19-го століття
Імпресіонізм
Імпресіонізм (від impression — враження) — художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Мистецька течія, у живописі, а також музиці — котра виникла в 1860-х роках та остаточно сформувалася у другій половині 19 століття у Франції. Засновники імпресіонізму — як і символізму та експресіонізму — діяли на противагу реалізму (особливо неокласицизму, але також і натуралізму). Імпресіоністи намагаються у своїх творах відтворити шляхетні, витончені особисті враження та спостереження мінливих миттєвих відчуттів та переживань, природу, схопити мінливі ефекти світла — проте на відміну від неокласицизму не зобов'язувалися об'єктивно відображати реальність, а натомість поділитися власними почуттями з спостерігачем твору, вплинути на нього.
Точкою відліку послужила творчість Едварда Мане. Відомими піонерами імпресіонізму стали художники: Ренуар, Каміль Піссаро і Сіслей, пізніше приєдналися Сезан, Моне, Дега та інші.
Постімпресіонізм
Живописне завоювання імпресіоністів стало основою творчості і було підняте на нову висоту постімпресіоністами — так умовно називають художників, розквіт творчості яких настав після і на основі досягнень імпресіонізму. Це були Поль Сезанн, Вінсент Ван Гог, Поль Гоген. Вони вже не були однодумцями, але кожний з них шукав художні засоби і можливості для створення нового мистецтва, для пізнання не зовнішньої, а істинної суті речей. Своїм мистецтвом і життям вони заперечували буржуазний спосіб життя (відмовився від свого середовища син банкіра Сезан, удачливий комерсант Гоген залишив кар'єру і сім'ю заради живопису і виїхав на Таїті, кинув проповідницьку діяльність Ван Гог). Не знайшовши гармонії в сучасному суспільстві, художники звернулися до природи, але прагнули відобразити вже не мить, а вічність. Творчість Сезанна, Ван Гога і Гогена справила великий вплив на весь подальший розвиток художньої культури.
Неоімпресіонізму
Неоімпресіоні́зм - течія в живописі. Неоімпресіонізм виник у Франції наприкінці XIX ст. Неоімпресіоністи використовували відкриття наукового кольорознавства й оптики для створення своїх картин, застосовували прийоми розкладання складних тонів на чисті кольори, систему письма дрібними мазками правильної форми — пуантилізм.
20-го століття
Кубізм
Кубізм - революційна течія в образотворчому мистецтві початку 20 століття, яка передувала абстрактному мистецтву. Його засновники, Жорж Брак і Пабло Пікассо, захоплювалися роботами Поля Сезанна і були натхненні його спробою створити об'ємну структуру на поверхні полотна. У 1907-1910 роках у Франції кубісти почали усе більше абстрагуватися від дійсності, їхні картини усе менше нагадували реальність. Кубізм оголосив, що мистецтво існує заради самого себе, а не для відтворення дійсності.
Кубізм мав бути мистецтвом, котре, за словами Пабло Пікассо, відтворює світ не таким, яким його бачить митець, а таким, яким він його мислить. Шляхом розкладання всіх предметів і форм на прості геометричні фігури та їх перекомбінування відповідно до задуму митця кубісти сподівалися прийти до створення інтелектуального й аналітичного живопису, здатного розкривати структуру речей і їхню внутрішню сутність, виражати «константи буття», підніматися до рівня вимог сучасності, входити в неї і сприяти її перебудові.
Футуризм
Футуризм — авангардний напрям у літературі й мистецтві, що розвинувся на поч. 20 ст. гол. в Італії й Росії.
Творцем його вважають італійського письменника Філіппо Марінетті, який 1909 року опублікував у французькій газеті «Ле Фіґаро» «Маніфест футуризму». Головне завдання нового напряму Марінетті бачив у нищенні панівних у 19 столітті мистецьких форм, особливо реалізму і класики, та в безконтрольному індивідуалізмі, який у малярстві виявився фантастичними формами й кольорами, а в літературі, особливо в поезії, т. зв. «заумною мовою» — творенням нових звуків-слів, часто без жодного глузду. Характеристичною прикметою Філіппо була тематика урбанізму й індустріалізації, що мала віддати ідеї й дух майбутнього космополітичного суспільства, протиставлені усталеним естетичним смакам, часто з метою «епатувати буржуа», провокувати його всілякими вигадками й деформаціями.
В живописі і скульптурі італійський футуризм став предтечею багатьох наступних художніх відкриттів і течій. Так, Боччоні, який використовував у своїй роботі одразу кілька матеріалів(скло, дерево, картон, залізо, шкіра, одяг, дзеркала, електричні лампочки і т. д.) став попередником такого сучасного на сьогоднішній день напряму у мистецтві як поп-арт. У своїх футуристичних роботах Балла прагнув до об'єднання форми, кольору, руху і звуку.
На світогляд футуристів великий вплив мали філософські погляди Ніцше з його культом «надлюдини» та Бергсона, який стверджував, що мозок може осягати все закостеніле і мертве.
Сюрреалізм
Сюрреалі́зм ( surrealisme — надреалізм) — один із найбільш поширених напрямів у сучасному мистецтві й літературі. Надреалізм — літературний і мистецький напрям, що виник після Першої світової війни, на початку 20 століття головним чином у Франції. Засновником сюрреалізму був французький письменник Андре Бретон. Філософськими засадами сюрреалізму є суб'єктивно-ідеалістичні теорії інтуїтивізму, східні містико-релігійні вчення.
Сюрреалісти закликали звільнити людське «Я» від «пут» матеріалізму, логіки, які вони вважали породженням буржуазної цивілізації. На їхню думку, митцю слід спиратися на досвід несвідомого вираження духу — сни, галюцинації, марення, інтуїтивного аби проникнути по той бік свідомості, осягнути нескінченне й вічне. Прийоми сюрреалізму (зображення надреального, містичні мотиви, елементи фантастики, жахи, спотворене людське тіло) використовуються в «театрі абсурду».
Абстрактний експресіонізм
Абстрактний експресіонізм - напрям американського живопису, що виник у Нью-Йорку в 1940-х роках. Більшість абстрактних експресіоністів дотримувались принципу енергетичного малюнка ( або живопису жесту). Вони використовували великі полотна, наносячи фарбу жваво й енергійно за допомогою широкого пензля, подекуди розхлюпуючи її або накладаючи просто на полотно. Цей експресивний метод вважали не менш важливим, аніж саму роботу. Інші представники цієї школи намагались надати абстрактним образам безжурний і загадковий зміст. Не всі їхні роботи були суто абстрактні (Білем де Кунінґ, Філіп Ґастон) чи експресивні (Барнет Ньюмен, Марк Ротко), але всі вони поділяли думку, що спонтанність живописного методу допоможе звільнити й відобразити творчі сили підсвідомості. (Ґастон, Клеє, Де Кунинґ, Мазерель, Ньюмен, Поллок, Ротко, Стил, Франкенталер, Френсіс, Гофман).
Поп-арт
Поп-арт (англ. pop art, скорочення від popular art — популярне, загальнодоступне мистецтво) – напрям у образотворчому авангардному мистецтві 1950-1960-х років, що виникає як опозиція безпредметному абстракціонізму і виражає перехід до концепції нового авангардизму, розкриває естетичні цінності зразків масової продукції: споживчі товари (банка супу), знаменитості (Мерилін Монро). Образ, запозичений в масовій культурі, розміщується в новому контексті. Поп-арт характеризує яскравий і контрастний колір.
Представники поп-арту проголосили своєю ціллю повернення до реальності, але реальності, що вже опосередкована мас-медіа: джерелами їхнього натхнення стали глянцеві журнали, реклама, телебачення, фотографії та ін.. Поп-арт повернув предмет у мистецтво, але це був предмет, не оповитий поетичним баченням, а предмет нарочито побутовий, пов'язаний із сучасною індустріальною культурою, і, особливо, з сучасними формами інформації (друк, телебачення, кінематограф, реклама).
Товарний фетишизм та ідеологія рівних можливостей призводять до того, що з кінця 1950-х поп-арт широко поширюється в американському мистецтві. Найвідоміші художники – Роберт Раушенберг, Джемпер Джонс, Рой Ліхтенштейн, Енді Воргол та інші.
Мінімалізм
Мінімалізм - течія у живописі й скульптурі, поширена в 1960-1970-ті роки, здебільшого в США. Як видно вже з назви, мистецтво мінімалізму зводиться до своєї основної суті: воно чисто абстрактне, об’єктивне й анонімне, позбавлене зовнішньої декоративності чи експресивного жесту. Живопис і графіка мінімалізму – монохромні й часто відображують математично правильні ґратки й лінійні структури. Водночас мінімалізм здатний розбудити високі почуття і відчуття єства. Скульптори-мінімалісти вживають промислові процеси й матеріали, такі як сталь, пінопласт чи флуоресцентні рурки, для створення геометричних форм, часто –великими серіями. Така скульптура не послуговується жодним ілюзіоністичним засобом, але розраховує на тактильне сприйняття глядачем. Мінімалізм можна розглядати як реакцію на емоційність абстрактного імпресіонізму, що панував у мистецтві протягом 1950-их років. (Андре, Джадд, Келлі, Ле Вітт, Менґолд, Райман, Серра, Стелла, Флавін).
|