Паламар Л. М., Кацавець Т. М. Мова ділових паперів: Практ пос

Скачати 1.04 Mb.

Назва	Паламар Л. М., Кацавець Т. М. Мова ділових паперів: Практ пос
Сторінка	5/12
Дата	05.04.2013
Розмір	1.04 Mb.
Тип	Курс лекцій

bibl.com.ua > Література > Курс лекцій

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 12

став (дієсл.) [став] ставь [стаф’]

10. Асиміляція деяких груп приголосних.

Асиміляція (від лат.assimilatio “уподібнення”) – артикуляційне уподібнення одного звука до іншого в мовленнєвому потоці в межах слова або словосполучення.

Явище асиміляції поширене в українській мові, тому на дію цього закону слід звернути особливу увагу. Які ж приголосні і в яких випадках зазнають повної асиміляції ?

Сполука сш на межі кореня й суфікса вимовляється як шш : винісши, зарісши, повисши.
Сполука зж вимовляється як жж : зжати, зжитися, безжалісний.
Сполука чц вимовляється як цц : вуличці, казочці, балочці.
Глухий [т] перед ц уподібнюється останньому, тобто тц звучить як цц: болітце, плитці, дев’ятці.
тч (переважно перед суфіксом -ин- ) вимовляється як чч : тітчин, якутчин, а також : вітчизна, квітчастий, хутчій.

Від згаданих явищ необхідно відрізняти неасимілятивні зміни у присвійних прикметниках із суфіксом –ин- : доччин, Галоччин, каччин.

11.Слід чітко розрізнювати у вимові звуки: [г] — гортанний (буква Гг) і

[ґ] - задньоязиковий (буква Ґґ) :

[г] - могутній, тягнути, газета, педагог, магазин та ін.

[ґ] - аґрус, ґава, ґрунт, ґандж та ін.

У власних іншомовних назвах орфоепічними нормами допускається паралельна вимова:

Гібралтар - (Ґібралтар) - [г’ібралта'р] - [ґ’ібралта'р];

Гарібальді - (Ґарібальді) — [гар’іба'л’д’і] - [ґар’іба'л’д’і].

Орфоепічні норми – важливий компонент культури мовлення, яка є складовою частиною загальної культури людини. Прагнення до правильності мовлення, вимогливе ставлення до культури вимови, відчуття мовної норми приводять до того, що неправильна вимова ріже слух. Вона викликає осуд у будь-якому культурному середовищі. Культура усного ділового мовлення вимагає бездоганного дотримання орфоепічних норм.

3. Окрім вимови окремих звуків, звукосполучень орфоепія встановлює правильне наголошування слів, яке є яскравим показником мовленнєвої культури.

Наголос – виділення в мовленні певної одиниці в ряду однорідних одиниць за допомогою фонетичних засобів.

В українській мові наголос :

1.Силовий (динамічний ). Відбувається виділення (вимова) одного із складів слова більшою силою, тобто сильнішим видихом струменя повітря.

2. Вільний (нефіксований ). Наголошеними можуть бути різні за порядком склади: мі^'с-то, ка-за^'-ти, бу-ду-ва^'-ти. (У багатьох мовах наголос постійний (фіксований). Наприклад, у польській мові завжди наголошений передостанній склад, у французькій – останній, у чеській – перший тощо).

3. Рухомий. Може змінювати місце в слові:

а) залежно від граматичної форми: жи^'-то (одн.) - жи-та^' (мн.); ру-ка' (одн.) – ру'-ки (мн.);

б) при словотворенні: ви-со^'-кий - ви^'-со-ко.

На правильність наголосу впливають:

а) діалектні форми (бу^'ла, взя^'ла);

б) неоднаковість наголосів в українських і відповідних російських словах (до^'шка - доска^', одина^'дцять – оди^'ннадцать)

в) взаємовплив різних граматичних форм одного слова:

(ба^'йка-байки^', пі^'сня-пісні^').

Щоб уникнути типових порушень літературного наголосу, слід приділити увагу найхарактернішим його особливостям:

* Двоскладові іменники чоловічого роду мають наголос здебільшого на префіксi:

Ро^'зквіт, ро^'зклад, ро^'зтин, ро^'зчин (але розря^'д, розсі^'л).

* Префікс ви - в іменниках переважно наголошується : ви`літ, ви`нахід, ви`раз, ви`яв, (але: вимика^'ч , вимо^'га, вимо^'ва).

* В іменниках чоловічого роду на - ок із різними префіксами наголос

найчастіше падає на префікс: ви^'падок, ви^'няток, за^'куток (але відби^'ток, завда^'ток).

* Префікс пере- майже в усіх випадках, коли він наголошується, має наголос на другому складі: пере^'лік, пере^'тин, пере^'пис.

Двоскладові іменники жіночого роду на -ка в усіх відмінках множини, крім орудного, мають наголос на останньому складі: сте^'жка - стежки^', стежо^'к, стежка^'м , сте^'жки ,стежка^'ми, на стежка^'х.

Віддієслівні іменники на -ання наголошуються як і дієслова, від яких вони утворені: чита^'ти – чита^'ння, завда^'ти – завда^'ння;

в іменниках на -іння наголошується суфіксальне і : возі^'ння, сиді^'ння;

в іменниках на -ення наголошується корінь: зна^'чення, посві^'дчення.

* У прикметниках на -евий наголошується суфіксальне е :

життє^'вий, яблуне^'вий, вогне^'вий.

* У прикметниках вищого ступеня порівняння із суфіксом -іш

наголос падає на суфіксальне і : веселі^'ший, здорові^'ший (але запе^'кліший, допи^'тливіший).

* У дієсловах доконаного виду минулого часу з префіксом (крім ви-) наголос падає здебільшого на корінь : прийня^'в, завме^'р, прода^'в.

* Дієслова теперішнього й майбутнього часу в першій і другій особі множини мають наголос переважно на останньому складі:

несемо^'- несете^', веземо^' - везете^'.

* Дієприслівники на -чи утворені від дієслів типу несемо^', веземо^', мають наголос на останньому складі: несучи^', везучи^', за винятком ле^'жачи, сто^'ячи, си^'дячи.

* Двоскладові займенники з прикметником мають наголос на першому складі: у ме^'не, у те^'бе, у нь^'ого.

* Однаково наголошуються абстрактні іменники на –ин(а): старовина^', височина^', новина.^'

* Основна маса нормативної виробничо-професійної термінологічної лексики вживається з одним, сталим наголосом.

Нерухомий наголос при відмінюванні можна спостерігати наприклад у словах: ава^'нс, ава^'нсу, ава^'нсом; обліко^'вець, обліко^'вця, обліко^'вцем.

* У похідних географічних назвах на -чина, -щина наголос такий, як у вихідних формах:

Ки^'ївщина (наг.на корені, бо Ки^'їв);

Су^'мщина (Су^'ми);

Василькі^'вщина (наг. на суф., бо Василькі^'в);

Доне^'ччина ( Доне^'цьк)

* В українській мові існують слова, в яких наголос виконує смислорозрізнювальну функцію :

і^'рис (квітка) - іри^'с (цукерка); про^'шу (будь ласка) - прошу^' (звертаюсь із проханням);

бро^'ня (документ про закріплення чогось за кимось) - броня^'- (захисна обшивка).

Запам’ятайте!

* Слово “квартал” в обох значеннях наголошується однаково:

Добре освітлений кварта^'л . План на другий кварта^'л.

* Оскільки мова постійно розвивається, то й норми наголошування змінюються, через що на кожному синхронному зрізі мови існують старі й нові орфоепічні варіанти : ба'йдуже – байду'же, про'стий – прости'й, алфа'віт – алфаві'т, до^'говір - догові^'р, по^'милка – поми^'лка..

* Окремо звернемо увагу на прикметник “украї^'нський” (Украї^'на).

Наголошення іншомовних слів.

* Іншомовні власні назви у переважній більшості наголошуються так, як у тій мові, з якої вони взяті:

Да^'рвін, Не^'льсон, Ба^'йрон (англ.); Стенда^'ль, Дідро^', Дюма^' (франц.); Міцке^'вич, Ко^'зак, Міха^'лак (польськ.).

* Серед запозичених слів є слова одного типу творення з однаковим наголосом:

а) ради^'ст, арти^'ст, оптимі^'ст, авантюри^'ст;

б) демокра^'тія, бюрокра^'тія, аристокра^'тія;

в) моноло^'г, діало^'г, некроло^'г, катало^'г.

* В іншомовних словах із компонентом -метр наголос

неоднаковий:

а) у назвах мір — на останньому складі:

міліме^'тр, кіломе^'тр, сантиме^'тр;

б) у назвах вимірювальних приладів - на передостанньому:

баро^'метр, спідо^'метр, тоно^'метр.

Як бачимо, система українського наголосу досить складна, тим більше, що вона не є абсолютно сталою, закостенілою. Зберігаючи єдність і стійкість у найістотнішому, мовна норма протягом часу зазнає певних змін. Над правильністю наголошення слід постійно працювати, звертаючись до “Словника наголосів".
4. Для усного ділового мовлення важливою є не тільки правильна вимова, а й вимова красива, милозвучна, яка значною мірою залежить від дикції.

Дикція (від лат.dictio “вимовлення”) - ступінь чіткості у вимові слів і складів.

Чиста, ясна, красива дикція необхідна кожній людині, діяльність якої пов'язана з усною формою ділового спілкування. Можна знати правила вимови і навіть правильно вимовляти слова, але не мати виразної дикції, і тоді мовлення не справлятиме доброго враження й не матиме належного впливу на слухачів.

Впливовість усного ділового мовлення насамперед залежить і від інтонації.

Інтонація (лат.intonatio від intono “голосно вимовляю”) – рух, зміна, динаміка тону, що супроводжує висловлювання, ритміко-мелодійний малюнок мовлення.

Інтонація складається з мелодики, інтенсивності, пауз і темпу мовлення.

Мелодика мовлення (від гр.melodikos “мелодійний, пісенний”) – зміна частоти основного тону, його діапазонів, інтервалів, підвищень, напрямку його руху (вгору, вниз, рівно тощо).

Інтенсивність (фр. intensif від лат. intensio “напруження”) – підвищення і посилення голосу на слові, яке хочуть виділити (логічний наголос).

Пауза (від лат. pausa “припинення”) – перерва у звучанні, зупинка в потоці мовлення. Паузи впливають на ритміку мовлення, сприяють виділенню певного змісту. Пор.: Моя сестра, артистка, в Києві і Моя сестра – артистка в Києві. У першому реченні акцентується на тому, що сестра знаходиться в Києві, а в другому, що вона працює артисткою в Києві.

Темп мовлення (італ. tempo від лат. tempus ”час”) – швидкість мовлення, вимірювана кількістю виголошуваних за секунду складів. Темп мовлення передає ставлення мовця до висловлюваного: вагоме вимовляється повільніше, неважливе швидше. Крім того, темп виконує ще низку інших функцій.

Тембр мовлення – емоційне забарвлення (схвильоване, веселе, сумне, грайливе тощо). Тембр мовлення не слід сплутувати з тембром голосу й тембром звука.

Усі елементи інтонації взаємно пов'язані і становлять єдність. Загалом інтонація виконує такі функції: розрізняє комунікативні типи висловлювання (розповідь, запитання, спонукання ), частини висловлювання за їх смисловою важливістю, оформлює висловлювання в єдине ціле, одночасно розчленовуючи його на ритмічні групи; виражає конкретні емоції; розкриває підтекст висловлювання; характеризує мовця і ситуацію спілкування.

За допомогою логічного наголосу потоці мовлення виділяється якесь слово для підкреслення його смислової ролі у висловленні думки. Логічний наголос відіграє важливу роль у правильному розумінні висловленої думки, увиразненні її, уникненні двозначності у фразі.

Ви знаєте про це.

Ви знаєте про це.

Ви знаєте про це.

Таким чином, дикція, інтонація, логічний наголос - елементи мовної виразності, завдяки яким усне мовлення набуває найбільшої привабливості й впливовості на слухачів, активізує увагу, а значить і є найбільш ефективним. Звідси робимо висновок: культура мовлення не обмежується культурою слова, а включає і майстерність слова.

Отже, основою мовленнєвої культури є дотримування загальноприйнятих літературних норм вимови й наголошення, а також граматичних, морфологічних, синтаксичних і стилістичних засобів мови. Мовлення має бути не тільки правильним, а й лексично багатим і синтаксично різноманітним. Щоб цього досягти, слід услухатися в мовлення, вдумливо читати політичну, художню, наукову, спеціальну літературу, звертаючи при цьому увагу на вживання окремих слів, на особливо вдалі висловлення, на побудову речень, користуватися словниками.

Треба активніше розвивати мовлення: викладати думки, виправляти себе, перебудовувати сказане, шукати найкращі й найдоцільніші варіанти інтонації.

Грамотне, багате мовлення – не тільки ефективний засіб передачі й сприйняття думок. Це й виявлення поваги до людей, із якими спілкуєшся, до народу, який створив цю мову.
лекція 4. ЛЕКСИКА СУЛМ З ПОГЛЯДУ ПОХОДЖЕННЯ І ВЖИВАННЯ

План:

Загальна характеристика української лексики.
Книжні і розмовні слова.
Поняття емоційно-забарвленої та експресивної лексики.
.Синоніми, омоніми, антоніми , пароніми. Вимоги до них .
Українська фразеологія й образність ділового мовлення.

Проблемно-пізнавальні питання:

Дайте визначення лексики.
Схарактеризуйте лексику з точки зору походження і вживання.
Дайте визначення архаїзмів, неологізмів, професійних та діалектних слів.
Назвіть особливості використання паронімів, синонімів, омонімів та антонімів в діловому стилі.
Що таке слова – терміни та особливості їх використання в діловому стилі.
У чому різниця між емоційно - забарвленою лексикою та експресивною?
Розкажіть про роль фразеології в діловому спілкуванні.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 12

Схожі:

Тема : Ділові папери. Заява. Автобіографія. Резюме Обладнання: комп`ютер, мультимедійний проектор, картки з ситуативними завданнями, тлумачні словники, схема-презентація, зразки ділових...	Оскільки ж українська – Державна й офіційна, то доцільна. У зв’язку... Основний вид ділових паперів, який має чітку композицію, належним чином оформлений, і вміщує достовірну інформацію
Тема: Використання таблиць у текстах. Створення таблиць, редагування та форматування Відформатуйте документ, дотримуючись вимог до оформлення ділових паперів. Змініть розмір, колір, накреслення шрифту, вирівнювання,...	RETRO 2010 02 — 06. 07. Crimea, Ukraine Народна мова – на противагу літературній, жива мова народних мас, відома в усному вживанні, як розмовна мова чи як мова фольклорних...
Конкурс ділових та соціальних «Зелених проектів» Незалежний конкурс ділових та соціальних «зелених» проектів Green Awards Ukraine 2012	Урок розвитку зв’язного мовлення №1 Творчий переказ тексту «Відпочинок на морі» Державний Гімн України. Мова — жива скарбниця історії народу. Мова і мовлення. Збагачення мови новими словами. Утворення нових слів....
Розкрийте поняття літературної мови та літературної норми. Визначте... Українська мова – слов’янська мова. Вона є національною мовою українського народу. Українська національна мова існує	Міжнарод науково-практ конф., (15-16 березня 2013 р.) Сімферополь/... Міжнарод науково-практ конф., (15-16 березня 2013 р.) – Сімферополь/ За заг ред. П. А. Кравченко. Саки: ПП «підприємство Фенікс»,2013....
Ринок цінних паперів та його основні характеристики Приватизація і акціонування приватної власності, розвиток підприємництва та кредитних інститутів приводять до поглиблення розвитку...	«ЛФЦ Брок» станом на 31. 12. 2012 року Адресат: Учасникам та керівництву ТОВ «ЛФЦ-БРОК» Аудиторський висновок подається до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку при розкритті інформації професійними...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання