§22. Чергування приголосних
У сучасній українській мові часто відбуваються закономірні постійні зміни приголосних звуків при словозміні та словотворенні. Фонетичне
явище чергування приголосних зумовлене особливостями історичного розвитку мови й полягає в заміні одних звуків іншими. Це істотно змінює фонетичну й морфемну структуру слова та викликає труднощі в пра- вописі різних частин мови.
Найпоширеніші чергування приголосних
При словозміні та словотворенні: г-ж-з:
нога — ніженька — на нозі, друг — дружний — друзі,
Ольга — Ольжин — Ользі; к-ч-ц:
рука — рученька — у руці, музика — музичний — музиці, Оксанка — Оксанчин — Оксанці; х-ш-с:
вухо — вушко — на вусі, муха — мушва — мусі,
Стеха — Стешин — Стесі.
При творенні прикметників за допомогою суфікса -ськ- та іменників із суфіксом -ств
ськ- -зьк ( ий7
-ств- -зтв (о )
Прага — празький, Волга — волзький, Париж — паризький, Запоріжжя — запорізький, Кавказ — кавказький, киргиз — киргизький, убогий — убозтво, боягуз — боягузтво.
-ськ- -цьк ( ий)
• к,ч,ц+ -* * ' , -ств- -цтв (о)_
76
Орфографія
Кременчук — кременчуцький, Вінниця — вінницький; козак — козацький — козацтво, ткач — ткацький — ткацтво.
-ськ- -ськ (ий)
-ств- -ств (о)
Іртиш — іртиський, Сиваш — сиваський, Одеса — одеський, птах — птаство, товариш — товариський — товариство.
УВАГА!
Інші кінцеві приголосні, зокрема д, т, хоч і змінюються у вимові, проте на письмі зберігаються: брат — братський, братство, люд — людський, людство.
Суфікс -к-, що стоїть після приголосного основи, випадає:
Чукотка — чукотський, Каховка — каховський.
ЗАПАМ'ЯТАЙТЕ! Слова, у яких не відбувається чергування приголосних:
казахський (від казах), цюрихський (від Цюрих), баскський (від баски), тюркський (від тюрки), нью-йоркський (від Нью-Йорк), мекк- ський (від Мекка), герцогство (від герцог).
З.При творенні іменників із суфіксом -ин- від прикметників з основою на -ськ-, -цьк-:
-ськ- ’ -шин (а)
+ -ин- -* , . -цьк- -ччин(а)
київський — Київщина, івано- франківський — Івано-Франківщи- на; німецький — Німеччина, кріпацький — кріпаччина,
але:
донецький — Донеччина, галицький — Галичина.
Примітки:
Чергування приголосних спостерігаємо також при творенні прізвищ на -енк(о), ■ук, де сполучення приголосних -ськ-, -ск-, -зьк- змінюються на -шч- (орф. щ), ■жч-: Васько — Ващенко, Ващук; Параска — Паращенко, Паращук; Водолазький — Водолажченко.
Зазнають також змін сполучення приголосних -ск-, -шк- перед суфіксом -ан-\
+ -ан- —*■ -щан (ий) -іик-
пісок (піску) — піщаний, віск — вощаний, дошка — дощаний.
При творенні вищого ступеня порівняння прикметників і прислівників за допомогою суфікса -ш-:
г,ж, з , -жч (ий) е
с -щ (ии) е
дорогий — дорожчий, дорожче; дужий — дужчий, дужче; вузький — вужчий, вужче, легкий — легший, легше; високий — вищий, вище (при ступенюванні прикметників суфікси -ок-, -ек-, -к- випадають).
УВАГА!
Чергування зберігається в похідних від прикметників дієсловах та іменниках, утворених від цих дієслів:
дорожчий — дорожчати — подорожчання; вищий — вищати — підвищення.
УКРАЇНСЬКА МОВА
Чергування приголосних у коренях дієслів при дієвідмінюванні:
д — дж:
ходити — ходжу, ходиш*, садити — саджу, садиш... зд — ждж:
їздити — їжджу, їздиш... з — ж:
в’язати — в’яжу, в’яжеш... возити — вожу, возиш... с — ш:
писати — пишу, пишеш... просити — прошу, просиш... к — ч:
плакати — плачу, плачеш... пекти — печу, печеш... т — ч:
світити — свічу, світиш... хотіти — хочу, хочеш... ст — шч (щ):
простити — прощу, простиш...
УВАГА!
У дієсловах І дієвідміни зміна приголосних перед особовим закінченням відбувається в усіх формах теперішнього та майбутнього часу. У дієсловах II дієвідміни чергування приголосних відбувається лише при творенні 1-ої особи однини теперішнього часу (проаналізуйте наведені приклади).
У дієслівних формах губні приголосні чергуються з буквосполучен- ням «губний + л*: б — 6л: любити — люблю,
загубити — загублю; п — пл: купити — куплю, топити — топлю;
в — вл: ловити — ловлю, мовити — мовлю; м — мл: ломити — ломлю, гриміти — гримлю; ф — фл: графити — графлю.
Примітка. У різних частинах мови може відбуватися чергування губних з буквосполу- ченням «губний + й»:
бити — б’є; вити — в’є, в’юн; споминати — пом’янути, пам’ять; верф — верф'ю, верф'яний.
При словотворенні приголосні основи к і ц перед суфіксом -н- чергуються з ч:
-Ц-
вік — вічний, місяць — місячний, пшениця — пшеничний.
ЗАПАМ'ЯТАЙТЕ! Слова, у яких вимовляємо й пишемо -шн-: рушник, рушниця, дворушник (хоч рука), соняшник (хоч сонце), мірошник (хоч мірка), торішній (хоч торік), сердешний (у зн. «бідолашний», хоч серце).
§23. Засоби милозвучності української мови
Для української мови характерна евфонічність, або милозвучність. Ще в XIX ст. видатний учений І. Срез- невський відзначив, що «це мова поетична, музикальна, мальовнича».
Мелодійність української мови досягається природним чергуванням
Орфографія
окремих голосних і приголосних звуків, спрощенням у групах приголосних, уживанням паралельних форм слів тощо.
Збіг двох і більше приголосних усувається використанням фонетичних варіантів самостійних та службових слів, яке називають евфонічним чергуванням звуків (від грецького euphonia — милозвучність).
Найуживанішим засобом досягнення милозвучності мови є позиційні чергування у — в, і — й:
читав у книзі, рука в руку, холодно взимку, сніг узимку; приїдуть утрьох, працювали втрьох; зустріли ввечері, зустрілись увечері; фрукти й овочі, овочі і фрукти; він ішов, вона йшла.
Ці чергування регулюються такими правилами:
Чергування у — в Пишемо у:
Між двома приголосними: зустріч у школі, працював у полі, світять у віках.
Перед наступними [в], [ф] та бук- восполученнями [хе], [св], [льє], [те] та іншими важкими для вимови звуками, навіть якщо попереднє слово закінчується на голосний:
проживаю у Львові, пірнути у хвилі, заняття у фотолабораторії, одягнений у форму, виглянула у вікно, зібралися у Сквирі.
На початку речення перед наступним приголосним:
У всякого своя доля і свій шлях широкий (Т. Шевченко).
Усі мовчать: говорить мати вустами неба і землі (В. Крищенко).
Після паузи (на письмі — розділового знака):
Дзвінка ріка — у береги!
А я себе — у дзвони слів!
Г. Чубач.
У закоханих є найкоротша мова: Усі слова — у потиску руки.
І. Світличний.
Пишемо в:
жити в Україні, відпочивати в Одесі, вода в озері, здобула освіту в університеті, поїздка в автобусі.
На початку речення перед голосним: В імлу вгорнувшись, дуб високий у небо велетом стримів (В. Стус).
Якщо ж попереднє слово закінчується на в, то перед наступним голосним вживаємо прийменник в, а не у:
перебував в Ужгороді, острів в океані. У — в чергуються:
Після голосного перед наступним приголосним:
залежно від темпу мовлення й ритму віршів:
Все іде, все минає —
І краю немає.
Т. Шевченко.
УКРАЇНСЬКА МОВА
Усе іде, але не все минає Над берегами вічної ріки.
Л. Костенко.
В брилі широкім, сплетенім улітку, Іде учитель на круте узгір'я.
А. Малишко. Світить сонце Колими з-за взгір’я (В.Стус).
у словах: вдень — удень вчитель — учитель взяв — узяв взимку — узимку вперед — уперед вчений — учений тощо.
ПОРІВНЯЙТЕ!
У вчителя — в учителя... у всі ці... — в усі ці... у всякого... — в усякого...
У — в не чергуються:
У словах, що вживаються тільки з початковими у або в:
влада, власний, взаємини, враження, вдумливий; умова, указ, укус, узгодити.
Серед них чимало слів іншомовного походження:
варіант, вітаміни, вітрина, вегетаріанець, вуаль, велюр, вояж; утопія, унія, університет, ультимативний.
Якщо це пов’язано зі зміною лексичного значення слова:
80
вправа управа (спеціальне (установа; сила, що завдання) здатна зупинити) вдача удача (характер) (успіх) вклад уклад (внесок) (порядок) вступ уступ
(початок) (виступ у чому-небудь)
впливати упливати
(мати вплив) (запливати)
• У власних назвах:
Волинь, Ворскла, Владивосток, Врубель; Умань, Угорщина, Урал. їхнє варіювання в офіційних документах не допускається навіть при наявності обох варіантів: Удовенко — Вдовенко.
Примітка. Офіційна назва нашої країни — Україна, але в художній літературі та у фольклорі може виступати варіант Вкраїна. Це стосується й похідних слів: вкраїн- ці, вкраїнський:
Воздвигне Вкраїна свойого Мойсея — не може ж так буть!
П. Тичина.
І встаєш ти, Вкраїно, на зло яничарам у відвазі героїв своїх.
В. Крищенко.
О мово вкраїнська! Хто любить її.
Той любить мою Україну.
В. Сосюра.
Гряди, вкраїнство, мудре й молоде! Шануйся, дбай, щоб хліб добра не черствів!
В. Бровченко.
Орфографія
Чергування і — й
[і] з [й] чергується в тому випадку, коли треба уникнути збігу приголосних чи голосних:
допомагав іти, швидко йти; брат і сестра, сестра й брат; Марина й Ольга; Роман і Сергій, спокій і тиша; мати й діти.
Пишемо тільки і:
На початку речення:
І вечір молитовно склав долоні зір ( Б.-І. Антонич );
Іду за літом, за літами (Р.Лу- к’янчук );
І океанів тих немає,
Щоб вірні роз’єднать серця.
М. Рильський.
При зіставленні або протиставленні понять:
любов і ненависть, червоне і чорне, сміх і сльози, краса і сила.
У заголовках художніх творів: «Війна і мир» Л. Толстого, «Батьки і діти» Б. Олійника, «Руфін і Прісцилла» Лесі Українки.
Перед словом, що починається на й, я, ю, є,к
Юля і Юра; Ольга і Йосип; батько і я; злагода і єдність; тихо і ясно.
Після паузи (розділового знака):
І тридцять літ, і триста літ. Зелені склавши крила,
Верба стояла край воріт І стиха говорила.
В. Коломієць.
Ріка біжить,
І з сонцем грається,
І відбиває небеса.
М. Чернявський. Примітка. Відхилення від норм чергування у — в, і — й можливе в художній літературі, зокрема в поезії, що зумовлено законами ритму:
Ймення матері — священне, Ймення матері — святе.
Ющенко.
В хустках всміхаються личка
жоржин,
В смушки сховались коралі шипшин. В ряднах нап'ятих стоять
нагідки, Всі чорнобривці наділи шапки.
Олександр Олесь. Любити буду і осінні дні Листком останнім на високім
вітті.
Г. Чубач. Купається яблуня в зливі променів й безсмертя своє на вітах колише.
Савич.
Щоб дотримуватися милозвучності мовлення, уникати важкої вимови, треба знати евфонічні засоби й уміло ними користуватися.
Фонетичні варіанти прийменників: у — ув — уві:
зайшов у клас, глянув ув очі, бачив уві сні; з — із — зі — зо: скарб із лісу, зі сходом сонця, зо два кошики, тижнів зо три;
81
УКРА ЧСЬКА МОВА
під, перед тобою;
піді, переді, підо, передо мною.
Фонетичні варіанти інших частин мови:
Після приголосних уживаються частки би, же, після голосних — б, ж: прочитав би прочитала б як же що ж
ходім же казала ж
Перед приголосними вживаються форми дієслів на -ся, перед голосними — на -сь:
дивлюся на річку — дивлюсь у річку; повернемося вранці — повернусь уранці,
але після приголосних завжди пишеться -ся:
посміхайся, посміхається, посміхаєшся, посміхався.
Нормативні варіанти прислівників: раніше — раніш; попереду — поперед; звідкіля — звідкіль — звідки; відтіля — відтіль.
Фонетичні синоніми
Чимало слів зі звуковими відмінностями стилістично марковані, тобто вживаються в окремих стилях мовлення.
Наприклад, форма працювати — загальновживана, а працювать властива переважно розмовному та художньому стилям; Єлизавета (літературне) Лисавета (розмовне, просторічне). Такі слова виступають як фонетичні синоніми.
Милозвучності можна досягти також певним добором і розміщенням слів.
Будуючи речення, треба стежити, щоб на межі слів не виникали немилозвучні збіги звуків:
ці цікаві розповіді — ці захопливі розповіді; велика калюжа — здоровенна калюжа; поривчасто дув вітер — дув поривчастий вітер.
Не треба допускати римування слів у прозі:
любов людини до батьківщини — любов людини до рідної землі; у показі образів троянців — у змалюванні троянців.
Фонетичні засоби милозвучності часто виявляються в текстах художнього стилю. Серед них — звукова анафора, епіфора, алітерація, асонанс тощо.
Звукова анафора — повторення початкових звуків:
І по клавішах сивого смутку Ходять сині, сумні слони.
І. Драч.
Звукова епіфора — повторення кінцевих звуків чи звукосполучень у закінченнях слів віршованого рядка: Іди, іди, дощику,
Зварю тобі борщику В полив’янім горщику.
Нар. те.
Алітерація — повторення подібних за звучанням приголосних у рядку чи у строфі для підсилення інтонаційної виразності й музикальності:
82
Орфографія
Крилами між люди лину (П. Тичина ).
Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива...
Т. Шевченко.
У наведених прикладах алітеру- ються звуки, які створюють враження легкості пташиного польоту й бурі-негоди.
Асонанс — концентроване повторення голосних звуків у поетичному рядку, яке теж витворює ефект милозвучності:
О панно Інно, панно Інно (П. Тичина). Сунуться, сунуться хмари - думи сумні (М. Вороний).
Найчастіше поети вдаються до одночасного використання алітерації й асонансу, що створює звукову поліфонічність твору:
О, як та біла білота боліла! (В. Стус ).
Хурделить хурделиця, заметіль-метелиця,
Заміта околиці край села.
О. Білаиі. Звичайно, правильно підібрані зі стилістичною метою звукові повтори посилюють емоційний вплив твору на читача і становлять фонетичну окрасу мови.
|