Тематична і жанрова різноманітність прози 634
«Перехресні стежки» 634
Драматургія 637
Павло Грабовський . ... 638
Літературний процес першого десятиліття XX ст 643
§18. Передумови оновлення українського мистецтва 643
Соціально-політична ситуація початку сторіччя 643
Боротьба народницьких і модерних ідей
у літературі на рубежі віків 643
§19. Різноманітність стильових течій і напрямів 646
Розвиток поезії 646
Художнє оновлення прози 648
Роль драматургії в українському літературному
та культурному житті 651
Літературна критика 652
Борис Грінченко 653
Богдан Лепкий 657
Михайло Коцюбинський 661
«Intermezzo» з 663
«Тіні забутих предків» 665
Ольга Кобилянська 667
28
Зміст
Василь Стефаник 672
«Новина» 673
«Камінний хрест» 673
Леся Українка 676
«Лісова пісня» 680
«Бояриня» 682
Микола Вороний 684
Олександр Олесь 687
Микола Зеров 692
Степан Васильченко 695
Архип Тесленко 699
Володимир Винниченко 701
Літературний процес першої половини XX ст 707
Стильова різноманітність
.української літератури 20-х рр. XX ст 707
Літературні угруповання 711
Літературна дискусія 1925-1928 рр 712
Виникнення терміну «соціалістичний реалізм» 714
Шляхи розвитку української драматургії 20-30-х рр. XX ст. . . .715
« Празька літературна група » 716
«Варшавська літературна група* 717
Олена Теліга 717
Павло Тичина 719
Володимир Сосюра 722
Максим Рильський 726
Микола Хвильовий 730
Григорій Косинка 736
Остап Вишня 739
Василь Барка 742
Юрій Яновський 745
Валер’ян Підмогильний 749
Микола Куліш 752
29
Іван Кочерга ^57
Богдан-Ігор Антонич 7**0
Євген Маланюк
УласСамчук 766
Іван Багряний 769
Андрій Малишко 773
— НН А І
Цикл «Україно моя»
Збірка «Що записано мною»
Олександр Довженко
Літературний процес другої половини XX ст. §20. Творчість «шістдесятників» ... Павло Загребельний
783
Григір Тютюнник
Іван Драч 78*
(ТОС
Борис Олійник
Дмитро Павличко 786
Василь Симоненко 787
Ліна Костенко 790
«Берестечко» 79<^
«Маруся Чурай*
Олесь Гончар 796
«Собор» 799
Михайло Стельмах 801
Василь Стус 803
§21. Творчий доробок письменників, які прийшли
в українську літературу в 70-х pp. XX ст 808
Степан Пушик 808
Катерина Мотрич 809
Наталя Околітенко 811
§22. Творчий доробок письменників, які прийшли
в українську літературу у 80-х pp. XX ст 812
Василь Герасим’юк 0^2
ЗО
Зміст
Оксана Забужко 813
Оксана Пахльовська .814
Юрій Андрухович 814
Олександр Ірванець 814
Любов Пономаренко 815
§23. Творчий доробок письменників, які прийшли
в українську літературу в 90-х pp. XX ст 815
ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО 817
§24. Огляд розвитку літературних напрямів 817
§25. Роди та жанри літературних творів 825
Епічні жанри 825
Ліричні жанри 828
Драматичні жанри 831
Ліро-епос та інші міжродоні і суміжні жанри 833
§26. Аналіз літературного твору 835
Зміст твору 835
Форма твору 836
§27. Тропи (художні засоби) 839
§28. Віршування, або версифікація 841
Найпоширеніші системи віршування 842
Різновиди стоп 842
Етапи визначення розміру вірша 842
Рима та римування 843
Різновиди строф 844
Аналіз літературного художнього твору 844
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 845
СПИСОК СКОРОЧЕНЬ
ввіп. — автор ш. — вигук грам. — граматика Д. в. — давальний відмінок див. — дивіться дйприкм. — дієприкметник дієприсл. — дієприслівник дієсл. — дієслово до н. е. — до нашої ери док. вид — доконаний вид допуст: — допустовий жін. р. — жіночий рід жури. — журнал з те. — з творів з'ясує. — з’ясувальний зайж. — займенник
займ -означ. — займенниково-означальний
заст. — застаріле
Зн. в. — знахідний відмінок
і т. д. — і так далі
і т. ін. — і таке інше
іж. — імені
імен. — іменник
Кл. в. — кличний відмінок
лінгв. — лінгвістика
літ. — літературознавство
ж. — місто
М. в. — місцевий відмінок жлн. — мільйон множ. — множина
Н. в. — називний відмінок
н. е. — наша ера нак. — наказовий спосіб Нар. те. — народна творчість недок. вид — недоконаний вид
О. в. — орудний відмінок обл. — область
обстав. — обставина, обставинний одн. — однина
означ. — означення, означальний
перен. — переносно, переносне
пор. — порівняйте
прийм. — прийменник
прикм. — прикметник
присл. — прислівник
р. — річка
Р. в. — родовий відмінок ред. — редактор, редакція рел. — релігія, релігійний рр. — роки с. — село, сторінка сер. р. — середній рід спол. — сполучник ст. — століття т. — том
т. зв. — так званий та ін. — та інше, та інші тис. — тисяча у зн. — у значенні
ч. — частина числ. — числівник чол. р. — чоловічий рід
Протягом століть, відбираючи по словечку, по зернятку, генііі народу витворив і передав нам у спадок, у вічне користування неосяжне, розкішне у своїй красі й блиску розуму лінгвістичне багатство: майте, гордіться, не будьте німі!
О. Гончар
ФОНЕТИКА. ГРАФІКА. ОРФОЕПІЯ
Фонетика
Фонетика (від грецького ркопеН- ков — звуковий) — це розділ мовознавства, що вивчає звуковий склад мови та різноманітні звукові зміни, які відбуваються в мовленнєвому потоці.
Залежно від завдань дослідження звукової будови мови фонетику поділяють на:
описову (вивчає всі наявні в конкретній мові звукові одиниці, закономірності їх уживання, звукові чергування та ін. особливості мови певного періоду);
історичну (з’ясовує шляхи формування звукового боку мови з найдавнішого часу її існування, вивчає виникнення та занепад звуків, еволюцію окремих звукових явищ тощо).
§1. Звуки мови. Поняття про фонему
Серед безлічі природних звуків — шуму моря, шелесту листя, щебету пташки, завивання вітру, тобто всього, що твориться механічним коливанням повітря, вирізняються звуки людської мови.
Звук мови можна розглядати:
і як явище фізичне, що виникає внаслідок коливання повітря й характеризується певними акустичними параметрами (частота коливань, їхня амплітуда, тривалість тощо); а як явище фізіологічне, оскільки творення звука зумовлене роботою мовних органів та участю в ній центральної нервової системи людини;
і як явище лінгвістичне, тому що звуки виконують, і це найголовніше, мовну функцію.
У процесі комунікації люди вимовляють і чують велику кількість звуків, але для розуміння й висловлення думки важливими є лише ті, які розрізняють значення слів та їхні форми.
Хоч звуки мовлення набувають індивідуального забарвлення завдяки тембру голосу, його висоті, інтенсивності тощо, проте вони сприймаються носіями певної мови однаково й легко вичленовуються з мовного потоку.
Так, наприклад, слова сам, сом, сум, сім розрізняються голосними звуками [а], [о], [у], [і], а бив, мив, лив, шив, рив розрізняються приголосними звуками [б], [лі], [л], [ш], [р]. Як бачимо, коли замінити один з цих звуків іншим, то утворюється нове слово. Може бути й так, що при зміні
35
УКРАЇНСЬКА МОВА
звука твориться не слово, а лише його форма: сонце, сонця, сонцю...
УВАГА!
Звуки створюють матеріальну (зовнішню) оболонку слів. Звук у мові — носій певного значення в слові.
Однак є звуки, заміна яких не відбивається на лексичному значенні слова.
Наприклад, звук [е] у ненаголоше- ному складі наближається до [ц], і тоді маємо його варіант [є“]: [зеирно], [пеиро], [зеимл'а], [стеипй]. І навпаки, звук [и] у такій же позиції наближається до [є]: [ли'стпок], [зи'ма],
[жи'т:а], [ви'сокиі ]. І хоч би як ми не вимовляли такі слова, їхнє лексичне значення залишається без змін.
Отже, у мові є основні звуки, т. зв. звукові типи (еталони), які відіграють важливу роль у творенні, розпізнаванні й розрізненні слів, та різновиди основних звуків, їхні варіанти. Такі звукові типи дослідники назвали фонемами.
Фонема — це найменша звукова одиниця, здатна розрізняти слова та їхні форми.
Примітка. Учення про фонему виникло в другій половині XIX ст. Його основоположником був І. О. Бодуен де Куртене (1845-1929 рр.) — російський і польський мовознавець. У XX ст. фонетична будова мови перебувала в центрі наукових зацікавлень багатьох лінгвістів.
Фонологічна система сучасної української мови містить 38 фонем — 6 голосних і 32 приголосні.
Поділ звуків на голосні і приголосні — це найбільше протиставлення у звуковій системі мови.
УВАГА!
Для того щоб відрізнити звук від букви, звук беруть у квадратні дужки [ ]. Наприклад, буква к («ка») позначає звук [к], а буква л («ел») — звук [л].
|