Історія політичних і правових вчень як самостійна юридична навчальна дисципліна. (Завдання та актуальність вивчення курсу. Юридичний характер.)


НазваІсторія політичних і правових вчень як самостійна юридична навчальна дисципліна. (Завдання та актуальність вивчення курсу. Юридичний характер.)
Сторінка8/29
Дата13.03.2013
Розмір3.68 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   29

Націоналістична концепція державності

Найбільш радикальне вирішення «українського питання» запропонував на початку століття харківський адвокат Микола Міхновський Проблемі самостійності прагне дати правове обґрунтування, показати, що нинішній колоніальний статус України — грубе порушення природного права її народу.Рушійною силою цього процесу повинна стати українська інтелігенція, девізом якої буде: «Одна єдина, нероздільна, вільна самостійна Україна від Карпатів по Кавказ. Таким чином, йдеться про етнічну державність, ідею національного со-лідаризму.Такий ригоризм не враховував реалій в Україні (несформованість нації, зростання питомої ваги пролетаріату з Росії, панування соціалістичних ідей серед національної інтелігенції та ін.) і не мав реальних перспективМіхновський — автор проекту «Основного закону «Самостійної України»складеного від імені Української народної партії. Проект Основного закону містить 118 статей і визначає територію «нової України», її устрій як союз вільних проголошує ви­нятковий суверенітет українського народу, передбачає чіткий поділ влади, повноваження місцевих органів влади,. Тут детально виписані республіканські, знизу доверху, механізми управління, двопалатний парламент (Рада представників і Сенат), його повноваження Автор проекту запропонував змішану, президентсько-парламентську форму республіки, де президент призначає і відсторонює міністрів, є головнокомандуючим армії і флоту..

Ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов (1883— 1973) теж критично оцінював досвід відродження української державності в 1917—1920 рр.Сформована ним ідеологія інтегрального націоналізму набрала войовничо-ірраціонального, антиінтелектуального і волюнтаристського характеру. Його суспільна природа є виразно тоталітарною, співзвучною фашистським течіям, які ширились тоді в багатьох країнах.Якщо Д. Донцов сформулював головні засади ідеології нового націоналізму, то Микола Сціборський (1897—1941) був автором політичної доктрини цього націоналізму. У «Націократії», гостро критикуючи демократію, соціалізм і монархізм, сформулював свою концепцію націократії як альтернативної їм форми держави.

Консервативна державницька концепція

Консервативна державницька концепція черпала ідеї відродження української державності в минулому. В´ячеслав Липинський (1882—1931), розробляючи теоретичні питання української державності, виходив з універсальної передумови — права кожної нації на самовизначення і власну державність,відстоював демократичний шлях відродження української державності та її республіканський лад.Однак жовтневий 1917 р. переворот більшовиків у Петрограді, агресія радянських військ проти УНР, нездатність Центральної Ради і її уряду вирішити назрілі соціально-економічні проблеми поклали кінець демократичним програмам. УДХП приводить до влади гетьмана П. Скоропадського, на якого Липинський по­кладав надії як на національного лідера. Політичні реалії вплинули і на його програму державних перетворень.Тепер у центрі концепції Липинського не ідея «трудової демократії», а «трудової монархії», де носієм державної ідеї, як і раніш, виступає «хліборобський клас» як консолідуючий фактор державності.Він вибудовує власну типологію національних аристократій, що відрізняється способами організації своєї влади: олігархію, демократію і класократію. Саме класократія, на його думку, є найбільш прийнятною для України за тих умов формою і методом організації керівної еліти. Класократія є правовою, «законом обмеженою і законом обмежуючою» монархією, яка б вінчала соціальну ієрархію і втілювала єдність нації та держави, обмежувала владу «аристократичної меншості». Знаючи про недоліки монархії, з огляду на історичні традиції українського народу, Липинський пропонував модель «трудової монархії» у формі гетьманату, заснованого на принципах конституціоналізму і демократії.Організація політичної влади в «трудовій монархії» має бути багаторівневою: 1) гетьман як гарант суверенітету нації, голова оборони країни, її виконавчої влади; 2) територіальна і трудова, нижча і вища законодавчі палати парламенту, де нижча репрезентує інтереси окремих земель України, а вища — виборну аристократію, «трудові організації» (профспілки та ін.); 3) місцеве самоврядування. Стабільності державі додають юридичні гарантії недоторканності особи і приватної власності.

У своїх творах Липинський слідує традиціям вітчизняної правової школи. Він так само виступає за широку децентралізацію й розвинене місцеве самоврядування, що сприяють максимальній реалізації прав особистості і прав громад.близькими до політичних поглядів В. Липинського були державницькі концепції відомих галицьких істориків і публіцистів Стефана Томашівського (1975—1930) і Василя Кучабського (1895— 1945). Державницька концепція Томашівського базувалася на чотирьох ідеях: 1) особлива роль Галичини та уніатської церкви в майбутньому державотворенні; 2) український консерватизм; 3) об´єднуюча національна ідея; 4) європеїзація українського руху з опорою на власні сили.С. Томашівський вважав, що майбутня українська держава має спиратись на традиції Галицько-Волинського князівства, а також на політичний досвід Австро-Угорської монархії і необхідність впровадження в Україні монархічної форми правління, що найкраще сприяє утвердженню авторитету і порядку.

Національно-демократична модель української державності Основоположником національно-демократичної моделі української державності Станіслава Дністрянського (1870—1935).Провідною ідеєю його національно-державницької концепції є право кожної нації на самовизначення, автономію та державну незалежність. В основі концепції покладена теорія суспільних зв´язківС. Дністрянському належать авторські конституційні проекти — «Устрій Галицької Держави» (1918 р.) та Конституції Західно-Української Народної Республіки (1920 р.). Особливостями останнього проекту є, , положення про ЗУНР як правову, суверенну, по-друге, ЗУНР — держава, що визнає людину з її правами та свободами соціальною цінністю; по-третє, влада в державі побудована за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову з місцевим самоврядуваннямОрганізація публічної влади за проектом передбачає приналежність законодавчої влади однопалатному парламенту — Народній Палаті, обраній на 4 роки на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. «Для внесення змін і доповнень до Конституції з ініціативи парламенту чи за рішенням республіканського референдуму скликається спеціальний представницький орган — Загальнодержавна Рада. До системи органів виконавчої влади входить президент Республіки, до уряду — Державна Рада та місцеві органи виконавчої влади. Інший відомий галицький правник, політолог і соціолог Володимир Старосольський (1978—1942) сформулював концепцію побудови української державності, засновану на поєднанні національного і соціально-класового чинників у цьому процесі.В. Старосольський виходив з того, що нація є «твором психології, а не витвором раціонального думання». Нею керується стихійна воля, яка не знає мети та обмежень, а має тільки напрямок. У праці «Держава і політичне право» Старосольський виокремлював три шляхи побудови держави — на основі економічних інтересів, політичних інтересів і національної єдності.

Соціал-демократична концепція української державності

Значний розвиток в Україні на початку XX ст. одержав соціалістичний напрямок політико-правової думки. Однак на відміну від ортодоксальних марксистів багато вітчизняних мислителів мали свої уявлення про державу і право з огляду на «українське питання До їх числа віднести таких ведучих діячів Української Центральної Ради, як М. Грушевський, В. Винниченко, М. Туган-Барановський. Туган-Барановський поступово виробляє свою концепцію соціалізму, а головне — ролі особистості в соціальному прогресі, соціальної справедливості і християнського ідеалу в суспільному житті. Головним у його концепції соціалізму був висновок про еволюційний характер суспільного розвитку, активну роль людини в процесі перебудови суспільства на шляхах соціального прогресуЯк вченого-економіста і юриста Туган-Барановського хвилювали проблеми соціальної справедливості. Він прагнув вибудувати свою теорію розподілу, відмінну від марксистської. Свій задум почав втілювати в роботах «Теоретичні основи марксизму», «Соціальна теорія розподілу», обґрунтовуючи соціальну справедливість, регулюючу роль держави в розподілі суспільних благ як важливий економічний закон, конституційний принцип суспільства. Його висновки знайдуть розвиток у західній концепції соціальної держави і політики загального благоденства.

З філософсько-етичних позицій Туган-Барановський осмислює проблеми суспільного ідеалу, моралі, взаємин особистості і держави. Вважав своїми духовними попередниками І. Канта і Ф. Достоєвського, які визнали, як він пише, «верховною святинею життя людську особистість». Високо оцінював вчений ідеал християнства і його значення для суспільства — звільнення кожної особистості, знищення всякого насильства

Історія української державницької ідеї й державницького досвіду, за Грушевським, має тисячолітню історіюДержаву Грушевський визначає як «суверенний союз народу, який дорогою планової діяльності, зверхніми засобами задовольняє індивідуальні і загальнолюдські солідарні інтереси в напрямі поступового розвою громадянства» (тобто громадянськогосуспільства). Право визнавалося ним як єдність норм, що виражають соціальну солідарність об´єднаних в націю людей. Воно гарантується усією сумою соціально-психологічних сил у громадянському суспільстві.

Вже на початку XX ст. Грушевський концептуально сформулював доктрину національно-територіальної децентралізації Росії і створення культурно-національних автономій, у т.ч. України. З падінням царату 1917 р. Грушевський відстоював принцип федералізму, національно-територіальну автономію України

Таким чином, сутність держави, її функції розумілися Грушевський на європейському рівні, але соціалістичні, народницькі переконання схиляли його до соціалістичного типу державності як альтернативи «буржуазній парламентарній республіці». Правильно відзначаючи реальні недоліки останньої, застерігаючи від сліпого копіювання парламентаризму, він напрочуд далекоглядно позначив багато болючих точок виборчого процесу.

Разом з М. С. Грушевським активно відроджував українську державність Володимир Винниченко (1880—1951).Починаючи з ранніх своїх творів, темою творчості Винниченко обрав проблему людської гідності, заперечення «обов´язків з примусу» над людиною. Ідеї конкретизувалася в двох завданнях: досягнення національної державності і швидкий суспільний прогрес на шляху до моделі західноєвропейської соціал-демократії. Акцент ставився на першому завданні як передумові другого

Таким чином, перші десятиліття XX ст. були позначені плідними спробами діячів національного відродження України осмислити нові політичні і геополітичні реалії, що склались в Україні, Росії, Європі. Жоден з основних напрямів державно-правових концепцій в умовах, що склалися, не мав ніяких або близьких перспектив втілення через нове розмежування України, перемогу більшовизму в більшій її частині та в Росії. Проте далекоглядними і багато в чому випереджаючими свій час можна назвати конституційний проект С. Дністрянського, ідеї самостійності України М. Міхновського, В. Старосольсько-го, О. Бочковського («нація-держава»), громадянського суспільства, прав і свобод людини В. Липинського, концепції федерації, місцевого самоврядування, парламентаризму, демократичного виборчого процесу, принципів поділу влади та гармонізації прав і обов´язків громадян в державі творця новітньої концепції суспільної історії України М. Грушевського, ідеї «Вільної України без холопа і пана» В. Винниченка, соціальної справедливості М. Туган-Барановського. Навіть консервативні і націоналістичні концепції української державності будили національну свідомість, патріотизм, пам´ять про державницькі традиції волелюбного народу.

24.Політико-правові погляди Сократа

У 30-х роках V ст. до н. е. в умовах розвитку рабовласницької демократії в Греції поруч із софістами в Афінах виступив і своєю діяльністю набув великої популярності відомий політичний мислитель Греції Сократ. Сократ нічого не писав, свої погляди викладав усно. Про них ми можемо судити з творів інших мислителів, зокрема Ксенофонта і Платона.

Вихідним моментом філософії Сократа було скептичне положення: «Я знаю, що нічого не знаю». Сократ гадав, що чуттєве сприйняття не дає справжнього знання, що відчуття породжують не знання, а лише думку. Відкидаючи моральний і гносеологічний релятивізм і суб´єктивізм софістів, він шукав раціонального, логічно понятійного обґрунтування об´єктивного характеру етичних оцінок, моральної природи держави і права. Обговорення морально-політичної проблематики Сократ підніс на рівень загальних понять і дефініцій і вважав, що справжнє знання можливе лише через засвоєння цих понять. Своїм понятійним підходом мислитель прагнув відобразити і сформулювати розумну природу моральних, політичних і правових явищ.

Сократ усе своє життя присвятив критиці демократії, особливо крайньої демократії, за панування якої Афіни зазнали поразки від Спарти і втратили свої провідні позиції в усій Елладі.

Він першим запропонував критерії й оцінки форм правління: царська влада — влада за згодою народу і на основі законів. Тиранія — влада проти волі народу і на беззаконні, сваволі правителя. Аристократія — де посадові особи обираються з «знаючих» і вони додержуються законів. Плутократія (олігархія) — правління на основі цензу, в угоду багатим. Демократія — правління всіх громадян на основі законів. Таким чином, критеріями тут виступають воля народу, компетентність правлячих, законність. У теоретичному плані це плідна спроба виявити і сформулювати морально-розумну природу і сутність держави, її форми.

Ідеалом Сократа була аристократія, яку він зображав як державу, якою управляють небагато людей, але ці люди - компетентні, підготовлені до справи державного управління і дотичні до справжнього знання. Управління державою, на думку Сократа,- царське мистецтво, до якого повинні бути допущені лише ті, хто оволодів справжнім знанням, мудрістю, кращі люди, призначені до цього своїм народженням, а надто - вихованням і навчанням. Царі та правителі, казав Сократ, не ті, які носять скіпетр або вибрані хтозна-ким, або захопили владу насильством чи обманом, а ті, які вміють управляти.Саме це вчення Сократа було підставою для звинувачення його у виправданні панування рабовласницької аристократії в Греції. Політика, на думку Сократа, - це наука, і, як таку, її необхідно представити найбільш освіченим людям, навіть якщо вони - в меншості.

Сократ, як уже було зазначено, впродовж усього життя критикував афінську демократію. Але в грецькій державі він критикував не демократизм установ, а насильство, некомпетентність і випадковість. Сократ вважав, що в афінських народних зборах засідали самі лише купці й торговці, які зовсім не дбали про державні справи, а переймалися лише тим, як купити дешевше і продати дорожче.Негативно Сократ ставився й до насильства. Хоч би звідки виходив порядок, але якщо він спирається лише на силу, а не на переконання, то це є насильство, а не закон.Як і софісти, Сократ розрізняв природниче право і закон. Але софісти протиставляли природничим законам позитивне право. Вони вважали, що стосунки між людьми, визначені моральними і правовими нормами, змінюються, бо держава сама судить про те, що є для неї справедливим або несправедливим.На відміну від софістів, Сократ вважав, що й природниче право, і позитивний закон беруть початок від розумного божественного начала, а тому вони є абсолютними, загальними і тривалими, незалежними ні від часу, ні від волі того чи іншого законодавця.

Незмінним обов´язковим принципом людського співжиття для Сократа була справедливість. А справедливість - це знання і, отже, дотримання істинних законів, які управляють стосунками людей між собою.На підставі того, що закони природні й позитивні виходять із вищого розумно-божественного начала, Сократ дійшов висновку про тотожність розумного, законного і справедливого. «Для мене законне і справедливе - одне і те ж».Ідентичність знання, законного і справедливого, наказує пізнавати розумом етичні, правові принципи, причому внутрішній голос, згідно з Сократом, був допомогою божества в пошуках правильної дороги
25.Загальна характеристика політико-правової думки у Росії першої половини ХIX сторіччя /Михайло Сперанський/. Політичні програми декабристів. Слов’янофіли і західники.

Всі напрямки політико-правової думки в Росії від початку XIX ст. так чи інакше були пов´язані з посиленим розкладом феодального ладу і розвитком капіталістичних відносин. Але на специфіку формування антифеодальної політико-правової думки Росії того часу вплинула та обставина, що в країні не було достатньо сильної буржуазії, здатної на виступ проти самодержавства і кріпосництва. її політична програма обмежувалася побажанням доволі поміркованих та обмежених реформ, проведених зверху, направлених на заохочення її підприємницької діяльності і встановлення правових гарантій, які дозволили б розвиватися капіталістичним відносинам.Гостра економічна криза, складна зовнішня ситуація сприяли появі реформістських проектів і конституційних настроїв у передової та освіченої частини російського суспільства, спонукаючи її до складання радикальних планів державних перетворень.

У записках і проектах 1802—1804 р. Сперанський метою будь-якої держави вважав забезпечення безпеки особистості, власності і честі кожного. Першорядного значення надавав не формі правління («зовнішньому способу правління»), а обмеженню сили уряду «рівновагою сил народних» («внутрішньому способу правління»). З цих позицій різко критикував суспільний і державний лад Росії, рабство кріпаків — половини населення країни. Пропонував провести скасування кріпосництва в два етапи: спочатку врегулювати законом селянські повинності, відносини селян і поміщиків, а потім надати селянам право вільного переходу від одного поміщика до іншого. Він пропонував шлях реформ «через урядові закони», жалувані імператором народу. Конституційна монархія в Росії — шлях від феодального правління до республіканського, вона «має прямий напрямок до свободи».. Автор «Плану» прагнув перебороти нерозв´язне протиріччя — з´єднати самодержавство з законом, бачучи в цьому шлях до конституційної монархії за типом англійської Корінні державні закони, за Сперанським, складають предмет конституції, закріплюють спосіб правління, громадянські і політичні права підданих. Органічні закони визначають устрій самої державної влади і держави. Громадянські закони «засновують відносини осіб між ними». Всі інші акти, що регулюють порядок виконання законів, повинні суворо відповідати останнім. По-друге, «сила встановлень» у «Плані» пов´язується з устроєм самої державної влади («другий устрій»), зв´язаним з її поділом на законодавчу, виконавчу і судову.Для складання законів пропонувалося створити Державну думу, що працює в сесійно­му режимі. Виконавчу владу здійснює система органів управління: волосних, окружних, губернських і міністерства.За тим же принципом будується і судова система, з судом присяжних і «вищим судилищем для всієї імперії — Сенатом».По-третє, тільки в перетвореній державі, за Сперанським, можливо найкращим чином забезпечити права підданих — права політичні, «визначаючі ступінь їх участі в силах державних», і права громадянські, «визначаючі ступінь їх свободи в особі і майні Чималу роль у відставці Сперанського зіграв історик Миколи Карамзіна (1766—1826). М. Карамзін різко засуджував які б то не було спроби запровадження конституції, хоч у чомусь обмежуючих владу царя в такій обширній імперії, як Росія. «Що крім єдиновладдя необмеженого, може в цій махині виробляти єдність дії?» Він вважав небезпечним ставити закон вище государя, протиставляти монарху які-небудь установи чи розділяти влади. «Дві влади в одній державі суть два грізні леви в одній клітці, готові терзати один одного»

Проекти конституції декабристів: М. Муравйов, П. Пестель

У Північному товаристві обговорювалися проекти конституції, складені Микитою Муравйовим (1795—1843). По-перше, його проект 1822 р. проголошував народ єдиним джерелом верховної влади і засуджував абсолютну монархію, вважаючи її протиприродною. Влада в майбутній оновленій Росії повинна була Грунтуватися на широкому представництві всіх громадян в органах центральної і місцевої влади. Народ, утворивши свою державу за договором, зберігає свій суверенітет і не втрачає свої природні права, вважав автор проектуПо-друге, муравйовський проект передбачав рівність прав і обов´язків усіх громадян, скасування всіх станів і чинів. По-третє, внутрішній устрій держави передбачав федерацію з 13 держав і 2 областей, які поділяються на повіти і волості. На території України намічалося створення Чорноморської (зі столицею в Києві) і Української (зі столицею в Харкові) держав. Фактично мова в проекті йде не про федерацію, а про нову систему адміністративно-територіального устрою Росії, яка враховує не національний, а історичний, економічний і географічний фактори. Столицю імперії передбачалося перенести в Нижній Новгород чи Москву — історичний і географічний центр Росії.По-четверте, формою правління, найкращою для Росії, Му-равйов вважав конституційну монархію, засновану на принципі поділу влади — гарантії їх взаємного контролю в державі.Законодавчою владою наділяється, за проектом, Народне віче Верховна виконавча влада належить монарху. «Імператор є верховним чиновником російського уряду», який присягає Народному вічу. Його влада спадкова Вищим органом судової влади є Верховне судилище На слідстві Муравйов висловлював симпатії республіканському правлінню, хоча республіканський проект П.Пестеля засуджував як «варварський і противний моральності», що провокує сваволю і беззаконня.

Більш радикальним проектом державних перетворень була «Руська правда» Павла Пестеля (1793—1826

Насамперед, у вступі до «Руської правди» її укладач дає тлумачення «основних понять» — суспільства, держави, народу, їх мети та ін. Так, суспільство (громадянське суспільство) Пестель називає об´єднанням людей із загальною метою: благоденство всього суспільства і кожного його члена. Він розрізняє суспіль­ний і державний устрій, визначаючи державу як влаштоване і приведене в законний порядок суспільствоПраво «без обов´язку є ніщо». Обов´язки виникають з мети держави: «по можливості найбільше благоденство численної кількості людей у державі». Організація влади в Росії характеризується як «зловладдя», що вимагає зміни і введення такого порядку, Так Пестель сформулював право на революційне повалення уряду, що не виконує обов´язки (закони) перед народом.Соціальна програма Пестеля є радикальною. Він вимагає скасування кріпосного права, наділення селян землею («а не мниму волю їм дарувати»), перетворення всіх росіян у власників. У «Руській правді» обґрунтовується необхідність введення загальнодемократичних прав і свободПолітичним ідеалом Пестеля є республіка. В організації верховної влади він розрізняє Верховну законодавчу владу і державне правління (виконавчу владу). Верховна влада вручається Народному вічу, виконавча — Державній думі, а нагляд за їхньою діяльністю — Верховному собору («блюстительная власть»).

Політико-правові погляди слов'янофілів і західників

Сходячись в критиці російської дійсності, західники і слов'янофіли різко розходилися в пошуках шляхів розвитку країни. Слов'янофіли, відкидаючи сучасну їм Росію, з ще гірше дивилися на сучасну Європу. На їхню думку, західний світ пережив себе і майбутнього не має. слов'янофіли відстоювали історичну самобутність Росії та виділяли її в окремий світ, який протистоїть Заходу в силу особливостей російської історії, російської релігійності, російської стереотипу поведінки. Найбільшою цінністю вважали слов'янофіли православну релігію, що протистоїть раціоналістичному католицизму. Особливу увагу приділяли слов'янофіли селі, вважаючи, що селянство несе в собі основи високої моральності, що воно ще не зіпсований цивілізацією..слов'янофіли вважали, що у росіян особливе ставлення до влади. «Спотворення» в російській історії слов'янофіли пов'язували з діяльністю Петра Великого, який «прорубав вікно в Європу» і тим самим порушив договір, рівновагу в житті країни, збив її з накресленого Богом шляху. слов'янофілів часто відносять до політичної реакції в силу того, що їхнє вчення містить три принципи «Офіційної народності»: православ'я, самодержавство, народність. При цьому слов'янофіли захищали самодержавство і не надавали великого значення справі політичної свободи. У той же час вони були переконаними демократами, прихильниками духовної свободи особистостіІдеї уявлення народу громадянських свобод, скасування кріпосного права займали важливе місце в роботах слов'янофілів. Не дивно тому, що цензура часто піддавала їх переслідуванням, заважала вільно висловлювати свої думки.

Західники на відміну від слов'янофілів російську самобутність оцінювали як відсталість. З точки зору західників, Росія, як і більшість інших слов'янських народів, довгий час була ніби поза історією. Головну заслугу Петра I вони бачили в тому, що він прискорив процес переходу від відсталості до цивілізації. Витоки більшості найогидніших рис сучасного йому деспотизму Герцен бачив у тому кривавому насильство, яким супроводжувалися петровські реформи. Західники підкреслювали, що Росія і Західна Європа ідуть однаковим історичним шляхом. Тому Росія повинна запозичити досвід Європи. Найважливішу завдання вони бачили в тому, щоб домогтися звільнення особистості і створювати держава і суспільство, забезпечують цю свободу. Силою, здатності стати двигуном прогресу, західники вважали «утворене меншість». При всіх відмінностях у оцінці перспектив розвитку Росії західники і слов'янофіли мали схожі позиції. І ті й інші виступали проти кріпацтва, за звільнення селян з землею, за введення в країні політичних свобод, обмеження самодержавної влади.

26.Сучасна політико-правова ідеологія незалежної України.

Нині всі колишні соціалістичні країни (Україна не є винятком) переживають перехідний період. Нагадаємо, що йдеться про перехід від авторитарно-тоталітарного суспільного устрою до демократичної правової держави, а в майбутньому — до громадянського суспільства. Перехідний період буде значно тривалішим, ніж передбачалось: не п'ять, а десять-п'ятнадцять років. При цьому слід мати на увазі, що перехід відбуватиметься поетапно. Перший етап — фундаментальна зміна усталених політичних і економічних структур. Другий — розвиток і закріплення демократичних процесів, зміцнення економічних інститутів, стабілізація виробництва. І нарешті, третій етап — політична консолідація як неодмінна умова економічного піднесення.Особливості нинішнього етапу перехідного періоду полягають в тому, що Україна завершила початковий етап перехідного періоду — проголошення незалежності та набуття атрибутів держави і перейшла до етапу розвитку демократичних процесів, політичного та економічного облаштування.

За умови плюралізму ідеологій, що гарантується Конституцією (ст. 15), правова ідеологія має поставати як моністична (не плутати з обов’язковістю!) в її змістовному та функціональному підпорядкуванні торжеству норми права, зорієнтованості на мету та завдання процесу соціальних змін, засобів їх правового забезпечення тощо.Несформованість вітчизняної правової ідеології регіоналізує вітчизняний правовий простір, породжує слабкість правової системи, ділить єдину правову культуру на «східну» та «західну», призводить до втрати чітких політичних і духовних орієнтирів і, як наслідок, до перманентної політичної нестабільності, протистояння, за влучним висловом Голови Верховної Ради В. Литвина, до «ярмарку лицемірства» – нічим не виправданих обіцянок і популістських гасел.Західний досвід свідчить: дії влади, держави загалом мають доповнюватися й розвиватись на рівні суспільства. Зокрема, має запускатися механізм самоорганізації, що сприяє досягненню синергетичного ефекту в діях держави й суспільства. Це дає змогу суспільству, його складовим постати впорядкованою, стабільною соціальною системою, кожний елемент якої реалізує свою базову функцію: економіка – адаптації; держава і право – інтеграції; школа, сім’я і церква – успадкування набутого досвіду, звичаїв і обрядів, навичок і вмінь, утвердження зразків поведінки. Таке суспільство «працює» на досягнення ціннісної згоди різних соціальних груп – носіїв нової моралі, утверджує громадянську злагоду, солідарність і співпрацю як своєрідну основу суспільства, визначає його соціальні функції та орієнтири розвитку, формує коректну, соціально адаптовану та безпечну для соціального оточення модель поведінки.

В Україні держава поки що не справляється зі згаданою місією. Більше того, суспільство, що демонструє потенціал розвитку, переросло владу, яка гальмує процес соціальних змін. Відстає і наука: орієнтири розвитку, майбутнє України не дістали наразі задовільного обґрунтування.

Однією з причин політичного протистояння, ігнорування державою проблем розвитку суспільства називають те, що в Конституції визначено лише статус держави (ст. 1), тоді як поняття «країна» і «суспільство», «державне управління» взагалі відсутні. Українська держава, як уявляється, має поставати в єдності із суспільством і позиціонуватись як країна. На жаль, конституційний механізм цього динамічного й багато в чому визначального процесу також не прописаний.

27.Платон про державу та право.

Платон - учень Сократа і, звісно, вчення останнього мало великий вплив на формування світогляду мислителя.

За вченням Платона, існують два світи: світ речей, якого ми бачимо і можемо пізнати за допомоги відчуттів, і світ ідей, невидимий світ, який склався сам по собі, його не можна пізнати за допомоги відчуттів, бо світ ідей доступний тільки розумові.Згідно з цим положенням свого вчення Платон зображав ідеальну державу і розумні справедливі закони як реалізацію ідей, як утілення світу ідей в земному суспільно-політичному і правовому житті - в полісі.Він гадав, що державу утворюють людські потреби. Відчуваючи потребу в усьому, люди збираються воєдино, щоб жити разом і надавати один одному допомогу; таке спільне поселення й одержує назву - держава. Отже, Платон визначав державу як спільне поселення людей, обумовлене загальними потребами.Переділивши людей в державі на три стани, Платон намагався визначити функції кожного стану в ідеальній державі.На чолі держави, на думку Платона, необхідно поставити філософів, причетних до вічного блага і здатних утілити небесний світ ідей в земному Другим станом ідеальної держави Платона були воїни. Третій стан ідеальної платонівської держави складали хлібороби і ремісники. Вони були громадяни держави, але своїм становищем близькі до рабів.Такими були три стани та їхня роль в ідеальній державі Платона. Наступний захід, якого, на думку філософа, необхідно було здійснити для побудови ідеальної держави,- це встановлення спільного майна і побуту для перших двох станів. Суттєвою особливістю платонівської ідеальної держави була відсутність індивідуальної сім´ї для воїнів і державне виховання громадян. «Індивідуальної сім´ї немає,- заявляв Платон,- діти забираються у батьків з самого народження і виховуються державою».Виховання дітей проводиться спеціально призначеними для цього особами за детально розробленою програмою. В ідеальній державі Платон рекомендував також установити регулювання шлюбних відносин з метою покращення людської породи.Будучи натхненний прикладом відсталої стародавньої Спарти, де збереглися значні пережитки матріархату, в результаті яких жінки посідали порівняно високе становище в суспільстві, Платон доводив необхідність зрівняти воїнів із жінками як у вихованні, так і в правах, якими останні наділяютьсяПлатон виходив із переконання, що його проект ідеальної держави, хоч і з труднощами, але може бути практично здійснений. Щоправда, він застеріг: навіть якщо така ідеальна держава і виникне на землі, вона не буде вічною, бо через неминуче псування людської натури зміниться іншими формами правління.

Ідеальному (аристократичному) державному устрою мислитель протиставив чотири інші форми, які заступають одна одну циклічно. Аристократія поступається місцем тимократії (військовій формі правління), далі настають олігархія, демократія і тиранія. Всі ці форми держави (опріч аристократії) Платон називав хибними.Те, що в хибнім державнім устрої вважають благом і до чого ненаситно прагнуть (у тимократії - воєнні успіхи, в олігархії - багатство, в демократії - свобода) якраз і губить відповідний державний лад. Іншими словами, кожна форма держави гине через внутрішні протиріччя, властиві її власному принципові та зловживання останнім. Так, згідно з Платоном, демократія п´яніє свободою в нерозведеному вигляді, і з неї виростає її продовження і протилежність - тиранія. І тут мислитель дав прекрасну характеристику тиранії.

Основні відмінності другої держави від першої, змальованої в «Державі», такі: по-перше, філософ відмовився від колективної власності перших двох станів і встановив для громадян єдиний порядок користування майном. Земля є власністю держави, а кожний громадянин одержує земельний наділ та будинок, якими користується на правах володіння. Всі інші види майна громадяни можуть набувати в приватну власність, але її розміри обмежено.По-друге, залежно від величини майна громадяни переділяються на чотири класи. До загалу, громадян не входять раби та іноземці, зайняті хліборобством, ремеслом і торгівлею. Політичні права громадяни набувають залежно від розміру майна.По-третє, у другій за гідністю державі хліборобство передано рабам, а тому виникає зневажливе ставлення до фізичної праці вільних людей.По-четверте, Платон детально описав у «Законах» організацію державної влади і закони найкращого ладу.

Сказане свідчить про те, що мислитель надавав великого значення закону й законності в житті суспільства. «Я бачу близьку загибель тієї держави, де закон не має сили і перебуває під будь-чиєю владою,- писав Платон - Там же, де закон є володарем над правителями, а вони - його раби, я вбачаю спасіння держави і всі блага, що їх можуть дарувати державам боги». І Платон вимагав суворого покарання за відхід від законів, оскільки вони регламентують публічне і приватне життя людей, визначають порядок дня і ночі.
Це так за задумом, а насправді над усією платонівською конструкцією держави і законів надалі домінує не тільки політичний, а й інтелектуальний аристократизм, а саме правитель, який володіє справжніми знаннями, стоїть вище закону. Зокрема, в діалозі «Закони» Платон вирізнив два види державного устрою: один - де над усім стоять правителі, другий - де й правителям приписано закони. І десять мудреців із «нічних зборів» причетні, на думку Платона, до божественної істини, і в цьому сенсі вивищуються над законами.Цікавими є погляди філософа на те, що таке правильні й неправильні закони. Правильними є лише ті закони, які встановлені заради загального блага всієї держави в цілому, а не якоїсь обмеженої групи, що захопила владу. «Ми визнаємо, що там, де закони встановлені в інтересах небагатьох людей, не може бути мови про державний устрій, а тільки про внутрішній розбрат, і те, що вважається там справедливим, надаремно має це ім´я».
28.Політичне і правове вчення Бенедикта Спінози

Раціональний підхід до проблем права, суспільства і держави одержав свій подальший розвиток у творчості великого голландського філософа і політичного мислителя Бенедикта (Баруха) Спінози .Політико-правове вчення Спінози пов´язане з його філософією природи, місця в ній людини, суспільства, держави. Оскільки людина — це частка природи, пише він у розділі «Про природне право» Таким чином, людина діє за законами і правилами природи, тобто за природним правом, властивим людському роду. Людина слідує йому незалежно від того, чи керується вона розумом чи одним тільки бажанням, тому що природне право забороняє тільки те, чого ніхто не бажає і чого ніхто не може. Отже, як і Гроций, Спіноза визнає, що люди «не можуть жити поза яким-небудь загальним правом», але на відміну від нього природне право виводить не з розумної природи людини, а з законів і правил природи, яким людина слідує, щоб зберегти себе

Таким чином, з утворенням держави, обумовленим природним правом і необхідністю його забезпечення, у людей з´являється загальне для всіх право (закон), загальний гарант і захисник безпеки Відмінна ознака громадянського стану — наявність верховної влади, сукупне тіло якої, за Спінозою, називається державою. Під верховною владою по суті мається на увазі суверенітет держави. У віданні верховної влади знаходяться видання, тлумачення і скасування законів, питання правосуддя, обрання посадових осіб, право війни і миру та інші державні справи, а також право вирішувати, що справедливо і несправедливо, що є добро і що зло тощо.

Якби держава не була підлегла ніяким законам чи правилам, зауважує мислитель, то держава не була б державою і на неї варто було б дивитися не як на природну річ, а як на химеру. При цьому закони, яких зобов´язана дотримуватись держава, вважає Спіноза, відносяться до права природного.

Межі права держави обумовлені природою самих підданих, що лише в тій мірі визнають це право держави, в якій вони бояться її погроз чи люблять громадянський стан. Межі влади держави в даному випадку ставляться умовами суспільного договору, які вона не вправі порушувати і, отже, громадською думкою, повагою до верховної влади.

Б. Спіноза в принципі відкидав право підданих на спротив владі, зміни, тлумачення чи порушення установчого договору і законів. Однак їх порушення владою веде до того, що загальний страх більшості громадян перетворюється в обурення проти влади. Тоді руйнується держава і припиняється договір. Отже, фі­лософ визнає природне право за громадянами на повстання у випадку порушення державною владою умов договору.

У вченні Спінози велика увага приділена формам держави як різних форм верховної влади, ступеню забезпечення в них миру, безпеки, справедливості. «Якщо цей обов´язок лежить на зборах, що складаються з усього народу, то форма верховної влади називається демократією, якщо на зборах, до яких входять лише обрані, аристократією, і, якщо, нарешті, турбота про справи правління і, отже, верховна влада покладена на одну особу, — монархією». Мислитель відкидає всяку іншу форму верховної влади, тим більше встановлену шляхом завоювання і поневолення народу.

Яка ж форма верховної влади найкраща?Б. Спіноза вважав: вона легко пізнається з мети громадянського стану — миру і безпеки життя. Тому та верховна влада найкраща, при якій люди проводять життя в злагоді і коли їх права дотримуються нерушимо. Адже безсумнівно, що повстання, війни, презирство чи порушення законів слід приписувати не злостивості підданих, скільки дурному стану верховної влади. Люди не народжуються громадянами, але стають.Голландський мислитель засуджував абсолютну монархію: при абсолютній владі піддані — раби, вона ворожа загальному благу, монарх боїться своїх підданих більше, ніж ворогів. Аристократична форма верховної влади з числа обраних осіб (патриціїв) переважає монархію: вона в більшій мері володіє абсолютним правом держави, більше пристосована до збереження свободи.Але тільки демократія названа в «Політичному трактаті» як «цілком абсолютна форма верховної влади». Які її переваги й особливості? Демократична форма бачиться Спінозі найкращою, бо вона у найбільшій мері забезпечує мир і безпеку життя, що відповідає цілям демократіїВ аристократії ж патриції завжди вважають кращими багатих або своїх найближчих родичів чи друзів. Розумність законів у демократії обумовлена тим, що при її створенні люди «домовилися, щоб силу рішення мало те, що одержало більшість голосів». Закони тут приймаються численними зборами, де взаємно погашаються пристрасті. Тому створення законів не може бути довірено монархам, сановникам і взагалі окремим особам, примхи й афекти яких неминуче візьмуть верх над розумом. «У демократичній державі менш повинно боятися нісенітниць, адже майже неможливо, щоб більшість зібрання, якщо воно велике, зійшлося на одній нісенітниці».Такі переваги, особливості і відмінність від інших форм демократичної форми верховної влади, за Спінозою. Він запропонував шлях подолання політичного відчуження людини від держави: треба, щоб і громадянами, і державою керував розум. Ця задача досягається демократичним режимом держави, при якому вона фактично зливається
29.Загальна характеристика політико-правової думки у Росії другої половини ХІХ сторіччя (реформаторська течія; російський соціалізм; анархізм; ліберальне і революційне народництво; лібералізм; консерватизм).

Реформи 60-х pp. XIX ст., що розпочались у Росії, мали непослідовний, половинчастий характер і незабаром змі­нилися контрреформами, реакцією, що призвело до ідейного протиборства консерваторів, лібералів і радикалів.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   29

Схожі:

Питання на іспит предмету Історія правових і політичних вчень
Загальна характеристика політико-правової ідеології епохи Відродження і Реформації
Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних і правових вчень
Розділ І. Виникнення та розвиток поглядів на державу і право у країнах стародавнього світу
АНОТАЦІЯ ДИСЦИПЛІНИ
Навчально-методичний комплекс вивчення курсу «ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО»
Тарас Андрусяк ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ТА ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ
АНТИЧНОГО РИМУ 35 ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ІДЕЇ ХРИСТИЯНСТВА 43 ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ВЧЕННЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ 50 ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ВЧЕННЯ...
1 Предмет і завдання курсу "Історія економічних учень"
Предмет іст ек вчень – це процес виникнення розвитку боротьби і зміни системи ек. Поглядів на шляху розвитку сучасного сус-ва. Це...
Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 060100 "Правознавство" Київ 2008
Навчальна дисципліна „Юридична деонтологія” викладається студентам І курсу юридичного факультету у 1 семестрі. Загальний обсяг викладання...
ПРОГРАМА ВСТУПНОГО ВИПРОБУВАННЯ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
Вивчення нормативного курсу «Історія України» в інституті проводиться протягом одного семестру. Для успішного вивчення дисципліни,...
Конспекти до курсу «Професійна етика» Тема Професійна етика як навчальна...
Тема Професійна етика як навчальна дисципліна і як засіб регулювання професійної діяльності
ЗАТВЕРДЖУЮ
Вивчення дисциплін заплановано у 5-ому семестрі на 3-ому курсі. Загальна кіль-кість годин/кредитів ECTS: дисципліна І – 126 5, дисципліна...
Пояснювальна записка
Навчальна дисципліна «Фізична культура» – самостійна галузь діяльності у соціокультурному просторі й викладається у загальноосвітніх...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка