|
|
Скачати 464.65 Kb.
|
|
Проблеми формування мотивації самостійної діяльності школярів за сучасних умов як одна з важливих умов розвитку творчої особистості Шановні колеги! Актуальність теми нашої педради обумовлена сучасними тенденціями в освіті. „Притаманний сучасній цивілізації динамізм, зростання соціальної ролі особистості, гуманізація і демократизація суспільства, інтелектуалізація праці, швидка зміна техніки і технологій в усьому світі ― все це потребує створення таких умов, за яких народ України став би нацією, що постійно навчається,” ― саме так сформульовані стратегічні задачі державної національної програми „Освіта” (Україна XXI століття). Школа — це серцевина суспільства. Усе, що відбувається в суспільстві, на все це має реагувати школа. Сучасна школа має бути готовою до забезпечення потреб держави в самостійно мислячих особистостях, здатних діяти, розв’язувати гострі проблеми, досягати життєвого успіху. Сьогодні від системи освіти чекають випускника ― особистість, яка повинна оволодіти:
Зрозуміло, що зростати за роки шкільного життя особистість з такими якостями ― завдання досить складне, але іншого шляху немає, якщо ми хочемо гідно жити в сьогоднішньому і завтрашньому суспільстві. Розвиток особистості ― це розвиток системи „людина ― світ”. Щоб освіта стала якісною, необхідно, щоб навчальний процес школяра наповнився системою заходів взаємодії з суспільством, з предметним світом, взаємодії людини у світі, де школяр здійснює активну діяльність, у процесі якої він стає самим собою. Тому перебудова народної освіти орієнтує діяльність школи на формування творчої особистості, розвиток пізнавальної самостійності і активності учнів у навчальному процесі, формування в них творчого мислення, виховання інтересу до навчання, мотивація учіння. Поняття «освіта» сьогодні не є синонімом поняття «навчання». Воно набагато ширше. Освіта — це і навчання, і виховання, і розвиток, і соціалізація особистості школяра. У документах ЮНЕСКО коротко сформульовані задачі загальної освіти в ХХІ столітті: навчати вчитися (вчитися пізнавати); створювати (практична спрямованість); жити (здоровий образ життя); жити разом (культура людських відносин). Тому проблема набуття особистістю життєвих навичок і необхідних компетенцій є однією з найважливіших проблем, які постали перед людством. На даному етапі надзвичайно важлива компетентнісна складова якості освіти. Мова йде про необхідність проектування компетентнісно спрямованої освіти. На думку багатьох науковців, дослідників цієї проблеми, освіта є системоутворювальним чинником щодо організації розвитку життєвої компетентності. У контексті компетентнісно спрямованої освіти необхідно вносити зміни у функції навчального процесу у школі:
Найважливішою особливістю нових програм для загальноосвітніх навчальних закладів є те, що вони укладені на основі Державного стандарту базової та повної середньої освіти. У них враховано сьогоднішні державні вимоги до змісту і рівня навчальних досягнень учнів. Зміст базових дисциплін спроектовано на очікувані результати навчання, що дає можливість учителю більш цілеспрямовано і стратегічно зорієнтовано організувати навчальний процес, проконтролювати його. Програми 11-річної школи мають удосконалену структуру — розмежовано зміст навчальної діяльності та вимоги до загальноосвітньої підготовки учнів. Нові програми для 11-річної школи з базових предметів (5–11-ті класи) передбачають максимальну мінімізацію знань учнів, що відкриває можливості значної активізації пізнавальної діяльності школярів та усуває їх перевантаження. Особливістю побудованих програм для загальноосвітніх навчальних закладів є поєднання особистісно зорієнтованого, діяльнісного та компетентнісного підходів до навчання. Це виключає шаблонний підхід у навчанні й вимагає від учителя значної індивідуалізації, психологізації навчально-виховного процесу, умінь розбудувати його з урахуванням даних постійної діагностики рівня розвитку та навчальних досягнень учнів, мотивування їхньої навчальної діяльності, забезпечення високого рівня самостійності. Пропоновані програми дають можливість учителю самостійно варіювати матеріал, творчо підходити до організації навчання учнів, широко впроваджувати у навчально-виховний процес різні моделі активного навчання. В організації сучасного навчально-виховного процесу велику роль відіграє мотивація учіння школярів. Мотивація учіння — одна з найскладніших педагогічних проблем сьогодення. Мотивація — це процеси, що визначають рух до поставленої мети, це фактори, які впливають на активність чи пасивність поведінки. Мотиваційними процесами, стверджують психологи, можна і потрібно управляти: створювати умови для розвитку внутрішніх мотивів, стимулювати школярів. Надзвичайно важливо розвивати мотиви досягнення мети, намагання краще вчитися, тому обов’язковою є організація такого навчально-виховного процесу, де ставиться мета, яку треба досягти. Тобто на кожному уроці під час вивчення теми чи розв’язання проблеми має бути націленість на результат, який дозволяє учням переживати успіх у діяльності. Правильно, якщо вчитель не буде обмежуватися контролем результату, а навчатиме операційному контролю, в основі якого самооцінка, зіставлення зі зразком, взаємоперевірка, опора на план, схему, таблицю, самостійний вибір різного рівня складності завдань, складання індивідуальних планів, засвоєння теми (предмета) тощо. Для підвищення мотивації навчальної діяльності важливим є домінування якісної змістової оцінки, коли аналізуються досягнення школяра чи помилки. Важливо не забувати, що коментар оцінки, навчальних досягнень — обов’язковий стимул до навчання. Але можливо це лише тоді, коли надається обґрунтований, доброзичливий аналіз успіхів, невдач, труднощів. Компетентнісно спрямований навчально-виховний процес має бути максимально зорієнтований на формування самодостатньої особистості. Для цього в минулому треба залишити авторитарну педагогіку. Час об’єктивно потребує зміни ролі та місця вчителя в навчальному процесі. Учень має бути дієвою особою, а вчитель — його партнером у навчанні й розвитку. Навчально-виховний процес повинен базуватися на психолого-педагогічному проектуванні розвитку кожного учня. Концепція 11-річної середньої загальноосвітньої школи, Національна доктрина розвитку освіти України вказують на необхідність формування в підростаючого покоління сучасного світогляду, розвиток творчих здібностей і навичок самоосвітнього наукового пізнання, самоосвіти та самореалізації. Виведення особистості на шлях самоосвіти, формування життєвої компетентності є досить складною проблемою. Ми виділяємо самоосвітню компетенцію як одну з важливих складових життєвої компетентності. Саме в рамках життєвої компетентності, як цілісного утворення, надзвичайно важливо орієнтувати школярів на розвиток уміння постійно самонавчатися, самостійно здобувати нові знання, самостійно формувати нові вміння та навички і вчитися впродовж життя. слід осмислити і прийняти новий постулат педагогіки, що важливим є не те, як організовує вчитель діяльність, а те, як організовують її самі учні. Тому основний вектор педагогічної уваги має бути спрямований на перехід учнів до нової діяльності, яка постійно ускладнюється і набуває самостійного характеру. Кожен учитель має створити відповідні умови для самостійної організації навчальної діяльності, допомогти учням увійти в новий режим роботи, підтримувати й розвивати їх бажання вчитися. Тому актуальним стає формування самоосвітньої компетентності учнів у процесі навчальної діяльності. Самоосвітня компетентність формується з таких складових. 1. Навчально – організаційні уміння (працювати за алгоритмом, самостійно складати алгоритм, гігієна праці, самоконтроль, самооцінювання, уміння працювати в колективі). 2. Навчально – інформаційні уміння (робота з підручником, володіння різними способами читання, складання плану, рецензій, конспекту, уміння користуватися бібліотекою, проводити спостереження, експеримент). 3. Навчально – комунікативні уміння (володіння діалогічною мовою, уміння керувати увагою, володіння прийомами запам’ятовування інформації). 4. Навчально-інтелектуальні уміння (аналіз, синтез, означення понять, порівняння, класифікація, систематизація, узагальнення, абстрагування, уміння відповідати на запитання, виконувати творчі завдання). Виокремлюють чотири рівні самоосвітньої компетентності учнів:
сучасний випускник має бути здатний до саморозвитку та неперервної самоосвіти. Результатом самоосвітньої діяльності особистості є її саморозвиток та самовиховання, які сприяють самореалізації особистості як спеціаліста, громадянина. Тому важливо усвідомити що таке «самоосвіта», її основні риси. В педагогічній літературі зустрічається декілька означень поняття «самоосвіти». В.Оніщук, В.Бондаревський розглядають самоосвіту як вид самостійної роботи учнів, одну з форм пізнавальної діяльності. Психологи визначають самоосвіту як свідомий рух людини від того, ким вона себе усвідомлює, до того, ким вона прагне бути. Б.Райський вважає, що самоосвіта — це цілеспрямоване систематичне оволодіння знаннями та вміннями з власної ініціативи, засобом самостійної пізнавальної діяльності до його основного заняття. Український педагогічний словник дає таке визначення: „Самоосвіта — освіта, яку отримують в процесі самостійної роботи без проходження систематичного курсу навчання в стаціонарному навчальному закладі. Крім того, самоосвіта є невід'ємною частиною систематичного навчання в стаціонарних закладах, сприяє поглибленню, розширенню та більш міцному засвоєнню знань”. Отже, виходячи з цих означень, можна сформулювати основні риси самоосвіти:
Щоб створити відповідні умови для самореалізації та саморозвитку учнів через самоосвіту, слід передусім вивчити їхні реальні можливості: рівень навчальних досягнень, рівень потреби в досягненнях, рівень розвитку вмінь, потрібних для самостійного здобування знань, рівень самооцінки учнів, рівень розвитку вмінь до самоорганізації. З цією метою доцільно використовувати анкети, опитувальники для виявлення рівня розвитку ЗУН за даними самооцінок учнів, діагностичні контрольні роботи. Самоосвіта не може бути успішною, якщо не озброїти учнів системою вмінь та навичок навчальної праці. Від сформованості цих умінь значною мірою залежить навченість школярів, темпи переробки та засвоєння інформації і в кінцевому підсумку — якість їх навчання. Для формування навчально-пізнавальних умінь доречно використовувати пам'ятки «Як готуватися до уроку», «Як доводити теорему», «Як читати книгу», «Як підготувати реферат» тощо. Наступний етап роботи — це розробка інструментарію самоосвітньої діяльності Одним із прийомів навчання учнів працювати самостійно з новим матеріалом є складання опорних конспектів. Дуже часто трапляється так, що учень має дуже непогані теоретичні знання, але досить нескладні задачі викликають у нього труднощі. Трапляється це з різних причин і одна з них — в учня недостатній досвід самостійного розв'язування задач. Зазвичай більш підготовлені учні пропонують свій шлях розв'язання, або вчитель «підказує» хід розв'язання, а іншим не вистачає часу як слід над нею поміркувати, звернутися до додаткової літератури. Частково розв'язати цю проблему дозволяють завдання, розраховані на довгий строк . Такі завдання зазвичай дають на першому уроці теми й учні виконують упродовж вивчення теми. В домашню довгострокову роботу включено задачі на найбільш складні й важливі ідеї та методи курсу, демонструючи їх застосування в різних ситуаціях. Багато понять дано з випередженням — до ознайомлення з відповідними поняттями. Іноді це учням зрозуміло з умови задачі, іноді доцільно звернути на це їхню увагу, підкресливши на уроці той момент, коли ці завдання стають доступними. Доцільно включати й завдання, які потребують звернення учнів до додаткової літератури. Ще одним із прийомів залучення учнів до самоосвіти є проведення уроків-семінарів. Семінари передусім характеризуються двома взаємопов'язаними ознаками: самостійним опрацюванням учнями програмного матеріалу та обговоренням на уроці результатів їхньої пізнавальної діяльності. На цих уроках учні вчаться виступати з самостійними повідомленнями, дискутувати, відстоювати свою точку зору. Семінари сприяють розвитку пізнавальних та дослідницьких умінь учнів, зростанню культури спілкування. Більш поширені семінари-доповіді, семінари-конференції, семінари розв'язування задач. організовувати уроки-семінари доцільно в таких випадках:
Тему та мету семінару слід визначати заздалегідь, планувати його проведення, формулювати питання з даної теми, розподіляти завдання між учнями з урахуванням їхніх індивідуальних можливостей, добирати літературу, проводити групові та індивідуальні консультації, перевіряти конспекти. Отримавши завдання, учні за допомогою пам'яток оформляють результати самостійної роботи у вигляді конспектів, доповідей або рефератів. У ході семінарського заняття слід звертати увагу учнів на те, що потрібно записати в зошит, що треба запам'ятати, тощо. Питання семінару обговорюють у формі дискусії, повідомлень, доповідей рефератів тощо. Наприкінці уроку необхідно обов'язково оцінити підготовку учнів до семінару, підкреслити найбільш вдалі моменти, недоліки та шляхи їх подолання. Підготовку учнів до доповіді необхідно проводити в декілька етапів з урахуванням вікових можливостей учнів за наступною технологією (схема 5). Поточний моніторинг упродовж навчального року дає змогу відстежувати результати взаємодії вчителя з учнями в процесі організації самоосвіти та постійно її коригувати. Остаточна діагностика дає змогу виявити ефективність цієї роботи. Результатом такої роботи має стати випускник, готовий до самоосвіти, що сприятиме його саморозвитку та самовихованню, А це, в свою чергу, стане фундаментом його самореалізації та досягнення життєвого успіху. У працях О. Я. Савченко зазначено, що вміє вчитися той учень, який:
Особливої уваги потребує мотиваційний компонент уміння самостійно вчитися. Як відомо, мотиви спрямовують, організовують пізнання, надають йому особистісного значення. Внутрішня мотивація виникає поступово, у багатьох учнів вона нестійка і залежить від ситуації (цікаві завдання, розв'язання ситуативних завдань, змагальність, підтримка вчителя тощо). Мотиви вчіння в кожної дитини особистісні, індивідуальні. Працюючи з різними групами та окремими учнями, учителю необхідно бачити перспективи розвитку їхньої мотивації. Значущою для ефективної навчальної діяльності є мотивація, зумовлена інтелектуальною ініціативою та пізнавальними інтересами. Тому практична діяльність педагогів у процесі формування мотиваційної компетентності має будуватися на міжпредметній роботі, орієнтації на роботу в команді, індивідуалізації, проектно-зорієнтованій діяльності. Відповідні мотиваційні складові мають бути закладені та розвиватись передусім у початковій та середній школі. Саме там треба розвивати базові предметні вміння та вміння спільно розв'язувати проблеми. Щоб у процесі навчання відбувалося постійне нарощування самоосвітньої компетентності, необхідно забезпечити активну позицію учня в навчанні. Важливим та актуальним напрямом роботи є взаємодія загальної середньої освіти із медіа-освітою як особливим видом освіти. Необхідно враховувати її роль у формуванні інформаційної компетентності учнів. Саме медіа-освіта впливає на формування життєво важливих компетенцій:
Для формування оцінки рівня сформованості ключових компетентностей необхідно використовувати інтерактивні технології:
Інтерактивні технології дозволяють не тільки кількісно, з використанням 12-бальної системи оцінювання, а й якісно, включаючи самооцінку та зовнішню експертну оцінку, відслідковувати ключові компетентності. Особливої уваги потребує зміст варіативної складової. Факультативні та спецкурси мають доповнювати комплекс компетентностей інваріантної складової. Треба зазначити, що в педагогічному процесі багатьох навчальних закладів сьогодні гідне місце посідає метод проектів. І. Єрмаков, один із авторів практико-зорієнтованого посібника «Проектне бачення компетентнісно спрямованої 12-річної середньої школи», стверджує, що «…метод проектів є одним із провідних засобів перетворення школи навчання у школу життя, оволодіння учнями навичок планування власної діяльності, навичок вибору засобів та шляхів її здійснення, формування та активізації життєвого досвіду учнів. Діяльність за проектом допомагає учню включитися в активну соціальну дію… Проект — це результативна дія». Слід відзначити позитивне:
У процесі роботи над проектом створюються умови, за яких учень може самостійно здобувати знання чи застосовувати придбані раніше, причому замість дій за зразком в основному виступають пошукові й дослідницькі дії. Основний акцент робиться на творчий розвиток особистості. Учень не тільки має засвоїти необхідні знання й уміння, а й навчитися шукати і знаходити об'єкти їх практичного застосування. Усе зазначене, у першу чергу, присутнє саме в роботі з творчим проектом. Таким чином, мета творчих проектів - сприяти самостійному формуванню інтелектуальних, спеціальних і загальнокультурних знань і вмінь учнів, сприяти розвиткові таких умінь, як ініціатива, співробітництво, навички роботи в колективі, логічне мислення, бачення проблем і прийняття рішень, одержання і використання інформації, самостійне навчання, планування, розвиток комунікативних навичок. Це ще раз підтверджує, що метод проектів орієнтований на творчу реалізацію особистості. Саме такий урок і є особистісно зорієнтованим. Мета особистісно зорієнтованого уроку створення умов для розвитку пізнавальної діяльності. Засоби для досягнення цієї мети:
Найвищі можливі освітні результати виникають тільки тоді, коли будь-які впливи вчителів, вихователів, школи в цілому збігаються із власними зусиллями школяра в освоєнні навчальної діяльності, з його активністю щодо «освіти» себе. Саме тому одна з важливих задач школи полягає в тому, щоб формувати сприйняття дитиною освітнього процесу не тільки як зовнішньої стосовно її діяльності, а і як результату своєї власної діяльності, турботи, особистої відповідальності за створення, розвиток себе, своєї індивідуальності. Один із можливих шляхів сприяння цьому - залучення самих учнів у оцінку своєї навчальної діяльності. Самоконтролем називають особливі дії, предметом яких є власні стани та властивості людини як суб'єкта діяльності та спілкування. Необхідно підкреслити, що першою важливою умовою навчання школярів самоконтролю є установка вчителя на його здійснення. Тому спонукання їх до самоконтролю важливе на всіх етапах самостійної роботи (орієнтовному, виконавському, заключному). Інша важлива умова розвитку індивідуальності учнів - цілеспрямоване формування у школярів спеціальних навичок самоконтролю на різних навчальних предметах. Така робота повинна починатись учителями вже в початкових класах. Невисокий рівень самоконтролю учнів є наслідком того, що на уроках багато хто з них фактично не навчаються цьому. Тим часом самоконтроль необхідний на різних етапах навчального процесу, і, відповідно, на різних етапах уроку учнів треба йому навчати.
Принцип систематичності навчання виявляється багатогранно, оскільки в навчальному процесі взаємодіють системи різної структури. Однією зі структурних підсистем процесу навчання є домашня робота учнів, яка теж має будуватися системно та цілеспрямовано. Слід пам’ятати про різнопланові функції домашньої роботи учнів:
Процесуальний компонент навчальної діяльності учнів спрямовується на формування в учнів різноманітних способів навчальної діяльності. Система домашніх завдань має передбачати засвоєння цих способів, а для цього вчитель має орієнтуватись на алгоритми, правила виконання навчальних завдань тощо. Домашня робота ― це самостійна робота учня. У самостійній роботі учень має навчитись виконувати всі операції, які він спочатку виконував під керівництвом учителя, а тепер має повторити їх стосовно себе (ставити мету, планувати, контролювати, оцінювати). Отже, самостійна робота учнів ― багатогранна педагогічна категорія, яка підлягає відповідній класифікації. Школа повинна не тільки озброїти учнів знаннями, уміннями й навичками, а й навчити самостійно здобувати ці знання, творчо застосовувати їх на практиці. Досягти цього допомагає реалізація всіх принципів навчання і, зокрема, принципу систематичності навчання, бо, як відомо, успіх будь-якої діяльності зумовлюється її цілеспрямованістю, упорядкованістю, послідовністю. Одним із напрямків реалізації компетентнісного підходу до навчання є викристання робочих зошитів з друкованою основою, які містять різнорівневі завдання. Викристання диференційованих дидактичних завдань під час контролю сприяє формуванню компетенності саморозвитку і самоосвіти (підсилення мотивації навчання: формування інтересу до навчання, ситуацій цікавості; пізнавальної новизни; навичок самостійної роботи і самоконтролю, розвитку відповідальності за свої знання;); комунікативної (застосування колективних форм контролю; створення ситуацій емоційно-моральних переживань, розвиток навичок взаємоконтролю); інформаційної компетентності (осмислення інформації, одержаної під час навчання, формування відповідальності учнів за зроблений вибір рівня складності завдання під час навчання); соціальної (створення ситуації вибору рівня складності завдання під час контролю). Все вище зазначене змушує учня аналізувати й оцінювати власні здібності і можливості, рівень підготовки, що допоможе школі позбутися від необхідності учити всіх однаково, підсилить гуманістичну спрямованість освіти, дозволить вирішити проблему компетентнісного підходу до навчання. Організація контролю знань учнів повинна бути такою, щоб учитель, виявляючи знання школярів, одночасно керував і розумовим розвитком учнів і формуванням ключових компетентностей. Організація різних форм контролю за навчально-пізнавальною діяльністю (фронтального, групового, індивідуального, а також з метою само-, і взаємоконтролю) дозволяє максимально розвивати соціальні компетентності, комунікативні, інформаційні, саморозвитку і самоосвіти. Організація різних форм контролю дозволяє більш ефективно здійснювати його, якщо учням пропонуються різнорівневі дидактичні завдання. Оцінку своїх знань учень здійснює в результаті порівняння з опорою на навчальний матеріал і власний досвід з метою подальшого самостійного виправлення зробленої ним самим помилки, яка в певній мірі була самостійно усвідомлена. Самостійна оцінка учня не може бути постійною, вона має змінюватися в залежності від обставин. Дані психологів свідчать: якщо самооцінка дитини оптимальна, тоді вона сприяє саморозвитку і самореалізації, низька ж самооцінка є могутнім гальмом самореалізації. Виконання завдань у робочому зошиті на друкованій основі, дисциплінує думку і мову учня, дозволяє їм запам'ятовувати й узагальнювати матеріал, що вивчався. Варто звернути увагу на те, що вчитель, організуючи контрольно-узагальнюючий урок, співвідносить результати, що досягаються учнями, переважно з їхніми розумовими здібностями, не приймаючи в розрахунок самооцінку дитини, його власні уявлення про характер і рівень реалізації своїх можливостей у різних навчальних ситуаціях. Між тим від цих уявлень залежить ступінь упевненості учня у своїх силах, усвідомлення результату як успіху чи неуспіху, відношення до помилок, вибір рівня складності завдання для його розв’язання та низка інших найважливіших моментів навчальної діяльності, в яких відбиваються вже не розумові здібності самі по собі, а особистісний фактор, що впливає на процес засвоєння знань і формування компетентностей. Таким чином, використання різнорівневих (диференційованих завдань) під час контролю ― забезпечує ефективність навчального процесу для різних груп учнів шляхом організації пізнавальної діяльності школярів за умов врахування індивідуальних відмінностей, рівнів навченості, темпів працездатності, а також передбачає структурування змісту навчального матеріалу, добір форм, прийомів і методів навчання відповідно до цих особливостей; створення ситуації вибору, тобто диференціація передбачає сукупність організаційних рішень, засобів і методів які сприяють формуванню ключових компетентностей під час контрою. Отже, робочий зошит з друкованою основою, який містить різнорівневі завдання, та контрольно-узагальнюючий урок-гра можно використовувати як компонент інструментарію для формування і розвитку ключових компетентностей школярів під час навчння. |
|
Потрібно, щоб усі учні вже з самого початку ясно «Проблема формування мотивації навчальної діяльності школярів за сучасних умов» |
Бондарчук Анастасія Олександрівна Основне її призначення бачиться у формування особистості випускника: особистості самостійної, творчої, підготовленою до рішення важливих... |
|
Одним із найперспективніших шляхів розвитку творчої активності учнів,... Нтерактивне навчання – це шлях формування творчої особистості, створення сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу дитини,... |
Н. В. Бугайчук методист лабораторії виховної роботи ЧОІПОПП Від створення умов сприятливих для творчої діяльності до співробітництва педагога і дітей, та до самостійної творчості, яка і формує... |
|
Психокорекційні навчальні ігри як спосіб формування мотивації навчання На особливу увагу заслуговують дослідження А. К. Маркової, А. Б. Орлова, Т. А. Матіс, які сформулювали основні особливості даної... |
Виховання найбільш діалектична і найбільш суперечлива сфера педагогічної... Виникла соціальна потреба у формуванні творчої особистості майбутнього спеціаліста, який би зміг розв’язувати як щоденні, так і масштабні... |
|
Комунальний дошкільний навчальний заклад (яслі-садок) «Ладушки» комбінованого типу Художньо естетична лінія розвитку дитини – одна із головних у сучасній дошкільній освіті оскільки є невід’ємною складовою формування... |
«Підвищення зацікавленості та мотивації навчання учнів 5 – 6 класів... Виховного процесу покликана сприяти формуванню та розвитку творчої особистості, яка спроможна повноцінно реалізуватися в житті. Для... |
|
Модель і структура роботи над науково-методичною проблемою ... |
Стимулювання мотивації педколективу Вплив мотивації діяльності працівників як фактору успішності управлінської діяльності. Шляхи розвитку і реалізації творчої індивідуальності... |