|
|
Скачати 0.65 Mb.
|
Верифікація ожиріння Для верифікації ожиріння застосовують показник індексу маси тіла (ІМТ), який розраховується як співвідношення маси тіла (кг) до зросту (м2). Характер розподілу жирової тканини визначається за допомогою коефіцієнта окружність талії/окружність стегон (ОТ/ОС). Величина ОТ/ОС для чоловіків > 1,0 і жінок > 0,85 свідчить про абдомінальний тип ожиріння. Показником клінічного ризику розвитку метаболічних ускладнень ожиріння є також величина окружності талії. Класифікації ожиріння На сьогодні використовують наступні класифікації ожиріння: 1. За етіологічним принципом: • аліментарно-конституційне; • гіпоталамічне; • ендокринне; • ятрогенне. 2. За типом відкладення жирової тканини: • абдомінальне (андроїдне, центральне); • гіноїдне (сіднично-стегнове); • змішане. 3. За індексом маси тіла (ВООЗ, 1997). Класифікація за ІМТ використовується для діагностики ожиріння, визначення ризику розвитку супутніх захворювань і тактики лікування хворих на ожиріння. Ожиріння як хронічне захворювання потребує ефективного й адекватного лікування. Надання медичної допомоги хворим на ожиріння полягає у профілактиці збільшення маси тіла, лікуванні супутніх захворювань, виключенні взаємодіючих факторів ризику, зменшенні маси тіла, підтримуванні досягнутої ваги. Принципи лікування та профілактики Мета профілактики ожиріння - попередити розвиток ожиріння в осіб з нормальною та надмірною масою тіла, знизити ризик або запобігти розвиткові тяжких супутніх захворювань. Показання до проведення профілактики - сімейна спадкова схильність до розвитку ожиріння та захворювань, що його супроводжують (ЦД 2 типу, АГ, ІХС та ін.), наявність ранніх факторів ризику метаболічного синдрому (гіперліпідемії, порушення толерантності до вуглеводів та ін.), ІМТ > 25 кг/м2 у жінок, які не народжували. Лікування ожиріння доцільно скерувати не тільки на зменшення ваги, але й на запобігання розвитку хвороби, істотне покращання стану здоров'я хворого або усунення вже наявних супутніх захворювань. Мета лікування: • помірне зменшення маси тіла з обов'язковим зменшенням факторів ризику чи покращанням перебігу супутніх захворювань; • стабілізація ваги; • адекватний контроль асоційованих порушень; • поліпшення якості і збільшення тривалості життя хворих. Для успішного виконання програми зі зниження і підтримування досягнутої маси тіла необхідна наявність: • кваліфікованих фахівців різного профілю; • програми зі зниження маси тіла, що містить чіткі рекомендації з харчування, фізичної активності і тривалої зміни способу життя хворих; • методики розрахунку добової калорійності їжі та складання індивідуального харчового раціону; • регулярного моніторингу з обов'язковою реєстрацією показників, що відображають ефективність лікування. На сьогодні прийнята методика помірного поетапного зменшення маси тіла із урахуванням показника ІМТ і супутніх факторів ризику. Доведено, що зменшення ваги на 5-15% від початкової величини супроводжується значним покращанням перебігу супутніх захворювань. Досягнення такої втрати маси тіла є фактично і фізично реальним, проте інтенсивне зменшення маси тіла є небезпечним, оскільки існує ризик виникнення рецидивів і розвитку ускладнень. Перед призначенням лікування здійснюють ретельний скринінг і обстеження пацієнтів. Для лікування ожиріння застосовують немедикаментозні методи (навчання хворих, раціональне гіпокалорійне харчування, підвищення фізичної активності, зміна способу життя), медикаментозні засоби, а також хірургічне втручання. Основу лікування становить раціональне гіпокалорійне харчування, враховуючи індивідуальні харчові звички хворого, його спосіб життя, вік, стать, економічні можливості, в поєднанні з підвищенням фізичної активності. Фармакотерапія є важливою складовою лікування хворих на ожиріння, і показаннями до її проведення є: • ІМТ > 30 кг/м2, якщо зменшення маси тіла за 3 місяці немедикаментозного лікування становить менше 10%; • ІМТ > 27 кг/м2 при абдомінальному ожирінні або верифікованих супутніх захворюваннях. Якщо зменшення маси тіла за 3 місяці немедикаментозного лікування становить менше 7%; • коли є загроза рецидивів після зменшення маси тіла, за необхідності швидкого зменшення ваги, при припиненні паління, сезонних депресивних розладах, тривалих стресах. За відсутності протипоказань для лікування ожиріння застосовують препарати центральної дії (фентермін, дексфенфлюрамін, сибутрамін, флуоксетин), периферичної дії (метформін, орлістан), периферичної і центральної (термогенні симпатоміметики, гормон росту, андрогени, препарати замісної гормональної терапії або естроген-гістогенні препарати). Загалом програма зі зменшення маси тіла може вважатися ефективною, якщо вдається: • на етапі зменшення маси тіла знизити показники на 5-10 кг зі зменшенням факторів ризику; • на етапі підтримування маси тіла зберегти досягнуті показники або не допустити їх збільшення більше ніж на 3 кг протягом наступних двох років спостереження; • домогтися стійкого зменшення обсягу талії на 4 см. Основна мета програми з контролю маси тіла - попередження розвитку чи істотне покращання перебігу супутніх ожирінню захворювань, поліпшення якості і тривалості життя. Ожиріння спричиняє розвиток атеросклерозу Абдомінальне ожиріння самостійно й опосередковано (через інсулінорезистентність) сприяє розвитку атеросклерозу. Інсулінорезистентність є центральною ланкою метаболічного синдрому і самостійним фактором ризику серцево-судинних захворювань. При абдомінальному ожирінні спостерігається гіперкортизолемія, що, з одного боку, сприяє зниженню чутливості тканин до інсуліну і порушенню толерантності до глюкози, а з іншого - підсиленню глюконеогенезу, зниженню печінкового кліренсу інсуліну і підсиленню інсулінорезистентності в м'язах. Лікування хворих на ожиріння з дисліпідемією повинно бути скерованим на ранню профілактику можливих ускладнень і ґрунтуватися на результатах обстеження. Біохімічний аналіз крові хворих на ожиріння обов'язково має містити визначення рівня загального холестерину і тригліцеридів, глюкози, а за наявності порушень і при абдомінальному ожирінні - ХС ЛПВЩ, ХС ЛПНЩ, апо-В, при можливості - визначення рівня інсуліну натще, оскільки базальна гіперінсулінемія вважається непрямою ознакою інсулінорезистентності. Лікування дисліпідемії при ожирінні полягає в комплексному підході, головним у якому є зменшення маси тіла і раціональне харчування. Тривалість немедикаментозних заходів - 12-16 тижнів, за відсутності ефекту доцільне призначення фармакотерапії. Під час призначення гіполіпідемічних препаратів необхідно враховувати особливості цієї групи ліків і тривалість їхнього застосування. При виявленні у хворого на цукровий діабет 2 типу порушень подібного характеру однією із найважливіших умов їхньої корекції є досягнення стійкої компенсації вуглеводного обміну. Вибір гіполіпідемічного препарату визначається ступенем його доведеної ефективності за даними плацебоконтрольованих досліджень, безпечністю при тривалому застосуванні, переносимістю, вартістю. Найбільш оптимальних значень ліпідів крові у хворих ЦД 2 типу можна домогтися шляхом застосування двох груп препаратів: статинів і фібратів. Незважаючи на унікальні властивості нікотинової кислоти, вона не може бути рекомендована хворим на цукровий діабет через негативний вплив на вуглеводний обмін. Раціональне харчування і фізична активність - основа програми з контролю маси тіла Ожиріння - результат тривалого існування позитивного енергетичного балансу, що виникає у разі переваги надходження енергії над її витратою. В результаті це призводить до нагромадження жирової тканини і збільшення маси тіла. Для зменшення ваги необхідно створити негативний енергетичний баланс, що досягається внаслідок зменшення надходження енергії та збільшення її витрати завдяки підвищенню фізичної активності. Сумарна витрата енергії складається з трьох частин: 1. Основний обмін - енергія, що витрачається на підтримання обміну речовин у стані спокою (60%). 2. Термогенез (специфічна динамічна дія їжі) - збільшення продукції тепла після прийому їжі (10%). 3. Фізична активність - витрата енергії залежить від рівня фізичних навантажень (20-40%). Надходження енергії відбувається за рахунок жиру, часто прихованого, білків, вуглеводів і алкоголю (1 г забезпечує 7 ккал). Для зменшення надходження енергії в першу чергу рекомендується обмежене споживання жиру й алкоголю. Рекомендації з раціонального харчування • Збалансоване споживання білків, жирів і вуглеводів у добовому раціоні. • Вживання продуктів із високим вмістом клітковини та низьким глікемічним індексом. • Вживання продуктів із низьким вмістом жиру (насичені жири < 10%, холестерин < 300 мг/добу). • Вживання рослинних білків. • Розумний підхід в обмеженні і різноманітності їжі. Для зменшення маси тіла рекомендується знизити добову калорійність на 20%, але не менше 1 200 ккал на добу. У разі початкового споживання хворим понад 3000-4000 ккал на добу показане поступове зниження калорійності добового раціону. Темп зменшення маси тіла повинен становити 0,5-1,0 кг за тиждень, 10-15% протягом 3 місяців із подальшим підтримуванням ваги впродовж 6-9 місяців. Розподіл калорійності протягом доби Рекомендується 3 основні прийоми їжі і 2 проміжні. У результаті проведених досліджень було встановлено, що при регулярному пропущенні одного з основних прийомів їжі в день достовірно збільшується частота розвитку ожиріння. Також існує позитивна кореляція між ожирінням і пропущенням сніданку. Рекомендований розподіл добової калорійності: сніданок - 25%, другий сніданок - 10%, обід - 35%, полуденок - 10%, вечеря - 20%. Останній прийом їжі бажаний до 20-ї години. Важливою складовою програми зі зменшення маси тіла є підвищення фізичної активності. Фізичні тренування сприяють зменшенню ваги за рахунок безпосередніх енергетичних витрат, але в той же час розглядаються й інші механізми, згідно з якими підвищена фізична активність дозволяє досягти зменшення, а головне - підтримання маси тіла. Найбільш ефективними є аеробні вправи: ходьба, біг, плавання, їзда на велосипеді, лижний спорт, стрибки на скакалці. Основними умовами виконання індивідуальної програми з фізичних вправ для зменшення маси тіла є регулярне виконання аеробних фізичних вправ (не менше 3-4 разів на тиждень), поступове збільшення інтенсивності і тривалості занять, підбір індивідуальних варіантів із врахуванням супутніх ускладнень. Поєднання раціонального харчування з підвищенням фізичної активності забезпечить зменшення маси тіла, а зміна стилю життя - збереження досягнутого результату. Організація навчання хворих на ожиріння Головною особливістю лікування ожиріння як хронічного захворювання є тривала терапія, яку необхідно здійснювати в атмосфері взаєморозуміння і довіри лікаря й пацієнта. Для досягнення позитивного ефекту лікування ожиріння пацієнт насамперед повинен усвідомити особливості свого захворювання і навчитися самостійно контролювати масу тіла. Як і коли хворий звернеться до лікаря за допомогою, залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Згідно з теорією самопізнання Prochaska і Di Clemente зміна поведінки являє собою процес із 5 етапів: 1. Стадія байдужості: хворого не хвилює проблема власного здоров'я, і він реально не оцінює ситуацію. 2. Стадія розмірковування: на цій стадії відбувається оцінка можливих наслідків зміни поведінки. 3. Стадія підготовки: пацієнт приймає рішення для певних дій. При переході від стадії підготовки до стадії дії на перший план виходить роль лікаря. Успіх лікування багато в чому залежить саме від того, як поведе себе в цій ситуації лікар, чи знайде він контакт із хворим. 4. Стадія дії: пацієнт втягнутий до процесу зміни свого способу життя, модифікації поведінки. 5. Фінальна стадія - підтримання - є успішною лише в тому разі, якщо хворий впевнений у своїх діях і реально оцінює досягнуті результати. Процес лікування фактично розпочинається на стадії підготовки, коли пацієнт складає план дій. Формування і закріплення мотивації на тривале лікування насамперед необхідні для максимального попередження рецидивів. Велике значення при цьому має вплив зовнішніх мотивацій. На кожному етапі лікування вони мають різний характер і повинні бути підібрані і контролюватися лікарем відповідно до індивідуальних характеристик пацієнта. Важливо, щоб лікування ожиріння відбувалося в атмосфері інтерактивності, тому медичний персонал, що бере участь у лікуванні пацієнта, повинен бути мотивований і у ставленні до нього як до особистості, і у відношенні лікування до самого захворювання. Комплекс терапії ожиріння повинен обов'язково містити програму з навчання пацієнтів, для успішного виконання якої необхідна наявність: • кваліфікованого персоналу; • структурованої програми; • матеріально-технічного забезпечення; • критеріїв оцінки ефективності навчання. Мета структурованої програми: • досягнення оптимальної маси тіла; • профілактика розвитку супутніх захворювань; • поліпшення якості і збільшення тривалості життя пацієнтів. Задачі навчання: • створення і підтримання мотивації хворих на тривале лікування; • надання пацієнтам інформації про захворювання, про їхні індивідуальні проблеми та шляхи їх вирішення; • вироблення адекватного відношення хворих до захворювання й оцінки свого стану, визначення індивідуальної мети лікування; • роз'яснення пацієнтам необхідності досягнення маси тіла, яка відповідає стану оптимального здоров'я; • навчання самоконтролю і планування харчування; • розробка індивідуальної програми зі зменшення маси тіла. Побудова плану занять полягає в принципі зміцнення мотивації на тривале лікування, поступове зменшення маси тіла і наступного підтримування досягнутих результатів. Перші заняття присвячені характеристиці сутності і причин ожиріння, обговоренню наслідків захворювання і можливих способів зменшення маси тіла. Спеціальне заняття відведене ключовому моменту в лікуванні ожиріння - принципам раціонального харчування. Проводять бесіду у формі діалогу про якісний склад їжі, розраховується індивідуальна добова норма калорій і кількість споживаного жиру, розподіляється калорійність добового раціону, враховуючи спосіб життя і стан здоров'я пацієнта. Окремі години відведені для обговорення порушень харчової поведінки і можливих варіантів їхньої корекції. Виробляється підбір індивідуальних варіантів фізичних вправ після визначення толерантності до фізичних навантажень. Фахівець-гінеколог проводить заняття з проблеми порушень репродуктивної функції жінок при ожирінні. На практичних заняттях проводять: оцінку антропометричних показників; навчання вимірювання АТ; вирішення ситуаційних задач із харчування; складання індивідуального раціону харчування. Розроблено щоденник самоконтролю, який кожного дня заповнюється пацієнтом і систематично перевіряється лікарем. Функціональне значення такого щоденника полягає у забезпеченні взаємозв'язку пацієнта і лікаря, формуванні активної позиції в лікуванні, моніторингу антропометричних даних і показників метаболізму. Важливий момент у лікуванні і навчанні пацієнтів - анкетування, оскільки є одним із засобів зворотного зв'язку, що дозволяє не тільки контролювати процес навчання хворого, але й глибше зрозуміти його особистість, психологічні та соціально-побутові труднощі. Важливо, щоб у результаті проведеного циклу навчання пацієнт надалі зумів застосувати на практиці свої знання і навички з метою самостійного контролю за масою тіла. Після курсу занять, розрахованого на 9 днів, проводиться постійний моніторинг, який містить: • контроль антропометричних показників, стану вуглеводного та ліпідного обмінів, АТ; • контроль щоденника харчування; • перерахунок калорійності добового раціону, враховуючи зменшення маси тіла; • спостереження за хворими впродовж двох років з метою оцінки ефективності програми. |
|
ДО ОБГОВОРЕННЯ ВСТУП Державної національної програми «Освіта (Україна XXI століття)», проектів Національної доктрини розвитку України у XXI столітті... |
ДО ОБГОВОРЕННЯ ВСТУП Державної національної програми «Освіта (Україна XXI століття)», проектів Національної доктрини розвитку України у XXI столітті... |
|
Сценарій екологічного заходу для учнів 5-8 класів Невже все це правда? Давайте звернемося до наших фахівців із проханням, проаналізувати сучасний стан планетарних систем на порозі... |
Світова історія розвитку цифрової обчислювальної техніки ( I – частина ) Швидкість їхнього розвитку разюча, в історії людства цьому процесові немає аналога. Тепер вже очевидно, що наступаюче XXI століття... |
|
ХХІ століття – століття проектної педагогіки В. О. Сухомлинського в школі №223 м. Києва на семінарі заступників директорів з навчально-виховної роботи на тему „Актуальні проблеми... |
ВИКОРИСТАННЯ МОЖЛИВОСТЕЙ ІНФОРМАЦІЙНОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ДЛЯ... Розвиток інформаційного суспільства є характерною рисою XXI століття. Саме в інформаційному суспільстві набувають активного розвитку... |
|
Проблеми формування мотивації самостійної діяльності школярів за... Я суспільства, інтелектуалізація праці, швидка зміна техніки і технологій в усьому світі ― все це потребує створення таких умов,... |
XXI століття є “епохою змін”, що вимагає від шкіл генерування та... У статті представлено модель сучасного вчителя та випускника; види інноваційної діяльності педагога в роботі з обдарованими учнями;... |
|
ПРОСПЕКТ ЕМІСІЇ випуску іменних дисконтних звичайних (незабезпечених)... Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, не може розглядатися як гарантія вартості цих облігацій. Відповідальність... |
Проблема початкових етапів і процесів українського державотворення... Нажаль, ми не маємо цих джерел. Тільки з ХІ століття починається історіографія проблеми. “Повість минулих літ” Нестора, Київський,... |