Лабораторна робота № 14
Тема: Мистецтвознавча експертиза предметів нумизматики і фалеристики .
Мета: ознайомлення з фалеристикою і нумизматикою, як видом декоративно-прикладного мистецтва, методами мистецтвознавчої експертизи предметів нумизматики.
Значення: формування вміння визначати і описувати художні, стилістичні та технологічні особливості нагород, нагородних знаків, предметів нумизматики, правильність оформлення перевезення нагород і нумізматики через митний кордон України.
Література: /33/, /35/, /36/, /40/, /42/, /48/, /51/, /58/, /60/.
Основні теоретичні відомості
Наступна група предметів, що представляють собою певні культурні цінності, носить загальну назву нумізматика. Сюди входять, предмети нумізматики, що характеризують грошову систему держав, і предмети фалеристики –нагороди і нагородні знаки.
Нагороди являють собою прекрасну й корисну ілюстрацію історії держав. У фалеристиці відбивається історія створення людством способів відзначати й виділяти найбільш гідних своїх представників. Сторінки фалеристики оповідають про хоробрість і честолюбство, відвазі й шляхетності, марнославстві й безкорисливості. Немає суспільства, яке не знало б нагород.
Історія нагородної системи людства пройшла шлях від давньогрецьких і римських фалер і вінків, прапорів і нагрудних ланцюгів, до розгалуженої системи нагород, що, переплітаючись, запозичаючи символіку й ритуали один у одного, чуйно відгукувалася на зміни в соціальній структурі суспільства.
Фалеристика має справу із системою умовних знаків, (знаковою мовою), які не залишалися незмінними протягом усього свого розвитку. Фалеристика – походить від латинського слова «phalara» - велика медаль або бляха з яким-небудь зображенням на ній. Щось подібне носили на груди як символ особистого достоїнства й відваги римські легіонери.
Основними предметами, які мають художнє, історичне значення у фалеристиці є ордена, медалі, нагрудні знаки, пам'ятні настільні медалі, значки. Найбільшу культурну цінність представляють, насамперед ордена, медалі й нагрудні знаки.
Орден – знак відмінності за військові подвиги й державну службу, походить від латинського «ордо» - організація, ряд, розряд. Це і зовсім особливий вид ювелірного мистецтва.
На початку становлення орденської нагородної системи у країнах Європи цю роль виконували і шийні прикраси - гривні (в часи Київській Русі), і золоті монети, мініатюрні медалі з зображенням царя тощо.
Введення орденів (у сучасному розумінні) у Росії пов’язане з ім'ям Петра І, який запропонував першу найвищу нагороду Росії – орден “Св. Андрія Первозванного”. У 1797 р. імператором Росії Павлом І був затверджений перший орденський закон “Установление об орденах”, який визначав правила нагородження та пільги кавалерам орденів. Всього у дореволюційній Росії було засновано 10 орденів: Орден “Св.Андрея Первозванного”, жіночий орден “Св. Великомучениці Катерини”, орден “Св. Олександра Невського”, орден “Св. Ганни”, орден “Св. Рівноапостольного Князя Володимира”, військовий орден “Св. Великомученика й Переможця Георгія”. В 1807 р. до останнього ордену ввели «Знак відмінності військового ордена для нижніх військових чинів», що повторював форму Георгіївського ордена, але був срібний, без емалі, в одному ступені – найвідоміша нагорода за назвою Георгіївський хрест. В 1856 р. він розділився на 4 ступені. Введення 3 нових орденів у Росії ХІХ ст. пов'язане з колоніальною експансією, це польські ордени Білого орла (1713 р.), Св. Станіслава (1765 р.) і орден «За військові заслуги» - або «Виртути милитари».
Всі російські ордени мали форму хрестів, що пояснюється тим, що вони, як і ордени багатьох європейських країн, мали походження від хрестів, які нашивалися на одяг членів духовних і цивільних орденів, наприклад, Мальтійського, чи Тевтонського. Ордена мали свій статут, опис із вказівкою місця розміщення основних деталей, матеріалу, з якого вони виготовлялися. Як правило, знаки орденів виготовлялися ювелірними майстернями Вільгельма, Юлиуса й Альберта Кейбеля, Кеммерера, Дмитра Осипова, Эммануэля фон Пан наша, фірми «Едуард». На орденах дореволюційних були клейма майстерень, пробірні клейма. Точні розміри знаків російських орденів не були регламентовані статутами, тому при їх виготовленні різні фірми, фабрики та приватні майстри-ювеліри припускали численні відступи як за розміром, так і за кольором ордену. Завдяки розвиненій системі опробування та клейміння можливо визначити час виготовлення орденів.
