Історія Культури

Скачати 4.64 Mb.

Назва	Історія Культури
Сторінка	3/19
Дата	14.03.2013
Розмір	4.64 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Культура > Документи

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 19

Стародавній Схід — це сукупність країн, які були розташовані на схід та південний схід від античного світу. Вони обіймали територію прямокутника (з півночі на південь 1800 км, зі сходу на захід — 10 000 км), який можна розділити на дві частини — західну (Єгипет та Передня Азія) та східну (Індія та Китай). Звичайно, все це дуже умовно. Провести чіткий кордон між Стародавнім Сходом та античним світом неможливо. Давньосхідний та античний світи в різні часи частково перекривали один одного (згадайте хоча б про походи Александра Македонського на Схід, до берегів Інду; про елліністичні держави Азії та Африки та ін.).

Розглянемо розвиток культури Стародавнього Сходу по країнах. Звернемо увагу на спільні риси, місцеві особливості. Головний акцент зробимо на розгляді культурного процесу в типових для Сходу деспотіях (Дворіччя, Єгипту, Індії, Китаю), які сформувалися в долинах річок. Вивчаючи цей період, зробимо наголос на особливостях культури гірських країн (Малої Азії, Сирії, Палестини, Ірану).

Культурний поступ народів цих та деяких інших країн розглядатимемо, по можливості, у хронологічній послідовності.

3.1. Шумеро-вавилонська культура

Найдавніша цивілізація виникла в південній частині Месопотамії — Дворіччі. В цій дуже складній за умовами проживання місцевості перші жителі з'являються в період неоліту. Пройшовши шлях від полювання та риболовства до землеробства (спочатку мотичного, потім орного), люди були змушені зайнятися іригацією — осушувати болота, захищати лани від повені, створювати запаси води на випадок посухи, вдосконалювати системи зрошення.

Процес розпаду первісного ладу, переходу від роду до патріархальної родини та сільської общини та від племені (або союзу племен) до держави тривав приблизно з середини V тис. до середини III тис. до н. е. За археологічною періодизацією — це енеоліт (мідно-кам'яний вік).

Отже, у III—І тис. до н. е. тут виникли спочатку стародавні шумеро-аккадські держави, а потім Вавилон, Мітанні, Ассирія.
Культура Дворіччя — результат творчої діяльності ряду народів -шумерів, аккадців, ассирійців, амореїв.

Одним з найважливіших досягнень шумерського народу було винайдення писемності (середина IV тис. до н. е.). Як і інші давні системи писемності, шумерська писемність виникла з малюнків. Часто той самий малюнок мав кілька значень, і тому читання тексту перетворювалося у вирішення ребусів. Поступово зовнішній вигляд знаків спрощувався. До кінця ЇЙ тис. до н. е. образотворчий принцип, покладений в основу картинної писемності, був замінений зображенням звуків (фонем). У шумерській писемності з'явилося багато складових знаків та кілька абеткових, які були необхідні для передавання голосних. Зберігалися також і образотворчі ідеограми.

Основним матеріалом для письма слугувала м'яка глина. До нас дійшли сотні тисяч книгописних текстів, в основному на глиняних пластинках, іноді на металевих предметах. • Шумерський клинопис був запозичений вавилонянами, а потім поширився по всій Передній Азії. Клинопис застосовувався в Аккаді, Ассирії, у хеттських країнах, в Урарту, Фінікії, Стародавній Персії. Звичайно, кожен народ пристосовував клинопис до особливостей своєї мови. В середині II тис. до н. е. в торгових містах Північної Фінікії, а потім у Персії в І тис. до н, е. клинопис набув найбільш простої фонетичної форми, перетворившись на один з найдавніших з відомих нам алфавітів.

Писемність у Дворіччі була привілеєм незначної меншості. Школи були при храмах та палацах. У школах давали загальну, а також спеціальну освіту. У загальну освіту входило вивчення писемності і мови, елементів арифметики, геометрії та астрономії. Майбутніх жерців вчили астрології. Спеціальна освіта передбачала вивчення богослов'я, права, медицини, музики. Методика викладання була досить примітивною. Вона зводилася до запитань вчителя, відповідей учня, перекладів з однієї мови на іншу, вивчення напам'ять. Під час розкопок знайдено навчальні посібники, письмові роботи школярів.

Літературна та наукова творчість народів Дворіччя мала відбиток релігійне-міфологічного мислення.

Ш у мера-вавилонська література бере свої витоки з усної народної творчості. Значне місце у ній посідає епос, що бере свій початок з шумерської доби. Сюжети епічних поем шумерів були пронизані релігійним світоглядом, тісно пов'язані з міфами, в яких розповідається про «золоту добу» сивої давнини, створення богів, світу та людини. Для істориків особливий інтерес становлять ті етнічні поеми, в яких відбито реальні історичні події та факти.

Шумерський клинопис, література та вся культура справили великий вплив на ассиро-вавилонську літературу. Численні літературні твори, що виникли у шумерську епоху, були в дещо зміненій формі перекладені на аккадську та ассирійську мови і у такому вигляді збереглися до більш пізніх часів. Найбільш видатним твором вавилонської літератури була «Поема про Гільгамеша». Окремі частини цієї поеми беруть свій початок від шумерської давнини. Сьогодні вважають, що Гільга-меш був реальною особою. При ньому місто Урук, де він правив, стало головним містом Дворіччя. Основна думка поеми полягає в тому, що навіть найвеличніший герой не в змозі досягти вічного життя і повинен змиритися перед богами. Блаженство у загробному житті мають лише ті, хто виконує заповіти релігії, вимоги жерців, обряди релігійного культу.

Такі самі повчання та релігійно-філософські тенденції зустрічаємо в «Поемі про Адапа», «Поемі про Етана» та в інших творах.

Ще в шумерську добу з'являються перші зразки релігійної драми. Основний цикл релігійної драми був пов'язаний з культом вмираючого та воскресаючого бога природи.

Релігійні погляди наклали свій відбиток Майже на всю вавилонську лірику. На честь богів складалися гімни. Вершина- вавилонської поезії — це «Поема про страждаючого праведника» та «Бесіда пана з рабом». Ідея останнього твору — вельможа такий же безсилий перед царем, як і раб перед вельможею.

Наукова діяльність також розвивалася під сильним впливом релігійно-міфологічного світогляду, оскільки нею займалися переважно жерці. Разом з тим потреби повсякденного життя примушували людину уважно стежити за явищами природи та, по можливості, об'єктивно розуміти їх зміст.

Найбільші досягнення в цей період народи Дворіччя мали в царині математики. Починаючи з шумерської доби, народи Дворіччя використовували системи числення, в основі яких були числа 5, 6, 10 та похідні від них ЗО та 60. Пізніше з'явилася більш раціональна десяткова система — також компромісна, в якій основними числами були 60, 360. До речі, від цієї системи бере свій початок поділ години на 60 хв, кола — на 360 градусів. Шумерійці застосовували піднесення до степеня, добування квадратних і кубічних коренів, вміли обчислювати об'єм. Звичайно, математика мала суто практичний характер.

У шумерську добу виникли перші календарні системи, що свідчить про знання шумерами астрономії- Найдавніші обсерваторії влаштовували на горі храмових башт (зіккуратів). Вавилонські жерці відрізняли зорі від планет, виділяли сузір'я, вміли передбачити затемнення. У Дворіччі був розроблений сонячно-місячний календар, який згодом поширився по всій Передній Азії.

Накопичувалися знання у ветеринарії та медицині. Третім тися
чоліттям до н. е. датується створення порадника з виготовлення ліків
з мінеральних, рослинних та інших речовин. Зароджувалася хірургія.
Відомо, що ще за часів Хаммурапі (XVII ст. до н. е.) вавилонські ліка
рі робили досить складні операції на очах, хоча найкращими засо
бами лікування продовжували вважати молитви, заклинання, різні ри
туали.
Рівень знань з історії та міфології був незначним. Складали річні списки найважливіших подій, причини яких вбачали у волі богів. Було створено шкільні посібники для вивчення мов — шумерської та семітської. До речі, вже після того як шумерійці «розчинилися» серед більш пізніх семітів та інших племен, шумерська мова все ще зберігалася як мертва (аналогічно латинській мові у Середньовічній Європі).

Завдяки археологічним розкопкам маємо уявлення про мистецтво архітекторів, скульпторів, живописців Дворіччя.

Для архітектури були характерні монументальність, застосування и,егли-сирию, асиметричність внутрішнього планування. Храми зводили на великих штучних насипах, що захищали їх від повені. Стіни прикрашали вертикальними виступами, нішами, мозаїчними фризами. Дерев'яні колони, на які спиралися примітивні склепіння, іноді вкривали міддю. Більшість храмів мали вигляд багатоступінчастої п'яти— семиповерхової башти. Ймовірно, що спогади про них збереглися в біблійній легенді про «вавилонську башту».

Скульптура, живопис були досить примітивними. Проте в цей час був зроблений великий крок уперед у розвитку мистецтва. Зображення людського тіла поступово набуло реалістичної форми.

Релігійні уявлення перших осідлих землеробів Дворіччя зводилися в основному до первісного фетишизму. Подальший розвиток релігії привів до появи культу природи, адже низький рівень матеріальної культури та техніки ставив людину в залежність від природи, що її оточувала.

В епоху родового ладу і виникнення патріархальної родини культ природи був пов'язаний також з культом предків. Обожнених предків вважали покровителями роду та родини. Культ предків був пов'язаний з вірою у загробне життя. Давній культ природи зазнає змін у часи формування рабовласницького суспільства та деспотичної держави. Давні боги природи трансформуються у. богів влади та панування, покровителів держави та царської влади, їх зображують у вигляді царів, а земних царів — у виглядів богів. Поступово, у зв'язку з перетворенням малих держав на великі та сильні, царів починають вважати не тільки посередниками між богами та людьми, а й нащадками богів, їх живим втіленням на землі.

Оскільки Месопотамія часто зазнавала нападів іноземних завойовників і тут не виникло такої міцної централізованої держави, як, скажімо, в Єгипті, тому в кожній державі Дворіччя складалися своєрідні форми обожнення царя та царської влади, які сполучалися зі складними богословськими системами. Знання цього богослов'я, а також відправлення релігійних культів покладалося на жерців.

Поступово обрядовий бік релігії ускладнювався. Релігія дедалі більше набувала державного характеру, накладала свій відбиток на літературу, образотворче мистецтво. Релігійне-магічний світогляд глибоко проникав у свідомість жителів Дворіччя.
Шумеро-вавилонська культура значною мірою вплинула на культурний розвиток близькосхідних та європейських народів. Шумеро-вавилонський клинопис був запозичений ассирійцями, хеттами, мітан-нійцями, урартами, племенами Сирії, Фінікії. Культурна спадщина давніх народів Дворіччя була використана в часи створення античної цивілізації.

3.2. Культура Стародавнього Єгипту

Давньоєгипетська цивілізація виникла в північно-східній Африці, в долині Нілу, на сході Аравійського нагір'я та на частині Лівійського плоскогір'я. Єгиптом цю країну назвали греки, самі ж єгиптяни називали її «Чорна земля». Родючі землі нільської долини давали великі врожаї. Але ця місцевість не стала б житницею світу, якби не велика праця багатьох поколінь землеробів.

Давні єгиптяни були відносно єдиним народом. Розмовляли однією мовою, що належала до семіто-хамітської групи (хоча було кілька діалектів). Спілкувалися єгиптяни з сусідніми народами: нубійцями — на півдні, лівійцями — на заході; азіатськими (головним чином семітськими) народами — на північному сході. Освоєння єгиптянами долини Нілу починається з неоліту і продовжується в енеоліті. Розпад родового ладу та виникнення перших держав відбуваються за класичною схемою.

Створення єдиної держави за традицією датується 3000 р. до н. е., коли цар Верхнього Єгипту Мене підкорив Нижній Єгипет і заснував першу династію об'єднаної країни. Від цього часу літописці починають вести відлік часу за роками правлінь царів. Історія Стародавнього Єгипту поділяється на кілька періодів: Раннього царства (бл. 3000— 2800 pp. до н. е.); Стародавнього царства (бл. 2800—2250 pp. до н. е.); період політичної роздробленості, міжусобних війн (бл. 2160— 2134 pp. до н. е.); Середнє царство (2134—1786 pp. до н. е.); держава гіксосів (бл. 1786—1575 pp. до н. е.); Нове царство (1575— 1087 pp. до н. е.).

Ранній розвиток землеробства в долині Нілу сприяв зростанню матеріальної культури та техніки. Тут було створено складні іригаційні системи, набула довершеності техніка обробки каменю, виготовлення ювелірних прикрас, накопичувалися наукові знання, з'явилася писемність. Культура давніх єгиптян збагачувалась під впливом сусідів. Зокрема, в період Нового царства в азіатських народів були запозичені колісниця, серпоподібний меч, елементи фортифікації тощо.

Найдавніша писемність єгиптян самобутньо виникла з найпростіших малюнків і візерунків первісної доби. Картинна система писемності була дуже незручною, хоча і наочною. Тільки в 1822 р. французький учений Ж. Іііампольйон знайшов ключ до читання єгипетських ієрогліфів. У цьому йому допоміг двомовний (греко-єгипетський) напис на Розеттському камені, що був знайдений під час походу Наполеона Бонапарта до Єгипту у 1/99 р.

В епоху Стародавнього царства було створено алфавіт, який слугував для позначення 24 основних звуків. Проте повного переходу до нової системи письма не відбулося. У цей період з'являється скоропис. Удосконалений скоропис—демотика, що нагадує сучасну стенографію, виник у VIII ст. до н. е. і набув значного поширення в пізню епоху занепаду Єгипетської держави. Складність єгипетської ієрогліфічної писемності та повільний її розвиток можна певною мірою пояснити тим, що вона була привілеєм жерців та писців, які оточували її ореолом релігійної таємничості, вважали даром бога мудрості Тота.

До наших часів збереглася багата літературна спадщина давніх єгип
тян. Коріння художньої літератури сягають глибокої давнини — Ста
родавнього царства. Здебільшого імена авторів невідомі. Традиція ото
чувала ореолом святості імена мудреців, яким приписувалось авторство
тієї чи іншої казки, повісті або повчання. Іноді знаємо імена писців.
Найвищого розвитку єгипетська література досягає в період Середньо
го царства.

В єгипетській літературі відбилися мотиви народної творчості. Повісті часто мали казкове забарвлення. Збереглося чимало народних пісень, любовних та придворних віршів. Дуже популярними були міф про Озіріса, інші міфи космічного та сонячного циклів, в яких розповідалося про створення світу, винищення людей богами та ін.

З'являється новий літературний жанр — описи мандрівок, попередник пригодницького роману. Річ у тім, що в період Середнього царства посилюється інтерес жителів Єгипетської держави до життя у заморських країнах.

Зв'язок літератури з релігією був дуже міцний. Вплив релігійно-магічного світогляду на життя народу посилювався тим, що твори релігійної літератури набували художньої форми. Особливо активно розвивалася релігійна поезія: гімни, магічні заклинання, жертовні формули тощо. Була поширена і драматична поезія. До наших часів дійшов уривок з релігійної драми, або містерії, в якій зображувалися страждання, смерть та воскресіння бога Озіріса. Особливо єгиптяни шанували гімни, в яких обожнювали царів.

Іроте нам відомі и такі поетичні твори, в яких спростовуються основні релігійні постулати, звучить невіра в загробне життя, пропонується отримувати насолоду від радощів життя земного.

Мистецтво давніх єгиптян також було тісно пов'язане з релігійною міфологією. Характерними його рисами були: велична монументальність форми, суворий та чіткий, майже геометричний конструктивізм і типова фронтальність. Слід відзначити і реалістичні тенденції, які особливо виявилися у портретних зображеннях.

Високого розвитку та технічної досконалості досягла архітектура, що характеризувалася величною монументальністю. Грандіозні будови мали висловлювати ідею могутності царської влади, яку охороняла релігія. Це мастаби та піраміди. На відміну від них палаци періоду Стародавнього царства будували з нетривких матеріалів, і тому вони не збереглися. Найвеличніші храми почали зводити у період Нового царства, наприклад грандіозні фіванські храми Ауксорський та Карнакський.

Для скульптури Стародавнього Єгипту властиві умовність, фронтальність та чітка, майже геометризована, статичність. Особливо це стосується зображень фараонів, вельмож. Одночасно скульптури, що зображували простих смертних, часто тяжіли до реалізму. Потяг до реалізму у скульптурі, так само як і в образотворчому мистецтві, стає дедалі помітнішим у часи Середнього царства. А від часів Нового царства вже маємо багато зразків високохудожнього реалізму.

Єгипетське мистецтво мало значний вплив на розвиток фінікійського та греко-римського мистецтва. Пережитки його ще простежуються в мистецтві єгиптян перших століть нашої ери.

Маючи у розпорядженні велику кількість релігійно-магічних текстів, можна простежити розвиток єгипетської релігії від часів розпаду родового ладу. Взагалі пережитки первісної релігії збереглися до пізніх часів. Це зумовлено повільністю розвитку суспільних форм та всієї культури. Цим можна пояснити значне поширення культу тварин в усі періоди єгипетської історії. Єгиптяни обожнювали майже кожного представника фауни. Це були крокодили, кішки, різні птахи, комахи і особливо жуки-скарабеї. Іноді з численних представників будь-якого виду тварин обирали одного і проголошували богом.

Своєрідністю єгипетської релігії було виняткове значення, яке надавалося заупокійному культу. На відміну від Шумеру та Вавилону, потойбічний світ був безрадісним і похмурим, єгиптяни вважали, що земні житла — це готелі, які не треба будувати міцними. Краще подбати про гробниці та муміфікацію. Єгиптяни вірили, що збереження трупів забезпечує існування душі. Дуже велике значення відводилося знанню магічних заклинань, їх писали зеленою фарбою (колір життя) на стінах усипальниць. Згодом, в епоху Нового царства, молитви та заклинання писали на сувоях папірусу — «Книга мертвих».

Великого значення набув також культ Сонця — Ра. Поступово, У зв'язку з централізацією країни, він перетворюється у державний культ верховного бога. Сталося це в часи Стародавнього царства. А в період Середнього царства, коли центром стали Фіви, місцевий фіванський бог Амон був проголошений верховним державним богом усього Єгипту. Причому культ нового бога увібрав також культ Ра. Свого найвищого розвитку культ Сонця досяг за фараона Ехнатона, коли бог сонячного диску Атон був проголошений єдиним верховним державним богом. Щоправда, незабаром після смерті Ехнатона його релігійна реформа була скасована жерцями. Було відновлено культ Амона, і Єгипет повернувся до традиційного багатобожжя.

На основні форми єгипетської релігії значно вплинув розвиток культу фараона. Як і в інших деспотичних державах, релігія використовувалась для зміцнення влади царя та авторитету державної влади. Постійно проповідувалось вчення, що цар — це божество, що він наділений владою безпосередньо богами. Тому давні боги природи поступово перетворювались у державних богів — покровителів держави.

Отже, релігія відігравала значну роль у житті народу Єгипту. Однак вона не змогла повністю придушити вільну думку людини. Натяки на скептицизм щодо того, що проповідували жерці, можемо побачити в деяких літературних творах. Розчарування у релігії особливо посилювалось під час соціальних потрясінь.

Релігійна ідеологія не мала змоги придушити потягу до об'єктивного пізнання навколишньої природи.

Особливого розвитку набула математика, яка була тісно пов'язана з практичним життям. Великим досягненням було застосування десяткової системи обчислення. Щоправда, числова система була дуже громіздкою. Позиційного значення цифрам не надавалося. Деякі найпростіші знання мали єгиптяни і в галузі алгебри — вміли, зокрема, розв'язувати рівняння з одним невідомим. Великого практичного значення набула геометрія. Єгипетські математики вміли обчислювати площу прямокутника, трикутника, трапеції і навіть кола.

Значних успіхів досягла астрономія. Було створено своєрідні карти зоряного неба, якими користувалися і у греко-римську добу. Календарний рік поділявся на 12 місяців по ЗО діб кожний. До кожного року додавалось 5 святкових днів. Таким чином, єгипетський календар відставав від тропічного на чверть доби. Ця помилка протягом 1460 років дорівнювала 365 дням, тобто одному року.

Розвивалися медицина та ветеринарія. До нас дійшли рецепти ліків того періоду, лікування за допомогою яких часто поєднувалося з магічними заклинаннями та обрядами. З'явилися перші знання з анатомії, в галузі діагностики. Було зроблено деякі теоретичні узагальнення, зокрема про закон кровообігу. У хірургії особливих успіхів досягли окулісти, яких у VI ст. до н. е. навіть запрошували до двору перських царів. Взагалі досягнення єгипетської медицини широко використовувались авторами медичних трактатів античного світу.

Культура Стародавного Єгипту і досі лишається одним з найяскравіших явищ у культурному надбанні людства. Вона мала величезний вплив не тільки на культурний розвій давніх народів, зокрема греків, але й вплинула на творчість багатьох митців значно пізніших часів, до XIX ст. включно.
Єгиптологія — наука з вивчення Давнього Єгипту — й нині внаслідок археологічних розкопок і вивчення давньоєгипетських документів і мистецьких творів — збагачує свідомість людства новими відкриттями наукового та духовного змісту.

3.3. Хеттська культура.

Культура Східного Середземномор'я

й Ассирії

Хеттське царство сформувалося у XVIII—XVII ст. до н. е. в Малій Азії в зручному для транзитної торгівлі місці між Європою та Азією і проіснувало до XII ст. Це було дуже нестале державне утворення. Вивчення хеттської історії розпочалося відносно пізно — з другої половини XIX ст. Важко дати систематичний нарис хеттської культури, оскільки залишилось мало джерел. До того ж вони ще недостатньо досліджені. За допомогою наявного археологічного матеріалу можна в загальних рисах простежити розвиток матеріальної культури та мистецтва від стародавнього протохеттського періоду до розквіту хеттської цивілізації і занепаду хеттського впливу в епоху ассирійського панування у VIII ст. до н. е. На ранньому етапі ще збереглися залишки родового ладу, які накладали відбиток на міфологію та літературу. У мистецтві та релігійних легендах значне місце відводилось культу богині-матері. В історико-політичній літературі (літописи, царські маніфести та інші акти державного значення) знайшов відображення процес утворення Хеттської держави. До речі, хетти використовували клинопис, який вони запозичили в Месопотамії, пристосувавши до своєрідних форм хеттської мови. Від вавилонян вони запозичили також грошову, вагову (шекель, міна) системи. Взагалі хеттська література перебувала під значним впливом вавилонської. Хеттські писці переробляли та переписували вавилонські поеми (наприклад, епос Гільгамеша). Вавилонський вплив відчутний на релігійно-магічній літературі, медичній. Можливо, під єгипетським впливом виникла ідеологія обожнення царя та царської влади.

Хетти створили яскраві зразки образотворчого мистецтва. Особливо вражають рельєфи сцен боїв, царів, священних тварин. Своєрідністю відзначалася архітектура. Циклопічне мурування, система оборонних споруд, планування палаців, застосування колон із своєрідними декоративними скульптурами споріднюють хеттську архітектуру з будівельною творчістю народів егейського та мікенського світу. Проблема взаємовідносин між хеттськими племенами Малої Азії, хуритами Північної Месопотамії та Сирії і, нарешті, найдавнішими племенами Егейського моря та материкової Греції є дуже цікавою. Хетти були посередниками між країнами Передньої Азії та Східної Європи.

Територія Східного Середземномор'я в давнину називалася Ха-наан, або Амутру. До неї входили Сирія з приморською смугою, яку греки називали Фінікією, Палестина та Сирійський степ. Країни цієї частини Передньої Азії були тісно пов'язані між собою географічно та історично. Фінікія, Сирія та Палестина жорстоко страждали від військових походів великих рабовласницьких держав, оскільки були розташовані між Хеттською державою, Месопотамією та Єгиптом. Водночас вони швидко сприймали культурні досягнення своїх сусідів.

Відповідно до свідчень єгипетських джерел уже в III тис. до н. е. на території Фінікії проживали семітичні племена — ханаанеї. В кінці III тис. до н. е. тут складаються рабовласницькі держави. Впродовж століть жодне з фінікійських міст-держав не мало сили об'єднати всю Фінікію в рамках єдиної держави.

Політична роздробленість Фінікії призвела до того, що тут не було створено міфологічних систем, подібних вавилонським чи єгипетським. Фінікійці не знали «царя богів».

У фінікійських містах жерцями був створений багатий, пишний культ, в якому тривалий час зберігались людські жертвоприношення. Це було характерно також для Палестини та Сирії.

Фінікійська культура зазнала єгипетського та меншою мірою вавилонського впливу, разом з тим зберігши свою самобутність.

Найбільшим досягненням фінікійської культури було винайдення алфавітного письма, тобто фінікійські писці довели до кінця велике відкриття єгиптян. Щоправда, деякі дослідники вважають, що фінікійське письмо могло розвинутись на основі не єгипетського, а кріто-мікенського або місцевого фінікійського складового письма. Від фінікійського походить і грецький алфавіт, а також арамейський, а від них — більшість сучасних алфавітів.

Культурний розвиток первісного населення Палестини — ханаанеї — був значно нижчий, ніж у єгиптян. Аж до II тис. до н. е. вони перебували на стадії первісного ладу, їхня культура в цей період зазнала вирішального впливу Єгипту. У другій половині II тис. до н. е. тут з'являється писемність — аккадськии клинопис, єгипетська ієрогліфіка, а також так зване синайське письмо, яке можливо, було прототипом фінікійського алфавіту.

Кожна община, місто і плем'я Палестини мали свого власного бога-покровителя. Влаштовувались людські жертвоприношення.

Приблизно в першій половині XIII ст. до н. е. в Палестині з'явилося об'єднання споріднених племен — Ізраїль. Завоювання Палестини ізраїльськими племенами відбувалося досить легко і швидко. Перші спроби створення тут держави починаються у XI ст. до н. е. і завершуються наприкінці цього ж століття.
Культура Ізраїля була подібна до культури ханаанейської. Відчувався сильний вплив Єгипту, Вавилону та Фінікії. Про літературу знаємо у тому переробленому вигляді, в якому деякі її твори увійшли до складу Біблії.

У релігії ізраїльтян та ханаанеїв було багато спільного. Проте чітко простежувалась тенденція до усунення ханаанейських релігійних традицій.

З утворенням царства посилилась роль бога Яхве, хоча ізраїльтяни не були прихильниками монотеїзму аж до часів оформлення догматів іудаїзму. Взагалі релігійні вірування Ізраїлю та Іудеї не мали певної системи і не відрізнялись від вірувань інших народів Передньої Азії. Однак історичні умови розвитку Ізраїлю та Іудеї сприяли сильному зростанню значення племінного бога Яхве. У зв'язку з переселенням іудеїв вавилонським -царем Навуходоносором II серед них виникає релігійно-політичний рух, пов'язаний з планами повернення на батьківщину. Найвидатнішим діячем цього руху в середині VI ст. до н. е. був Ієзєкііль. Центром держави мав стати Єрусалима храмом Яхве. Наприкінці V — початку IV ст. до н. е. було завершено відбудову Єрусалиму та організацію єрусалимської общини. В цей час було встановлено текст закону (тори), що приписувався Мойсею. До тори увійшли міфи та легенди, які були визнані жречеством Яхве правовірними, а також правові та обрядові приписання, проголошені обов'язковими для общини.

Поступово склалася Біблія, до якої увійшли п'ять книг (Буття, Ісход, Левіт, Числ, Второзаконіє), написаних Мойсеем; історичні книги, в яких викладалась переважно історія благочестя (книги Ісуса Навіна, Судей, Руфь, Царств, Паралі-поменон, Єздри, Неємії та Єсфірь); повчальні, в яких містилось вчення про благочестя (книга Іова, Псалтир та книги Соломонові); пророчеські (Ісайі, Ієрємії, Ієзєкііля, Даніїла та ін.) тощо.

У Біблії зустрічаємо залишки давньоєврейської літератури, наприклад «Пісня пісень». Біблійна література мала значний вплив на давньохристиянську літературу.

Вагомий внесок у розвиток світової культури здійснили народи Ассирії. Культура Ассирії багато в чому грунтувалась на культурній спадщині Стародавніх Шумеру та Вавилону. Йдеться про клинопис, літературні твори, характерні елементи мистецтва, типові риси релігії, ряд наукових знань.

Про значний рівень розвитку ассирійської культури свідчать славетна бібліотека Ашшурбаніпала, залишки палаців, зведених для нього та царя Саргона if В архітектурі палаців велике місце відводилось монументальній скульптурі, художнім рельєфам, декоративним орнаментам. До речі, в ассирійському мистецтві переважали воєнні сюжети та сцени полювання. Вагомий вплив на розвиток ассирійської культури мали хетти та хурити.

В останні століття існування Ассирії посилюється арамейський вплив. Після падіння Ассирійської держави арамейська мова проникла також у Середню Азію та Індію.

