|
|
Скачати 3.38 Mb.
|
|
ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г. С. СКОВОРОДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ НА ПРАВАХ РУКОПИСУ КОВАЛЬЧУК НАТАЛІЯ ДМИТРІВНА УДК 130.2:133.522.1 СИМВОЛІЧНІ СТРУКТУРИ ЕТНОКУЛЬТУРНОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ Спеціальність: 09.00.04 філософська антропологія, філософія культури ДИСЕРТАЦІЯ НА ЗДОБУТТЯ НАУКОВОГО СТУПЕНЯ ДОКТОРА ФІЛОСОФСЬКИХ НАУК Науковий консультант: доктор філософських наук, професор КРИМСЬКИЙ С. Б. Київ —2007 ЗМІСТ ВСТУП З РОЗДІЛ 1. Символічні структури в етногенезі українців.. 16
1.3.Проблема софійності в контексті культури Київської Русі 100 РОЗДІЛ 2. Архетипн національної культури України 135 2.1.Архетип етичної цінності вільної індивідуальності 135
РОЗДІЛ 3. Проблема символізму на вирішальних етапах розвитку української духовності < 259
і Д. Овсянніко-Куліковський) 326 ВИСНОВКИ 365 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 272 ВСТУП Актуальність теми дослідження. Проблема символізму в українській культурі виходить за межі академічного інтересу і співвідноситься з загальнополітичними завданнями розуміння шляхів розвитку української нації. Символ-це не тільки феномен чуттєвого пізнання, але і спосіб переведення культурних та історичних досягнень народу в буттєву надреальність, "ознаменування* наскрізних (в цьому сенсі вічних) цінностей нації. Прикладом цього може бути політичне значення національних гербів та символів. Взагалі, символіка*-це не просто метафора, це знак, який має безкінечне значення, знак, який занурений у семантичне поле історії та культури народу. Таке розуміння символу і представляється в дисертаційному аналізі символічних структур етнокультурного процесу в Україні. Отже, йдеться не просто про минуле, а й про те, що в ньому є вічно теперішнім. Такий погляд і виявив необхідність саме символічного підходу до аналізу наскрізних структур української культури і українського менталітету, тобто вивчення національних архетипів. До них і відноситься освячення ідеї свободи, святості, рідної землі, затвердження рідної мови, кордоцентризму українського народу, того, що Г. Сковорода називав "сердечною безоднею" національного духу. Дослідження наскрізних ідей української культури, що набули архетипічного значення та стали символами національного духу, позначає історичні та духовні підстави становлення демократії в Україні -- процесу, який має продовження в соціально-політичних колізіях сучасності. Це ідеї таких культурних пам'яток як "Правда Ярослава," літопис Самуїла Величка, конституція Пилипа Орлика та історична діяльність козацьких інститутів, традиції Магдебурзького права і громадянського руху. Проблематика дослідження архетипів української культури, тобто її наскрізних структур, актуальна і тому, що виявляє генезу персоналізму, як в українській філософії, так і в національному бутті. Адже в Україні проблема особистості є фундаментальною як з погляду законів Ярослава Мудрого ("Правди Ярослава"), так і в життєвому пориві "вогняних душ" козаків, в демократичних початках гетьманщини, Запорізької Січі, місцевого самоврядування та громадянського руху XIX — XX століть. Показово і те, що одним із перших в Європі, хто проголосив ідею персоналістичного Бога "як внутрішньої людини" всередині кожного з нас, був Григорій Сковорода. Аналіз символів відношення до природи в українській культурі і ментальності приводить навіть до розуміння коріння екологічної проблематики сучасності. Отже, можна констатувати, що аналіз символічних структур етнокультурного процесу в Україні виводить нас на світоглядні проблеми національного розвитку, а також реалізується в сакральному розумінні святості Батьківщини, національного довкілля буття. Істотне значення має виявлення і ідейного джерела архетипічних символів українського народу, яким виступає національна культура. Національна культура репрезентує неповторні риси як індивідуального буття людини, і, особливо, її харизматичних особистостей, так і історичні особливості українського етносу, з якого пізніше утворюється українська нація. В певному розумінні, національна культура втілює ціннісно-смисловий універсум, в якому як етнос, так і людина шукають своє місце і свої ідеали. Національна культура визначається ще і тим, що пов'язана з феноменом соціального наслідування. В цьому сенсі, у кожного покоління завжди є можливості, які були нереалізовані в минулому і ті,.які розширюють обрії майбутнього. Протягом останніх двох століть українська культура опинилася в затінку російської культури. У результаті цього, багато культурних процесів в Україні подавалися як російське явище. Тому зараз актуальною для України (особливо для її сприйняття на Заході), є необхідність чітко диференціювати українську специфіку у світовому історико-культурному процесі. Зв'язок проблеми з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дослідження пов'язана з науково-дослідницькою програмою, яка виконується кафедрою української філософії та культури в межах комплексної науково-дослідницької теми філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Філософська та політологічна освіта на перетині тисячоліть" (номер державної регвйсрації — 01БФ 041-01). Вона враховує також основні засади "Державної національної програми "Освіта" (Україна XXI століття)" та інших програмних документів, які спрямованні на розвиток філософських досліджень в умовах трансформації гуманітарної освіти на початку третього тисячоліття. Ступінь розробленості проблеми* Проблема символічного ладу української культури отримала своєрідну розробку в науковій літературі. З одного боку, вона ніколи не виходила з поля зору дослідників в ракурсі вивчення фольклорно-міфологічних першоджерел, з іншого — предметом дослідницького інтересу виступали проблемні ситуації не самого ладу культури в цілому, а його окремі вияви з погляду лінгвістики, фольклористики, соціальної філософії, історії філософії, аналізу українського менталітету. Дуже важливо розрізняти практичний внесок українських філософів, письменників, Поетів, релігійних діячів, фахівців соціальних галузей науки (зокрема навіть математичного мислення) і теоретико-філософське усвідомлення їх результатів з погляду символічних структур. В першому випадку, на передній план виходять найбільш результативні дослідження (Г. Козачинського, Г. Кониського, П Могили, Т. Прокоповича, Г, Сковороди, К. Транквіліона-Ставровецького, С. Яворського), літераторів, українських полемістів (Л. Барановича І. Вишенського, І. Гізеля, І. Галятовського)," літераторів (І. Косинського, А. Радивиловського, К. Саковича) та класиків української культури (Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки). Але в другому випадку, в галузі усвідомлення досвіду української культури з погляду символічних структур, треба, насамперед, відзначити такі праці Дмитра Чижевського "Історія української літератури" (Тернопіль, 1994),. "Нариси з історії філософії на Україні" (К., 1992), "Філософія Г. С. Сковороди" (Варшава, 1934). Він вперше розробив програму дослідження специфіки українського символізму, хоча в питаннях теорії словесності та міфології спирався на свого попередника О. О. Потебню. Суттєве значення для теми що розглядається, мають дослідження української культури М. Ю. Брайчевського, Б. Грінченко, М. С. Грушевського, І. М. Дзюби, М. І. Костомарова, І. П. Крип'якевича, І. П. Лисяка-Рудницького, І. Мірчука, Д. С. Лихачова, Д. С. Наливайка, І. І. Огієнка, Н. Д. Полонської-Василенко, М. В. Поповича, Б. А. Рибакова, Є. О. Сверстюка, О. Субтельниго, М. Ф. Сумцова. Масштабними за значенням і результатами вивчення історії української філософії, є дослідження, які здійснили А. К. Бичко, Б. І Бичко, І. В. Бичко, В. С. Горський, С. Б. Кримський, В. С. Лісовий, В. Д. Литвинов, В. М. Нічик, І. В. Огородник, М. Ю. Русин. Важливими є висновки досліджень, які сформульовані в працях по богослів'ю В. В. Зеньківського та в дослідженнях українських релігієзнавців "Історія релігії в Україні: У 10 т."( К, 1997 — 1999), що здійснювались під керівництвом А. М. Колодного. Вагомий внесок в галузь українознавства був зроблений В. С. Крисаченком, О. С. Кирилюком, І. К. Мойсеевим, В. О. Шевчуком. Перспективними для реалізації досліджень з питань символічного ладу української культури були розробки теорії архетипів (історично вони сходять до праць Платона, Д. Бруно, А Кеплера, Гете, Т. Манна та інших). Психологічне підгрунт^я теорії архетипів було розроблено К. Юнгом. Його результати в Україні були використані Н. В. Хамітовим. Важливими є теоретичні розробки сучасної концепції архетипів українського менталітету, що були здійснені С. Б. Кримським. Результативними в цьому відношенні були дослідження і Б. О. Парахонського і М. В. Поповича. Базовими для висвітлення теми, що розглядається, стали дослідження з питань граматології в праці Ж. Дерріди "О граматологии" (М., 2000), з теорії археології знання в праці М. Фуко "Археологія знання" (К., 2003), в культурологічних працях С. С. АверЙнцева, а також висвітлення питань софійності С. М. Булгаковим, М". О. Лоським, В. С. Соловйовим, Є. М. Трубецьким, П. О. Флоренським. Серед сучасних дослідників ми спирались на праці М. С. Кисельової, С. Б. Кримського, Н. М. Никитенко, Ю. В. Павленка, В. М. Топорова та інших. Роботи С. С. Авер^щева є істотно важливими для дослідження проблем софійності в їх українському контексті. Слід також відзначити роботи І. В. Бичка, В. С. Горського Т. Закидальського, А. Г. Тихолаза з питань кордоцентризму. При всій принциповій важливості вказаних праць та розробок, не можна не констатувати, що тема аналізу самого символічного ладу в них представлена фрагментарно. Інакше кажучи, теоретичне усвідомлення специфіки української культури та менталітету не піднімалось на рівень акцентування метамови символічних структур. Ця проблема залишається привабливим питанням подальшого дослідження, в якому дисертант зробив перші кроки. Мета і завдання дисертації. Основна мета дисертаційного дослідження — виявити і осмислити символічні структури етнокультурного процесу в Україні. При виявленні основних архетипів української культури, з'ясувати їх природу і спосіб актуалізації в контексті сучасного життя в Україні. 8 Реалізація цієї мети передбачає розв'язання наступних завдань: довести взаємозумовленість, взаємозв'язок і універсально-культурне значення символічних образів українського етносу, які лежать у підвалинах української культури і мають велике значення для майбутнього розвитку України: дослідити коріння символізму в процесі християнизації Київської Русі, спираючись на символіку стародавнього храму та феномен святості, започаткований життям святих Києво-Печерської лаври^ розкрити цілісність концепту софійності* як в біблійному контексті (Старий і Новий Завіт), так і відповідно провести його аналіз цього архетипу в контексті культури Київської Русі! виявити сутність українського символічного антропоцентризму, аналізуючи філософський зміст та проявлення в історії української культури кордоцентризму та персоналізму». окреслити духовні обрії українського бароко, які визначали важливу роль ідейного фонду української культури'. з'ясувати сутність символізму на вирішальних етапах розвитку української культури: в творчості Г. Сковороди, в програмних настановах кирило-мефодіївців та лінгвістичній спадщині О. О. Потебні і його соратника Д. Овсянніко-Куліковського. Об'єктом дослідження є українська ментальність на різних етапах розвитку української культури. Предметом дослідження є символічний лад української культури. Теоретико-методологічні засади дослідження. В останні роки з'явилось багато публікацій, присвячених дослідженню української ментальності. Але в них основна увага була сконцентрована на дослідженнях української душі. Нерозробленість у світовій науці точних методів аналізу такого явища, як душа, призводило до засилля метафоричних образів і політичних засобів у вивченні української ментальності. Ми пропонуємо аналіз української ментальності засобами, що допускають фактичну перевірку емпіричними методами. Йдеться про те, що замість невиразних міркувань про романтизм, індивідуалізм, ліризм української душі (тобто про риси вдачі, притаманні більшості інших народів: полякам, грузинам, індійцям), потрібно досліджувати емпіричними методами наскрізність тих чи інших символічних структур культури. Саме вона і дозволяє розцінювати їх як архетипи чи інваріанти культурного розвитку. Такий метод не є єдиним науковим засобом дослідження національних культур. Є багато інших, не менш раціональних, щодо науковості, методів вивчення національних феноменів типу соціально-психологічного аналізу, герменевтичного підходу, феноменології, порівняльно-історичних досліджень, усього арсеналу прикладних методик літературознавства, фольклористики, мовознавства, культурології взагалі. Перевагою аналізу наскрізних структур є їх здатність до висвітлення найдавніших та майбутніх часів культурно-історичного життя етносів. Наукова новизна результатів дослідження полягає в аналізі символічних структур етнокультурного процесу в Україні. В узагальненому вигляді результати дослідження 10 знайшли своє творче відображення в висновках і положеннях, що містять елементи наукової новизни і виносяться на захист. •зв'ясовано, що розвиток української культури, як і усякого цивілізаційного явища, був підключений до джерел світової культури і пов'язувався з використанням та переробкою здобутків трипільської, а потім іЛтадостропейських народів, скіфсько-сарматської культури, цінностей грецької та римської цивілізацій, культури Візантії та близького Сходу, а також західнослов'янських та балканських культурних явищ. Але те, що творчо переробилось та включалось за змістом в розвиток української культури, перетворювалось за формою у певні символи. Тому українська культура відзначається либонь, наиширшим репертуаром символічних позначень' •затверджена ідея двоярусної реалізації символізму в українській культурі — коли згідно двохаспектного розуміння символу (як знака в функції образу та образу в функції знаку) цей символізм набуває ейдичного (образного) та семіотичного (абстрактного) статусу. Відповідно, він не зводиться виключно до наочності міфологічно-фольклорного масштабу, а відноситься до найвищого рівня інтелектуальної творчості. Такий символізм виявляється на вищих щаблях культурного розвитку і свідчить про зрілість української культури/ •показано, що символізм української культури історично конституюється в трансформаційних переходах від поганського символічного обряду до кирило-мефодієвської концепції "алфавіту світу" та софійного архетипу сприйняття буття як книги божих символів і далі — від сковородинського подання цієї книги як "третього світу" біблійних символів аж до потебніанського вчення про "слово" як модель буття, що 11 морфологічно включає "матерію звуку," смислове значення та образ смислу' •виявлене центральне місце у семіотиці української культури, яке належить символічному антропоцентризму, що є притаманним для всіх етапів духовного розвитку України і відзначається не тільки загально-цивілізаційним звеличенням людини, а й акцентуванням символічного боку людської присутності у світі. Він включає не тільки кордоцентризм, а й архетип слова, символіку культу землі, природи, як такої. Інакші кажучи, йдеться не просто про космогонічне, анатомічне чи енергетичне розуміння центральності людини та її атрибутів, а й про символи її прилучення до всього існуючого. Тим самим символічний антропоцентризм дозволяє, не входячи у суперечність з даними сучасного природознавства, відстоювати традиції антропоцентричної культури' •доведено, що характеристикам української культури суттєво відповідають софійність, кордоцентризм, розуміння природи (землі)^ як материнського початку буття, свобода як особиста гідність людини, образ шляху (дороги), як втілення долі. Опредмечування цих архетипів дозволяє тлумачити національні чинники не тільки в буденному бутті, але і в статусі символічного вираження національних цінностей." •розкрито, що символічний пафос українського менталітету дозволяє уникнути консервації національних цінностей, бо архетипи, завдяки своїй символічності, прокреслюють орієнтири розвитку. Адже символічні структури в різні епохи наповнюються новим змістом* •визначено особливе значення в розкритті символічності української культури концепції софійності, як вчення про 12 єдність "творця, тварі та творіння". Вона реалізована не тільки у філософському втіленні, але й через феномен ікони, феномен святості діячів-подвижників православ'я та лицарської доблесті захисників цивілізації. |
|
На правах рукопису КУЗЬКІНА ТЕТЯНА ВАСИЛІВНА ВСТУП |
Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка... ВСТУП |
|
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ На правах рукопису ДУДАР Володимир Тарасович ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТКУ РИНКУ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОЇ АГРОПРОДОВОЛЬЧОЇ ПРОДУКЦІЇ 79 |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ... ФОРМУВАННЯ БРЕНД-ОРІЄНТОВАНОЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ КОМУНІКАЦІЯМИ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА |
|
Міністерство освіти і науки України Сумський державний університет... РОЗДІЛ ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ПОРТФЕЛЕМ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ ПІДПРИЄМСТВА |
ДВНЗ «ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА»... ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА РОЗВИТКУ АВТОРСЬКОЇ ШКОЛИ В УКРАЇНІ (друга половина ХХ – початок ХХІ ст.) |
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Дрогобицький державний педагогічний... ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ ПЕДАГОГІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ УКРАЇНИ |
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ... НВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ НЕРЕЗИДЕНТІВ В УМОВАХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ: ФІСКАЛЬНИЙ АСПЕКТ |
|
НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО На правах... Спеціальність 12. 00. 03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право |
Одеська НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ На правах рукопису Можна говорити про наявність особливого правового часу, пізнання специфіки якого відкриває нові можливості для юриспруденції і має... |