Принципи побудови дієтичного харчування
Ожиріння - це хронічне захворювання, яке потребує комплексу лікувально-профілактичних заходів корекції маси тіла за допомогою раціонального режиму харчування (головний засіб), підвищення фізичної активності та застосування специфічних медпрепаратів.
Основним принципом лікування ожиріння є регулювання енергетичної цінності раціону. Складаючи дієтичну програму, необхідно враховувати такі фактори, як ступінь ожиріння, вік, тривалість підвищення маси тіла, місця відкладання жиру, харчові звички, домінуючі харчові продукти і страви у раціоні, режим харчування та споживання алкоголю.
П ринципи побудови дієтичного харчування при ожирінні зводяться до наступного: призначення малокалорійної (редукуючої) дієти; обмеження в раціоні вуглеводів, які швидко перетворюються в організмі у жир, та жирів тваринного походження і збільшення рослинних; призначення малокалорійної, але значної за об'ємом їжі (сирі овочі, фрукти); багаторазове (до 6 разів на добу) харчування без продуктів, що збуджують апетит (гострі приправи, прянощі тощо); зменшення кількості рідини і солі в їжі; використання у харчуванні розвантажувальних днів.
Домінуючим принципом дієтотерапії є значне обмеження енергетичної цінності (ЕЦ) раціону. Як правило, за вираженого ожиріння ЕЦ харчового раціону знижують на 40% від фізіологічної норми, а залежно від ефективності лікування ЕЦ зменшують до 30% або збільшують до 50%.
Обмеження стосується в першу чергу простих вуглеводів, що не містять життєво необхідних речовин і можуть бути повністю вилучені з дієти хворого без загрози здоров'ю (цукор, тістечка, цукерки тощо). У випадку коли хворі не можуть обійтися без солодощів, можна використовувати замінники цукру. Паралельно з цим необхідно істотно зменшити вживання складних вуглеводів, які містяться у хлібобулочних виробах, картоплі, кашах та стравах з борошна, тому що крохмаль, який надходить в організм у складі цих продуктів, перетворюється в жир і сприяє ожирінню.
Харчові продукти, що містять значну кількість білків (м'ясо, риба, яйця, свіжий сир), необхідно вживати в достатній кількості. Білки необхідні хворому ожирінням для синтезу ферментів, що окислюють жири в організмі. Окрім тваринних білків, до складу харчового раціону необхідно вводити достатню кількість білків рослинного походження, основним джерелом яких є страви з квасолі, гороху, сочевиці, сої тощо.
Хворим на ожиріння непотрібно значно обмежувати кількість жирної їжі, тому що жири за даної патології позитивно впливають на зниження маси тіла хворих. Цей ефект досягається за рахунок стимуляції ними ліполітичних ферментів, які сприяють окисленню жирів, що уже накопичилися в організмі. Краще знижують масу тіла молочні жири (вершки) та рослинні олії. Тому таким людям під час лікування ожиріння бажано вживати щодня 70-105 г жирів, 20-25 г з яких становлять рослинні олії. Необхідно підкреслити, що жирна їжа забезпечує триваліше відчуття ситості, тобто зменшує апетит. Окрім цього, харчові жири пригнічують секрецію інсуліну, який прискорює перетворення вуглеводів у жири. Отже, як не дивно, жирна їжа позитивно впливає на обмін жирів в організмі хворого ожирінням.
Хворим на ожиріння необхідно істотно обмежити вживання цукерок, шоколаду, морозива, кондитерських виробів, картоплі, дині, груш, абрикосів, винограду, мандаринів, персиків, апельсинів та інших солодощів, вилучити спеції, прянощі, м'ясні бульйони, грибні та рибні відвари, що посилюють апетит. З цією ж метою слід надавати перевагу відварним стравам. Їжу потрібно готувати без солі, незначно підсолюючи уже готові страви (не більше 5 г/добу).
Категорично забороняються солодкі напої, пиво та алкоголь. Із напоїв краще вживати чай, чай з молоком, неміцну каву, томатний сік, фруктово-ягідні соки з кислих сортів ягід і фруктів, лужні мінеральні води (Поляна Квасова, Боржомі, Плосківська, Поляна Купель, Лужанська №1) або настій шипшини. Загальна кількість випитої рідини (разом з рідкими стравами, молоком тощо) має становити до 5 склянок на день.
Рекомендується вводити в раціон молоко, молочні продукти і страви з них (молоко, кефір, вершки, знежирений сир до 100-200 г на день).
Обов'язковою складовою добового раціону хворих на ожиріння є сирі фрукти і ягоди (яблука, лимони, червона смородина, аґрус тощо) до 200 г на день або у вигляді компотів без цукру.
Особам з ожирінням рекомендується вживати чорний, білково-пшеничний, білково-вівсяний хліб (150 г на добу); супи на овочевому відварі або слабкому м'ясному, рибному, грибному бульйоні (не більше тарілки); страви з м'яса (яловичина, нежирна баранина чи свинина) у відвареному, заливному вигляді до 150 г на день, нежирну птицю, кролика, дієтичні сосиски; страви з нежирних сортів риби (судак, щука, сазан та ін.), бажано відварені або заливні; яйця (1-2 шт. на добу).
Добовий раціон повинен містити не менше 400-500 г білкових продуктів (м'ясо, риба, сир), страви з овочів і листяної зелені (капуста), редиска, огірки, кабачки, томати сирі, варені або печені, а також страви з картоплі, буряка, моркви (не більше 200 г на день).
Принципи побудови лікувального режиму
Для лікування ожиріння нині запропоновано значну кількість дієт з різною енергетичною цінністю та хімічним складом залежно від ступеня обмеження. Але ефект від їх використання дуже незначний. Наприклад, лише один хворий із десяти, що досяг "успіху" на низькокалорійній дієті, утримує необхідну масу тіла протягом двох років, один із п'ятдесяти - протягом семи і тільки один із 250 утримує її триваліший термін.
Доцільно розпочинати лікування ожиріння з призначення редукованого харчового раціону, але без надмірного обмеження його енергетичної цінності [1, 14] - від 700 до 1800 ккал.
Таким вимогам відповідає основна дієта № 8, яка найчастіше рекомендується для використання в умовах санаторно-курортного лікування, а також для проведення терапії ожиріння амбулаторно.
Лікування дієтами з позначкою ЕЦ необхідно проводити під постійним контролем маси тіла. Якщо хворий задовільно переносить дієту, то даний раціон призначається доти, поки продовжується зменшення маси тіла. Як тільки припиняється зменшення маси тіла, хворого необхідно переводити на суворіший варіант дієти (700-800 ккал).
Під час призначення малокалорійної дієти необхідно керуватися правилом - не розпочинати лікування з найсуворіших дієт, бо у перші дні лікування зменшення маси тіла проходить особливо інтенсивно за рахунок виділення значної кількості рідини.
Показником правильного лікувального режиму має бути не тільки зменшення маси тіла, а й покращання загального самопочуття, підвищення нервово-м'язового і психічного тонусу.
Усім огрядним та схильним до повноти людям необхідно відмовитися від шкідливої звички відпочивати зразу ж після прийому їжі.
Позитивний результат спостерігається під час поєднання дієти і фізичного навантаження, який супроводжується не тільки втратою жиру, а й збільшенням активної м'язової тканини.
Під час лікування ожиріння неможливо визнати доцільним повне голодування протягом 1-2 тижнів з уживанням лише лужних мінеральних вод.
Поєднання ожиріння з подагрою, атеросклерозом, хронічним холангітом вимагає повного виключення з дієти м'ясних і рибних бульйонів та ліверних виробів. М'ясо і рибу вживають переважно у вареному вигляді. Замість м'ясних і рибних страв частіше використовують страви з нежирного сиру, обмежуючи загальну кількість білка в раціоні. Якщо ожиріння поєднується з шлунково-кишковими хворобами (гастрит, коліт), то з дієти доцільно виключити овочі з грубою рослинною клітковиною. Овочі та зелень необхідно вживати у вареному і протертому вигляді. М'ясо, птицю і рибу (нежирні сорти) вживають вареними чи у вигляді парових котлет. Рекомендуються компоти, киселі та білий хліб учорашньої випічки.
Усілякі "суперспалювачі жиру", які містять антраценпохідні проносної дії, мають досить вагомі протипоказання. Окрім того, після закінчення курсу хворий не лише відновлює первинну вагу, а й набирає кілька додаткових кілограмів, тому користуватися ними небажано і небезпечно. Таким чином, медикаментозна терапія ожиріння відіграє другорядну роль, незважаючи на те що останнім часом з'явилися нові лікарські форми (орлістат, сибутрамін), які ліцензовані у багатьох країнах світу для лікування ожиріння. Проте зазначені ліки не знайшли широкого застосування через їх дорожнечу і побічну дію.
Окрім основної дієти, що рекомендується під час лікування ожиріння, доцільно періодично, приблизно щотижня, проводити один або два розвантажувальних дні з обмеженою енергоцінністю раціону.
За хімічним складом харчових продуктів, що споживаються у розвантажувальні дні, вони поділяються на білкові (сирні, молочні, м'ясні, рибні), вуглеводні (цукрові, картопляні, яблучні, огіркові тощо), жирові (вершкові) та комбіновані. Із перелічених найефективнішими є огірковий, яблучний, м'ясний, молочний та вершковий розвантажувальні дні.
За незначного фізичного навантаження рекомендуються м'ясні розвантажувальні дні - 280-350 г відвареного м'яса без солі з овочевим (краще капустяним) гарніром; сирні - 500-600 г сиру з 2-3 склянками чаю чи кави з молоком без цукру. У вільні від роботи дні доцільно призначати такі розвантажувальні дні, як яблучні (1500 г яблук), кавунні (1,5-2 кг м'якоті кавуна), кефірні (1,5 л), молочні (5-6 склянок), вершкові (200-400 г вершків). Їжа розподіляється рівномірно протягом доби на 5 прийомів.
Вагомі позитивні результати спостерігаються у бажаючих схуднути під час використання різних лікарських рослин (пророщене зерно, насіння тощо). 2-4 ст. л. пророслого насіння соняшника, зерен пшениці, вівса, жита, ячменю на сніданок - чудовий засіб корекції обмінних процесів, різних патологій і маси тіла. Але таке споживання повинне бути тривалим, з тим, щоб закріпити результати і забезпечити організм необхідними вітамінами, мінеральними сполуками та енергією.
Необхідно відмітити, що добрими регуляторами обмінних процесів є плоди аґрусу та шовковиці, суниця лісова, коріння кульбаби, цикорію, лопуха, оману, морська капуста, спіруліна тощо. Для профілактики та лікування ожиріння використовують також продукти, які містять йод: морську капусту та інші морські водорості; плоди аронії чорноплодої, горобини звичайної, журавлини; коренеплоди буряка, усі сорти капусти, салатів тощо.
З метою оцінки ефективності лікування необхідно стежити не тільки за динамікою маси тіла, а й за біохімічними показниками крові, що характеризують ліпідний обмін хворого, у зв'язку з чим лікування повинно проводитися під контролем лікаря в стаціонарі чи поліклініці.
Таким чином, ожиріння - це медико-соціальна проблема, яка зумовлена сумісною дією таких факторів, як стан харчування, дотримання здорового способу життя, традицій у харчуванні тощо, що вимагає не тільки пропагування принципів здорового харчування, а й проведення національної політики в галузі продовольчого законодавства.
Ожиріння – це медико-соціальна проблема
В економічно розвинутих країнах майже 50% населення має надмірну масу тіла, при цьому у 30% з них спостерігається ожиріння. Серед дорослого населення США число осіб з ожирінням зростає на 8% кожних 10 років. За прогнозами дослідників, якщо ожиріння зростатиме такими ж темпами, то до 2230 р. все населення США буде мати надмірну вагу.
Серед працездатного населення України ожиріння виявляють майже в 30% випадків, а надмірну масу тіла має кожний четвертий мешканець. Характерні для сучасного суспільства малорухомий спосіб життя, нераціональне харчування зі збільшенням кількості рафінованих продуктів, постійні психологічні стреси призводять до росту частоти ожиріння серед осіб будь-якого віку, особливо молоді.
Ожиріння - одна з найскладніших медико-соціальних проблем сучасності. Широке розповсюдження, тісний зв'язок із способом життя і надзвичайно висока смертність від його наслідків вимагають об'єднання зусиль лікарів різних спеціальностей, а також органів охорони здоров'я з метою своєчасного виявлення та здійснення широкомасштабних профілактичних і лікувальних заходів.
Ожиріння входить до складу метаболічного синдрому - симптомокомплексу поєднаних між собою патологічних станів (інсулінорезистентності, порушення вуглеводного і ліпідного обміну, артеріальної гіпертензії). Синдром не вважається окремим діагнозом або нозологічною формою, однак має важливе значення для прогнозу та терапії основного захворювання. R. De Fronzo порівняв цей стан з айсбергом: на його поверхні лежать клінічні прояви - цукровий діабет (ЦД), ішемічна хвороба серця (ІХС), артеріальна гіпертензія (АГ), ожиріння, які зазвичай і потрапляють у поле зору лікарів, а в основі - комплекс метаболічних розладів, зумовлених інсулінорезистентністю - станом, що передує розвитку хвороби.
Поширеність, класифікація, принципи профілактики та лікування ожиріння
Ожиріння - хронічне рецидивуюче захворювання, що характеризується надмірним нагромадженням жирової тканини в організмі.
ВООЗ розглядає ожиріння як епідемію, що охопила мільйони людей: за даними, наведеними на Х Міжнародному конгресі з ожиріння (Сідней, вересень 2006 р.), у світі зареєстровано понад 250 млн хворих на ожиріння.
На сьогодні в більшості країн Західної Європи ожирінням (ІМТ > 30 кг/м2) страждає від 10 до 25% населення, у США - від 20 до 25%. Надмірну масу тіла (ІМТ > 25 кг/м2) в індустріально розвинутих країнах, окрім Японії та Китаю, має близько половини населення.
У багатьох країнах світу за останні 10 років захворюваність на ожиріння збільшилася в середньому вдвічі. Розрахунки експертів ВООЗ засвідчують, що до 2025 р. число хворих на ожиріння в світі становитиме 300 млн осіб. Відзначається збільшення кількості осіб із ожирінням серед дитячого населення.
Значимість проблеми ожиріння визначається загрозою інвалідизації пацієнтів молодого віку і зменшенням загальної тривалості життя в зв'язку з розвитком тяжких супутніх захворювань.
До хвороб, що супроводжують ожиріння, відносять цукровий діабет 2 типу, АГ, дисліпідемію, атеросклероз і пов'язані з ним захворювання, синдром нічного апное, гіперурикемію, подагру, репродуктивну дисфункцію, жовчнокам’яну хворобу, остеоартрити, онкологічні захворювання (у жінок - рак ендометрію, шийки матки, яєчників, молочних залоз, у чоловіків - рак простати; рак прямої кишки в осіб обох статей), варикозне розширення вен нижніх кінцівок, геморой.
Супутні захворювання, особливо серцево-судинні, як правило, розвиваються у хворих на ожиріння в молодому віці. Ймовірність їхнього розвитку зростає зі збільшенням маси тіла.
Ризик розвитку супутніх захворювань визначають також особливості відкладення жирової тканини. Найбільш несприятливим для здоров'я вважається абдомінальний тип ожиріння, який поєднується з комплексом гормональних і метаболічних порушень.
Ожиріння - гетерогенне захворювання
До факторів, які визначають розвиток ожиріння, належать:
• генетичні;
• демографічні (вік, стать, етнічна приналежність);
• соціально-економічні (освіта, професія, сімейний стан);
• психологічні;
• поведінкові (харчування, фізична активність, алкоголь, паління, стреси).
Визначальними серед цих чинників вважають переїдання, надмірне споживання жирної їжі в поєднанні з низькою фізичною активністю в осіб зі спадковою схильністю до розвитку ожиріння.
Ожиріння - результат тривалого порушення енергетичного балансу, коли надходження енергії в організм перевищує його енергетичні витрати. Важливою складовою механізмів патогенезу ожиріння є власне жирова тканина, яка володіє ендо-, ауто- і паракринною функціями.
Речовини, що виділяються жировою тканиною, володіють різноманітною біологічною дією і можуть впливати на активність метаболічних процесів у тканинах і різних системах організму як безпосередньо, так і опосередковано через нейроендокринну систему, взаємодіючи з гормонами гіпофіза, катехоламінами, інсуліном.
Жирова тканина виділяє:
• лептин;
• фактор некрозу пухлин-? (ФНП-?);
• інтерлейкін-6;
• вільні жирні кислоти (ВЖК);
• протеїн, який стимулює ацетилювання;
• інгібітор активатора плазміногену-1 (ІАП-1);
• трансформуючий фактор росту В;
• ангіотензиноген.
Жирова тканина також містить важливі регулятори ліпопротеїнового метаболізму: ліпопротеїнову та гормоночутливу ліпазу; протеїн, який переносить ефіри холестерину.
На функцію жирової тканини, в свою чергу, впливають катехоламіни, кортикостероїди, інсулін. Велике значення в регуляції енергетичного обміну має система ЦНС: гіпоталамус - жирова тканина, ключовою ланкою якої є лептин. Вважається, що функція лептину скерована здебільшого на збереження запасів енергії, тобто на адекватність нагромадження жиру. Лептин також розглядається як інтегратор нейроендокринних функцій.
Ожиріння характеризується гіперлептинемією, яка вважається наслідком резистентності до дії лептину. Ймовірно, що жирова тканина як ендокринний орган здійснює адіпостатичну функцію, а за умов тривалого позитивного енергетичного балансу і збільшення маси тіла розвивається стан дисфункції жирової тканини, підсилюється її секреторна функція, що призводить до розвитку порушень метаболізму, супроводжуючих ожиріння.
|