|
|
Скачати 1.05 Mb.
|
Кореневі мови. У кореневих мовах слова не розпадаються на морфеми: корені й афікси. Слова таких мов являють собою морфологічно неоформлені одиниці типу невідмінюваних слів української мови там, тут, звідки, куди. Кореневими є мови в'єтнамська, бірманська, старокитайська, значною мірою сучасна китайська. Граматичні відношення між словами в цих мовах передаються інтонацією, службовими словами, порядком слів. Аглютинативні мови До аглютинативних мов належать тюркські й фінно-угорські мови У їх будові крім кореня, виділяють афікси (і словозмінні, і словотворчі). Своєрідність афіксів у цих мовах у тому, що кожен афікс однозначний, тобто кожен з них служить для вираження лише одного граматичного значення, з яким би коренем він не сполучався. Цим вони відрізняються від флективних мов, у яких афікс виступає носієм одразу кількох граматичних значень. Наприклад, в українській мові, яка належить до типу флективних мов. одна флексія -єй у формі слова (від) людей передає і значення множини, і значення родового відмінка. Зовсім інше спостерігається у турецькій мові, яка має аглютинативний тип граматичної будови. У цій мові для кожного з перелічених граматичних значень існує окремий афікс: -лар- — суфікс множини (і тільки множини), -дай — суфікс родового відмінка (без вираження ознак числа — однини чи множини). Отже, для передачі всіх тих граматичних ознак, що їх виражає флексія -ей в українській мові, у турецькій мові до кореня додаються кілька афіксів з відповідними граматичними значеннями, а саме: адам-лар-дан (від людей), де адам — людина, -лар- — суфікс множини, -дай — суфікс родового відмінка. Для вираження лише множини до кореня додається суфікс -лар- (адам-лар), для передачі родового відмінка — суфікс -дай (адам-оан). Флективні мови Виділяти тип флективних мов почали на початку XIX ст. Усі флективні мови поділяються на: синтетичні — мови, у яких відношення між словами виражаються завдяки формам слів, оскільки словоформа у них передає і лексичне, і граматичне значення, зокрема значення відмінків, форми яких відтворюють граматичні відношення слів. Синтетичні мови: українська, російська, польська, литовська, мертві: латинська, готська, давньогрецька. аналітичні — мови, у яких відношення між словами у реченні виражаються з допомогою службових слів і порядком розташування повнозначних слів. В аналітичних мовах або зовсім немає відмінкових форм, або вони слабко виражені. До аналітичних мов належать англійська, французька, болгарська і деякі інші індоєвропейські мови. Полісинтетичні мови Полісинтетичні, або інкорпоруючі — мови, у яких різні частини речення у вигляді аморфних слів-основ об'єднуються в єдині складні комплекси, схожі на складні слова. Так, у мові ацтеків (індіанської народності, що живе в Мексиці) слово-речення пинакапілква, яке означає «Я їм м'ясо», утворилося від складання слів пи — я, накатл— м'ясо і квя — їсти. Таке слово відповідає нашому реченню. Пояснюється це тим, що в полісинтетичних мовах різні об'єкти дії і обставини, в яких відбувається дія, можуть виражатися не окремими членами речення (додатками, обставинами), а різними афіксами, які входять до дієслівних форм. Почасти до складу дієслівних форм входить підмет 15. Типологічне і зіставне мовознавство У межах загального виділяють зіставне (типологічне) мовознавство, яке методом зіставлення досліджує споріднені й неспоріднені мови. Поза конкретним і загальним мовознавством виокремлюють прикладне мовознавство. Зіставне мовознавство -- мовознавча дисципліна, яка вивчає дві чи більше мов з метою виявлення їх подібностей і відмінностей на всіх рівнях мовної структури. Синоніми: контрастна лінгвістика, конфронтативна лінгвістика. Типологічне мовознавство (грец. typos -- відбиток, форма, зразок і logos -- слово, вчення) -- розділ мовознавства, що досліджує принципи й опрацьовує способи типологічної класифікації мов. Синонім: лінгвістична типологія. 16. Критерії типологізації мов. (За Карпенком) Фонологічна та синтаксична типологія. Безпосереднім наслідком, необхідним результатом розгляду не лише загального типу мов, а й часткових типів їх є класифікація. Якщо констатується, наприклад, що в одних мовах склад збігається з морфемою й фонемою, а в інших не збігається, то тим самим всі мови поділяються на дві групи, здійснюється певна класифікація їх. Такого роду класифікації називаються т и п о л о г і ч н и м и. В принципі вони можуть спиратись на різноманітні мовні ознаки. Але зрозуміло, що вагомість цих ознак для організації мови є неоднаковою. Тому типологічні класифікації мов спираються на найістотніші прикмети їх. Так, на фонетичному, рівні досить істотним є поділ мов на складофонемні та фонемні й виділення серед останніх консонантного та вокалічного типів. Про консонантний тип мови говорять у тих випадках, коли в її фонемному складі понад 70 % приголосних фонем. Якщо ж серед фонем мови 30 % чи більше складають голосні, то такі мови зараховуються до вокалічних. Українська мова, що має не більше шести голосних і не менше 32 приголосних фонем, належить до консонантних: тут співвідношення голосних і приголосних — 15 % і 85 %. А ось давньоруська мова належала до вокалічного типу: тут до зникнення носових голосних існувало 11 або 12 голосних фонем і тільки 24 приголосних фонеми (співвідношення — 34 % і 66 %). Індоєвропейська ж прамова в давніші періоди свого існування була консонантною. Як бачимо, фонологічний тип мови є досить рухливим, що знижує його класифікаційну вартість. (Маслов виділяє також): Для фонологической типологии самий суще-ственньїй признак — характер основной фонологической единицьі языка. Там, где в качестве такой единицьі выступает фонема, мы говорим о языках «фонемного строя» (к этому типу принадлежит большинство языков мира). Там же, где основной фонологической единицей оказывается слог (силлабема) или финаль и инициаль слога, мы говорим о языках «слогового строя». Другая важная черта— просодическая характеристика слога и слова: тональные, или полито-нические, язки противопоставляются монотоническим , языки со свободньш словесным ударением — языкам с разными типами фиксированного и полуфиксированного ударения и таким, в которых словесного ударения практически нет или оно является лишь потенциальньш. Далее языки различаются по использованию тех или иных дифференциальных фонологических признаков: «слоговые» языки — по характеру инициалей и финалей слога, а «фонемные» — по степени разработанности и богатства фонемного инвентаря и специально репертуара гласних и согласннх фонем и по относительной частоте употребления тех и других в тексте. На синтаксичному рівні найвагомішим є розрізнення трьох типів будови речення — номінативного ергативного та активного. Номінативна будова "речення властива більшості мов світу— значній частині індоєвропейських мов, а також тюркським, фінно-угорським та семіто-хамітським мовам. Вона розрізняє називний та знахідний відмінки, причому підмет завжди стоїть у називному відмінку, а прямий додаток — у знахідному. Ергативна ж будова речення притаманна кавказьким мовам (також баскській), деяким індіанським мовам Америки та ін. Тут дуже сильно виражена взаємодія, взаємопідпоряд-кування підмета і присудка, а один і той же відмінок, що іменується абсолютним, є виразником суб'єкта (підмета) при неперехідному дієслові та виразником об'єкта (додатка) при перехідному дієслові. Суб'єкт же перехідного дієслова виражений власне ергативним відмінком чи якимось іншим непрямим. Називним відмінком він у цьому випадку бути вираженим не може. Отже, ергативна будова речення протиставляє перехідні та неперехідні дієслова, кладучи це протиставлення в основу свого синтаксису. Активна ж будова речення притаманна дуже невеликій кількості мов (зокрема деяким індіанським мовним сім'ям Північної Америки — сіу та ін.). Вона ґрунтується на протиставленні дієслів із значенням дії та стану, причому один і той же відмінок передає значення суб'єкта при дієсловах стану і значення об'єкта при дієсловах дії. Суб'єкт же при дієсловах дії виражається особливим активним відмінком. Як бачимо, активна будова речення має значну типологічну схожість з ергативною. Номінативна ж будова речення, на відміну від ергативної та активної, виражає суб'єкт одним і тим же називним (номінативним) відмінком незалежно від характеру дієслова. Визначний внесок-у розроблення синтаксичної типології мов належить відомому радянському мовознавцю, академіку І. І. Мєщанінову. (За Масловим)Суть активного строя — в резком противопоставлении глаголов действия (динамических) и глаголов состояния (статических), суть эргативного строя — в столь же резком противопоставлении переходньїх и непереходннх глаголов. Оба строя характеризуются в отличие от номи-нативного отсутствием єдиного грамматического оформлення субьекта: в зависимости от характера глагола на суб'ьект указьшают разньїе ряди аффиксов в глаголе, да и сам субьект выражается разньыми падежами: падеж субьекта динамических (при активном) или только переходньїх (при зргативном строе) глаголов оформляется особнм падежом (активним или зргатнвньїм), тогда как субьект глаголов других групп (статических или соответственно всех непереходннх) ставится в том падеже, которьш оформлен обьект переходных глаголов. Активний строй предложения представлен в ряде америндейских языков, а в пережитках — и в язиках других ареалов; эргативннй строй — в кавказских язнках, в баскском, в шумерском, древнетибетском, в ряде язьїков Австра-лии и Америки и в некоторнх современннх иранских и индийских язнках. Надійної типологічної систематизації лексичного рівня мов поки що не знайдено. З морфологічною в мене проблеми скидаю все що знайшла(Ксюша) (Маслов) Наиболее разработанной является морфологическая типология, учитивающая ряд признаков. Из них самими важними являются: 1) общая степень сложности морфологической структури слова и 2) типи грамматических морфем, используемнх в данном язнке, в частности в качестве аффиксов. Оба признака фактически фигурируют уже в типологических построениях XIX в., а в современном язнковедении их принято виражать количественньши показателями, так назнваемьши типологически-ми индекс а м и. Метод индексов бнл предложен американским лингвистом Дж. Гринбергом, а затем усовершенствован в трудах учених разньїх стран 1. (Карпенко) . Морфологічна типологія. Типологічна класифікація мов. Морфологічний рівень у типологічному відношенні вивчений найкраще. Від самого свого виникнення типологічне мовознавство зосередило увагу на морфології, і в поняття загального типу мови досі вкладається виняткЬво морфологічний зміст. Тому на практиці вислови «типологічна класифікація мов» та «морфологічна класифікація мов» уживаються як рівнозначні, хоч у теорії перше поняття є родовим, а друге — видовим. Від часів В. Гумбольдта за морфемною будовою слова прийнято виділяти чотири типи мов — ізолюючий, й § -лю тину ючий, флективний'(фузійний) та і н к о р п о р у ю ч и й. 17. Флективні мови. Мови аналітичного і синтетичного ладу. Виділяти тип флективних мов почали на початку XIX ст. Усі флективні мови поділяються на: синтетичні — мови, у яких відношення між словами виражаються завдяки формам слів, оскільки словоформа у них передає і лексичне, і граматичне значення, зокрема значення відмінків, форми яких відтворюють граматичні відношення слів. Синтетичні мови: українська, російська, польська, литовська, мертві: латинська, готська, давньогрецька. аналітичні — мови, у яких відношення між словами у реченні виражаються з допомогою службових слів і порядком розташування повнозначних слів. В аналітичних мовах або зовсім немає відмінкових форм, або вони слабко виражені. До аналітичних мов належать англійська, французька, болгарська і деякі інші індоєвропейські мови. Полісинтетичні мови Полісинтетичні, або інкорпоруючі — мови, у яких різні частини речення у вигляді аморфних слів-основ об'єднуються в єдині складні комплекси, схожі на складні слова. Так, у мові ацтеків (індіанської народності, що живе в Мексиці) слово-речення пинакапілква, яке означає «Я їм м'ясо», утворилося від складання слів пи — я, накатл— м'ясо і квя — їсти. Таке слово відповідає нашому реченню. Пояснюється це тим, що в полісинтетичних мовах різні об'єкти дії і обставини, в яких відбувається дія, можуть виражатися не окремими членами речення (додатками, обставинами), а різними афіксами, які входять до дієслівних форм. Почасти до складу дієслівних форм входить підмет Питання 18. Основні функції мови. Основною ф-єю мови є комунікативна і мислетворча. Не випадково один із найвидатніших мовознавців XIX ст. Гумбольдт назвав мову "органом, який творить думку" Обидві ці ф-ії дуже тісно пов'язані між собою: для того, щоб спілкува тися, потрібно мислити й уміти передавати свої думки за допомогою мовних засобів. Усі інші функції мови, про які йдеться в мовознавчій літературі, похідні від головних, вони є ніби уточненням, детальнішою видовою класифікацією їх. Так, з комунікативною функцією пов'язані такі конкретні функції: фатична (від гр. рНаібз "розказане"), тобто контактоустановлювальна; репрезентативна (від фр. "представництво") — функція позначення світу речей; емотивна — функція вираження почуттів, емоцій; експресивна (від лат. ехpresіо "вираження") — функція самовираження, створення образу мовця, автора; волюнтативна— функція волевиявлення; прагматична— функція, що вказує на ставлення мовця до висловленого; естетична— функція вираження прекрасного, виховання естетичного смаку; метамовна — функція використання мови, для опису іншої мови, тобто спеціальної наукової мови (метамова фізики, хімії, кібернетики, логіки тощо). Із мислетворчою функцією пов'язані когнітивна, або гносеологічна (від гр, "знання, пізнання"), тобто пізнавальна, акумулятивна. Мислячи з допомогою мови, людина пізнає навколишній світ, нагромаджує (акумулює) знання про нього. Мова зберігає всі інтелектуальні здобутки попередніх поколінь, фіксує досвід предків. Так, зокрема, у словнику відображено результати розумової діяльності людства, класифікований і систематизований весь навколишній світЗасвоюючи мову, людина засвоює знання про світ, що значно скорочує і спрощує шлях пізнання, оберігає людину від зайвих помилок. Деякі функції, наприклад, інформативна, або референтна, пов'язані з обома головними. Інформація спершу осмислюється (формується і формулюється), а відтак передає ться. Усі функції, як правило, реалізуються не ізольовано, а в різноманітних поєднаннях, бо кожне висловлювання здебільшого є багатофункціональним. У кінцевому результаті всі функції працюють на комунікацію, і в цьому сенсі комунікативну функцію якоюсь мірою можна вважати провідною. Функції мови не можна сплутувати з функціями мовних одиниць (фонем, морфем, лексем, речень), про які йтиметься у відповідних розділах. Обов'язковим учасником спілкування, крім мовця, є також слухач (реальний чи уявний), адресат висловлюваної думки. Вплив мови на слухача — це ще одна її функція. Цю функцію мови називають імпресивною або апелятивною (лат. арреііаііо — звертання). До спеціальних мовних засобів, що сприяють виконанню імпресивної функції, належать звертання, наказовий спосіб дієслів, деякі частки тощо. Імпресивна функція, як і експресивна, притаманна кожному висловлюванню, тому що завжди слухач (читач) якось ставиться до почутого, якось на нього реагує. Крім цих функцій іноді виділяють ще певні факультативні, необов'язкові функції мови. До них належить, наприклад, магічна функція (у заклинаннях тощо). - У деяких лінгвістичних працях можна зустріти також поділ функцій мови на дрібніші різновиди. Так, емоційну функцію можна розділити на власне емоційну (вираження емоцій мовця) і волюнтативну (волевиявлення мовця) У Маслова виділено іще 2 функці констатирующую — служить для простого «нейтрального» сообщения о факте (средство повествовательнне предложения), вопросительную — служить для запроса о факте (средство вопросительнне предложения, вопросительнне слова). 19. Мовна політика 20. Мова як особлива знакова система. Знак - це матеріальне втілення, яке передає інформацію за принципом конвенційності (домовленості). Він заміщує реальний позначуваний предмет (виконує субститутивну функцію). Знаки обєднуються в знакові системи, які вивчає наука семіотика. Типи зн. за способом сприйняття: 1. Зорові 2. Тактильні. Ознаки: - заміщує реальний обєкт. - Не існує окремо. - вступає в звязок з іншими знаками в межах системи. - закріплений в людській свідомості. - поєднує в собі план вираження - ту форму, в якій втілюється, і план значення - означувану інформацію. - один і той же знак в різних системах може мати різне значення. Мова є знаковою системою; одну й ту ж інформацію ми можемо передати за допомогою символів: показати на двері або написати "вийдіть", або ж замінити це слово символами азбуки Морзе. Знаками в мові можна вважати лише те, що несе інформацію. Наприклад, окремо взяті звуки в мові не несуть інформації, а, отже, не є знаками. Не є знаками в мові: - звук (не несе інформації) - морфема (напівзнак, бо самостійно вона не реалізує своє значення, а лише вказує на нього: стіл, стол-а, стол-у і.т.д.) - речення (бо речення саме по собі є не цілісним знаком, а їх системою). Мовні знаки не мають органічного звязку з позначуваними явищами, а, отже, одне й те саме поняття в різних мовах виражається по-різному: гвоздь, цвях, nail, Nagel, водночас однакові за планом вираження слова можуть означати різні поняття. |
|
М. П. Кочерган Загальне мовознавство ... |
Кочерган М. П. Загальне мовознавство: Підручник Підготуйте усні відповіді на всі пункти плану заняття. При потребі робіть записи у робочий зошит |
|
Шарманська В. М., Шарманська С. О., Головко І. В. Судова бухгалтерія. Навч пос Навчальна: Закріпити знання про теоретичне і прикладне значення економічних знань у різних галузях юридичної практики та форми застосування... |
Курс лекцій: “Загальне мовознавство” для студентів IV курсу Для спеціальності 030507 “Переклад” Уклав: Дмитрієва Т. А. – доцент, кандидат філологічних наук, рецензент: Лазаренко Л. М. – доцент, кандидат педагогічних наук, Маріуполь... |
|
18. Прикладне програмне забезпечення спеціального призначення Прикладне програмне забезпечення спеціального призначення. Інструментальні програмні засоби для розв’язування прикладних задач з... |
АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ З ОСВІТНІМИ ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОМУ... РОЗДІЛ ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ |
|
ВИТИНАНКА А. Антонович, Р. В. Захарчук-Чугай, М. Є. Станкевич «Декоративно-прикладне мистецтво» |
Мовознавство, або лінгвістика (від лат lingua "мова"), наука про... |
|
Науково-теоретичне обґрунтування, функції та завдання соціально-педагогічної... |
Урок №1 Тема. Краса навколо нас. Загальне ознайомлення з поняттям... Навчальна: надавати загальне уявлення про образотворче мистецтво; ознайомити учнів з видами художньо-образотворчої діяльності, матеріалами... |