У роки радянської влади була розроблена власна нагородна система. Вона складалася з 38 орденських знаків Ця система не мала аналогів в усім світі як за загальною кількістю нагороджень, так і за вмісту в нагородних знаках дорогоцінних металів. Діамантами посипаний вищий орден СРСР – орден «Перемога». Рубіни прикрашають знаки орденів «Перемога», «Нахимова» І ст. Із платини й золота виконані ордена «Леніна», «Перемога», Суворова І ст., Ушакова І ст. Із золота виготовлений вищий знак відмінності солдатського ордена Слави. Золото разом зі сріблом використані при виготовленні 10 радянських орденів. Інші 23 знака срібні: 14 – із золоченням окремих деталей, 9 – без позолоті.
В наказах про затвердження нагород дається детальний опис знаків орденів, розмір, колір, матеріал, з якого вони виготовляються. Однак для визначення автентичності ордена, дати виготовлення, треба звертати увагу на такі характерні ознаки, як система кріплення на орденах накладних деталей, методи нанесення на реверси написів «монетний двір» і порядковий номер, а також істотні відмінності у виготовленні самої основи орденського знака й спосіб його кріплення до одягу.
До червня 1943 р. у СРСР існувало дев'ять орденів, п'ять із яких (орден Леніна, Бойового Червоного Прапору, Трудового Червоного Прапору, Знак Пошани, Червоної Зірки) кріпилися до одягу нагороджених за допомогою гвинта й гайки, а чотири (орден Вітчизняної війни, ) – за допомогою чотирикутної колодочки, обтягнутою червоною муаровою стрічкою. Після Указу від 19.06.1943 р. це положення змінилося з точністю до навпаки. При заміні старих орденів новими (особливо до параду Перемоги) порядкові номери орденів не завжди зберігалися.
Розходження у виготовленні знаків орденів не завжди настільки очевидні, для їхнього визначення не досить вивчити тільки аверс нагороди. Наприклад, перші ордени Бойового, Червоного Прапору, виготовлялися штампуванням і на зворотному боці виден контррельєв знака. За способом збору, виготовлення знаків перші ордени були із збірних деталей, це можна розглянути тільки при вивченні реверса, а післявоєнні – відливалися повністю. Це не стосується дрібних відхилень у виготовленні, пов'язаних із заміною орденських матриць і пуансонів. З 1944 р. ордена СРСР виготовлялися на двох монетних дворах - Московському й Ленінградському, що безумовно, у значній мірі вплинуло на появі різних знаків того самого ордена.
Один із критеріїв - різниця у виготовленні основи орденського знака - дає можливість визначити кількість існуючих варіантів одного ордена. Так, орден - «Знак Пошани» - має сім варіантів. П'ятьох варіантів мають ордена Червоного Прапора й Трудового Червоного Прапора, чотири - орден Леніна, А.Невського, Вітчизняної війни 2 ст. і т.д.
Для населення нижчого класу існувала своя система нагород військових й цивільних - медалі, які засновувалися за конкретними подіями, мали свої різновиди й були яскравими свідками історичної хроніки різних країн. Нагородна медаль походить від медалі пам'ятної, настільної, цієї своєрідної форми мистецтва. Нагородні медалі випускалися, переважно до конкретних історичних подій, військових перемог, з різноманітного металу: золота, срібла, бронзи й міді, залежно від соціального статусу нагородженого. При атрибуції цих видів виробів необхідно мати це на увазі.
В різні часи в Росії було досить багато монетних дворів, але чеканили вони, головним чином, гроші, і тільки в рідких винятках - медалі.
Переважна більшість населення країн одержувати нагород не могло. Але існували великі професійні об'єднання - армії солдат й офіцерів, трудових колективів тощо, яких необхідно було заохочувати. Для них створюються лавини знаків і жетонів. Нагрудні знаки можуть бути різними по призначенню. Це - полкові знаки - знаки відмінності військових частин. Знаки академічні - нагрудні знаки, визначені законом, для тих, хто закінчив курс у вищих навчальних спеціальних закладах, або тих, хто мав вчену ступінь. Вперше вони були введені військовим відомством в 1866 р. Знаки посадові - знаки, засновані для деяких посад і носінняя під час виконання службових обов'язків. Вперше такий знак був впроваджено в 1837 р. - для тисяцьких, п’ятисотських, соцьких і розсильних земських судів, в 1861 р. - для волосного старшини, його помічників, засідателів правлінь, сільських старост. В 1863 р. установлені особливі нагрудні знаки для поліцейських служителів, польових і лісових сторожів, для вільнонайманої прислуги округів шляхів зв’язку тощо.
Крім того виділяються інші знаки. Знаки, які надаються членам товариств - товариство надання допомоги при аварії корабля, членам православного палестинського суспільства; МОПР, Автодор, Авіахім;
Знаки учасників яких-небудь подій - «За освоєння Печерського басейну», Героєві січневих подій 1918 р. на заводі «Арсенал», Героєві революції...
Нагородні знаки: галузеві - відмінники, ударники, виготовлялися зі срібла, позолоченої бронзи, томпаку;
Знаки про присвоєння почесних звань - Лауреат, заслужених працівників.
Останнім часом зріс інтерес серед колекціонерів до нагородних недержавних знаків радянського періоду, особливо 1920-1930-х рр. Їх можна розглядати і у контексті вивчення історії, і як твори мистецтва дрібної пластики.
Нумізматика – наука про монети. В основі цього слова лежить грецький іменник «номос» - закон, законний платіжний засіб і похідне від нього «номизма» - монета. Нумізматика вивчає окремі монети й скарби монет як відбиття товарно-грошових відносин.
Монета – злиток металу певної форми, ваги, проби і якості, що служить узаконеним способом обігу. Назва походить від імені богині Юнони Монета (наставниці), храм якої перебував на Капітолії в Римі. Металеві гроші, які чеканили на монетному дворі при цьому храмі, сталі називати монетами в Римі, а пізніше в інших країнах.
Роль грошей за старих часів виконував метал у злитках, від якого, у випадку потреби, відрубували шматок пропорційно вартості товару.
У стародавності існувало два основних способи виготовлення монет - лиття й карбування. Під час лиття метал заливали у форму, на якій було вирізано дзеркально зображення монети. Виготовляли форми для виливка монет з м'якого каменю, глини, гіпсу. Лиття використали для виливка монет з низькопробних металів. Кружки з такого сплаву срібла й міді були дуже тендітними, їх не можна було розміщати між штемпелями, щоб вибити монету.
Виливок відомий з найдавніших часів як найбільш легкий спосіб виготовлення монет. Фактично всі грецькі й більша частина римських монет, виготовлених з міді або її сплавів, а також зі срібла, були або повністю відлиті, або відливався тільки монетний кружок. Навіть карбування такого кружка не спричиняло зміни структури металу, тому що вироблялася ще на розпеченому кружку, що було скоріше відбитком. Тому античні монети зі срібла досить непогано збереглися.
Античний монетний кружок, у зв'язку з технологією виливка того часу, не може виглядати навіть як середньовічний. Наприклад, римська мідна монета – це «товста заготівля» з непропорційною шириною по всьому гурту. Рівний кружок монети того часу говорить про явну підробку.
Поверхня литої монети на дотик масляниста, гладка, не має грубозернистих вкраплень, як правило, затерта, що говорить про її тривале ходіння. Більшість монет – випадкові знахідки, що мали довге ходіння й зазнали корозії в землі. На таких монетах, особливо, на срібних, виникають каверни. Наявність таких каверн гарантує автентичність монети. Зображення на литих монетах мають згладжені, плавні обриси. Якщо в монеті мало сторонніх домішок, на її поверхні виникає не корозійна кірка, а шляхетна патина. Вона може мати чорний, коричневий або зелений кольори з відливом.
Карбування як спосіб виготовлення монет, широке застосування одержало у часи середньовіччя. З однієї сторони воно дає чітке зображення на металі, з іншого боку - змінює структуру металу. Причому, зміна проявляється не відразу, може пройти не одна сотня років, перш, ніж з'явиться помітна неозброєним оком «павутина» із зернистою структурою. У лупу добре видні мікроскопічні втрати, які дають ефект «павутини». Таке на литих монетах не зустрічається. А на срібних монетах арабського халіфату VIII - XI століть павутина є. При карбуванні, від надто сильного удару на поле монети також виникали дрібні тріщини, і тому підробити їх значно складніше, ніж литі. Вони могли бути зі зміщеним зображенням, ушкодженнями, з подвійними написами.
Монетні метали. Одним з перших металів, які використалися в монетній системі, був природний сплав золота й срібла – електрон, або як його називали стародавні греки – «біле золото». Із цього металу були вибиті одні з ранніх монет Лідії й Іонії. У Персії випускали монети і у золоті, і у сріблі.
Більшість грецьких полісів починала випуск своїх монет у сріблі. Електронні, золоті й срібні монети застосовувалися у великій торгівлі. Через відсутність в обороті до 4 в. до н.е. монет з дешевого металу, міді, які могли б служити розмінними монетами, доводилося чеканити срібні монети дуже дрібних номіналів, вага яких часто не перевищувала 0,18 і навіть 0,047 г.
Мідні монети з'явилися тільки у IV ст. до н.е. Вони служили для потреб внутрішнього ринку. Інші метали в монетній справі використалися дуже рідко, хоча були відомі залізні, олов'яні, свинцеві.
Рим почав свою монетну справу з випуску литих, важких мідних монет. Срібло в Римі з'явилося тільки після 268 року до н.е., а золото - тільки наприкінці розквіту республіки.
У Греції й Римі дорогоцінні метали в монетах використалися тільки високої проби: золото - не нижче 980, срібла – 950.
Найпоширенішою монетою античності був денарій. Його продовжували чеканити й у раннім середньовіччі. Згодом денарій, вага якого становила 3,41 г, вже не задовольняв ринок. В Англії денарій одержав назву пенні (піні - багато), у Німеччині – пфенинг, у Франції – денье. У Польщі з X ст., а в Литві з XIV ст. чеканилися денарії, які називали пеньязами, вони були в обігу й в Україні до початку XVII ст.
Зі Сходу в Україну прийшла срібна монета Золотої Орди – дірхем (1,5 г). До початку XV ст. тут були в обігу гиреєвські срібні дірхеми із Криму. В Україні зустрічаються й золоті монети Візантійської імперії – соліди (4,55), поширення яких припиняється в XV ст.
Серед монет, які прийшли на зміну солідам, були золоті дукати італійських міст Венеції, Генуї, Флоренції (3,5 г). Замість знецінених дирхемів, з XIV ст. в Україну надходить чеський гріш, трохи пізніше – польський гріш. Коли в Чехії почали чеканити нову срібну монету – іоахімсталер (1525 р.) вагою 27 – 28 г, Реч Посполіта почала випускати свій, польський талер, що був в обігу в Україні з 1580 р.
Із середини XVІІ ст. на сході України панує російська, а на заході - австро-угорська монетна системи.
При експертизі нумізматики необхідно визначати окремі характерні ознаки. Серед них, монетне поле (ободок, обріз) – це вся поверхня як лицьового так і зворотного боків. Коло по краю монети називається ободком. Його чеканили або крапками, або рисками - прямими, косими. Обрізом називається риса в нижній частині монетного поля, зроблена горизонтально. На російських монетах під обрізом чеканили букви монетного двору або рік випуску.
Аверс – лицьовій бік (л.б.), реверс – зворотний бік (зв.б.) монети. Вони визначаються зображенням, та надписами. Так, в античних монетах на аверсі зображали голову божества, емблему міста. Для епохи еллінізму й Рима імператорського періоду - портрет правителя. У європейських країнах часів середньовіччя на л.б. можна побачити портрет або ім'я правителя, герб. У східних мусульман - л.б. там, де напис їхньої віри «Немає бога крім Аллаха», на зв.б. - ім'я правителя. У часи нового й новітнього часу на європейських монетах – герб держави, якщо монархія – портрет правителя. На російських срібних монетах в 25, 50 коп., і рублях - портрет імператора, а герб – на зв.б. На інших монетах аверс там, де зображено герб, зв.б. - напис номіналу. За допомогою аналізу гербу і символів на монетах можна безпомилково встановити приналежність монети і дату виготовлення.
Легенда – напис на монеті. На найдавніших грецьких монетах напису не було, були лише перші букви назви міст, що випускала монети. Легенда монет нового й новітнього часу складається з декількох основних елементів: імені государя і його титулу або назви держави, назви місця карбування монети, імені монетного майстра, дати емісії, назви монети й т.д. Деякі із цих елементів опускалися.
Гурт – ребро монети, що відповідно оформляється, щоб запобігти обрізанню коштовного металу. Наприклад, у другій половині XVІІІ в. у Росії гурт рублів оброблявся косою насічкою. З 1798 р. на гурті монети почали вказувати пробу металу, з 1810 р. - лігатурну вагу монети, а з 1886 р. - зміст у ній чистого срібла й ініціали монетних майстрів (мінцмейстерів). З початку ХІХ ст. на гурті стали чеканити замість опуклих букв, втиснені.
Важливе значення для експертизи монет має встановлення року випуску монети, зазначений у легенді. Існувало датування монет по роках правлінь царів або монархів. На античних і середньовічних монетах рік випуску зустрічається рідко. Пізніше ставили дати, але без деяких цифр (частіше дві останніх цифри). На Візантійських монетах з 538 р. під час карбування вказувався рік правління імператора Юстиніана з римських цифр від XI до XXXIX.
Перші дати на російських монетах з'явилися наприкінці XVІ ст. Написани вони були слов'янськими буквами за старим календарем від створення миру. Щоб установити дату за Григоріанським календарем треба від написаної дати віднімати цифру 5508. Дата арабськими цифрами вперше на російських монетах з'явилася на «єфимках» 1655 р. А в 1707 р. на монетах стали чеканити дати арабськими цифрами григоріанського календаря
Вперше на давньогрецьких монетах з’являється абревіатура – скорочений напис для економії місця (ВА – базилевс, СА – цезар). На давньогрецьких, римських монетах зустрічаються з'єднані в одну дві букви; монограми, вензелі – об'єднання букв або переплетення буквених ініціалів. На них указувалися особи, відповідальні за карбування монет, майстри або монетні двори. На візантійських - писали імена імператорів. На російських монетах - «хрестовик» - монограма Петра І, ІІ, Павла І.
Монетні двори – найдавніший монетний двір перебував в Афінах. У монетних дворах зберігалися монети - еталони, по зразках яких чеканили монети. У Росії - кілька монетних дворів. У легенді вони вказувалися або в тексті, або абревіатурою, або знаками минцмейстеров монетних дворів. Є каталоги - які дають відомості про випуски монет на різних монетних дворах.
Класифікація монет.
За приналежністю до грошовій системі виділяють:
1. Загальнообов'язкові монети – монети, випущені в оборот державою, декретом, указом, мають право ходіння по всій території країни, є загальнообов'язковими.
2. Місцеві й приватні монети – випуск монет самоврядуванням міста або окремою приватною особою. Наприклад, випуск Росією грошей для Молдавії й Волощини в 1771-1774 р. монети приватних випусків було багато в Польщі, на Україні.
3. Донатівні монети – подарункові – нумізматична пам'ятка, випускалася для подарунків привілейованим особам (У Росії вони випускалися в ХІХ і початку ХХ ст.).
4. Меморіальні монети – пам'ятні монети, які випускалися невеликими партіями, присвячувалися військовим перемогам, весіллям, народженню, коронації й ін. ювілейним подіям.
Паперові грошові знаки, номінальні знаки вартості, що заміщають в обігу дійсні гроші. Є, насамперед, державними платіжними документами, тому, випускаючи їх в оборот, емітент намагається в лаконічній формі передати свою ідеологію. Отут боністика вступає в тісний зв'язок з іншими спеціальними допоміжними історичними дисциплінами.
Методика вивчення вітчизняних паперових грошових знаків за основними ознаками передбачає вивчення наступних характеристик.
1. Емблематика (або геральдика) на грошових знаках - один із провідних ознак, що вказує на його соціальну приналежність. Тому при вивченні грошових знаків необхідно насамперед визначитися з геральдичними ознаками грошей. По-перше, вивчення герба, тому що незначна зміна в гербі може говорити про зміну емітента. По-друге – такі геральдичні й негеральдичні елементи, які виражають певну ідеологію. Наприклад, до негеральдичних знаків відносять природні фігури – людин, тварина, птахи, риби, сонце, зірки, рослини й т.д. Кожний із цих знаків передає певні значення. Наприклад, жіноча фігура на грошових знаках означає республіку; орел - влада, панування; бик - тваринництво, праця, терпіння; ведмідь - сила, передбачливість і т.д.
Кожний кольор може бути переданий на паперових грошах не фарбами, а чорно-білими графічними лініями на гербі, щиті. Червоний - зображується вертикальними лініями, блакитний - горизонтальними й т.д.
2. Палеографічна ознака – палеографія – історія письма. За допомогою палеографії виявляються: приналежність емісії, правомірність емітента (загальнообов'язкова й необов'язкова емісія), місце випуску грошей, гарантія випуску, строки ходіння й погашення, різновиду емісія, оригінал або фальшивий знак.
3. Метрологічні ознаки – співвідношення між великою купюрою і її дрібними частинами. Наприклад: 1 крб = 100 копійкам, 1 гривня = 100 крокам.
4. Іконографічна ознака – зображення абстрактних алегоричних жіночих фігур, як символ республіки, волі, демократії й дійсні історичні особистості. Для їхнього визначення необхідно користуватися методикою іконографії. Ця ознака тісно переплітається з орнаментальною ознакою: геометричний орнамент – ламані, зигзагоподібні, сітчасті лінії, кола, зірки, ромби, хрести, спіралі, крапки й т.д.; рослинний – квіти, овочі, рослини; геральдичний – герби й символи; архітектурні фрагменти, зброя.
5. Сфрагістика знака – печатки, конгреви й перфорації, що допомагає встановити приналежність випуску. Виділяють два види печаток: печатки, проставлені по проекті художника до їхньої печатки - печатки банків, державних, місцевих органів влади; печатки, проставлені після випуску грошей в обіг - печатки місцевих органів влади, банків, і т.д., які при захопленні чужих грошей проставляли їх для своїх потреб.
6. Хронологічні ознаки. Філіграні – знак, при виготовленні паперу, ускладнює підробку грошей. Для випуску грошей виготовляли спеціальний асигнаційний папір з певними водяними знаками.
Вивезення нагород та нумізматики регламентується Постановою Кабінету Міністрів України від 21.06.2001 р. № 667. “Порядок вивезення за межі України державних нагород з дорогоцінних металів та /або дорогоцінного каміння” та Інструкція про порядок оформлення права на вивезення, тимчасове вивезення культурних цінностей та контролю за їх переміщенням через державний кордон України.
Матеріали і посібники: каталоги нагород, нумізматики, лупи, зразки нагород, нумізматики.
Зміст завдання:
Робота № 1. Історія створення і розвитку нагород, іх відмінні ознаки.
Користуючись рекомендованою літературою вивчити історію розвитку нагородної системи за історичними періодами. Звернути увагу на: умови їх виникнення, використання матеріалів та техніки виготовлення нагород, відмітні ознаки: герби, символи, тексти, знаки, нумерацію, клейма, дати, систему кріплення, тощо.
Порівняти схеми нагородної системи Російської імперії і СРСР.
Робота № 2. Історія розвитку нумізматики. Відмітні ознаки нумізматики
Користуючись рекомендованою літературою вивчити історію розвитку нумізматики, особливістю монетних систем за історичними періодами. Звернути увагу на: використання матеріалів та техніки виготовлення монет, відмітні ознаки: герби, монограми, вензелі, символи, тексти, знаки, дати, тощо.
Скласти описання монет античності, Київської Русі, Росії.
Робота № 3. Візуальна експертиза предметів нумизматики.
Користуючись каталогами, рекомендованою літературою, провести візуальний аналіз запропонованих предметів нумізматики, нагород, визначити: назву, номінал, державну належність, дату, місце виготовлення, ступінь рідкості, культурну цінність монет. Звернути увагу на характерні ознаки, місце, дати, умови випуску, відповідність характерних ознак каталожним даним. Скласти описання 5-8 зразків монет за схемою: назва монети, країна виробник, час виготовлення, форма, розмір, матеріал, техніка, характер зображення, надписи, гурт, стан збереження.
Контрольні питання:
1. Що таке орден?
2. Який матеріал використовували для виготовлення нагород в Росії?
3. Які ордена Росії підрозділялися на 3-4 ступені?
4. Які ордени Росії мали петличні знаки?
5. Які відомості розміщувалися на зворотному боці орденів Росії?
6. Якій засіб кріплення використовувався для орденів Леніна, Бойового Червоного Прапору, Трудового Червоного Прапору, Знака Пошани до 1943 р.?
7. Які відомості розміщувалися на зворотному боці орденів СРСР?
8. Як визначити аверс монети?
9 Що називається монетним полем в нумізматиці?
10. Що називається легендою в нумізматиці?
11. Які відомості розміщувалися на монетах нового і новішого часу?
12. Як визначити ступінь рідкості монети?
13. Які ознаки давності античної монети?
14. За якими умовами дозволяється вивезення нагород з дорогоцінних металів?
|