Уроку
|
|
Скачати 476.14 Kb.
|
|
Тема. Іван Багряний. Публіцистика. Стаття-памфлет «Чому я не хочу вертатися до СРСР?» - політична декларація прав людини Мета: ознайомити учнів з публіцистикою І.Багряного; допомогти їм визначити актуальність памфлету на той час і тепер; виховувати непримиренне ставлення до несправедливості. Тип уроку: вивчення нового матеріалу Міжпредметні зв’язки: історія, право Обладнання:
Я хочу бути тільки людиною, яких так мало на світі, я хочу бути тільки нею. І.Багряний, передмова до «Ave Maria”. Хід уроку I. Оголошення теми, мети та завдань уроку II. Актуалізація опорних знань учнів. Рольова гра. Учитель. Як жилося І.Багряному в еміграції? Яким був насправді письменник? Відповіді на ці та інші питання ми спробуємо дізнатися з інтерв’ю з його сином Нестором.  Саме цьому Несторику в епістолярній спадщині батька залишилися найніжніші, найцікавіші листи. «26 листопада 1958р. Галю і Несторику! І ось я пливу вже цілий день великим кораблем. Дивлюсь тут на цілу армію різних дітлахів і думаю, що добре би було, якби ми всі отак мандрували. Корабель дуже комфортабельний, тобто вигідний і розкішний. І здоровенний, як величезний будинок. Народу тут їде з пару тисяч. Море увесь час спокійне і якесь ліниве... Несторику! Як будеш чемний і хороший, як будеш добре вчитися, добре слухати маму, добре їсти, добре і вчасно робити рахунки й інші «ауфгабе», добре спати — словом, як будеш кругом добрий і бравий хлопчик, то конче поїдемо наступного літа на такім інтереснім пароплаві. Тут навіть у волейбол можна грати. Уяви собі — море кругом, пароплав пливе, як скажений, сяє сонце, віє вітрище, а ми граємо у волейбол!.. От я не знаю тільки, якщо впаде раптом м'яч у воду, то як його діставати, бо згори до води так далеко, приблизно, як з монстеру до площі, де гуляють пішки голуби... Привіт! Пригортаю обох!» (Учень в ролі журналіста) — Пане Несторе, ви були дитиною, коли батько пішов із життя. Яким він вам запам'ятався? (Учень в ролі Нестора Багряного) — Коли пригадую батька, то бачу його за письмовим столом. Він сидить у своїй маленькій кімнатці спиною до дверей і щось пише. Завжди задуманий, але він був дотепний. Багато гуляв зі мною і, пам'ятаю, завжди намагався якомога вичерпніше відповісти на всі мої дитячі запитання. Батько був на всі руки майстер. Знав, як цвяха у стіну забити, як гайку закрутити, міг навіть радіо полагодити. У нас удома ніколи не рипіли двері, не було поламаних речей, бо все — від черевиків до меблів — батько ремонтував сам. Він казав, що навчився всьому в засланні, бо треба було вижити. Взагалі ж удома батько бував рідко. Він дуже хворів на туберкульоз і цукровий діабет, тому дуже багато часу перебував у лікарнях або санаторіях. Навіть коли народилася моя сестра, йому лікарі не дозволили бути вдома. То я бігав до батька і кожний день розповідав, яка Роксолана гарненька, які в неї маленькі і тендітні ручки, ніжки. Мені тоді було 10 років. А ще через три роки батько помер. — Він розповідав вам про своє життя в Україні чи вважав, що ви замалий для тих розповідей? — Я був замалий. Але потім багато розказувала мама. Чимало я дізнався з батьківських творів. Єдине, що татко з мамою довгий час боронили від нас — це правду про його першу сім'ю, що залишилася в Україні. Усе життя від мене приховували, що в мене є ще брат і сестра. Мабуть, батьки боялися, що я не так зрозумію цей факт. А потім мама, певно, не хотіла цією правдою скривдити образ тата, який склався у моїй пам'яті. Багато років я вважав, що Багряний — то наше справжнє прізвище, навіть не здогадувався, що ми Лозов'ягіни. — Роман «Тигролови», що побачив світ в еміграції, був дуже популярний на Заході. Його перекладали німецькою, англійською мовами. А чи принесла літературна діяльність батька благополуччя та добробут вашій сім'ї? — Не дуже. Роман «Тигролови» видавався в Німеччині тричі, але тато отримав гонорар усього раз, тому що авторські права залишилися у видавця. Переклад книги німецькою мені здається не дуже вдалим, як і англійською. У США та Англії, роман скоротили і дещо змінили сюжетну лінію. У Німеччині книга вийшла навіть під іншою назвою — «Закон тайги». Мені здається, що в іншомовному варіанті роман багато втратив. Оригінал кращий. Нашу сім'ю годувала не літературна праця батька, а журналістська. Він багато писав статей для «Українських вістей», інших україномовних видань. Але гонорари були невеликі. Жили дуже скрутно. У нас була невеличка квартира із трьох кімнат — у двох мешкали ми з мамою і сестрою. А третя, ще менша, була помешканням хворого батька. — Відомо, що Іван Багряний закінчив Київський художній інститут. Лише диплом не встиг захистити. А чи малював він у Німеччині? — Ні, олійними фарбами ніколи не малював, тільки іноді брав до рук олівця та робив невеличкі малюночки на полях своїх рукописів. До речі, батько ілюстрував дитячу книжку «Телефон» Корнія Чуковського, яка вийшла українською ще на початку 50-х років у Німеччині. — Як склалася доля вашої сім'ї після смерті батька? — Ми зазнали великої матеріальної скрути. Я навчався в інтернаті. Добрі люди оплатили моє перебування і навчання там. Ще підлітком дуже комплексував від того, що не мав своїх кишенькових грошей. Поруч вчилися діти заможних батьків (лікарів, юристів, а я був бідним). Тому з юнацьких років не соромився фізичної роботи: паркани фарбував, машини мив, на бензозаправці працював і в крамниці був продавцем. Потім я захопився музикою, грав на гітарі в ансамблі. Ми виступали здебільшого на вечірках американських солдатів, які непогано платили. Потім, коли мені виповнилося 20 років, я влаштувався звукооператором на радіо «Свобода». Працював з поляками, чехами, американцями (допоки радіо не переїхало з Німеччини до Чехії). Довгий час був безробітним, тому що якщо десь і з'являлася вакансія, то перевагу надавали молодому кандидату на посаду... У мене є доросла донька Лариса, хоча дружина була німкенею, вона не заперечувала проти цього імені, — продовжує Нестор Багряний. — Сестра студіювала славістику в університеті, закінчила магістратуру. Але в Німеччині важко знайти роботу за таким екзотичним фахом. Тож її життя теж зовсім не просте. Мати після смерті батька відразу пішла працювати в дитячий будинок. Там перебували діти тих німців, предки яких ще за часи царизму опинилися на території Росії. У них усіх були німецькі прізвища Мюллер, Майер, але німецької мови вони не знали. Пенсія за віком у мами була мізерна — оскільки невеликий стаж роботи... — Який твір Івана Багряного є вашим найулюбленішим? — Це, безумовно, «Тигролови». Вважаю його найкращим пригодницьким твором, який стоїть в одному ряду з творами Майн Ріда і Джека Лондона. А от «Сад Гетсиманський» мені дуже важко читати, бо знаю, що тяжкі випробування, які в ньому описані, пережив мій батько. Я пишаюся його мужністю і водночас дуже шкодую, що життя цієї талановитої, одержимої любов'ю до України людини було знівечене комуністичною владою.
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів: Учитель. Чому, незважаючи на палку любов до Батьківщини, І.Багряний не хотів повертатися додому? Відповіддю на це питання був памфлет «Чому я не хочу вертатися до СРСР?» IV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу. Учитель. Який твір називають памфлетом? Про які памфлети ви чули? (Памфлети М.Хвильового «Камо грядеши», «Думки проти течії») Словник Памфлет – (від англ.. pamphlet) – художньо-публіцистичний твір, що в гостросатиричній формі викриває злободенні явища суспільного життя. Памфлет за структурою ближчий до публіцистичної статті й відрізняється від фейлетону більшою ідеологічною різкістю. Ознаки памфлету: афористичність, ораторський стиль, експресивність, іронія, сарказм. Репатріація – (з латинської) - повернення емігрантів на батьківщину з відновленням у громадянських правах; повернення на батьківщину військовополонених, цивільних осіб, що опинилися за межами своєї країни внаслідок війни. Репатріант – особа, що повертається на батьківщину внаслідок репатріації. 1.Читання й обговорення статті (на кожній парті по одному екземпляру). 1 учень. Читає статтю від початку до слів: «Це знищення провадилося в грандіозних масштабах, як личить режимові, опанованому манією великості». Запитання до учнів.
2 учень. Читає статтю від слів: «В 1929-32 роках…» до слів: «Ось чому я ненавиджу більшовизм і не хочу вертатись на «родіну» Запитання до учнів. 1.Чим більшовики виправдовували винищення українського селянства? 2.Чому під час голодомору 1932-1933 рр. Сталін не прийняв допомогу Західної України, яку організував митрополит Шептицький? 3 учень. Читає статтю до кінця. Запитання до учнів. 1.Чому радянська влада так нещадно знищувала українську інтелігенцію? 2.За що постраждав сам Іван Багряний? 3.Чому в СРСР можна було беззаконно покарати практично кожну людину? 4.Яких елементарних прав була позбавлена людина? 5.Чи справдилися сподівання І.Багряного повернутися на батьківщину? 2. Повідомлення учня. Іван Багряний написав свій памфлет у 1946 році. Закінчилася найстрашніша в історії людства війна, яка розлучила сім’ї , розкидала людей по всіх усюдах. Французи й англійці, американці й африканці, німці й євреї йшли до свого дому, до місць, де народилися, де в когось ще залишилися рідні. Життя поступово налагоджувалося, відбудовувалися міста й села. По всій Європі роз’їжджали спеціальні комісії, які відправляли репатріантів на батьківщину. І європейці страшенно дивувалися з того, що багато людей не хотіли повертатися в СРСР. Така відмова наводила на думку, що ці емігранти – страшні злочинці, які бояться правосуддя і тому ховаються від нього в Європі. Цивілізована людина не могла повірити, що в СРСР можна ув’язнити за анекдот, пісню, зайве слово. Памфлет «Чому я не хочу вертатися до СРСР?» з’явився у відповідь на облудні заклики радянської пропаганди і на безсоромні дії західних урядів, котрі сприяли насильницькій репатріації біженців у СРСР, де вони потрапляли прямо до концтаборів. Це був і гіркий докір західній громадськості, яка здебільшого не помічала трагедії мільйонів жертв більшовизму. Полум’яний памфлет І.Багряного – пристрасна розповідь про страждання українських робітників, селян, інтелігенції у більшовицькому «раю» та про свої власні поневіряння – став у 40-х роках одним із тих документів, які змінили ставлення західної громадськості до проблем «переміщених осіб». А водночас це був і початок розвінчання сталінського режиму. Учитель. 1956 року, якраз на десятиріччя памфлету «Чому я не хочу вертатися в СРСР?», радянська влада підготувала «подарунок» Івану Багряному. Спецрейсом до Москви доставили солдата строкової служби Бориса Зосимова. Після кількох репетицій перед мікрофоном, комсомолець, відмінник бойової і політичної підготовки, виголосив вирок батькові-ворогові народу. Відповідь не забарилася і вона теж була публічною: «Якщо ти — Остап, ми з тобою знайдемо спільну мову, а якщо Андрій, то нема чого говорити». Їм так і не судилося зустрітися, щоб дізнатися, хто кого зрадив у цьому житті. Як бачимо, романтик І.Багряний мріяв, щоб його земляки були вільними від будь-якого пресингу. У цьому письменник вбачав запоруку щасливого майбутнього українського народу. V. Узагальнення знань учнів:. Творча робота. «Прочитавши памфлет І.Багряного, я подумав (ла) …, зрозумів (ла) …, відчув (ла) … VІ. Оцінювання. VІІ. Домашнє завдання Прочитати роман «Тигролови», підготуватись до характеристики Григорія Многогрішного. Урок №3 Тема. Іван Багряний. Роман «Тигролови». Вольовий характер, непереборний оптимізм, віра в перемогу Григорія Многогрішного Мета: розкрити сюжетно-композиційні та жанрові особливості твору; вчити мотивувати вчинки героїв; знаходити в житті головні цінності; закріпити вивчене про сюжетні лінії; виховувати вміння орієнтуватися в складних життєвих обставинах, бути вольовими людьми, яскравими особистостями. Тип уроку: комбінований Обладнання уроку: роман «Тигролови», таблиця «Тематичні пласти роману», малюнки учнів – ілюстрації до твору «Шукайте мене в тому, що я пишу …» А.Сент-Екзюпері Хід уроку I. Організаційна робота. II. Мотивація навчальної діяльності учнів. Учитель. Справжній читач розгортає нову книгу з радістю і надією на зустріч з яскравими характерами, людьми, які самовіддано люблять свою землю і життя, з бажанням відчути насолоду від знайомства з іще одним гарним майстром пера. Я думаю такі почуття охопили вас після знайомства з бестселером І.Багряного «Тигролови». ІІІ. Оголошення теми та мети уроку (учні записують тему уроку) Проблемне питання Чи творить життя митця і його літературна спадщина один єдиний текст? ІV. Актуалізація опорних знань учнів Учитель. Визначіть жанр твору. Учень 1. Відповідно до законів жанру у романі повинна бути велика кількість дійових осіб, кілька сюжетних ліній, життя героїв зображене протягом значного відрізку часу. В І.Багряного цього немає, і з цього погляду, «Тигролови» скоріше мали б бути повістю. Але масштаби проблем, їх широта й глибина ( Україна колишня - Дем'ян Многогрішний, перші поселенці - Україна 30-х років ХХ віку; Україна, задавлена сталінським терором, і Україна лісова, ідилічна «Сіркова держава» БАМЛАГ, заробітчани) дають підставу вважати твір романом. Учень 2. Роман складається з 12 розділів і ряду підрозділів, схожих на новели. Назви кожного розділу – інтригуючі. «Тигролови» мають усі прикмети пригодницького роману: а) персонажі чітко розмежовані на позитивні і негативні; б) захоплюючий сюжет; в) кохання з дівчиною, схожою на амазонку; г) щасливий кінець. Учень 3. Можна говорити і про автобіографічність роману. Втікач з БАМЛАГу, автор «Тигроловів» майже два роки жив із тайгою одним життям, глибоко пізнав і полюбив цей далекий і суворий край, його мешканців – людей і тварин. Сторінки цього твору передають його особисті знання і враження. Учитель. Які тематичні пласти можна виділити у романі? Учень. У творі можна виділити декілька тематичних пластів: (демонструє діаграму на комп’ютері).  Учитель. У якому році роман був уперше виданий і де? Учень. Розповідь учня про історію написання твору. І. Багряний належить до тих майстрів слова, які послідовно і протягом усього життя прагнули нести правду про суть сталінського режиму. Вся його творча біографія – це постійна сутичка з тоталітарною системою, яку він таврував за позбавлення людини людської гідності. Цьому підтвердженням є роман «Тигролови», який був написаний у 1944р. в Моршині впродовж 14 днів і в цьому ж році здобув першу премію на літературному конкурсі у Львові. Твір перекладали англійською, голландською, німецькою мовами. У Німеччині ця книга з ілюстраціями виходила тричі. Німці читали її з великим захопленням, купували на день народження або до першого причастя. В Україні твір вийшов окремою книгою тільки у 1991р. В основі пригодницько-екзотичного, за визначенням самого автора, роману – безпосередні враження і переживання під час втечі з далекосхідного концтабору. V. Бесіда за змістом твору. Учитель. Скажіть, будь ласка, чим цей роман приваблює читачів, чому він вчить? Учень. Цей роман є цікавим, динамічним, сповненим непередбачених пригод, через які доля веде головного героя, твір вчить підніматися над муками, жити в будь-яких умовах, виживати в екстремальних ситуаціях. Учитель. Про який час йдеться у романі? Учень – історик розповідає про болючу сторінку історії України, її народу 30-х років. Учитель. У період масованих репресій досить було одного необережного слова чи вчинку, щоб бути знищеним. Але були ті, що ставали у двобій з долею і вигравали поєдинок: Жить! Відплатить! Або вмерти! Учитель. Кому належать ці слова? Учні. Григорію Многогрішному. Учитель. Як ви вважаєте чи випадково автор дає своєму героєві прізвище Многогрішний? Чи це закономірно? Учень-історик надає історичну довідку про гетьмана Многогрішного. Многогрішний Дем’ян Гнатович – гетьман Лівобережної України (1668-1672рр.), ставши спільником Дорошенка, почав неприязні дії проти Москви. Сам висловив великоруському гінцю Танєєву намір нізащо не віддавати Києва полякам і разом з Дорошенком воювати з Польщею. Перш ніж московський уряд вирішив, як вчинити з доносами на Многогрішного, проти останнього було організовано змову... 13 березня, вночі, змовники схопили Многогрішного і відправили до Москви, де гетьмана було катовано. Дем‘ян відкидав звинувачення у зраді, але зізнався, що в п‘яному стані говорив “несамовиті промови ”. Старшини від імені всього малоросійського народу просили стратити колишнього гетьмана і його брата. Засуджених вивели на страту у Москві, однак цар виславгінця з повідомленням, що він змінює смертну кару засланням у Сибір. Григорій Многогрішний – українець, його рід має славні традиції в особі першого каторжника Сибіру гетьмана Дем’яна Многогрішного. Учитель. Хоча пройшли роки від часу заслання гетьмана до Сибіру. Його нащадки знову і знову стають вигнанцями з рідного краю. Ця історія повторюється з Григорієм Многогрішним. Учитель. Отже, перед нами постає складна доля Г.Многогрішного. Щоб вам було легше працювати над характеристикою образу, давайте пригадаємо, за таблицею, засоби творення образу людини. Теорія літератури Таблиця «Засоби творення образу людини»:
Учитель.У творі дві сюжетні лінії. Перша пригодницька – це лінія перебування Многогрішного в тайзі. Саме з цієї лінії починається твір. Які образи – символи створені у романі? Учень. Перший розділ свого роману І. Багряний називає “Дракон”. “Вирячивши вогненні очі, дихаючи полум’ям і димом, потрясаючи ревом пустелі і нетрі, вогненним хвостом замітаючи слід, летів дракон. Не з китайських казок і не з пагод Тибету – він знявся десь з громохкого центру країни “чудес”, вилетів з чорного пекла землі людоловів і гнав над просторами...” - це символічна картина параллельного, майже незалежного існування в одній державі двох світів – світу пітьми, пекла і світу ілюзорного раю, ілюзорного вільного життя. І ці два світи уособлені в символічних образах двох експресів, котрі мислено летять у невідоме, у чорну сибірську ніч, на край світу. Учитель. І от Григорій виривається з експресу смерті. Що зробило Г. Многогрішного символом? Символом чого? Учень. З волі автора Г. Многогрішний здійснює неможливе – вистрибує майже у смерті із черева скаженого дракона і цим божевільним протестом підживлює в тисячах знеособлених в’язнів почуття людської гідності, надії, переконання, що серед них, приречених, є такі, що не здаються, воліють «ліпше вмерти біжучи, ніж жити гниючи!». Для побратимів по нещастю Григорій стає «символом непокірної і гордої молодості, символом тієї волелюбної і сплюндрованої за те Вітчизни». Учитель Хто ще їде цим же експресом? Учень. Цим же експресом – тільки на інше полювання їде майор ОГПУ-НКВД Медвин «Його не зворушують ніякі екзотики, ніякі найексцентричніші історії, ба навіть тигри. Він не те бачив. Не те знає. І не те може. Такого полювання, якого він сам є і був майстром, не зрівняти ні з яким іншим...» Піднімається учень, який грає роль майора НКВС: - Впізнаєте мене? Так, я начальник етапу Медвин. Мене вчили пильнувати, полювати на людей, залякувати, катувати й принижувати непокірних. У моїй практиці зустрічалося небагато сміливців, але був один, який примусив мене задуматися, що знищити всіх неможливо. Він втік з ешелону, випав у безвість. Я назвав його подумки молодим тигром з України і вперше відчув страх. Минуло два роки. Я отримав нове призначення і високу посаду. Ніколи не думав, що доля мене зведе з ним ще раз. Я вважав його мертвим. Що я з ним не робив! Мені уже не зізнання його потрібні були, я добивався, щоб він заскавчав і почав благати мене, як то роблять всі. Дивиться виряченими очима – і тільки. Як каменюка. Це в моєму житті виняткове слідство над цим зоологічним націоналістом, над тим дияволом в образі людини. Брр... Ті очі з кривавими росинками на віях, вони стоятимуть переді мною вічно... Після зустрічі з ним у мене відбувся психічний струс. Диявол, диявол. Я його знайду (б’є кулаком по столу) і знищу, ще нікому не вдавалося втекти від майора Медвина. Учень у ролі Г.Многогрішного: -Ти ніколи мене не знищиш, Медвин, бо я дух, який живе в кожній вільній людині. Бо я – народ, якого чим нижче гнеш, тим у ньому більше спротиву. Ти думав, відбиваючи мені печінки, ламаючи кості, розчавлюючи мою молодість у катівнях два роки, що видряпаєш із грудей серце? Мріяв у божевільні упокорити мене, примусити забути хто я, вирвати з розумом любов до Батьківщини? Але я втік з божевільні. І тоді, Медвин, я поклявся іменем матері моєї відірвати тобі голову. Ти думав, що присудивши мені 25 років каторги за те, що я любив свій нещасливий край, ти похоронив мене? Ти був переконаний, що стрибок з ешелону – смерть, але помилився. Я знайшов у тайзі земляків, друзів і навіть кохання. Згодься, Медвин, що я переміг, не визнавши себе нулем в історії, не озвірів, не перейнявся озлобленням і ненавистю до людей, як ти, а зберіг у собі людяність, доброту, здатність співчувати і вірити, що людина може і повинна кинути виклик цілій системі, яку ти представляєш, і вистояти. І запам’ятай, ми неминуче зустрінемося з тобою в тайзі і я вб’ю тебе, як зло, яке ти породжуєш. Я присуд виконаю сам і розпишуся на снігу в цьому. А за що я тебе судитиму, ти, пес, знаєш сам. Учитель. Так письменник розширює змістове навантаження назви твору підтекстом: в умовах тоталітарного режиму людина полює на людину. Коли людина переслідує іншу людину за любов до отчого краю, то це вже є свідченням патологічних процесів у суспільстві. Тепер Григорій поряд із основною проблемою свого життя – не залишитись нулем в історії, ставить ще одну – знищити Медвина як зло. Як вирішує Григорій цю проблему? (учні розповідають, як вирішує Григорій цю проблему) Учитель. Чи можемо розцінювати перемогу Многогрішного як помсту? Учень. Ні. Він своїм вчинком підтверджує, що рано чи пізно всяке зло має бути покараним. Учитель. Другу сторінку трагічної долі українців (а це є другою сюжетною лінією) відкриває рід Сірків, до яких після втечі потрапляє Г. Многогрішний. З розповіді Сірків стає відомо, що вони приїхали у 1889 році з Полтавщини. Тут вони знайшли другу Україну, та сум за рідним краєм ніколи не покидав їх. Але про це краще розповість нам сама Сірчиха. Розповідає учениця, одягнена в український національний одяг. Сірчиха. У сміливих щастя завжди є! От хоч би ми. Приїхали сюди... Боже! Яка страшна і дика пуща була! І нудьга смертельна. І лихо скрізь навколо, і злидні, і смерть. Чужа чужина... А бач, оббулися! І дивись – зажили ж як потім! І пущі здолали, і край скорили. І звикли, полюбили. Спочатку ми поселилися в селі, тепер це містечко Києвом зветься. Хати білили, як на Україні. З нас тут за це сміялися, що от, мовляв, скільки лісу, а “хохли” хати з глини ліплять та білять. Колись до революції здорово жили тут наші люди. Тут край працю любить та й винагороджує її щедро. А народ наш робочий. То й ми жили колись. А сім’я у нашого діда була велика. Понад 50 чоловік. Синів сім мав, женив, не відділяв. Дочок заміж віддавав – на сторону не відпускав, зятів у прийми брав. Сірків куток – то ціле село. Весело жилося. Трудилися щиро, то й мали. Це була наша друга Україна, Але щасливіша. І назви тут люди подавали свої, сумуючи за рідним краєм. Ну, а потім пішло все шкереберть. Нові часи, нові порядки. Вже немає Сіркові держави. Учитель. А хто ж цей легендарний Сірко, якого знали майже всі в окрузі? Учень у ролі Сірка: Сірко. Походжу я зі старого козацького роду. Жили мої батьки на Полтавщині коло Переяслава. А діди – прадіди в Запорожжі козакували... та віри в щастя своє щербате і в силу свою двожильну не теряли. Так на цю дику землю і потрапили. Багато люду тут померло, аж поки не позвикали. Маю сина і дочку, вчу їх однаково суворо. Бо за українським звичаєм жінка поряд чоловіка і господарювала. І вправно володіла зброєю. Моя хата завжди відкрита, як колись у козаків було, для гарної людини. Коли напівживого Григорія принесли ми додому, моя хата стала його хатою. Життя навчило мене бути мудрим і щиросердним. Втративши старшого сина, я безмежно зрадів Григорієві, назвав його сином, подарував коня, гвинтівку. Бо хто, як не батько, навчить сина виживати в будь-яких умовах, залишаючись при цьому людиною. Учитель. У таких батьків поганими діти не будуть. Учениця розповідає про Наталку. Учитель. Чому так усе в цій родині Григорія радує, бентежить, дивує? Учень. Бо на рідній землі звичаї і традиції, мова, український дух викорінюється знищується. А тут, в цій далекій тайзі, все своє, рідне, українське, збережене від посягань “совєтської власті”. Учитель. Пригадайте, які традиції, звичаї, обряди збереглися? Учитель. Чому у кінці твору автор зводить героїв у хаті Сірка? Учень. Не випадково у кінці твору автор зводить усіх героїв у хаті Сірка. Бо це одне плем’я, яке вбачає свою силу в єдності роду. І щасливий кінець твору продиктований вимогами пригодницького роману, але ним письменник і підтверджує свою віру у світлу прийдешність України. (зачитують кінцівку твору “... Шлях їм прослався уперед ...”) Учитель. Як ви розумієте символіку назви роману? Учень. Назва роману «Тигролови» пов’язана з родом занять дружньої родини Сірків. Люди, що дали прихисток Многогрішному, мають незвичайну й небезпечну професію. Саме вона утримує їх «на плаву» в жорстокому, далекому від рідної землі Сибіру. Сірки не вбивають, а лише ловлять у тайзі тигрів. У двобої з гордими тваринами тигролови такі самі незалежні, як і сильні їхні супротивники. Учитель. А ось як розуміють символіку роману учні-художники?  Учитель. Яка основна думка твору? Учень. Автор переконує і запевняє в тому, що за будь-яких обставин, людина може і повинна бути Людиною. І. Багряний усе життя «біг над прірвою» з вірою в людину, прагнучи запалити в ній невгасиму іскру, яка б висвітлила шлях із чорної прірви зневіри, приниження в безсмертя. Вчитель. Отже, якою буде ваша відповідь на проблемне питання «Чи творить життя митця і його літературна спадщина один єдиний текст?». Відповіді учнів. Учитель. Іван Багряний – Лицар Духу, щирий українець, Людина, яка ціною життя виграла двобій з демоном тоталітаризму. І герої творів письменника – це не жертви більшовицької системи, а представники нескореного народу, борці за національне визволення. Тест «Ваші враження від уроку»
VI. Оцінювання. VII. Домашнє завдання: виконати індивідуальні завдання за романом «Тигролови», підготувати міні-проекти « У чому наша молодь вбачає щастя». Урок №4 |
Схожі:
| Уроку Тема уроку: Пристрої введення-виведення інформації. Структура і тип уроку повністю відповідають меті і завданням уроку, тобто науковий рівень уроку відповідає сучасним вимогам |
Уроку. Прямокутна система координату просторі. Мета уроку: знайомство... В кінці уроку збираються учнівські зошити для перевірки їх ведення й виконання домашнього завдання |
| Уроку виробничого навчання Велигодська Л. С. чітко в доступній формі розкрила тему та мету уроку на всіх етапах структури уроку |
Уроку; тема уроку не записується на дошці; мета уроку не узгоджується... «загравання» з учнями, намагання сподобатись, невміння знайти правильний тон; вживання пестливих слів |
| КОНСПЕКТ УРОКУ З ФІЗИКИ (10 КЛАС) Тема уроку Комп'ютер, мультимедійний проектор, презентація до уроку, програмне середовище «Жива фізика» |
УРОКУ Тема уроку Методична мета уроку: Інтерактивне навчання учнів графічного представлення даних електронних таблиць засобами мультимедіа з використанням... |
| Уроку: урок засвоєння нових знань. КМЗ уроку Мета уроку: вивчити види впливу електричного струму на організм людини, особливості ураження електрострумом |
Тема уроку. Зрізана піраміда. Мета уроку Мета уроку: вивчення властивості площини, яка перетинає піраміду і паралельна основі; формування поняття зрізаної піраміди |
| Уроку Тема уроку: Поняття про виробничий травматизм та професійні захворювання Мета уроку: Ознайомити учнів з основними причинами виробничого травматизм та професійних захворювань та їх наслідками |
План-конспект уроку інформатики в 7 класі Тема уроку Тема уроку: Робота з текстовою інформацією. Призначення та основні функції текстового редактора. Текстові процесори. MS Word. Поняття... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua