|
|
Скачати 3.68 Mb.
|
Погляди на державу і право Михайла Грушевського Основою політико-правової концепції М. Грушев-ського (1866—1934) було українське питання. Він уважав, що основою входження України в Росію була автономія, але цим принципом знехтували. Можливість вирішення цієї проблеми він бачив у випадку децентралізації влади в Росії та утворенні федерації, під якою розумів об'єднання в одній державі декількох. Розмірковуючи про федеративний державний устрій, М. Грушевський припускав два варіанти його утворення: процес, який іде знизу (декілька держав утворюють одну і передають їй частину своїх суверенних прав), і процес, який іде зверху (унітарна держава ділиться суверенітетом із своїми провінціями і в такий спосіб стає федерацією). Важливим моментом у концепції федерації було те, що її суб'єкти не лише зберігали свою державність, а й мали можливість виходити з 'й складу. У федерації, яку пропонував М. Грушевський, центральні органи повинні були формувати загальні основи державного й суспільного ладу, розпоряджатися ресурсами, необхідними для утримання органів центрального і загальнодержавного управління, відати питаннями війни і миру, міжнародними відносинами, збройними силами, встановлювати митні правила, нагляд за поштою, телеграфом і залізницями. Передбачалися єдина грошова система і система мір і ваги. Федерація наділялася повноваженнями узгоджувати цивільне і кримінальне законодавство, законодавство з питань охорони прав національних меншин тощо. Решта питань устрою та нормування мали вирішуватися на місцевому рівні. Пропонувалося, що в Україні як суб'єкті федерації законодавча влада повинна бути сконцентрована в сеймі, а виконавча — в Раді міністрів. Автор політико-правової концепції пропонував установити демократичну виборчу систему, яка передбачала б участь у виборах усіх соціальних груп. На місцевому рівні планувалося мати три різновиди органів самоуправління: самоуправління громад; виборні управи волостей та управи повітів; обласні сейми й центральний парламент, утворюваний ними. Важливим кроком на шляху до такої федерації М. Грушевський вважав ухвалення закону про мови, який регламентував би статус національних мов і гарантував їх вільний розвиток. Автономію України автор концепції розглядав як "самозаконність" — право встановлювати свої закони і керуватися ними в житті. Україна у складі федерації повинна бути демократичною республікою, в якій гарантувалися б політичні свободи: свобода слова, зборів, громадських організацій, совісті, рівне виборче право за таємного голосування. Реалі-зуючи свою автономію, Україна мала бути вільною у вирішенні політичних, економічних, культурних питань, самостійно розпоряджатися своїми багатствами й ресурсами. Автономній Україні належало мати свою адміністрацію та судову систему, свою армію, де було б створено такі умови, за яких проходження служби відбувалося б у безпосередній близькості від місця проживання військовослужбовців. На відміну від попередників, М. Грушевському випало на долю реалізовувати на практиці свою державно-правову концепцію. Цей процес розпочався 17 березня 1917 р. зі створенням Центральної Ради і знайшов утілення в її Універсалах. У першому акті законодавчого характеру — І Універсалі проголошувалася необхідність вироблення власних законів і самостійного порядкування на своїх землях. З цією метою було створено Генеральний секретаріат, що його очолив В. Винниченко. II Універсал зазначив, що Україна визнає всеросійські Установчі збори, які мають схвалити автономію України. ПІ Універсал було оголошено після Жовтневого повстання 20 листопада 1917 р. В ньому було закладено фактичний відрив од Росії. У III Універсалі Україна проголошувалася Українською Республікою, за якою визначалося право самостійно ухвалювати закони і здійснювати владні функції через Центральну Раду та уряд (Секретаріат України). У цьому першому акті конституційного характеру Української держави декларувалися політичні свободи: свобода слова, друку, совісті, зборів, недоторканність особи. Скасовувалася смертна кара. Земля ставала власністю всього народу, приватна власність на неї анулювалася. Передбачались і інші соціальні та економічні перетворення. Окрім цього, Центральна Рада видала закони про Генеральний суд (2 грудня 1917 р.), про впорядкування прокурорського нагляду в Україні (23 грудня 1917 р.), про утворення українського війська (16 січня 1918 р.) та ін. Відомо, що політико-правове вчення М. Грушевсь-кого не було втілено в життя. Вочевидь, практичні дії автора розійшлися з його ідеями, зокрема в національному питанні. Проголосивши у своєму вченні неприпустимість будь-яких проявів українського шовінізму, він підійшов до вирішення проблем державотворення саме з позиції панування української нації. Це знайшло відображення в організації крайових органів управління за принципом української більшості, в утворенні народних міністерств у справах великоросів, євреїв і поляків, у законі про на-ціонально-персональні автономії від 9 січня 1918 p., який передбачав складання і публікацію списків відповідних національностей, а також інші, дивні з сучасного погляду, заходи щодо "піклування" про національні меншини. Такі заходи, ясна річ, не були зрозумілими для широких верств населення України. 16. Загальна характеристика політико-правової ідеології у Стародавній Греції. Політична ідеологія Стародавньої Греції, як й інших країн давнини, формувалась у процесі розкладу міфів та виокремлення відносно самостійних форм суспільної свідомості. Розвиток цього процесу в античній Греції мав свої особливості порівняно з країнами Стародавнього Сходу. Інтенсивна торговельна діяльність, яка розширювала їхній пізнавальний кругозір, активна участь громадян у справах полісу, особливо демократичного, викликали кризу міфологічних уявлень і спонукали шукати нові способи пояснення того, що відбувається у світі. На цьому ґрунті у Стародавній Греції зародилася філософія як особлива, теоретична форма світогляду. Політико-правова теорія поступово відокремилась як самостійна частина філософії. До складу філософського світогляду входили тоді всі форми теоретичної свідомості - натурфілософія, теологія, етика, політична теорія та ін. Політико-правові вчення Стародавньої Греції складалися в результаті складних і доволі суперечливих взаємодій політичної ідеології з іншими формами суспільної свідомості.На зміст античних політико-правових концепцій значною мірою вплинув і розвиток індивідуалістичної моралі Виникнувши в умовах переходу від первіснообщинного ладу до політичної форми організації суспільного життя, антична політико-правова думка Греції оформилась і розвивалась у процесі соціальної диференціації населення і посиленням боротьби між різними прошарками тогочасного суспільства. В історії виникнення і розвитку давньогрецької політико-правової думки більш або менш виразно вирізнилися три періоди. Ранній період (ІХ-УІ ст. до н. е.) був пов´язаний з часом виникнення давньогрецької державності. Тоді спостерігалася помітна раціоналізація політико-правових вчень. Другий період (V - перша половина IV ст. до н. е.) - час розквіту давньогрецької філософської та політико-правової думки, яка знайшла свій вираз у вченнях Демокріта, софістів, Сократа, Платона та Арістотеля. Третій період (друга половина IV—II ст. до н. е.) - період еллінізму, час початкового занепаду давньогрецької державності, потрапляння грецьких полісів під владу інших держав. Політичні погляди того періоду представлені у вченнях Епікура, грецьких стоїків, Полібія. Політико-правова думка раннього періоду (IX-VI ст. до н. е.) Ранній період розвитку політико-правової думки у Стародавній Греції пов´язаний з часом становлення давньогрецької державності. Тоді було зроблено спробу дати раціоналістичні (не міфологічні) уявлення про етичні та правові порядки в людських справах і відносинах. Давні міфи поступово втрачали свій сакральний характер і піддавались етичній та політико-правовій інтерпретації. Перші ознаки етико-правового усвідомлення тогочасних порядків можна знайти у працях Гомера, а згодом і Гесіода, хоча за своєю міфологічною формою вони ще далекі від пізнішого раціоналізму, властивого давньогрецькій політичній думці. Так, Гомер і Гесіод вважали, що основою закону та етичних норм виступає не бог, а справедливість. Вживання Гомером понять «дике» (справедливість) і «теміс» (звичай, звичаєве право) доволі суттєві для характеристики право-розуміння в ту героїчну епоху грецького ладу. Справедливість (дике) виступала в Гомера як основа і принцип звичаю, що склався, звичаєвого права (теміс); звичаєве ж право (теміс) було певною конкретизацією вічної справедливості (дике), її присутністю, проявом і дотриманням у відносинах між людьми, та й у взаємовідносинах самих богів. Ідеї права і справедливості суспільного устрою набули ще більшого значення у творчості Гесіода. Боги в його тлумаченні виступали як уособлення різних морально-правових принципів і сил. Характерні для творчості Гомера і Гесіода спроби раціоналізації уявлень про етичний, морально-правовий порядок у людських справах і відносинах набули подальшого розвитку в творчості семи мудреців Стародавньої Греції (УП-УІ ст. до н. е.). То були Фалес, Піттак, Періандр, Біанд, Солон, Клеобул і Хілон. Всі вони постійно і наполегливо підкреслювали вирішальне значення панування справедливих законів у полісному житті. Дотримання законів, на їхню думку,- суттєва риса добре організованого поліса. З-поміж них можна вирізнити знаменитого афінського реформатора, державного діяча і законодавця Солона (близько 638— 559 до н. е.). Він був обраний першим архонтом і наділений широкими повноваженнями. Доступившися до влади, Солон видав низку законів і доволі суттєво реформував соціально-політичний лад афінського поліса. Стосовно до держави Солон писав, що вона потребує насамперед законного порядку; беззаконня і міжусобиці - найбільше зло, порядок і закон - найбільше добро для поліса. Доволі цікавою є характеристика Солоном закону (і влади закону) як поєднання права і сили, причому мова йде саме про офіційну силу поліса, а не про фактичну силу сторін або приватних осіб, які борються. З ідеєю необхідності перетворення суспільних і політико-правових порядків на філософських засадах у VI-V ст. до н. е. виступив Піфагор. Висвітлюючи проблеми права, Піфагор і піфагорійці першими почали теоретичне розроблення поняття рівності, дуже важливого для розуміння ролі права як рівної міри в регулюванні суспільних відносин. Справедливість, за вченням піфагорійців, полягає у відплаті рівним за рівне. Ідеалом піфагорійці вважали таку державу, в якій панують справедливі закони. А тому після божества, вчили вони, найбільше слід поважати родичів і закони, керуючись їм із переконання, а не зовнішньо і вдавано. Законослухняність, на їхню думку, є найвищою доброчинністю, а самі закони - найбільшою цінністю.Навпаки, найгіршим злом піфагорійці вважали безвладдя (анархію). Критикуючи анархію, вони відзначали, що людина за своєю природою не може обійтися без керівництва, начальства і належного виховання.Уявлення піфагорійців про те, що людські відносини можуть бути звільнені від роздорів і анархії та приведені в належний порядок і гармонію, згодом надихали багатьох прихильників ідеального ладу людського життя. Помітне місце в історії політичної думки посідає вчення Геракліта. Мислення, писав філософ, властиве всім, але більшість людей не розуміють загального логосу (всевладного розуму), якому треба слідувати. А звідси поділ людей на мудрих і нерозумних, кращих і гірших. Життя держави та її закони, за вченням Геракліта, повинні слідувати логосу. Адже всі людські закони живляться єдиним божеством. Божественний закон як джерело людського закону - це те саме, що позначається в інших випадках як логос, розум, природа. Геракліт уважав, що демократія - це правління нерозумних і гірших. Відкидаючи демократію і вважаючи розумним правління кращих, мислитель у такий спосіб виступив прихильником аристократії . За часів Геракліта перед прихильниками аристократії виникла актуальна проблема переоцінки цінностей, пошуку нової формули аристократії. Геракліт вибрав духовний, а не природний критерій для визначення того, хто є «кращий», «благородний», «доброчесний». Цей концептуальний перехід від аристократії крові (за принципом народження) до аристократії духу (знання і моральної гідності), здійснений Гераклітом, привів до того, що аристократія з природної замкнутої касти стала ніби відкритим класом, доступ до якого було поставлено в залежність від особистої гідності і зусиль кожного. Період розквіту давньогрецької політичної думки (V - перша половина IV ст. до н. е.)Найвизначнішим представником етичної та політико-правової думки на початку того періоду був Демокріт (460-370 до н. е.). За вченням Демокріта, людське суспільство виникає лише після тривалої еволюції, як результат прогресивної зміни вихідного природного стану. В цьому сенсі суспільство, держава, законодавство створені штучно, а не дані природою. Але саме їх походження являє собою природно-необхідний, а не випадковий процес.У державі, підкреслював Демокріт, представлені загальне благо і справедливість. Інтереси держави він ставив вище інтересів громадян. Демокріт підкреслював, що закони покликані забезпечити добробут людей в державі, але для досягнення цих результатів необхідні відповідні зусилля не тільки з боку держави, а й самих людей, їх підкорення закону Зміцнення демократичного ладу Афін у другій половині V ст. до н. е. зумовило виникнення нової політичної думки, яку Сократ назвав софістикою.(софісти 21 питання) У 30-х роках V ст. до н. е. в умовах розвитку рабовласницької демократії в Греції поруч із софістами в Афінах виступив і своєю діяльністю набув великої популярності відомий політичний мислитель Греції Сократ. Ідеалом Сократа була аристократія, яку він зображав як державу, якою управляють небагато людей, але ці люди - компетентні, підготовлені до справи державного управління і дотичні до справжнього знання. Управління державою, на думку Сократа,- царське мистецтво. Як і софісти, Сократ розрізняв природниче право і закон. Але софісти протиставляли природничим законам позитивне право. Вони вважали, що стосунки між людьми, визначені моральними і правовими нормами, змінюються, бо держава сама судить про те, що є для неї справедливим або несправедливим.На відміну від софістів, Сократ вважав, що й природниче право, і позитивний закон беруть початок від розумного божественного начала, а тому вони є абсолютними, загальними і тривалими, незалежними ні від часу, ні від волі того чи іншого законодавця.Незмінним обов´язковим принципом людського співжиття для Сократа була справедливість. А справедливість - це знання і, отже, дотримання істинних законів, які управляють стосунками людей між собою. До представників цієї епохи відносять також Арістотеля. Політико-правова думка періоду еллінізму (друга половина ІУ-ІІ ст. до н. е.)У середині IV ст. до н. е. давньогрецькі держави потрапили в залежність спочатку від Македонії, а в II ст. до н. е.— під владу Риму.Розвиток рабоволодіння вимагав створення великих військово-бюрократичних монархій на кшталт Македонії. Саме походи Александра Македонського започаткували еллінізацію Сходу і формування елліністичних монархій.Криза давньогрецької державності, втрата державами незалежності породили серед населення Греції настрої занепаду, невпевненості, аполітизму. Елліністичні монархії уявлялися вільному грекові, вихованому в полісних традиціях, настільки великими, що він почував себе безпомічним, нездатним вплинути на результати суспільних подій. У різних суспільних колах Греції почав процвітати індивідуалізм: проповідь морального звільнення межувала зі схилянням перед державою, з обожненням монарха. Теоретичне вивчення політики деградувало, поступаючись місцем моральним настановам або релігії. З´явились ідеї космополітизму, світової держави і світової монархії.Подібні настрої виразно проявились у вченнях про державу і право Епікура, стоїків і Полібія. Епікур Як й інші прихильники демократичного напрямку, Епікур вважав, що закони і держава існують не від природи, а за встановленням. Вчення Епікура заперечує всяку можливість існування природного права, яке передувало б договору. Про природне право, на його думку, можна говорити лише стосовно до договору людей про загальну користь взаємного спілкування. Засновником стоїцизму був Зенон (336-264 до н. е.). Стоїцизм, або філософія Портика, названі так за місцем, де навчав учнів Зенон Кітійський. Стоїки були продовжувачами платонівсько-арістотелівської лінії у філософії. За вченням стоїків, світобудова управляється долею, вищим божественним розумом. І людина нічого не може змінити в долі, світовім законі. Людині не залишається нічого іншого, як добровільно підкоритися невідворотній долі.Втім, стоїки передовсім шукали в самому індивіді принцип внутрішньої свободи, яка могла б захистити його від ударів долі та людей. Цей принцип, за їхнім ученням,- воля, яка бореться і страждає, зусилля, влада над самим собою, незалежна від усякої іншої влади. 17. Політичні і правові вчення в період абсолютизму у Росії /Симеон Полоцький, Юрій Крижаніч, Феофан Прокопович, Василь Татищев, Іван Посошков У другій половині XVII ст. в Росії почався перехід від станово-представницької до абсолютної монархії, що закінчився в першій чверті XVIII ст. Склались умови для внесення змін у механізм феодальної держави. Цілковито розвинулася приказно-воєводська система управління, збільшилися постійні військові формування, було впроваджено нову систему оподаткування, а створення Приказу таємних справ дозволило московському цареві безпосередньо контролювати всі галузі управління. Економічною основою цього переходу та всіх подальших змін у державному механізмі були зростання продуктивних сил, розвиток міст. Крім того, зміцнення держави було зумовлено селянськими війнами, небезпечними для панівного класу.Абсолютна монархія, отже, була потрібна дворянству як сила, здатна успішно придушувати опір народних мас. Захищаючи насамперед інтереси дворянства, держава водночас сприяла й становленню буржуазії, яка народжувалася, оскільки відчувала потребу в промисловості, щоб надати армії сучасну зброю, забезпечити свою економічну самостійність. Тому влада московських государів поруч із традиційною опорою - дворянством - одержувала підтримку від молодої буржуазії, яка відчувала потребу в захисті. Симеон Полоцький про державу і право. Головною проблемою творчості Симеона було вирішення питань, пов'язаних з верховною владою, формою її організації та діяльності. Він одним із перших в історії вітчизняній політико-правової думки дав теоретичне обгрунтування необхідності встановлення освіченої монархії. Цар і бог у нього майже рівні величини. У розумінні Симеона Полоцького цар і держава ототожнюються. Симеон наполягає на різниці між царем і тираномПоет-мислитель вважає, що освічена монархія повинна бути державою, діяльність якого грунтується тільки на законах. Всі люди у громадянстві зобов'язані боятися закону, підпорядкування якому зміцнює державу і «чинна і славна содеевает царства». Термін «правда» Симеон традиційно вживає в значенні «закон». Мислитель звертав також увагу на неприпустимість жорстоких санкцій. Суд зобов'язаний відновлювати правду, а не робити помста. В історії політичних і правових вчень Симеон Полоцький виступив одним з перших серйозних ідеологів освіченого абсолютизму в Росії. Його ідеї були поширені в XVII і XVIII ст. Безпосереднє своє продовження і розвиток вони отримали у сучасника Симеона, представника тієї ж «латинської орієнтації »Юрія Крижанича. Прихильником російського абсолютизму був також Юрій Кри-жанич (1618-1683), Крижанич написав твір «Бесіди про уряд», відомий у Росії під назвою «Політика». Мислитель обстоював положення про божественність особи носія верховної влади. Найкращою формою правління для Крижанича була абсолютна монархія, яка мала забезпечити загальну користь для всіх членів суспільства, а саме: благочестя, справедливість, спокій та достаток, віру, суд і мир. Крижанич захищав у своїх працях необмежену монархію, але визнавав за необхідне встановлення ряду обмежень, аби вона не перетворилася в тиранію. Мислитель вважав становий лад природною формою суспільства. Він доводив, що всі стани були корисними державі. Бояри та дворяни водили військо, судили й засідали в думі. Ремісники виробляли необхідні речі. Селянство ж - «усьому багатству корінь і основа: воно годувало і себе, і ремісника, і торгівця, і боярина, і короля». Водночас Крижанич відзначив тяжке становище російського кріпосного селянства, знаходив шкідливим обтяження селян надмірними повинностями.. Ремісникам мислитель пропонував надати право об´єднуватись у свої цехи, а селянам - забезпечити свободу праці. Усе це Крижанич вважав також гарантіями проти перетворення монархії в тиранію. Але найголовнішою гарантією проти тиранії була би, на його думку, наявність у державі добрих законів і контролю за їх виконанням. Якщо в країні діють добрі закони, а стани й чиновники знають їх і в своїй діяльності суворо слідують їм, то всі піддані задоволені, і чужинці хочуть прийти в цю країну.І все ж Крижанич ставив царя-філософа над законом.Багато уваги приділяв Крижанич питанням, пов´язаним з організацією правосуддя. З метою викоренення хибної судової практики він пропонував установити суддям добру плату і цим покласти край хабарництву. Мислитель пропонував і деякі заходи з упорядкування судової системи, зокрема створити Боярський суд як вищу судову інстанцію для розгляду серйозних кримінальних справ, а розгляд цивільних і дрібних кримінальних справ довірити якомусь одному судді з бояр. Феофан Прокопович У своїх «роздумах Прокопович зумів поєднати природно-правову теорію з догмами богослов´я, приєднуючи до доказів «від природних законів і природного розуму» «непорушне Слово Боже». Мислитель спирався на тих теоретиків природного права, які вбачали в абсолютизмі найдоцільнішу форму держави.Прокопович створив та обґрунтував концепцію російського освіченого абсолютизму, Основою теоретичних побудов про державу і право, на думку мислителя, слід визнати здоровий природний розум. Держава існувала не завжди, до неї люди жили в природному стані, що характеризувався ним як епоха війни і кровопролить. До природних законів мислитель відносив ті, що випливали з інстинктивного прагнення до взаємного збереження життя, продовження людського роду. Мислитель був упевнений, що становлення верховної влади пов´язано з договором, через який народ, відрікшись від своєї волі, передав її одній особі - монарховіУтворюючи державу, народ, вважав Прокопович, мав право обирати собі будь-яку форму правління: монархію, аристократію, демократію або змішаний склад (змішану формуВизнавши монархію як найкращу форму організації влади, Прокопович, однак, розрізняв монархію обмежену та абсолютну спадкову і виборну. Він надавав перевагу спадковій монархії, вважаючи її найбільш природною формою правління. Положення про підпорядкування церкви державі, розроблене Прокоповичем за участі Петра І, набуло сили закону. |
|
Питання на іспит предмету Історія правових і політичних вчень Загальна характеристика політико-правової ідеології епохи Відродження і Реформації |
Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних і правових вчень Розділ І. Виникнення та розвиток поглядів на державу і право у країнах стародавнього світу |
|
АНОТАЦІЯ ДИСЦИПЛІНИ Навчально-методичний комплекс вивчення курсу «ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО» |
Тарас Андрусяк ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ТА ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ АНТИЧНОГО РИМУ 35 ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ІДЕЇ ХРИСТИЯНСТВА 43 ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ВЧЕННЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ 50 ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ВЧЕННЯ... |
|
1 Предмет і завдання курсу "Історія економічних учень" Предмет іст ек вчень – це процес виникнення розвитку боротьби і зміни системи ек. Поглядів на шляху розвитку сучасного сус-ва. Це... |
Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 060100 "Правознавство" Київ 2008 Навчальна дисципліна „Юридична деонтологія” викладається студентам І курсу юридичного факультету у 1 семестрі. Загальний обсяг викладання... |
|
ПРОГРАМА ВСТУПНОГО ВИПРОБУВАННЯ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ Вивчення нормативного курсу «Історія України» в інституті проводиться протягом одного семестру. Для успішного вивчення дисципліни,... |
Конспекти до курсу «Професійна етика» Тема Професійна етика як навчальна... Тема Професійна етика як навчальна дисципліна і як засіб регулювання професійної діяльності |
|
ЗАТВЕРДЖУЮ Вивчення дисциплін заплановано у 5-ому семестрі на 3-ому курсі. Загальна кіль-кість годин/кредитів ECTS: дисципліна І – 126 5, дисципліна... |
Пояснювальна записка Навчальна дисципліна «Фізична культура» – самостійна галузь діяльності у соціокультурному просторі й викладається у загальноосвітніх... |