Більше двох століть (до 330 р. до н. е.) проіснувала держава Ахе-менідів, в якій вирішальну роль відігравали перси. До складу цієї держави входили численні народи. Домінуючи, перси використовували культурні надбання. Був, зокрема, вдосконалений клинопис, а для ділового листування широко використовувалось арамейське ділове письмо.

Тут зародилася та розвинулася релігія зороастризму. Засновником її був Заратуштра (греки називали його Зороастр). Історичність Заратуштри достовірно не встановлена, хоча більшість учених визнають його реальною особою. Жив він у VII—VI ст. до н. е. Головним у проповідях Заратуштри було вчення про залежність світопорядку та торжества справедливості у світовій боротьбі добра від вільного вибору людини, його активній участі у цій боротьбі на боці добра. Заратуштру вважали посередником між богом та людьми. Через грецьке посередництво образ Заратуштри став згодом надбанням європейської культури. Ф. Ніцше вклав в уста Заратуштри похмуру проповідь індивідуалістично тлумаченої свободи духу.

Культура Східного Середземномор'я й Ассирії уважно досліджується і сучасними вченими.

Безперечно, найбільша увага дослідників зосереджена на вивченні Біблії, духовні істини якої стали підмурком для створення більшості європейських ідеологічних та культурологічних систем.

Водночас на світове, зокрема європейське, мистецтво, безумовно, вплинули також історичні, літературні та мистецькі сюжети інших давніх народів Близького Сходу.

3.4. Культура Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю

. Давньоіндійська культура була створена багатьма народами, що населяли Індію у III—І тис. до н. е. В свою чергу, індійська культура впливала на культурний розвиток сусідніх народів. Наша обізнаність щодо релігійних вірувань та поглядів давніх індійців пояснюється великою кількістю релігійних збірників, що збереглися.

Найдавніша релігія Індії полягала у тотемізмі, обожненні природи і культу предків. У зв'язку з розвитком землеробства тут сформувалось уявлення про богиню продуктивних сил природи — Адіті, яку вважали «спільною матір'ю». Був значно поширений культ вогню, пов'язаний з побутом патріархальної сім'ї. При родовому ладі виник культ предків, що мав зміцнювати засади рабовласницького ладу аристократів.

В епоху утворення рабовласницького суспільства та держави ці давні форми релігії змінилися новими релігійними віруваннями. Поступово давні боги природи перетворювались у богів-покровителів держави, царя та царської влади. З утворенням великих централізованих держав виникають елементи єдинобожжя. Остаточно формується брахманізм. В епоху посилення брахманської касти з'являється особлива жрецька та богословська література — брахманські книжки, в яких розглядалось своєрідне вчення про той релігійний ритуал, який повинні знати жреці-брахмани.

Проти брахманської релігії та кастової системи виступив буддизм, який виник десь у VI ст. до н. е. і значно поширився вже у III ст. до н. е. У вченні Будди відбився протест визнання кожної людини, що народилася у касті брахманів жерцем.

Писемність існувала в Індії вже у НІ тис. до н. е. Найдавніші ієрогліфічні написи і досі не прочитані. Поширення алфавітне-складової писемності припадає на IV—НІ ст. до н. е. (виникла на основі персидсько-арамейського письма).

Потреби повсякденного життя примушували індійців накопичувати спостереження над явищами природи. Так з'явилися перші знання в царині медицини, астрономи, математики. Початкові форми наукових знань тісно переплітались з релігійними віруваннями та магічними уявленнями. Вказівки на лікарські знання збереглися в рігвєді— збірнику найдавніших індійських гімнів. Лікарі вже мали деякі анатомічні знання. Для виготовлення ліків використовували різні трави. З'являються окремі лікарські спеціальності — лікування внутрішніх хвороб, хвороб очей, хірургія. Індійці вміли не тільки робити операції, а й виготовляти протези. Поява перших медичних трактатів припадає на початок нашої ери.

Індійці володіли знаннями з астрономії. Вони встановили фази місяця, місячний зодіак, розробили своєрідну форму календаря. Спочатку рік налічував 360 днів, потім 366, а в VI ст, н. е. було більш точно встановлено тривалість року.

Значного розвитку в Індії досягла математика. Вже у III — II ст. до н. е. тут склалася десяткова система обчислення. В Індії вперше було застосовано знак нуль. До речі, цифри, які ми називаємо арабськими, насправді були винайдені індійцями, а потім перейшли до арабів.

Найдавнішими пам'ятками давньоіндійської літератури є Веди. Ведична література дуже широка за своїм змістом, і до неї входять тексти різних історичних періодів. Насамперед це збірники-самхіти: «Рігведа» (збірник гімнів), «Самаведа» (збірник пісень), «Яджурведа» (збірник жертовних формул), «Атхарваведа» (збірник магічних заклинань та формул), Брахмани (тлумачення ритуальних текстів самхіт), Аран'яки (тексти для пустинників), Упанішади (релігійно-філософські трактати).

Найдавнішим твором є Рігведа (кінець II — початок І тис. до н. е.). Вже у Рігведі можна знайти початки драматургії.

Найвизначнішими епічними поемами Стародавньої Індії є «Махабхарата» та «Рамайяна». які були створені у IV ст. до н. с. Ці твори — справжня енциклопедія Стародавньої Індії. В них міститься цікавий матеріал з різних аспектів соціального та культурного життя, політичного устрою, повсякденного життя стародавніх індійців. Уже у давнину та середньовіччя вони були відомі далеко за межами Індії. Згідно з індійською традицією заключним розділом ведичної літератури є Упанішади. Це група текстів, яка поєднує філософські тлумачення ведичної міфології та ритуалу.

Упанішади — це по суті перша спроба осмислити світ у рамках єдиного, послідовного вчення. Саме в Упанішадах була сформульована доктрина карми, яка потім пронизувала не тільки ортодоксальні вчення, а й такі релігійно-філософські системи, як джайнізм та буддизм. Усе в світі визначається моральним законом. Душа народжується чи вмирає, потім виникає знову у тій чи іншій формі відповідно до етичного балансу прижиттєвих звершень. Людина, яка поводила себе аморально, народжується потім у вигляді тварин, рослин, каменю. Тільки праведною поведінкою можна повернутися до людського образу.

Упанішади значною мірою вплинули на весь подальший культурний розвиток Індії. Близько 317 р. до н. е. була заснована могутня держава Маур'я. Брахманізм не міг задовольнити правлячу династію, адже догми цієї релігійної системи не відповідали обстановці централізованої держави. З'являються нові релігійні вчення, які відповідали духу часу, — джайнізм та буддизм (хоча, можливо, вони існували ще в VI ст. до н. е.). Джайнізм відкидав авторитет Вед, відкрив доступ до своєї общини чоловікам та жінкам усіх каст. Прихильники джайнізму проповідували аскетизм, відмову від вбивств. Метою джайнів було звільнення від перероджень.

Створення буддійської релігійно-філософськ^ої системи традиція приписує Сіддхартху Гаутаму, який жив у VI— V ст. до н. е. Звали його оудда («просвітлений»). Основою вчення було визнання, що життя є зло. Будь-яке бажання людини призводить до страждань. Єдиний вихід — відмова від всяких устремлінь. Якщо це вдасться, то людина після смерті вже не відродиться в іншому вигляді для нових страждань. Припинення процесу нескінченного переродження є нірваною — найвищим благом.

Практичні висновки з цього своєрідного вчення були значними. Релігійний культ і жрецтво стали зайвими, оскільки шлях до порятунку досягався самою людиною. Буддизм вважав несуттєвими станові та майнові відмінності, хоча порятунок визнавався можливим тільки для вільних людей. Рабів не приймали до общин буддистів.

Хоча буддизм не став загальноприйнятим у Індії, вже у III ст. до н. е. він почав поширюватися за межами Індії, особливо серед народів Центральної, Східної та Південно-Східної Азії.

Китайська культура бере свій початок у глибокій давнині. Зародження китайської цивілізації належить до часів царств Шан (середина II тис. до н. е. — XII ст. до н. е.) та Чжоу (XII—III ст. до н. е.). Тоді були накопичені первинні наукові знання. Китайці знали місячний календар, поділяли рік на чотири сезони, фіксували сонячні та місячні затемнення, виділяли сузір'я. У давніх китайських літописах збереглися записи про астрономічні спостереження, цінність яких підтвердилась сучасною астрономією. У IV ст. до н. е. вчений Ши Шень упорядкував перший в світі зоряний каталог. Починаючи з 240 р. до н. е. китайські вчені точно фіксували кожну появу комети Галлея. Чжан Хен (139—78 pp. до н. е.) створив небесний глобус, який відтворював рух світил. Він також винайшов перший сейсмограф.

Найдавніші китайські написи дають можливість простежити етапи розвитку ієрогліфічної писемності, яка була вже досить розвинена у XV ст. до н. е. Давні перекази, що збереглися в літературних джерелах, свідчать про існування в більш ранній період первісного способу фіксації думок за допомогою, вузликів на мотузці. До цього часу відносять також появу малюнкового письма — піктографії. Спочатку предмети малювали в цілому. Подальшим етапом був перехід до символічного малюнка або неповного зображення предмета, коли частина малюнка — піктограма символізувала ціле. Впродовж століть ця система вдосконалювалась. Збільшувалась кількість ієрогліфів. У часи династії Хань (220—206 pp. до н. е.) їх налічувалось 18 тис. Було створено спеціальні довідники, де містились вказівки щодо пошуків необхідних знаків.

У III ст. до н. е. матеріалом для письма став шовк. На рубежі нашої ери було винайдено туш. Нарешті, у І ст. китайці винайшли папір.

У тісному зв'язку з розвитком писемності розвивалась література. Однією з найдавніших літературних пам'яток є «Книга пісень», в якій міститься понад 300 пісень та віршів. Найвидатнішим представником історичної та художньої прози, класиком китайської літератури вважається Сима Цяиь (бл. 145—86 pp. до н. е.). Він став фундатором китайської історіографії.

Філософські погляди китайців зародилися в найдавніші часи, їхні релігійні уявлення тлумачили життя на землі, природу як творіння божественної сили. Одночасно з'явилися і наївні, стихійні матеріалістичні погляди, в основу яких було покладено уявлення про те, що всесвіт складається з першоелементів — землі, неба, вогню, води, озера, вітру, гори, грому. Усі речі постійно рухаються і змішуються внаслідок взаємодії та взаємозіткнення двох космічних сил — сили Світла та сили Темряви. Ці погляди про всесвіт відображені у «Книзі перемін» («І цзинн») та в «Книзі документів» («Шу цзин»).

Найбільшого значення в Китаї набули релігійно-філософські системи, що склалися у VI—V ст. до н. е. Непересічне значення у культурному житті Китаю мала релігійно-філософська система Конфуція. Даних про особистість і засновника конфуціанства дуже мало. За традиційною китайською хронологією він жив бл. 551—479 pp. до н. е. Походив з аристократичного роду чиновників. Все його вчення проникнуто глибокою повагою до старовинних китайських звичаїв та обрядів.

Основний принцип конфуціанства — традиція. Конфуцій неодноразово підкреслював, що він противник усяких новацій. Особливого значення надавав вихованню у дусі покори старшим та начальникам. Конфуціанська філософія вважала необхідним та цілком можливим зміну характеру людини. Кожна людина має бути задоволена своїм соціальним становищем і не прагнути кращого.

Взагалі вчення Конфуція відстоювало утвердження патріархальних традицій та непорушність соціальних підвалин.

Конфуціанству суперечив інший філософський напрям — даосизм, найвидат-нішйм представником якого є Лао-цзи. В цій філософській системі простежуються елементи матеріалізму та діалектики. На думку даосистів, усе, що існує, виникло з матеріальних часток і розвивається згідно з визначеним законом. У даосизмі відбилися думки та інтереси різних верств суспільства. Цим пояснюється його популярність. Пізніше в даосизм проникли містичні мотиви.

Буддизм до Китаю прийшов з Індії у V ст. до н. е. Етика буддизму' мала багато спільного з даосизмом.

Найдавніші пам'ятки мистецтва Китаю датуються III тис. до н. е.— часом неоліту. Це різного роду керамічні вироби, зроблені вручну або на гончарному крузі. Посуд часто розписаний, орнаментований візерунками.

У період Шан з'явилися перші укріплені поселення. Міста мали правильне планування по кварталах. Найчисленнішими витворами мистецтва цього періоду є вироби з бронзи, особливо бронзового посуду, побутового та культового призначення, знайдені в похованнях. Була високо розвинена техніка різьблення по каменю та кістці. Особливо полюбляли китайці нефрит.

Культуру Шан сприйняла та розвинула культура Чжоу— писемність, архітектурні прийоми, релігійні уявлення. В мистецтві розширилось коло сюжетів і тем: поряд з абстрактною символікою з'являються зображення людей та реальних тварин. Цей період характеризуєтеся появою живопису, про що свідчать знахідки картин, написаних по шовку.

Грандіозною архітектурною спорудою цього часу є «Велика китайська стіна» (IV—III ст. до н. е.). Вона була збудована на північному кордоні Китаю для захисту країни від набігів кочівників. Спершу її довжина становила 750 км, а після численних добудов упродовж століть — більш як 4 тис. км.

Найвищого розвитку архітектура та образотворче мистецтво досягли (ПІ cm. до н. є. — III cm. н. е.) в період династій Цинь та Хань.

Від періоду Цинь до нашого часу майже не збереглося пам'яток, а про ханське мистецтво маємо досить цілісне уявлення.

Період \ань — час блискучого розквіту культури Китаю. В цей час особливо розвивається монументальне мистецтво — скульптура та живопис. У центрі міст будували розкішні палаци, багатоповерхові вежі. Житлові споруди були багато декоровані. Ансамблі ханських поховальних споруд досягали значних розмірів і являли собою комплекси підземних печер.

Більшість ханських монументальних скульптур зроблені грубо та примітивно, хоча деякі з них цікаві за сюжетом. В них часто відображались давні китайські легенди, байки, міфи. Значне місце серед зображень на рельєфах займали сюжети релігійного та міфологічного змісту.

Культура Стародавнього Китаю відіграла велику роль у подальшому розвитку китайської культури. Вона мала непересічне значення для країн Сходу — Японії, Кореї, Індокитаю, Монголії, які впродовж багатьох віків використовували культурні досягнення Стародавнього Китаю.

У родючих долинах Нілу, Тигру та Єфрату, на берегах Інду та Хуанхе раніше, ніж в інших місцях земної кулі, утворилися цивілізації.

Культура суспільств Стародавнього Сходу є важливим кроком уперед у розвитку духовного життя людства. Саме тут виникли різні системи писемності — клинопис, ієрогліфи тощо. Було покладено початок науковим знанням у царині астрономії, математики, медицини, філософії, створена художня література; зодчі та художники знайшли рішення цілого ряду принципових питань архітектури, скульптури, живопису, декоративно-ужиткового мистецтва.

Центральною фігурою в мистецтві Стародавнього Сходу став образ людини, хоч і часто пов'язаний з прославленням деспотії або з поклонінням міфічним істотам. Але водночас у творах мистецтва знайшли вираз уяви про велич людини, відбились риси реального життя, народні міфи.

Подальшого розвитку набули живопис і скульптура, ужиткове мистецтво. В синтезі образотворчих мистецтв домінуюче значення мала архітектура. Піраміди Єгипту, зіккурати Дворіччя, храми та палаци не лише возвеличували небожителів і земних владик, а й свідчили про високу майстерність народів Стародавнього Сходу.

В образотворчому мистецтві були вироблені обов язкові норми побудови художнього зображення — канони, що пояснювалось як необхідністю закріплювати досягнення в зображенні людського тіла та винайденні композиційних рішень, так і відносною затримкою художнього розвитку. На ранніх етапах ці канони сприяли вдосконаленню майстерності митців; Стародавнього Сходу, хоча в подальшому гальмували розвиток мистецтва.

Мистецтво численних народів Стародавнього Сходу дуже різне за своїми вихідними формами, художніми досягненнями, шляхами розвитку, однак має багато схожих принципових рис.

Традиції культури Стародавнього Сходу збереглися впродовж вікі і справили велике значення на розвиток багатьох народів Азії і ЄвроІ в подальші періоди.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 19

Схожі:

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ... Дисципліна «Історія української культури» в системі підготовки сучасного фахівця вищої категорії. Предмет, об’єкт, основні проблеми,...	Питання до іспиту з курсу «Історія української культури» Трипільці: археологічна культура чи цивілізація. Проблеми витоків української культури
Питання до іспиту «Історія української культури»	Для підготовки до іспиту з навчальної дисципліни «Історія української культури»
Про вивчення курсів духовно-морального спрямування у 2008-2009 навчальному році України надає батькам право вибору вивчення дітьми курсів духовно-морального спрямування. Серед них: „Етика”, “Християнська етика”,...	Тема 1 Особливості української ментальності Предмет, завдання, об’єкт, основні проблеми, що вивчає курс «Історія української культури»
Курс «Історія української культури» є нормативною дисципліною бакалаврської... Курс «Історія української культури» є нормативною дисципліною бакалаврської підготовки й вивчається протягом одного семестру першого...	ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ПИТАННЯ ДЛЯ ІСПИТУ Умови культурного розвитку українських земель в складі Великого Князівства Литовського (сер. XIV сер. XVI ст.)
1. Дайте визначення предмету "Історія України", вкажіть на основні... Ого поселення, а також історію його предків, від найдавніших часів до сьогодення. Це історія українських земель, історія території,...	ПРОГРАМА для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України Авторські права на текст програми «Історія України. Всесвітня історія, 5–12 кл.» належать Міністерству освіти і науки України та...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання