Соціальний працівник
П оява цієї професії зумовлена змінами періоду перебудови. Більшість соціальних служб тоді створювали на базі колишніх радянських організацій з роботи із молоддю. Останні, безперечно, не вписувалися в потік змін, що відбувалися у суспільстві. Колишня система цінностей, стереотипи поведінки руйнувалися. Держава відмовилася від фінансування соціальних служб, які намагалися підтримувати тих, хто потребував допомоги. Зародившись в таких складних умовах, нині соціальні організації піднімають свій престиж, спонукаючи чиновників і суспільство звертати пильнішу увагу на насущні проблеми простих громадян.
Боротьба з байдужістю
Ця діяльність має на меті допомогу у вирішенні питань як сімейного, так і особистого характеру. Представники соціальної служби працюють в лікарнях, місцях позбавлення волі, будинках пристарілих, дитячих будинках, школах. В коло їхніх обов'язків входить сприяння інвалідам, самотнім, матерям-одиночкам, дітям з неблагополучних і неповних сімей, колишнім злочинцям.
Соціальних працівників можна зустріти скрізь, де потрібна їхня допомога. Вони доглядають людей похилого віку і дітей з обмеженими можливостями, взаємодіють із сім'ями груп ризику, допомагають мігрантам адаптуватися до нових умов життя, надають консультації з оформлення документів на здобуття посібників і пенсій. Якщо соцпрацівнику не вистачає власних знань, він обов'язково порадить, з яким фахівцем слід проконсультуватись.
Зрозуміло, в цій справі необхідні доброта і чуйність. Але професіонал, крім того, повинен знатися на питаннях організації соціального обслуговування, надання пільг, уміти надавати невідкладну лікарську допомогу. Багато складних завдань знаходять своє вирішення винятково завдяки самовідданій роботі, відданості своїй справі, чуйності і відвертості цих благородних людей.
Як відомо, люди похилого віку і діти найбільше потребують допомоги. Хворі самотні пенсіонери, в яких немає сил навіть вийти на вулицю, щоб купити ліки або продукти, діти з неблагополучних сімей — про кожного з них соціальний працівник повинен пам'ятати. Такі прояви турботи, як дзвінок і душевна розмова — частина його повсякденних обов'язків. Інколи своєчасне втручання допомагає підопічному зберегти віру в добро, рятує його від озлобленості і підозрілості до навколишнього світу.
Якщо вам властиві делікатність і такт, товариськість і стресостійкість, якщо ви маєте організаторські здібності, а також педагогічно і психологічно грамотні, ця сфера вам підійде. Проте людям з серцево-судинними і нервово-психічними захворюваннями вона протипоказана, оскільки часто пов'язана з важкими стресовими ситуаціями, що потребують відповідальності й уміння швидко приймати рішення. Людина, не готова до цього, здатна заподіяти шкоду і собі, і іншим.
Вчимося творити добро
На жаль, ця професія не дуже популярна, але держава намагається подавати соціальним службам фінансову і освітню підтримку. У старших класах деяких шкіл вводять спеціальний факультатив. Багато громадян працюють на добровільних засадах, поєднуючи соціальну роботу з основною.
Слухачі отримують необхідні базові знання з медицини, догляду за хворими, дітьми, вивчають основи психології, культуру спілкування. Практику студенти проходять в інтернатах, лікарнях, центрах реабілітації. Випускникам гарантують здобуття свідоцтва державного зразка і працевлаштування. Зрозуміло, щоб робити добрі справи, не обов'язково мати відповідну освіту.
Проте дипломований фахівець вносить свій вклад у розвиток соціальної політики держави, допомагає створювати умови, що забезпечують співгромадянам гідне життя.
Потреба в соцпрацівниках постійно зростає: що розвиненіше суспільство, то більше уваги приділяють у ньому соціальним проблемам. Професіонали є посередниками між простими людьми і представниками влади, допомагаючи знаходити взаєморозуміння і шляхи усунення проблем, що накопичилися.
У даній сфері виділяють такі спеціальності:
• соціальний педагог;
• сестра з догляду;
• вихователь;
• соціальний психолог.
Скажімо, у дитячому садку і школі його завдання — допомогти дітям адаптуватися до колективу, сформувати життєву позицію, а у вузах і державних установах фахівці розробляють різні програми, орієнтовані на розвиток соціальної підтримки в суспільстві. Правда, тим, хто хотів би взяти участь у вирішенні глобальних соціальних проблем, необхідно здобути вищу освіту. Творіть добро — і воно обов’язково до вас повернеться!
|
С оціальний педагог
Соціальна педагогіка - спеціальність, предметною областю якої є процес соціалізації, соціальне виховання особистості, соціальний захист та соціально-педагогічна допомога та підтримка дитини та її оточення, формування сприятливого соціального середовища. Педагог соціальний - професійна кваліфікація фахівця з вищою професійною освітою у сфері соціальної педагогіки.
Домінуючі види діяльності
• робота з важкими дітьми та підлітками;
• постійний контроль життя, навчання, побуту важкої дитини, підлітка;
• з'ясування причин поведінки, що відхиляється від норм;
• бесіди з дитиною, підлітком;
• підтримання зв'язку з дитячою кімнатою міліції;
• співпраця з класним керівником, інспектором у справах неповнолітніх, спільне вирішення проблем дитини з метою вирішення питання зняття з обліку;
• співпраця зі шкільним психологом (робота з дитиною, підлітком на основі психологічного обстеження);
• робота з батьками, консультації батьків;
• організація та проведення заходів щодо виховання важких дітей і підлітків на окружному і територіальному рівні (трудові табори);
• бесіди з найближчим оточенням дитини, підлітка. Риси, що забезпечують успішність виконання професійної діяльності Здібності:
• організаторські здібності;
• комунікативні здібності (навички спілкування з людьми);
• вербальні здібності (уміння говорити чітко, ясно, виразно);
• здатність до співпереживання та повага до іншої людини;
• здатність до системного та порівняльного аналізу;
• здатність народжувати нові ідеї (креативність).
Особистісні риси, інтереси та схильності:
• стресостійкість;
• лідерські якості;
• високий ступінь особистої відповідальності;
• самоконтроль і врівноваженість;
• емпатія, тактовність;
• інтерес і повага до іншої людини;
• схильність до роботи з дітьми;
• прагнення до самопізнання, саморозвитку, професійного росту і високої якості результатів праці.
Риси, що перешкоджають ефективності професійної діяльності
• Відсутність організаторських здібностей, безвідповідальність;
• агресивність, гидливість;
• психічна та емоційна неврівноваженість;
• нездатність до співпереживання, егоїстичність.
• Сфери застосування професійних знань
•Освітні установи (школи, технікуми, коледжі, вузи); • дитячі табори, турбази, центри творчості та дозвілля; • соціальні організації (дитячі будинки, притулки, інтернати, колонії); • міські та районні навчально-методичні центри.
|
|