Протистояння Української Православної Церкви світовій глобалізаціїї на сучасному етапі


НазваПротистояння Української Православної Церкви світовій глобалізаціїї на сучасному етапі
Сторінка4/9
Дата12.03.2013
Розмір1.18 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Письменниця Бетті Галієан (Betty Galyean) пише: „ Коли ми починаємо усвідомлювати, що всі ми є Богами, що в нас в усіх є властивості і якості Бога, тоді і починаємо думати, що ціль людсько- го життя — знову повернутися до володіння Божеством усередині нас — досконалою любов'ю, досконалою мудрістю, досконалим розумінням, довершеним розумом. І тоді ми повертаємося до власного устрою, цієї старої, цієї сутнісної єдності, що і є свідомістю.” ( 9, С. 651)

Ці нюейджерівські теоретичні посилання; їхнє практичне застосування видно, наприклад, у фільмі вже згадуваної вище акторки Ширлі Маклейн, екранізації її ж власної книги, у сцені, коли вона стоїть на пляжі разом зі своїм учителем, здіймає руки догори і волає із всіх сил: «Я Бог! Я Бог! Я Бог!». Приблизно те ж говорять пророки НЕ, вірніше один з духів, на „одкровення” якого вони часто посилаються: „Те, що ви називаєте Богом, знаходиться всередині вашої істоти. І те, що ви називаєте Христом, знаходиться усередині вашої істоти. І коли ви пізнаєте, що ви — Бог, тоді ви знайдете щастя”. (9, С. 651)

Але Бог для нюейджерів — безособовий абсолют, байдужий до добра і зла. Практично кожний з них готовий буде підписатися під міркуванням Рамакрішни, що одного разу заявив: „ Абсолют не пов'язаний ні з добром, ні із злом... Який би не був гріх, зло або страждання, що ми знаходимо у світі, вони є стражданням, злом і гріхом тільки стосовно нас... Я боюся, що ви повинні прийняти події, що відбуваються у Всесвіті, такими, як вони є... Я бачу, я осягаю, що всі три — жертва, плаха і той, хто приносить жертву — та ж субстанція. О, яке бачення!”(29, С.156)

Наявність такого абсолюту як єдиного Бога виправдує будь-яку аморальність. Наприклад, настільки улюблений нюейджерами гуру Раджніш говорить: „Бхагван, ти вчиш людей піклуватися про себе, перш ніж піклуватися про інших.” (4, С.67) Здається, - продовжує гуру, - це йде не тільки проти багатьох релігій, це йде проти всіх релігій світу. Всі вони вчать служити іншим безкорисли- во. По-моєму, егоїзм — це природне явище. Безкорисливість — це привнесене. Егоїстичність — це частина вашої природи... Ви повинні прийняти це. І якщо це частина вашої природи, то це повинно бути чимось дуже істотним, інакше цього не повинно бути зовсім. Ви ви- жили саме через егоїстичність, через те, що ви повинні були піклуватися про себе. Інакше людст- во давно б зникло... Я вчу вас бути природними, абсолютно природними, безсоромно природними. Так, я вчу вас егоїстичності. Ніхто не говорив цього до мене. У них кишка тонка сказати це. І всі вони були егоїстами! Чому чернець розпинає себе? Є причина. Він хоче досягти раю і всіх його задоволень. Якщо ж ви жертвуєте сімдесятьма роками задоволень заради вічних радостей, це гарна угода. Я не думаю, що це безкорисливість”. (4, С. 70)

Будь-який моральний імператив зникає. От що повідомляє про себе А. Яковлева, у недавньому минулому головний редактор ведучого російського нюейджерівского журналу «Путь к себе»:

„Я не повинна жити з чоловіком тільки тому, що колись у РАГСі нам поставили печатку в паспорті, або тому, що у нас є дитина. Я можу піти від нього в будь-який момент. Тепер слова «обов’язок» для мене не існує. Для мене існує тільки слово «хочу». І якщо я дотепер не пішла від чоловіка, то це говорить тільки про те, що я хочу бути з цією людиною.(26. С.27)

Уявлення про переродження душ (реінкарнацію) робить будь-яку моральність умовною: у минулих переродженнях чоловік міг бути жінкою, син і мати могли бути коханцями, тому зараз все обумовлено кармою й все дозволено. От, наприклад, що повідомляє через свого ченнелера (медіума) дух по імені Золі: „ Секс і сексуальне єднання, причому неважливо, між чоловіком і чоловіком, жінкою і жінкою або чоловіком і жінкою, — все це спілкування... Якщо є повага між батьком і дочкою, батьком і сином, матір'ю і дочкою, матір'ю і сином і всі вони знаходяться в такому віці, що дозволяє насолоджуватися сексуальним єднанням, з висот нашого розуміння в цьому немає абсолютно нічого негідного... Якщо ж мова йде про дітей, що не вступили ще в той вік, коли вони психологічно здатні до сексуального єднання, важко говорити про повагу. Однак у таких відносинах є присутньою угода. Дитина й інший індивідуум, що виконує так звану образу, домовилися мати це переживання... Це взаємний акт, взаємодія карми й енергій”. (9, С. 27)

Почуття сорому або відрази, що може виникнути після кровозмішення або гомосексуального акту, на думку Золі, є результатом розтліваючого впливу іудео-християнської релігійної традиції. Дух радить: „ Якщо відбулося так зване кровозмішення, насамперед постарайтеся позбутися від почуття провини... Система поглядів, прийнята в суспільстві, — от що робить з цього проблему. Проблема створюється не самим актом, а почуттям провини, яким він супроводжується”. (9, С. 32)

При такій теоретичній базі НЕ дуже любить примазуватися до християнства. Не випадково ідеологи руху використовують мнимі християнські терміни, такі як Христо-свідомість, а Майтре- йя проголошується ідентичним Христу.

В міру росту популярності Православ'я на Заході нюейджери при нагоді стали підмішувати у свою „суміш” і православну символіку. Для західних нюейджерів Православ'я — це щось далеке, піднесене, туманно-містичне: блищить золото, підносяться нагору хмари ладану — і все начебто б так схоже на езотеричну обрядовість. Їхні інтелектуали дуже люблять посилатися на таких чудових, «однодумних з ними», як вони говорять, православних, як Вол. Соловйов, символіст Андрій Білий, Вяч. Іванов, Лев Шестов, «маг» Серафім Саровський та інші. Цікаво, що з усього цього списку, крім, природно, преподобного Серафіма, хіба що Вол. Соловйова можна назвати православним: Андрій Білий був антропософом, В'ячеслав Іванов після окультистських захоплень закінчив свої дні правовірним католиком, а Шестов й зовсім не був християнином. Вітчизняні «новоерівці» люблять посилатися і на преподобного Сергія Радонежського; відома православна книга «Відверті розповіді мандрівника своєму духівнику» стала користуватися великою популяр- ністю і на Заході. Це відбулося після виходу у світ повістей Селлінджера «Френні» і «Зуї», де роз- повідається про американську дівчину, що прочитала «Відверті розповіді...» і стала практикувати Ісусову молитву. Зовсім неправильно розуміючи і тлумачачи цю духовну книгу, нюейджери від- крили для себе «цікаву медітативную технікуі», що вони не проти зайнятися через день після східної медитації і за день до шаманістичного екстатичного радування.

Розвиток у собі «Христо-свідомості», до якого призивають нюейджери, красномовно ілюст- рується однієї їх публікацією, що називається „Очікуйте чуда”. У цьому опусі описаний випадок з якоюсь Ліндою Гудман, що розповідає, як один раз вона була в номері готелю і раптом знайшла біля дверей людину в східному тюрбані. Вона запросила його до себе, і вони протягом тривалого часу вели серйозну розмову. Незнайомець відкрив їй безліч глибоких істин, зокрема, пророчив, що вона буде робити в майбутньому, а потім таким же дивним образом, як і з'явився, зник з кімнати. Пізніше вона знайшла маленьку візитну картку, на якій було написано: «Очікуй чудес». Гудман відразу настрочила про це цілу книгу «Зоряні знаки».(Linda Goodman. Star Signs).

Згодом навіть вийшла книга НЕ «Навчальна допомога з чудес» (Helen Schucman. A Course in Miracles). Вона стала бестселером, і за два роки було продано більш 300 тисяч екземплярів. Автор книги Хелен Шукман, нью-йоркський психолог, стверджує, що книга написана насправді Ісусом Христом, а вона сама лише канал, через який Він цю книгу надиктував. У книзі часто використо- вуються християнські терміни: «Христос», «Святий Дух», «покута» і т.д., але нічого спільного, крім цих термінів, книга з християнством не має. Письменниця почала писати її в 60-і роки, коли її колега, теж психолог, завірила неї, що голоси, що звучать у неї усередині, — це не шизофренія, а знак високої духовної обдарованості, і що вона повинна прислухатися до них, підкоритися їх наказам і почати писати те, що вони диктують. У книзі вийшло близько 1200 сторінок, які автор розділила на три частини: одна — власне текст, інша — робочий зошит, а третя — керівництво для вчителя. Зміст цього великого твору — типова нюейджерівськая філософія: істина в тому, що ми невіддільні від Бога і один від одного; насправді колективна дійсність всіх людей у минулому, сьогоденні і майбутньому відома як синовство, ми всі — сини Божі. Вірніше сказати: ми всі — син Божий, тому що, на думку автора «Навчальної допомоги з чудес», «зрештою немає ніякої різниці між мною і вами»(9 С. 654).

Інша книга з ряду подібних — написана Євою Даулінг (Eva Dowling) «Євангеліє Ісуса Христа Ери Водолія». Сама Єва запевняє, що автор цієї книги — якийсь ченнелер з Огайо, якого вона називає «Леві» і який нібито одержав зміст цієї книги від ангела у 1922 році. У книзі 170 глав про життя Ісуса Христа, у першу чергу про Його подорож в Індію, куди Він поїхав, щоб одержати освіту в індійських гуру (це улюблена ідея нюейджерів). Є там глава і про те, як Ісус підтвердив теорію реінкарнації, тому що Він зіштовхнувся з групою бродячих музикантів, що так прекрасно танцювали і грали на своїх інструментах, що люди називали це чудом. «Ісус» пише: „ Я зрозумів, що це не чудо, тому що за одне життя не можна навчитися так володіти своїми інструментами і своїми голосами. Тому явно, що вони тренувалися протягом безлічі життів, поки нарешті не дійшли до такої досконалості” (9, С. 655)

В Україні в руслі НЕ свої „одкровення” видали кияни Кандиба Д. В., і Кандиба В. Н., у книзі „Основи Ск-терапії.”

Наступна характеристика НЕ —це відродження язичницьких релігій. Адепти руху черпають натхнення не тільки з індуїзму і християнства, але й з давніх язичницьких релігій, зокрема, із самого примітивного спіритизму диких племен і народів Азії, Африки, Латинської Америки, Австралії. Але зміст всіх цих язичницьких міфів і релігій використовується лише настільки, наскільки може підтвердити теорії самих нюейджерів. Під впливи вчень цього загального руху через невротичне становище, ідеологічний вакуум, дрімуче невігластво у релігійній сфері , котре дісталося нам у спадок від тоталітарного режиму підпадає й Україна. Адже лише цілковитою некомпетентністю можна пояснити те супернаціональне забарвлення, якого набуло насаджуване в Україні за допомогою товариства „просвіта” язичницького віровчення РУН віра (Рідна Українська Національна віра), а ця „рідна , національна” завітала до нас із США .

Один з дуже важливих аспектів їхньої філософії — це відьмацтво (так звана релігія «вікка») і, відповідно, поклоніння «Верховній Богині». (Навесні 1999 р. американська школярка виграла судовий позов проти своєї школи, що заборонила їй з'являтися в класах з відьмацькими символа- ми. Головний аргумент школярки був у тому, що вона сповідує релігію «вікка», сама є відьмою, і школа не має права ущемляти її релігійні права. Суд підтримав її позицію.) Ця релігійна філософія придбала особливу популярність серед феміністок, що люто борються проти вчення чоловічого образа Бога в традиційних релігіях. На християнство у них просто алергія.

Нюейджери, насамперед феміністки, говорять, що відроджують древні традиції вавілонської релігії — таємниці містеріальної богині. Одна з таких жінок — Міріам Стархок — називає себе відьмою і президентом Каліфорнійської церкви, що називається «Завіт Богині». Вона говорить:

„Мати Богиня відроджується, і ми можемо почати відвойовувати, повертатися до нашого перво-родного права — до неймовірної радості від того, що ми живі. Ми можемо відкрити очі і бачити, що нам не від чого рятуватися, тому що поза світом немає Бога, Якого ми повинні боятися і слухатися” (9, С. 656)

Ця ідея досить близька до головного «відкриття» Рона Хаббарда (засновника нюейджерівської секти Саєнтологія): „головним сенсом існування людства є виживання”. В іншій своїй популярній книзі Стархок пояснює: «Богиня... є світ. Виявлена в кожнім з нас, вона може бути пізнана кожним індивідуумом в усьому своєї чудовому, приголомшливому розмаїтті»( 9, С. 657) Інша форма поклоніння Матері Богині — відродження культу древньої єгипетської богині Ізіди.

„Сьогодні жінки знову відкривають Ізіду. Пробудження Ізіди — це джерело натхнення для сучасної жінки, як це виявлено багатьма зціленнями, що проводяться в служінні г-жі Селени Фокс. Ця дама заснувала святилище «Верховної жриці кола», що знаходиться біля Медісона (штат Вісконсін). Кожен місяць на новолуння Селен організує духовне зцілюєче «коло», що проводиться навколо зцілювального вівтаря. Кожна з нас може особисто відчути зцілювальну присутність Богині всередині нас. Усі жінки є Ізідою, й Ізіда є всіма жінками”,— пише у своїй книзі інша шанувальниця Ізіди, Кетлін Александер-Бергхорн. (9. С. 657)

До речі сказати, головний ритуал російської секти віссаріонівців (що вже пускає свої гілки й в Україні) — це той же самий «духовне зцілююче коло», і вони теж проводять це навколо об'єкта, що поміщається посередині; тут зовсім очевидне духовне споріднення.

Ще одна неоязчницька риса НЕ — шаманізм, вивчення і розробка шаманістичних практик. Карлос Кастанеда, що розробляв теорію шаманізму, став одним з головних ідеологів НЕ. Шаман, як його описують нюейджери, несе в собі спірітуалістичну традицію, будучи начебто «техніком екстазу». Його задача — знову з'єднати людей з областю священного, з містичною медитацією, а сам він — посередник, цілитель і вчитель. Відповідно одному із сучасних шаманів, шаман — це чоловік або жінка, що по своїй волі можуть входити в змінений стан свідомості, а також контакту- вати зі світом духів, що звичайно прихований від людей, і використовувати його у своїх цілях, щоб придбати знання, владу і мати можливість допомагати іншим людям. Шамани стверджують, що в кожного з них є як мінімум один дух, а то і більше, що знаходиться в нього в служінні.

Відома американська шаманка Лін Ендрюс (Lynn Andrews) вчилась шаманізму протягом 15 років роз'їжджаючи по усьому світі і зустрічаючись з відомими шаманками. Вона вчилася жити в лісі, харчуючись тільки тим, що знайде, наприклад, присмажуючи личинки на багатті або вживаю- чи в їжу сире м'ясо оленя, якого вона сама ж і освіжувала, щоб убити в собі всяке почуття жалю. Вона використовувала камені і кристали для лікування людей від хвороб. А в 1988 р. Ендрюс вже називалася «шаманом Беверлі-Хіллз» (це один з найбільш престижних районів Каліфорнії). Смажених личинок вона більше не їла і брала 150 доларів в годину за консультацію. Вона їздила в «мерседесі», мала дві вілли — одну в Беверлі-Хіллз, іншу в Н’ю-Мексіко. Роботу свою вона розглядає як «міст між первородним розумом і свідомістю білої людини» (9, С. 658)

Не обійшло це новомодне захоплення й Україну: вистачає і вітчизняних шаманів. Зараз ми бачимо досить агресивну рекламну кампанію по «уроках практичної магії», що ведуть різні Ангеліни і Ліліани, Марії й т.ін. У цьому відношенні можна сказати, що ми впевнено вийшли на міжнародний рівень.

Ще одна спроба запозичення давніх релігій—відродження інтересу до поклоніння Люциферу. Поклоніння павшому ангелові практикувалося в древніх гностичних культах II століття по Р. X., пізніше воно було відновлено в XIV столітті в таємному русі, що називався «люциферіанці».

Тонким струмком це поклоніння протекло через всю історію християнства в різних таємних оккультистських групах. Але воно не приймалося (у всякому разі відкрито) у респектабельних колах. НЕ зробила поклоніння Люциферу цілком респектабельною, припустимою і модною практикою. У написаної Еклалом Куешаной (Eklal Kueshana) книзі „Останній кордон» (The Ultimate Frontier), що моментально стала бестселером, заявляється, що Люцифер — це глава таємного братерства духів, вищий орден, до якого людина може возвисити сама себе. Інші нюейд- жерівські письменники святотатственно звеличували Люцифера, щоб не тільки зробити поклонін- ня йому поважним заняттям, але й зняти з цього поклоніння печатка диаволопоклонства. Щоб не залишалося недомовленості, приведемо цитату з книги Девіда Спенглера «Міркування про Христа»: „Христос — та ж сила, що і Люцифер; Люцифер підготовляє людину для ототожнення себе з Христом. Люцифер — ангел внутрішньої еволюції людини — працює всередині кожного з нас, щоб привести нас до цілісності, завдяки чому ми зможемо ввійти в Нову Еру. Кожний з нас у той або інший момент свого життя приходить до такого переживання, що я називаю «Люцифе- рівська ініціація». Багатьом людям і зараз, і в майбутніх днях має прийти Люциферівська ініціація в Нову Еру... Прийняття Люцифера — це включення в Нову Еру” (9, С. 659)

Саме на цій теоретичній основі став можливим нинішній всесвітній розквіт захоплення сатаніз- мом і виникнення безлічі сатанинських сект і кружків. Скільки існує християнство, стільки ж існує і його антипод — поклоніння дияволу. Завжди знаходилися люди, що у надії одержати особливі таємні знання, могутність і владу, причому якомога швидше і на своїх умовах, зверталися до начальника духів пітьми. При цьому якось забувалося, що диявол — ошуканець і людиновбивця, що готовий спокусити людину чим завгодно, щоб заволодіти її волею і життям, тому сатанинські секти і їхні засновники ніколи добре не кінчали, та й рідко яка з них не розпадалася незабаром після смерті свого «учителя». Лише ліченому числу вдавалося протягнути ще одне-два покоління. Адже «диявол» у перекладі з грецького означає «розділяючий», «разриваючий», «руйнуючий», і він не може об'єднати навіть своїх шанувальників; між ними дуже швидко виникають розбрати і поділи, і, до речі сказати, різні угруповання сатаністів ненавидять один одного куди більше, ніж християн. Тому жодна з нинішніх сатанинських сект не може похвастатися тривалою наступністю традиції;всі нині діючі сатанинські секти — новоділи.

Їхнє існування підтримується насамперед тією модою на сатанізм — модою в молодіжному одязі, музиці, манері поводження, символіці і т.п., та й загальною атмосферою вседозволеності і розбещеності, що, не без допомоги ЗМІ, постійно і дуже настирливо поширюється в сьогодніш-ньому світі. В основному молодіжні сатанінські групи являють собою невеликі кружки, засновані або підлітками, що захоплюються надмірним слуханням «важкого металу», (найчастіше глибоко закомплексованими і прагнучої вседозволеності), або «магнетичними особистостями», що залучають знову ж по більшій частині підлітків, що практикують огидні і блюзнірські обряди, різні сексуальні перекручення, акти вандалізму на цвинтарях, опоганення церков, вбивства тварин і насильства й вбивства людей. Про такі убивства вже багато писала вітчизняна преса; згадаємо убивство 13-ти літньої дівчини на кладовищі у Криму 1999р. Відомими були й події у сусідній Росії, коли на великодню ніч 1993 р. було вбито трьох ченців в Оптиній пустині; серію загадкових ритуальних убивств підлітків у Тюменській області у 1996 р. і вирок, винесений у травні 1997 р. Красноярським крайовим судом трьом молодим сатаністам, винним у багатьох зґвалтуваннях і убивствах. Якщо сектою керує дорослий «учитель», то він швидко пристосовує підлеглих «недо- літків» до кримінальної діяльності, що пов'язує їх загальним страхом і загальною відповідальністю а йому приносить збагачення і насолоду безмежною владою.

Найвідоміші злочини сатаністів на Заході зроблені сектою «Сім’я» Чарльза Менсона, члени якої по-звірячому убили цілий ряд людей, у тому числі і відому кіноактрису Шарон Тейт, що знаходи- лася тоді на останньому місяці вагітності. Менсон мав зв'язки з лондонським молодіжним сатанин- ським угрупованням за назвою «Влада», а під час одного з відсиджувань його співкамерником виявився член секти сайентології, що піддав його багатьом десяткам годин діанетичної процедури «аудитингу». Пізніше Менсон скористався цими методиками для заснування власної секти. Інша американська сатанинська секта знаходилася на ранчо в Мексиці, біля границі зі США. До того, як вона була розкрита поліцією, її члени встигли зробити десятки ритуальних людських жертвоприношень.

Є і теоретики сатанізму; такі «знаменитості» були в кожну епоху, але потрібно сказати, що їхні імена забувалися дуже швидко. Батьком сучасного сатанізму вважається англієць Алістер Кроулі (1875-1947), що написав основну працю сатанізму «Книга закону» і очолив міжнародну сатанин- ську ложу OrdoTempli Orientis (Орден східного храму) — ОСХ. Кроулі вважав, що «Сатана — не ворог людини, а Життя, Світло і Любов». «Великий маг XX століття», як називали його при житті, Алістер Кроулі прославився не тільки своїми теоретичними працями, але і відразливими сексуаль- но-магічними оргіями з використанням наркотиків і галлюціногенів. Кроулі називав себе апокаліптичним «Звіром 666» і винаходив дивовижні сексуально-магічні обряди, щоб домогтися народження антихриста. Коли незадовго до смерті його запитали, чому він іменує себе «Звіром Апокаліпсису», він відповів, що так називала його мати, спостерігаючи, як її синочок відриває голови голубам і п’є з них кров.

Кроулі створив сатанинські секти в Нью-Йорку і Сінгапурі, Макао і Римі, Буенос-Айресі і Монтевідео. Оселившись після першої світової війни на Сіцілії, Кроулі заснував там «Телемське абатство», де продовжив свої магічні пошуки, удосконалював техніку сексо-магічних ритуалів (він називав їх «містеріями Ізіды й Адоніса»), широко експериментував з наркотиками. У 1922 р. Кроулі став великим магістром «Ордена східного храму», тісно пов'язаного з німецькими окультними групами, у які входили майбутні високопоставлені функціонери СС. Бафомет (таке було його містичне ім'я в ордені) взагалі глибоко симпатизував нацизмові й особисто Гітлеру. Під час другої світової війни Кроулі написав свій останній значний добуток — «Книгу Тота». Він залишив безліч учнів, один із яких, Рон Хаббард, заснував секту сайентології і наприкінці життя сам проголосив себе антихристом.

Інший учень Кроулі, Ентоні Шандор Лавей, автор «Сатанинської біблії» офіційно заснував «Першу церкву сатани» і зареєстрував її в Сан-Франциско. За різними оцінками, кількість її членів коливається від п'ятисот до двох тисяч чоловік. У числі іншого Лавей прославився тим, що зіграв роль сатани в деколи культовому фільмі Романа Поланського «Дитина Розмарі», що привело до припливу нових членів у його секту. Правда, зараз дітище Лавея знаходиться в глибокій кризі — після його смерті в 1997 р. серед його наближених і двох його дочок йде боротьба не на життя, а на смерть за спадщину і навіть за авторські права на «Сатанинську біблію». У 1975 р. від секти Лавея відколовся Майкл Акіно, що створив свою власну сатанинську церкву за назвою «Храм Сету» і заснував її друковане видання «Свиток Сету». Акіно вважає свою секту високоелітною, глибоко законспірованою організацією. Її членство також навряд чи перевищує 500 чоловік.

Сайентологія і діанетика вже широко поширилися в Україні. Не виключено, що у нас обґрунтува- лися й інші іноземні сатанинські секти. У всякому разі, праці Кроулі, Лавея й Акіно сьогодні цілком доступні в Україні російською мовою. Начитавшись їх, багато «металлістів» або честолюб- них провінційних вчителів найчастіше приходять до думки заснувати свій власний сатанинський гурток. Що з цього випливає, тепер вже добре відомо.

Для нашого часу характерно ще одне нюейджерівське захоплення —астрологія, яка дуже поширена на Заході, а тепер вже й в Україні. Тепер наші лідери консультуються зі звіздарями, спецслужби мають строго секретні бюро астрологічних прогнозів, а народ з ентузіазмом вивчає астрологічні терміни і сузір’я. Астрологічна продукція користується величезним попитом. Доходить до анекдотичних прикладів: на книжкових розвалах можна придбати такі перлини, як «Астрологічний гороскоп вашого собаки», «Котячий астрологічний гороскоп», не говорячи вже про таких «солідних» виданнях, як «Перший гороскоп вашої дитини», «Книга гороскопів для підлітка», «Знайдіть супутника життя через астрологію», «Сексуальні знаки астрології», «Гомосексуальність у гороскопі», «Астрологічна поварена книга», «Медична астрологія», «Пророкування курсу цінних паперів» і навіть «Астрологія і Біблія».

„Астрологія може бути простою або складною — у залежності від того, що людині більше підхо- дить. У наше комп'ютерне століття її можна дуже сильно удосконалити. Приведемо кілька прикла- дів. Скажімо, найпростіший гороскоп говорить про знак Лева (між 22 липня і 23 серпня), що Леви — це люди, що люблять знаходитися в центрі подій, у них є почуття драматизму і тенденція вино- сити все на публіку, що Левам властиво прагнення до влади, вони гарні лідери, але іноді можуть бути надто покровительствуючими або надто авторитарними. Леви як діти — вони можуть бути занадто відкритими і занадто вірити людям, їм чуже будь-яке підступництво. Портрет даний такими широкими мазками, що підійти під нього може досить широкий спектр людей. Більш того, оскільки якості ці в основному гарні, а недоліки — пробачні, то люди схильні їх у собі визнавати, навіть якщо все це до них і не відноситься.” (9, С.661)

Але існують і більш складні гороскопи, і гороскоп Лева буде виглядати приблизно так: «Буди- нок, у якому ви знаходите Лева, показує потенційне виконання всіх нестатків його "его" і описує його прагнення до мети. В усіх справах цього будинку вам потрібно драматично виразити свою сутність Овна, ваші цінності Тільця, ваше знання Близнюків і ваше почуття Раку в усьому, що ви робите, щоб побачити їхнє відображення в самих собі і ваших внутрішніх ідеалах. Залишати відбиток на вашому оточенні — це саме ваш спосіб довести самому собі, що ви є незалежною особистістю і т.д. і т. п.».(9, С. 663) Такий туманний опис вже дійсно підійде будь-якій людині, що буде улещена складністю і багатогранністю своєї особистості.

Тепер з'явилися зовсім модернові «місячні гороскопи» — з їхньою допомогою взагалі все можна підігнати до чого завгодно, зберігаючи при цьому досить наукоподібний вид видаваних «прогнозів».

Оскільки багато в чому астрологія стала частиною нашої масової культури завдяки НЕ, не обхід- но коротко торкнутися історії її появи. Астрологія зародилася в давньому Вавілоні, жителі якого вважали зірки могутніми богами. Природним для них було вірити, що боги наділяють рисами сво- го характеру тих, хто народжується під час їхнього небесного правління, і особливо покровитель- ствують їм. Так що в древньому язичницькому релігійному контексті астрологія мала сенс. Однак сучасні захисники астрології запевняють, що це — наука і що гороскопи складаються по строго наукових викладках. Але як, з наукового погляду, якась зірка, що є фізичним тілом і знаходиться за мільйони світлових літ від Землі, може впливати на формування характеру людини? Таке твердження суперечить не тільки науці, але й елементарному здоровому глуздові.

Виходить, астрологія — це віра, що не перевіряється наукою, але обґрунтовує сама себе. Про віру не сперечаються, вона ірраціональна; будь-яка віруюча людина вірить в чудеса, що не укладаються в наукові уявлення.

Але астрологічна віра цілком суперечить християнству. Жоден астролог не може бути христия- нином, як іудей одночасно не може бути буддистом, а індуїст — мусульманином.

Очевидно, що Божа Істина Христос не має нічого спільного зі звіздарями і спостерігачами небес.

„Якісь «доктори» і «магістри» «астрологічних наук»-пише про це російський православний сектознавець О. Дворкін,-постійно публікують свої пророцтва у вітчизняних газетах, віщають з екранів телевізорів. Але жодна з подій, пророкованих вітчизняними астрологами, не збулася. Але чомусь наші шанувальники астрології страждають дуже короткою пам'яттю, хоча досить було б підняти підшивки газет п'ятирічної давнини і подивитися, що, наприклад, пророкували тоді колишній чоловік і жінка Глоба і чи збулася хоч що-небудь з їхніх пророкувань? — Не збулося на- віть їхнє пророцтво про непорушність власного шлюбу. Виходить, вони лжепророки, і до них від- носяться слова Писання: „І сказав мені Господь: пророки пророкують помилково ім'ям Моїм; Я не посилав їх і не давав їм веління, і не говорив їм; вони возвіщають вам видіння помилкові і гадання, і порожні мрії серця свого (Ієр 14:14). „Були і лжепророки в народі, як і у вас будуть лжевчителі, що введуть пагубні єресі і, відступаючи від Господа, накликають самі на себе швидку погибель. І багато хто підуть за їхньою розпустою, і через них шлях істини буде в ганьбі (2 Пет 2:1-2)” (9, С.665).

Причина популярності гороскопів у тому, що хоча вони безумовно відносяться до сфери релігії, але в ній є деяка наукоподібність, що ніби виводить її за рамки чисто релігійного феномену. Але при цьому вона доступна всім: кожний може прочитати у вечірній газеті астрологічний прогноз і вишукати в ньому хоч щось начебто б стосовне до нього. І нарешті, з віруючою в гороскопи людини у деякому смислі знімається всяка відповідальність: „так вже розташувалися зірки, нічого не поробиш. Такий я є й іншим бути не можу- зіркам не накажеш.” Дуже зручна позиція — адже боротися з гріхом і намагатися змінитися до кращого набагато складніше. Одного не помічає людина — вона відмовляє собі у волі і робиться рабом навіть не зірок, а людей, що повідомляють себе їхніми тлумачами. У цьому відношенні характерні слова Г. К. Честертона, що, коли люди відмовляються від віри в Бога, вони починають вірити в усе інше. Таким чином попадають у рабську залежність від всього іншого.

А від астрології прямий шлях до іншої характерної складової НЕ — уфології, тобто захоплення «літаючими тарілками» і прибульцями з «інший світів». Вже досить багато говорилося про те, що контакти з «маленькими зеленими чоловічками» з інопланетних літаючих кораблів за всіма озна-ками збігаються з раніше описаними контактуваннями з духами у спіритичних сеансах.

За словами одного з недавніх лідерів НЕ, більш 70 відсотків людей, що належать до субкультури НЕ, вірять, що в самому недалекому майбутньому на Землі відбудеться масове висадження інопланетян. Чим закінчуються такі захоплення, ми бачили зовсім недавно, навесні 1997 року, коли 39 членів уфологічної комп'ютерної секти «Небесні врата» (Каліфорнія) „ відправилися авто- стопом на літаючу тарілку, попередньо прийнявши смертельну дозу снотворного і надягнувши со-бі на голову пластмасові мішки.” І це далеко не єдине масове самогубство, що відбулося у нюейджерівській секті. У Києві й інших містах України ще з середини 90-х діють численні клуби й товариства „уфологів” (шанувальників НЛО, які проводять пропаганду свого вчення серед тих, хто будь-яким чином співчуває цим ідеям).

Існує також нюеджерівська медицина, основний декларований принцип якої — «холізм», тобто цілісність, Ця медицина насамперед фокусуєтся на загальному відчутті благополуччя, а не на запобіганні або лікуванню хвороби. НЕ любить «айюрведичну медицину», побудовану на визначе- них індійських філософських принципах, спрямованих на підтримку балансу в людському організмі («наука життя»). Айюрведа обкутана складною, важкою для розуміння термінологією.

Відповідно до принципів цієї медицини, перша умова для того, щоб зцілити себе й інших, — це чітке розуміння трьох дош, або гуморів (так звані тридоша), тобто балансу між кафою,піттою і ватою. Концепція кафа-пітта-вата унікальна для айюрведи, і в ній нібито утримується потенціал для революціонізування цілительних систем Заходу. Основне твердження цієї філософії: баланс тридоша необхідний для здоров'я. Насправді вата («вітер») — це якийсь принцип руху. Все, що рухається, називається ватою: наприклад, все повітря, що утримується в тілі, відноситься до вати. Пітта переводиться як «вогонь» або «жовч». Пітта керує травленням, усмоктуванням, асиміляцією, обміном речовин, температурою тіла, кольором шкіри і т.д. Кафа — це біологічна вода (або «флегма»), те, що змазує суглоби, дає вологість шкірі, допомагає зціляти рани, заповнює порожні місця в організмі, дає біологічну силу і т.д. Науковість всього цього викликає сильні сумніви, хоча все більше «сучасних» лікарів починають захоплюватися айюрведичними ідеями. Але головне в тому, що в принципі це релігійна система. Лікар, що практикує її, мимоволі входить у рамки далекого йому релігійного світогляду і затягне туди нічого не підозрюючого пацієнта.

Існує і нюейджерівська музика. Хоча більшість людей, що слухають її, не є шанувальниками НЕ, але самі нюейджери відносяться до неї досить серйозно, вважаючи її релігійним дійством. Як вони пишуть, головний принцип руху НЕ — це те, що все є вібрацією. Ця вібрація є божественна енергія аум, що не дає світові розвалитися. Дійсна справжня музика НЕ зроблена тим, хто знахо -дить шляхи до зустрічі з Великим Аум, або Ом, хто зміг проникнути в цю вібрацію і через музику досяг вищої свідомості. Слухач також буде возведений до вищої свідомості, що допоможе йому здійснити власне зцілення. Музика НЕ була вперше випущена на ринок у 1964 році, коли Тоні Скотт записав платівку під назвою «Музика для дзен-медитації». Декількома роками пізніше вийшла рок-опера «Волосся», що принесла НЕ неймовірну популярність. Там немає єдиного змісту, але є головне — проголошення пришестя Нової Ери. Ця музика пишеться у різних стилях, але найвідоміший з них — це медитативна, тягуча, сонна музика, що поєднується з цвіріньканням птахів, муканням китів, виттям вовків, стрекотінням цвіркунів за грубкою, виттям вітру, ревінням водопаду і т.п.

Отже, перелічимо ознаки «НЮ ЕЙДЖ», які виділив американський дослідник Уолтер Мартін. Існують наступні критерії, за допомогою яких групу можна віднести до НЕ:

1. Група відкрито покликана сприяти новому часові, тобто ері Водолія.

2. Група відкрито підтримує характерні віяння нового часу (монізм — «все єдино», пантеїзм — «все є Бог», гностицизм — «порятунок або зцілення приходить за допомогою особливих пізнань», карма і перевтілення, духовна еволюція, піднесенні вчителі, рівні Христу, і т.д.).

3. Група відкрито відстоює окультні практики нового часу (ченнелінг, медіумізм, астрологія, психічне зцілення, нумерологія, магія, різні способи досягнення зміненого стану свідомості, тобто медитація, монотонні пісноспіви, втрата чутливості, гіпноз і т.д.; використання кристалів і пірамід у психотерапевтичних і містичних цілях).

4. Група користується специфічною термінологією НЕ (чакри, космічна свідомість, всесвітня енергія, глобальне село, самореалізація, вища самість, створи свою власну дійсність, сила Кундаліні, Інь і Янь й ін.)

Ось інша спроба сформулювати ці ознаки:

1. Бог не є Особистістю, це — абстрактний Дух, що пронизує Всесвіт і виявляється у всьому існуючому.

2. Людина є носієм цього Духа, по своїй природі вона божественна і несе в собі запас прихованих духовних сил. Задача людини полягає у тому, щоб розбудити їх у собі і стати людинобогом.

3. Після смерті душа втілюється в інше тіло, доля людини при цьому визначається законом карми — впливом зроблених у минулих переродженнях добрих справ і злих вчинків.

4. Удосконалюючись протягом багатьох перероджень, людина може досягти надприродного світу; душі, що існують у ньому, у залежності від ступеня своєї досконалості, входять в ієрархію, що впливає на хід земної історії.

5. Вищі духи можуть втілюватися в нашому світі, щоб принести людям таємне знання; вони стають вчителями людства, ними були Будда, Крішна, Ісус, Конфуцій, Магомет й ін. Їхні вчення є елементами однієї загальної релігії.

6. Особливу роль у свідомості New Age відіграє саме уявлення про близькість народження Нової Ери, що у багатьох випадках пов'язується з приходом «спасителя». При цьому Нова Ера сприй- мається нюейджерами як стан всього людства. Характерною рисою свідомості New Age є дух глобальності. Ньюэйджеры думають, що результатом народження Нової Ери буде виникнення «нової людини». Джин Хаустон, яка очолювала Асоціацію гуманістичної психології зауважувала, що це буде стрибок, що порівнянюється за своїми масштабами з відстанню між неандертальцем і сучасною людиною. У результаті глобальної трансформації свідомості на планеті виникне раса людинобогів.

Ще один американський вчений, Норман Гайслер, висуває 12 специфічних доктрин НЕ:

1. Безособовий Бог.

2. Вічний всесвіт.

3. Ілюзорна природа матерії.

4. Циклічна природа життя.

5. Необхідність перевтілень.

6. Еволюція людини в Божество.

7. Триваючі одкровення від неземних істот.

8. Тотожність людини з Богом.

9. Окультні практики.

10. Вегетаріанство і холістичні (цілісні) методи охорони здоров'я.

11. Всесвітній глобальний порядок.

12. Синкретизм (єдність всіх релігій).

Як легко можна помітити, багато хто з цих ознак так чи інакше властиві кожної із новітніх сект, тому між ними постійно відбувається впізнавання: вони визнають один одного своїми. Якщо ви прийдете в магазин НЕ «Шлях до себе», то побачите, що більшість з цих груп, їхні символи, їхні книги цілком мирно уживаются поруч один з одним — при тому, що їх вчення між собою, як правило, несумісні. Однак всі разом вони — єдиний рух, що протистоїть християнству взагалі і активно бореться з ним.

Те ж саме відбувається і на повсякденному рівні, наприклад, усі розмови про енергію й енергетику — цілком ньюейджерівські. Зокрема, коли медичні проблеми розглядаються у світлі різних енергій, що перетікають від одного до іншого, це і є «холістичний підхід» (випливає відповідний жаргон: внутрішні енергії, обмін енергіями, енергетичні вампіри, енергетичний донор, дерева-енергоносії і дерева-вампіри і т.д.). Широка популярність різних «екстрасенсів», що можуть «дохідливо» пояснити енергетичні принципи допомоги, що застосовуються ними. Все це знайшло прихильність народу, і навколо цього робляться величезні гроші.

В Україну ще за часів СРСР свідомість НЕ проникла разом з вченням Реріхів («Жива етика» і «Агні-йога»). У сучасних реріхіанських колах ми знаходимо той же самий набір ідей: уявлення про Землю як про живий розумний механізм; попередження про загрозу екологічної катастрофи і сподівання на містичне відродження людства, що готується Шамбалою і її посланниками — літаючими тарілками. Союзна інтелігенція виявилася готовою до того потоку ідей, що заповнив країну після падіння залізної завіси, і вчення Реріхів відразу стало давати паростки — «Біле братство», секта Віссаріона, почасти «Богородичний центр», секта «Радостея» і ін.

Разом з тим західні нюейджери розглядають падіння комуністичних режимів Східної Європи як найважливіший крок на шляху до інтеграції світу, що вбачається їм необхідною умовою для глобального торжества ідей НЕ. Досить характерно, що абсолютно важко читана брошура Горбачова «Перебудова і нове мислення для нас і для всього світу» придбала величезну популярність серед нюейджерів. Вони розглядають Горбачова як людину, що виконує плани Ієрархії по об'єднанню світу і підготовці приходу «Спасителя». Лідер відомої тоталітарної секти Шрі Чинмой, що прово- дить медитації світу при ООН у Нью-Йорку, присвятив «Махатмі Горбачову» цілу серію гімнів і пісень.

Усе це приносить свої результати. Сьогодні вже існують офіційно зареєсторвані нюейджерівські друковані органи, нюейджерівські передачі транслюються по всіх телеканалах. Відродження древнього язичництва, яке ми бачимо на всіх рівнях, у тому числі і на урядовому, — це теж елемент нюейджерівської парадигми, але у нас, у силу вітчизняної специфіки, воно здобуває особливо різку антихристиянську спрямованість. Багатьох нюейджерів поєднують пошуки жидо-масонської змови (у який, виявляється, входить і християнство). До речі, це було однією з улюблених тем Секо Асахари, лідера секти-убивці «Аум Синрикьо»: увесь світ обплутаний масонською змовою, що спрямована проти «Аум Синрикьо», зокрема, всі християни — члени масонської організації, тому що основна ознака масонів — це віра в смерть і Воскресіння Ісуса Христа. Про це Асахара пише у своїй книзі з характерною назвою: «Проголошуючи себе Христом».

Більшість неоязичників так чи інакше дотримуються точки зору, що розділяють з ними різні псевдосхідні групи (зокрема, крішнаїти або тантристи): мов, насправді до прийняття християнства на Русі було древнє ведичне знання, що єврей Володимир, ставши руським князем, знищив, а потім нав'язав нашим предкам християнство. Тепер ми відроджуємо ведичне знання й очищаємо Русь.

„Недавно кришнаїт В. Данилов написав книгу «Русь ведична у минулому й майбутньому. Основи містичної політології. Євангеліє від аріїв» — програму відродження слов'яно-тюркського націонал-соціалізму, де зустрічаються вирази: „ Христос ніби був присвяченим і провів роки в Індії; Він нібито і заснував ведичне християнство, але єврей Павло його знищив і увів свою фарисейську релігію. Незважаючи на це, залишки ведичного християнства десь по завулках зберігалися (зокрема, гностиками). Але потім підступний імператор Костянтин скликав великий собор, на який, як написано у Данилова, зібралося 3500 єпископів, і злісний Костянтин усіх їх вирізав, знищивши в такий спосіб навіть пам'ять про ведичне християнство. Інший імператор — Юстиніан — йому в цьому допоміг. А от на Русі ведичне християнство було, говорить Данилов, тому що туди прийшов апостол Андрій і почав його там проповідувати (Перун і все інше — це, виявляється, і було ведичне християнство). Але потім князь Володимир ведичне християнство знищив. Все було винищено вогнем і мечем, і замість цього насаджувалося християнство не- гарне, неправильне, фарисейське, жидівське. І от тепер Данилов із крішнаїтами за допомогою своїх чудових політичних «слов'яно-тюркських націонал-соціалістських» програм сподіваються відновити справедливість. І все це марення було видано під шапкою Російської Академії наук. Як це не сумно, але нюейджерівская фантастична по своїй безграмотності неправда має в нашій країні досить високих заступників.” - пише А. Дворкін. (9, С. 670)

Таким чином, за православним вченням, під прикриттям світла, миру і любові «Ню Ейдж» праг- не переробити світ в утопічне суспільство, влаштоване самим лжемесією—антихристом, організу- ва ти спробу підкорити увесь світ своїй владі.

Замість колишнього невдалого об'єднання інтернаціоналістів всіх країн відбувається всесвітнє об'єднання націоналістів на спільному для них ґрунті «древнього окультного ведичного знання»

І вцілому не важливо, у чому воно виявляється — у друїдизмі або шаманізмі, у шануванні ма-хатм із Шамбали або в поклонінні богині смерті Калі, Перуну, Крішні, «космічному розумові», а то й у відкритому сатанізмі, — головне, що це древнє окультне знання і неминуче відкидання християнської традиції, що випливає з нього, (у їхній термінології — жидо-масоно-християнство) складають якусь основу, затвердивши на якій, нові володарі розумів виявляють своє споріднення.

Зважаючи на все, це об'єднання може виявитися куди міцніше першого, і нова грізна сила, що наступає на християнство, може домогтися набагато великих успіхів. І не випадково комуністи, що завжди почувають силу, миттєво зреагували на цю зміну парадигм і сприйняли нову національ- но-язичницьку риторику. Не випадково на книжкових развалах в одних рядах стоять праці Леніна і Реріха, Гітлера і Блаватської, Еліс Бейлі й Алістера Кроулі, Бхагвана Раджніша і Рона Хаббарда, не говорячи вже про такі опуси, як «Подолання християнства» або «Трупні плями назорейської загрози» і т.п.

Не випадково також і те, що переважна більшість керівників нових сект або ставить себе на місце Христа, або відкрито проголошує себе Антихристом. Невідомо, чи стане новий, настільки жаданий націонал-язичниками Світовий порядок царством Антихриста або лише підготує ґрунт для його пришестя. Православна Церква придержується слів Спасителя, де Він недвозначно сказав, що не наша справа знати часи і терміни. Але православні пам'ятають, що Його Царство — не від світу цього і що ніякі земні прихильності, навіть найдорожчі, такі, як любов до рідного краю, до свого міста, до своєї країни, не повинні закривати для них Самого Господа Ісуса Христа і Його Церкву. У противному випадку відбувається неминуче скачування до обожнювання творіння, тобто до язичництва, і до його основного методу — окультизму.

Отже, якщо існує християнський світ, християнська релігія, християнська цивілізація, то можна говорити і про існування єдиної окультної релігії, глибоко ворожої християнству, у якій при всій її зовнішній безсистемності набагато більше внутрішньої єдності, якоїсь внутрішньої солідарності, ніж у християнському світі.

Православні християни є членами єдиної святої соборної й апостольської Православної Церкви, що складається з родини православних автокефальних церков — живого дерева християнства. Є й інші християнські конфесії — гілки, що, відпавши від древа, хоча б почасти зберігають його подобу і якийсь час, за словами святителя Філарета Московського, можуть ще зеленіти і навіть іноді цвісти. Але є єдине, могутнє окультне древо, що протистоїть християнству і цілком йому вороже. Це отрутне древо існувало завжди, але сьогодні воно особливо розрослося і придбало назву релігії «Нової Ери».

Нинішній стан Православ'я в Україні багато дослідників і релігієзнавців визначають як вкрай тривожний. Таке положення склалося через розколи у Православному середовищі. Але якщо раніше розкол Української Церкви і протистояння різних її частин являло собою загрозу тільки цивільному світові усередині самої України, то зараз подібний розкол грозить розділити усе Всесвітнє Православ'я. У цьому випадку Українська Церква виявиться в самому центрі світового розколу, полем, на якому розгортаються битви, і його наслідки болючіше всього позначаться на ній і на всьому нашому народу.

На жаль, у світі поки недооцінюють цю небезпеку і мало знайомі з проблемами, що виникли навколо Православної Церкви. Дане питання має на меті коротко ознайомити із сучасним станом Православ'я в Україні і виниклими в ньому проблемами, що сьогодні стали проблемами Всесвітнього Православ'я. Для цього необхідно звернутися до історії.

До останніх років радянської влади у Радянському Союзі легально існувала лише одна православна церква—Руська Православна Церква (РПЦ), що була представлена в Україні своїм Екзархатом.

У перші роки радянської влади існувала ще й Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ), створена в 1921 році, але вона не має канонічного статусу і не визнана ніякою із Православних Церков. Спочатку радянська влада підтримувала УАПЦ як альтернативу більш впливової, а тому небажаної РПЦ, але потім почала інтенсивне переслідування «націоналістичної» УАПЦ і в 1930 році остаточно її ліквідувала. Приходи УАПЦ залишилися тільки за кордоном—в Канаді й США.

В останні роки перебудови в західному регіоні почався рух за відновлення УАПЦ, що закінчилося її офіційним проголошенням на Соборі .у червні 1990р. На II,Соборі УАПЦ у листопаду 1991 р. Патріархом був обраний 92-літній Мстислав (Скрипник), митрополит закордонної УАПЦ із резиденцією в США.

Одночасно в керівництві Українським Екзархатом РПЦ росли прагнення до більшої самостійності. Московська Патріархія, йдучи назустріч цим прагненням, у 1991 р. надала українській церкві велику автономію і перетворила Український Екзархат в Українську Православну Церкву (УПЦ), що залишається, природно, у канонічній єдності з Московським Патріархатом. Однак це не задовольнило предстоятеля УПЦ Митрополита Філарета (Денисенко), що звернувся до Синоду РПЦ із проханням про надання автокефалії. Тим часом, сам Філарет, будучи фігурою досить одіозною в очах священнослужителів і віруючих, зумів підняти проти себе велику частину церковної ієрархії в самій Україні. На Архієрейському соборі РПЦ у квітні 1992 р. було поставлене питання про його невідповідність санові, і він змушений був зробити заяву про відставку. Архієрейський Собор УПЦ у Харкові в травні того ж року скинув його і позбавив сану, а предстоятелем Церкви і Митрополитом Київським і Всея України обрав Володимира (Сабодана).

Разом з тим, ідея автокефалії виявилася дуже привабливою для державної влади України на чолі з президентом Л. Кравчуком, а також для політиків націонал-патріотичної орієнтації. Вона відкривала можливість поставити Церкву на службу «державним інтересам» і використовувати її як засіб додаткового впливу на маси. Заручившись підтримкою влади, Філарет ототожнив себе з ідеєю автокефалії, лютим гонителем якої був дотепер, відмовився йти у відставку і не визнав правомочними рішення Харківського Собору. Після цього він проголосив автокефалию УПЦ, що він нібито очолює, а в червні 1992 провів Всеукраїнский Православний Собор, де було оголошено про з'єднання УПЦ і УАПЦ у нову церкву за назвою Українська Православна Церква Київського Патріархату (УПЦ-КП). Предстоятелем цієї церкви був обраний патріарх УАПЦ Мстислав, заступником предстоятеля — Філарет. Сам же Мстислав, що був відсутній на соборі і не давав згоди ні на об'єднання церков, ні на своє обрання, заявив про недійсність цього об'єднання, що ліквідувало УАПЦ. У січні 1993 р. архієрейські збори єпископів, духівництва і мирян УАПЦ у Львові заявило про незалежність від УПЦ-КП і про відтворення УАПЦ на чолі з Патріархом Мстиславом. (Вона була визнана державою тільки в 1995 р.)

Таким чином, з початку 1993 р. в Україні функціонують три православні юрисдикції: УПЦ, УПЦ-КП і УАПЦ. (УПЦ через неканонічність двох інших юрисдикцій не називає їх Церквами; ми, однак, для стислості будемо їх так називати). Вони помітно розрізняються по числу віруючих. Так, на 1 січня 2000 р. УПЦ мала 8403 зареєстрованих громад (70,9% від усіх православних), УПЦ-КП — 2471 громаду (20,8%), УАПЦ — 988 Громад (8,3%). На сьогодні предстоятелем УПЦ залишається Митрополит Володимир. Предстоятелем УПЦ-КП і Патріархом Київським і Всією Руссю-Україною став (у жовтні 1905 р.) Філарет. Місцеблюстителем патріаршого престолу УАПЦ обраний у лютому 2000 р. Митрополит Тернопільський і Подільський Мефодій (Кудряков).

Протягом усього часу відносини трьох православних церков відрізнялися високим ступенем протистояння, що підвищувало рівень конфліктності у всій Україні. У ролі головного ініціатора міжправославного конфлікту виступала УПЦ-КП, що розглядає УПЦ як свого головного ворога, якому вона оголосили непримиренну війну. У силу цього саме ці дві церкви є основними сторонами міжправославного конфлікту. УАПЦ, як правило, намагалася утримуватися від різких випадів на адресу двох інших церков і сприяти зниженню загального рівня конфліктності.

В перші роки свого існування (ще в період президентства підтримувавшого її Кравчука) УПЦ-КП практикувала силові дії і захоплення храмів, насамперед, що належать УПЦ. Так, бойовики націонал-радикальної воєнізованої організації УНА-УНСО захопили і передали в розпорядження УПЦ-КП кафедральний Владимирський Собор у Києві; вони ж починали спроби штурму православної святині—Києво - Печерської лаври. У липні 1995 р. спроба поховання Патріарха УПЦ-КП Володимира (Романюка) на території Софійського Собору привела до зіткнення бойовиків УНА-УНСО з загонами Омону, у результаті чого постраждали мирні громадяни.

Пропагандистська кампанія УПЦ-КП проти УПЦ відрізнялася крайньою агресивністю і непримиренністю і носила характер політичних обвинувачень. Тривалі дії УПЦ-КП на чолі з її засновником Філаретом проти Української Православної Церкви привели до того, що Архієрейський Собор РПЦ у лютому 1997 р. відлучив Філарета від Церкви.

Головними для всіх трьох православних церков залишаються проблеми майбутнього Українсь- кого Православ'я: відновлення єдності Церкви і отримання автокефалії. Усі три церкви заявляють про прагнення до єдності, але способи його відновлення бачать по-різному. Ще більш вони розрізняються у відношенні до перспективи автокефалії.

УПЦ розділяє ці два питання, розглядаючи їхній як питання канонічні, питання устрою церковного життя. Єдину можливість відновлення єдності вона бачить у поверненні в її склад двох неканонічних церков після їхнього покаяння. Щодо знаходження автокефалії її точка зору зводиться до того, що, по-перше, таке знаходження можливе тільки канонічним шляхом з рук РПЦ; по-друге, на сьогодні питання про неї не актуальне і знятий із порядку дня. Це аргументуєть- ся відсутністю єдності думок з цього приводу серед духівництва і мирян і дискредитацією в їхньому середовищі самого поняття «автокефалія» у результаті розкольницьких дій Філарета; таким чином сама постанова питання про автокефалію могла б привести до нового розколу усередині самої УПЦ. Разом з тим УПЦ уже зараз ставила перед Церквою-Матір'ю питання про надання їй офіційного статусу автономії; однак Архієрейський собор РПЦ у серпні 2000 р. відклав розгляд даного питання, мотивуючи це відсутністю прийнятного для всіх Православних Церков механізму надання автокефалії.

УПЦ-КП ставить питання об'єднання церков і автокефалії як політичні; для неї цей засіб зміцнення Української держави, торжества «національної ідеї» і т.п. Саме тому ці ідеї зустрічають таку широку підтримку ідеологів і політиків, включаючи самих високопоставлених. УПЦ-КП наполягає на тому, що об'єднання в Єдину Помісну Церкву повинно відбутися якнайшвидше на Об'єднавчому Соборі, у якому всі три церкви візьмуть рівну участь без яких-небудь попередніх умов. На тому ж Соборі Помісна Церква заявляє про свою автокефалію. Через незгоду УПЦ на такий сценарій, УПЦ-КП і її прихильники наполягають на тому, що влада Україні повинна примусити її до цього. (Позиція УАПЦ близька до цієї, але носить більш миролюбний характер: говориться про бажаність Об'єднавчого Собору, і небажаність тиску з боку держави.)

У сьогоднішній Україні питання про об'єднання церков став наріжним каменем для визначення церковних симпатій тієї або іншої політичної сили. Прибічники УПЦ-КП, використовуючи термін «об'єднання», пов'язують з ним саме той сценарій його реалізації, що був викладений вище. Їхні супротивники не без підстави вважають; що розглянутий сценарій включає також чільну роль УПЦ-КП в об'єднаній церкві.

Протягом тривалого часу УПЦ-КП не вдавалися реальні кроки для реалізації задуму об'єднання за своїм планом. Перешкодою служила одностайна позиція Помісних Православних Церков, що полягає у визнанні УПЦ як єдиної Православної Церкви й об'єднання навколо неї як єдиного способу відновлення єдності Української Церкви. Таку позицію підтримав, зокрема, Всесвітній Патріарх Варфоломій I на зустрічі з Московським Патріархом Алексієм II у вересні 1997 р.

Виявившись в ізоляції від Всесвітнього Православ'я, керівництво УПЦ-КП вважало найкращим варіантом відкрито протиставити себе йому. Його ієрархи озвучують ідею створення структури, альтернативної Всесвітньому Православ'ю, що включає всі неканонічні самопроголошені церкви, свого роду «інтернаціональних розкольників»,,на чолі з Київським Патріархатом. Була відкрито проголошена ідея формування двох «самодостатніх родин помісних православних Церков» і Києва як третього центра Православ'я, що протистоїть Константинополеві і Москві.

Ситуація різко і зненацька змінилася в 2000 р., поштовхом для чого стало встановлення контактів УПЦ-КП із Вселенським Патріархом. Інформація про характер і результати цих зустрічей з боку Вселенського Патріархату надходила вкрай скупо, а від УПЦ-КП і близьких їй джерел — досить щедро. Утримуючись від оцінок вірогідності цих повідомлень, викладаємо їх так, як вони подавалися українською пресою, що підтримує УПЦ-КП. Було повідомлено, що представники УПЦ-КП і УАПЦ звернулися до Патріарха Варфоломія з проханням посприяти у створенні єдиної Помісної Православної Церкви в Україні, заявивши при цьому про визнання України канонічною територією Вселенського Патріархату. Варфоломій підтвердив бажання Константинопольської Церкви вирішити проблему Українського Православ'я і заявив, що Українська Православна Церква має право на автокефалію. Трохи пізніше повідомлялося, що з Варфоломієм I зустрічалась делегація українського парламенту, що передала йому звертання з підтримкою намірів Патріарха сприяти об'єднанню Українського Православ'я. Патріархові було передано також запрошення українського парламенту і Президента Л. Кучми відвідати Україну. По українським даним, Пат- ріарх заявив на прийомі:«Якщо Москва відмовиться прийняти необхідне рішення, Вселенський Патріархат одноосібно вирішить питання канонічності Української Церкви».(39, С.12) Повідомлялося також про намір Патріарха Варфоломія відвідати Україну в травні 2001 і взяти участь у роботі Собору, на якому відбудеться об'єднання УПЦ-КП і УАПЦ. Представники УПЦ-КП виражають надію, що на цей Собор він привезе Томос, даруючий новоутвореній Помісній Церкві автокефалію.

Неважко спрогнозувати подальший розвиток подій. Для Вселенського Православ'я це розкол, порівнянний з розколом Єдиної Церкви на Православ'я і Католицтво. Очевидно, Москва ніколи не визнає право Константинополя створювати Церкву на канонічній території РПЦ, як би не відноситися до поняття «канонічна територія». Між Москвою і Константинополем настає повний розрив канонічного спілкування. Інші Помісні Церкви починають розділятися по ознаці орієнтації на один із двох основних центрів Православ'я.

На території України виявляються дві церкви, що відносяться до сфер впливу двох ворогуючих центрів. З огляду на найсильніший конфронтаційний заряд УПЦ-КП, мир між ними неможливий. УПЦ-КП, відчувши зріст сили, відновить захоплення храмів. Вона усе більш буде здобувати характер державної церкви, а сама держава в цьому конфлікті все частіше буде ставати на її сторону. „В цих умовах легко прогнозуватт ріст настроїв і дій протесту на Сході і Півдні, що традиційно розглядають УПЦ як «свою» церкву, що переходить у свого роду «релігійну війну» з поправкою на умови XXI століття.” (39, С.12)

Але вже наприкінці 2000 року спочатку до Москви, а потім і до Києва для вирішення всіх спірних питань прибули представники Константинопольського Патріарха Варфоломія. Вони вели переговори з обома сторонами і після недовгого обговорення прийняли рішення про визнання канонічності і права Московського Патріархату на проголошену ще у 1997 році церковну анафему, кинуту на колишнього митрополита РПЦ Філарета (неканонічно поставлений патріарх УПЦ-КП).

У 2002 році на 950 років з часу заснування Києво-Печерської Лаври митрополією УПЦ МП до Києва були запрошені предстоятелі або ж представники всіх 15 Помісних Православних Церков світу, які одностайно підтвердили анафему на т.з. УПЦ-КП й на ініціатора розколу Філарета (Денисенко).

Отже, в данній роботі буде йти мова саме про канонічну Українську Православну Церкву Московського Патріархату, як Церкву, що визнана всіма іншими Помісними Православними Церквами в усьому світі.

Зазначимо особливості релігійної ситуації на Україні.

Порівнюючи Україну і колишніх сусідів по "соцтабору", практично в кожній сфері можна знайти більше схожого, аніж відмінного. У кожній — крім релігійної.

Ось основні відмінності української релігійності:

1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

Парафія св. Андрія Первозваного Української Православної Церкви Київського Патріархату
Від імені Парафії св. Апостола Андрія Первозваного Української Православної Церкви Київського Патріархату пересилаємо нашу чергову...
27 листопада пройшла акція “Голодомор 32-33 це геноцид. Пам’ятаємо!”
Україні”. Панахиду біля Національного меморіалу жертв голодоморів відправили патріарх Київський та всієї Руси-України Філарет, Патріарх...
ХРИСТИЯНСЬКА ЕТИКА
ФИЛИП (Осадченко Р. А.), архієпископ Полтавський і Миргородський, доктор богослов’я, голова Місіонерського відділу при Священному...
9: Конституційний процес на сучасному етапі розбудови держави: стан,...
Навчальна мета: Довести та ознайомити молодший та рядовий начальницький склад з конституційним процесом на сучасному етапі розбудови...
Синельниківської міської ради
України, пункту 34 частини першої статті 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, статей 92,123 Земельного кодексу...
ПЛАН-КОНСПЕКТ проведення заняття з гуманітарної підготовки з особовим...
Навчальна мета: Довести та ознайомити молодший та рядовий начальницький склад з конституційним процесом на сучасному етапі розбудови...
13; ПРИГОТУВАННЯ ОБРЯДОВИХ СТРАВ ТА ВИРОБІВ
Календарні звичаї та обряди формально узгоджувалися з річним літургічним циклом православної церкви, проте дійсною основою "побутових...
Учбова програма з Історії релігій для 2-го класу заочного сектору Почаївської Духовної Семінарії
Поняття про релігію, признаки релігії. Походження слова “релігія”. Всезагальність віри. Спасіння з т з. Православної Церкви
№20. Причини гальмування реформ у сучасному суспільстві. Ідеологічне...
Тема №20. Причини гальмування реформ у сучасному суспільстві. Ідеологічне та політичне протистояння в Україні, шляхи подолання кризових...
На сучасному етапі розвитку освіти в Україні, коли проходять глибинні...
Сучасному суспільству потрібні активні, самостійні, ініціативні особистості, які критично й творчо мислять, готові до оволодіння...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка