|
|
Скачати 1.05 Mb.
|
|
Синтаксичний зв’язок – формальний зв’язок між компонентами синтаксичної одиниці (словосполучення, простого речення, складного речення), виражений відповідними мовними засобами. Згідно з функціональним підходом в україністиці останнім часом виділяють такі типи синтаксичних зв’язків: предикативний (у простому і частково в складному реченнях); підрядний (у словосполученні, простому і складному реченнях); сурядний (у словосполученні, складному і простому реченнях). У простому реченні предикативний зв'язок виявляється в координації, яка ґрунтується на синтезі узгодження і керування. Підрядний зв’язок – синтаксичний зв’язок, що вказує на граматичну залежність одного компонента від іншого в реченні чи словосполученні. Цей зв’язок у словосполученні реалізується формами слова. Як зв’язок залежного і опорного компонентів, підрядний зв’язок реалізується в двох різновидах: прислівному і детермінантному. Деякі вчені виділяють ще опосередкований зв’язок. У словосполученні реалізується передусім прислівний підрядний зв’язок. Прислівний зв’язок є тісним, передбачуваним, а в ремних випадках – обов’язковим. Узгодження, керування, прилягання – це типові форми підрядного зв’язку. Специфічним синтаксичним зв’язком є сурядний, що реалізується в реченні та словосполученні. Сурядний зв’язок – синтаксичний зв’язок, що поєднує граматично рівноправні компоненти в словосполученні, простому та складному реченні. Сурядний зв’язок виражається за допомогою сурядних сполучників у простих реченнях з однорідними членами, в елементарних і багатокомпонентних складносурядних реченнях, у складних конструкціях із сурядністю і підрядністю. На відміну від предикативного і підрядного сурядний зв’язок не визначальний для виділення членів речення; він лише поширює просте речення однорідними членами. Диференційними ознаками сурядного зв’язку в словосполученні і реченні є: рівноправність компонентів; відкритість/закритість зв’язку; незалежна координація як форма зв’язку. Сурядний зв’язок передбачає такі смислові відношення між елементами словосполучень: єднально-приєднувальні (гроза і вітер, став і дивлюся); протиставні (сонячно, але морозно); розділові (то блискавка, то грім); градаційні (не лише сніг, а й мороз); пояснювальні (нейрони, тобто нервові клітини) Отже, основними типами синтаксичних зв’язків у словосполученні є підрядний і сурядний. 51. Частини мови. Принципи їх виділення Частини мови - великі класи слів, обєднаних спільністю граматичного значення і його формальних показників. Частини мови є важливим способом розуміння та інтрепретації дійсності, однак, точної відповіді на питання, що таке частини мови, досі немає. Питання основних критеріїв класифікації частин мови також залишається порівняно дискусійним. На сучасному етапі виділяють такі критерії: - семантичний - передбачає віднесеність до певної частини мови на основі спільності загальних граматичних значень: предметності, якості, дії тощо. Але ж навіть у складі укр. мови серед іменників, які на загал позначають предмети, ми знаходимо слова-якості: краса, сила; слова з ознаками дії: ходіння, говоріння; кількість: сотня, тисяча. Але в іменниковому складі ці слова набувають значення самостійності і не є залежними від інших слів. Пояснення цього нюансу лежить в тому, що мова не лише відображає дійсність, а й інтерпретує її. Відповідно, розуміння слів відбувається не логічно, а як актів розуміння одного й того самого явища. - формально-граматичний (морфологічний) критерій - критерій, за яким до уваги береться своєрідність змінювання слів. Так, іменники відмінюються за відмінками і числами, дієслова - за способами і часами, прислівники ж не змінюються. Кожна частина мови характеризується властивою їй особливою системою категорій. Так, іменникові властиві категорії роду, числа і відмінка, прикметнику - ступеня порівняння (для якісних), роду, числа та відмінка і.т.д. Але цей критерій не є універсальним, оскільки дуже часто слова однієї частини мови мають різні формальні ознаки: один і пять, він і хто. - синтаксичний - критерій, згідно якого до 1-ї частини мови відносяться слова, здатні виконувати однакові синтаксичні функції і стояти в однакових синт. позиціях. При цьому враховується також ступінь притаманності виконання певної функції певній частині мови. При цьому розрізняють первинні і вторинні функції (менш характерні, так, іменник частіше буває підметом, аніж присудком, т.ч., якщо іменник виконує ф-ю присудка, це буде вторинною функцією). Саме виходячи з синтаксичного критерію деякі вчені не вирізняють числівник та займенник. - Словотвірний (допоміжний) - критерій, за яким для кожної частини мови існує ряд притаманних лише їй моделей словотворення: так, до іменників нал. слова з суфіксами -тель, -ник, -ар, -щик. Сучасна класифікація частин мови грунтується на концепції Льва Щерби, який запропонував використовувати єдність всіх трьох основних критеріїв. Використання лише одного критерія для всіх мов світу також було б грубою помилкою, адже всі мови є різними за своєю будовою. 52. Фразеологічна підсистема мовної системи Фразеологічна підсистема в системі мови стає основою для виділення картини фразеологізму миру. Картина фразеологізму миру – це мікросвіт в мові, що має свої специфічні риси в плані виразу і в плані змісту». Передача стилістичної своєрідності фразеологізмів важка не тільки тому, що вони належать до певного мовного стилю, але і тому, що вони мають «самостійну закінчену художню структуру» і «є якимсь стилістичне ціле, вкраплене в інше, інакше організоване стилістичне ціле». Примітно, що до цього додається і такий чинник, як обумовлена полісемією стилістична різноплановість фразеологізму, така, що виражається в тому, що окремі його значення можуть використовуватися в різних мовних стилях. Багато одиниць фразеологізмів до того ж відрізняються сильно вираженою експресивністю, що вельми ускладнює завдання перекладача, бо знайти точні відповідності таким оборотам нелегко, тим часом «експресивна спрямованість одиниці повинні бути передана і в перекладі». Як з'ясовано в ході вивчення, чималі відмінності виявляються і в образній основі фразеологізмів співвідношуваних мов. 53. Морфонологічна підсистема мовної системи Таке підсистема не обумовлена фонетичною позицією, і немає само по собі виразником граматичного значення. Історичними такі чергування називаються тому, що вони пояснюються тільки історично, а не з сучасної мови. Традиційними їх називають тому, що як смисловій необхідності, так і фонетичною необхідності ці чергування не підкоряються, а зберігаються через традицію. При морфологічних чергуваннях чергуються: а) явна фонема з нулем, наприклад, сон-сна, пень-пня. (так звана збігла явна) б) одна приголосна фонема з іншою приголосною фонемою: к-ч пані х-ш, наприклад, рука - ручка, нога - ніжка, муха - мушка; в) дві приголосні фонеми з однією приголосною фонемою: ск-щ ст-щ зг-ж зд-ж, наприклад, площина - площа, простій - спрощення, буркотун -брюзжать, запізнитися - пізніше. 54. Письмо у його відношенні до усної форми мови. Основні етапи розвитку мови. Типи письма в сучаному світі. Письмо - система графічної фіксації тексту, яка притаманна конкретній мові. На відміну від усної форми мови, письмово оформлена памятка здатна зберігати інформацію і передевати її з покоління в покоління в той час як усна мова є нетривалою, до того ж, вона потребувала безпосереднього контакту двох мовців. Тож инайдення письма людством було цілком закономірним, але від того не менш геніальним здобутком. Але процес винайдення письма не був одномоментним, одноетапним; йому передувало так зване протописьмо, яке не несло в собі безпосередньої інформації, а лише слугувало підказкою. Період поширення протописьма - 8-3 тис. до н.е. Також засобом передачі інформації слугували певні знаки: напр, індійці передавали сусідньому племені томагавк, що означало оголошення війни. "Рудименти" цього "предметного письма" можна знайти і в наш час. Також існували такі форми ціксації інформації як вузликове письмо кіпу та вампум: Вампум - пояс або жезл з прикріпленими до нього черепашками. Зміст передавався шляхом способу поєднання, порядком розташування та кольором черепашок. Кіпу - вузликове письмо інків, яке являло собою паличку з привязаними до неї ріщнокольоровими шнурками з вузликами. Зміст вгадувався за кольором шнурків, а також формою і кількістю вузликів. Але власне письмо є графічним. Першим письмом була піктографія, або малюнкове письмо, Використовувалося в Др. Єгипті, у письмі ескімосів, індіанців. В сучасному світі піктографія тісно увійшла в знакову систему. Ідеографія - система письма, в якій кожен писемний знак позначає слово або корінь слова. В суч. світі: китайська, японська. корейська мови. Графічний - спосіб, при якому графічні знаки позначають звуки. В процесі становлення графічного способу вид. 3 періоди: - складове (кожен склад познач. окр. знаком) - консонантне (позначення приголосних) - буквено-звукове (започаткували давні греки) Давньогрецьке письмо стало основою латинського і кирилічного. На основі фінікійського письма виникло арамейське, яке здобуло поширення в країнах Сходу. 55. Алфавіт. Графіка. Орфографія. Алфавіт - це сукупність букв будь-якого фонграфічного письма, розташованих в історично усталеному порядку. На даному етапі майже 75% жителів Земної кулі користуються буквено-звуковим письмом. Нині існує 4 сімї алфавітів: латинська, словянська, арабська і індійська. В ідеалі алфавіт повинен мати стільки букв, скільки є звуків у мові, але ідеальних алфавітів не існує: в кожній мові відбуваються орфографічні зміни, а система алфавітної фіксації не змінюється протягом тривалого часу. Ця проблема дещо вирішується наявністю складового принципу графіки: сполучення двох букв, яке позначає той чи інший відтінок звучання. Графіка - сукупність всіх засобів письма (від літер до розділових знаків); розділ мовознавства, який вивчає співвідношення між грамемами і звуками. Орфографія - система однакових написань, що історично склалася в писемному мовленні, а також розділ мовознавства, який вивчає і опрацьовує систему правил, що забезпечують однакові написання. Орфографія будь-якої мови грунтується на певних орфографічних принципах, які визначають метод написання в словах, де наявні орфограми. Існує 4 принципи орфографії: - фонетичний (слова пишуться так, як ми їх вимовляємо). За цим принципом в укр. мові пишуться префікси з- і с-. - морфологічний (однакове написання 1 й тієї ж морфеми незалежно від її вимови в тій чи іншій позиції). за цим принципом в укр. мові пишуться слова боротьба, сміється, агентство, хоча вимовляємо ми їх як "бородьба", "смієцця", "агенство". - історико-традиційний принцип (зберігаються такі написання, які мали місце на давньому етапі, на сучасному втративши свою вмотивованість) в укр. мові прикладом історико-традиційного принципу можна назвати збереження подвоєнь в іншомовних власних назвах: Уатт, Руссо, Голландія. - ідеографічний (опирається на смислові відмінності слів з подібними написаннями (добридень, пароніми :): напр, компанія чи кампанія. Деякі вчені також виділяють окремо транслітераційний принцип, за яким пишуться всі слова, які становлять собою кальки іншомовних. 56. Принципи орфографії Орфографія – система однакових написань, що історично склалася, яку використовують в писемному мовленні; - це розділ мовознавства, який вивчає й опрацьовує систему правил, що забезпечують однакові написання Орфографія ґрунтується на певних принципах, які визначають вибір одного написання там, де є орфограми, тобто там, де можливі 2 чи більше написань. На їх основі установлюють орфографічні правила. Залежно від того, який принцип є провідним при позначенні звукового складу слів у тій чи іншій національній орфографії, говорять про основний принцип цієї орфографічної системи загалом. Існує 4 принципи орфографії: фонетичний, морфологічний, історико-традиційний, ідеографічний 1) фонетичний: слова пишуться так, як вимовляються В укр.м пишуться префікси з- і с- (зробити, здерти, зняти, але спитати, схопити) + слова гарячий(пор. горіти), чорний(пор. черниця), чеський(пор. чех), серце(пор. сердечний) В рос.м префікси на –з(-с) (разыграть, безвольный, беззубый, развесить, вознаграждение, чрезвычайный, але расписать, бессилие, восхищаться); голосні в суфіксах після шиплячих під наголосом (снежок, крючок) -білоруська, сербська, хорватська орфографії Онтологічно він є першим для всіх мов
В укр.м боротьба, сміється, братський, пісня, агентство – однакове написання морфем зберігається, незважаючи на вимову Для рос.м - основний принцип; слова, що закінчуються на приголосний, як, наприклад лад, род, друг, дуб (вимовляються [лат, рот, друк, дуп]), префікс с- (сбить, сделать, сговор) вимовляється як з-; буквосполучення стн, стл, зон, рдц у коренях слів типу счастливы, поздно, сердце тощо Українська орфографія ґрунтується на фонетичному та морфологічному принципах
свою мотивованість, тобто слова пишуться так, як вони писались колись, хоч таке написання не відповідає ні звучанню слова, ні цого морфемній структурі До традиційних написань в укр.м належать написання я,ю,є,ї,щ на позначення двох звуків, збереження подвоєння приголосних в іншомовних власних назвах (Голландія, Руссо, Уатт) і написання без подвоєння іншомовних загальних назв (каса, клас, колектив), а також написання е та и в ненаголошених позиціях таких слів, як левада, леміш, лиман, кишеня тощо Значно більше традиційних написань в рос.м: написання и після твердих шиплячих(жизнь, шир, цирк), м’якого знака після твердих шиплячих у іменниках ІІІ відміни й у формах 2 особи однини і множини наказового способу дієслів (рожь, мышь, пишешь, ешь, режьте), закінчень –ого, -его в Р.в. однини прикметників, порядкових числівників та деяких займенників чоловічого та середнього роду (доброго, пятого, его, моего). Дуже багато традиційних написань у франц.м, а для англ..м іст-трад принцип є основним. Слова “knight”лицар і ‘’night”ніч вимовляються однаково, однак пишуться по-різному, і саме так, як вимовлялися і писалися в ХІVст. Однак рекорд за історико-традиційними написаннями утримує ірландська мова, де розбіжності між вимовою і написанням надзвичайно великі
Написаннями). Опирається на смислові відмінності подібних написань. В укр.м слова компанія і кампанія – різні значення; за цим принципом пишуться різні закінчення для різних значень у деяких словах. Наприклад: звука (в музиці, в лінгвістиці) і звуку (в інших значеннях), органа (частина організму) і органу (установа), оригінала (дивак) і оригіналу (першоджерело). Цим принципом також обґрунтовується різне написання прийменника з іменником і омонімічних прислівників (до дому і додому, на зустріч і назустріч, з боку і збоку), написання малої букви в загальних назвах і великої у власних (віра і Віра, любов і Любов, орел і місто Орел), а також написання займенників ви і Ви В рос.м – написання слів ожёг (дієслово) й ожог (іменник), плач (наказова форма дієслова0 і плач (іменник) В нім.м на цьому принципі ґрунтується написання з великої букви всіх іменників (пор.: leben «жити» і das Leben «життя», gut «добрий» і das Gut «маєток, товар» Деякі вчені як окремий принцип виділяють написання запозичених слів, які відображають іншомовні правила орфографії, тобто ті випадки, які ґрунтуються на практичній транскрипції і транслітерації: фойє, рос. Йод, йогурт, майор, батальйон… Орфографія має особливе соціальне значення. Вона торкається усього суспільства і тому є предметом постійної уваги і турботи мовознавців, які займаються питаннями культури мовлення 57. Виникнення основних алфавітів. Букви певної мови складають її алфавіт Алфавіт (від перших двох букв грецького алфавіту альфа і бета, у середньогрецькій вимові віта) - сукупність букв якогось фонографічного письма, розташованих у історично усталеному порядку. Таку ж мотивацію мають і синонімічні назви алфавіту — азбука (перші букви кирилиці аз і буки) та абетка (перші букви українського алфавіту а і бе). Майже 75 відсотків населення Землі користується буквено-звуковим письмом. Нині існує чотири сім'ї алфавітів: латинська (30 відсотків), слов'янська (10 відсотків), арабська (10 відсотків) та індійська (20 відсотків), До латинської сім'ї належать 70 алфавітів: 30 європейських, 20 азіатських і 20 африканських. Латинська абетка, історично — відгалуження етруської абетки, яка у свою чергу виникла з грецької. Виникнення латинської абетки відносять до 7 ст. до н.е. Напрямок письма: спочатку справа наліво і, через рядок, зліва направо, після 4 ст. до н.е. — зліва направо. Форма знаків в основному склалася в 1—5 ст. н.е. Грецька абетка — абетка, що використовується в грецькій мові для письма з 9 ст. до.р.х. Грецька абетка є подальшим розвитком фінікійської абетки. Вона була найпершою абеткою у вузькому сенсі. На основі грецької було створено латинську та кирилічну абетки. На сьогодні, грецька абетка складається із 24 літери. Кирилиця (біл. Кірыліца, болг. Кирилица, мак. Кирилица, рос. Кириллица, серб. Ћирилица) — одна з двох абеток староцерковнослов'янської мови, що лягла в основу деяких слов'янських алфавітів. Введення християнства значно прискорило розвиток писемності і літератури на Русі. Ще в 60-70-х роках 9 ст. візантійський імператор Михайло III відправив до слов'ян двох братів-священиків з Фесалонік (Солуні) — Костянтина (в чернецтві — Кирило) і Мефодія. Незважаючи на переслідування німецького духовенства, зацікавленого в поширенні латинської мови серед слов'ян, брати проповідували християнство в Моравії та інших слов'янських землях старослов'янською мовою. Вони упорядкували слов'янський алфавіт і переклали на церковнослов'янську (староболгарську) мову Євангеліє. На початок 11 ст. на Русі використовувалися дві системи письма — кирилиця, що базувалася на грецькому алфавіті, і глаголиця — розроблена Кирилом фонетична система, яка була менш популярна. Причому ще до 9 ст. місцеве населення користувалося абеткою з 27 літер, тоді як класична кирилиця нараховує 43 літери. Крім православних слов'ян кирилицю використовували румуни (до об'єднання Волощини з Молдавією (1861)), католики і мусульмани з Боснії (босанчиця), католики з південної Далмації. Арабська абетка відіграє важливу роль у світі як абетка ісламу і Корану. Вона поширювався разом з поширенням ісламу. На сьогодні арабське письмо є найбільш розповсюдженим у світі після латиниці. Арабську абетку використовують такі мови: арабська, перська, пашту, курдська, урду, малайзійська, джаві Структура Арабська абетка складається з 28 букв , кожна з яких представляє приголосний звук. Слова пишуться зправа на ліво. Форма кожної букви варіюється в залежності від того, чи є ця буква одною, знаходиться на початку, в середині чи в кінці слова. Існують три короткі і три довгі голосні (a, i, u; ā, ī, ū). Для представлення довгих використовуються букви аліф, уау, і йя. Набір спеціальних символів, розроблених у 8 столітті до Р.Х., також іноді використовується для відображення коротких голосних і деяких граматичних закінчень, в інших випадках на письмі опускаються. Арабські слова майже завжди починаються з одної приголосної, за якої йде голосна. Історія Арабська абетка відома в арабському світі вже з 4 століття нашої ери, а з поширенням ісламу вона стала відома у багатьох країнах східної півкулі. Вважається , що арабське письмо походить від древнього набатейського алфавіту, різновидності арамейського , котрим користувалися на півночі Аравійського півострова за тисячу років до виникнення ісламу. Під впливом ісламу й арабської культури багато мов без родинного зв'язку з арабською стали використовувати арабську абетку. Мови Ірану, Афганістану і Пакистану використавують арабське письмо. До 1920-х років арабським письмом користувалися в Туреччині. Арабську в'язь можна побачити в Кашмірі, у деяких місцях Малайзії, в Індії, Сомалі і далі на південь по африканському узбережжю до Танзанії. Деванагарі використовувалося спочатку для запису санскриту. Для позначення звуків гінді, яких немає у санскриті, буди додані додаткові літери, що відповідали подібним звукам, але мають крапку знизу. До знайомства з європейськими мовами гінді не використовувала знаків пунктуації, окрім позначення кінця речення вертикальною рискою. Сьогодні такі знаки пунктуації як кома, знак питання, знак оклику та інші використовуються аналогічно європейським мовам. 58. Шляхи збагачення лексики Стверджувати, що народ – - творець мови, це означає ломитися у відчинені двері Цей творчий процес може отримати великі стимули, придбати більший масштаб і ефективність, якщо полегшити і скоротити шлях вдалого, точного, дотепного, розумного, правильного слова/словосполучення від його народження до соціалізації. Можна уявити собі, як багато лексичного багатства, що виникає в процесі живого спілкування на роботі, удома, в гостях, на відпочинку, під час ділових зустрічей, поїздок, турпоходів, експедицій і екскурсій (список міг би бути продовжений) виникає на мить – - і пропадає марно, і все тому, що не опинилося поблизу людей із спеціальним інтересом до слова – - філологів, редакторів, журналістів, письменників. Постійне і всім відоме місце, куди можна було б без особливих утруднень відправляти словесні перли, зменшило б кількість таких втрат і відкрило б мові перспективу для вдосконалення. Хтось може заперечити: «Які там поліпшення-збагачення?! Російська мова і без того «великий і могутній», такий, що суміщає в собі «красу італійського, жвавість французького, класичну ясність латинського». Проте треба врахувати, що за часів Ломоносова і Тургенева, що ввели подібні думки в суспільну свідомість, саме засилля латині в російській науці і французького – - в світському житті Росії було підставою для подібних захоплених і перебільшених висловів про своє, вітчизняній мові. Цей свого роду язиковий шовінізм був по суті лінгвістичним лобіюванням російської мови в національних інтересах. Тепер не ті часи, і вже можна бути об'єктивнішим. 59. Типи запозичень. Транскрипція та транслітерація Запозичення — найпоширеніший результат взаємодії мов. Найпроникливішою для запозичень є лексико-семантична система. В англійській мові, наприклад, 60 відсотків французьких слів, у турецькій — 80 відсотків арабізмів, а в корейській — 75 відсотків китаїзмів. Роль лексичних запозичень є визначальною для всіх інших контактно зумовлених мовних змін: саме лексичними запозиченнями спричинені фонологічні та морфологічні запозичення. Так, зокрема, суфікси -able, -ible (eatable «їстівний», workable «такий, який потрібно обробити», drinkable «такий, що можна пити», unreadable «нерозбірливий») увійшли до англійської мови з французької разом із запозиченими словами admirable «чудовий», possible «можливий» тощо. Фонологічні запозичення менш поширені, ніж лексичні. Як правило, іншомовні слова фонетично пристосовуються до фонологічної системи мови-реципієнта. Так, англійський звук [0] передається в слов'янських мовах звуками [t], [s], [f]. Явище субституції (заміни відсутніх звуків в мові-реципієнті іншими власними), на думку М. С. Трубецького, лежить в основі можливості встановлення системи звуків-відповідників між будь-якими за своїм походженням контактуючими мовами. Запозичення іншомовних слів здебільшого впливають лише на фонологічну синтагматику: виникають нові послідовності фонем (нова їх сполучуваність), змінюються фонетичні закономірності початку та кінця слова, суперсегментні особливості (відступ від правил наголошування в іншомовних словах) тощо. |
|
М. П. Кочерган Загальне мовознавство ... |
Кочерган М. П. Загальне мовознавство: Підручник Підготуйте усні відповіді на всі пункти плану заняття. При потребі робіть записи у робочий зошит |
|
Шарманська В. М., Шарманська С. О., Головко І. В. Судова бухгалтерія. Навч пос Навчальна: Закріпити знання про теоретичне і прикладне значення економічних знань у різних галузях юридичної практики та форми застосування... |
Курс лекцій: “Загальне мовознавство” для студентів IV курсу Для спеціальності 030507 “Переклад” Уклав: Дмитрієва Т. А. – доцент, кандидат філологічних наук, рецензент: Лазаренко Л. М. – доцент, кандидат педагогічних наук, Маріуполь... |
|
18. Прикладне програмне забезпечення спеціального призначення Прикладне програмне забезпечення спеціального призначення. Інструментальні програмні засоби для розв’язування прикладних задач з... |
АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ З ОСВІТНІМИ ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОМУ... РОЗДІЛ ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ |
|
ВИТИНАНКА А. Антонович, Р. В. Захарчук-Чугай, М. Є. Станкевич «Декоративно-прикладне мистецтво» |
Мовознавство, або лінгвістика (від лат lingua "мова"), наука про... |
|
Науково-теоретичне обґрунтування, функції та завдання соціально-педагогічної... |
Урок №1 Тема. Краса навколо нас. Загальне ознайомлення з поняттям... Навчальна: надавати загальне уявлення про образотворче мистецтво; ознайомити учнів з видами художньо-образотворчої діяльності, матеріалами... |