Відділ освіти Чорнобаївської райдержадміністрації Методичний кабінет Лесечко Ніни Василівни вчителя початкових класів Новоукраїнського навчально-виховного комплексу

(Ліна Біленька)

ЖАБЧИНЕ ПЛАТТЯ

Злізла жабка на латаття:

— Ой, яке ж у мене плаття!

То береться жабка в боки,

то пригнеться,

то — навскоки.

От так платтячко у мене!

Подивись — нове, зелене!

ЗАВЕСНІЛО

Завесніло вже довкола:

зеленіє гай і поле.

Всюди трави, трави,

трави -зеленаві, зеленаві.

Глянь: он жабка зеленіє

при зеленім бережку.

Тільки річечка синіє

на зеленому лужку. (Анатолій Камінчук)

Скоромовка

У болоті, край села,

Жаба жадібна жила.

Жерла жваво комарів

І жахалась журавлів.

«Впізнай мене»

Сама знаю, що не красуня я. Деякі люди не терплять моєї присутності, намагаються втекти, а то ще й камінці шпурляють. За що? Не всім же бути гарними? А користь від мене велика.

Цікаво!

- Жаби та тритони під час холодів зариваються у мул водойм. Там вони проводять всю зиму.

ЖУРАВЕЛЬ

Загадки

Дивний ключ у небі лине,

Не залізний, а пташиний.

Цим ключем в осінній млі

Відлітають ... (журавлі).
Довгі ноги, довгий ніс,

Прилетів — обід приніс.

Смачних жабеняток

Для своїх маляток. (Журавель)
Які ноги, такий ніс,

По болоту ходить скрізь.

Хату на хаті має,

Жабам рахунок знає. (Журавель)
Стоїть у лузі на одній нозі. (Журавель)
Рівним строєм у небі летять,

Повертаються із чужини.

В отчий край птахи радо спішать,

В високості курличуть вони. (Журавлі)
Пісня-гра

ЖУРАВЕЛЬ

(Журавель з паличкою у руці «ходить»

по бабиних коноплях та «скубе» їх).

Унадився журавель, журавель

До бабиних конопель, конопель.-

Сякий, такий журавель,

Сякий, такий довгоносий,

Сякий, такий довгополий,

Сякий, такий виступає,

Конопельки все щипає.

(Поруч бігають діти-пустуни і дратують його, показуючи, який він високий, витягуючи руки вгору, роблять довгого носа, та, розводячи руки у сторони і вниз, імітують його ходу. У кінці куплету «вищипують» коноплі).

Буде лихо журавлю, журавлю,

Коли його я зловлю, я зловлю.

Сякий, такий журавель,

Сякий,такий довгоносий,

Сякий,такий довгополий,

Сякий, такий виступає,

Конопельки все щипає.

Ловіть журавля!!!

(Діти намагаються зловити журавля).

Дівчинка.

А калина біля броду

Білі квіти розпускає.

На свою чарівну вроду

Задивляється у воду,

Соловейка виглядає.
Вірші

ЖУРАВЕЛЬ

Коло річки-мальовнички,

Біля жаб'ячих осель

Від світання до смеркання

Походжає журавель.

Довгоносий, довгокрилий,

Ще й цибатий. Просто сміх!

— Ква-ква-ква, — жабки сміються,

І за це він ловить їх.

П. Сорока

ЖУРАВЛИК

Літає журавлик, як диха,

Пливе, набира висоти.

Та крикнула знов журавлиха:

— Ану, проти вітру лети!

Це ж нас понесе на край світу,

І треба вернуться сюди ж.

Навчишся летіть проти вітру —

Тоді долетиш.

В. Терен

ЗЕМЛЯ ОЧИМА ЖУРАВЛЯ

— Ти, журавлику, літаєш

День і ніч із краю в край,

Може, любий друже, знаєш,

Який буде урожай?

— Потрудились добре люди —

Урожай багатий буде!

І. Січовик

ЖУРАВЕЛЬ

Налітався журавель,

Набачився сто земель,

Сто земель

І сто морів,

А кращої не зустрів

Від тієї,

Де стерня,

Де у поле йдуть

Щодня,

Де комбайни,

Трактори,

Де високі

Явори,

Де стежина

Попід ліс —

Журавель тут

Дужим зріс.

Є у нього свій

Куток,

Де літати вчить

Діток,

Є у нього небеса —

Краю рідного

Краса! (В. Басюк)

ЖУРАВЛІ-ЖУРАВЛИКИ

В давнину глибоку, як війна гула, дівчинка Наталочка у батьків жила.

Ніби льон — біленька, мов грибок — маленька, ніжками тупу, скаче по степу.

Раз летів у вирій журавлиний ключ, —впав на нього каменем сокіл із-за туч.

Дівчинка Наталочка бачила здаля, як ударив дзьобом сокіл журавля.

Журавель, мов грудка, впав додолу прудко: знать, його крило зранене було.

Скрикнула Наталочка, мов стріла біжить, зупинилась, дивиться — журавель лежить.

Витяг крило своє — рани на крилі, кров червона струменем ллється по землі.

Простягає голову, жалібно глядить — там, у небі синьому, ключ його летить.

Мабуть, неба рідного жаль йому, а ще й, що, як зорі, бризнули сльози із очей,

Журавлі курличуть за собою кличуть, журавлі курлять — в теплий край летять.

Дівчинка хустину з голови зняла, ніжно доторкнулася ручками крила:

«Не сумуй, журавлику, підемо в село, там тобі я вигою зранене крило».

Привела додому, їсти-пить дала, навколо журавлика бігає мала.

Гладить сіру шийку, гладить довгий дзьоб, у такого лікаря мертве ожило б.

Дівчинка годує хлібом журавля, по траві над річкою вдвох із ним ґуля.

Скаче з ним по стежці, рада, як весна, Павликом-журавликом зве його вона.

Дітвора збирається з двадцяти осель: що там робить Таллочин сірий журавель?

Журавель дитинку смиче за косинку: любить дітвору — кру-кру!

От минає тиждень... Зранене крило Павлика-журавлика майже зажило.

В. Малик
Журавлик

На болоті, біля річки,

Там, де вогко тхне теплом,

Ми знайшли кумедну птичку

Із пораненим крилом.

Довгі ноги, сірі крила,

На голівці чорний чуб.

Погляда на нас несміло:

— Ой, болить, не полечу!

Що ж тут бідній пташці мучитись?

Краще хай у нас живе!

І зостався в нас приручений,

і одужав журавель.

А як осінь вже настала,

Хмари в небі попливли,

Потяглися попід хмари

В край далекий журавлі.

Потяглися попід кручами,

Понад простором степів.

І журавлик наш приручений

Теж здійнявся й полетів!

(Н. Забіла)