Для вивчення напам’ять
Із давньогрецької лірики (1—2 вірші за вибором учня).
Із давньоримської поезії (1 вірш за вибором учня).
О.Хайям (2—4 рубаї за вибором учня).
«Gaudeamus».
Ф.Петрарка (сонет за вибором учня).
В.Шекспір. Сонет та монолог Гамлета «Бути чи не бути…»
9 клас
На навчальний рік — 140 год.
На тиждень — 4 год.
Резерв — 14 год.
1
|
2
|
3
|
4
|
К-ть
год
|
Зміст навчального матеріалу
|
Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
|
Літературний та культурологічний контекст
|
1
|
2
|
3
|
4
|
1. Вступ. Із літератури європейського бароко (12 год)
|
2
|
Криза гуманізму й культури Відродження наприкінці XVI — початку XVII ст.
Бароко як новий культурний і художній синтез на новій світоглядній основі. Естетика
і поетика літератури бароко. Західноєвропейське та українське бароко
|
Учень (учениця):
характеризує роль кризи гуманізму й культури Відродження у загальному розвитку культури;
визначає особливості мистецтва бароко і його світоглядні принципи;
називає найвизначніші культурні здобутки доби бароко;
пояснює, що бароко є першим художнім напрямом, який охопив практично всю Європу, в т.ч. українські землі;
узагальнює відомості про культуру бароко, отримані на уроках всесвітньої історії, історії України та зарубіжної літератури;
характеризує особливості розвитку західноєвропейського й українського бароко
|
Скульптура, архітектура, прикладне мистецтво:
Архітектурні барокові комплекси в Україні: мазепинське бароко, львівська школа майстра Пінзеля тощо
|
4
|
Джамбаттіста МАРІНО (1569—1625) «Зорі».
Дж.Маріно — зачинатель і найвідоміший поет італійського бароко, його вплив на європейську поезію (течія маньєризму). Оригінальна свіжість і емоційність світосприйняття, ускладнена метафорика стилю та їхнє втілення в поезії «Зорі». Низка пишних «барокових» метафор і каскад несподіваних порівнянь у творі.
Джон Донн (1572—1631) «Розлука без туги», «Мізерна смерте...»
Дж.Донн — найвидатніший англійський поет маньєризму, визнаний лідер «метафізичної школи» в англійській поезії першої пол. XVII ст.
Поєднання закоханості в земне життя і палкої чуттєвості з трагічними мотивами. Оспівування кохання у вірші «Розлука без туги»: свіжа метафоричність, оригінальний паралелізм у творі. Метафізичні (філософські) мотиви смерті й життя в сонеті «Мізерна смерте...», оптимізм його фіналу («...Смерте, згинь!..»)
Андреас ГРІФІУС (1616—1664) «Сльози Вітчизни, рік 1636», «До Євгенії», «Заключний сонет».
А.Гріфіус — один із найвідоміших поетів німецького бароко. Тема Тридцятилітньої війни як лейтмотив сонета «Сльози Вітчизни, рік 1636» і всієї творчості поета. Використання в сонеті «До Євгенії» поетики бароко (мінорна тональність, напружена антитеза). Розгорнута метафора як художній засіб
і провідний композиційний прийом «Зак-лючного сонета», лаконізм стилю. Трагічний оптимізм твору
|
Учень (учениця):
називає представників поезії бароко;
виразно читає і аналізує вірші поетів бароко;
визначає особливості поезії бароко і наводить приклади з вивчених творів;
називає провідні мотиви лірики бароко;
знаходить і пояснює роль метафори в композиції поезії бароко
|
Література:
В.Шекспір Сонет 66 («Стомившися, вже смерті я благаю...»)
|
6
|
Педро КАЛЬДЕРОН (1600—1681). «Життя — це сон».
Кальдерон — видатний драматург і поет іспанського бароко. «Життя — це сон» як втілення світоглядних і художніх принципів бароко. Філософський конфлікт драми. Стильові особливості драми (контраст і антитеза як провідні художні засоби і композиційний стрижень твору; пишні, «надлишкові» барокові метафори тощо). Образ Сехісмундо, духовна еволюція героя.
|
простежує причини і наслідки еволюції, зміни образу Сехісмундо (від напівдикого самітника, через нестриманого тиранічного володаря (його перше звільнення Басиліо), до досконалої, шляхетної особистості (його звільнення бунтівниками);
висловлює особисте ставлення до проблем, що піднімаються в трагедії, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту.
ТЛ Визначення бароко як літературного напряму XVII ст
|
Література:
Риторична традиція бароко в полемічній літературі І.Вишенського.
Метафоричність та алегоричність мови творів Г.Сковороди.
Вертепні драми Ф.Прокоповича.
Р.Даріо «З Ваших слів «Життя — це сон»...»
Образотворче мистецтво:
А. ван Дейк «Карл І на полюванні» (бл. 1635).
Музика:
Музика Генделя, Баха, Вівальді.
Скульптура, архітектура, прикладне мистецтво:
Собор св. Петра в Римі (1657—1663).
Г.Кнобельсдорф Палац Сан-Сусі в Потсдамі (1745—1747)
|
2. Із літератури класицизму (8 год)
|
2
|
Класицизм як художній напрям у літературі XVII ст. Філософське та естетичне підґрунтя класицизму. Основні правила класицизму. «Мистецтво поетичне» Н.Буало: ідеал прекрасного, культ розуму та основні правила класицизму (трьох єдностей; високих і низьких жанрів; єдності змісту та засобів художнього вираження). Висока трагедія як провідний жанр літератури класицизму (П.Корнель, Ж.Расін). Комедія доби класицизму і постать Мольєра
|
Учень (учениця):
характеризує класицизм як могутній європейський художній напрям;
визначає основні правила класицизму;
наводить приклади найвизначніших здобутків мистецтва класицизму;
пояснює зв’язок «Мистецтва поетичного» з «Поетикою» Аристотеля та «Посланням до Пізонів» Горація
|
Скульптура, архітектура, прикладне мистецтво:
І.П.Мартос. Пам’ятник Дюку Рішельє та Потьомкінські сходи як архітектурний ансамбль класицизму (м.Одеса)
|
6
|
МОЛЬЄР (1622—1673). «Міщанин-шляхтич».
Втілення в «Міщанині-шляхтичі» рис класицистичної комедії (герой — носій однієї пристрасті). Висміювання безпідставних претензій буржуа Журдена на аристократизм, інтелігентність і освіченість. Засоби творення смішного в творі. Виховний потенціал комедії
|
Учень (учениця):
повідомляє короткі відомості про життя і творчість Мольєра;
пояснює надміру сильне прагнення буржуа Журдена стати шляхтичем як рису класицистичної комедії, герой якої часто є носієм якоїсь пристрасті;
називає засоби творення комічного в творі (наприклад, прагнення Журдена стати шляхтичем свідомо перебільшене і т.д.);
відзначає, що в комедії «Міщанин-шляхтич» реалізована важлива настанова класицизму — прагнення виховати глядача (настанова: «Не будьте такими, як оцей Журден»);
висловлює особисте ставлення до проблем, що піднімаються в комедії, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту.
ТЛ Визначення класицизму як літературного напряму XVII ст.
|
Література:
Продовження та розвиток традицій Мольєра в п’єсах Г.Квітки-Основ’яненка, І.Карпенка-Карого, М.Кропивницького, М.Старицького, М.Куліша.
Музика:
Фрагменти «Ліричних трагедій» Ж.Б.Люллі (1632—1687).
Театр і кіно:
Вистава театру «Комеді Франсез» (1954, реж. Луї Сеньє).
Скульптура, архітектура, прикладне мистецтво:
К.Перро Східний фасад Лувра. Париж (1667—1674)
|
3. Із літератури XVIIІ століття. Просвітництво (31 год)
|
3
|
Просвітництво як літературна епоха. Розмаїття виявів літературного життя: виникнення (сентименталізм) та розвиток (класицизм, реалізм) художніх напрямів, нових жанрів (філософська повість та ін.). Віра в перетворювальну та всепереможну силу людського розуму й освіти — основа ідеології Просвітництва. Ідея «природної людини» — одна з провідних у Просвітництві. Література як засіб пропаганди просвітницьких ідей. Провідні літературні напрями доби Просвітництва: рококо, класицизм, сентименталізм, реалізм, неокласицизм, преромантизм. Виникнення нових літературних жанрів (філософська повість, філософський роман та ін.). Особливості просвітницького руху й літератури в різних європейських країнах. Найвидатніші представники культури доби Просвітництва. Франція як центр просвітницького руху XVIII ст. Помірковані й радикальні течії в ньому. Енциклопедисти. Д.Дідро — естетик і письменник. Ж.Ж.Руссо і руссоїзм
|
Учень (учениця):
характеризує Просвітництво як ідейний рух і літературну епоху: а) основа ідеології Просвітництва — віра в перетворювальну та всепереможну силу людського розуму й освіти; б) ідея «природної людини» — одна з провідних у Просвітництві; в) художня література — засіб пропаганди просвітницьких ідей;
наводить приклади найвизначніших здобутків літератури Просвітництва;
називає провідні літературні напрями доби Просвітництва;
пояснює роль у розвитку ідеалів Просвітництва французьких енциклопедистів;
узагальнює відомості про добу Просвітництва, отримані на уроках всесвітньої історії, історії України та зарубіжної літератури
|
|
6
|
ВОЛЬТЕР (1694—1778). «Простак»
Ідейний зміст і художня структура філософської повісті «Простак», сенс її назви. Конфлікт «природної людини» Гурона і французького суспільства як центральний у творі. Антимонархічні та антиклерикальні мотиви твору. Гурон і Гордон у Бастилії. Трагізм долі мадемуазель де Сент-Ів і Гурона
|
Учень (учениця):
повідомляє короткі відомості про життя і творчість Вольтера;
пояснює сенс назви філософської повісті «Простак» (Гурон лише на перший погляд «простак», насправді ж він людина непроста і бачить дуже складні проблеми цивілізації);
розкриває конфлікт «природної людини» Гурона і французького суспільства як центральний у творі (майже суцільні переваги неосвіченого гуронця над цивілізованими французами: в релігійних, політичних та ін. питаннях);
називає непрості проблеми європейської цивілізації, помітні лише оку нецивілізованого «простака» (так, толерантність, релігійна терпимість Простака контрастує з нав’язуванням своєї релігії чужинцю французами-католиками; «свіже око» чужинця краще бачить безглуздість деяких церковних обрядів, несправедливість ставлення католиків до гугенотів; протиприродність суспільного устрою Франції);
пояснює сутність полеміки Гурона і Гордона в Бастилії (Простак перевершує європейця природною кмітливістю, але й сам удосконалився лише завдяки бесідам із янсеністом і позитивному впливу науки);
розкриває сутність трагізму долі мадемуазель де Сент-Ів (чесна дівчина стала жертвою безчесного суспільного устрою) і Гурона (який прийняв посаду фактично із рук вбивці його коханої);
висловлює особисте ставлення до проблем, що піднімаються в повісті, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту.
ТЛ Визначення поняття філософська повість, називає її головні жанрові ознаки (головними героями є не люди, а філософські ідеї; логіка розвитку подій обумовлена не логікою людських вчинків, а логікою філософської полеміки тощо).
Ілюструє ці ознаки філософської повісті прикладами із «Простака» (головним героєм твору є не Гурон як людина, а ідея природної людини та її конфлікту з вадами цивілізованого суспільства; полеміка Гурона з Гордоном під час перебування в Бастилії є втіленням полеміки Вольтера з Руссо щодо ролі науки в розвиткові людства: Руссо, на думку Вольтера, цю роль недооцінював, саме тому Гурон і заявляє, що завдяки науці й спілкуванню з Гордоном він «із тварини перетворився на людину»);
пояснює, що француз Вольтер — центральна постать європейського Просвітництва (XVIII ст. — «доба Вольтера»);
наводить приклади багатогранності його творчої діяльності (Вольтер був не лише письменником, а й філософом і історіографом; він одним із перших у Західній Європі написав про Україну і гетьмана Мазепу («Історія Карла XII», розділ IV)
|
Образотворче мистецтво:
О.Франгонар. «Молода дівчина, що читає».
Ж.Б.Шарден «Атрибути мистецтв», «Атрибути музики» (1765, Лувр).
Музика:
Ж.Массне. «Сід» (опера).
Ж.Б.Люллі, музика до комедій Мольєра.
Скульптура, архітектура, прикладне мистецтво:
Ж.А.Гудон, статуя Вольтера (1781).
Ж.Б.Пігаль, статуя Вольтера (1776)
|
12
|
Йоганн Вольфґанґ ҐЕТЕ (1749—1832). Вірші та балади (за вибором учителя та учнів); «Фауст» (І частина), останній монолог Фауста (ІІ частина).
Провідні мотиви лірики Ґете. Трагедія «Фауст» — вершина його творчості і один із найвидатніших творів світової літератури. Історія створення, композиція та проблематика. Образ Фауста як втілення динамізму нової європейської цивілізації. Пошуки сенсу буття і призначення людини. Опозиція Фауст —
Мефістофель, діалектичне вирішення проблеми добра і зла. Фауст і Маргарита
|
Учень (учениця):
повідомляє короткі відомості про життя і творчість Ґете;
виразно читає та аналізує вірші Ґете;
визначає провідні мотиви лірики Ґете;
наводить найвідоміші факти з творчої історії «Фауста», зокрема — про прообраз головного героя, мага-чорнокнижника; про те, що цей твір Ґете писав протягом майже всього свого життя і дав у ньому художнє втілення проблем, які його хвилювали;
розкриває головну тему трагедії — пошуки людиною сенсу буття і свого призначення;
характеризує трагічний конфлікт «Фауст — Маргарита», висловлює своє особисте ставлення до обох героїв, аргументує свої думки цитатами з тексту;
тлумачить сенс опозиції Фауст — Мефістофель (з одного боку, спокуса людини таємними знаннями, з другого — перемога людяності над темними силами (абсолютний фінал трагедії);
характеризує образ Фауста як втілення динамізму нової європейської цивілізації (героєві притаманний постійний творчий неспокій, схильність до пошуків нових знань, проникнення в глибинну суть життя тощо);
висловлює особисте ставлення до проблем, що піднімаються в трагедії, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту
|
Література:
М.Рильський «Війнулася фіранка на вікні...», «Весна за прядкою, мов скромна Маргарита...».
М.Гумільов «Маргарита» («Валентин говорит о сестре в кабаке...»).
М.Булгаков «Майстер і Маргарита».
Образотворче мистецтво:
Ілюстрації А.Гончарова до «Фауста».
М.Врубель «Маргарита», «Фауст і Мефістофель» (декор. панно).
Е.Делакруа. Ілюстрації до «Фауста» (1825).
Музика:
А.Шнітке, «Історія доктора Йогана Фауста» (кантата, 1983).
Г.Берліоз «Засудження Фауста» (драматична легенда).
Ф.Бузоні «Доктор Фауст» (опера).
О.Локшин «Пісні Маргарити» (сцени із «Фауста» Ґете).
Ф.Ліст «Фаус» (симфонія, 1857).
Театр і кіно:
Телевіз. фільм «Фауст» (реж. М.Казаков).
Скульптура, архітектура, прикладне мистецтво:
М.Антокольський «Мефістофель» (статуя, мармур, 1883).
Пам’ятник Ґете і Шиллеру в Веймарі, скульптор Е.Ригель (1857).
Пам’ятник Ґете у Франкфурті-на-Майні, скульп-тор Л.Швантхалер (1844)
|
|