Запам’ятайте! Як розчинник антибіотиків для постановки діагностичних проб на індивідуальну чутливість використовується тільки стерильний ізотонічний (0,9%) розчин натрію хлориду. 0,25%-0,5% розчин новокаїну не можна використовувати, тому що він сам здатен викликати алергічну реакцію. Вода для ін’єкцій в даному випадку теж не використовується тому що утворений гіпотонічний розчин може дати помилкову реакцію, і тоді вірогідність проби буде сумнівною.
Попередня підготовка до виконання навику:
Основні етапи виконання навику:
Взяти флакон з порошкоподібним антибіотиком, уважно прочитати назву препарату, дозу і термін придатності.
Підготувати флакони до маніпуляції: один флакон з порошкоподібним антибіотиком, другий – з стерильним ізотонічним (0,9%) розчином натрію хлориду.
Набрати у шприц відповідну кількість 0,9% розчину натрію хлориду із розрахунку 1 мл розчинника на 100 000 ОД або на 0,1 г препарату. Так, якщо у флаконі 1 000 000 ОД, то необхідно ввести 10 мл 0,9% розчину натрію хлориду. Це буде перше розведення.
Потім розвести розчин антибіотика першого розведення ще в 10 разів. Для цього взяти шприц ємністю 1 мл, набрати в нього 0,1 мл розчину антибіотика першого розведення, добавити у шприц 0,9 мл 0,9% розчину натрію хлориду. Це буде друге розведення антибіотика (тобто в 1 мл розчину міститься 10 000 ОД або 0,01 г препарату).
Якщо у відділенні протягом доби декільком пацієнтам необхідно здійснити пробу на індивідуальну чутливість до даного антибіотика, тоді розведення можна зробити так:
якщо флакон містить 1 000 000 ОД, тобто 1 г препарату, то у флакон за допомогою шприца, ємністю 10 мл ввести 10 мл 0,9% розчину натрію хлориду (перше розведення);
за допомогою шприца з флакона першого розведення антибіотика набрати 1 мл розчину антибіотика, ввести його в стерильний пустий флакон із-під антибіотика, потім іншим шприцом ємністю 10 мл добавити 9 мл 0,9% розчину натрію хлориду;
флакон слід позначити додатковою етикеткою, де вказати «Для проби», дату і свій підпис, поставити флакон у холодильник, і цей готовий розчин для постановки проб на індивідуальну чутливість до препарату можна використовувати протягом доби.
Внутрішньошкірні, підшкірні,
внутрішньом’язові ін’єкції
Внутрішньошкірні ін’єкції застосовують при виконанні алергічних проб (виявлення різних природних та штучних алергенів), імунологічних проб на туберкульоз (проба Манту), бруцельоз (проба Бюрне), ехінококоз (проба Канцоні), на приховані набряки (проба Мак-Клюра-Олдрича), для місцевого знеболювання, для вакцинації.
Підшкірні ін’єкції набули широкого застосування, тому що, по-перше, вони технічно легкі у виконанні, по-друге, існує безліч ліків, які в розчиненому вигляді швидко і добре всмоктуються в підкірній основі. Підшкірні ін’єкції забезпечують відносно швидке (через 15-20 хвилин) всмоктування лікарських препаратів у загальне коло кровообігу.
Внутрішньом’язові ін’єкції застосовують у випадках, коли потрібно одержати більш швидкий ефект, ніж при підшкірній ін’єкції, бо м’язи краще, ніж підшкірна основа, постачаються кров’ю та лімфою, а також у випадках, коли препарат при підшкірному введенні спричиняє місцеве подразнення тканини. В проведенні ін’єкції велика роль належить медичній сестрі. Від того, наскільки грамотно, чітко та вміло виконує вона свої обов’язки, залежить і успіх лікування пацієнтів. Невміле виконання тієї чи іншої ін’єкції, помилки або неуважність при їх проведенні, недбале ставлення медичної сестри до своїх обов’язків можуть бути причиною важких наслідків для пацієнта.
Запам’ятайте! Медична сестра несе не тільки моральну відповідальність за охорону здоров’я пацієнтів, а і юридичну.
Техніка внутрішньошкірних ін’єкцій
Для виконання внутрішньошкірної ін’єкції на чутливість організму до лікарського препарату застосовують той препарат, який вперше призначено пацієнту (напр., антибіотик, новокаїн, інсулін тощо). Для діагностики туберкульозу використовують туберкулін, бруцельозу – бруцелін, туляремії – тулярин, дизентерії – дизентерін Цуверкалова (всі препарати випускаються у розчинах, готових до введення).
Попередня підготовка до виконання навику:
ретельно вимити двічі руки з милом під проточною водою, витерти чистим індивідуальним рушником, обробити 70˚ розчином етилового спирту, одягнути марлеву пов’язку і стерильні гумові рукавички;
звільнити одноразовий шприц та голку від упаковки або зібрати шприц багаторазового використання із стерильного маніпуляційного стола (блок «Парентеральне введення лікарських препаратів», навики «А, Б»);
в однограмовий шприц набрати 0,2 мл лікарського препарату із ампули або флакону;
покласти шприц з набраним лікарським препаратом на стерильний лоток;
на цей лоток покласти 2 стерильні ватні кульки, змочені в 70˚ розчині етилового спирту, і 1 ватну кульку стерильну, суху;
провести психологічну підготовку пацієнта;
запропонувати пацієнту зручно сісти на стілець, звільнити руку до ліктьового суглоба від одягу, рука повинна розміщуватися на столі в зручному розігнутому і розслабленому положенні.
Основні етапи виконання навику:
Намітити місце ін’єкції у середній третині внутрішньої поверхні передпліччя, де відсутні судини та сухожилля.
Протерти місце ін’єкції стерильними ватними кульками, змоченими у 76˚ розчині етилового спирту, двічі (спочатку ділянку більшої площі, а потім – безпосередньо місце ін’єкції.
Відпрацьовані ватні кульки занурити у 5% розчині хлораміну в ємності, промаркірованій «Для використаних ватних кульок», на 1 годину.
Взяти шприц з лікарським препаратом у праву руку так, щоб ІІ палець утримував муфту голки, І, ІІІ та IV пальці – невимушено кінчиками пальців підтримували циліндр, а V палець – поршень.
Після висихання шкіри лівою рукою обхопити передпліччя пацієнта знизу (один палець з однієї сторони, другий-п’ятий – з іншої) і злегка розтягнути шкіру.
Голку відносно шкіри поставити зрізом догори, майже паралельно до поверхні шкіри.
Голку під гострим кутом вколоти в товщу шкіри так, щоб занурився її зріз.
Обережно відпустити ліву руку.
Великим пальцем лівої руки повільно натиснути на поршень і ввести 0,1 мл препарату. При правильному введенні на місці ін’єкції утвориться білуватого кольору інфільтрат, який нагадує лимонну кірочку.
Після введення препарату вийняти голку; ватку до голки під час її виймання не прикладати!
Сухою стерильною ватною кулькою злегка (щоб не витиснути рідину, що знаходиться близько до поверхні) зняти залишки лікарського препарату біля місця ін’єкції.
Відпрацьовану ватну кульку занурити у 5% розчин хлораміну в ємності, промаркірованій «Для використаних ватних кульок», на 1 годину.
Провести дезінфекцію шприца і голки після використання.
Порекомендувати пацієнту протягом 20 хвилин не одягати одяг на місце ін’єкції і з’явитися для оцінки результату через вказаний час.
Внутрішньошкірна діагностична проба на індивідуальну чутливість до антибіотиків
Антибіотики можна вводити: внутрішньом’язово, внутрішньовенно, в порожнину, у вигляді аерозолів, крапель та іншими способами. На будь-який спосіб введення антибіотика можливе виникнення алергічної реакції. Щоб перевірити чутливість організму до дії антибіотика, слід зробити пробу на переносимість.
Попередня підготовка до виконання навику:
зібрати у пацієнта алергологічний анамнез;
ретельно вимити двічі руки з милом під проточною водою, витерти чистим індивідуальним рушником або стерильною одноразовою серветкою, обробити 70º розчином етилового спирту, одягнути стерильні гумові рукавички;
зробити розведення антибіотика для постановки діагностичної проби на індивідуальну чутливість організму до препарату;
набрати в стерильний однограмовий шприц 0,2 мл ізотонічного розчину натрію хлориду із флакону;
покласти шприци з набраними розчинами на стерильний лоток;
на цей лоток покласти 4 стерильні ватні кульки, змочені у 70º розчині етилового спирту;
провести психологічну підготовку пацієнта;
запропонувати пацієнту зручно сісти на стілець, звільнити дві руки до ліктьового суглоба від одягу;
покласти руки на стіл в зручному розігнутому і розслабленому положенні.
Основні етапи виконання навику:
Намітити місце ін’єкції у середній третині внутрішньої поверхні передпліччя, де відсутні судини та сухожилля.
Протерти місце ін’єкції спочатку однієї руки, а потім і іншої стерильними ватними кульками, змоченими у 70º розчині етилового спирту (одне місце протирати двічі).
Використані ватні кульки занурити у 5% розчин хлораміну в ємності, промаркірованій «Для використаних ватних кульок», на 1 годину.
В одну руку (згідно з загальноприйнятими правилами внутрішньошкірного введення) ввести 1 000 ОД відповідного антибіотика, розведеного в 0,1 мл ізотонічного розчину натрію хлориду.
В другу руку для контролю ввести 0,1 мл ізотонічного розчину натрію хлориду.
Результат проби перевірити через 20 хвилин. При наявності гіперемії, набряку, свербіння реакція вважається позитивною. Це означає, що введення даного антибіотику пацієнту суворо протипоказано. В такому випадку слід обов’язково показати пацієнта лікарю. Якщо змін на шкірі, крім сліду від проколу, немає ніяких, то реакція вважається негативною. Це означає, що введення даного антибіотика пацієнту не протипоказане.
Техніка підшкірних ін’єкцій
Попередня підготовка до виконання навику:
ретельно вимити двічі руки з милом під проточною водою, витерти чистим індивідуальним рушником або стерильною одноразовою серветкою, обробити 70º розчином етилового спирту, одягнути марлеву маску, стерильні гумові рукавички;
звільнити одноразовий шприц та голку від упаковки або зібрати шприц багаторазового використання із стерильного маніпуляційного стола;
набрати у шприц дозу лікарського препарату, яка вказана у листку призначень, із ампули або флакону;
покласти шприц з набраним препаратом на стерильний лоток;
на цей лоток покласти 3 ватні кульки, змочені в 70˚ розчині етилового спирту;
провести психологічну підготовку пацієнта;
при введенні ліків у зовнішню поверхню плеча пацієнту запропонувати зручно сісти на стілець, звільнити місце ін’єкції від одягу. Рука повинна бути трохи зігнута в ліктьовому суглобі;
при введенні ліків у підлопаткову ділянку пацієнту запропонувати сісти на стілець, випрямити спину ат притиснути до спинки стільця лівий або правий бік. Руку на боці ін’єкції слід опустити та трохи відвести назад, при цьому лівою рукою медичної сестри легше буде захопити шкіру з підшкірною основою у складку;
при введенні ліків у в передньо-зовнішню поверхню стегна або в бокові ділянки живота пацієнту запропонувати лягти на спину, розслабитися;
пацієнтам з лабільною нервовою системою, схильним до запаморочень, незалежно від вибраного місця введення лікарського препарату, маніпуляцію слід виконувати в лежачому положенні.
Основні етапи виконання навику:
Намітити місце ін’єкції (зовнішня поверхня плеча, підлопаткова ділянка, передньо-зовнішня поверхня стегна, бокові поверхні живота), де шкіра і підшкірна основа добре береться в складку і відсутня небезпека ушкодження кровоносних судин, нервів та окістя.
Провести пальпацію вибраного місця. Ін’єкцію не можна виконувати в місцях набряків або ущільнень (інфільтратів), які залишилися від попередніх ін’єкцій.
Двічі протерти місце ін’єкції стерильними ватними кульками, змоченими у 70º розчині етилового спирту.
Відпрацьовані ватні кульки занурити у 5% розчин хлораміну в ємності, промаркірованій «Для використаних ватних кульок», на 1 годину.
Взяти наповнений ліками шприц правою рукою так, щоб другий палець притримував муфту голки, останні кінці пальців – невимушено циліндр шприца. При цьому зріз голки направити вверх.
Вказівним та великим пальцями лівої руки захопити шкіру з підшкірною основою у відповідній ділянці у складку.
Швидким рухом під гострим кутом (40º-45º ввести голку зрізом догори на 2/3 її довжини в основу утвореної складки, тобто на глибину 1-2 см. При цьому голка потрапляє у підшкірну основу. Необхідно слідкувати за тим, щоб голка була введена не повністю і над шкірою лишалася частина голки довжиною не менше 0,5 см (мал. 3.8).
Після проколу шкіри відпустити складку, першим або другим пальцем лівої руки надавити на рукоятку поршня і повністю ввести ліки під шкіру.
Лівою рукою прикласти до місця ін’єкції стерильну ватну кульку, змочену у 70º розчині етилового спирту, і швидким рухом витягнути голку. Цією ж ватною кулькою зробити легкий масаж місця введення ліків, щоб вони краще розподілилися в підшкірній основі, а також щоб попередити виникнення крововиливів при пораненні стінки судин голкою. Після введення інсуліну масаж робити не потрібно.
Відпрацьовану ватну кульку занурити у 5% розчин хлораміну в ємності, промаркірованій «Для використаних ватних кульок», на 1 годину.
Провести дезінфекцію шприца і голки після використання.
Мал. 3.8. Виконання підшкірної ін’єкції
Особливості введення препаратів інсуліну
Препарати інсуліну для медичного застосування одержують із підшлункових залоз свиней, великої рогатої худоби та методом генної інженерії. Інсулін призначають, головним чином, для лікування цукрового діабету. Щоб запобігти виникненню можливих ускладнень при введенні препаратів інсуліну, медична сестра повинна добре знати всі правила введення інсуліну і обов’язково знайомити з ними пацієнтів.
Основні етапи виконання навику:
Початкову дозу інсуліну лікар-ендокринолог підбирає індивідуально для кожного пацієнта з урахуванням клінічної картини, вмісту цукру в крові (гіперглікемії), вмісту цукру в сечі (глюкозурії).
Лікування інсуліном проводити на тлі дієти, розробленої лікарем-ендокринологом (стіл № 9).
Запаси інсуліну зберігати в холодильнику при температурі від +2 до +8 ˚С. Така температура підтримується на середній полиці стінки холодильника, яка прикрита пластмасовим екраном. Заморожування препарату не допускається.
Холодний інсулін, взятий тільки що із холодильника, вводити не можна, а тому той флакон інсуліну, яким пацієнт користується на даний момент, необхідно зберігати при кімнатній температурі (але не вище 22 ˚С), в темному місці і не довше 1 місяця.
Перед введенням інсуліну візуально оцінити стан розчину. Так, флакон з інсуліном короткої дії (простий інсулін, су інсулін, моно інсулін, актрапід) повинен бути абсолютно прозорим. Якщо в розчині є сторонні домішки, то таким інсуліном користуватися не можна. На дні флакону з інсуліном подовженої дії є білий осад, а над ним прозора рідина; у даному випадку осад не є протипоказанням для введення інсуліну.
З метою уникнення алергічної реакції на препарат інсуліну перед введенням першої дози слід обов’язково зробити внутрішньошкірну або скарифікаційну діагностичну пробу на індивідуальну чутливість організму
Бажано ін’єкції інсуліну робити інсуліновим шприцом. Коли немає інсулінового шприца, треба вміти розрахувати в мілілітрах призначену лікарем дозу. Наприклад, лікар призначив пацієнту 28 ОД простого інсуліну. Уважно прочитайте на флаконі, скільки ОД у флаконі, тобто скільки ОД інсуліну міститься в 1 мл (в 1 мл може бути 40 ОД і 80 ОД). будемо вважати, що на флаконі написано: в 1 мл – 40 ОД. візьміть шприц ємністю 2 мл. Ціна однієї поділки дорівнює (40:10) – 4 ОД. підрахуйте кількість поділок і отримайте відповідь, що 28 ОД інсуліну відповідає поділка – 0,7 мл. Тому потрібно набрати 0,7 мл розчину інсуліну.
|