ЗАСТОСУВАННЯ ОСНОВНИХ ВИДІВ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ

Симптоматична – лікарський препарат призначають з метою усунення певного симптому (застосування препаратів від головного болю у хворого з гіпертонічним кризом).

Замісна – лікарський препарат заповнює нестачу якоїсь речовини в організмі (вітаміни, гормони, ферменти).

За місцем дії:

Місцева – препарат діє на тканину, що безпосередньо стикається з ним (мазі, пасти, присипки тощо).

Загальна – препарат впливає на організм в цілому після потрапляння його у кров.

Також розрізняють головну дію лікарського препарату, коли він діє відповідно до мети свого призначення, та побічну, коли препарат негативно впливає на організм, що проявляється: а) непереносимістю препарату (так звана ідіосинкразія) з алергічними реакціями, проявами тієї чи іншої хвороби (наприклад, виникнення кандидамікозу при вживанні антибіотиків); б) виникненням толерантності (звикання) до лікарського препарату, що вживається протягом тривалого часу. Наприклад, при тривалому вживанні нітрогліцерину його ефективність значно падає і, щоб досягти лікувального ефекту, треба давати хворому більшу дозу цього препарату. Це стосується і снотворних, проносних засобів. При тривалому та неправильному призначенні наркотичних препаратів виникають наркоманії або токсикоманії.

Терапевтична дія будь-якої лікарської речовини виявляється тільки при введенні певної її кількості. З урахуванням цього існують такі дози:

• 
  терапевтична (середньотерапевтична) – це звичайна доза лікарського препарату, що коливається залежно від віку, статі хворого, фізіологічного стану організму, наявності інших хвороб. При цьому розрізняють разову і добову дози;
  
• 
  токсична доза викликає отруєння організму;
  
• 
  смертельна доза спричиняє смерть хворого.
  

Слід знати, що у випадку призначення декількох препаратів можуть виникати потенціювання, тобто підсилення дій лікарських препаратів; несумісність лікарських препаратів, яка буває хімічною (одночасне призначення препаратів, що мають кислу та лужну реакції), фармакологічною, коли одночасно вживаються препарати, що мають протилежний вплив на одні й ті самі органи або їхні функції.

Виписування, зберігання та облік ліків

Виписуванням ліків у відділенні займається старша медична сестра. Існує такий порядок надходження ліків у відділення:

1. 
   Лікар записує призначення до листка призначень.
   
2. 
   Щодня палатна медична сестра складає заявки на необхідні лікарські препарати та віддає їх старшій медичній сестрі.
   
3. 
   Старша медична сестра на підставі цих заявок складає спеціальну заявку за підписом завідуючого відділенням і направляє її до аптеки. Корінець цієї заявки залишається у неї.
   
4. 
   Наркотичні, отруйні препарати, спирти виписуються на окремих заявках.
   
5. 
   На підставі поданих заявок аптека видає необхідні лікарські препарати.
   
6. 
   Старша медична сестра перевіряє відповідність виданих лікарських препаратів заявці, наявність етикеток, їх відповідність назві препарату, його дозі. Ретельно перевіряє термін придатності препарату.
   
7. 
   Якщо у старшої медичної сестри виникає сумнів з приводу якихось ліків або скінчився термін реалізації якогось препарату, вона повертає ці ліки до аптеки.
   
8. 
   Придатні до застосування ліки старша медична сестра віддає на пост чергової медичної сестри.
   

Зберігання та облік ліків. Різні лікарські препарати потребують різних умов зберігання. Так, мікстури, відвари, вакцини, краплі для очей швидко псуються, тому їх треба зберігати в холодильнику. Інші лікарські форми зберігають у сухому прохолодному місці.

Зберігати ліки необхідно у відповідному посуді: настої, мікстури – в літрових та півлітрових банках; краплі – в маленьких пляшках; мазі – в маленьких банках.

Медична сестра самостійно не може змінювати упаковку на ліках, переливати ліки з одного посуду в інший. Категорично забороняється зривати етикетки або закреслювати написи на них, наклеювати нестандартні етикетки, складати в один пакет різні таблетки та порошки.

Для зберігання ліків відводять спеціальні шафи, що мають систему шухляд, які маркуються та закриваються.

Окремо виділяються 2 шухляди:

• 
  для отруйних та наркотичних речовин (наркотики, атропін тощо) – група А;
  
• 
  для сильнодіючих речовин (адреналін, кофеїн тощо) – група Б.
  

Шухляди закриваються на ключ, який постійно знаходиться у медичної сестри на посту. На внутрішньому боці дверцят прикріплюють список препаратів, які знаходяться у шафі.

У шафі є окремі полички для препаратів, які вводять внутрішньовенне, для зовнішнього застосування стерильних розчинів, речовин з сильним запахом, легкозаймистих речовин (спирт, ефір), перев’язочних матеріалів.

Необхідно слідкувати за терміном зберігання ліків. Мікстури зберігають у холодильнику протягом 5 діб, відвари – 3 діб, розчин пеніциліну – до однієї доби, краплі для очей – до 3 діб, стерильні розчини в закритих пляшках – 10 діб.

Облік медикаментів веде старша медична сестра, в якої зберігається зошит обліку лікарських препаратів, підписаний головним лікарем. Коли старша медична сестра видає ліки палатній медичній сестрі, вона реєструє кількість ліків, вказує прізвище хворого, номер історії хвороби.

На посту медичної сестри є книга обліку наркотиків. Вона прошнурована, пронумерована, підписана головним лікарем і скріплена печаткою. Чергова медична сестра веде облік використаних наркотиків, відмічає в зошиті номер історії хвороби, прізвище хворого, кількість витрачених ліків.

Внутрішнє застосування ліків

Перевага і недоліки внутрішнього застосування ліків: Перевага внутрішнього застосування лікарських речовин полягає в тому, що ліки приймають хворі в нестерильному вигляді і в різних формах (порошки, таблетки, краплі, пілюлі, мікстури). Недоліком внутрішнього застосування ліків є повільне всмоктування їх, часткове руйнування травними соками, в результаті чого не завжди можливе підтримування необхідної концентрації препарату в кров’яному руслі.

Введення лікарських препаратів через рот – перорально. Цей спосіб є найпоширенішим, бо має значні переваги, а саме: є найбільш фізіологічним; зручним у користуванні; дає змогу застосовувати різні лікарські форми; в деяких випадках, коли треба безпосередньо впливати на травний шлях, він стає незамінним. Прикладом цьому можуть бути введення антацидних (протикислотних) препаратів, які гальмують підвищене вироблення хлористоводневої кислоти клітинами слизових залоз шлунка при виразковій хворобі шлунка або дванадцятипалої кишки, або введення травних ферментів при порушенні секреції травних залоз.

Метод уведення лікарських препаратів через рот має певні недоліки:

• 
  введений препарат протягом тривалого часу не всмоктується;
  
• 
  виникають труднощі у створенні та підтримці певної концентрації лікарського препарату в крові;
  
• 
  деякі лікарські препарати руйнуються в травному каналі або печінці;
  
• 
  певні групи препаратів (наприклад, саліцилати) викликають значне подразнення травного каналу;
  
• 
  введення лікарського препарату таким шляхом неможливе, якщо у хворого порушений акт ковтання; в такому разі необхідні лікарські препарати вводять через тонкий зонд розчиненими;
  
• 
  пероральним шляхом важко вводити лікарські препарати дітям, психічно хворим, збудженим хворим.
  

Пероральним шляхом вводять тверді (таблетки, порошки, капсули, драже) та рідкі (мікстури, відвари, настоянки, настої, емульсії) лікарські форми.

При пероральному призначенні лікарських препаратів слід враховувати такі чинники:

• 
  якщо лікарський препарат подразнює травний канал (ацетилсаліцилова кислота, препарати заліза), слід вживати його після їди;
  
• 
  препарати, що стимулюють травлення (жовчогінні, ферментні, шлунковий сік), вживають під час їди;
  
• 
  антацидні препарати, що зменшують кислотність шлункового соку, вживають перед їдою.
  

Правила роздавання ліків хворим

24. Зробіть відмітку в листі призначень про виконання.

Запам’ятайте!

• 
  Не треба видавати хворому на руки всю добову дозу ліків, тому що він може прийняти їх одночасно, що може бути причиною отруєння лікарськими препаратами.
  
• 
  Не залишайте біля хворого на тумбочці ліки, бо хворі часто приймають їх із запізненням, а іноді й зовсім не приймають.
  
• 
  Якщо ви випадково дали інші ліки або перевищили дозу, негайно повідомте лікаря.
  
• 
  Не давайте хворому лікарські препарати без призначення лікаря, оскільки навіть звичайні ліки в певних ситуаціях можуть призвести до важких наслідків.
  
• 
  Всі скарги хворого на неприємні відчуття від прийнятих ліків або відмову хворого від їх прийому негайно доведіть до лікаря.
  
• 
  Якщо ліки мають неприємний смак або запах, хворого треба попередити про це та вказати на найкращий спосіб прийняття таких ліків.
  
• 
  Якщо ліки впливають на забарвлення калу або сечі, слід про це попередити хворого.
  
• 
  У разі появи найменших ознак неадекватної реакції на ліки або ускладнення медична сестра повинна негайно повідомити про це лікареві.
  

Медична сестра самостійно не може призначити хворому ліки або змінити призначення лікаря. Вона може це зробити тільки у разі відсутності лікаря у відділенні (коли хворий просить у медичної сестри найпростіші ліки, наприклад, анальгін при головному болю). У той самий час медична сестра, безпосередньо спостерігаючи за хворими, може затримати призначення, наприклад, коли хворий погано переносить препарат або в нього виникла алергічна реакція, коли необхідність у призначенні певного лікарського препарату усунулася, наприклад, якщо хворий, якому призначили снотворне, заснув.

Медична сестра повинна пам’ятати про важливу роль віри хворого в успішність призначеного лікування, тому вона не має права пропустити точного часу роздавання ліків, зневажливо ставитися до призначення того чи іншого препарату.

Вводити лікарські препарати можна під язик – сублінгвально. Переваги методу. Оскільки слизова оболонка ротової порожнини, особливо її дна, добре васкуляризована, це забезпечує досить швидке та повне всмоктування лікарських речовин; лікарська речовина не руйнується у травному каналі травними ферментами і не інактивується печінкою, оскільки обминає її.

За допомогою такого методу можна вводити лише такі ліки, які хворі приймають у невеликих дозах (нітрогліцерин, сусак, валідол, статеві гормони). Нітрогліцерин або валідол у таблетках кладуть під язик до повного їх розсмоктування; а у вигляді спиртових крапель – 2-3 краплі нітрогліцерину або 5-6 крапель валідолу капають на шматочок цукру і кладуть під язик до повного розсмоктування.

Вводити лікарські препарати можна через пряму кишку – ректально.

Показання: захворювання прямої кишки (геморой, запалення слизової оболонки), нестримне блювання, непрохідність стравоходу, порушений акт ковтання, а також збудженим психічнохворим.

Переваги методу. Дає можливість безпосередньо впливати на уражену слизову оболонку прямої кишки; через наявність анастомозів між гемороїдальними та клубовими венами ліки, що всмоктуються в прямій кишці, обминають ворітну вену та печінку, а тому не руйнуються в останній.

Недоліки методу полягають у тому, що більшість лікарських препаратів не всмоктується у прямій кишці і це обмежує кількість препаратів, які можна вводити цим шляхом (наприклад, глюкоза, хлоралгідрат, серцеві глікозиди в ізотонічному розчині натрію хлориду).

Ректальне введення лікарських препаратів можна виконувати двома методами: 1-й – застосування лікарського препарату резорбтивної, тобто загальної, дії, який вводять з метою впливу на організм у цілому. При цьому застосовують лікувальні мікроклізми, крапельні клізми, лікувальні свічки (наприклад, свічки з антипірином набули широкого застосування для зниження високої температури тіла, особливо у дітей; 2-й – застосування лікарського препарату місцевої дії, наприклад, при геморої, запаленні слизової оболонки прямої кишки. При цьому застосовують ті самі лікарські форми, але до їх складу входять інші препарати.

Вводять лікарські препарати через фістулу – штучну норицю шлунка при непрохідності стравоходу, після операцій на ньому або шлунку. При цьому всі лікарські речовини вводять у рідкому стані або у вигляді суспензій, олійних розчинів. Зазвичай це виконують до годування чи після хворого через фістулу.