Тема 2. УПРАВЛІННЯ ПОВЕДІНКОЮ ПЕРСОНАЛУ
2.1. Особистість як об’єкт управління
2.1.1. Поняття особистості в психології. Структура особистості
Група, як відомо, утвориться з декількох взаємодіючих співробітників, кожний з яких є своєрідною особистістю. У процесі виконання спільних практичних завдань люди вступають у складні відносини один з одним і із групою в цілому. Динаміка взаємин особистості й групи представляється досить складною. Для розуміння й оцінки цих взаємин варто враховувати як властивості особистості, що займає певний статус і виконує певну роль у групі, так і склад, зміст діяльності й рівень організації групи, а також інших більше широких соціальних об'єднань.
Сутність поняття „особистість” детально розглядається в психології як носій свідомості й суб'єкт цілеспрямованої діяльності. Відносно до окремої людини вживають три поняття: «індивід», «особистість» та «індивідуальність».
Індивід — це людина, як представник біологічного виду, тобто в цьому понятті підкреслюється біологічний початок у людині. Усяка людина народжується індивідом, але тільки в процесі розвитку (в онтогенезі) він стає особистістю. На процес розвитку особистості впливають у поєднанні такі фактори, як природні задатки, вплив соціальної сфери й виховання.
Особистість — це «свідомий індивід» (Б. Г. Ананьев), тобто людина, здатна до свідомої організації й саморегуляції діяльності. З позицій сучасного системного підходу діяльність особистості розглядається як цілеспрямована динамічна функціональна система, що характеризується багатомірністю й ієрархічністю. У ній можна виділити три основні підсистеми:
когнітивну, у якій підсумовуються функції пізнання і яка містить у собі пізнавальні процеси: сприйняття, пам'ять, мислення й ін.;
регулятивну, що включає в себе емоційно-вольові процеси й здатність, що забезпечує, до саморегуляції; діяльності й керування діяльністю інших людей;
комунікативну, котра реалізується в спілкуванні й взаємодії з іншими людьми.
Особистість, поряд із загальнопсихологічними проявами, має індивідуально-психологічні властивості: темперамент, характер, здатності, тобто властивостями, що становлять його індивідуальну своєрідність. Людина завжди привносить свої індивідуальні якості в процеси трудової діяльності й групової взаємодії. При розгляді кожного члена виробничої або навчальної групи з погляду його індивідуально-психологічних властивостей необхідно підходити до його як до індивідуальності, тобто особистості, у чомусь подібної з іншими людьми, у той же час своєрідної й неповторної. Кожна людина має систему індивідуальних якостей, завдяки чому є індивідуальністю. Одним людям вдається виявити її у своїй діяльності яскраво й продуктивно, іншим – на дуже скромному рівні. Знання й врахування індивідуальних якостей людей необхідні керівникові для реалізації індивідуального підходу до них, більше успішному їхньому навчанню, адаптації до умов професійної праці й групової взаємодії, для оптимального стимулювання ефективніше діяльності членів колективу.
Психологічна структура особистості формується в онтогенезі, починаючи від природних задатків і кінчаючи зовнішніми рівнями соціально опосередкованих форм поведінки. Таким чином, особистість - це багаторівнева система, що поєднує в собі психофізіологічний, психологічний і соціально-психологічний рівні.
На основі аналізу структури особистості й властивостей індивідуальності можна скласти психологічний портрет людини, що дозволяє дати йому якісну оцінку.
2.1.2. Когнітивні процеси особистості
В умовах управління й спілкування люди оцінюють один одного насамперед за рівнем інтелекту, утвореним системою пізнавальних процесів. Зокрема, кожен керівник повинен бути вимогливий до якостей власного інтелекту, а також до розумових здатностей своїх підлеглих при оцінці їхньої відповідності посаді й характеру виконуваних ними виробничих завдань.
Пізнавальні або когнітивні (від лат. cognitio — пізнання) процеси — це система психічних функцій, що забезпечують відображення, пізнання суб'єктом явищ об'єктивного миру. У цю систему включені наступні процеси:
1. Сенсорні процеси (відчуття й сприйняття), які служать для відбиття об'єктивної реальності у формі конкретних почуттєвих образів. Відчуття забезпечує відбиття окремих якостей об'єктів: кольори, яскравість, звук, температура, смак, розмір образів, переміщення в просторі, рухові й болючі реакції й т.д. Сприйняття відображає цілісні образи об'єктів — людей, тварин, рослин, технічних об'єктів, кодових знаків, вербальних стимулів, малюнків, схем, музичних творів і т.п. Ці процеси відіграють важливу роль у професійному навчанні та діяльності, а рівень їхнього розвитку в людей визначає їх важливі професійні здатності як пізнання, так і розрізнення різноманітних об'єктів, тобто впливають на різні аналізатори (наприклад, досвідчений водій на слух визначає неполадки у двигуні, а досвідчений співробітник ДАІ по візуальних і звукових сигналах визначає аварійну ситуацію). Тому необхідно вести професійний відбір людей для специфічних видів діяльності, де потрібні здібності до безпомилкового сприйняття різних сигналів (світлових, звукових й ін.), а також до створення об'єктивних умов для надійності сприйняття сигналів (облік законів контрасту граничних характеристик зору й слуху людини й ін.) при визначенні рівня яскравості, величини, гучності й інших параметрів сигналів, з якими стикається людина в різних видах діяльності.
2. Пам'ять — це система процесів, які служать для збереження й наступного відтворення знань, які були засвоєні в колишньому досвіді суб'єкта, у формі словесних звітів і дій. Пам'ять дозволяє людині в межах його суб'єктивного простору з'єднувати минулий, поточний і майбутній плани його діяльності й тим самим бере участь у процесах прогнозування. По тимчасових параметрах розрізняють миттєву (сенсорну), короткочасну (оперативну) і довгострокову пам'ять, створюючи єдину систему переробки інформації суб'єктом. Облік закономірностей цих видів пам'яті необхідний для ефективної організації навчальної й професійної діяльності (наприклад, для короткочасної оперативної пам'яті важливе чітке дозування матеріалу – від 5 до 7 сигналів на одне пред'явлення). Для успішної роботи довгострокової пам'яті необхідні:
значна переробка матеріалу, що запам'ятовується;
включення матеріалу, що запам'ятовується, до активних форм практичної діяльності (рішення професійних завдань);
адекватна мотивація (наявність інтересів, включення емоційних переживань і т.п.);
систематизація засвоєного матеріалу.
3. Мислення — це система процесів, що здійснюють відбиття об'єктів у їхніх закономірних зв'язках і відносинах, їхнє розуміння, прогнозування, прийняття рішень. Мислення містить у собі такі операції, як аналіз і синтез, порівняння й розрізнення, абстрагування, узагальнення, систематизація, конкретизація. Завдяки мисленню людина пізнає закони природи й суспільства, здатний планувати свою діяльність, свідомо управляти технікою, впливати на природу, свідомо управляти своєю діяльністю й діями інших людей. Мислення - це завжди рішення якихось проблем, тому для його розвитку необхідно вміти створювати проблемні ситуації в професійній діяльності як керівників, так і підлеглих. Рішення різного роду професійних завдань вимагає переваги різних типів мислення - образного, практичного або теоретичного (наприклад, якщо для водія транспортного засобу необхідно образне й практичне мислення, то для керівників верхніх рівнів - високорозвинене абстрактне мислення).
4. Мова — це система процесів, що забезпечують передачу й засвоєння інформації, соціальне управління людьми, самосвідомість і саморегуляцію діяльності. Обов'язковою якістю керівника повинна бути висока культура мови, володіння усною й письмовою мовою, уміння використати мову як кошти спілкування, переконання й керівництва людьми.
5. Увага — це особлива форма орієнтації діяльності, що дозволяє людині в умовах навчання й професійної діяльності виділяти й чітко сприймати об'єкти на тлі навколишнього середовища (наприклад, при управлінні потоками транспорту співробітник ДАІ повинен з величезної маси подразників, що впливають, швидко виділяти основні, релевантні для рішення його оперативних завдань сигнали). При організації професійної діяльності важливо враховувати властивості уваги людини: обсяг, стабільність, завадостійкості, розподіл, перемикання, які можуть виступати як професійні здатності (наприклад, у діяльності спортсменів, операторів й ін.). Стабільність уваги - найважливіша умова продуктивності навчальної й практичної діяльності, спостережливості. Відсутність зазначених властивостей уваги - одна з основних причин аварійних помилок у керуванні технікою й людьми.
6. Уява (фантазія) — це процес формування нових образів на основі переробки образа пам'яті, тобто минулого досвіду суб'єкта. Уява - основа творчості, винахідництва, передбачення можливих подій. Для активізації уяви як здатності до творчості й передбачення необхідні:
тренування співробітників у відтворенні певних виробничих ситуацій (успішних або аварійних) по їхньому опису;
самоконтроль мислення, запобігання вигаданих ситуацій;
розвиток прогностичних здатностей у передбаченні аварійних або конфліктних ситуацій й їхніх можливих наслідків.
Ефективність протікання пізнавальних процесів пов'язана із двома видами факторів діяльності людини: об’єктивними та суб’єктивними.
Об'єктивні фактори пов'язані із соціальними й природними процесами, із впливами людей один на одного, організацією навчальної й виробничої діяльності. До них відносяться:
зміст і рівень труднощів професійних завдань для співробітників;
раціональна організація виробничої чи навчальної діяльності (чіткі плани, цілі, інструкції програми, та ін.);
методика навчання (технічні засоби, наочність, методи викладу інформації, організація дій персоналу з урахуванням закономірностей пізнавальних процесів, сприйняття, пам'яті та ін.);
досвід і майстерність керівника чи інструктора, його авторитет, такт та ін.;
організація систематичного контролю й адекватність оцінки знань і дій співробітників, оцінка їх психологічної й ділової готовності до самостійної професійної діяльності;
індивідуальний підхід у спілкуванні й вихованні співробітників.
Суб'єктивні фактори успішності навчання й професійної діяльності — це індивідуальні властивості особистості співробітників:
мотиваційні установки, що визначають ставлення людей до професійної діяльності, її цілей та результатів;
рівень попередньої підготовленості, професійний досвід, тренованість у рішенні певних завдань;
обдарованість, загальні й спеціальні здатності;
психологічні властивості особистості (тип нервової системи, працездатність, урівноваженість, емоційність та ін.);
характерологічні особливості особистості (комунікативність, організованість, відповідальність, самоконтроль та ін.);
стресовитривалість і саморегуляція;
відношення до особи інструктора й керівника, а також до своєї робочої групи.
Система пізнавальних процесів формує сферу інтелекту і є визначальним компонентом сфери свідомості особистості.
2.1.3. Індивідуально-психологічні властивості особистості та їх врахування у системі управління
До індивідуально-психологічних властивостей особистості відноситься темперамент, характер, спрямованість і здібності.
Темперамент — це сполучення індивідуальних властивостей, що визначають динамічну сторону поведінки. Відповідно до класифікації Гіппократа та Павлова, виділяються чотири основних темпераменти: холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік. По класифікації Юнга-Айзенка виділяються чотири інші типи: високотривожні і малотревожні екстраверти, малотревожні і високотревожні інтраветри.
Згідно І. П. Павлова, кожен темперамент у своїй основі має певний тип нервової системи, тобто сполучення основних її властивостей: чинності нервових процесів, їхнього балансу, лабільності. Темперамент має певний набір психологічних проявів у діяльності суб'єкта: активність, реактивність, динамічність, емоційність, тривожність, чутливість й ін.
Врахування властивостей темпераменту дуже важливе для професійного відбору людей до тих видів діяльності, де потрібна швидкісна переробка інформації, розподіленість уваги, стресовитривалість та інші якості. Варто пам'ятати, що темперамент визначає динамічні сторони діяльності людини, але не визначає її соціальної спрямованість. Тому варто говорити про властивості темпераменту не як про позитивні або негативні, а розглядати їх як більш-менш сприятливі властивості відносно їх впливу на індивідуальний стиль діяльності. Оскільки темперамент є стійка природна основа поведінки індивіда, то варто прагнути не до зміни типу, а до знаходження для кожного темпераменту найбільш підходящих способів реалізації його якостей, сприятливих для конкретного виду діяльності. Кожна людина тренується у виконанні певних професійних завдань, чим виробляє деякий прийнятний темп і стиль діяльності. Однак, люди приходять до цього оптимального результату за рахунок різних нервово-психічних витрат, кожному необхідний певний резерв часу. І все ж таки в підсумку вони показують різну надійність відносно різних видів праці й різні можливості до виконавчої й керівної діяльності, до спілкування й взаємодії зі співробітниками в системах керування.
Тому при індивідуальному підході до співробітників необхідно враховувати різні аспекти його відношення, які впливають на його діяльність:
відношення до самого себе (самооцінка й рівень домагання, самокритичність, скромність, гордість й ін.);
відношення до діяльності (працьовитість-лінь, відповідальність-безвідповідальність та ін.);
відношення до колективу зокрема та до суспільства в цілому (товариськість-замкнутість, принциповість-безпринципність, цілеспрямованість-переконаність й ін.).
На відміну від темпераменту як динамічної сторони поведінки, характер дозволяє оцінити змістовну соціальну сторону поведінки суб'єкта, його ціннісні орієнтації. Характер є результатом розвитку особистості в онтогенезі у зв'язку із закріпленням у поводженні індивіда різних проявів психічних процесів: пізнавальних, емоційних і вольових. Тому у зв'язку з генезисом характеру розрізняють три групи рис:
інтелектуальні риси (критичність, спостережливість, мрійність й ін.);
емоційні риси (чуйність, марнославство, чесність й ін.);
вольові риси (цілеспрямованість, принциповість, наполегливість й ін.).
Стосовно рівня норми характер може бути:
нормальним, збалансованим (тобто відповідати адекватними реакціями на різні стимули);
акцентованим, з надмірним проявом деяких рис (наприклад, екзальтованість, некерованість та ін.);
психопатичним (коли деякі риси проявляються на рівні патології).
В умовах профвідбору людей на певні посади (наприклад, на посаду керівника виробничої групи) більшу роль грає психодіагностика рис характеру, тому що саме характер визначає придатність людини до нормального спілкування й сумлінного відношення до виконуваної роботи.
Спрямованість особистості — це прояв ділових життєвих устремлінь людини і його мотивацій. Структура спрямованості складається з таких компонентів:
потреб (природних й соціальних як вираження потреби людини в певних об'єктах, необхідних для його фізичного існування й культурного розвитку);
інтересів — форма пізнавальної спрямованості, що впливає на вибір професії, заняття певної посади в колективі й т.д.;
ідеалів — орієнтація на конкретні зразки поводження, на еталони професійної діяльності.
Здібності — це властивість особистості, що визначає її придатність до успішного рішення навчальних, виробничих і творчих завдань. Виділяють різні види здатностей. Стосовно діяльності розрізняють:
загальні здібності як основа успішності виконання різних видів діяльності (працездатність, наполегливість, активність і т.д.);
спеціальні (професійні) здібності як основа успішності виконання конкретних видів діяльності – навчальної, спортивної, трудовий тощо (наприклад, управлінська діяльність вимагає від керівника таких здібностей, як комунікативність, рішучість, наполегливість, лідерство, спостережливість, тактовність та ін.).
За елементами новизни у виконуваній діяльності розрізняють здібності виконавця й творчої людини (наприклад, робота кресляра й конструктора).
За рівнем сформованості розрізняють:
задатки як природну основу здібностей;
обдарованість — сприятливе сполучення задатків для якої-небудь діяльності;
здібності — якості особистості, що обумовлюють успішність оволодіння й виконання певної професійної діяльності;
талант — комплекс високорозвинених здібностей, що визначає можливості видатних досягнень в обраній діяльності;
геніальність — вищий ступінь розвитку таланта, що проявляється в розробці нових галузей науки, мистецтва, практичної діяльності.
Здібності не є готовим природним дарунком людини, тому що в їхній основі лежить природна обдарованість, що перетворюється в здібності тільки в сприятливих умовах навчання, тренування, виховання особистості в цілому. Здібності можна визначити тільки методами аналізу конкретної діяльності суб'єкта, оцінки її успішності, цілеспрямованості, тестуванням і т.п. Але це завжди повинен бути раціонально підібраний комплекс методів.
Здібності є необхідною передумовою успішного виконання певної діяльності. В той же час вони розвиваються в процесі цієї діяльності у зв'язку з умовами її організації. Наприклад, успішність участі співробітників виробничої групи в діловій грі залежить від їх інтелектуальних здібностей: кмітливості, оперативності пам'яті й мислення й т.п. Але сама участь у ділових іграх як формах активного навчання стимулює подальший розвиток інтелектуальних якостей, їхній перехід на більше високий рівень активності.
|