|
|
Скачати 136.77 Kb.
|
| Закон України «Про мови» та мовна Культура працівників ОВС Чинний Закон України «Про мови» було прийнято 28 жовтня 1989 року після перших демократичних виборів до Верховної Ради УРСР. Прийняття цього Закону стало вагомою перемогою державно-патріотичних сил республіки, оскільки згідно з ним українська мова набувала статусу державної, а український народ повертав собі найголовнішу ознаку державотворчої нації - національну мову єдину для всіх сфер громадського і політичного життя. Такий законодавчий крок був обумовлений багатовіковою політикою деукраїнізації, що проводилася в українських землях. Наслідком цієї політики було фактичне вилучення української мови зі сфери науки, громадського і культурного життя. Значною частиною населенню українська мова почала сприйматися як провінційна, «селянська», нерозвинена і взагалі не престижна, що створювало небезпеку втрати народом основної національної ідентифікаційної ознаки і ставило під загрозу збереження його культурних та історичних цінностей і здобуття державної незалежності. Сучасна наука визначає націю як історично сформовану стійку людську спільноту, яка виникла на основі спільності мови, території, економічного життя і психічного складу, що виявляється у спільності культури. Національна мова формується разом з утворенням нації'. Вона є передумовою виникнення і водночас - умовою і результатом існування нації. Повноцінне формування національної мови можливе не тільки за умов використання її в індивідуальних актах мовлення, писемних формах функціонування (на рівні обслуговування суспільних потреб у законодавстві, діловодстві, політиці, економіці тощо). За умов недостатнього розвитку національних мов у добу середньовіччя більшість народів Західної Європи для державних потреб користувалася давніми книжними мовами, зокрема латинською. У Київській Русі ці функції виконувала національна (давньоруська) мова. Функції державної мови виконувала літературна українсько-білоруська мова, що сформувалася на давньоруській основі під впливом живої розмовної мови XIII-VI ст. Вона функціонувала в законодавстві, судочинстві, великокнязівській та князівських канцеляріях, державному і приватному листуванні. Як розвинена літературна мова, що мала назву «мова руська», вона впродовж ХІУ-ХУЇст. використовувалася як державна в Молдовському князівстві й у Польщі. Політика насильницької полонізації та окатоличення українців, що проводилася у наших землях після укладання в Любліні унії Литви та Польщі (1569 р.), призвела до повного викорінення державних функцій національної мови. Ця політика стала однією з основних причин національно-визвольного руху під проводом Богдана Хмельницького і приєднання Лівобережної України до Росії (1654 р.). До початку 1780-х років національна мова функціома латинською, використовувалася як державна в Молдовському князівстві й у Польщі. Політика насильницької полонізації та окатоличення українців, що проводилася у наших землях після укладання в Любліні унії Литви та Польщі (1569 р.), призвела до повного викорінення державних функцій національної мови. Ця політика стала однією з основних причин національно-визвольного руху під проводом Богдана Хмельницького і приєднання Лівобережної України до Росії (1654 р.). До початку 1780-х років національна мова функціонувала в усіх державних установах Гетьманщини: у генеральній, полкових, сотенних канцеляріях, у судах, ратушах, в офіційному листуванні. Після скасування залишків національної автономії українська мова в Російській імперії зазнавала невпинних переслідувань і заборон (Валуєвський циркуляр 1863 р., Ємський акт 1876 р. та ін.). Тільки в січні 1919р. законом Директорії Української Народної Республіки українська мова була проголошена державною із забезпеченням прав мов національних меншин. Такий статус української мови був підтверджений і урядом УРСР, однак з 1930-х років у наслідок послідовної політики русифікації усіх сфер громадсько-політичного життя в Україні національна мова була майже повністю вилучена зі сфери політики, освіти, науки, техніки, культури. Пожвавлення процесів удержавлення національної мови, що розпочалося у другій половині 1990-х років, висунуло на порядок денний низку нових соціолінгвістичних проблем, що торкаються стану української мови в суспільстві, який викликає тривогу і занепокоєння фахі-вцвч^овознавцв. Ширшає коло тук, хто користується украінсьтою мовою як засо^^ денного гюбутового і виробничо-ділового споткувс^ня. Це спричиняє гюяву чимала кілько^^ помилок в усному й писемному мовленні, суттєво знижує його культуру в загальнонаціона^ ному вимірі. Нині, крім державної підтримки, українська мова потребує цілеспрямованої роботи щодо ознайомлення широких мас населення з нормами української літературної'мови, засобами її виразності, з довідковою лп-ературою, яка містить у собі відомості з культури мови. З особливою гостротою ці проблеми постають перед працівниками ОВС. Так, згідно із Законом України «Про мови» працівник міліції має користуватися у своїй діяльності як дер-жавноютуовою, так і мовами національних меншин, які проживають на території, де він працює. У статті 6 Закону України «Про мови» зазначено: «Службові особи державних, партійних, громадських органів, установ і організацій повинні вслодп>) українською і рос^юькою мовами, а в разі необхідності - і іншою нац^ ною мовою в обсязі, необхідному для виконання службових обов'язків. Незнання громадянином українська або роойожа'мови не є підставою для вщ^^ у прийняггі на роботу. ГКс^м прийняпя на роботу службова особа повинна оволодгти мовою роботи органу чи організації'в обсязі, необхідному для виконання службових обов'язків». Мовою адмінклративногоікримінального провадження згЩюізст. 18,193акоиуУкра-їш«Промови»єдержавнамоваабомова,прийнятнадлянаселенняданамюцевосп. Часто-густо такою мовою стає російська, а мовою службова документацй-державна обставин, коли вибір мови залежить не вщ бажання співробпника, а від особливостей розв'язуваної проблеми, він має працювати і навіть мислити у двомовному режимі, що майже неминуче спричиняє лінгвістичну інтерференцію. Інтерференця-взаємодія мовних систем при двомовності. Вона стчє причиною відхилення від норм і йістеми одній'мови пщ впливом »шхя\ Типовим прикладом цього явища в Україні є інтерференція між українською та російською мовами, що полягає в перенесенні особливостей російської мови в українську на різних її рівнях (так званий суржик - «мішанина», «суміш») і, навпаки, українських особливостей у російську. Суржик слід розглядати як к^готнегюрушення норм лггературноі'мови, доо«>іале володіння якою завжди отри^ суспільством як найбільш виразний показник рівня загальної'і професійної'культури люд^ Норми літературна'мови суворо регламентують практику іїусного і писемного використання. Так, наприклад, кяіцевий в, на вЦф^ вці російської'мови, в українськМ наближено до у (в російській перетворюється на ф); приголосні в українській перед е не пом'якшуються (день - рос. день); по-різному вимовляються українські та російські ч, щ; схожі за вимовсю слова розрізняються за наголосом^одйн-а-дцять) і псзд Унасшщок інт^^ ренції нерідко трапляються й граматичні помилки (неправильне застосування відмінкових закінчень - по своїм місцям, замість по своїх місцях, дякую вам, замість дякую вас тощо). Помилково вживаються слова, и^ надає'^невластивого значення (я рахую, замість я вважаю тощо). Замість уфаі'нськихстів часто використовуються невластиві нацюнат^ ські форми (завідуючий, замість завідувач, виконуючий обов'язки, замість виконувач обов'язків тощо). Лггературна мова засмічуеться і невиправданим уживанням слів іншомовмого походження. Так, гстів державних адміністрацій часто називають губернаторами, мерами, що суперечить не тільки законам мови, а й чинному законодавству. ', Літературна мова становить культурне надбання нації, виступає важливим чинником єяностінацюнального простору, духовного й інтелектуального розвитку держави, полпмчної" ноиоолщаі^ суспільства. Завдяки стабільносл норм лггературна мови зб^ тки наці в галузі економічного, суспільно-політичного, культурного, художньо-естетичного життя, уіжжяивлюється накопичення і поширення в чаа та просторі житгеаого і професійного досвіду мільйонЬ лкадей. &и4е тому будь-яка нація дбає про захист і розвиток своєї лпгратурн» мови. Тож не випадково Закон Україїм «Про мови» містить статтю 8 - «Захист мов»,- у якій проголошено: «Будь-які привілеї чи обмеження прав особи за мовною ознакою, мовна дискримінацм неприпустимі. Публічне приниження чи зневажання, навмисне спотворення уі^заінської або інших мов в офіційнихдокументах 1 текстах, створення перешкод і обмежень у користуванні ними, проповідь ворожнечі на мовному ґрунті спричинікіть вцукжідальність, встановлену законом». Вимога дотоимуватись норм украімїжоі'лггературної мови у текстах офщійн^ нтів особливо актуальна для прамвників ОВС. Для правоохоронця мова є не тільки одним в основних знарядь професійної діяльності. Письмовий документ (протокол, обвинувальний висновок тощо) стає матеріальним втіленням результатів фахової діяльності правоохоронця. Від рівня мовнснг^отовкипрацвника ОВС (філологічних знань, умінь і навичок), залежить оперативніопз, загальна і гюофесійна грамотність та ефективність виконання покладає нього державою обов'язку щолр за>о«лу законник прав і свобод громадян. Досконале володіння працівниками ОВС державною мовою є важливим чинником зміцнення авторитету державна влади і її органів серед населення, зростання довіри громадян до міліції та, зрештою, запорукою зміцнення особистого авторитету праіданика серед громадян та товаришів послужбі. Вивченню уіфаі'нськсм'мови приділяється увага на всю рівнях системи навчальних закладів МВСУкра'ни. Однак гюдальшевдосііоналенняуммь і навичсж у галузі рщна слушною думкою Во»ьтера, слщ вивчати все життя) потребує систематичних занять, гюстій-на самостійна роботи з довідковою літературою, словниками різного типу. (>ред джерел можуть бути використані під час самонавчання, крім словників, можна рекомендувати такі посібники: — Антисуржик /За ред. О.Сербенськоі'. - Львів, 1994. — Антоненко-Давидович Б.Д. Як ми говоримо. - К., 1994. — Головащук С.І. Українське літературне слововживання: Словник-довідник. - К., 1995. — Пономарів О. Культура слова. - К., 1999. — Український правопис / АН України. - К., 1993. — Чак Є.Д. Складні випадки правопису та слововживання. - К., 1998 — Ющук І.П. Практичний довідник з української мови. - К., 2000. — Ющук І.П. Практикум з правопису української мови. - К., 2000. Докладні вщомості про правопис і офщійне вживання власних імен і прізвищ в украі'нсь-кій мові можна отримати у книзі: Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. власні імена людей: Словник-довідник/ За ред. Руса-нівського В.М. - К., 1996. Про за-альнівимо™ державних стандартів щодо мови діловодства й оформлення документів різних типів містять такі книги: призводило до «відставання» від поступу соціального життя, що і дотепер лишається однією з причин повільного виконання вимог Закону України «Про мови» та втілення в соціальну практику положень Конституції України, що затверджують державний статус української' мови. Російська мова, що у своєму розвитку не зазнавала утисків та обмежень, і дотепер сприймається певною частиною суспільства як більш зручна для вирішення професійних, наукових, технічних і громадсько-політичних проблем. Часто це стає причиною чергового сплеску обговорення проблеми про надання статусу офіційної російській мові. А оскільки слово «офіційний» має те ж лексичне і юридичне значення, що і термін «державний», фактично йдеться про надання російській мові статут державна'. З урахуванням реального розвитку й поширення української'мови в нашій державі та, особливо, в сжремихн'регіонах, у цьому разі можна говорити лише про заміну української мови російською, тобто про потурання нсюлщкамтгеїнеотраведливсй імперської'гюлггики, що впродовж столг№ ричних землях України. Варто уваги, що Закон України «Про мови» не обмежує використання будь-яких інших національних мов. У преамбулі Закону сказано: «Україна визнає життєдайність та суспільну цінність усіх національних мов і беззастережно гарантує своїм громадянам національно-культурні та мовні права, виходячи з того, що тільки вільний розвиток і рівноправність національних мов, висока мовна культура є основою духовного взаєморозуміння, культу^^ взаємозбагачення та зміцнення дружби народів». Дбаючи про розвиток усіх національних мов, якими користується населення держави, законодавець водночас приділяє першочергову увагу розвиткові мови титульної нації. І це цілком природно, адже саме на конкретній території, саме за неповторних умов трагічної і водночас героїчної історії' кожного окремого народу виникла, розвивалась і тільки тут може зберегтися для подальших поколінь нацюнальна мова, культура і сама нація. Зберегти неповторну національну культуру свого народу прагне будь-яка держава, тому Закон України приділяєгюршочергову увагу сакюнсщіональній мові й культурі: «Укра'нська мова є одним із визначальних чинників національної самобутності українського народу, - йдеться далі у преамбулі.- Україна забезпечує українській мові статус державної з метою сприяння всебіч-ному розвиткові духовних творчих сил українського народу, гарантування його суверенної національно-державноіГсамобутності». Водночас Закон, прийнятий у 1989 р., визнавав і значення російської мови «як мови міжнаціонального спілкування народів Союзу РСР», проголошував толерантну політику щодо інших національних мов, якими користуються громадяни республіки. У статті 1 - «Завдання законодавства про мови в Україні» - було зазначено: «Законодавство Уфани про мови має сжмм завданням регулювання суспільних вціносин у сфері всебічного розвитку і вж української та інших мов, якими користується населення республіки, в державному, економічному, політичному і громадському житті, охорону конституційних прав громадян у цій сфері, виховання шанобливого ставлення до нацюнальна гціності ліодини, її культури і мов^ дальшого зміцнення дружби і співробітництва народів Союзу РСР». Фактично, проголошуючи статус української мови як державної в Україні (ст. 2), законодавець лише пропонував її як одну із можливих робочих мов державного апарату, але навпь не наполягав на обов'язковому її використанні як другої, «паралельної» мови. У статті З записано: «У іфаїна створює необхідм умови для розвитху і викорисггання мов інших національно-стей в республіці. В роботі державних, партЗДних, громадських органів, підприємств, установ і організм цій, розташованих у місцях проживання більшості громадян інших національностей (міста, райони, сільсьм і селищні Ради, схльсьм населені г^нкт/к суі^пність), поряд з укра^^ можуть використовуватись і 'їхні національні мови. • У разі, коли громадяни інцхя'нацюнальності, що становлять більшість населення зазначених адміністративно-територіальних одиниць, населених пумоів, не володіють в належному обсязі національною мовою або коли в межах цих адміністративно-територіальних одиниць компевлно проживає кілька нацональностей, жодна з яіо<�х не становить більшості населення дана мка<�евості, в роботі вишезгадаі*к органів і організа^ може виїодрист^^ тисьукрамська мова або мова, прийнята для всього населення». Видоіений нами розділовий сполучник абовконтеклі вказана сл?т не поєднував державну й інші національні мови, а залишав можливість використовувати як офіційну будь-яку з мов, уникаючи мови укра^ько»'. Така можливютьгвдтверджуваласт статтею 11: «В Украм мовою роботи, діловсздства і документацй', а також взаємовадно(>«ндер^ партійних, громадських с^ханів, пщприємств, установ і організацій е укра^іс^ У випадках, передбачених частиною другою сгатгі 3 цього Закону, мовою роботи, діло-всщства і документацвгюряд з украінс^жоо мовою може бути і нацюнальна мова більшості населення тю'чи інша місцевосп.ау випадках, передбачениху частині третій ціа'жстатті,-мова, прийнятна для населення даної місцевості». Такі ж можливості уникнути використання державної мови були передбачені статтями Закону, що регламентували мовний режим з'одів, конферені^ та інших форум», судочинства, нотаріального діловодства, провадження у справах про адміністративні правопорушення, оформле»««документв про вибори нароідних депутатів тощо. Суворою державної'мови Закон вимагав лише ащ орган» прокуратури України та арбітражних судів, які розглядали отрави за участю сторін, котрі перебувають на територй'республіки. Таким чином, ЗсцсонУкра'ни «Про мови» за своїм змістом і характером фактично упереджав «Європейську хартію регіональних мов або мов меншин», прийняту у Страсбурзі 5 листопада 1992 року і ратифіковану нашою державою у 2003 році; На відміну від деяких держав—іюлишнкреотублікСРСР, мовна полггика в Уіфаіж в цтому була підгюрядкова-на розв'язанню актуальних соціальнім проблем краімі, ям залишила історія, і захисту прав людини - громадянина республіки, що позначилося на темпах виконання Закону щодо утвердження уфаінської'мови як державної і викликало справедливі зауваження гром сті стосовно повільних темпів удержавлення українська мови. Слщ визнати, що державні органи не завжди плідно використовували ті важелі впливу на мовну ситуацію в країні, що були їм надані Законом України «Про мови», Конституцією Таким чином, Закон України «Про мови» за своїм змістом і характером фактично упереджав «Європейську хартію регіональних мов або мов меншин», прийняту у Страсбурзі 5 листопада 1992рокуіратифіковану нашою державою у 2003 році. На відміну від деяких держав — ксшишніх республж СРСР, мовна п<�мгтика в Україм в цшому була підпорядкована розв'язанню актуальних соціальних проблем крсй'ни, які залишила історія, і захисту прав людини - громадянина республіки, що позначилося на темпах виконання Закону щодо утвердження украйська'мови як державної і викликало справедливі зауваження промад^^ елі стосовно повільних темпів удержавлення українська мови. Слщ визнати^ що державні органи не завжди плідно використовували ті важелі впливу на мовну ситуацію в країні, що були їм надані Законом України «Про мови», Конституцією України, Постановою Кабінету Міністрів України «Комплексні заходи щодо всебічного розвитку і функціонування укратської мови» (1997 р.). В першу чергу це стосується заходе щодо мовної політики ЗМІ, ситуації на ринку друкованої продукції', контролю кількості і якості україномовної інчХ)рмаці, щр оприлюднюється через електронні засоби комуні^^ го позитивного впливу мовна ситуація в Україні зазнала лише після прийняття Конституції, яка остаточно затвердила статус українська мови як єдина державна'мови, та заедяки переходу до користування національною мовою вищою державною і політичною елітою країни. Особистий приклад керівників вищого рангу фасномовно доводив ширсжим верствам населення виразні можливості української' мови, вкорінював у громадській свідомості уявлення про українську мову як про необхідний елемент державного, полтнног&і правового мислення, створював необхідний соціально-психологічний клімат, за якого українська мова сприй- — Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери: Навчальний гюсібник.-К.,2000. — Головач А.С. Зразки оформлення документів: Для підприємств і громадян. - Донецьк, 1997. —КовальА.П. Культура ділового мовлення.-К., 1977. — Коваль А.П. Ділове спілкування. - К., 1992 — Універсальний довідник-практикум з ділових паперів. 2-е видання, доповнене і виправлене / За ред. Л.О.Пустовіт.—К., 1999. Для перевірки мовних умінь і розвитку мовних навичок рекомендуємо виконати такі завдання: 1. З'ясувати значення поданих слів, утворити з ними словосполучення: суспільний, громадський, громадянський; справжній, дійсний, чинний, діючий; вилучення, виняток, виключення; наглядати, доглядати, стежити, спостерігати; погроза, загроза; підозрілий, підозрюваний, підозріливий; підслідний, пщслідчий, піддослідний; пересічній, пересічений; ощадливий, ощадний; приховувати, переховувати. Наприклад: приховувати викрадені речі; переховувати злочинця. 2. Встановити значення поданих іншомовних с^в. Дібрати до них українські синоніми: кримінальний, електорат, превентивний, криміногенний, цивільний, апеляція, симптом, ексклюзивний, конфіскація, стимул, прецедент, інцидент, пріоритет. Наприклад: пріоритет-пе^кль у чомусь, переважне право, першочергове значення чогось. 3.Перекласта з російська наведені слова: общвство, обший, исключение, подписка, отношения, билет, тираж, считать, собрание, повестка, прием, вьсажение, заключение, заместитель, лицо, взгляд. Наприклад: взгляд - погляд (похмурий погляд), думка (на мою думку), переконання (політичні переконання або погляди). 4. Поіяані «юва записхгт у формі родового вщмінка сщнини (юго? чого?). Звернути у^^ на правопис відмінкових закінчень (а / у): начальник, відділ, документ, паспорт, протокол, телефон, злочин, двигун, тиждень, випадок, універмаг, залік, долар, сорт, четвер, абзац, оргшюм, ог»ю, перелік, кодекс, кримінал, пістолет, ніж, комп'ютер. 5. Визначити, яке значення маи^ь поцан слова в залежності вщ форми закінчення родового відмінка однини (а/у); Акта, акту; терміна, терміну; центра, центру; апарата, апарату; знака, знаку; магазина, магазину; блока, блоку, алмаза, алмазу, потяга, потягу; типа, типу; каменя, каменю; органа, органу. Наприклад: органа - частина організму; органу - державна установа, друковане видання. 6. Записав украмськсю подам російс^ словосполучення. Звернути уваїу на сх»б^ перекладу в залежності від значень слів: а) схздержан^ слатьи, ссщержание углеесдов, ссміержаі«« подслражей^ ния,обьеминформации,обьемтоварооборота;в)дел(тюоизвсвдство,произвс^^ ниє, производить осмотр; г) личное оружие, материальї личного дала, личная жизнь, д)граж-данский долг, гражданский кодекс, гражданский иск; е) капроновая сеть, попасть в сети, телефонная сеть_- В.А. РЕЖКО, підполковник міліції, кандидат філалогпіиа наук,дояеюп кафедри історії державності України НУВС |
| ПОСАДОВІ ОБОВ'ЯЗКИ учителя зарубіжної літератури та російської мови Закон України «Про освіту», Закон України «Про загальну середню освіту», інші законодавчі й нормативно-правові акти та документи... |
ЗАКОН УКРАЇНИ Мова нотаріального діловодства визначається статтею 20 Закону Української РСР "Про мови в Українській РСР". Якщо особа, яка звернулась... |
| Закон №889 Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» КпАП — Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07. 12. 84р. №8073-Х |
Закон України про бібліотеки і бібліотечну справу Закон вводиться в дію Постановою Верховної Ради України №33/95-ВР від 27. 01. 95 р |
| Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні”, Закон України... Керуючись ст ст. 142,143 Конституції України, п п. 22 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, п. 9 ст. 91 Бюджетного... |
ЛЕКЦІЯ З КУРСУ РОЗГЛЯД ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (надалі – Закон про банкрутство) |
| ПЛАН-КОНСПЕКТ для проведення заняття з функціональної підготовки з начальницьким складом частини ТЕМА: Закон України “ Закон України “Про аварійно-рятувальні служби” від 14. 12. 99 №1281-ХІV |
Закон України "Про здійснення державних закупівель" (зі змінами)... Рахунковою палатою України, Міністерством внутрішніх справ України, Національним банком України, Головним контрольно-ревізійним управлінням... |
| Закон України “Про Державний бюджет України на 2013 рік Закон України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" №835-VI від 26. 12. 2008 р. (стаття 55) |
Закон України „Про оренду державного та комунального майна” від 10.... Підготовка та видача додаткових угод до договору оренди про зміни в договорі оренди комунального майна |