1. Предмет та методологія історії держави і права зарубіжних країн Предметом ІГПЗС є держава і право зарубіжних країн світу в процесі їх виникнення та розвитку


Назва1. Предмет та методологія історії держави і права зарубіжних країн Предметом ІГПЗС є держава і право зарубіжних країн світу в процесі їх виникнення та розвитку
Сторінка8/25
Дата17.03.2013
Розмір2.72 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   25

48. Джерела римського права посткласичного періоду (Інституції Юстиніана, Дигести, Кодекс).
 У період домінату у зв'язку з глибокою кризою рабовласницької системи римське право зазнає змін, але його основні інститути практично зберігаються в колишньому вигляді, зміни в цей час відбуваються саме в джерелах права, серед яких все більшу питому вагу набуває законодавство імператорів. У зв'язку з встановленням всевладдя імператорів нові покоління юристів втрачають право давати обов'язкові консультації, лішются можливості формулювати нові правові норми, як це вже раніше сталося з преторами.
Скорочується число класичних юристів, думки яких як і раніше розглядалися як істочнікаправа. У 426 році спеціальними законами Феодосія II і III Валентіана про цитування була визнана юридична сила за творами лише п'яти юристів: Папініана, Павла, Ульпіана, Модестіна і Гая. Судді повинні були виявляти загальну думку цих юристів, а в разі розбіжності між ними - думка більшості, У разі рівності голосів вирішальним визнавалося думку Папініана, якщо ж у цьому випадку Папініан не висловлювався, міг діяти самостійно.
Втрата римським правом колишнього динамізму, стирання граней між цивільним і преторським правом, поділ в єдиному імператорському законодавстві втрачає свій сенс, створили сприятливі кодифікаційних робіт. Особливо жваво роботи по систематизації права велися в східній частині Римської імперії (Візантії). Тут в кінці III століття н: е. складені приватні збірники римського права - Кодекс Грегоріана і Кодекс Гермогеніана, що включили в себе тексти імператорських законів з 196 по 365 г, н.е., а в 438 році здійснена перша офіційна кодифікація імператорських конституцій (Кодекс Феодосія). Особливістю збірки Феодосія, що свідчить про більш високому рівні кодифікаційних робіт, було те, що він включав в себе тільки чинне імператорське законодавство.
Всеосяжна систематизація римського права була проведена в 528-534 рр.., Т, е. вже після падіння Західної Римської імперії, за вказівкою візантійського імператора Юстиніана. Керівництво кодифікаційних робіт здійснював видатний юрист Трібоніан. Результатом роботи комісії стало складання ряду великих збірок римського права, що піддалося, проте, деяким інтерполяція-включення норм більш пізнього, зокрема грецького і східного права. На більш пізньому етапі історії права (вже в середні століття) ці збірники стали виступати як єдиний Звід законів Юстиніана.
Великі кодифікаційні роботи, які велися під безпосереднім керівництвом самого імператора, здобув собі славу самого великого законодавця всіх народів, почалися зі складання Кодексу Юстиніана. Підготовка Кодексу була доручена створеної в лютому 528 року комісії, що складалася з десяти вищих посадових осіб та юристів, серед яких особливо виділялися Трібоніан і Феофіл. Комісія була уповноважена, використавши раніше видані приватні та офіційні збірники, а саме: Кодекси Грегоріана і Гермогеніана, Кодекс Феодосія, зібрати воєдино імператорські конституції, усунути наявні в них, протиріччя, виключити застарілі законодавчі положення. Кодекс Юстиніана, перша редакція якого не збереглася, був складений з вражаючою швидкістю і видано 7 квітня 529г.Не увійшли до нього законодавчі акти відтепер підлягали скасуванню.
Поспішність у складанні Кодексу була причиною багатьох його недоліків (протиріч, застарілих положень) які стали особливо очевидними у зв'язку зі складанням інших частин кодифікації Юстиніана, нововведень, що містилися в
особливо в збірці "50 рішень" цивільним правом і «правом народів» між квірітської і бонітарной власністю і т. д.), робили необхідною розробку нової редакції Кодексу Юстініана.Ета робота була доручена на початку 534 року комісії з 5 юристів під керівництвом Трібоніана. Перероблений варіант Кодексу (саме в цьому вигляді він і зберігся) було опубліковано 16 листопада 534 року, а 29 грудня того ж року був наділений силою закону.
За прикладом Законів XII таблиць Кодекс Юстиніана був на 12 книгах. У книзі I розглядаються питання права і християнської теології, книги 2 -: 8 присвячені різним питанням приватного права, в книгах 9-12 зачіпаються різні сторони публічного права (адміністративне управління, злочини і.наказанія і т., д.). Кожна книга розпадається на титули, а останні-на фрагменти.
В рамках окремих титулів імператорські конституції розташовані в хронологічному порядку; найдавніша з використаних в Кодексі - Конституція Адріана 117 року (6.23.1), сама пізня - Конституція Юстиніана від 4 листопада 534 року. Фрагменти, що містять текст окремих конституцій, включають відомості про видані їх імператорі, про особу, кому вони адресовані, про дату і місце їх видання. Укладачем Кодексу було дозволено вносити істотні зміни в цитовані законнодательние положення (редагувати, скорочувати і т. д.), про що свідчать порівняння з відповідними тек-стами конституцій по Кодексу Феодосія.
Найважливішу частину кодифікації імператора Юстиніана, що виділялися за багатством використаного правового матеріалу, 'становлять дігести, або Пандекти. Останній термін запозичений з грецької мови, що означає "містить в собі все".

49. Загальна характеристика і джерела права Візантії.
Джерела права - Це форми, в якіх відображаються правові норми. У стародавнього Рімі смороду булі Такі:
- Звичаї, Що в процесі становлення держави перетворюються
на норми звічаєвого права;
- Рішення Народних зборів;
- Рішення царів або рексів;
- Закони;
- Едікті преторів;
- Постанови Сенату;
- Констітуції імператорів (едікті, рескрипт, декрети, мандати);

• Інституції відоміх римських юрістів (Катона старшого, Квінта
Муцій Сцевола, Сервія Сульпіція, Гая, Папініана, Павла, Ульпіана,
Модестіна та ін.);
- Кодекс (Грегоріана, Гермогеніана, Феодосія, Юстініана
Квірітськім (від імені стародавнього племені-квірітів) називаєся
найдавніше Римське право. Його характерні рісі Такі:
• суто національний характер (регулюван Відносини Тільки
Між римському громадянами (квірітамі), Що вважалася єдінімі
суб'єктами правовідносін);
• тісно пов'язувалося з релігією;
• Було обмежень (ЩО пояснювалося прімітівністю господар
ських відносін и проявлялося у відсутності правового врегулювання
Важливим аспектів суспільного життя та розмежування на Галузі
ї інстітуті права);
• індівідуалізм (пріорітет інтересів особістості над інтересамі
суспільства);
• формалізм и публічність (будь-якій правовій дії надавала певна
форма, Порушення якої спричиняв її нікчемність);
• сімволізм (певні предмети означали конкретні правові Поняття
чи правову дію, Що свідчіло про недостатній Рівень правового мислення,
йо нездатність віробляті Загальні абстрактні правові Поняття);
• консерватизм (жівучість старих форм при зміні змісту).
Така система права пізніше Була названа цівільнім правом.

50. Кодифікація Юстиніана у Візантії.
Кодифікація Юстиніана, систематичний виклад візантійського права 6 в., Розпочате за наказом імператора Юстиніана. Відома під назвою Зводу цивільного права - Corpus juris civilis. Вперше Кодифікація Юстиніана була надрукована під цією назвою в 1583. Мета Кодифікація Юстиніана полягала у прагненні примирити старе римське право, яке послужило для неї основним джерелом, з потребами повільно совершающейся феодалізації Візантійської імперії, в необхідності врахувати деякі правові інститути, що склалися в її східних провінціях, усунути архаїзми, включити в правовий обіг Візантії законодавство імператорів, що послідувало за виданням кодексу Феодосія, судову практику та ін кодифікаційні роботи велися в 529-534 нечисленної комісією на чолі з відомим юристом Трібоніаном.
  Кодифікація Юстиніана складається з трьох частин: Інституцій, Дигест і Кодексу Юстиніана.
  Додатки та зміни, внесені в Кодифікація Юстиніана в 535-565 імператорськими конституціями, отримали назви новел, які дають тлумачення виявленим неясностям, доповнюють або змінюють чинне право. Від новел слід відрізняти інтерполяції - всякі необумовлені зміни тексту, внесені в Дигести.
  Законодавство Юстиніана діяло протягом всього існування Візантії. Еклога 726 внесла тільки більш-менш важливі зміни в Кодифікація Юстиніана, так само як і Прохірон 879. З ще більшою увагою до Кодифікація Юстиніана поставився імператор Лев VI: видані при ньому Василики представляли собою (за основним змістом) нову систематизацію норм та інститутів, що складають Кодифікація Юстиніана
  Кодифікація Юстиніана послужила головним джерелом вивчення римського права і римської юридичної літератури, на її основі була проведена рецепція римського права в країнах феодальної Європи.

51. Кодекс та інституції Юстиніана у Візантії.
У період домінату у зв'язку з глибокою кризою рабовласницької системи римське право зазнає деякі незначні зміни, але його основні інститути практично зберігаються в колишньому вигляді. Найбільші зміни в цей час відбуваються саме в джерелах права, серед яких все більшу питому вагу набуває законодавство імператорів. У зв'язку з встановленням всевладдя імператорів нові покоління юристів втрачають право давати обов'язкові консультації, позбавляються можливості формулювати нові правові норми, як це вже раніше сталося з преторами.
Скорочується число класичних юристів, праці і думки яких як і раніше розглядалися як джерело права. У 426 році спеціальними знавцями Феодосія II і III Валентіана про цитування була визнана юридична сила за творами лише п'яти юристів: Папініана, Павла, Ульпіана, Мадестіна і Гая. Судді повинні були виявляти загальну думку цих юристів, а в разі розбіжності між ними - думка більшості. У разі рівності голосів вирішальним визнавалося думку Папініана, якщо ж у цьому випадку Папініан не висловлювався, суддя міг діяти самостійно.
Втрата римським правом колишнього динамізму, стирання граней між цивільним і преторським правом, оскільки цей поділ в єдиному імператорському законодавстві втрачає свій сенс, створили сприятливі умови для проведення кодифікаційних робіт. Особливо жваво роботи по систематизації права велися в східній частині Римської імперії (Візантії). Тут в кінці III століття н.е. були складені приватні збірники римського права - Кодекс Грегоріана і Кодекс Гермогеніана, що включили в себе справжні тексти імператорських законів з 196 по 365 р. н.е., а в 438 році здійснена перша офіційна кодифікація імператорських конституцій (Кодекс Феодосія). Особливістю збірки Феодосія, що свідчить про більш високому рівні кодифікаційних робіт, було те, що він включав в себе тільки чинне імператорське законодавство.
Всеосяжна систематизація римського права була проведена в 528-534 рр.., Тобто вже після падіння Західної Римської імперії, за вказівкою візантійського імператора Юстиніана. Керівництво кодифікаційних робіт здійснював видатний юрист Трібоніан. Результатом роботи комісії стало складання ряду великих збірок римського права, що піддалося, проте, деяким інтерполяція - включень норм більш пізнього, зокрема грецького і східного права. На більш пізньому етапі історії права (вже в середні століття) ці збірники стали виступати як єдиний Звід законів Юстиніана (Corpus juris civilis).
Великі кодифікаційні роботи, які велися під безпосереднім керівництвом самого імператора, здобув собі славу самого великого законодавця всіх часів і народів, почалися зі складання Кодексу Юстиніана. Підготовка Кодексу була доручена створеної в лютому 528 року комісії, що складалася з десяти вищих посадових осіб та юристів, серед яких особливо виділялися Трібоніан і Феофіл. Комісія була уповноважена, використавши раніше видані приватні та офіційні збірники, а саме: Кодекси Грегоріана і Гермогеніана, Кодекс Феодосія, зібрати воєдино імператорські конституції, усунути наявні в них протиріччя, виключити застарілі законодавчі положення. Кодекс Юстиніана, перша редакція якого не збереглася, був складений з вражаючою швидкістю і видав 7 квітня 529 року. Не ввійшли в нього законодавчі акти відтепер підлягали скасуванню.
Поспішність у складанні Кодексу була причиною багатьох його недоліків (протиріч, застарілих положень), які стали особливо очевидними у зв'язку зі складанням інших частин кодифікації Юстиніана. Цілий ряд нововведень, що містилися в законодавстві Юстиніана, особливо в збірці "50 рішень" (скасування \ відмінностей між цивільним правом і "правом народів", між квірітської і бонітарной власністю і т.д.), робили необхідною розробку нової редакції Кодексу Юстиніана. Ця робота була доручена на початку 534 року комісії з 5 юристів під керівництвом Трібоніана. Перероблений варіант Кодексу (саме в цьому вигляді він і зберігся) було опубліковано 16 листопада 534 року, а 29 грудня того ж року був наділений силою закону.
За прикладом Законів XII таблиць Кодекс Юстиніана був розділений на 12 книг. У книзі I розглядаються питання церковного права та християнської теології, книги 2 - 8 присвячені різним питанням приватного права, в книгах 9 - 12 зачіпаються різні сторони публічного права (адміністративне управління, злочину і покарання тощо). Кожна книга розпадається на титули, а останні - на фрагменти.
В рамках окремих титулів імператорські конституції розташовані в хронологічному порядку; найдавніша з використаних в Кодексі - Конституція Адріана 117 року (6.23.1), сама пізня - Конституція Юстиніана від 4 листопада 534 року. Фрагменти, що містять текст окремих конституцій, включають відомості про видані їх імператорі, про особу, кому вони адресовані, про дату і місце їх видання. Укладачем Кодексу було дозволено вносити істотні зміни в цитовані законодавчі положення (редагувати, скорочувати і т.д.), про що свідчать порівняння з відповідними текстами конституцій по Кодексу Феодосія.
Своєрідною частиною кодифікації Юстиніана є Інституції - елементарний підручник права, звернений імператором до "юнацтву, люблячому закони". Для складання Інституцій за вказівкою Юстиніана в 530 році була складена спеціальна комісія з Трібоніана (голова) і професорів права Феофіла і Дорофея. Останні і є фактичними авторами Інституції Юстиніана, оскільки Трібоніан в цей час був зайнятий підготовкою Дигест. Інституції були видані 21 листопада 533 року і в тому ж році (одночасно з публікацією Дигест) отримали силу імператорського закону, стали застосовуватися як офіційне джерело права.
В основу Інституцій Юстиніана були покладені твори Гая (Інституції та "Повсякденні справи»), а також Інституції Флорентіна, Марціана, Ульпіана і Павла. Певний вплив на них справили дігести, а також ряд імператорських конституцій. Інституції Юстиніана, хоча і в меншій мірі, ніж Дигести, відбили риси постклассического (позднеримского, візантійського) права. Багато застарілі правові інститути були з них вилучені (наприклад вийшли з вживання форми шлюбу, легісакціонний і формулярний процес і т.п.). З іншого боку, було включено ряд нових положень щодо юридичній особі, конкубінату, колонату, кодіціллу і т.п. Деякі питання в інституціях Юстиніана розроблені докладніше, ніж в інституціях Гая, зокрема отримала подальший розвиток класифікація речових прав, розширено коло підстав виникнення зобов'язань (додані квазіделікти).
Як і Інституції Гая, Інституції Юстиніана складаються з 4 книг. Під впливом Дигест вони були розділені на титули, які складаються з окремих фрагментів. Хоча систематика Інституцій Юстиніана запозичена з Інституцій Гая, розташування матеріалу (особливо в останній книзі) має деякі відмінності.
У першій книзі даються загальні відомості про правосуддя і право, про правовий статус осіб, про вільновідпущеника, про шлюб, про батьківської влади, про опіку і піклування. Друга книга присвячена речовому праву. У ній докладно розглядаються нові способи розподілу і властивості речей, передбачаються нові способи їх придбання. Тут же йдеться про заповіти і легата.
У третю книгу включені титули, пов'язані з спадкоємства без заповіту, ступеня спорідненості когнатского і т.п. У цій же книзі викладаються загальні положення про зобов'язання і докладно висвітлюються окремі види договорів. На відміну від Інституцій Гая зобов'язання з деліктів включені в четверту книгу, де особливо докладно розглянуто закон Аквилия про відшкодування шкоди. Далі розбираються питання захисту прав (різні види позовів і інтердіктов). У заключній частині Інституцій Юстиніана додані два титули, де перераховані обов'язки людей і різні види злочинів, особливо розроблені в імператорському законодавстві (образа величності, перелюб, батьковбивство, підробки і т.д.).
Як історичне джерело Інституції Юстиніана мають меншу цінність, ніж Дигести та Кодекс Юстиніана, але вони мають і безсумнівними достоїнствами - систематичним, стислим і чітким викладенням правового матеріалу з широкого кола питань. Справжній текст Інституцій Юстиніана не зберігся, найбільш древня копія відноситься до IX століття.
Кодифікація Юстиніана підвела своєрідну риску під багатовіковим розвитком римського права, являючи собою концентрований підсумок всієї його попередньої історії. Тому Звід законів Юстиніана хоча й відбив деякі Посткласичні і чисто візантійські риси, є в своїй основі джерелом римського права.
У 535-555 рр.. зазначені вище три збірки римського права були доповнені збірниками конституцій (новел) самого Юстиніана, в яких більшою мірою відбилися вже особливо не римського права, а візантійського суспільства і права. Однак ці збірки були складені приватними особами і не мали офіційного характеру. Найбільш великий з них включав 168 новел, з яких 153 належать Юстиніаном. Значно пізніше (в середні століття) збірники новел Юстиніана стали включатися в Corpus juris civilis в якості його четвертої книги.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   25

Схожі:

Навчальна програма дисципліни для студентів спеціальності 030401...
Призначення курсу «Загальна історія держави та права». Предмет історії держави і права зарубіжних країн. Методологія науки та курсу....
1. Поняття, предмет, джерела і система державного права зарубіжних країн
Юридична наука не обмежується рамками національного права якоїсь окремої держави. Правознавство збагачується дослідження зарубіжних...
РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА з дисципліни „ Історія держави і права...
Робоча навчальна програма з дисципліни „Історія держави і права зарубіжних країн”. / Укладач: проф. Скрипникова Л. В
Програма навчальної дисципліни Завдання для самостійної роботи Індивідуальні...
У процесі вивчення історії держави і права зарубіжних країн використовуються наступні методи та технології
Закони царя Хаммурапі видатна пам’ятка права Стародавнього Сходу
Підготовка до семінарського заняття є однією з форм самостійної роботи студентів. У ході вивчення курсу „Історія держави і права...
Дьяконов И. М. Общественный и государственный строй древнего Двуречья. Шумер
Страхов М. М. Історія держави і права зарубіжних країн: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти]....
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ НАПИСАННЯ ТА
РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА З ДИСЦИПЛІНИ «ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН»
Історія держави та права зарубіжних країн”(ч. 1)
Процес в Стародавньому Римі: досудові стосунки сторін, формалізм. Поділ процесу на дві стадії
Евтушенко С. Г. История государства и права зарубежных стран: Краткий...
Самостійна робота з дисципліни «Історія держави і права зарубіжних країн» охоплює три основні напрямки
О-66 Історія держави і права зарубіжних країн
Білик Б. І. доктор історичних наук, професор Бризгалов І. В. кандидат юридичних наук, доцент
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка