Історія Культури

Скачати 4.64 Mb.

Назва	Історія Культури
Сторінка	9/19
Дата	14.03.2013
Розмір	4.64 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Культура > Документи

1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 19

В другій половині XIX —початку XX ст. майже всі європейські держави переживали складний період у своєму історичному розвитку. В Італії тривала національно-визвольна боротьба проти австрійського гноблення за об'єднання країни. Під владою Прусії відбулося поступове об'єднання німецьких земель в єдину державу, через довгі роки Паризької комуни пройшла Франція. Відбувався активний процес зміни суспільних відносин, політичних інститутів. До політичної влади в більшості країн прийшла промислова буржуазія, яка забезпечувала своє панування завдяки військовій силі, реформам, у тому числі й модернізації виборчої системи і жорстокій експлуатації. Створення марксистської теорії і становлення робітничого руху свідчили про поглиблення протистояння в суспільстві.

9.1. Основні тенденції розвитку зарубіжної культури в умовах завершення промислового перевороту

Буремні роки революції і соціальних потрясінь мали безпосередній вплив на розвиток культури: змінювались світоглядні основи, стилі, напрями в мистецтві, реформаційних змін зазнала система освіти, що являла собою ланцюг між різними рівнями духовного життя суспільства.

Суспільний розвиток другої половини XIX — початку XX ст. характеризувався глибинними змінами у всіх сферах життя: в європейських країнах завершився промисловий переворот, спостерігалося не лише кількісне зростання виробництва продукції та обсягів світової торгівлі, а й якісні зрушення в технології і структурі промисловості.

У духовному житті панувала думка про величезні можливості техніки, яка породжувала звичку до постійних змін, уявлення про мінливість світу, динамізм навколишньої дійсності.

У німецькомовній частині Австро-Угорщини обов'язкова початкова освіта введена ще у XVIII ст., у Швеції — у 1842 р., Швейцарії — в 1848 р. Безплатна, хон і не обов'язкова початкова освіта існувала майже в усіх штатах США, де повністю неписьменними залишалися лише «кольорове» населення і велика частка емігрантів. У 1877 р. обов'язкова початкова освіта запроваджується в Італії, Бельгії, 1878 р. — Голландії, 1881 — у Франції. Якщо у 1872 р. 43 % французів не вміли читати, то у 1911 р. — лише 11 %.

Проте середня освіта залишалася недосяжною для основної маси населення. Практично скрізь вона була платною. У 1914 р. в Європі середню школу відвідувало лише 3 % підлітків.

Поступово у школах поширювалося викладання дисциплін природничого циклу. У шкільні програми включалися фізика і хімія, скорочувалося викладання класичних мов, гуманітарних дисциплін, хоча вже в ті часи діячі культури попереджували про можливість однобічного розвитку дітей, про небезпеку, що у духовному світі молоді «місце Гомера займе Гекслі» (наступник Дарвіна, ім'я якого для англійців символізувало науку того часу). Внаслідок значного розширення учнівського контингенту на початок XX ст. сформувався значний прошарок гуманітарної інтелігенції — вчителя.

Технічний переворот на рубежі XIX—XX ст. змінив матеріальне середовище, в якому жили люди,.суттєво вплинув на спосіб їхнього життя. З появою електрики змінився характер освітлення вулиць, приміщень, з'явилися трамвай, метро (Лондон, 1861), приміський електротранспорт. Внаслідок розвитку засобів зв'язку у Західній Європі не залишилося такої «глибинки», звідки не можна було б швидко дістатися до столиці своєї держави. Це забезпечувало мобільність головної частини міського і сільського населення, сприяло активному спілкуванню людей з різних регіонів.

Взагалі технічна революція демонструвала могутність людського розуму, створюючи одне чудо за іншим: електричний струм, телефон, радіозв'язок, кіно, автомобілі та ін. Винаходи виникали в різних країнах, але швидко ставали відомими всьому світові, допрацьовувалися, багато з них входили у побут — спочатку для верхівки суспільства, а потім і для всіх інших.

З істерико-культурної точки зору особливе місце належить технічним винаходам, які безпосередньо пов'язані з передаванням інформації. У 60-х роках XIX ст. був прокладений трансатлантичний кабель, постійно вдосконалювалися телеграфні лінії, апаратура і комунікації. Регулярними надходженнями інформації скористалася преса. Розширення і прискорення потоку інформації стало чинником культурного прогресу.

На початку XX ст. перші кроди зробив кінематограф — мистецтво, найбільш пов язане з технікою. Його винахід був результатом творчого пошуку інженерів, учених, винахідників Франції, США, Росії, Англії, Німеччини впродовж 80—90-х років. Тому дата, з якої прийняти починати історію кіно, — 28 грудня 1895 р. має значною мірою умовний характер. У цей день брати Луї та Огюст Люм'єр провели в одному з паризьких кафе демонстрацію кількох фільмів. Це був скоріше атракціон, ніж мистецтво. Проте важливим було не те, що відтворювалося на екрані, а сам факт зображення рухомих тіл. Поява кінематографа, створення необхідної апаратури, студій, оволодіння засобами натурних зйомок і відкриття художніх можливостей кіно були видатним загальнолюдським культурним досягненням. Кіно мало переваги перед іншими видами мистецтва в тому, що могло досягти найбільш віддалених куточків будь-якої країни, легко знаходило шлях до глядачів інших країн, тим більше, що спочатку воно було німе.

Головна особливість наукових відкриттів другої половини XIX — початку XX ст. полягала в тому, що вони докорінно змінювали уявлення про будову матерії, простір, час, походження життя на Землі та ін. Видатним науковим досягненням XIX ст. була еволюційна теорія Ч. Дарві-на. Все це зруйнувало традиційну механістичну картину світу. Новітня революція в природознавстві розпочалася з фізики, а період 1895— 1916 pp. здобув назву її «героїчної стадії». Результати досліджень І. Полюя, К. Рентгена, подружжя Кюрі, Н. Бора, Е. Резерфорда, М. Планка, А. Ейнштейна та інших мали величезний вплив на суспільну свідомість, передусім особливою складністю, незбагненністю висновків. Популярний парадокс: «Найбільш незрозуміле в світі це те, що він зрозумілий» А. Ейнштейна був дійсним лише для обмеженого кола вчених. Одним із наслідків наукової революції було те, що наука в цей період почала окупати себе, це підвищило становище вчених у суспільстві, сприяло формуванню нового специфічного загону інтелігенції. Науковці, загальна чисельність яких у світі ледве досягла 50 тис., були оточені ореолом загальної уваги та інтересу. Хоча вчений, як професія, і не стала масовою, проте образ вченого з'явився в літературі, а наукова фантастика здобула популярності завдяки романам Ж. Верна і Г. Уелса.

У цей період виникає широка мережа лабораторій та науково-дослідних інститутів: Кавендишська лабораторія у Кембріджі та Пастеровський радієвий інститут у Парижі, Імперський фізико-технічний інститут у Берліні та ін. Велику комерційну вигоду принесло створення перших науково-дослідних лабораторій у промислових фірмах. Серед перших на потреби холодильної промисловості почала працювати кріогенна лабораторія Лондонського університету, лабораторія американської монополії «Дженерал електрик».

Надзвичайно швидкі темпи розвитку технічної основи культури тих часів, поширення культури «вшир» багатьма культурологами розглядалися як фатальне явище для культури. О. Шпенглеру належить думка про те, що саме цей період є епохою «закостеніння» творчих начал культури, характерною особливістю якої є поява так званої масової культури. К. Ясперс це явище розглядав як ознаку катастрофічної злиденності духа, людяності і творчих сил. X. Ортега-і-Гассет, А. Ле-февр, Е. Фромм масову культуру розцінювали як вияв великої концентрації політичної та соціально-економічної влади в руках правлячих еліт, які цинічно використовують культурні попити мас. Масова культура — це крайній вияв духовної несвободи, стандартизації й уніфікації особистості, яка виникає в умовах кризи традиційних демократичних цінностей. Характерно, що масова культура знаходить родючий грунт там, де ще не розвинена національна культура.

Друга половина XIX ст. — це період еволюції провідного буржуазного стану, його інтересів, системи цінностей, моральних принципів та ідеалів. Порушення стабільності внаслідок революційних потрясінь спричинило дезінтеграцію духовного життя.

Поступово набувають популярності «філософія життя» Ф. Ніцше з ідеєю формування культу сильної людини та психоаналіз 3. Фрейда про творчо спонукальну роль несвідомого і сексуального почуття, що згодом набуло поширення в практиці психоаналітичного дешифрування художніх образів.

Наприкінці XIX cm. виникає модернізм, як реакція на нездійсненність естетичних ідеалів, що пропонувалися реалістичним мистецтвом. Це спроба відійти від бездіяльного мистецтва і наблизитися до мистецтва «безпосереднього впливу», зачепити хоча б одну із стру людської душі. Проте такі мистецькі пошуки супроводилися розпалол образної форми мислення. Деякі напрями модернізму абсолютизували об'єктивний зміст образу (натуралізм), інші — емоційну насиченість (імпресіонізм), ідею мистецтва як чистої форми розробляли кубісти та ін.

Найбільш стійкою літературно-мистецькою течією цієї епохи був символізм (С. Малларме, Е. Мане, Ш. Ж. Гюісманс). Символ — це концентроване відбиття певної ідеї, явища, образу. Символом може бути вчинок, квітка, порух. Об'єктом зображення стає ірреальний світ, світ мрії, таємності. У символістській поезії домінували мелодійні вірші, дуже суб'єктивні і почасти не зрозумілі:

Взгрустнулось месяцу. В дымящихся цветах Мечтая, ангелы на мертвенных альтах Играли, а в перстах и взмах, и вскрик

смычковый Скользил, как блеклый плач, по сини лепестковой

(С. Малларме «Видение»)

Символізм приваблював митців пошуками витончених засобів пере- давання складних почуттів. Найбільш завершену форму він набув у Франції завдяки творчості П. Гогена, О. Редона і П. Фора.

Досить суперечливу роль у духовному житті Заходу відіграв натуралізм — течія в мистецтві останньої третини XIX ст., що потребувала ретельного відтворення подробиць і фактів життя. Його провідним теоретиком був Е. Золя.

Художня концепція натуралізму полягала в тому, що людина сама по собі заслуговує на увагу в кожному своєму прояві, всі подробиці про неї, мають велике значення. Ледь не з науковою ретельністю натуралісти намагалися «спіймати» дійсність у тенета мистецтва, перетворюючись у регістраторів мільйонів даних.

Технократичний характер суспільства кінця Х/Х — початку XX cm. знайшов відбиття у розвитку такої течії, як кубізм, — авангардистського напряму, представники якого намагалися виявити геометричну структуру об'єму, наближаючи предмет до найпростіших тіл — конуса, куба, кулі та ін. Кубізм з'явився близько 1910 р. в ранніх працях Ж.Брака і П. Пікассо. Багатоманітність життя зводилася до елементарних тригонометричних і геометричних моделей. Людину уявляли як конструкцію кубів, циліндрів, пірамід. Прикладом цього може слугувати робота IT Пікассо «Авіньонські дівчата», де жіночі образи настільки загеометризовані, що перетворилися у схеми. Мистецькі засоби кубізму були настільки несподіваними, що М. Бердяев оцінив цей напрям як найбільш повну і радикальну художню революцію з часів Ренесансу, наголошуючи на тому, що кубізм змінив характер і сутність образотворчого мистецтва.

Технократичні принципи кубізму були притаманні й іншим мистецьким напрямам, передусім конструктивізму. Саме в ньому найбільш повну ідеалізацію здобули ідеї техніцизму, які підносили техніку на більш високий щабель, ніж особистість. Одним з найбільш яскравих представників цього напряму був французький архітектор Л. Корбюз є, який мріяв створити принципово іншу природу із сталі і бетону. Старовинну формулу архітектури «користь — міцність — краса» він перетворив у тріаду «конструкція — функція — форма», новому змісту якої відповідали не лише нові будівельні форми, а й нові риси особистості — урбанізованої, динамічної, діяльної*.

Отже, у другій половині XIX — початку XX ст. внаслідок стрімкого розвитку науки і техніки виникла своєрідна неповторна ситуація у культурному процесі. Впродовж життя одного покоління сформувалися не тільки нові галузі науки та виробництва, а й нові соціальні верстви населення, значно збільшився інтелектуальний потенціал суспільства. Нові можливості для культурного піднесення створилися внаслідок удосконалення матеріальної бази культури. Епоха породила оригінальні літературно-мистецькі течії, які відбивали сум'яття почуттів, нестабільний характер тогочасного суспільства. У суперництві і співпраці митці шукали істину та високе призначення людини, створюючи підвалини для культури XX ст.

9.2. Українська культура в боротьбі за утвердження етнічної і культурної самобутності народу

Розвиток української культури другої половини XIX ст, відбував-ся під великим впливом творчості Т. Шевченка, який підніс культуру свого народу до загальноєвропейського рівня. Однак щоб втриматися, не зазнати асиміляції, потрібні були натхнення і копітка робота наступ- них поколінь діячів культури, спрямовані на консолідацію усіх інтелекту- альних можливостей народу. В цей період розвій української культури неодноразово штучно переривався, оскільки щодо східнослов'янських народів Російської імперії здійснювалася інкорпорація в «єдиний ро-сійський народ». У звітах перепису 1897 р. великороси, малороси, біло- руси значилися під однією назвою «русские».

Лібералізація суспільно-політичного життя Російської імперії е 60—70-х роках спонукала до створення національних шкіл в Укра-їні. (На відміну від українців і білорусів такі школи були у народів Прибалтики, поляків, татар та ін.). Оцінюючи тяжке становище на осві-тянській ниві, М. Драгоманов писав: «...зменшити своє горе народ міг би і тепер, якби був просто письменний... а коли б він був добре освіче- ний наукою... тоді б двох днів не протримались би усі порядки, що тепер і доводять народ до стану робочого скоту».

Дуже швидко у 1861—1862 pp. формується мережа недільних шкіл (всього до 110), друкується навчальна література: «Буквар южнорусь-кий» Т. Шевченка, арифметика Д. Мороза, граматика П. Куліша тощо. Для підготовки педагогічних кадрів у Києві було засновано «Времен-ную педагогическую школу». У 1862 р. Петербурзький комітет грамотності клопотався, щоб дозволити впровадити освіту в Україні рідною мовою. Проте ці плани залишились нездійсненними.

Зародки початкової освіти в Україні були придушені Валуєв-ським циркуляром 1863 р., який наклав важкі пути на українську культуру взагалі: «...більшість малоросів самі вельми грунтовно доводять, що ніякої малоросійської мови не було, немає і бути не може, і що наріччя їх, що вживає простонароддя, є та ж російська мова, тільки зіпсована впливом на нього Польщі». Циркуляр заборонив друкування підручників, популярної літератури, духовних книг українською мовою.

Цей процес був посилений характером реформи освіти. У другій половині XIX ст. на українських землях залежно від державного підпорядкування викладання велося різними мовами: російською, польською, німецькою. Російська мова панувала на Лівобережній та Степовій Україні. У 1864 р. всі початкові школи дістали єдину назву — початкові народні училища. Вони були проголошені безстановими і мали таку навчальну програму: закон божий, письмо, читання, 4 дії арифметики, церковний спів. Таких шкіл на кінець XIX ст. було лише 1/ тис., внаслідок чого близько 70 % дітей залишилося поза школою.

У 1864 р. було створено гімназії двох типів: класичні і реальні. Ці ланки середньоосвітньої загальної школи були проголошені безстановими і загальнодоступними, хоч за навчання треба було платити. Третина навчального часу у класичних гімназіях відводилася грецькій і латинській мовам, а природознавство, хімія майже не вивчалися. Випускники цих закладів без іспитів могли здобувати освіту в університетах. У реальних гімназіях давніх мов не було, ширше викладалися природознавство, хімія, фізика, математика, креслення, нові мови. По закінченні учні могли вступати лише до вищих технічних навчальних закладів. Для жінок існували окремі жіночі гімназії, вищі жіночі курси, метою яких була підготовка дівчат — матерів сім'ї. Наприкінці ХІХ ст. в Україні існувало 129 гімназій, 19 реальних і 17 комерційних училищ.

1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 19

Схожі:

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ... Дисципліна «Історія української культури» в системі підготовки сучасного фахівця вищої категорії. Предмет, об’єкт, основні проблеми,...	Питання до іспиту з курсу «Історія української культури» Трипільці: археологічна культура чи цивілізація. Проблеми витоків української культури
Питання до іспиту «Історія української культури»	Для підготовки до іспиту з навчальної дисципліни «Історія української культури»
Про вивчення курсів духовно-морального спрямування у 2008-2009 навчальному році України надає батькам право вибору вивчення дітьми курсів духовно-морального спрямування. Серед них: „Етика”, “Християнська етика”,...	Тема 1 Особливості української ментальності Предмет, завдання, об’єкт, основні проблеми, що вивчає курс «Історія української культури»
Курс «Історія української культури» є нормативною дисципліною бакалаврської... Курс «Історія української культури» є нормативною дисципліною бакалаврської підготовки й вивчається протягом одного семестру першого...	ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ПИТАННЯ ДЛЯ ІСПИТУ Умови культурного розвитку українських земель в складі Великого Князівства Литовського (сер. XIV сер. XVI ст.)
1. Дайте визначення предмету "Історія України", вкажіть на основні... Ого поселення, а також історію його предків, від найдавніших часів до сьогодення. Це історія українських земель, історія території,...	ПРОГРАМА для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України Авторські права на текст програми «Історія України. Всесвітня історія, 5–12 кл.» належать Міністерству освіти і науки України та...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання