Міністерство освіти і науки України
Донецький державний університет економіки та торгівлі
ім. М.Туган-Барановського
Кафедра товарознавства, митної справи та експертизи
непродовольчих товарів
Т.П.Койнаш
Основи експертизи культурних цінностей
Методичний посібник до виконання лабораторних і практичних робіт
для студентів спеціальності 7.050302 “Товарознавство та експертиза в митній справі” факультету маркетингу, торгівлі та митної справи
Затверджено на засіданні кафедри товарознавства, митної справи і експертизи непродовольчих товарів”
протокол № _____, від “___”____2006 р.
Схвалено навчально-методичною радою ДонДУЕТ
протокол № ___, від “___”_______ 2006 р.
Донецьк - 2006
УДК
7.072 (075.8)
К 59
ББК 85-9я 73
Рецензенти: д.і.н., професор Саржан А.
к.т.н., доцент Сабов І.В.
Койнаш Т.П. Основи експертизи культурних цінностей:
Методичний посібник до виконання лабораторних і практичних робіт
для студентів спеціальності 7.050302 “Товарознавство та експертиза в митній справі” факультету маркетингу, торгівлі та митної справи / Т.П.Койнаш –Донецьк: ДонДУЕТ, 2006, стр. 181
Методичний посібник складений у відповідності до діючої програми курсу “Основи експертизи культурних цінностей” з метою визначення завдань щодо лабораторних та практичних робіт та надання методичної допомоги студентам у процесі виконання. Приведені основи теоретичного матеріалу з курсу і загальні вказівки оформлення робот.
© Койнаш Т.П., 2006
© Донецький державний
університет
економіки та торгівлі
ім. М.Туган-Барановського, 2006
Зміст
Вступ 5
Лабораторна робота № 1 7
Тема: Культурні цінності та проблеми їх визначення в нормативно-правових актах України та міжнародних конвенціях. 7
Лабораторна робота № 2 12
Тема: Образотворче мистецтво. Види і жанри образотворчого мистецтва. 12
Лабораторна робота № 3 21
Тема: Основні історичні стилі та їх визначальні прикметні ознаки. 21
Лабораторна робота № 4 24
Тема: Живопис на полотні. Відмінні ознаки олійного живопису. Схема вивчення та описання творів живопису. 24
Лабораторна робота № 5 35
Тема: Експертиза живопису на дерев’яній основі. Характерні ознаки ікони. 35
Лабораторна робота № 6 48
Тема: Графіка: види, технологія виробництва. Атрибуція графічних творів. 48
Лабораторна робота № 7 61
Тема: Старовинні книги. Рукописи. Документи. Мистецтвознавча експертиза стародруків. 61
Лабораторна работа № 8 82
Тема: Декоративно-прикладне мистецтво. Види та класифікація. 82
Художнє скло 84
Лабораторна робота № 9 99
Тема: Мистецтвознавча експертиза художніх виробів з кераміки. 99
Лабораторна робота № 10 112
Тема: Мистецтвознавча експертиза художніх виробів з металу. 112
Лабораторна робота № 11 127
Тема: Ткацтво. Мистецтвознавча експертиза тканих виробів 127
Лабораторна робота № 12 141
Тема: Класифікація музичних інструментів. Мистецтвознавча експертиза смичкових інструментів 141
Лабораторна робота № 13 151
Тема: Поштові марки. Відмінні ознаки. 151
Лабораторна робота № 14 161
Тема: Мистецтвознавча експертиза предметів нумизматики і фалеристики . 161
Лабораторна робота № 15 174
Тема: Митний контроль за переміщенням культурних цінностей через митний кордон України. 174
Рекомендована література: 177
Вступ
Питання збереження національного культурного надбання, культурних цінностей, як свідків досягнень людської цивілізації на протязі століть находилися в центрі уваги людства. Проблеми їх дослідження, збереження задля майбутніх поколінь неодноразово на протязі минулого століття розглядалися на міжнародному рівні, розроблялася низка заходів щодо запобігання нищення культурних цінностей. Завданням кожної держави є охорона культурного надбання, яке розташовано на території держави від небезпеки крадіжок, незаконного вивезення з країни.
Значна роль у виконанні цієї місії, належить митним органам. Зростання попиту на твори мистецтва, антикваріат, включення їх до процесу ринкових відносин і як результат цього – зростання їх кількості серед вантажів, які пред’являються для митного оформлення, все це вимагає від працівників митної справи високого рівня професійної підготовки.
Курс “Основи експертизи культурних цінностей” запропоновано з метою: виробити у студентів уміння орієнтуватися серед зразків культурних цінностей, визначати художню, історичну, наукову, музейну цінність, виділяти характерні ознаки творів мистецтв, сформувати елементарні навичкі проведення найбільш доступними методами експертизу культурних цінностей під час митного контролю і визначння їх вартості, надати необхідний мінімум знань у галузі мистецтвознавства, підвищити загальний рівень знань із основних питань збереження культурних цінностей; ознайомити з порядком здійснення митного контролю за переміщенням культурних цінностей.
У результаті вивчення курсу студентам необхідно знати:
- історію розвитку культури і мистецтва;
- терміни, визначення, поняття, класифікації творів мистецтва;
- провідних майстрів та школи у мистецтві;
- характерні особливості творів мистецтв, що становлять культурну цінність;
- методи експертизи культурних цінностей під час митного контролю;
- правила здійснення митного оформлення та пропуску через митний кордон України культурних цінностей;
- порядок надання дозвільних документів на право вивезення культурних цінностей;
- порядок оформлення, зберігання і передачі державним органам культурних цінностей.
Завдання даного курсу - на базі отриманих знань надати ключі практичних навиків:
- проведення експрес-експертизи культурних цінностей під час здійснення митних процедур;
- визначення достовірності культурних цінностей за відмінними ознаками;
- користування нормативними актами і документацією щодо порядку здійснення митного оформлення та пропуску через митний кордон України культурних цінностей;
- складання митної документації.
Лабораторна робота № 1
Тема: Культурні цінності та проблеми їх визначення в нормативно-правових актах України та міжнародних конвенціях.
Мета роботи: ознайомитись з основними проблемами міжнародного співробітництва і міжнародного права відносно культурних цінностей, з державною політикою України щодо захисту культурної спадщини. Розкрити зміст терміна “культурні цінності” згідно із міжнародними актами та нормативними і законодавчими актами України.
Значення теми: формування навиків користування нормативними актами і документацією, які регламентують порядок переміщення культурних цінностей через митний кордон
Література: /1/, /2/, 3/, /4/, /5/, /6/, /7/, /8/, /9/, /10/, /42/.
Основні теоретичні відомості
Одними з основних елементів цивілізації є цінності, які створені людством за тисячоліття свого існування. Видатні різноманітні твори живопису, графіки, скульптури, вироби майстрів декоративно-прикладного мистецтва свідчать про становлення естетичного смаку, ідеалів, розвиток науки, техніки, історичні досягнення, соціально-культурний рівень населення різних країн світу.
Розуміння значення культурних цінностей для кожного народу, держави, необхідності їх примноження та збереження формувалося у процесі розвитку людства.
Особливо гостро це питання ставало під час руйнівних збройних конфліктів кінця ХІХ – першої половини ХХ ст., коли варварські методи ведення війн приводили по-перше, до знищення культурних цінностей, по-друге, - до незаконного вивезення їх, тобто пограбування скорених народів.
Сучасним міжнародним документом, що регламентує дії країн у відношенні до культурних цінностей є Конвенція “Про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту” від 14 травня 1954 року, в якому вперше введено термін “культурні цінності”. В конвенції визначалися права і обов’язки держав, які її підписали, забезпечувати захист власних культурних цінностей і тих, що розташовані на території інших держав в мирний час та під час збройних конфліктів, запобігати крадіжок, пограбувань чи незаконного присвоювання культурних цінностей. Для виконання зазначених завдань цією конвенцією передбачалось створення Міжнародного Реєстру культурних цінностей, які перебувають під спеціальним захистом.
Зростання інтересу до культурних цінностей, розвиток колекціювання, активна діяльність аукціонної та антикварної торгівлі, привели до збільшення незаконних дій по відношенню до культурних цінностей, почастішали випадки крадіжок з музеїв, бібліотек, архівів, у власників цінностей. Ці та інші негативні фактори зумовили необхідність об’єднання зусиль міжнародних організації з метою збереження культурного надбання народів всіх країн світу. В зв’язку з цими фактами Генеральна конференція ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) 14 листопада 1970 року прийняла Конвенцію “Про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності”. В документі визначено перелік груп культурних цінностей за типологією, та категорії культурних цінностей відповідно до походження та форми власності
Конвенція окреслила коло проблемних, небезпечних моментів, які створюють реальну загрозу збереження культурного надбання країн, визначила важливість зберігання національної і культурної спадщини, як частини всесвітньої спадщини всього людства. В документі поставлено завдання встановлення ефективної системи колективної охорони об'єктів видатного універсального значення.
З метою забезпечення охорони власних культурних цінностей від незаконного вивезення, ввезення та передачі прав власності, згідно з Конвенцією, її учасники зобов’язалися створити на власній території національні служби охорони культурної спадщини. Функції цих органів – законодавча ініціатива з питань захисту культурних цінностей; ведення Реєстру важливих культурних цінностей, вивезення яких означало би значне збіднення національної культурної спадщини; сприяння розвитку наукових і технічних закладів, необхідних для збереження та популяризації культурних цінностей; запобігання ввозу культурних цінностей, які були викрадені із музеїв, та надходженню до музеїв культурних цінностей інших держав, незаконно вивезених, сприяння виявленню та поверненню культурних цінностей, які були незаконно вивезені, чи ввезені та ін.
В розвиток положень вищеназваних документів на міжнародному рівні Римською конвенцією ЮНІДРУА (Міжнародний інститут уніфікації приватного права) (від 24.06.1995 р.) поставлено питання щодо повернення законним власникам викрадених, чи нелегально вивезених культурних цінностей.
У відповідності до міжнародних угод, конвенцій питання щодо ставлення до культурного надбання відображенібраження у законодавчих документах України як незалежної держави.
По-перше, в Конституції - основному Законі України, у ст. 54 зафіксовано право громадянина на створення літературних, художніх, наукових праць, гарантується право на вільне користування цими досягненнями, яке реалізується через діяльність бібліотек, виставок, музеїв, та інших державних і недержавних установ. По-друге, держава забезпечує захист історичних пам’яток та інших об’єктів, які складають культурну цінність, створює необхідні умови для цього.
Для забезпечення виконання цих положень Конституції державними органами розроблені додаткові нормативно-правові документи, у яких визначаються відповідні державні органи, які призначені для здійснення цих функцій, розроблені їхні основні права і обов’язки. Серед цих документів: Закони України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про охорону культурної спадщини”; Митний кодекс; Положення про Державну службу контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України, Про затвердження зразка свідоцтва на право вивезення (тимчасового вивезення) культурних цінностей з території України; Інструкція про порядок оформлення права на вивезення, тимчасове вивезення культурних цінностей та контролю за їх переміщенням через державний кордон України та інші нормативні, інструктивні документи.
Основним законом, який регулює переміщення культурних цінностей через державний кордон є Закон України “Про ввезення, вивезення та повернення культурних цінностей”. Він направлений на охорону національних культурних цінностей та розвиток міжнародної співпраці. Розроблений на підставі Конституції України, у відповідності до міжнародних угод, Закон розкриває зміст термінів “культурні цінності”, “родинні цінності”, “колекція культурних цінностей”. В Законі викладається перелік культурних цінностей за типологічною класифікацією, та перелік національних культурних цінностей за походженням, та формою власності, визначаються культурні цінності, які не підлягають вивезенню за межі держави, та культурні цінності, які підлягають поверненню до держави.
Матеріали і посібники: тексти Конвенцій, Конституції України; Законів України.
Зміст завдання
Робота № 1. Вивчення міжнародних законодавчих і нормативних документів, направлених на формування основних принципів визначення культурних цінностей та завдань з проблем збереження культурної спадщини.
Вивчення проблем на підставі ознайомлення з основними документами, затвердженими Конвенціями ЮНЕСКО в Гаазі в 1954 р., Парижі в 1970 та 1972 р. та Конвенцією ЮНІДРУА про міжнародне повернення викрадених чи нелегально вивезених культурних цінностей від 24.06.1995 р. При цьому звернути увагу на:
1) причини виникнення питання, актуальність піднятих в конвенціях проблем збереження, охорони, повернення культурних цінностей;
2) визначення кола предметів, віднесених до категорії культурних цінностей, культурної спадщини в міжнародних документах;
Дати визначення терміну “культурні цінності” згідно з міжнародними конвенціями. Скласти перелік категорій культурних цінностей, зазначених в цих документах.
Робота № 2. Законодавство та нормативні акти України, які регулюють порядок переміщення через митний кордон культурних цінностей.
Ознайомитись з Законом України “Про вивезення, ввезення та переміщення культурних цінностей”. Звернути увагу на:
розкриття термінів “культурні цінності”, “родинні цінності”, “колекція культурних цінностей” згідно з даним законом;
перелік речей, які вважаються культурними цінностями, за типологічними ознаками, та з точки зору законності їх перебування на тереторії України;
перелік культурних цінностей, які підлягають поверненню в Україну, та таких, які не підлягають вивезенню з України.
Дати визначення поняття культурних цінностей згідно з законодавствчими актами України. Скласти перелік груп культурних цінностей; перелік культурних цінностей, які не підлягають вивезенню з України, та таких, які підлягають поверненню в Україну.
Контрольні питання:
1. В якому документі, коли вперше введено термін “культурні цінності”?
2. Дати характеристику основним положенням Конвенції “О мерах, направленных на запрещение и предупреждение незаконного ввоза, вывоза и передачи права собственности на культурные ценности: Париж, 14.11.1970”
3. Основні положення Конвенции “Об охране всемирного культурного и природного наследия”: - Париж, 21.11.1972 г.
4. Які речі відносяться до культурних цінностей?
5. Які культурні цінності вважаються культурними цінностями України?
6.. Які культурні цінності підлягають поверненню до держави?
7. Як законодавство України визначає завдання держави по відношенню до культурних цінностей?
Лабораторна робота № 2
Тема: Образотворче мистецтво. Види і жанри образотворчого мистецтва.
Мета: визначити коло теоретичних і практичних питань стосовно образотворчого мистецтва, ознайомитись з основними засобами створення художніх образів в різних жанрах мистецтва.
Значення теми: оволодіння мовою мистецтва, вмінням аналізувати твори мистецтва, класифікувати його за видами, жанрами, засобами художньої виразності. Без розуміння цих термінів неможливо ідентифікувати твори мистецтва, проводити мистецтвознавчу експертизу.
Література: /18/, /26/, /31/, /32/, /42/, /47/.
Основні теоретичні відомості
Мистецтво – специфічна форма суспільної свідомості та творчої (естетичної) людської діяльності, яка спрямована на відбиття дійсності в художніх образах. На відміну від інших видів пластичного мистецтва, в основі творів образотворчого мистецтва є наочний, пізнаванний образ саме дійсності.
Основними видами образотворчого мистецтва є живопис, скульптура, графіка. Кожний з них, користуючись різними матеріалами, передає навколишній світ по-своєму: живопис - у всьому різноманітті кольорового багатства; графіка - через лінійно-тональне, світлотіньове зображення; скульптура - у відчутних тримірних формах.
Залежно від призначення й характеру створення образів, вигляд і зміст творів мистецтва істотно змінюється, тому ці види мистецтва діляться ще на станкове, монументальне й декоративно-прикладне.
Назва «станкове» походить від слова «станок» - пристосування, на якому виконується картина, скульптура або графіка. Характерна риса станкових творів полягає в тому, що вони не призначені ні для якого певного місця, носять самостійне значення. Станковий твір звернений до кожного глядача окремо. Ця безпосередня розмова художника з кожним окремим глядачем породжує цілий арсенал особливих художніх засобів, через які автор найпереконлівіше розкриває не тільки ідею свого твору, але й своє сприйняття світу.
Монументальне ж мистецтво не тільки пов'язане з конкретним місцем і простором, але й припускає одночасне його сприйняття багатьма людьми. Все це визначає їх більш узагальнений зміст, звернений відразу до багатьох людей і до всеосяжних ідей, що породжує й специфічну художню форму, особливу художню мову.
До видів образотворчого мистецтва, які відрізняються використаним матеріалом, особливим призначенням і метою робіт, можна віднести й різноманітні твори декоративно-прикладного мистецтва, які містять у собі елементи живопису, графіки й скульптури.
Частково до декоративно-прикладного мистецтва примикає мистецтво оформлення книги; декораційне мистецтво в театрі, кіно й на телебаченні, спрямоване на художнє виявлення вже готового драматургічного матеріалу.
До сфери образотворчого мистецтва входять художня фотографія і фотомонтаж, яким властиві такі закономірності станкового мистецтва, як цілісність й єдність образа, суворість композиції, психологічна виразність при загальній життєвій змістовності твору.
Образи мистецтва - це особлива форма спілкування художника й глядача. Вони розкривають не просто думки й почуття, що народилися під враженням дійсності, але самі по собі представляють прекрасний, гармонійно організований світ думок і почуттів, навіть тоді, коли передають страшні або руйнівні явища життя.
Образ, що складається у свідомості художника, неминуче пов'язаний з реальністю навколишнього світу й реально існуючим матеріалом, у якому він втілюється. З технічного погляду, цим матеріалом можливо імітувати безліч предметів й явищ. Тому матеріал мистецтва: фарби, вугілля, глина, камінь, тощо ніколи не буває просто технічним засобом передачі зовнішнього миру - це також й органічна частина образа, за допомогою якого художник виражає стан своєї душі.
Тематика й жанри станкового живопису.
Залежно від тематики, сюжетів, об’єктів зображення визначають жанри образотворчих мистецтв. Жанр – це історично сформований внутрішній підрозділ у всіх видах мистецтва по виду предмета, що зображується.
Походження жанрів пов'язане з багатьма різними сторонами соціально-суспільного життя людей, з матеріальними умовами існування й духовною культурою суспільства.
Серед найбільш відомих виділяють наступні жанри.
Історичний - один з основних жанрів образотворчого мистецтва, присвячений історичним подіям і діячам, соціально значущим явищам в історії суспільстві.
Батальний жанр (від франц. bataille - битва) - жанр образотворчого мистецтва, присвячений темам війни, військового життя.
Побутовий жанр, чи жанровий живопис – твори, які представляють сцени повсякденного життя людини. Час розквіту цього жанру відноситься до XVII – XVIII століть.
Релігійний жанр – об’єктом зображення в творах цього жанру є образи святих, фрагменти святої історії тощо.
Міфологічний жанр – жанр образотворчого мистецтва, присвячений героям та подіям, про які розповідають стародавні міфи народів світу.
Портрет (франц. portrait, від устар. portraire - зображувати) - зображення (образ) конкретної людини або групи людей, що існують або існували в дійсності, чи узагальнений образ людини.
Пейзаж (франц. paysage, від pays-країна, місцевість) - жанр образотворчого мистецтва, у якому основним предметом зображення є дика, або перетворена людиною природа. У пейзажі відтворюються реальні або уявлювані види місцевостей, архітектурних будівель, міст (сільський, урбаністичний, архітектурний пейзаж - ведута), морських видів – марина.
Особливий жанр живопису - натюрморт (мертва натура) – жанр образотворчого мистецтва, присвячений зображенню неодухотворених речей у реальному побутовому середовищі, композиційно організованих у єдину групу. Він приваблював багатьох художників-новаторів: Сезанна, Пікассо, Матісса, Петрова-Водкина, насамперед тому, що в натюрморті найбільша увага художника зосереджується на зображенні предметів через саму художню форму, не ускладнену сюжетними й іншими завданнями.
Основна функція жанрів - упорядкування змісту. Жанр із його історично сформованою стилістикою, певними тематичними завданнями направляє сприйняття в потрібне русло. Жанрова належність багато в чому пояснює специфіку власне живописних завдань, своєрідність живописної форми твору.
В процесі роботи над твором, художник знаходить конкретні співвідношення предметів і простору, розміщує фігури, визначає їхнє місце на картині, малюнку або скульптурі, чергує лінії й плями, знаходить їхні пропорції й розміри. Весь цей художній процес називається композицією й служить яснішому, поглибленому й переконливому розкриттю задуму.
Композиція (складання, з'єднання) - побудова художнього твору, яка зумовлена його змістом, характером та призначенням, яка у багатьох випадках визначає його сприйняття. Закони композиції, які складаються у процесі художнього осмислення дійсності, в тій чи іншій мірі відображають об’єктивні закономірності дійсного світу, відзеркалюють естетичні принципи епохи, стилю, художнього напрямку. Це конкретна розробка ідейної і сюжетно-тематичної основи твору з розподілом предметів і фігур у просторі, встановленням співвідношення об’ємів, світла та тіні та ін.
Елементи, з яких складається композиція:
1. Формат й розмір. Горизонтальний, вертикальний, круглий тощо формати у будь-якому творі пов'язані із задумом художника, з характером створюваного образа, із призначенням і матеріалом твору. Наприклад, горизонтально подовжений формат картини М.Врубеля “Демон”
2. Розподіл на площині або в об'ємній формі основних мас, груп, предметів, взагалі всіх основних елементів зображення. Художники дотримувалися строго геометричних композиційних схем (трикутник, квадрат, коло) у побудові картини. За принципом розподілу основних мас, груп, предметів композиції бувають “відкриті” – з перебільшенням відцентрових різноспрямованих силових ліній, і “закриті” – де перебільшують доцентрові сили, які стягують зображення до композиційного центру.
Компонуючи групи, предмети й окремі частини зображення, автори творів виходять із художньої ідеї й загального задуму картини. Наприклад, для передачі глибокого руху душі, складних переживань людей, художники найчастіше прагнуть висунути фігури на перший план, обмежити простір, відмовитися від зображення багатьох деталей й оточення, щоб ніщо не відволікало глядача від сприйняття образу.
3. Ритм. Виникаюча в кожному творі система ліній, кольору й маси породжує певний ритм і рух, що є важливими елементами композиції.
В образотворчому мистецтві ритм освоює простір, існуючи на площині або в об'ємних формах, як правило, складається з неоднакових повторів, що відрізняються лише одним або декількома ознаками, такими як кольори, контури фігур, об'ємна форма, напрямок ліній і мас, розміри форм, відстані між формами, жести, нахили, повороти.
4. Ритмічна організація твору передає в образотворчому мистецтві ілюзію руху. А там, де є рух, обов'язково з'являється й час. Послідовні рухи, немов черги фігур, викликають уяву про потік часу з усіма його нюансами. Відсутність руху, підкреслена замкнутість і незмінність форм зримо втілюють вічність. (Ікони)
Хоча зображені форми, лінії, колірні плями й нерухомі, вони сприймаються динамічно завдяки руху погляду. Бажаючи показати відповідно ідеї твору бурхливий рух, порив, спрямованість, художник найчастіше прибігає до похилої побудови всіх основних ліній і форм композиції.
Важливим засобом виразності є перспектива - система зображення об’ємних тіл на площині, яка передає їх власну структуру та розташування у просторі, у тому числі, віддаленіня від глядача. Умовно виділяють два типи живописного зображення простору, перспективи: лінійне-площинне та об’ємно-просторове: простір в іконі не йде в глибину, він плоский, а простір у реалістичному живопису ХІХ століття є глибоким, насиченим повітрям і світлом. Зображуючи предмети й простір плоскими або тримірними, прагнучи до реальності або обходячи її стороною, художник виражає своє світорозуміння, висловлює свого роду філософію мистецтва.
У площинних зображень є своя перспектива - так звана зворотна перспектива. Вона складалася з кількох ізольованих перспективних пучків, вершина яких була спрямована не в середину зображення, а до глядача. Тоді кожний предмет відповідно не звужується, а розширюється до віддаленого кінця, розгортають зображення в ширину. Тут всі сторони предметів, які за змістом віддаляються в глибину, позначені паралельними один одному, діагонально розташованими в площині аркуша лініями.
Лінійна перспектива, або пряма, характерна для багатьох напрямків і шкіл реалістичного мистецтва. На її основі художник зображує на двомірній площині тримірний простір відповідно до тих гаданих змін предметів і величин, які ми сприймаємо нашим зором у самому житті, спостерігаючи предмети, що віддаляються від нас в єдину точку сходження променів від усіх точок зображуваного предмета на лінії горизонта.
У даній системі існує безліч конкретних рішень, які можна за деякими загальними ознаками й особливостями розбити на кілька груп. Для одних рішень характерна низька точка зору, часто називана «жаб'ячою перспективою», коли лінія обрію перебуває дуже низько у нижнього краю картини або аркуша. Іноді художники, бажаючи передати глибину, зображують землю або предмети зверху. При цьому рішенні глядач бачить дійсне, а не лише згадувану, як при низькому обрії, відстань між предметами. Кулісний спосіб зображення простору полягає в тому, що всі великі форми даються одна за іншою так, щоб предмети, що розташовані спереду, тільки частково закривали фігури другого й третього плану, тобто так, як розташовані куліси в театрі.
Повітряна перспектива побудована на принципі розділення зображення на три плани, відповідно до яких розподіляються і кольори.
Кольори й колорит. Основний засіб живопису, кольор, як би накладається на всі загальні засоби. Матеріал, малюнок, узагальнення, сюжет, композиція здійснюються в живописі кольорами. Кольори будують форму зображень й утворюють ритм, моделюють простір і надають настрій роботі.
Загальна для живопису форма організації кольору - колорит. Колорит - це співвідношення різних кольорів у картині, що відповідає образним завданням.
Почуття кольорів - явище багатопланове, неоднозначне, що історично змінюється.
У різні епохи склалося кілька цілісних систем колориту. Самою ранньою з них вважають локальний колорит. Характерна риса цієї колористичної системи полягає в тому, що кольори тут відділені від умов висвітлення й гри відтінків. Кольори предмета сприймаються як його однорідна незмінна сутність: ріка - синя, золото - жовте, вогонь - червоний і т.д. Зображення розфарбовується, а виріб прикрашається кольорами - міцними, ґрунтовними, рівними. Локальний колорит пов'язаний не стільки з безпосередніми враженнями від дійсності, скільки зі стійкими поняттями про неї. Застосування локального кольору характерно для образотворчого мистецтва середньовіччя, раннього Відродження й класицизму. Цей тип колориту був відкинутий імпресіонізмом, але знову використався численними напрямками живопису ХХ ст. (напр., експресіонізм, кубізм й ін.).
Колорит, у якому кольори обумовлені освітленістю предметів й їхнім положенням у просторі, називають тональним. Відповідно тоном називають ступінь висвітлення кольору.
Матеріали і посібники: альбоми репродукцій майстрів світового мистецтва
Зміст завдання
Робота № 1. Вивчення принципів класифікації творів образотворчого мистецтва.
За малюнками, репродукціями вивчити види творів образотворчого мистецтва. Звернути увагу на:
1) класифікацію творів образотворчого мистецтва;
2) роль матеріалу, техніки виконання для створення художніх образів в творах живопису, скульптурі та графіці;
3) місце творів театрально-декоративного та декоративно-прикладного мистецтва серед творів образотворчого мистецтва
Скласти класифікацію творів образотворчого мистецтва, з визначенням особливості створення художніх образів.
Робота № 2. Визначення жанрів в творах мистецтва
На підставі репродукцій творів мистецтва вивчити розмаїтість жанрів образотворчого мистецтва. При цьому звернути увагу на:
виникнення поняття “жанри” в мистецтві;
різновид творів у межах одного жанру;
значення поділення творів мистецтва на жанри для акцентування сприйняття художніх образів;
Роботу оформити у вигляді таблиці:
Назва жанру
|
Підвид жанру (якщо є)
|
Предмет зображення
|
Час виникнення жанру
|
Видатні світові майстри жанру
|
|
|
|
|
|
Робота № 3. Основні терміни і засоби художньої виразності в образотворчому мистецтві.
Користуючись альбомами репродукцій творів образотворчого мистецтва, вивчити принципи побудови художніх образів в образотворчому мистецтві. При цьому звернути увагу на:
роль композиції твору в створені художніх образів;
різновиди композиції: відкрита та закрита, динамічна та статична;
основні елементи, що складають композицію: розмір, формат, характер ліній, ритм, світлотінь;
засоби передачі простору і часу в творах мистецтва;
роль колориту, кольору в створенні художнього образу.
Скласти описання 3-4 творів мистецтва за схемою: жанр твору; автор твору; назва твору; дата і місце створення; форма, розмір; описання сюжету твору; характеристика композиції: (відкрита, закрита, динамічна, статична – в чому виражається - характер ліній, фігур, деталей), ритм (якими елементами задається), засоби передачі простору, об’єму, часу (повітряна, лінійна, зворотна перспективи, кулісний засіб, тощо, світлотінь); колорит твору (кольорова гама, локальний, тональний колорит).
Контрольні питання:
Що таке образотворче мистецтво?
Чим станкове мистецтво відрізняється від монументального?
Чим живопис відрізняється від графіки?
Які види скульптури виділяються в мистецтві?
Чи можна декоративно-прикладне мистецтво віднести до образотворчого мистецтва?
Що таке жанри в мистецтві?
Коли введено термін “жанри”?
Що є предметом зображення в побутовому жанрі?
Що є предметом зображення в історичному жанрі?
Які підвиди портретного жанру можна виділити?
Які підвиди пейзажу виділяються в мистецтві?
Що є предметом зображення в натюрморті?
Що називається композицією в мистецтві?
Яким чином розмір та форма твору впливають на створення художнього образу?
Як визначити характер композиції в творі мистецтва: закриту, відкриту, статичну, динамічну композицію?
Як світлотінь впливають на сприйняття художнього образу?
Лабораторна робота № 3
Тема: Основні історичні стилі та їх визначальні прикметні ознаки.
Мета: ознайомитись з поняттям “художні стилі”, визначенням принципів їх формування і прикметних ознак
Значення теми: оволодіння знаннями в галузі історії світових мистецьких стилів, вмінням виявляти їх визначальні і прикменті ознаки, що має важливе значення при мистецькознавчій експертизі для здійснення ідентифікації приналежності тих чи інших творів до певного хронологічного періоду, стилю, або напрямку в мистецтві.
Література: /18/, /23/, /26/, /31/, /32/, /41/.
Основні теоретичні відомості:
Стиль (лат. stilus, stylus, від греч. stylos-гостра паличка для листа) – сукупність ознак, що характеризують мистецтво певного часу та напрямку, індивідуальна манера художника, що відзначається своєрідністю художньої мови. У визначенні поняття “стиль” підкреслюється глибока обумовленість формальних структур художнього твору соціальним і культурно-історичним змістом епохи, творчим методом і світоглядом художника. Не менш важливо, що ця обумовленість не має прямого, механічного характеру, оскільки стилістичні ознаки можуть зберігатися і тоді, коли мистецтво істотно міняє свій ідейно-художній зміст (особливо в таких стилях, що складалися століттями, як, наприклад, готика або класицизм).
Важливе місце в історії пластичних мистецтв займає категорія "історичний стиль" - етап історії мистецтва, коли вироблялася цільна художня система, що обіймає різні види мистецтва й художньої культури, що володіє внутрішньою (змістовною) і зовнішньою (формальною) єдністю і створює єдиний образно-пластичний лад у творах архітектури, образотворчому і декоративно-прикладному мистецтві. До таких стилів відносяться давнє мистецтво Єгипту й Месопотамії, античне мистецтво епох архаїки, класики й еллінізму, романський і готичний стилі у середні віки, стилі епохи Відродження, бароко, рококо, класицизм. Ці стилі мають не тільки відносно чіткі хронологічні, але й географічні межі.
Не завжди у своєму розвитку мистецтво виливається у завершену форму історичного стилю, який має загальну для всіх видів мистецтва образно-пластичну будову, послідовно розвинений зміст і послідовно виявлену форму. Тому поняття “стиль” застосовується до тих етапів історії мистецтва, коли створюється найбільш міцна єдність архітектури, образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва, коли художня культура має найбільш цільний характер, виявляє себе у створенні синтезу мистецтв, цілісного художнього ансамблю.
Кожний світовий художній стиль диктує: характер матеріалу, техніку виготовлення, геометричну форму, декор, колорит виробів образотворчого і декоративно-ужиткового мистецтва. Відповідність твору вимогам того, чи іного стилю – один з важливих елементів мистецтвознавчої експертизи культурних цінностей.
Матеріали і посібники: альбоми з творами світового мистецтва, художня комп’ютерна енциклопедія.
Зміст завдання
На підставі вивчення теоретичного матеріалу, ознайомлення з репродукціями пам’яток культури, творами мистецтв ознайомитись із світовими художніми стилями, історією їх формування, їх визначальними прикметними ознаками. Звернути увагу на:
1) вплив економічних, соціально-політичних умов на формування художніх стилів;
2) вплив релігійних уявлень та інших світоглядних факторів на формування характерних ознак стилю;
2) значення пластичних видів мистецтв (архітектури і скульптури) для визначення стилю на ранніх етапах розвитку людської цивілізації;
3) розвиток стилю в процесі історичного розвитку держав;
4) спільні та відмінні риси стилю мистецтв країн Давнього Сходу, Передньої Азії; Стародавньої Греції та Риму.
5) особливості формування художніх стилів середньовіччя;
6) віддзеркалення рис античності, християнських художніх традицій у мистецтві Візантії;
7) вплив мистецтва Візантії на мистецтво Київської Русі;
8) особливості, спільні і відмінні риси романського і готичного стилів;
9) характерні риси, основні етапи розвитку італійського Ренесансу;
10) спільні і відмінні риси італійського та північного Ренесансу;
11) дивовижність, пишність мистецтва стилю бароко, та декоративність, химерність стилю рококо;
12) відродження античного грецького і римського стилів в класицизмі 1-ї і 2-ї хвилі, в стилі “ампір”;
13) творчі пошуки митців середини ХІХ ст., визначення причин формування історизму й еклектики в мистецтві;
14) різновиди модерну.
Роботу оформити у вигляді таблиці:
Стиль
|
Країна, регіон
|
Дати
|
Загальні характерні ознаки стилю
|
Характеристика пам’яток архітектури
Видатні пам’ятники
|
Характерні риси скульптури, провідні майстри, відомі твори
|
Характерні ознаки живопису; провідні майстри
|
|
|
|
|
|
|
|
|