Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна Факультет міжнародних економічних відносин та туристичного бізнесу ОСНОВИ ЕКОЛОГІЇ (конспект лекцій)


НазваМіністерство освіти і науки, молоді та спорту України Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна Факультет міжнародних економічних відносин та туристичного бізнесу ОСНОВИ ЕКОЛОГІЇ (конспект лекцій)
Сторінка3/12
Дата17.03.2013
Розмір1.92 Mb.
ТипКонспект
bibl.com.ua > Література > Конспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

ВИСНОВКИ .

  1. Класична екологія є природничою наукою, що виникає в межах біології - біоекологією. Її предмет загальним чином визначається як вивчення багатоманітності стосунків організму і середовища.

  2. Сучасний стан екології як науки характеризується значним розширенням її предмету в результаті диференціації і інтеграції науково-екологічного знання, зв"язку екології з іншими природничими і гуманітарними науками. Нові трактування предмету екології можна побачити як в роботах вчених - екологів (М.Голубець, І.Круть, Ю.Одум, М.Реймерс, Ю.Шеляг-Сосонко та ін.), так філософів і методологів екології (Т.Гардашук, Е.Гірусов, М. Кисельов, В.Крисаченко, М. Моісеев, Л.Сидоренко та ін.). Серед нових методологічних ознак екології визначають: включення відношення людини і природи в предмет екології, єдність гуманітарного і природничонаукового знання і підходів, її існування як загально-наукового підходу, переростання екології в різновид сучасної ідеології та сучасного світогляду - екологізм.

  3. Західні алармісти (алармізм - позиція, відповідно до якої людству загрожує загибель через екологічну катастрофу), наприклад, О.Тоффлер, У.Дуглас, А.Печчеї обгрунтували розуміння сучасної екології як світогляду людства, що прагне не дійти до екологічної катастрофи. Продовженням цієї лінії є трактування екології як основи сучасної ідеології і сучасного світогляду - "екологізму", що не обмежується суто науковим дослідженням стану довкілля, а входить у всі сфери суспільно-політичної діяльності, економіки, культури, етики. Західні дослідники пропонують розрізняти "екологізм" (ekologism) та "инвайронменталізм" (environmentalism).

  4. Розширення предмету екології призвело до виходу науково-екологічного пізнання за межі природничої науки в сферу гуманітарного знання і філософії. Філософські проблеми входять в предмет таких розділів екології, як соціальна екологія, інтелектуальна екологія, екологія культури, екологія духа.

  5. Сучасний етап розвитку екології як науки можна визначити як постнекласичний. Вивчення екологічних систем, що є складно-динамічними, нерівноважними, розвиваючимися, людино-вимірними потребує нових методологій і включення морально-аксіологічних орієнтацій в сам процес дослідження і дій з ними.

  6. В межах сучасної екології здійснюється синтез природничонаукових (біологічних, фізико-хімічних, геологічних, географічних), соціогуманітарних і філософсько-світоглядних знань і концептуальних підходів. Отже, сучасна екологія стала метанаукою. Її ціль - розробити стратегію виживання сучасного людства.

Література.

Одум Ю. Основы экологии. М., 1975.

Дювиньо П.,Танг М. Биосфера и место в ней человека. М.:1973.

Шварц С.С. Экологические основы охраны биосферы. М.:1975.

Реймерс Н. Экология. Теории, законы, принципы и гипотезы. М.: 1994.

Киселев Н.Н. Мировоззрение и экология. К.: 1990.

Хесле В. Философия и экология. М.:1994.

Голубець М.А. Від босфери до соціосфери. Львів: 1997.

Кисельов М. Екологія як чинник трансформації методології сучасної науки // Філософська думка. - 1998 - № 3.

Булатов М.О.,Малєєв К.С., Загороднюк В.П., Солонько Л.А. Філософія ноосфери. К.:1995.

Наука и культура. "Круглый стол" журнала "Вопросы философии" // Вопр. филос.- 1998.- №10.

Розеншток-Хюсси О. Прощание с Декартом// Вопр. филос. -1997 - № 8.

Буровский А.М. Человек из биосферы. Постнеклассическое знание versus классическая экология //Обществ. науки и современность - 1999. №3.

Алексенко В.Л. Новейшие теории биотической устойчивости как отражение кризиса мировоззрения//Обществ. науки и современность. - 1999. - №3.

Рац Н.В. Экология Природы или Экология Человека? // Общественные науки и современность. - 1999 - № 3.

Сидоренко Л.І. Філософія сучасної екології: єдність наукових, етичних і філософських ракурсів// Практична філософія. - 2000. - №1.

Гардашук Т.В. Сучасний екологізм: теоретичні засади та практичні імплікації //Практична філософія. - 2001 - №1.

Кордюм В.А. Биологическая опасность - критический порог //Практична філософія. - 2001 - №2.

Крисаченко В.С., Хилько М.І. Екологія, культура, політика. К.: 2001.

Питання для перевірки вивченого.

  1. Які категорії і принципи є засадами екології?

  2. Яку роль в екології відіграють концепції цілісності і самоорганізації?

  3. Що означає термін гармонійність в екології?

  4. Яким є предмет класичної екології і коли вона виникла?

  5. Чи вірно вважати екологію біоекологією?

  6. Як проявляються процес диференціації і інтеграції в екології?

  7. Що є предметом сучасної екології?

  8. Які “небіологічні” розділи екології ви можете назвати?

  9. Чи взаємодіє сучасна екологія зі сферами гуманітарного і філософського знання?

  10. Яким є предмет філософії екології?

Теми рефератів.

  1. Виникнення класичної екології та її предмет.

  2. Еволюція предмету екології.

  3. Диференціація і інтеграція екологічного знання.

  4. Категоріальні засади екологічного знання.

  5. Багатоаспектність предмету сучасної екології.

  6. Парадигмальні орієнтації сучасної екології.

  7. Гуманітарні проблеми в сучасній екології: глобальна екологія, екологія культури, екологія духу.

  8. Світоглядні аспекти екологічного знання.

  9. Постнекласичний етап в сучасній екології.

  10. Сучасна екологія як метанаука.

  11. Екологізм як ідеологія нового цивілізаційного розвитку.

  12. Філософія сучасної екології та її проблеми.

ТЕМА 2. ОСНОВНІ ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЇ.

2.1.Екологічні питання в розвитку науки.

2.2.Парадигмальні орієнтації класичної екології.

2.3.Предмет сучасної екології: думка вчених і методологів.

2.1. ЕКОЛОГІЧНІ ПИТАННЯ В ІСТОРІЇ НАУКИ.

Екологія як наука пройшла певний шлях розвитку. В методологічних дослідженнях цього процесу розрізняють тривалий період передісторії науки і власне історію екології. На першому етапі головною прикметою є наявність екологічного знання, не завжди осмисленого теоретично; на другому - теоретично-концептуальне, термінологічне й соціальне утвердження науки. Крім того, екологічне знання в його історії існувало як у контексті різних наук (ботаніки, зоології, географії тощо), так і набувало різних форм втілення у предметно-діяльнісній, етнокультурній та духовно-практичній сферах. Тому для відтворення історії екології як науки потрібна експлікація екологічного знання з відповідного тла і оцінка його з точки зору загальних закономірностей розвитку науки.

Знання про довкілля було притаманне людині з найперших кроків антропогенезу. В той час воно було необхідною умовою виживання наших предків. Ці знання використовувалися під час облаштування житла, полювання, рибальства тощо. З часом, коли постали міфологія та релігія, знання про довкілля органічно увійшли у найдавніші світоглядні системи.

У міфології природа зображується за аналогією з людьми та закономірностями їхнього життя. Тобто, людина антропоморфізує природу, не відділяє себе від неї. Понад те, природа ототожнюється з людиною, а сили її постають у вигляді людей-богів. Інакше кажучи, міфологія постає системою знань, що інтрепретовані світоглядним чином. На їх підставі давня людина уявляла собі природу, сила якої проявляється у вигляді вчинків героїв міфів. Унаслідок цього і сама природа, і її стихії знайшли своє понятійно-образне втілення. Так, за іменами верховних богів - Зевса, Юпітера, Дажбога тощо, постає життєдайна живильна сила сонця-вогню.

В античності відбуваються істотні зрушення світоглядного і теоретико-пізнавального характеру. Мова йде передовсім про перехід від прямого ототожнення людини і природи, людини і суспільства, матеріального й ідеального, поняття й образу до їхнього розмежування, розрізнення і, зрештою, протиставлення. Водночас формується нова галузь освоєння людиною світу - наука, результатами пізнання якої є екологічні знання. При цьому, однак, зберігається традиція розгляду світу в цілому, як єдності. Цим визначаються і сутнісні ознаки космологічно-цілісного підходу в пізнанні екологічних систем.

Космологічно-цілісний підхід загалом відповідає орієнтованості давньо- грецької науки про природу. Так, Арістотель, грунтуючись на засадах метафізики і виходячи в трактуванні природи з уявлення про активність форми і пасивность матерії, ентелехію - душу природних предметів, пропонує таке бачення довкілля, в якому представлені усі наявні формотворчі начала світу, включаючи людину. У цій системі поєднані і конкретні описи екологічних обставин та живих організмів зі схемою гармонії устрою органічного світу - у вигляді "драбини істот". Слід зауважити, що взаємні стосунки відповідності живих істот довкіллю у такій концепції трактуються як визначально притаманні речам та істотам. Отже, мова може йти не про генезу, виникнення чогось нового, а лише про реалізацію потенцій вже існуючого.

Інше джерело зародження екологічної думки - антична медицина та географія. У працях Геродота, Фукідіда, Полібія, Страбона, Клавдія Птолемея та інших мислителів представлені влучні описи природи, флори та фауни різних частин світу, залежності людності певних регіонів від умов, що там є. Особливо виразно подібні спостереження відобразились у працях батька медицини Гіппократа. Вже у фундаментальному зібранні книг (понад 70), яке приписують цьому вченому, "Корпусі Гіппократа" - глибоко і послідовно обгрунтована думка про те, що до пацієнтів слід застосовувати індивідуальний підхід - враховувати особливості як самого хворого, так і тієї природної місцевості, у якій він народився та перебуває. Відтак одним із профілактичних і лікувальних засобів за Гіппократом виступає рідна природа пацієнта - клімат, вологість, повітря, земля тощо. Щоб вилікувати людину, часто достатньо повернути її на Батьківщину.

Учень Арістотеля Теофраст у своєму трактаті "Дослідження про рослини" обгрунтував методологічні та методичні вимоги до вивчення будови та життя рослин. Учений вважав, що відмінності між рослинами і їхню природу взагалі слід розглядати, досліджуючи їхні частини, властивості, виникнення та життя. Частини - об'єкт дослідження морфології рослин, властивості та виникнення - фізіології, а життя - екології. Як же потрібно здійснювати науковий , пошук? Необхідно з'ясувати, наголошував Теофраст, які частини е у всіх рослин, а які - у деяких, якщо є можливість, то слід провести аналогії, причому порівнювання треба здійснювати стосовно найбільш подібного та найдосконалішого. У цьому - зародок методів аналогії та ідеалізації, а також порівняльно-морфологічний метод, котрі у їхній екологічній інтерпретації широко використовуються сучасною фітоценонологією.

Загальний підхід та метод, запропоновані Теофрастом, досить прикметні. За всіма ознаками це є аналітичний підхід. А саме: розгляд частин, властивостей, будови - дає змогу побачити своєрідність кожного об'єкта, кожної рослини, її унікальні якості; гомологічний (порівняння на основі аналогії) дає можливість виявити місце досліджуваного в системі типологічне однорідних об'єктів. Причому, порівняння з подібним та досконалим окреслює межі типологічної сукупності. А звернення до вивчення "життя" засадничо стимулює пошук корелятивних зв'язків між організмами та довкіллям, розкриття формотворчої ролі останньої. Не випадково підхід Теофраста знайшов втілення у таких екологічних дисциплінах, як хорологія, анатомія рослин, систематика та ін. Отже, Теофраст заклав основи аналітичного підходу в екології.

Глибокі думки екологічного спрямування залишив енциклопедист середньовіччя Альберт Великий. Про це свідчить його праця "Про рослини". Передовсім його цікавили питання переходу ("мутації" - у термінології вченого) рослин з дикого стану у культурний: яким чином змінює воно спосіб життя від стану до стану, коли з дикого воно перетворюється у культурне або городнє, а з городнього стає диким. На його думку, головними є чотири чинники таких змін - їжа, оранка, посів та щеплення. Згідно з цим Альберт Великий розглядає питання про те, яким чином і які добрива змінюють "природний звичай рослин", яким є вплив води, оранки, як слід обробляти поля на рівнині й у горах, як треба "лікувати" їх, тобто готувати до вирощування певних рослин.

За цими роздумами та порадами стоїть припущення про можливість зміни форми рослини та способу її життя, теза про залежність таких змін від чинників довколишньої природи, визнання різноякісності природи рослин і, як наслідок, висновок про можливість управління образом життя та формоутворенням живих істот. Не кажучи вже про вагомі світоглядні висновки подібних поглядів, вони були новаторськими і з суто природознавчого боку, бо закладали підвалини екології та географії рослин, розуміння феномена екобіоморф - цілісних систем вза-ємообумовлених еколого-морфологічних адаптацій, що визначають загальну конституцію тіла організму відповідно до конкретних напрямів еволюції виду в умовах конкретного біотопу.

Структуроутворюючу роль в екології як науці відіграли ідеї і методологічні орієнтації К. Ліннея. Він принципово реформував систематику (таксономію), був автором конкретних екологічних досліджень, зокрема описів вертикальної поясності рослинності гір, типів тундр та боліт, а також оригінальної типології місцезнаходження рослин.

Основна праця К. Ліннея - "Філософія ботаніки" (1751) суттєво вплинула на екологічне мислення, затвердивши засади систематичного підходу в екології. Систематика Ліннея грунтується на таких фундаментальних засадах, як визнання ієрархії об'єктів живого (передовсім таксонів); визнання нерівноцінності ознак організму, щонайменше для зручностей визначення виду; уніфікована мова опису біосистем (бінарна номенклатура). Все це давало змогу сформувати картину органічного світу як типологічно розчленованої, складно організованої цілісності, частини якої взаємопов"язані.

Вертикальна ієрархія, введена Ліннеєм, тобто нисхідне членування більших спільнот організмів на менші (наприклад: царство - тип - клас - ряд - сімейство - рід - вид - варіація) являла собою рішучий крок до визнання множинності не лише одиничного, а й особливого та загального, якісної данності біосистем, багаторівневості живої матерії. Спочатку це вирішувалося як проблема прагматична - розрізнення самих таксономічних категорій. Однак постулат про нерівнозначність ознак таксонів різного рівня фактично означав переорієнтацію на розкриття багатоякісності реального світу живого.

Новий етап в становленні екології як науки пов"язаний з науковою творчістю французького натураліста Ж.-Л.Бюффона. Зводячи споруду грандіозної "Природничої історії", він намагається охопити світ у цілому, виходячи при цьому практично лише з природних причин. Тому природа для Бюффона - суть велична й величезна цілісна споруда, пронизана функціональними та генетичними (історичними) зв'язками. Бюффон висловив також чимало прогресивних міркувань щодо історичної мінливості тварин та рослин, вбачаючи причинами зміни клімату вплив їжі на форму шлунку, антропогенний вплив тощо, тобто розглядав органічний світ з еколого-еволюційних позицій.

Запропонований Бюффоном підхід розвинув німецький натураліст О.Гумбольдт. У своїй багатотомній праці "Космос" він цілеспрямовано реалізував засади цілісного бачення універсуму у єдності його органічного та неорганічного складників, організованого та функціонуючого за певними законами та правилами, єдиного та цілісного. Гумбольдт розвивав також думку про те, що царства рослин 1 тварин, так само як і людське суспільство, мають свою власну історію. Він намагався охопити цілісним поглядом явища еволюційного сходження від найпростіших форм матерії до найскладніших: від людини до космічних утворів (туманностей, планетних систем тощо). Сам хід історії органічного світу закономірно пов'язаний з геологічними, кліматичними та іншими змінами на поверхні Землі. А дослідження закономірностей подібного роду має бути повністю підпорядковане цілісному баченню природи. По суті, Гумбольдт окреслив контури своєрідної метанауки, об'єктом дослідження котрої є життя як космічний феномен. Пізніше можливості такого підходу блискуче реалізував В. І. Вернадський у своєму вченні про біосферу, попередниками якого справедливо вважаються і Бюффон, і Гумбольдт.

2.2. ПАРАДИГМАЛЬНІ ОРІЄНТАЦІЇ КЛАСИЧНОЇ ЕКОЛОГІЇ.

В ході історичного розвитку і процессі формування предмету екології виявлялися певні парадигмальні орієнтації цієї науки. Першою за значимістю і в історичному сенсі в екології є еволюціоніська парадигма. Її концептуальні засади були утверджені переважно у працях англійських натуралістів Ч. Лайєля та Ч. Дарвіна. Суть її полягає у розробленні нової методології і теорії виникнення екологічних феноменів - адаптацій, доцільності, прогресу та ін.

Ч. Лайель, передовсім у праці "Основи геології", заперечує традицією залучення надприродних сил для з'ясування природних явищ. Для пояснення подій минулої геологічної історії Землі знання сутності нині діючих сил. Запропонований принцип уніформізму (актуалізму) грунтувався на тезі: вивчення сучасного є ключем до пізнання минулого.

Ч. Лайєль обгрунтував, що геологічні шари земної кори неоднорідні та відмінні одні від одних, а тому неподібність, зафіксована стратиграфічне, може слугувати водночас і показником тяглості відповідних груп організмів у часі. Він вважав також, що види здатні змінюватися, пристосовуючися до довкілля, що ці зміни відбуваютьcя поступово, повільно але неминуче, що добуті властивості успадковуються та ін. Загалом ці висновки досить адекватно відображали феноменологію біогенезу. А принцип уніформізму став наріжним каменем будь-якого дослідження, пов'язаного з реконструкцією минулих подій.

Вирішальний вплив на впровадження наукової методології в екологію справили праці Ч. Дарвіна. Запропонована ним теорія еволюції шляхом природного добору є одним з найвидатніших інтелектуальних здобутків людства, і тому значення її виходить далеко за межі біології та екології.

За теорією еволюції, сенс розвитку полягає не у сходженні до ідеального типу організації, а в постійному, невпинному пристосуванні видів до довкілля, досягненні з ним стану рівноваги. Мірилом прогресу виду постає вже не досконалість будови, а здатність виживати в конкретних умовах середовища. Зрозуміло, що цей висновок має і суто екологічний зміст.

Сам Дарвін досліджував і конкретні екологічні питання. Аутекологічні спостереження, зокрема, спонукали до формування багатьох тез раннього дарвінізму. Відомо, що порівняння споріднених видів птахів Південної Америки та Галапагоських островів, сучасних та викопних лінивців було поштовхом до трансформізму. Опис видів, що заселили ту чи іншу ділянку суходолу чи моря, засвідчував, що доцільність будови та способу життя вказаних організмів адаптивна, конкретна і визначається умовами природного оточення. У разі зміни останнього неминуче мають настати і зміни біоти: міграція, вимирання або виникнення нових пристосувань.

Дарвін виконав і низку синекологічних досліджень. У праці "Будова та розподіл коралових рифів" (1842) аналізуються надвидові системи, фактично - цілісний біогеоценоз. Екологічна характеристика окремих видів, що заселяють атоли, коралові рифи, морське середовище, доповнюється думками щодо закономірностей існування їх у певній системі вищого порядку. Такий підхід є необхідним, коли довколишні зміни стосуються всього біогеоценозу. Останнє буває, зауважував Дарвін, коли атоли опускаються під воду, внаслідок чого його мешканці опиняються в зовсім іншій екологічній ситуації. У такому разі відбувається зміна одних видів іншими, котрі краще пристосовані до життя на певній глибині. Отже, змінюється вся екосистема.

В розвитку екології як самостійної науки суттєва роль належить дослідженням і методологічним узагальненням В.І.Вернадського. Вчення про біосферу утвердило нові парадигмальні виміри і орієнтації екології і природознавства в цілому.

Про біосферу (як сукупність живих істот) писав ще Ж.-Б. Ламарк у праці "Гідрогеологія" (1802). Австрійський геолог Е. Зюсс використовував цей термін для позначення утворених живими організмами викопних порід ("Про походження Альп", 1875). Німецький геолог І. Вальтер вживав цей термін у традиції Зюсса. Український геолог П. Тутківський писав про біосферу як про просторове розміщення біоти на планеті. В. І. Вернадський у низці праць, передовсім у книзі "Біосфера" (1926), що була практично одночасно видана основними європейськими мовами, розробляє принципово нове розуміння феномена біосфери - як якісно відмінного від усіх інших об'єкта, як області існування життя на планеті, як найбільшого біокосного тіла на Землі. Тобто біосфера - це своєрідна "плівка життя", що огортає поверхню планети, залишаючись при цьому цілісним, динамічним, самоорганізованим утвором, що постійно розвивається. Як ціле, у свою чергу, біосфера включена у ще обширніше довкілля - глибинні породи Землі, з одного боку, космічний простір - з іншого. Таким чином, біосфера постає об'єктом не лише земним, а й космічним. Згодом у середині XX ст. самим В. І. Вернадським, а також видатним французьким мислителем П. Тейяр де Шарденом була сформульована концепція ноосфери. Остання - це такий стан біосфери, котрий визначається діяльністю людини.

Наприкінці XIX- на початку XX ст. в науковому пізнання починає стверджуватися системний підхід до аналізу об'єктів. Вимоги системності були опрацьовані в праксеології Т. Котарбінським, тектології А. Богдановим, викладені у загальній теорії систем Л. фон Берталанфі, вченні про гомеостазис К. Бернара та ін. Системна парадигма почала проявляти свої орієнтири і в екології. Найвідсутнішим чином вони реалізувалися в обгрунтуванні концепцій екосистеми та біогеоценозу, що означало перехід до системного мислення в екології. Особливу роль у цьому зіграли праці Й. Пачоського, В. Сукачова та А. Тенслі.

Й. Пачоський, український еколог та ботанік, ще наприкінці XIX ст. запропонував виділити для вивчення рослинних угрупувань науку флорологію (пізніше, в 1910 р. він зупинився на терміні фітосоціологія). Члени рослинної спільноти, за доказами вченого, зв"язані не лише екологічними умовами, а й "певною залежністю соціального гатунку", внаслідок чого утворюєьбся нове ціле - "життєва одиниця вищого порядку". Тобто, він обгрунтував факт єдності ценозів з певним ландшафтом, унаслідок чого утворюється якісно інший об'єкт, що відповідає методологічним орієнтаціям системного аналізу

Російський еколог В. Сукачов є автором терміна "фітосоціологія" (1908). Незалежно від інших дослідників він уводить поняття і розробляє концепцію біогеоценозу і відповідно визначає біогеоценоз як сукупність на певному проміжку земної поверхні однорідних природних явищ (атмосфери, гірської породи, рослинності, тваринного світу та світу мікроорганізмів, грунту і гідрологічних умов), яка має свою особливу специфіку взаємин цих утворюючих цю сукупність компонентів і певний тип обміну речовиною й енергією між собою та іншими явищами природи, яка являє собою внутрішньо суперечливу діалектичну єдність, що перебуває у постійному рухові, розвитку. Найважливіший результат біогеоценотичних досліджень полягав в обгрунтуванні тези про реальність біогеоценозу як природного тіла, окресленого у просторі, зі специфічними зв'язками між компонентами, здатного до самоорганізації та саморозвитку.

Потужні імпульси для утвердження системного підходу пов'язані також з іменами Ч.Елтона та А.Тенслі. У книзі "Екологія тварин" (1927) Ч.Елтон сформулював теоретичні засади таких узагальнень, як піраміда чисел, екологічна ніша, ланцюги та цикли харчування, сукцесії тощо. Продовжуючи цю традицію, А. Тенслі дійшов висновку, що несистемних об'єктів в екології практично не буває, що відобразила запропонована ним концепція екосистеми. За Тенслі (1935), екосистемами слід вважати біотичні угруповання найрізноманітнішого об'єму та рівня разом із притаманними їм екологічними умовами. Отже, екосистема - це безрозмірна стійка система живих та неживих компонентів, у яких здійснюється зовнішній та внутрішній кругообіг речовин та енергії.

В 1959 р. на симпозіумі з уніфікації основних понять екології, що працював у рамках 1Х Міжнародного ботанічного конгресу (Канада) було визнано рівнозначність понять "біогеоценоз" та "екосистема". Отже, їх можна вживати як синоніми.

Наведений історичний екскурс, зрозуміло, не є вичерпним. Але він дає певне уявлення про час та причини постання найважливіших ідей сучасної екології, які істотно визначали її становлення як науки. В межах формування певних парадигм ці ідеї продовжують впливати на її подальший теоретичний розвиток у різноманітності форм пізнання.

2.3.ПРЕДМЕТ ЕКОЛОГІЇ: ДУМКА ВЧЕНИХ І МЕТОДОЛОГІВ.

Отже, предмет екології - сукупність складних проблем, що стосуються як буття природи, так і існування людини. З точки зору природничників, екологія як наука повинна мати визначені закони, які вона розкриває. Будь-який закон, як відомо, є таким узагальненням, яке відображає необхідне, істотне, стійке, повторюване, загальне в окреслених межах відношення між явищами об'єктивної дійсності. Наявність специфічних законів, властивих якійсь галузі знань, - суть необхідна умова інституалізації її як науки.

Свого часу відомий еколог Баррі Коммонер запропонував розрізняти наступні чотири закони екології. Вони сформульовані на якісно- змістовому рівні і являють собою зразок надзвичайно влучного "перекладу" науково-екологічних узагальнень на повсякденно-світоглядну мову. Ось ці закони:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

КОНСУЛЬСЬКЕ ПРАВО
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА ФАКУЛЬТЕТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКИЙ...

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ...
«МЕДИКО-БІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ» для випускників заочної форми навчання
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКИЙ...
...
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Івано-Франківський національний...
Зоріна Н. О., Стельмахович Г. Д. Основи екології: Практикум. – Івано-Франківськ: ІФНТУНГ, 2010 – 36 с
Конспект лекцій Суми Сумський державний університет 2012 Міністерство...
Лекція З'ЄДНАННЯ ДЕТАЛЕЙ МАШИН. НАРІЗНІ З'ЄДНАННЯ
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Львівський...
Прийом абітурієнтів, які мають диплом бакалавра (спеціаліста) для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня магістра за спеціальністю...
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Дніпропетровський...
Програма комплексного кваліфікаційного екзамену охоплює теми фундаментальних дисциплін з історії, які забезпечують базовий рівень...
Міністерство освіти і науки, МОЛОДІ ТА СПОРТУ України
РОЗРОБЛЕНО ТА ВНЕСЕНО: Київський національний торговельно-економічний університет
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКИЙ...
Стьюдента, Фішера. Поняття про виробничу функцію та функції виробничих витрат. Виробнича функція Кобба-Дугласа, її характеристики...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка