКА ЕТИКА
ФИЛИП (Осадченко Р. А.), архієпископ Полтавський і Миргородський, доктор богослов’я, голова Місіонерського відділу при Священному...
9: Конституційний процес на сучасному етапі розбудови держави: стан,...
Навчальна мета: Довести та ознайомити молодший та рядовий начальницький склад з конституційним процесом на сучасному етапі розбудови...
Синельниківської міської ради
України, пункту 34 частини першої статті 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, статей 92,123 Земельного кодексу...
ПЛАН-КОНСПЕКТ проведення заняття з гуманітарної підготовки з особовим...
Навчальна мета: Довести та ознайомити молодший та рядовий начальницький склад з конституційним процесом на сучасному етапі розбудови...
13; ПРИГОТУВАННЯ ОБРЯДОВИХ СТРАВ ТА ВИРОБІВ
Календарні звичаї та обряди формально узгоджувалися з річним літургічним циклом православної церкви, проте дійсною основою "побутових...
Учбова програма з Історії релігій для 2-го класу заочного сектору Почаївської Духовної Семінарії
Поняття про релігію, признаки релігії. Походження слова “релігія”. Всезагальність віри. Спасіння з т з. Православної Церкви
№20. Причини гальмування реформ у сучасному суспільстві. Ідеологічне...
Тема №20. Причини гальмування реформ у сучасному суспільстві. Ідеологічне та політичне протистояння в Україні, шляхи подолання кризових...
На сучасному етапі розвитку освіти в Україні, коли проходять глибинні...
Сучасному суспільству потрібні активні, самостійні, ініціативні особистості, які критично й творчо мислять, готові до оволодіння...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка