МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ МЛИНІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИЙ КОЛЕДЖ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ЛЕКЦІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ З ДИСЦИПЛІНИ
|
|
Скачати 1.39 Mb.
|
|
Тема 2. Маркетингове середовище. Менеджмент як система План 1.Маркетингове середовище підприємства. 2.Тенденції макромаркетингового середовища. 3.Поняття мікросередовища. 4.Співпраця підприємства із силами мікросередовища. 5.Менеджмент як система. Рекомендована література 1. Н.М.Роздайбіда та інші. Маркетинг. Навчальний посібник. Київ. «Аграрна осіта». 2011 р. стор.13-22. 2. Сирота В.Г. Менеджмент. Навчально-методичний посібник з контрольними завданнями. – 2003р., с. 8-10. 3.О.М.Гірняк та інші. Менеджмент: теоретичні основи і практикум. Навчальний посібник для студентів. К.: “Магнолія плюс”, 2000, 2003 р.р. стор.14-22. 4. В.В.Липчук, А.П.Дудяк, С.Я.Бугіль. Маркетинг: основи теорії та практики. Навчальний посібник. - Львів: „Новий Світ - 2000”; „Магнолія плюс”. – 2003. 19-25. 5.За ред. Михайлова С.І. Менеджмент. Навчальний посібник. – Вінниця: „Нова книга”, 2006 р., с.33-44. Основні поняття та положення теми: маркетинг, маркетингове середовище, маркетингове середовище, постачальники, конкуренти, контактні аудиторії, менеджмент, елементи менеджменту, менеджмент як система. 1. Маркетингове середовище підприємства Кожна фірма діє в сукупності системи, яка визначається багатьма параметрами, і здійснює безпосередній як передбачуваний, так і непередбачуваний вплив на його функціонування, стан та перспективи. Це середовище, за висловом Ф. Котлера, настільки мінливе і не передбачуване, що може піднести як сюрпризи, так і важкі удари. Ф. Котлер визначає маркетингове середовище як сукупність факторів, які впливають на спроможність підприємства розвивати і підтримувати відносини вигідного співробітництва з цільовими клієнтами. Маркетингове середовище постійно змінюється: ринкові можливості й загрози виникають, змінюються й зникають, тому для підприємства є дуже важливим, вчасно розпізнавши ринкові можливості й загрози, розвивати можливості і знешкоджувати загрози. Маркетингове середовище підприємства - це сукупність чинників, які впливають на маркетингову діяльність підприємства, його маркетинговий розвиток та взаємовідносини зі споживачами. Маркетингове середовище — це сукупність факторів та елементів, під впливом яких визначається предмет і об'єкт маркетингу, створюється система мають безпосереднє відношення до фірми, формуючи тим самим результати її діяльності. Маркетингове середовище складається з макромаркетингового і мікромаркетингового середовища. Маркетингове макросередовище - сукупність чинників, які здійснюють зовнішній непрямий вплив на маркетингову діяльність підприємства, але ним безпосередньо не контролюються. Маркетингове мікросередовище - частина середовища, в якому фірма безпосередньо функціонує в процесі маркетингової діяльності. Зміни в маркетинговому середовищі сприяють зростанню ринку в визначають певні можливості та загрози для підприємства. Це зумовлює необхідність систематичного відстеження цих змін. Сам процес постійного спостереження за змінами в маркетинговому середовищі, накопичення та аналіз отриманої інформації для виявлення і подальшого тлумачення можливих тенденцій називається вивченням маркетингового середовища. Його основна мета полягає у тому, щоб на підставі визначення стану і перспектив розвитку середовища взаємоузгодити вплив середовища, наявні й потенційні потреби цільового ринку, мету та можливості підприємства. 2. Тенденції макромаркетингового середовища Тенденції макромаркетингового середовища виявляють досліджуючи п'ять груп чинників. До них належать: соціальні, економічні, технологічні, конкурентні та політико-правові. Вони здійснюють значний, хоча й опосередкований вплив на життя і купівельну поведінку споживачів і маркетингову діяльність підприємства. Дослідження маркетингового макросередовища повинно бути спрямованим на виявлення нової філософії споживання, впровадження технологічних досягнень та інші напрямки. Вони найбільше впливають на споживачів і на підприємства, які діють в ринковому просторі. Зважаючи на достатню загальну оцінку мікросередовища в літературі з маркетингу, автори вважали за доцільне звернути увагу на особливості його в народногосподарському комплексі, де подібні дослідження відсутні. 3. Поняття мікросередовища Внутрішнє середовище маркетингу (мікросередовище) — це частина маркетингового середовища, яка знаходиться в середині підприємства і контролюється ним. Стосовно аграрних формувань мікросередовище — це, переважно, партнерське середовище, суб'єкти якого мають безпосереднє відношення до підприємства, знаходяться з ним у взаємозв'язку і взаємозалежать одні від інших. Мікросередовище викликає особливий інтерес для кожного з них, оскільки безпосередньо формує рівень економічних показників, насамперед фінансових, зокрема прибутку. Саме з дією цих об'єктів пов'язані перспективи агроформування. Поряд з тим, аграрне формування зацікавлене і в ефективній роботі суб'єктів мікросередовища, оскільки їх стабільна і ефективна діяльність є гарантією ефективної роботи самого агроформування. Аналіз мікросередовища (ВСМ) є найбільш важкою задачею. Тому що потрібно досліджувати всі сфери діяльності, які забезпечують нормальну роботу підприємства, тобто провести ситуаційний аналіз. Метою дослідження ВСМ є виявлення сильних і слабких сторін підприємства. ВСМ визначає можливості ефективного функціонування, але воно може бути джерелом проблем і навіть ліквідації підприємства в тому випадку, якщо ВСМ не забезпечує необхідних умов комплексного використання концепції маркетингу.   Елементами мікросередовища підприємств усіх зокрема є: - вище адміністративне керівництво (правління спілки селян, кооперативу, голова селянського (фермерського) господарства, тощо); служби і відділи обліково-технологічного взаємозв'язку (служба обліку, постачальників, ремонту і встановлення обладнання тощо);служби і відділи наукових та конструкторських розробок (НДС, проектно технологічне бюро); служби маркетингу і постачання (служба маркетингу, відділ матеріально-технічного постачання і збуту).Від раціональної організації відділів і служб мікросередовища залежать успіхи або невдачі на шляху економічних ринкових реформувань. 4. Співпраця підприємства із силами мікросередовища Мікросередовище, поряд з внутрішнім маркетинговим середовищем, становлять: конкуренти; клієнти; постачальники; посередник контактні аудиторії. Конкурентами товаровиробників виступають різні формування державні, колективні чи приватні. Проте, в умовах дефіциту сільськогосподарської продукції, загрозу конкретному підприємству створюють лише ті формування, які знаходяться в одній з ним сировинній зоні, тобто збувають продукцію тими ж каналами. Саме дія цих підприємств може привести до необґрунтованих перевитрат, пов’язаних із додатковими затратами на транспортування продукції. Клієнтами фірми, незалежно від сфери діяльності, можуть б; окремі особи, організації, підприємства різних форм власності, державні установи як вітчизняні, так і зарубіжні. За Котлером, фірма може діяти на п'яти ринках: споживчому; ринку виробників; ринку проміжних продавців; ринку державних установ та міжнародному ринку. Основними клієнтами підприємств є населення, включаючи працівників підприємств, переробні підприємства, проміжні продавці (споживча кооперація), закордонні покупці. Постачальники відіграють особливу роль у формуванні економі1 політики та економічного становища фірми. Вони направляють зусилля на те, щоб забезпечити фірми матеріальними ресурсами та давати певні матеріальні послуги. Для аграрних підприємств, наприклад, особливе значення мають такі постачальники, як підприємства «Украгротехсервісу»,«Украгрохіму», “Укрзооветпромпостачу» та інші. Не менш важливими є і підприємства, які надають сервісні послуги,зокрема «Украгропроммашу», «Укргрунтозахисту» та інші. Контактні аудитори утворюють групи, що виявляють інтереси діяльності фірми і можуть вплинути на досягнення поставлених цілей. Виділяють такі контактні групи: внутрішні контактні аудиторії фінансові контактні аудиторії; контактні аудиторії державних установ; контактні аудиторії засобів масової інформації; контактні аудиторії груп громадської дії; контактні аудиторії публіки — лідери громадської думки. Фірма повинна безпосередньо працювати з різними контактними групами, виробляти відповідну стратегію поведінки: заохочуючи до роботи одних і звана вказівки та зауваження інших. 5. Менеджмент як система Менеджмент можна розглядати як єдине ціле, що складається з елементів (частин). І такими частинами є цілі і принципи менеджменту, функції, методи менеджменту, курси менеджерів, структура управління бізнесом, техніка і технологія управління, інформація в менеджменті. Сучасна система поглядів на управління відома як "тиха управлінська революція", тому що вона не руйнує ті системи і методи менеджменту, які уже склалися, а постійно доповнює їх та пристосовує до нових умов. Її початок співпадає зі вступом розвинутого суспільства в інформаційну стадію. На зміну старому, традиційному напряму в менеджменті приходить новий індивідуально-інформаційний. Нова філософія управління заснована на системно-ситуаційному підході. Основні складові успіху лежать не в середині, а на зовнішній стороні того чи іншого суб'єкта господарювання (фірми). Успіх залежить від того, наскільки вдало фірма пристосовується до зовнішнього середовища. Ситуаційний підхід є відповідь на вплив зовнішнього середовища. Організаційні механізми пристосовуються до виявлення нових проблем і прийняття нових рішень. Правильно спроектований процес управління забезпечує успіх організації. Для того, щоб цей процес правильно спроектувати, необхідно знати його внутрішню структуру. Об’єктивну необхідність управління будь-яким суб’єктом господарювання зумовлено процесами поділу праці у виробництві чи в іншій діяльності. Розрізняють 2 форми поділу праці: горизонтальну і вертикальну. Горизонтальна – це поділ праці через поділ трудових операцій на окремі завдання. Результатом горизонтального поділу праці є формування підрозділів підприємства, які виконують певні частини загального трансформаційного процесу. Оскільки роботу на підприємстві (фірмі) поділено між окремими підрозділами та окремими виконавцями, хтось має координувати їх дії, щоб досягти загальної діяльності. Тому виникає потреба у відокремленні управлінської праці від виконавчої. Отже, необхідність управління пов'язана з процесами поділу праці на підприємстві (фірмі). Управління, що є діяльністю спрямованою на координацію роботи інших людей (трудових колективів), є складною системою. Диференціація та координація управлінської праці, формування рівнів управління здійснюється за допомогою вертикального поділу праці. Втіленням нового підходу є стратегічне управління, яке передбачає доповнити планування потенціалу фірми розробкою її стратегії, враховуючи прогнози її майбутнього стану. Зміна ситуації викликає зміну стратегії. Нова концепція управління диктує свої умови персоналу, нову управлінську культуру (прагнення до радикальних змін; готовність до ризику, орієнтацію на розвиток нових ефективних можливостей тощо). Цікавим є вислів П. Друкера про те, що в світі немає слаборозвинутих країн, але є тільки слабо керовані країни. Ці нові положення узагальнені, але вони є дійсним управлінням ефективного менеджменту в розвинутих країнах сьогодні. Починаючи своє існування в якості ситуаційного напряму тільки одних комерційних інститутів, менеджмент стає загальним, суттєвим механізмом розвитку суспільства. Менеджмент і діяльність менеджерів будуть все більше визначати провідні напрями суспільного процесу. Незважаючи на відмінності американської та японської моделей бізнесу, вони створюються на таких принципах, які дозволяють фірмам процвітати. Це гнучкість, чутливість на потреби ринку; залізна дисципліна; бажання до високої якості в роботі; детальне знання своєї справи і служіння їй; вміння приваблювати висококваліфікованих працівників; постійний і жорсткий контроль за співвідношенням між затратами і прибутком; бажання завжди бути кращими своїх конкурентів. Два напрями в історії розвитку управлінської думки - раціоналістичний і поведінковий - розвивались практично паралельно. Подальший розвиток теорії систем, кібернетики, економіко-математичних методів аналізу, комп'ютеризація спонукали активному використанню в управлінні системного підходу. Одним з представників системного підходу, який вперше розглянув підприємство як соціальну систему, був американський дослідник Честер Бернард, який понад 20 років займав посаду президента компанії. Основні функції менеджменту, на його думку, полягають у визначенні цілей організації, підтримки зв'язку між її окремими елементами і забезпечення їх ефективного функціонування. Спираючись на системний підхід, Бернард розробив концепцію соціальної відповідальності корпорації, відповідно до якої діяльність окремих організаційних систем і прийняття рішень мають соціальні наслідки як в середині організації, так і в зовнішньому середовищі, які менеджер повинен враховувати для перспективного розвитку організації. Другим представником системного підходу є видатний теоретик у галузі управління Пітер Друкер. Основні його погляди такі: ♦ виключна роль професійного менеджера в організації; управлінська еліта як основа підприємництва і сучасного суспільства; ідея самоуправління трудового колективу, відповідно до якої робітники і службовці повинні вибирати спеціальний орган, який буде займатися вирішенням соціальних проблем, що може підвищувати їх відповідальність за справи фірми; ♦ концепція, відповідно до якої в основу управління покладено цілі організації. Лише тільки після їх визначення можливо визначити функції, систему і методи взаємодії елементів процесу управління. Це докорінно протирічило логіці, яка діяла в часи А. Файоля, відповідно до якої в основу були покладені функції і процес. У 80-ті роки однією з найбільш популярних теорій системного підходу стала концепція "7-S", яка була розроблена Е. Атосом, Р. Паскалем, Т. Пітер-сом, Р. Уотерменом (модель Мак-Кінсі "7-S").ïï назва походить від семи взаємопов'язаних перемінних, назва яких в англійській мові, починається з букви "8":стратегія (strategy), структура (structure), система управління (systems), nepcoHaa(staff), кваліфікація працівників (skill),організаційні цінності (shared values), cnuib(style). У рамках системного підходу розповсюджувались також численні кількісні теорії управління, які виникали з розвитком кібернетики і різних математичних методів. їх прихильники спирались на вивчення різних ситуацій і за допомогою моделювання шукали оптимальні шляхи вирішення проблем, які стояли перед організацією. З розвитком і ускладненням ринку завдання організації управління стають все більш складними. За таких умов розробка управлінських рішень потребує детального аналізу конкретних ситуацій, враховуючи всі фактори, оцінки їх впливу на діяльність підприємства і результати його функціонування. Так виникла необхідність розробки ситуаційного підходу, який засновано на загальній схемі, яка включає такі етапи:діагноз ситуації для визначення головних проблем;визначення управлінських цілей і шляхів ефективного їх досягнення;вивчення характеристик ситуації, виділяючи фактори, які впливають на прийняття рішень;розробка альтернативних напрямів дій;оцінка кожної альтернативи і визнання найефективнішої з них у тій чи іншій ситуації;роль плану в конкретній ситуації, який буде ефективний з точки зору цілей підприємства, фірми, корпорації. Суть ситуаційного підходу - це спроба теоретично визначити, перевірити і потім практично рекомендувати різні типові рішення в галузі організації виробництва: управління, систем внутрі фірмового планування, бухгалтерського обліку, інформаційних систем у доборі кадрів відповідно до кожної конкретної ситуації. Використовуючи ситуаційний підхід, менеджери можуть визначати, які методи і засоби будуть найкраще забезпечувати досягнення цілей організації в конкретних ситуаціях. Саме він припускає вибір прийомів і методів, що максимально відповідають конкретним умовам. Це дозволяє враховувати сукупність факторів, що впливають на організацію у той чи інший період. Системний і ситуаційний підходи є методами, які дозволяють поєднувати, приводити до відповідності, взаємопов'язувати частини цілого і тому є методичним апаратом організації управління. Необхідність постійного пошуку нових підходів до управління виробництвом породжується, перш за все, розвитком факторів виробництва. Радикальні структурні зміни у виробництві пов'язані з широким застосуванням матеріале-, енерго-, і працезберігаючих методів. Сучасне виробництво відрізняється високою гнучкістю, збільшенням частки спеціалізованої продукції, постійним поновленням асортименту продукції, впровадженням нових технологій. Вирішальний вплив на еволюцію механізмів управління виробництвом визначають зміни на ринку. Успіх, основа економічного процвітання компанії сьогодні - це здатність відчувати зміни на ринку. Орієнтація на споживача значно вагоміша, ніж орієнтація "на ринок взагалі". Розвиток управлінської діяльності, як практики в період розвитку ринку, знаходить своє відображення і в еволюції процесу організації управління, як наукової дисципліни, яка виступає складовою частиною економічної теорії. Історичний розвиток процесу організації управління і її елементів розглянемо за допомогою табл. 3. Підприємство (фірма) не може повністю ліквідувати ризик своєї діяльності, але здатне управляти ним за допомогою ефективної системи планування. Планування виробництва, як особливий вид управлінської діяльності, забезпечує цілеспрямованість і погодженість роботи всіх учасників виробничого процесу. За нових умов господарювання й переходу до ринкового регулювання підприємство самостійно здійснює весь комплекс планової роботи. Надання самостійності підприємству означає не тільки відмову від повної регламентації „зверху" всіє його діяльності і надання підприємству широких прав щодо визначення та реалізації виробничої програми, шляхів розвитку виробництва, мотивації праці, а й усвідомлення важливості безперервного вивчення ринку та готовності нести відповідальність за кінцеві результати господарювання. Усе це має відображатися в планах діяльності підприємства. Відкрита система підприємства, як його нова якість за ринкових умов і пряма залежність від взаємодії попиту та пропонування, зумовлюють необхідність створення системи планування та управління підприємством, здатної швидко і ефективно реагувати на ринкові потреби. Для створення та реалізації "власної" моделі менеджменту, яка дасть можливість у конкретних умовах економічного розвитку України вивчати та узагальнювати прогресивну управлінську практику, розроблені основні напрями розвитку науки управління. Ці напрями об'єднані в так звану систему "нова управлінська парадигма". 1. Висувається проблема гнучкості й адаптованості до постійних змін зовнішнього середовища. 2. Головні передумови успіху підприємства знаходяться у зовнішньому середовищі. Підприємство як система не самозабезпечується, а залежить від ресурсів, що знаходяться зовні. 3. Застосування до управління ситуаційного підходу, згідно з яким вся організація всередині підприємства є відповіддю на різні дії ззовні. 4. Визнання соціальної відповідальності менеджменту. Організація спільної роботи, в процесі якої кожна людина може максимальною мірою розкрити свої можливості. 5. Основними факторами є лідерство, стиль керівництва, кваліфікація і культура працюючих, мотивація поведінки. Головним методом вирішення проблем бізнесу нині є розвиток лідерства. На відміну від менеджменту, що механічно маніпулює системами, структурами, людьми і показниками (у літературі цей тип керування одержав назву менеджеризму), основу лідерства складають гуманізм у керуванні спільною працею, створення творчої атмосфери і колективної зацікавленості у досягненні результатів. Робота в жорсткій відповідності з товстими зведеннями інструкцій і розпоряджень змінюється ініціативою кожного. Науковці виділяють сім етапів розвитку управлінської науки за радянських часів. I етап (жовтень 1917 р. - березень 1921 р.). Розроблено форми, методи державного централізованого управління виробництвом, обґрунтовано принципи централізованого управління виробництвом, центризму, організаційні методи управління, диктатури та державного регулювання. II етап (1921-1928 рр.).Здійснювалося подальше удосконалення адміністративного управління виробництвом, зроблено спроби застосування так званого госпрозрахунку як основи економічних методів управління, з'явилися трести й синдикати, а також формально вивчалася можливість участі трудящих в управлінні. III етап (1929-1945 рр.) пов'язаний з організацією індустріальної бази суспільного виробництва і присвячувався вдосконаленню структур управління, методів підбору та підготовки кадрів, плануванню й організації виробництва. IV етап (1946-1965 рр.) характеризується пошуком нових форм функціонування і взаємодії державних органів управління, спробою переходу територіальної і територіально-галузевої системи управління, що врешті-решт призвело до поглиблення адміністрування. V етап (1965-1975 рр.). Здійснено спробу господарської реформи шляхом посилення ролі економічних методів управління. Цей етап підтвердив неефективність економічних реформ у рамках адміністративно-командної системи. VI етап (1975-1985 рр.) характеризується все глибшим усвідомленням неможливості реформування адміністративно - командної системи. Він підтвердив необхідність радикальної зміни економічних відносин і корінних економічних реформ, проведення яких слід віднести до VII етапу. У свою чергу, VII етап можна поділити на п'ять підетапів, започаткованих у 1985р.: 1-й підетап - робота підприємств за першою моделлю господарського розрахунку, побудуваною за нормативним розподілом прибутку; 2-й підетап - застосування другої моделі господарського розрахунку, побудованої за нормативним розподілом доходу, розвиток орендних відносин; 3-й підетап - впровадження прогресивних форм організації праці, посилення кооперативного руху, збільшення економічної свободи; 4-й підетап - впровадження територіального госпрозрахунку на всіх рівнях управління; 5-й підетап - початок ринкових реформ. Реалізація цього підетапу здійснюється вже в умовах незалежної національної економіки України. Вітчизняна наука і практика управління, звичайно, помітно збагачуються за рахунок кращого іноземного досвіду і досягнень науки. Усе цікаве і корисне, накопичене у світі, необхідно відбирати й застосовувати в себе, ретельно вивчаючи і зважуючи. У той же час не можна також і відкидати все те позитивне, що було накопичено нашою вітчизняною наукою управління, що не стояла на місці і досягла певних успіхів. Більше того, справедливість вимагає не тільки згадування, але й ретельного вивчення ранніх робіт вітчизняних вчених підприємців, тому що "нове - це добре забуте старе". У 1912р. вітчизняними підприємцями було розроблено "Сім принципів ведення справ у Росії", що за своєю суттю були "кодексом честі" керівників виробництва тієї пори. У цьому зведенні принципів основним є підприємець, тому що професійних менеджерів у той період у Росії просто не було. Але ці принципи заслуговують на увагу і нинішніх менеджерів, підприємців. Поважай владу. Влада - необхідна умова ефективного ведення справ. В усьому повинен бути порядок. У зв'язку з цим виявляй повагу до охоронців порядку на зазначених ешелонах влади. Будь чесний і правдивий. Чесність і правдивість - фундамент підприємництва, передумова здорового прибутку і гармонійних відносин у справах. Російський підприємець зобов'язаний бути бездоганним носієм чесності і правдивості. Поважай право приватної власності. Вільне підприємництво - основа благополуччя держави. Російський підприємець зобов'язаний у поті чола трудитися на благо своєї вітчизни. Люби і поважай людину. Любов і повага до людини з боку підприємця породжує відповідну любов і повагу. У таких умовах виникає гармонія інтересів, що створює атмосферу для розвитку в людей найрізноманітніших здібностей, спонукає їх виявляти себе в усій красі. Будь вірний слову. Ділова людина повинна бути вірна своєму слову. "Один раз збрехавши, хто тобі повірить". Успіх у справі багато в чому залежить від того, наскільки навколишні довіряють тобі. Слово ділової людини повинно цінуватися незмінно вище казенного папера з печаткою. Живи згідно зі своїми можливостями. Не хизуйся. Вибирай справу по плечу. Завжди оцінюй свої можливості. Дій згідно зі своїми можливостями. Будь цілеспрямованим. Завжди май перед собою ціль. Підприємцю така ціль потрібна як повітря. Не відволікайся на інші цілі. Служіння "двом панам" протиприродно. У прагненні досягти заповітної цілі не переходь межі дозволеного. Ніяка мета не може затьмарити моральні цінності. Моральні ціннісні властивості цих принципів актуальні повною мірою і сьогодні; їх зовсім не шкідливо застосовувати нашим сучасним українським підприємцям і менеджерам. Що стосується етапів і шкіл в еволюції управлінської думки, то основні положення цих принципів помітно випередили "Школу людських відносин" (1930-1950 рр.) і її іноземних представників. Олександр Олександрович Богданов заклав основи загальної теорії систем, увів поняття зворотного зв'язку, керованої і керуючої систем. Оскільки упорядкованість системи звичайно буває вищою, ніж упорядкованість навколишнього середовища, необхідні спеціальні механізми, що дозволяють зберігати й удосконалювати організацію системи. Об'єкти, різні за складом, можуть демонструвати подібні властивості завдяки спільності в способах організації. Широка розмаїтість процесів і форм організації стимулювала спроби побудувати загальне вчення про організацію. Однією з перших концепцій такого роду з'явилася "Тектологія. Загальна організаційна наука", сформульована (1913 рік) і розроблена О. О. Богдановим, що дав загальний опис дуже різноманітних процесів виникнення і розпаду організацій. "Спроби точно визначити, що таке організація, призводять до ідеї доцільності. Ідея доцільності містить в собі ідею мети. Організм, організація мають свою мету і згідно з нею влаштовані. Але ціль допускає когось, хто її ставить і реалізує, істоту свідомо активну, улаштовувача організатора ", - пише О.О. Богданов у зазначеній праці. Ще один фрагмент із роботи цього чудового вченого: "Візьмемо, наприклад, елементарне співробітництво. З'єднання однакових робочих сил на будь-якій механічній роботі може вести до зростання практичних результатів у більшій пропорції, ніж кількість цих робочих сил. Якщо справа йде, скажімо, про розчищення полів від каменів, чагарників і коренів і якщо одна людина в день оброблює одну десятину, то дві разом виконають не подвійну роботу, а більше: дві з чвертю - дві з половиною десятини. При трьох, чотирьох працівниках відношення може виявитися ще більш сприятливим - до відомої межі, розуміється. Але не виключена і та можливість, що два, три, чотири працівники разом виконують менше, ніж подвійну, потрійну, четвертну роботи. Обидва випадки цілком залежать від способу сполучення даних сил. У першому випадку цілком законно стверджувати, що ціле виявилося практично більше простої суми своїх частин, у другому - що воно практично її менше. Перше можна назвати організованістю, друге - дезорганізованістю". Тут цілком доречно згадати вираз: "Хто працює один - підсумовує, хто працює вдвох - примножує". Отже, суть наведених понять зводиться до сполучення активностей, парадоксальність і логічність яких присутні одночасно. Легко уявити собі, яким чином з'єднання активностей може зменшити їхню практичну суму: це відбувається тоді, коли вони один одному протидіють, чи цілком почасти один одного паралізують, взаємно "дезорганізуються". Але яким чином величини можуть з'єднуватися так, щоб це збільшувало їхню практичну суму? З першого погляду, тут виходить створення ні з чого. Але все не так просто. І. Богданов дає відповідь на резонне запитання клопітким розглядом ряду прикладів, викладом теорії кон'югації й опори. Складні теоретичні дослідження цього питання закінчуються цілком зрозумілим висновком: "Там, де зіштовхуються активності й опори, практична сума збільшується на тій стороні, на якій з'єднання (кон'югація, у даному випадку) більш строго і гармонійно містить у собі менше протиріч. Це й означає більш високу організованість ". Наведеними даними далеко не вичерпується внесок О.О. Богданова в теорію наукового управління. Відзначимо тільки, що його робота сприяла надалі розвитку загальної теорії систем, а узагальнений підхід знайшов вираження в кібернетиці, вплинув на роботи Л.В. Канторовича, іншого яскравого представника вітчизняної науки управління. Професор В.В.Глухів справедливо відносить академіка Л.В. Канторовича до представників математичної школи управління (кібернетика, економіко-математичні методи) поряд з такими відомими іменами, як Н. Вінер, А.І. Берг, Р. Белман, Р. Акофф та ін. Л.В. Канторович поклав початок лінійному програмуванню - теорії і методам вирішення екстремальних завдань з обмеженнями, що знайшли поширення в менеджменті. І хоча в популярних іноземних джерелах з менеджменту прізвище Л.В. Канторовича (як і багатьох інших вітчизняних учених) практично не зустрічається, досягнення цього вченого загальновідомі. Л.В. Канторович був лауреатом Нобелівської премії, почесним доктором і професором різних зарубіжних університетів, а також членом академії в Бостоні (США). Іншими яскравими представниками вітчизняної школи менеджменту є А.К. Гастєв і П.М. Керженцев, про яких також "забули" зарубіжні та здебільшого вітчизняні вчені. У 20-і роки XX століття А.К. Гастєв (1882-1941 рр.) висунув концепцію "вузького місця", з розшивки якого необхідно починати при будь-якім удосконалюванні виробництва. Цим "вузьким місцем" є організація праці - від директора до рядового робітника. Гастєв вважав, що "робітник, який керує верстатом, є директор підприємства, що відоме під назвою верстат ". У такому примітивному багато в чому погляді містилися й раціональні зерна: будь-яку трудову діяльність можна розкласти на ряд загальних операцій, якими можна легко управляти: розрахунок, установка, обробка, контроль, аналіз тощо. А.К. Гастєв запропонував свою систему правил підвищення продуктивності праці з 16 позицій, зміст яких полягає в наступному: • перш ніж змінити способи роботи, потрібно їх ретельно вивчити; • не намагатися зробити переворот, а почати з дріб'язків; • не набридати усім своїм винаходом, а будь-що втілити його в життя; • не говорити про безвихідь, не схилятися перед труднощами — наполегливість і воля зможуть їх перемогти; • мало просто знати знаючий, але невміючий це механізм без двигуна. Його дослідження з наукової організації праці не втратили своєї актуальності і в наш час. А. Гастєв сформулював ряд важливих правил з організації праці: 1 .Спочатку продумай усю роботу досконало. 2.Приготуй весь потрібний інструмент і приладдя. 3.Забери з робочого місця все зайве, видали бруд. 4.Інструмент розташовуй у строгому порядку. 5.Під час роботи шукай зручного положення тіла. 6.Не берися за роботу круто. Входь у роботу поволі. Якщо треба сильно наполягати, то спочатку прилаштуйся, спробуй напівсиди, а потім уже берися щосили. 7.Не працюй до повної втоми. Роби рівномірний відпочинок. 8.Працюй рівномірно (робота наступами, зопалу псує і роботу, і характер). 9. Не хвилюйся (треба зробити перерву, заспокоїтися і знову за роботу). 10. Корисно у випадку невдачі роботу перервати, навести лад (прибрати робоче місце і знову за роботу). 11. При вдалому виконанні роботи не намагайся вихвалятися. 12. У випадку повної невдачі легше дивися на справу (спробуй стримати себе і знову почни роботу). 13. Скінчив роботу, прибери робоче місце. Таким чином, перераховані пункти допускають виконання наступних дій і умов: планування, заготівлю, чистоту, порядок, установку, входження в роботу, режим, витримку, ще раз чистоту і порядок. Дослідники В.В. Глухів і В.Р. Веснін зараховують А.К. Гастєва до адміністративної чи класичної школи менеджменту і вважають його основоположником наукової організації праці (НОП). Іншим вітчизняним ученим, що займався проблемами організації виробництва й управління трудовим колективом, був П.М. Керженцев. Він звернув увагу на те, що в діяльності людей, де б вона не здійснювалася, є чимало загальних рис: вироблення планів, управління організацією з їхнього виконання, облік, контроль, чіткий розподіл завдань, прав, обов'язків і відповідальності. У своїх роботах П.М. Керженцев розглянув ряд основних проблем управління: типи й форми організації, побудова організаційних планів, підбір і використання працівників, відповідальність, дисципліну, систему підпорядкування, облік і контроль. Інакше кажучи, він один з перших спробував сформувати основні функції управління й істотно доповнив існуючі "основні принципи адміністративного управління" Анрі Файоля і принципи підвищення продуктивності праці Г. Емерсона. Серйозні дослідження проблем виробництва були виконані в Інституті економіки й організації промислового виробництва Сибірського відділення АН СРСР у 1960 роки. У цей час В.А. Авіловим проводилися дослідження пов'язані з розробкою методик застосування математико-статистичних методів в аналізі виробництва. Різні аспекти управління і методологія їхнього аналізу й вирішення представлені в роботах Г.Х. Попова. Для розв'язання багатьох завдань виробництва велике значення має удосконалення праці. В післявоєнні роки в нашій країні одержали поширення багатоверстатний рух, удосконалення організації трудового процесу на підставі застосування передової технології, раціоналізації інструментів і пристосувань, організації робочих місць. Інженером Ф.Л. Ковальовим розроблений метод добору найбільш раціональних прийомів праці, застосовуваних передовими робітниками, їхнього подальшого удосконалення і наступного масового впровадження. Практично всі дослідження виробництва особливо виділяють таку функцію управління, як організація. Ця функція охоплює різні види виконавчої оперативної діяльності. Звичайно, не всі думки перерахованих авторів бездоганні з погляду сучасних позицій. Але внесок їх у світову управлінську науку досить вагомий і незаперечний. Це треба пам'ятати нам, їхнім нащадкам, треба пишатися їхніми досягненнями. Відносно змін парадигми управління в Україні сьогодні можна відмітити, що вона органічно пов'язана з радикальними змінами і реформуваннями всіх сторін життєдіяльності нашого суспільства. До найбільш важливих положень управління українською економікою відносяться такі: • поєднання методів ринкового регулювання з державним регулюванням соціально-економічних процесів як на мікро-, так і на макрорівнях; • формування і функціонування підприємницьких структур як відкритих, так і соціально орієнтованих; • поєднання ринкових і адміністративних методів управління на підприємствах. Ефективність формування (створення) і реалізації нової управлінської парадигми може бути забезпечена при дотриманні, принаймні, двох головних умов: • в ній необхідно врахувати особливості розвитку попереднього періоду і сучасний стан економіки, менталітет і особливості країни; • в основу її повинні бути покладені принципи і механізм менеджменту країн з розвинутою ринковою економікою. Це дає можливість у перспективі інтегрувати вітчизняне народне господарство в світову економічну систему і зайняти достойне місце в ній. Управління господарським механізмом і суспільним виробництвом - це сукупність методів, форм ведення господарства, взаємопов'язаних та правомірно діючих структур, що забезпечують найбільш ефективний розвиток усього народногосподарського комплексу України, який сьогодні повинен об'єднувати державні та приватні формування. Питання для самоконтролю знань
|
Схожі:
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua