Історія Культури

Скачати 4.64 Mb.

Назва	Історія Культури
Сторінка	2/19
Дата	14.03.2013
Розмір	4.64 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Культура > Документи

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 19

Первісна культура — одна з найважливіших і найцікавіших тем у курсі. Вона започаткувала ту гаму граней матеріальної і духовної культури, які в наступні епохи лише шліфувалися і поглиблювалися цивілізацією. Вивчення витоків і першооснов розвитку цивілізації заслуговує надзвичайної уваги та серйозної роботи не лише як цікавий предмет, а й як спосіб розуміння сучасного розвитку української і зарубіжної культури.

2.1. Становлення первісного суспільства

та початкові стадії зародження і розвитку

культури в епоху палеоліту

Першою формою людського співжиття було первісне суспільство. За найновішими даними, воно виникло на Землі понад 2 млн років тому й існувало в окремих районах до 5—4 тис. років до н. е. Вся епоха виникнення і розвитку первісного ладу поділяється на два періоди. На першому, який умовно називають «дикістю», людина поступово виділилася з тваринного світу, почала привласнювати готові продукти природи, створювала перші знаряддя праці, добувала вогонь. Тут виникли зародки виробничих відносин, які в своєму розвитку пройшли дві стадії (епохи): привласнюючого і відтворюючого господарства. У цей період зароджуються такі форми людської духовності, як релігія, мораль, мистецтво, традиції тощо.

Нові матеріали археологічних експедицій в Україні та інших країнах світу постійно вносять корективи в хронологію первісного ладу. Так, ще зовсім недавно вважалося, що найдавніша людина на Землі — австралопітек — з'явилася 2 млн років тому, як про це свідчили наукові дані розкопок 60—80-х років XX ст. в Південне-Східній і Східній Африці в Олдувайській ущелині (Танзанія), проведені доктором Л. Лікі та його послідовниками. Проте у 1994 р. зарубіжні археологи, проводячи розкопки в Африці та Азії, знайшли кістки австралопітека і за будовою його черепа дійшли висновку, що ця перша людина жила не 2 млн років тому, а 3—4 млн років тому. Отже, за цим сенсаційним відкриттям зарубіжних учених-істориків, напевне, послідує уточнення всієї періодизації первісного ладу. Взагалі зазначимо, що періодизація історії первісного суспільства — це складна й остаточно не розв'язана наукова проблема.

Щодо часу появи найдавніших людей на території сучасної України, то спочатку історична наука стверджувала, що це сталося в період раннього палеоліту — 300—200 тис. років тому. Підтвердженням цьому є матеріали палеолітичної стоянки, яка існувала 200 тис. років тому поблизу с. Аука-Врублівець (Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, на Дністрі). Проте нещодавно українські археологи в одній із експедицій на -Закарпатті знайшли кам'яні знаряддя праці, виготовлені людиною, які датуються значно раніше — мільйон років тому. Це на сьогодні найстаріша пам'ятка в Європі палеолітичного періоду. З огляду на наведені факти можна зробити такий незаперечний висновок, що територія України була заселена першими людьми ще в праісторичну добу. Як свідчить археологія, антропогенез в Україні відбувався, напевне, відповідно до тих самих стадій розвитку людини, що й в інших регіонах Землі. На зміну найдавнішій людині — архантропу (пітекантропу), відомій під назвою «людина прямоходяча», яка з'явилась близько 2 млн років тому, прийшла людина типу палеоан-тропа (неандертальця), що сталося 150—100 тис. років тому. Близько 40 тис. років тому палеоантроп поступився місцем людині сучасного фізичного типу — «людині розумній», яку назвали кроманьйонцем.

Відповідні зміни відбулися і в організації первісного ладу. Першою формою суспільно-економічних відносин було «первісне людське стадо» — умовна назва первісного людського колективу, що безпосередньо прийшов на зміну зоологічному об'єднанню найближчих тваринних предків людини. Період існування первісного людського стада — це час становлення людини сучасного антропологічного типу, який збігається з епохою формування людського суспільства. Найдавніші люди займалися в основному збиральництвом і мисливством, застосовуючи перші знаряддя праці — гострі сколи з гальки, відщепи, ручні рубила з кременю, гостроконечники та ін.

Велику роль у житті архантропів відігравав вогонь. Він обігрівав людей, використовувався для приготування їжі і під час полювання. Практично на всіх стоянках первісних людей в Україні знайдено сліди вогнищ.

Основою виробничих відносин первісного ладу була суспільна власність на засоби виробництва, яка існувала в нерозвиненому вигляді.

Фактично вона була общинною, груповою власністю. Для того періоду характерні колективна праця і найпростіша кооперація, що грунтувалися не на поділі праці, а на об'єднанні зусиль колективу людей при добуванні засобів для життя. За цих умов праця окремої особи виступала як суспільна. Слід зазначити, що основна мета її полягала не в задоволенні потреб окремих членів общини, а в забезпеченні умов існування общини в цілому. Відсутність додаткового продукту не створювала матеріальних умов для експлуатації людини людиною.

З розвитком матеріальної культури, зростанням колективної праці зароджувались основи духовної культури, зокрема мислення, мова, релігія, ідеологічні уявлення, елементи мистецтва і магії.

У добу палеоліту вдосконалюються знаряддя праці і вся господарська діяльність людини. На зміну загостреному каменю та дрючку приходять дерев'яний спис і списометалка — попередник лука, що підвищило ефективність полювання. Поширюються знаряддя з кістки, в тому числі голки, що свідчить про появу шитого одягу з шкіри звірів. Значного розповсюдження набуло будівництво житла — землянок. Поява житла і шитого одягу дала змогу людині розширити території свого розселення на Землі. Стоянки людей пізнього палеоліту відкриті археологами практично на всій території України. Причому такі з них, як Мізин-ська на Десні, Кирилівська, Межирічська, Гінцівська, як зазначає О. Знойко, не мали аналогів в Європі. Підтверджується це численними матеріалізованими пам'ятками духовної культури палеоліту. Важливе місце з-поміж них належить похованням. Вони вперше з'явилися в різних районах світу, в тому числі й на території України. Всі палеолітичні поховання, здійснені в місцях проживання людей, у межах жител і поселень виступають як своєрідне жертвоприношення, що повинно було забезпечити спокійне життя їхнім родичам на тому світі, а не як поховальний обряд, що виник пізніше.

Духовне піднесення палеолітичної людини позначилося на її мистецтві. З цієї точки зору цікавим є твердження М. Чмихова* про те, що найдавнішим предметом із елементами графіки є частина ребра бика, знайденого у Франції. На ньому зображені довгі глибокі паралельні лінії, пересічені короткими паралельними лініями, що утворюють в місцях перетину начебто кути, зигзаги з прямокутними зубцями. В Україні перші зразки мистецтва з'явилися приблизно в цю саму епоху. Із стоянок Молодове І (Чернівецька обл.) і Пронятин (Тернопільська обл.) походять кістки тварин, прикрашені прокресленими лініями. На мамонтовій лопатці з Молодового І в центрі зображено тварину, а по боках — різні прямі і криві лінії. Предмети з пізньопалеолітичного мистецтва відомі на території Євразії і Малої Азії. Чимало їх виявлено й в Україні. Так, розпис червоною вохрою зберігся на лопатці та двох щелепах мамонта (Мізин) і на черепі мамонта (Межиріч), прокреслені композиції — на мамонтових бивнях (Межиріч, Кирилівська стоянка в Києві, Гінці), різні риски та ямки, розташовані в певному порядку на виробах із кістки, рогу, каменю. На Мізинській стоянці знайдено кістяні пластинки з орнаментом (меандр, кути, «ялинки»), а також два браслети: один зроблено у вигляді широкої пластинки, вирізаної з мамонтового бивня та орнаментованої зигзагом і меандром, інший — із п'яти дужок-пластинок, укритих рядами різьблених похилених ліній, що утворюють шеврони.

На згаданих палеолітичних стоянках в Україні виявлено також кістяні статуетки жінки, тварин, прикрашені геометричним орнаментом. Жіночі статуетки пов'язують із культом прародительки, інші — з мисливською магією.

Первісне мистецтво було тісно пов'язане з магічними обрядами, що справлялися у культових приміщеннях або святилищах — рукотворних або природних, до яких, на думку відомих археологів В. Даниленка і М. Чмихова, відносять Кам'яну Могилу поблизу Мелітополя. Гроти Кам'яної Могили, починаючи з пізнього палеоліту, використовувалися як приміщення для релігійних обрядів.

Закономірно постає запитання: як ці гроти були оформлені для проведення релігійних обрядів? Один з дослідників пам'яток Кам'яної Могили М. Чмихов підкреслює, що всі гроти розмальовані зображеннями тварин великих розмірів — турів, мамонтів. Ці настінні малюнки пофарбовані і займають великі площі. Більшість зображень тварин оточена рядами вертикальних насічок, округлими ямками, крапками, що імітують рани від списів. Отже, виходячи із сюжетів цих зображень, можна стверджувати, що вони пов'язані з мисливською магією.

Аналогічний сюжет має композиція зображених тварин у Печері Чаклуна, яка входить до пам'яток Кам'яної Могили. Відмінність лише в тому, що серед зображень мамонтів, биків, печерних левів, носорогів трапляються образи людей (переважно жінок), часто в масках з рогами і шкурах. І тут сюжет малюнку свідчить про виконання зображеними образами якогось магічного обряду.

На думку дослідників, діапазон ритуальних зображень і предметів зі стоянок пізнього палеоліту, відкритих у різних районах Землі, в тому числі й в Україні, досить широкий і свідчить про зародження уявлень перших людей про природу й людське суспільство. Переконливим свідченням цього є тотемні символи австралійських аборигенів та близьких їм за розвитком народів, у яких поширеними тотемними символами були видовжені пласкі камені, галька або шматки дерева. Ці культові предмети часто покривали орнаментом і натирали жиром. Орнамент являв собою реалістичні або схематичні (у вигляді концентричних кіл, спіралей, ліній, крапок, ямок) зображення тотемічних пращурів, змій, риб, черепах, птахів, тварин, рослин. Тотемічні символи під час обрядів використовувались по-різному: їх тримали в руках, клали на землю, встромляли в землю спеціально загостреним кінцем, обертали над головою за допомогою шнура. І коли останні під час обертання починали «гудіти» або «хурчати», це означало, що тотемний символ — чуринг допоможе людині чи небіжчику, бо тотем є найвищим символом єднання людини, суспільства і природи, а також минулого та сучасного.

Ще кілька цікавих моментів про тотемічні символи: одні з них були призначені для виконання деяких обрядів, інші вважалися універсальними, їх зберігали в спеціальному сховищі, в яке стороннім, невтаємниче-ним і жінкам заборонялося входити під загрозою смерті. Верховним охоронцем тотемних символів був старійшина тотемних груп. Крім колективних чуринг були й особисті, які дорослий чоловік завжди тримав при собі.

В Україні, на думку вчених, тотемними символами були ритуальні предмети зі стоянок пізнього палеоліту (Мізин, Кам'яна Могила, Костенки І та ін.) у вигляді статуеток жінки, пташки. Найдавнішими символами тотемів-жінок виступали, на наш погляд, численні жіночі, тотемів-чоловіків — поодинокі чоловічі статуетки, тотемів-тварин — анімалістичні зображення.

Пізніше склалися уявлення про тотеми-птахів, плазунів, земноводних, а також тотемів-яєць й ікринок. Такими тотемами були рибоподібна плитка з Кам'яної Могили, яка мала риси жіночої фігури, і два яйцеподібних предмети з бивня мамонта, що закінчувалися гострими шипами (Костенки І). Крім того, палеолітична людність України почала використовувати тотеми-«гуділки» на зразок відповідного символу австралійських аборигенів, які були поширені по всій території Євразії від Атлантичного до Тихого океану.

Для того щоб картина духовності палеолітичної людності була повнішою, слід сказати про зародження музичної культури. На думку вітчизняних і зарубіжних дослідників, у добу палеоліту почали з'являтися перші музичні інструменти. Зазначимо, що в усіх народів світу вони були ідентичними. Про це свідчать їх зразки, знайдені в багатьох країнах, у тому числі й в Україні. Наприклад, на палеолітичній стоянці Придністров'я знайдено чотири флейти, одна з яких мала дуже складну на той час конструкцію: на її роговому корпусі лишилися сліди шести отворів, за допомогою яких можна було відтворювати цілу гаму звуків. За свідченням дослідника Мізинської стоянки С. Бібікова, частину кісток мамонта використовували як перші ударні інструменти (гомілка, лопатка, тазова кістка, нижня щелепа тощо).

З огляду на зазначене можна зробити висновок, що культура людності в палеолітичну добу, зразки мистецтва, музики, вірувань на території України, як і в інших районах Землі, зароджувались у період пізнього палеоліту. Найвищим досягненням палеолітичної людини в духовній сфері можна вважати тотемічні символи, уявлення та зародження обрядів, які не виходили за межі мисливської магії.
2.2. Основні аспекти розвитку культури в епоху неоліту

Людність епох мезоліту, неоліту — бронзи значною мірою зберегла духовні здобутки попередньої епохи і розвинула культуру далі.

Приблизно до 12 тис. років до н. е. палеоліт в Україні переходить епоху мезоліту. Найсуттєвішим здобутком епохи мезоліту було винай-дення лука і стріли, що поліпшило якість полювання та дало змогу створювати запаси їжі. Мисливство стало провідною галуззю госпо- дарства. Лук і стріли використовувалися при індивідуальному й облавному полюванні. На Волині і Прикарпатті полювали головним чином на північних оленів, а в степовій зоні України — на биків-турів, диких і коней, свиней та інших тварин. Значно вдосконалилася техніка вигото- влення кам'яних знарядь праці, що зробило їх більш спеціалізованими. Крім того, був зроблений крок до скотарства. Людина приручила со- баку — першу домашню тварину. В різних регіонах Землі було одомаш- нено свиню, вівцю, козу, корову, як про це свідчать археологічні матеріали, знайдені на численних мезолітичних стоянках, в Україні та інших країнах світу.

Найцікавіші з них Журавська стоянка на Чернігівщині, Кирилівська

Києві, Гребеники на Одещині, Фатьма-Коба і Мурзак-Коба в Криму.

Прикарпатті і Подністров'ї також виділяються кілька культурних

мезолітичних типів, зокрема Кунін, Вороців-Старуня, Камениця-Баранне,

вивчення яких щойно розпочалося.

У цю епоху формуються деякі особливості різних культур, що слід розцінювати як прояви палеоетнографічних рис окремих етнічних спільностей. У мезоліті палеоетнографічні відмінності між окремими етнічними спільностями визначаються контрастніше. В цей час поряд із подальшим розвитком продуктивних сил відбуваються і значні демографічні зміни, збільшується чисельність населення. Невеликі родові колективи палеолітичної епохи швидко розростаються, сегментуються, розселюючись на нові території, освоюючи їх і зберігаючи свою мову, звичаї, культуру. Процес етногенетичного розвитку в мезоліті охопив усю територію України, як і інші райони Землі, сприятливі для життя людей. На думку вітчизняних і зарубіжних істориків, у мезоліті відбуваються суттєві зміни і в суспільній організації людей, яка набула вищої форми цієї організації — племінної. З появою племен завершується тривалий процес формування родоплемінного ладу, що грунтувався на общинній власності на засоби виробництва і зрівняльному розподілі продуктів серед членів роду племені. Тому його й називають первісним, або докласовим, суспільством.

Розквіт родоплемінного ладу припадає на добу неоліту, який почався в Україні приблизно 7 тис. років тому, оскільки сприятливі екологія, клімат і родючі землі створювали ідеальні умови для розвитку господарства.

Велике значення для розвитку продуктивних сил первісного суспільства мало зародження землеробства і тваринництва, що сприяло виникненню суспільного поділу праці.

Перший великий суспільний поділ праці — виділення пастуших племен — значно підвищив продуктивність праці і створив можливості для виробництва додаткового продукту й розвитку обміну.

Другий великий суспільний поділ праці — виділення ремесла — сприяв подальшому вдосконаленню та підвищенню її продуктивності. Нові знаряддя праці (мотика, плуг) були розраховані не на колективне, а на індивідуальне використання. Почали використовувати індивідуальну працю, на основі якої поступово виникли приватна власність і приватне господарство, що зумовило майнову нерівність і експлуатацію. Першою формою експлуатації була експлуатація рабів, яких брали у полон під час міжплемінних сутичок, війн. Згодом, у зв'язку із зростанням майнової нерівності, на рабів почали перетворювати не лише полонених, а й своїх сородичів, які потрапляли в боргову залежність.

Утвердження родоплемінного ладу сприяло розвиткові не лише матеріальної культури, а й духовного життя первісної людини. Значних успіхів було досягнуто в розвитку мислення, мови, мистецтва, основ прикладних знань та елементів ідеологічних уявлень.

У становленні людини, генезі суспільної організації, розвитку культури важливу роль відіграли мислення і мова. Цілком очевидно, що мислення й мова — дві сторони того самого процесу в становленні людини, процесу походження й розвитку трудової діяльності, виробництва й оволодіння людиною силами природи. Неправильно було б ставити запитання, що виникло раніше в історії найдавнішого людства — думка чи слово, яке виражає її.

Мислення й мова виникли одночасно, адже цілком зрозуміло, що свідомо виготовлені найпростіші знаряддя праці ознаменували виникнення найпростіших уявлень, а вони, в свою чергу, мали передаватися або від одного члена колективу іншому або як сума набутого досвіду переходити до наступного покоління. Отже, поряд з появою найпростіших уявлень виникла й найпростіша форма передавання інформації — звукові сигнали.

Основою для виникнення таких звукових сигналів стали звукові сигнали гоміноїдів — безпосередніх предків людини. У сучасних людиноподібних мавп запас їх досить великий і становить, наприклад, у шимпанзе більш як 20 різних звуків, що виражають емоції і стан організму. Напевне, ці звукові сигнали та життєві шуми стали тією базою, на якій розвинулася звукова мова. Зрозуміло, що лексичний запас її збільшувався з розвитком і поглибленням трудової діяльності людини.

Мислення і звукова мова зробили значний внесок у становленні людини в період «неолітичної революції». Ймовірно саме з цього часу почали формуватись мовні системи, які мало чим відрізняються від існуючих нині. Згодом з перетворенням мов племен на мови народностей та з розкладом первісного суспільства почали складатися мовні сім'ї, тобто сукупності мов із типовою граматичною будовою й основним словниковим фондом, що походить із спільних коренів.

Уже наприкінці первісного суспільства існували найбільші мовні сім'ї. Зокрема в Північній та Східній Африці, у Передній Азії визначилася семіто-хамітська сім'я. На північ від неї склалась кавказька мовна сім'я, у Центральній, а згодом і південній Африці — мовна сім'я банту.

У Південній Азії склались мовні сім'ї дравідів, мунда і мон-кхмір, а в Південне -.Східній Азії та Океанії — австро-незійська (малайсько-полінезійська) сім'я. У Східній Азії сформувалась китайсько-тібетська сім'я, Центральній Азії — алтайська мовна сім'я, Південно-Західному Сибіру — мови уральської (фінно-угро-самодійської) сім'ї. Між Балтійським морем і Середньою Азією виникла найбільша у світі індоєвропейська мовна сім'я, до якої належать сучасні слов'янські, балтійські, германські, кельтські, романські, іранські, індоарійські, а також вірменська, грецька й албанська мови.

Питання про виникнення мистецтва дуже складне. Існують теорії, які зводять мистецтво до побічних результатів релігійної практики, художнього інстинкту, потреби в розвагах тощо. На думку багатьох дослідників, переважає теорія, згідно з якою мистецтво, так само як мислення й мова, прикладні знання, з'явилося в зв'язку з трудовою діяльністю людини. Відображаючи досвід людського колективу, мистецтво в естетично опосередкованій формі сприяло його емоційному узагальненню, процесу передавання нащадкам. Цим пояснюється і реалістичність первісної графіки, фольклору, скульптури, музики, танцю.

Образотворче мистецтво родоплемінної общини, як свідчать археологічні пам'ятки, — це кругла скульптура і рельєф. З'являються графічні зображення тварин, рідше рослин і людей. Наскельні малюнки з великою експресією та реалістичністю зображують тварин і людей, мисливські та військові сцени, релігійні сюжети, танці. Зароджується пісенне, танцювальне й інструментальне мистецтво. Зазначимо, що музичні інструменти виникли рано. Це ударні пристрої з двох кісток, дрючків, натягнутої шкіри, найпростіші щипкові інструменти, прототипом яких, мабуть, були тятива лука, різні сурми, сопілки, гудочки тощо. Одним з найдавніших видів мистецтва були танці. Первісні люди танцювали колективно, дуже образно відтворюючи сцени полювання, рибальства, воєнних дій, статевих стосунків, поклоніння силам природи та ін. З розвитком мислення і мови починає зароджуватися усна народна творчість у формі переказів, казок, оповідань про походження людини, світу, про явища природи.

У первісних людей формувалися також деякі практичні знання з медицини, фармакології, токсикології, які давали їм можливість лікувати переломи, вивихи, рани, нариви, отруйні укуси. Крім того, первісні люди закладають елементи знань лічби, вимірювання відстаней, обліку часу. Так, спочатку було три—п'ять позначень числових понять. Великі відстані вимірювали днями шляху, менші — польотом стріли або списа, ще менші — довжиною різних частин людського тіла: ступні, ліктя, пальця. Звідси назви мір довжини, що збереглися в багатьох мовах: українській — лікоть, англійській — фут і дюйм тощо. Час довго обчислювали лише порівняно великими відрізками, пов'язаними з положенням небесних тіл або з природно-господарськими сезонами.

Отже, бачимо нерозривність процесу формування матеріальної і духовної культури первісного суспільства. В останній від самого початку існували і розвивалися, хоч й незначні, зародки раціонального світогляду. Цілком зрозуміло, що у людей родової общини інтелект був значно вищим, ніж у людей праобщини, і вони могли пояснити багато з того, за чим спостерігали, але багато було незрозумілого і таємничого, що змушувало їх відчувати своє безсилля. Тому поряд з раціональним світоглядом виникає релігія у таких своїх первісних формах, як тотемізм, фетишизм, магія, анімізм.

Тотемізм — це віра в існування тісного зв'язку між людиною або якоюсь родовою групою та її тотемом — певним видом тварин, інколи рослин. Рід носив ім'я свого тотему, і члени роду вірили, що походять від спільних з ним.,предків, мають з ним кровну спорідненість. Тотемові не поклонялися. Його вважали «батьком», «старшим братом», який допомагає людям цього роду. Люди повинні свій тотем оберігати. Взагалі тотемізм був своєрідним ідеологічним відображенням зв'язку роду з його природним середовищем. Історія походження тотемізму ще не досліджена. На думку вчених, тотемістичні вірування були започатковані ранньородовим суспільством з привласнюючим характером господарства. Кожний рід мав свій тотемістичний центр, з яким були пов'язані легенди, спогади про предків, їхні вірування, з допомогою яких було можливо продовжити життя.

Фетишизм — це віра в надприродні можливості неживих предметів, які нібито здатні допомагати людині. Фетишем могли бути камінь, дерево, окремі знаряддя праці, спеціально виготовлений культовий предмет (талісман). Раціональне світосприйняття первісної людини породжувало у неї віру, Що ці предмети, як і їхнє зображення, здатні задовольнити всі її прагнення. Так формувалося фетишистське ставлення людини до навколишніх предметів і малюнків.

Магія — віра в здатність людини особливим чином впливати на інших людей, тварин, явища природи. Не маючи достатнього інтелекту, не розуміючи змісту і взаємозв язку явищ природи, первісні люди вважали, що за допомогою особливих слів та дій можна вилікувати її, викликати дощ, вітер, провести вдале полювання, рибалку. Зазначимо, що магію залежно від призначення поділяли на кілька видів: виробничу, шкідливу, охоронну, статеву, воєнну, лікувальну.

Анімізм — віра в існування надприродних істот, що містяться в будь-яких тілах (душах) або діють самостійно (духи). Анімістичні вірування у первісних людей були дуже поширеними. Вони вважали всю природу одухотвореною. Первісні люди були переконані, що вони складаються з двох частин — тіла і душі, яка перебуває в усіх частинах тіла, а також, що душа має здатність покидати тіло, наприклад під час сну. Саме тому був звичай не будити сплячу людину.

Зауважимо, що охарактеризовані види релігійних вірувань були доступними для всіх у здійсненні їх ритуалів. Проте з розвитком вірувань й ускладнення релігійних ритуалів, що потребували певних знань і досвіду, їх виконували винятково старійшини роду або певні люди — чаклуни, шамани, лами.

Найбільшого розвитку матеріальна і духовна культура в умовах первісного ладу досягла в період неоліту. Саме в цей час поліпшилась техніка виготовлення знарядь праці з каменю. Усі вони оброблялися способами шліфування і полірування, а також пиляння і свердлування, що давало змогу людині з більшим успіхом, ніж раніше, надавати каменю необхідної форми. Найефективнішим знаряддям праці для неоліту, що суттєво полегшувало працю людини з вирубування лісових ділянок для землеробства, заготівель будівельного матеріалу, спорудження житла, човнів тощо, була сокира. Однією з найвизначніших рис неоліту, притаманною всім культурам, було виробництво керамічного посуду. Кераміка стала новим штучним продуктом для виготовлення знарядь праці. А це, в свою чергу, викликало до життя новий комплекс уявлень у духовній культурі. Форма й орнамент посуду різних культур відбили 300 антропоморфних персонажів, рослинних та космічних символів. Численні приклади доводять: посуд став одним із найважливіших символів Сонця, неба, Всесвіту. Кераміку виготовляли спеціально призначені люди в певні дні року, що супроводжувалося спеціальними обрядами. Покровителями господарства часто вважали основних богів, а гончарі користувалися великою повагою.

Новим видом господарства стало прядіння. Воно спонукало до винайдення першого колеса (яке, можливо, було прообразом колеса в транспорті) — прясла, що слугувало за маховичок і важок для веретена. Разом із прядінням виникло і ткацтво, внаслідок чого було створено ще один штучний продукт — тканину. З появою ткацтва в Північному Причорномор'ї з'явився й перший ткацький верстат. Виникнення цих нових виробництв (прядіння, ткацтва, землеробства, скотарства) зумовило появу уявлень про нитку долі та пов'язаних з нею божественних ткаль-мойр, чи парок, про нитку як основу Всесвіту, про тканину як Всесвіт.

Значно розвинувся в неоліті водний і наземний транспорт. Човни із стовбурів дерева стали звичайним явищем. Так, на території України — на Південному Бузі та на Осколі — виявлено два човни цього часу. Як наземний транспорт використовували сані, волокуші, в які, можливо, запрягали биків. Саме з цієї епохи худоба стає не лише джерелом добування м'яса, кісток, рогу, вовни, а й тягловою силою.

Найважливішою рисою неоліту вважають утвердження різних галузей відтворюючого господарства. Йдеться про поширення землеробства й тваринництва. Ці два величезних досягнення первісної економіки часто називають «неолітичною революцією». В духовній культурі це відбилося в поширенні уявлень, пов'язаних з культом тваринної та людської народжуваності. Такими символами родючості були статуетки жінок і тварин (Трипільська культура, Кам'яна Могила та ін.). Поширення відтворюючого господарства було зумовлене поглибленням кризи привласнюючого господарства. Однак відтворююче господарство існувало лише в південних та частині західних племен України і відігравало допоміжну роль. Пояснюється це нерівномірністю розвитку різних культур та локальною своєрідністю їх на різних територіях (що мало місце ще в палеоліті). Археологічні культури цієї епохи виявлено в Європі, Азії, на Близькому Сході. Найбільш ранні неолітичні культури ввропи з'явилися в VI—V тис. до н. е. На Балканах це культури Старчево-Криш-Кереш, Боян, у Подунав'ї, Центральній Європі та Прикарпатті — Дунайська культура з лінійно-стрічковою керамікою.

Прискореними темпами неолітична культура розвивалася на Близькому Сході. Саме там виникли землеробство і скотарство. У V тис. до н. е. (ранній неоліт) на Близькому Сході почали виготовляти знаряддя праці з міді. На початку III тис. до н. е. у Дворіччі із цегли-сирцю будували не лише житло, а й громадські споруди, палаци, храми, зрошувальні системи. Крім того, було винайдено гончарний круг і колісний транспорт.

У V—VI тис. до н. е. землеробські племена розвиненого неоліту населяли також Єгипет. Обробка каменю ретушшю досягає тут непе-ревершеної майстерності. З'являється вишукана кераміка з чудовим кольоровим розписом. Масово виробляються з міді різноманітні зручні у використанні знаряддя праці.

Європа в епоху неоліту розвивалася під впливом Близького Сходу і Єгипту, звідки, певно, до Європи потрапили багато видів культурних рослин, ряд свійських тварин. Розвиток математичних знань зумовив появу перших лічильних пристроїв — спочатку в'язки соломи або купки камінців, потім шнурів з вузликами чи нанизаними на них черепашками. Зародження географічних знань привело до створення перших карт — позначення маршрутів, нанесених на кору дерева або шкіру. В неоліті набула розвитку піктографія, за допомогою якої робили різні записи.

В образотворчому мистецтві неолітичних племен поширюється декоративний напрям, тобто прикрашення вжиткових речей (посуду, одягу, зброї тощо) художнім розписом, вишивкою, різьбою. Наприклад, кераміку, яку в ранньому неоліті нічим не прикрашали, в пізньому неоліті лісової смуги України почали оздоблювати орнаментом.

У V тис. до н. е. на південному сході Європи виникла велика культурно-історична область землеробсько-скотарських племен, яка простяглася до території сучасної України. Тут існувала землеробська культура із своєрідною керамікою, прикрашеною лінійно-стрічковим орнаментом, в силу чого ця культура одержала назву — культура лінійно-стрічкової кераміки. В основі господарства племен цієї культури, лежало вирощування ячменю, пшениці, гороху, бобів, льону на невеличких ділянках, які обробляли мотикою. Причому ці ділянки обробляли доти, поки вони давали врожай, а як тільки ті переставали родити, то люди переселялися на нове місце. Тварин тримали мало.

Близькою за типом господарства до культури лінійно-стрічкової кераміки була поширена в Україні Трипільська культура (назву дано за першим місцем її виявлення біля с. Трипілля поблизу Києва), яка була відкрита ще наприкінці XIX ст. В. Хвойкою. На сьогодні в межах України та Молдови відомі сотні трипільських поселень.

Трипільські племена займали величезний простір Східної Європи від Слобідської України до Словаччини і Румунії, від Чернігівщини до Чорного моря і Балканського півострова. Трипільське селище складалося з десятків будинків, розміщених по колу. Свої будинки — одно- або двоповерхові — трипільці споруджували з глини на дерев'яному каркасі. Вони мали прямокутну форму розміром від 20 до 150 м². Будинки мали округлі вікна, двосхилий дах, піч з лежанкою, комору, жертовник і місце для роботи. Шасад у приміщенні фарбували у жовтий або червоний колір. Забудову поселень здійснювали по колу, із загоном для худоби в центрі (Володимирівка). На поселенні Майданецьке (Черкащина) площею 300—400 га будинки стояли десятьма концентричними колами, розділеними радіальними вулицями; зафіксовано близько 2 тис. жител. Такі самі поселення-гіганти, що їх умовно називають «протомістами», знайдено й поблизу сіл Доброводи й Талянки (Черкаська обл.). В мистецтві вживали улюблені червоні й чорні фарби. Трипільці мали культи (бугая, кози, гадюки) і язичницькі обряди. У килимарстві, гончарстві, вишиванках, писанках використовували геометричні та рослинні орнаменти, які були поширені в неолітичну епоху в Україні. Одним з найкращих проявів матеріального та культурного розвитку трипільців було їхнє керамічне виробництво. Посуд поділяли на дві великі групи: кухонний та столовий. Кухонний (простий за формами) виготовляли з глини з домішкою товчених черепків або черепашки; орнамент складався з окремих наліпів на шийці. Столовий — більш вишуканий — з відмуленої глини. Типи — найрізномапітніші: горщики, миски, глечики, накривки та ін. Орнамент переважно спірально-меандровий. Серед орнаментальних схем трапляються зображення тварин і людей.

Значного розвитку у трипільців набула пластика. Вони виліплювали з глини жіночі статуетки, фігурки тварин, моделі жител тощо. Разом із керамікою ці чудові вироби образотворчого мистецтва є яскравою етнографічною ознакою трипільської спільноти.

Знаряддя праці виготовляли в основному з каменю, кістки, рогу. Металевих виробів було ще мало. Проте вони свідчать, що трипільці займалися куванням міді, імпортованої з Близького Сходу, а згодом — ливарством її та срібла. Важливо зазначити, що господарство трипільських племен було високорозвине-ним. Його основою були землеробство й скотарство. Трипільці вирощували пшеницю, ячмінь, овес, розводили велику та дрібну рогату худобу, коней, свиней. Крім того, займалися полюванням та рибальством.

Могутня Трипільська культура мала широкі зв'язки з культурами Малої Азії, Східної Європи, Кавказу і особливо з найпоширенішою і найвпливовішою тоді Егейською, або Кріто-Мікенською, культурою, яка постала близько 6000 років до н. е. в басейні Середземного моря. Егейська культура, як перша європейська і разом з тим світова, мала значний вплив на Трипільську, про що свідчить схожість у господарстві, житлобудуванні, побуті, кераміці, віруванні тощо. Отже, територія України ще за часів неоліту була поєднана з могутньою культурою, яка була не відокремленою, а пов'язаною з іншими культурами Європи, Західної Азії і яка входить як ланка до того ланцюга, що пов'язує в єдине ціле тодішній культурний світ.

В антропологічному плані, як свідчать багато дослідників Трипільської культури, серед носіїв її переважав середземноморський тип вузьколицих людей. У північних районах території, зайнятої трипільцями, серед останніх зустрічаються також європеоїди, близькі до місцевого дніпро-донецького населення Подніпров'я.

Враховуючи зміст, роль і значення Трипільської культури в історії України і світу, вважаємо, що український народ є безпосереднім і закономірним спадкоємцем культурного надбання трипільців, оскільки вони є прямими предками українців, як переконливо стверджував В. Хвой-ко. Український народ зберіг свою етнічну спорідненість із старожит-ною людністю Пра-України, про що яскраво засвідчило урочисте відзначення 100-річчя відкриття Трипільської культури. Цілий ряд елементів Трипільської культури — система господарства, топографія поселень, декоративний розпис будинків, побут, приготування страв, одяг, характер орнаментальних мотивів розмальованої кераміки, весільна й поховальна обрядовість, вірування тощо — стали органічною належністю культури українського народу.

Саме з часів неоліту бере свій початок міфологія. Яскравим її прикладом є міфи про священний шлюб, репрезентовані, зокрема, широко знаними міфами про шлюби Зевса з богинями. Він обрав ці шлюби у вигляді змія, дракона, бика. В Україні ці сюжети втілені в трипільських жіночих статуетках — або обвитих тілом змія-дракона, або таких, що сидять на бикоподібних крісельцях. Знайдені такі композиції, що зображують у символічній формі і шлюби, в Малій Азії (Чатал-Гуюк) і Подунав'ї (Вінча). Символіка священного шлюбу була практично всеосяжною. У давніх індоєвропейців і семітів обряд цього шлюбу виконувався представниками вищої знаті на початку астрономічної весни й символізував відродження Всесвіту та часу в акті єднання неба й Землі, Сонця й Місяця. Ідея такого шлюбу збереглася до наших днів у фольклорі слов'ян та інших етнічних груп. Але найкраще її зафіксовано у /священному шлюбі (непорочному зачатті) діви Марії на Благовіщення, яке вважається днем весняного рівнодення, та в народженні (відповідно до терміну) Ісуса Христа саме на Різдво в день зимового сонцестояння.

Отже, можемо зробити висновок, що матеріальна і духовна культура індоєвропейців, і в тому числі предків українців, на землях України в епоху неоліту розвивалася відповідно до нової соціально-економічної ситуації, позначеної розвитком землеробства і звідси поступовим переходом племен до осідлого способу життя. Підвищення культури землеробства спричинило розвиток ремесел, що, в свою чергу, сприяло розвою ужиткового мистецтва. В цей же час вперше з'явилися зразки усної народної творчості. Таким чином, культура неоліту стала вагомим періодом становлення східноєвропейської культури.

2.3. Культура доби розпаду первісного суспільства

Продовжуючи вивчення змісту і рівня розвитку культури первісного суспільства, охарактеризуємо її в добу розпаду первісного ладу. Насамперед підкреслимо, що активні економічні й соціальні процеси епохи розпаду первісного ладу сприяли подальшому розвиткові культури, розширенню знань.

Розвиток землеробства потребував точного визначення початку польових робіт, а це, в свою чергу, зумовило упорядкування календаря та вдосконалення системи астрономічних знань.

Перші календарі були сидеричними (від лат. sideris, sidus — небесне тіло, зоря), тобто грунтувалися на зміні фаз Місяця. Саме з того часу в багатьох сучасних мовах (наприклад, в українській, англійській) збереглися поняття «місяць» — небесне тіло і назва календарної одиниці, англійської moon — небесне тіло і month — календарна одиниця.

Поряд із сидеричним календарем виникли сонячні. Сонячний календар на 11 діб довший від сидеричного, бо останній складався приблизно з 29,5 доби. Потреба узгодження цих календарів стимулювала розвиток математичних знань. Розвиток скотарства потребував обліку поголів'я худоби, обміну — обчислення міри вартості. Потреба оперування великими числами і розвиток абстрактних уявлень привели до встановлення числових розрядів і системи числення, в основу яких було покладено принцип лічби на пальцях. Зародження приватного землеволодіння зумовило диференціацію математичних знань, а саме появу основ геометрії. Створення укріплень і таких транспортних засобів, як віз, вітрильний корабль, сприяли розвиткові не лише математики, а й механіки.

З початком виплавки рудних металів зародилися основи хімії і металознавства. Сухопутні і морські походи, пов'язані з грабіжницькими війнами, сприяли розвитку астрономії, географії і картографії.

Полінезійці під час своїх тривалих морських походів користувалися картами з паличок і камінців, які зображали острови, морські шляхи, на-прдмки течій і вітрів. Певною мірою війна відігравала свою роль у розвитку хірургії, якій під силу були операції, не лише пов'язані з ампутацією кінцівок або трепанацією черепа, а й складніші — пластичні, які відомі давнім індіанцям і народу майя. Цікаво зазначити, що первісна медицина емпірично прийшла до практики примітивних запобіжних щеплень ослабленої форми інфекційних хвороб, які спалахували внаслідок збільшення кількості населення і розвитку скотарства.

Суспільствознавчі знання розвивалися значно повільніше. Тут, як і раніше, панували тісно пов'язані з релігією міфологічні уявлення про природу всіх основних явищ господарського, громадського й ідеологічного життя. Пояснюється це тим, що населення доби розпаду первісного суспільства значною мірою зберегло духовні традиції попередньої епохи. Свідченням цьому є пам'ятники і зображення Кам'яної Могили, зокрема коні, людські ступні, стилізовані гарби (волокуші) із запряженими до них биками.

На цей час припадає зародження правових знань, які також невід'ємні від релігійних уявлень. Про це яскраво свідчить первісний суд, в якому вирішальну роль відігравали не обставини справи, а «знамення згори». Щоб з'явилось знамення, звинуваченим пропонували поєдинок або «божий суд», ордалії (від лат. ordalia — суд) — випробування клятвою, освяченою їжею, отрутою, зануренням у воду із зав'язаними руками тощо. Вважали, що винний загине, а невинний залишиться живий і здоровий. Слід зауважити, що поряд з поєдинком та ордаліями почали практикувати, наприклад, у ряді племен Західної Африки раціональні методи дізнання — огляд місця злочину, пошук і ознайомлення зі свідками і речовими доказами.

В умовах розпаду первісного ладу розвинулися нові форми мистецтва.

Будівництво оборонних споруд і розрахованих на віки, нерідко складних за своєю конструкцією, поховальних споруд поклало по-чашок монументальній кам'яній архітектурі. Найдавнішими катакомбами (оригінальними підземними поховальними камерами) можна вважати галавські катакомби в Північній Месопотамії. Варіантом катакомб були підземні частини багатьох єгипетських мастаб і пірамід, у тому числі й найдавнішої — Джосерової, а також гробниці із спускними шахтами в усатівських курганах. Цікаво, що мастаби стали кам'яною стилізацією земляного могильного насипу, подібного до насипу кургану, а піраміди — багатократним повтором мастабу. Причому всі ці поховальні споруди споріднені між собою. Найдавніші мастаби й кургани з'явилися одночасно — в мідному віці, яким у Єгипті був час Раннього царства, а перші піраміди — у Давньому царстві в епоху бронзи.

Відокремлення ремесла від землеробства супроводилося розквітом ужиткового мистецтва. Для потреб військово-племінної знаті створювали ювелірні вироби, коштовну зброю, посуд, одяг. У зв'язку з цим поширилась торевтика, тобто художнє карбування, вибивання, тиснення металевих виробів, а також застосування емалі, інкрустація коштовним камінням, перламутром тощо. Розквіт художньої обробки металу знайшов своє відображення у відомих скіфських й сарматських виробах, прикрашених реалістичними або умовними зображеннями людей, тварин, рослин.

Досить специфічною формою мистецтва в цю добу був героїчний епос, розквіту якого сприяли грабіжницькі й оборонні війни. Тут доречно згадати давньовавилонське сказання про легендарного Гільга-меша та епічний розділ П'ятикнижжя. Іліада й Одіссея, Едда, Ірландські саги, Рамаяна, Калевала, Бедуїнські перекази про Антафу й Нартські сказання — ці та багато інших класичних зразків епосу, що виникли в добу розпаду первісного ладу, донесли до нас згадки про тривалі війни, гароїчні подвиги, багату здобич та її поділ. В усну народну творчість почали проникати класові тенденції: заохочувані військово-племінною знаттю співці та оповідачі прославляли їх благородне походження, воєнні подвиги, заслуги, багатство.

Розпад первісного суспільства зумовив появу нових форм релігії, які відповідали новим умовам життя. З переходом до патріархату утвердився культ чоловічих предків — покровителів. А з поширенням землеробства й скотарства утвердилися сільськогосподарські культи родючості з їхніми еротичними обрядами і людськими жертвами, що символізували передавання землі статевої потенції людини, і широко відомими образами духів, які вмирають і воскресають. Звідси значною мірою ведуть свій початок давньоєгипетський Осіріс вавилонський Думузу, грецький Діоніс, фінікійський Адоніс і, нарешті, Ісус Христос.

Посилення племінної організації й утворення союзів племен утвер-дили культ племінних покровителів, вождів, героїв, в образах яких пере- і пліталися риси духів, що уособлювали явища природи. Особливі форми | релігії становили культи страхітливих духів таємних спілок, культ пле- і мінних вождів.
Цей культ у багатьох народів Океанії, Африки, Південної Азії доходив до прямої сакралізації (від. лат. sacralis — священний) влади й особи вождя. В особі вождя вбачали носія добробуту племені, здатного впливати на явища природи, забезпечувати добрий урожай, військовий успіх. Вожді залишалися об'єктом культу й після смерті: вважалося, що вони стають впливовими духами, які допомагають своїм нащадкам й наступникам. Проте бувало й так, що вождя, який не виправдав сподівань племені, розвінчували й скидали, а в деяких народів Африки навіть існував звичай ритуального умертвіння старого вождя, який нібито втрачав свою священну силу. Усі ці види релігії з'єднувалися й перепліталися між собою, зумовлюючи політеїстичне шанування одночасно сімейно-родових і племінних покровителів, аграрних і космічних духів, страхітливих духів таємних спілок і оточених ореолом святості вождів. Виникла ієрархія об'єктів культу — від звичайних духів до кількох особливо могутніх божеств.

З розвитком релігії виділялася особлива група служителів культу. Якщо раніше здатність впливати на сили природи мали всі або значна кількість членів роду, а старійшини виконували релігійні функції лише як представники роду, то цією здатністю почали наділяти певних осіб, вважаючи, що вони мають сильних пр'едків-покровителів і володіють таємними знаннями тощо. Такі особи ставали професійними служителями культу — жерцями. Звичайно вони монополізували не лише релігійні функції, а й деякі позитивні знання: судочинство, тлумачення звичаїв племені. Переважно їхню ієрархію очолював вождь, який був головним жерцем, в інших жерці створювали власну еліту, що змагалася із світською владою. Проте в усіх випадках жерці використовували своє становище для особистого збагачення, змикалися з суспільною верхівкою і перетворювали релігію в засіб залякування родових общинників.

Значним здобутком духовної культури в добу розпаду первісного ладу був початок виділення професійної розумової праці. Причому цей процес поділу розумової і фізичної праці охопив усю культурну сферу.

Формується верства професіоналів з осіб, зайнятих організаційно-управлінською діяльністю, вождів, жерців, воєначальників, а згодом — співаків, оповідачів, постановників театралізованих міфологічних вистав, знахарів, знавців звичаїв, майстрів ужиткового мистецтва тощо. Утримувались професіонали общиною і правлячою верхівкою. Остання почала використовувати різні види духовної творчості для зміцнення своєї влади над общинниками. Слід зазначити, що виділення професійної розумової праці й утворення найдавнішої інтелігенції, як й інші види спеціалізації, значно сприяли розвиткові і збагаченню духовної культури первісного ладу.

Одним з найрельефніших досягнень духовної культури первісного суспільства, що суттєво відокремлювало його від класових цивілізацій, було створення упорядкованої писемності. Це було досягнуто поступово, у міру перетворення піктографії — «передписемності», що передавала лише загальний зміст повідомлення, на ідеографічне або логографічне письмо, в якому точно фіксовані знаки означали окремі слова або, як у сучасних ребусах, повнозначні склади їх.

Таким було найдавніше письмо шумерів, єгиптян, еламітів, крітян, китайців, майя та інших народів, назване ієрогліфічним. Пізніше з ідеографічного письма виникли розвинені складові й буквено-звукові «алфавітні» системи писемності, які конвергентно поширились по всьому світу, в тому числі й в Україні. Ідеографія збереглася лише в Китаї.

Отже, можна зробити висновки:

І. Духовна культура в добу розпаду первісного ладу розвивалась адекватно тим економічним і соціальним процесам, які відбувалися в світі, в тому числі й в Україні, готуючи фундамент для подальших етапів розвитку людства і особливо в епоху ранньокласових суспільств;

II. Матеріальна та духовна культура людства, в тому числі українська, зароджувалась і розвивалась із своїх першооснов, які сформувалися в первісному суспільстві і були планетарними;

III. Українська духовна культура з початку свого зародження стала складовою і невід'ємною частиною у світовій духовній культурі. Розвиваючись як своєрідна і неповторна, зазнаючи впливу інших культур (наприклад, культури Стародавнього Сходу і античної культури) і відповідно впливаючи на них, українська культура підійшла до нових часів свого розвитку з великими здобутками.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 19

Схожі:

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ... Дисципліна «Історія української культури» в системі підготовки сучасного фахівця вищої категорії. Предмет, об’єкт, основні проблеми,...	Питання до іспиту з курсу «Історія української культури» Трипільці: археологічна культура чи цивілізація. Проблеми витоків української культури
Питання до іспиту «Історія української культури»	Для підготовки до іспиту з навчальної дисципліни «Історія української культури»
Про вивчення курсів духовно-морального спрямування у 2008-2009 навчальному році України надає батькам право вибору вивчення дітьми курсів духовно-морального спрямування. Серед них: „Етика”, “Християнська етика”,...	Тема 1 Особливості української ментальності Предмет, завдання, об’єкт, основні проблеми, що вивчає курс «Історія української культури»
Курс «Історія української культури» є нормативною дисципліною бакалаврської... Курс «Історія української культури» є нормативною дисципліною бакалаврської підготовки й вивчається протягом одного семестру першого...	ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ПИТАННЯ ДЛЯ ІСПИТУ Умови культурного розвитку українських земель в складі Великого Князівства Литовського (сер. XIV сер. XVI ст.)
1. Дайте визначення предмету "Історія України", вкажіть на основні... Ого поселення, а також історію його предків, від найдавніших часів до сьогодення. Це історія українських земель, історія території,...	ПРОГРАМА для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України Авторські права на текст програми «Історія України. Всесвітня історія, 5–12 кл.» належать Міністерству освіти і науки України та...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання