|
|
Скачати 0.74 Mb.
|
|
ЛЕКЦІЇ (опорні конспекти) до курсу «Професійна етика» Тема 1. Професійна етика як навчальна дисципліна і як засіб регулювання професійної діяльності
Професійна етика – це дисципліна, яка сьогодні знаходиться на стадії розвитку. Її актуальність зумовлена посиленням значущості фактору спілкування у системі професійної діяльності людей, необхідністю організації успішної взаємодії у професійній сфері. Водночас зростає роль моральних регулятивів поведінки і моральних якостей як складових особистості професіоналів. Предметом професійної етики є буття професійної моралі, її специфіка, умови формування, закономірності її розвитку в конкретних історичних умовах. Головна задача професійної етики полягає у сприянні упровадження моралі у всі сфери професійної діяльності на основі вивчення певного нормативного морального ідеалу для конкретної професійної діяльності залежно від її соціальної значущості і специфіки. Професійна етика виконує завдання:
У професійній етиці виділяють два рівні:
Професійна мораль – система моральних вимог, особливих норм, що отримали певне забарвлення, специфіку відповідно до особливостей професійної праці, своєрідності внутрішнього укладу професії, характеру мікросередовища. Професійна етика конкретизує розуміння і специфічну природу професійної моралі. Система професійної діяльності включає в себе численні взаємини людей, стрижень яких становлять моральні відносини. Якість моральних відносин визначають:
Визначальним є ставлення першого порядку. Його зміст впливає на якість формування ставлення вищезазначених видів. Всі види ставлення у сукупності складають сферу професійною моралі. Слід підкреслити, що будь-які соціальні відносини, зокрема професійні, не можуть бути позбавлені моралі. Однак, професійна мораль має свою специфіку, оскільки, з одного боку, є складовою суспільної моралі, а з іншого – завжди відбиває особливості конкретної професійної групи, висуваючи, таким чином, особливі вимоги до її представників і відбиваючись на якості їхньої особистісної моралі. Так, приналежність до сфери медичного обслуговування накладає на її працівників обов’язок медичної допомоги тим, хто її потребує. Своєрідним відображенням медичного морального кодексу є клятва Гіппократа. Педагогічні працівники зобов’язані сприяти розвиткові особистості, забезпечувати гуманістичні умови для такого розвитку. Працівники документальної сфери мають відповідально ставитися до інформації, з якою працюють, зберігати таємницю документів. Мистецькі діячі, пропонуючи широкому загалові свої твори, прилучають людей до сфери мистецтва, здійснюють вплив на формування естетичних уявлень, смаків та ідеалів суспільства. Отже, кожна професійна група формує відносно самостійну професійну мораль. Відтак, моральна характеристика працівника конкретної професійної сфери має розглядатись як з точки зору його широких соціальних позицій, так і у площині тих відносин, які існують у даній сфері, залежно від її місця і ролі у суспільстві. Професійна мораль являє собою конкретизацію загальних моральних принципів і норм стосовно особливостей того чи іншого виду професійної діяльності. Цінність будь-якої професії визначається відношенням до неї суспільства. Моральна оцінка професії зумовлюється двома факторами:
Будь-яка професія виконує визначену соціальну функцію. Представники цієї професії мають своє суспільне призначення, свої цілі. Та чи інша професія визначає вибір специфічного середовища спілкування, яке накладає свій відбиток на людей незалежно від їх бажання. Всередині кожної професійної групи складаються визначені специфічні зв’язки і взаємовідносини між людьми. В професійну діяльність людина втягується з її суб’єктивним світом почуттів, переживань, прагнень, образом мислення, моральних оцінок. В професійних відносинах проявляються типові ситуації, які характеризують відносну самостійність професії, її моральну атмосферу. Це обумовлює специфіку вчинків людей, своєрідність норм їх поведінки. Таким чином, при набутті професійними відносинами якісної сталості відбувається формування особливих моральних установок, що відповідають характеру праці, тобто до виникнення професійної моралі з її вихідною точкою – нормою, що відображає практичну доцільність визначених форм взаємовідносин як між членами професійної групи, так і самої групи із суспільством. Професійна мораль як елемент суспільної свідомості може існувати на різних рівнях:
Вони співісную і взаємодіють одна з одною. Кожна має своїх носіїв. Завдання – першу в більшій мірі перетворити в другу. Загальна мораль проявляється у професійній діяльності через професійну мораль. Завдяки цьому вплив загальних установок моралі на поведінку людей посилюється, робиться гнучкішим, спеціалізується, отримує додаткову силу. Професійна мораль – це не суб’єктивна конструкція свідомості, не набір умовностей, а вираз суспільної необхідності, що породжена специфікою професійної функції робітників будь-якої сфери, відображенням реальних протиріч трудового процесу, осмисленого в світлі потреб його функціонування і розвитку, що відповідають потребам соціального розвитку суспільства. Загальна мораль виконує визначальну роль по відношенню до професійної. Разом з тим розглядання професійної моралі як простої деталізації загальних моральних норм фактично призвело б до заперечення її специфіки. Професійна мораль має такі особливості:
Всі вищевказані особливості всередині кожної професії можуть проявлятися як відносно суспільства в цілому, так і відносно колег, відносно об’єкта своєї трудової діяльності, відносно до себе. Тобто в питанні про мораль однаково неприпустимі як абсолютизація її загальних принципів і норм, так і перебільшення специфіки професійної моралі. До представників тієї чи іншої професії існують однакові вимоги загальнолюдської моралі, проте існують специфічні вимоги професійної моралі. Наприклад, співчутливість, гуманність у професії педагога отримують повинний характер. В діяльності юриста ці якості отримують дещо іншу форму. Моральні вимоги в професії реалізуються по-різному, підпорядковуючись більш загальним моральним уявленням. У всіх видах трудової діяльності спеціаліст повинен володіти сукупністю не тільки професійних, але й загальних моральних якостей, здатністю до самоорієнтації, тобто володіти професійним тактом, як важливою складовою професійної майстерності, як формою творчого застосування норм, здатністю діяти відповідно до ситуації. Предметом етики як науки є мораль. Її досліджують також педагогіка, психологія, соціологія, логіка, етнографія та ін. Проте, на відміну від інших наук, котрі мають свій предмет дослідження і виокремлюють якусь сторону моралі (виховну, психологічну, соціальну і т.д.), етика зосереджується на вивченні всіх сторін моралі. Мораль, як стверджує Н. Хамська, суттєво виділяється з усіх проявів культури, виступає “в якості основи, кореня, з якого проростає все інше”. Мораль у сумі всіх своїх компонентів (норм, цінностей, відносин і моральної практики) – одна з важливих і широких сфер духовного життя. Вона має здатність до регулювання людські відносини у будь-які й сфері: професійній, дозвіллєвій, побутовій тощо. За словами Є. Федоренка, мораль, акумулюючи моральний досвід життя поколінь, виступає мудрим наставником, порадником, виконує роль “компасу” у виборі лінії поведінки, дає змогу ефективно орієнтуватись у всьому суспільному житті, характеризуючи тим самим міру гуманістичної зрілості суспільства. Існує багато тлумачень моралі. Її відносять до числа феноменів культури і представляють як сукупність взаємопов’язаних сторін ( як знакової системи – мови моралі, вираженої у понятійно-категоріальному апараті; як сукупності результатів діяльності, втілених у моральному досвіді; як духовного виробництва людей, результатами якого є моральні ідеї, теорія моралі і етика; як моральної творчості людей). Мораль розглядають також як форму суспільної й індивідуальної свідомості – сукупність усвідомлених людьми принципів, правил, норм поведінки. Структура внутрішньої сторони моралі представлена: моральною свідомістю, зміст якої становлять норми, принципи, мотиви й ціннісні орієнтації життєдіяльності людей; моральною діяльністю, зумовленою мотивом і метою та здійснюваної за допомогою певних засобів і представленої у результаті; моральними відносинами, як реалізуються як ставлення до себе, до інших, до природи, до культури та її цінностей тощо. Отже, мораль виникає завдяки людській активності (діяльності), виявляється у поведінці (вчинках), існує у контексті людських відносин. Нейтральна дія стає моральною чи аморальною, коли зачіпає благо іншої людини, коли в ньому присутній моральний мотив, який визначає мету того чи іншого вчинку. Спілкування людей набуває морального виміру завдяки усвідомленню людських вчинків та дій. Зміст моральної свідомості становлять:
Зазначені категорії етики відображають об’єктивні закономірності розвитку моральних відносин: 1) бінарні: добро і зло, справедливість – несправедливість, честь – безчестя; 2) кондиціональні: обов’язок, достоїнство, совість. Основним чинником дотримання моральних норм є ціннісна орієнтація, яка дає людині можливість знайти свій спосіб поведінки і порівняти його з тими вимогами, які ставить до неї суспільство. На цій основі мораль стає надбанням особистості, а втілення її об’єктивно існуючих принципів, правил і норм у поведінку становить моральність конкретної людини. Отже, мораль належить об’єктивному суспільному світові, а моральність є її суб’єктивним відображенням у людських взаєминах і становить процес реалізації моралі. У моральності відбивається якість персоніфікації (засвоєння) людиною морального досвіду, накопиченого численними поколіннями людей. Таким чином, моральність є результатом засвоєння моралі. Складність засвоєння моралі полягає, з однієї сторони, в історичній мінливості систем моралі, існування різноманітних, нерідко діаметрально протилежних форм моралі, у специфіці моральних норм, їх співвідношенні з правовими, організаційними, адміністративними та іншими соціальними нормами. З іншого боку, формування моральної свідомості особистості – складний процес суб’єктивного засвоєння всіх форм суспільної моралі, зумовлений специфікою внутрішнього світу особистості. Це процес встановлення смислу моралі для особистості, осягнення і прийняття тієї чи іншої форми моралі та подальше виявлення у моральній діяльності, яку називають поведінкою. Поняття смислу – складне утворення, представлене раціональною (вербальне утворення або пояснення за допомогою мови) та емоційної (переживання або емоційне наповнення своєї життєдіяльності) компонент. Як зазначає Є. Федоренко, кожна епоха має свій комплекс професійних норм, тобто професійну мораль. Виникнувши, професійна мораль стає певною духовною реальністю, яка має відносну самостійність і починає жити власним життям, перетворюючись на об’єкт осмислення, вивчення, аналізу і засвоєння, стає силою, що спрямовує поведінку представників тієї чи іншої професії. Професійна етика, яка пройшла тривалий шлях становлення, продовжує розвиватись і сьогодні. Розвиток і зміна норм професійної моралі відбувається відповідно до науково-технічного прогресу, розвитку організації праці. В основі цих динамічних процесів знаходиться та якість духовної сфери, відповідно до якої характеризується суспільство конкретної епохи. Розробкою теоретичних проблем професійної моралі та її норм займались ще античні мислителі (Платон, Аристотель та ін.). Підкреслюючи значення моралі, Аристотель надавав особливого значення моральному вихованню дітей вільних громадян і вважав, що воно має ґрунтуватись на утриманні від небажаних, заборонених дій та повторенні дій необхідних і схвалених спільнотою з тим, щоб поведінка людини була продуманою і помірною. Значна увага в античну добу приділялась формуванню моральних норм для воїнів, лікарів, вчителів, ремісників, купців. Вони визначались відповідно до створеної моделі ідеальної людини – представника певної професійної сфери у контексті тих соціальних потреб, які формувало суспільство. Наприклад, спартанський воїн повинен бути мужнім, відданим державі патріотом, з високим почуттям громадянського обов’язку, готовим до виконання будь-яких наказів, загартованим і витривалим, що б забезпечувало його користь для суспільства. Разом з тим, розповсюдженим засобом для формування мужності майбутніх спартиатів були криптії – жорстокі облави на рабів-втікачів, на яких вбивство людини розглядалось як позитивний вчинок. Жорстокість, виявлена до ворогів і рабів, розглядалась на той час як позитивна риса воїна. Така моральна норма як повага до іншої людини діяла лише у конкретно визначених межах і розповсюджувалась на формування ставлення насамперед до вільних громадян з високим соціальним статусом. В епоху феодалізму з’являються нові види діяльності, що зумовлює подальше розмежування суспільства на професійні сфери та об’єднання людей у купецькі й ремісничі цехи і гільдії, лицарські та релігійні ордени, сільські общини. Значний вплив на формування професійної моралі цих роз’єднаних груп здійснював пануючий погляд на людину як гріховну від народження, котра заради спасіння душі має стійко переносити земні страждання, змиритись з тим, що приносить доля. У цей період сформувалась та зросла чітка піраміда ієрархізованих, жорстко регламентованих моральних відносин та корпоративних відмінностей між представниками суспільних сфер та професій. Так, основний зміст життєдіяльності лицаря-феодала становили “сім лицарських чеснот”: їзда верхи, плавання, володіння списом і щитом, фехтування, полювання, гра у шахи та уміння складати вірші й співати. Як господарі землі і селян, вони мали дотримуватись моралі і благочестя еліти. Така мораль націлювала на вироблення військово-фізичних умінь, виправдовувала право на військові дії та розпорядження життям підпорядкованих їм людей – васалів і селян. На відміну від попередніх, основними моральними вимогами для селян були покора, відданість, праця, слухняність у взаєминах з представниками влади. Протягом зазначеної доби відбувається становлення моральних вимог для представників католицького та православного духовенства: численних приписів, обмежень і заборон стосовно поведінки, форми одягу, вживання їжі тощо. Наприклад, заборона вступу у шлюб для них виникла як обов'язкова в ХІ ст. В епоху Відродження, коли виникли початки капіталізму, формується мораль, у центрі якої знаходиться земна людина, її право на індивідуальний розвиток, на радісне життя. З’являються філософські системи, спочатку утопічні (Т. Мор, Т. Кампанелла), в котрих обґрунтовується необхідність активності людини, її спрямування на особистісні досягнення, що надалі було покладено в основу гуманістичної етики. Розвиток суспільства, що супроводжується розвитком промислового виробництва, буржуазними революціями, спонукає до вираженого розподілу праці, виникнення численних видів професійної діяльності, різкого збільшення кількості промислових підприємств і працівників. Усі ці процеси сприяють поступовому становленню етики індивідуалізму, конкуренції, створенню замкнених кланів та корпоративних груп. Протягом тисячоліть, до другої половини ХІХ ст. спостерігається панування диктаторської (безкомпромісної, жорсткої) системи управління професійною діяльністю. Він зумовлює покірність, залежність працівників від роботодавців, що можна відобразити у девізі “працюй без роздумів”. У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. у зв’язку з виникненням конвеєру, збільшенням продуктивності праці, алгоритмізацією та спрощенням трудових операцій виникає нова система відносин – наглядово-командна. Промисловий переворот викликав якісні зміни в організації праці та у змісті самої професійної діяльності. Вона стає значно складнішою, що вимагає від працівників спеціальної професійної підготовки, знань, осмислення роботи, уміння взаємодіяти з іншими. У ставленні працівників до праці починає з’являтись інтерес, а у системі трудових відносин – розвиватись принцип справедливої вимогливості. У 30-ті роки ХХ ст. відбувається економічна криза у західних країнах, яка особливо позначилась на економіці США. Це викликає посилення конкурентної боротьби. Правило “Купи – продай” стає головним для системи відносин, а основним завданням робиться прибуток від трудової діяльності. Виживання людини у такій системі значною мірою залежить від зовнішньої привабливості, контактності, переконливості, постійного особистісного розвитку. Конкурентоспроможність підприємства зумовлена його прискореним розвитком та впровадженням нових технологій. Разом із поширенням інформаційної хвилі прогресу у другій половині ХХ ст. основними факторами успішного функціонування працівника й установи починають бути доступ до інформації, здатність до аналізу, прийняття рішення, активність, творчість, підприємливість. Комунікативний переворот викликав додаткові моральні вимоги до учасників професійної діяльності, пов’язані з відповідальністю за якість отримання, обробки й розповсюдження інформації. Література:
Тема 2. Проблеми морально-етичного регулювання професійної діяльності в умовах ринкових відносин
У дорослому віці основним видом діяльності стає праця – свідома доцільна діяльність людини, спрямована на освоєння і перетворення природних та соціальних явищ, у результаті якої створюються матеріальні й духовні цінності, формується особистість. Праця є тим основним і неодмінним засобом життя людини, який дає змогу задовольнити життєві потреби через створення необхідних предметів життєдіяльності, перетворення навколишнього природного і соціального середовища. Праця має усвідомлений характер. Їй передують уявлення про те, який саме продукт має бути отриманий у результаті виконаних дій. Процес діяльності супроводжується інтенсивною інтелектуальною роботою, виразними переживаннями емоцій і почуттів. Він вимагає значних вольових зусиль. Тому працю можна вважати вирішальною умовою формування особистості, її здібностей, розумових і моральних якостей, фізичної сили, витривалості тощо. До основних функцій праці належать:
пізнавальна, що полягає в отриманні знань про предмети, засоби, способи трудової діяльності, про можливості взаємодії з іншими людьми тощо; ціннісно-орієнтаційна, яка сприяє виробленню цінностей та ціннісних орієнтацій, оцінці дійсності з позиції добра і зла; комунікативна, що забезпечує обмін та обробку інформації з приводу трудової діяльності; функція створення і споживання художніх цінностей. Структуру праці утворюють такі компоненти, як:
Психологічний зміст праці зумовлений психологічною системою діяльності, яка включає в себе: мотиви діяльності, цілі діяльності, програми діяльності, інформаційну основу діяльності, процеси прийняття рішень, психомоторні процеси, професійно важливі якості суб’єкта праці (психологічні особливості суб’єкта праці, необхідні для її успішного виконання). Праця реалізується у великій кількості форм діяльності. Сукупність цих форм, об’єднаних спорідненими особливостями, називається професією. В свою чергу кожна професія поділяється на спеціальності – конкретні форми діяльності, що реалізуються в межах певної професії. Перехід українського суспільства до ринкової економіки зумовлює зміни у професійних відносинах у всіх сферах трудової діяльності. Старі зразки комунікативної поведінки в умовах ринкових відносин часто виявляються непридатними для ефективного спілкування, а нові – позбавленими моральності. За аналогією до класифікації позицій особистості у виробничій сфері ринкових відносин для ринкових відносин у мистецькій сфері характерні такі глобальні позиції особистості:
Кожна з цих позицій є спрямованою на отримання прибутку. Однак, сприйняття ринку через девіз “Прибуток понад усе” є однаково хибним як для виробничої галузі, так і для галузі мистецької діяльності. Відтак, дотримання митцями моральних принципів має обов’язково супроводжувати ті економічні відносини, в яких вони беруть участь. Ці принципи охарактеризували американські дослідники проблеми бізнесу Т.М. Герет та Р.Дж. Клоноскі, які формулюють їх у такій інтерпретації:
Суб’єктивна позиція працівника у процесі вибору не завжди може бути вірною. Вона потребує уточнення шляхом врахування таких об’єктивних регулятивних чинників як закон, звичай і громадська думка. Отже, згідно даного принципу вважається неетичним: завдавати зло іншому, допускати ризик появи чи появу більшого зла для іншого, не маючи на це достатніх підстав (коли очікуване добро, як мета чи засіб досягнення, не менше або переважає шкідливі побічні наслідки, які не є метою чи засобом досягнення).
Особливості взаємодії суб’єктів професійної діяльності у системі ринкових відносин у контексті професійної етики. Взаємодія – це форма організації і регулювання дій суб’єктів діяльності стосовно один одного. Суб’єктами взаємодії можуть бути: соціальні групи, організації, особистості. Особистість у складі групи чи організації виступає в якості представника або члена групи (організації). Рівні активності міжособистісної взаємодії (за М.М. Обозовим) відповідають основним способам організації спільної діяльності, а саме:
Ю. Швалб, О. Данчева виділяють три рівні взаємодії суб’єктів економічної діяльності: 1 рівень – соціальний. Визначається взаємодією людей на рівні формалізованих відносин. Такі відносини регулюється правовими, економічними і соціальними нормами. Ознаками соціальної взаємодії на цьому рівні є нормативність і знеособленість, уніфікація та стандартизація відносин. Прийняті на даному рівні норми і рішення є обов’язковими і виступають в якості регуляторів всіх інших форм відносин. Цей рівень взаємодії вимагає від учасників професійної діяльності високого рівня компетентності. Він зумовлений якістю виконуваної ними соціальної ролі (професія, посада) і отримує відображення у контрактах, угодах, судових приписах, установчих згодах тощо. 2 рівень – соціально-психологічний. Формується у відносинах між людьми у процесі спільної діяльності з приводу спільного предмета діяльності на рівні міжособистісної взаємодії. Такі відносини регулюються відповідно до існуючого соціального завдання, однак зумовлені особливостями суб’єктів взаємодії. Отже, якість морально-етичної регуляції взаємодії на соціально-психологічному рівні відносин буде залежати від особливостей формування зазначених норм у конкретній групі (організації) та їх засвоєння членами групи, від рівня моральної свідомості особистостей, які беруть участь у діяльності та їхнього статусу у системі групових відносин. 3 рівень – психологічний. Виникає на рівні міжособистісного спілкування і спирається на емоційно-почуттєву основу (симпатії – антипатії), характерологічні особливості, стиль і спосіб мислення, близькість світоглядних позицій, зокрема моральних поглядів і установок, отже, емоційно-духовну близькість учасників взаємодії. Регулюється відповідно до засвоєння суспільних регулятивів конкретними особистостями та формування їх ставлення одне до одного. В умовах реальної взаємодії суб’єктів економічної діяльності виявляються всі три її рівні. На рівні взаємодії організацій виділяють такі типи відносин: 1. Конкурентні відносини, що спрямовані на підсилення або послаблення позицій іншого внаслідок зіткнення суб’єктів взаємодії та продуктів їхньої діяльності (товару). Важливим чинником успіху у конкурентних відносинах є визнана марка товару, яка водночас містить у собі показники якості товару, престижності фірми та соціальної оцінки виробника і відповідає вимогам споживача. Основною етичною вимогою до конкурентних відносинє спрямування на високу якість продукту, а не на знищення конкурента. 2. Партнерські відносини спираються на однакову зацікавленість суб’єктів взаємодії в успішності спільної справи, характеризуються внесенням певної частки кожного у цю справу, супроводжуються отриманням кожним винагороди за свій внесок у вигляді частини від отриманого прибутку. Залучення партнерів за таких відносин відбувається шляхом перемовин з приводу спільної справи та укладення між ними офіційної чи неофіційної угоди про участь і прибутки кожного. У бізнесі ці відносини спрямовані на виконання завдань: організаційно-управлінських, інноваційно-підприємницьких, фінансово-інвестиційних, аналітико-дослідницьких, виконавських. Принципи партнерських відносин: довіра, відкритість, можливість двостороннього контролю.Партнерські відносини будуються з урахуванням таких норм, як: увага до потреб, інтересів і поглядів партнера; визнання права на самостійність і незалежність кожного партнера; неприйнятність будь-яких форм силового тиску й маніпулювання. 3. Відносини замовник-виконавець. В їхній основі знаходяться: врахування виконавцем завдань, кінцевих параметрів продукту, встановлених замовником; кінцевий контроль і оцінка якості продукту з боку замовника; фінансування діяльності виконавця. Дані відносини є взаємозалежними, але нерівноправними. Замовник здійснює купівлю можливостей виконавця та проводить остаточні розрахунки з ним відповідно до вироблення певного продукту. Він є єдиною особою, яка оцінює якість продукту. Специфіка взаємодії між замовником і виконавцем полягає: а) з боку виконавця: у демонстрації своїх можливостей як виробника; у спрямуванні на здобуття якомога більшої авансової оплати за майбутню роботу; у спрямуванні на мінімалізацію власних затрат (інтелектуальних, матеріальних) під час виконання замовлення; б) з боку замовника: у зацікавленості в максимальних гарантіях виконання завдання в необхідних параметрах; спрямуванні на мінімальні витрати за товар, в отриманні бажаних результатів після отримання товару. Ефективні засоби впливу виконавця на замовника: унікальність діяльності, висока якість продукту. Етичні вимоги до зазначеної взаємодії: врахування інтересів і потреб обох сторін взаємодії, повага, чесність, висока якість продукту, обов’язковість, дотримання термінів виконання й розрахунків, уникнення маніпулятивного тиску на іншу сторону взаємодії. Діалогічність як передумова моральної взаємодії суб’єктів професійно-трудової діяльності Прийняття принципів діалогу, інтерсуб’єктивністі характерне для сучасний філософських узагальнень щодо осмислення людського буття і спілкування людей. Витоки ідей діалогізму містяться у філософії Л. Фейєрбаха, який стверджував, що єдність людини з людиною як основа людської сутності “спирається лише на реальність відмінності між Я і ТИ”, а найвищим проявом цієї єдності є любов: “Де нема любові, там немає й істини… Чим більше буття в людині, тим більше вона любить…” Надалі найбільш яскравий розвиток ідеї діалогізму спостерігається у теорії видатного єврейського філософа М. Бубера, який буття людини розуміє як діалог з Богом, світом і людьми (емпіричними Ти). Згідно концепції М. Бахтіна діалог є універсальним принципом творчості. Спілкування людей є формою “Я-свідомості” і водночас “Ти-свідомості”, у яких реалізується єдність між “Я” і “Ти”. За В. Малаховим діалогічність є смисловим аспектом готовності особистості до спілкування. Діалогічність, діалогізм визначається як здатність суб’єкта до сприйняття і врахування правомірності не лише власної думки, а й способів міркування інших людей. Діалогічний співрозмовник здатний чути не тільки себе, а осягати послідовність мислення партнера, логіку його роздумів і міркувань. Дослівно діалог означає поділений логос – сутнісне співвідношення різних і самостійних систем та способів думки у єдиному смисловому просторі. Як організаційний принцип комунікативної діяльності, діалог втілює у реальність ідею гуманізації відносин людей. Він організує спілкування рівноправних, соціально компетентних, духовно розвинених партнерів:
|
|
1 Структура залікового кредиту Змістовий модуль Професійна етика як навчальна дисципліна і як засіб регулювання професійної діяльності |
2. Етику почали розглядати як науку що вивчає мораль Метою етики Емпірична, або описова етика. Нормативна етика як зведення вимог, теорія морального виховання, або педагогічна етика, Професійна... |
|
Стаття ««Готовність до інноваційної професійної діяльності як важлива... Стаття ««Готовність до інноваційної професійної діяльності як важлива професійна якість педагога» |
ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення занять з особовим складом СДПЧ-1 по... ТЕМА Етика,як вчення про мораль. Категорії етики. Службова етика та культура поведінки працівників МНС |
|
1. Поняття етики. Основні етапи становлення етики. Етика в системі знання про мораль Основні поняття професійної моральності. Характеристика понять моральної свідомості |
Лозовий В. О., Петришин О. В. Професійна етика юриста ТЕМА: Конфлікт інтересів на публічній службі. Поняття та зміст конфлікту інтересів |
|
Теоретичні і методичні засади організації системи професійної комп’ютерної... Ключові|джерельні| слова: студент з|із| обмеженими можливостями|спроможностями|, професійна підготовка, професійна реабілітація,... |
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії... |
|
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії... |
ПЛАН КОНСПЕК Т Для проведення занять по гуманітарної підготовці Література: Асеєв В. Г. “Мотивація поведінки і формування особистості”, Бандурка О. М. „Професійна етика працівників органів внутрішніх... |