|
|
Скачати 1.05 Mb.
|
|
Конвергенція (від латів. convergo — наближаюся, сходжуся) — зближення або збіг два і більш лінгвістичної суті. 8 «Мова і мислення» Мова тісно пов’язана із свідомістю (сукупність усіх психічних процесів, що беруть участь в осмисленні людиною навколишнього світу і свого існування), обмін думками між індивідами зумовлює формування свідомості окремої людини. Складовою свідомості є мислення – найвища форма пізнавальної діяльності людини, яка характеризується узагальненням, відбиттям предметів і явищ ті їх зв’язків у вигляді понять, теорій. Мисленню властиво: абстракція, аналіз, синтез, постановка задач і їх вирішення. Часто мову і мислення ототожнювали – Шлейєрмахер (мова це лише форма мислення), Гаман і часто розривали ці поняття – Бенеке (мислення не залежить від мови, воно здійснюється в інших формах). Всі ці твердження були помилковими, адже мова і мислення тісно взаємопов’язані. У радянські часі вважалося, що мислення може здійснюватися вербально, але, це не зовсім так. Мислення здійснюється як вербально так і не вербально. Існує три типи мислення
Переважає із цих трьох типів поняттєве, тобто основним знаряддям мислення є мова. Історично мислення виникло раніше мови. Саме тому функції мови щодо мислення змінювались. Спочатку мова доповнювала предметне і технічне мислення, з часом вплив мови зростав. І вона стала основним знаряддям мислення. Засновник загального мовознавства Ф. де Соссюр розглядав мову і мислення, як одне ціле, хоча припускав можливість їх розмежування. «Мову можна порівняти із листом паперу. Мисль – це його лицьова сторона, звук – зворотна. Не можна розрізати лицьову сторону, не розрізавши зворотної. Так само і в мові, не можна відділити ані мисль від звуку, ані звук від мислі. Питання про взаємозв’язок мови і мовлення має ще один аспект – внутрішнє мовлення. *внутрішнє мовлення – не зовнішнє* Егоцентричне мовлення дитини – експеримент – якщо її залишити. Вона буде розмовляти «сама з собою» мовлення, яке не звернуте до співбесідника, чого не має у дорослих =) але, якщо ми використовуємо внутрішнє мовлення, то болять зв’язки, ми зв’язуємо мисленєві процеси із мовою. Таке дитяче мовлення було описане Жаном Піаже. Спочатку таке мовлення має розгорнутий характер, потім у дітей старшого віку воно скорочується, перетворюється на шепітне, а через 1-2 роки взагалі це мовлення зникає, залишаються ледь помітні рухи губ. Висновок: внутрішнє мовлення виступає проміжною ланкою між мисленням, яке відбувається в мовленнєвих зонах мозку, та зовнішнім мовленням. У яких формах здійснюється мислення людини? Караулов виділяє три структурні рівні мовної особистості: вербально-семантичий (фонд граматичних знань людини), лінгво-когнітивний (в ньому форм. система знань людини про навколишній світ), мотиваційний (система установок, цілей людини) 9 «Порівняльно-історичне мовознавство» Порівняльно-історичне мовознавство – область загального мовознавства, об’єктом якої є споріднені, генетично пов’язані мови. Встановлює відповідності між цими мовами, описує їх еволюцію в просторі і часі. Як основним засобом своїх досліджень порівняльно-історичне мовознавтсво користується порівняльно-історичним методом. Порівняльно-історичний метод – об’єктом є споріднені мови (мають спільного предка). Мета – відкриття законів, за якими розвивались споріднені мови у минулому. За його допомогою можна відродити не фіксовані мовні одиниці. На основі порвняльно-історичного методу створено історичні і порівняльно-історичні граматики мов і етимологічні словники. Виникнення порівняльно-історичного мовознавства пов’язують із знайомством європейських лінгвістів з санскритом в кінці 18 ст. На той час в природничих науках був накопичений великий матеріал, який дав змогу створити перші класифікації, розглядати ціле та визначати ієрархію його частин. Разом з таким позитивним впливом, наука про мову й сама починає приймати участь у виробленні спільних ідей. Так, у 1770р. Гердер висуває факт історизма в мовознавстві. Згідно з ним природні закони (а не божа воля) визначили необхідність виникнення мови і її подальшого розвитку. На початку 19 ст. Аделунг формулює критерії відмінності в ступенях мовної спорідненості і пропонує порівнювати мови за їх граматичними структурами. В 10-х роках 19 ст. ідеї порівняльно-історичного мовознавства проявились в дослідженнях порівняльно-історичного характеру, в яких була застосована відповідна техніка досліджень, що спиралася на дані індоєвропейських мов, і таким чином порівняльно-історична граматика стала провідною дисціпліною порівняльно-історичного мовознавства. Найбільш відзначилися в цьому Ф.Бопп, Р.К.Раск, Я.Грім. В 1816р. вийшла в світ перша робота Франца Боппа (1791-1867) – “Про систему відмінювання санскриту в порівнянні з грецькою, латинською, персидською і германською мовами.” В ній Ф.Бопп розглядає в порівняльному плані граматичні форми наведених в заголовку мов, спираючись переважно на санскрит, який в його праці був вперше залучений для лінгівстичного дослідження. В 1818р. з’явилася робота датчанина Расмуса Раска (1787-1832), про походження ісландської мови . він досліджував головним чином скандинавські мови, встановлюючи спорідненість між ними та іншими індоєвропейськими мовами, але не намагаючись при цьому відновити первинну форму порівнюваних мов. Він, на відміну від Ф.Боппа, не залучає санскрит і значну увагу приділяє як граматичним, так і лексичним зіставленням, вказуючи при цьому на необхідність врахування в першу чергу лексики, пов’язаної з найнеобхіднішими поняттями, явищами і предметами. Головна заслуга Р.Раска перед порівняльно-історичним мовознавством – вироблення методики аналізу граматичних форм і демонстрація різних ступенів спорідненості між мовами. Роботи Р.Раска стали поштовхом до утворення схеми історичного розвитку близьких мов. Дуже часто до прізвищ Ф.Боппа, Р.Раска, Я.Гріма – започатківців порівняльно-історичного мовознавства – додається ще прізвище росіянина О.Х.Востокова . Його праця - “Роздуми про славянську мову”(1820) є фактично першою роботою з історичної фонетики однієї з груп індоєвропейських мов. Її значення полягає як в тих конкретних висновках, які робляться по відношенню до слов’янських мов (периодизація історії слав’янської і російської мов, відношення давньоруської мови до церковнослов’янської, польської та сербської), так і в визначенні методів історичного вивчення близькоспоріднених мов. 10. Словянські мови Східна п.гр.: (українська, російська, білоруська); Західна: (польська, чеська, словацька, кашубська (як діалект польської), лужицька, полабська, поморські діалекти); Південна (болгарська, македонська, сербська, хорватська, словенська). 11. Індоєвропейська родина мов (слов’янська, германська, романська групи) Індоєвропе́йські мо́ви — найпоширеніша сім’я споріднених мов, одна з понад 20 мовних сімей світу. Належність окремих мов і мовних груп до сім’ї Індоєвропейських мов визначається на підставі подібності їхньої структури, досліджуваної за допомогою порівняльно-історичного методу і пояснюваної як результат їх походження від єдиної у минулому індоєвропейської прамови. За ознаками ближчої спорідненості Індоєвропейські мови поділяються на групи мов і окремі мови на рівні груп. Існує 7 груп живих Індоєвропейських мов і 3 окремі мови, до яких належать також відомі з історії близькоспоріднені з ними мертві мови, що були попередніми етапами розвитку сучасних мов або належали до відповідних груп як самостійні мови. Слов’янська група мов поділяється на 3 підгрупи (понад 290 млн. носіїв): східну (українська, російська, білоруська; див. Східнослов'янські мови), західну (польська, чеська, словацька, верхньолужицька, нижньолужицька) і південну (болгарська, македонська, сербська, хорватська, словенська); до західної підгрупи належала також полабська мова, яка зникла на початку XVIII ст. До групи германських мов (бл. 550 млн. носіїв) належать живі мови: англійська — друга (після китайської) за поширеністю у світі, німецька, нідерландська, фризька, люксембурзька, африкаанс, їдиш, шведська, данська, норвезька, ісландська, фарерська і мертві — готська, бургундська, вандальська, гепідська, герульська. Романська група мов (576 млн. чол.) представлена живими мовами — французькою, провансальською (окситанською), італійською, сардинською (сардською), іспанською, каталанською, португальською, румунською (мова румунів і молдован), аромунською, ретороманською, рядом креольських мов. Усі романські мови розвинулися на основі латинської мови, літературна форма якої відома тепер за численними писемними пам’ятками і застосовується досі як мова католицької літургії та (обмежено) як міжнародна мова науки. Латинська мова разом з мертвими мовами оскською й умбрською утворювали групу італьських мов. 12. Теорії походження мов. Моногенез та полігенез. Звуконаслідувальна (Демокріт, Платон). У 19 стю теорію підтримував В. Уїтні. - Мова виникла шляхом наслідування людиною звуків природи: му-му, гав-гав, кап-кап. Проти: - Згідно з теорією мова виникла випадково, а не за необхідністю. - Найуживаніші слова не мають нічого спільного зі звуклонаслідуванням. - Для утворення слів-наслідувань потрібно ВЖЕ мати досить розвинену систему мови. Звукосимволічна (Аврелій Августин); В. Лейбніц, , В, Гумбольдт, Я. Грімм, О. Потебня, Ш. Баллі. Близька до звуконаслідувальної. - Мова - наслідок прямого звязку між почуттями і емоціями. - При творенні слова людина опирається на власні відчуття. Проти: - Деякі "приємні" на слух слова іноді позначають зовсім неприємні речі: лай, балда. Дослідження вчених кінця 80-х рр. говорить, що звукосимволізм відіграв значну роль у виникненні мови, а з часом зазнав обмежень. Вигукова гіпотеза (довільних вигуків). Започаткували епікурейці Давньої Греції. Підтримували: Ж.-Ж. Руссо, Д.М. Кудрявський. - Слово - дзеркало внутрішнього стану людини. Мова - наслідок потреби виражати свій внутрішній стан. Проти: - За гіпотезою, виникнення мови є випадковим. - Вигуки, які виражають емоції, дуже різні у всіх народів. - Функції мови зводяться лише до експресивної, але ж існує багато інших. Соціального договору. Діодор Сіцилійський. - Мова виникла як наслідок потреби передачі інформації в умовах первісного ладу. - Біди навчили первісних людей взаємній підтримці, і згодом, внаслідок потреби кращого спілкування, нечленороздільні звуки перетворилися на слова. Проти: - Для того, щоб "домовитися", потрібно вже мати мову. Гіпотеза трудових вигуків. Людвіг Нуаре, Карл Бюхер. - Мова виникла в процесі трудової діяльності людини. - Спочатку була мимовільною, а потім набула ознак символу трудових процесів. - Первісна мова - набір дієслівних коренів. Проти: - Варіант вигукової теорії, тільки тут вигуки не мали жодної функції, навіть експресивної. - Біологічний погляд на походження мови. Гіпотеза жестів. М. Я. Марр. - Спочатку була мова жестів, а згодом вона трансформувалася в мову звукову. - Жестова мова зберіглася і до наших часів, у деяких народів вона є супровідною до звукової, містячи навіть абстрактні поняття. Проти: - Представники різних народів використовують жестикуляцію з різною інтенсивінстю. Фіни, наприклад, лише 1 раз за годину розмови. Гіпотеза Ф. Енгельса. - Мова виникла внаслідок потреби сформованих розумово первісних людей передати інформацію один одному. - Виходить з теорії Дарвіна про походження видів. Причини відкидання: - У людини є ген мови, отже, мавпу, на відміну від людини, навчити мови неможливо, стверджував Ю. Овчінніков. Тож, людина походить від людини, а не від мавпи. Теорія божественного походження. На даний момент до неї схиляються все більше мовознавців. На разі виділяють близько 7 тис. різних мов. Вчених цікавить процес походження такої великої їх кількості. Поглядів на це питання лише два. Теорія моногенезу. Підтримували О. Мельничук і Ю. Мосенкіс. Повязана з біблійним вченням і італ. мовознавцем А. Тромбетті. - Всі мови світу походять від 1-ї мови. - Теорія про наявність індоєвропейської мови-прамови є яскравою ілюстрацією цієї думки, адже у багатьох мовах світу є безліч спільних рис. Теорія полігенезу. - Існувало декілька центрів походження людини, а, отже, і мови. На разі вважається менш імовірним. 13. Генеалогічна класифікація мов Класифікація мов, в основу якої покладено принцип їх спорідненості. Цей принцип базується на існуванні регулярних системних фонетичних, граматичних і лексичних відповідностей, що закономірно повторюються у споріднених мовах. Споріднені мови виникли шляхом диференціації діалектів однієї первісної мови, яку називають прамовою або мовою-основою (напр., сучасні слов’янські мови походять від колишньої спільнослов'ян, або праслов'янської, мови). Диференціація мов є наслідком різних соціальних причин, у тому числі міграції племен, завоювань, змін державних. кордонів, етнічних змішування і т. ін. Споріднені мови об'єднують у підгрупи, групи (гілки), сім'ї, або родини, а також в одиниці вищої ієрархії — надродини (гіперсім'ї). Напр., українська мова належить до східнослов'ян. підгрупи слов'ян, групи індоєвропейської родини мов, яку окр. вчені об'єднують разом з ін. родинами в ностратичну (бореальну) надродину. На відміну від плюраліст, типологічної класифікації мов, генеалогічна класифікація мов існує у вигляді єдиної схеми для кожної окр. родини й інколи схематично зображується у вигляді генеалогічного дерева, але реальні відношення між мовами однієї родини складніші, ніж їх подає схема. Генетичній (успадкованій) спорідненості протиставляють спорідненість, набуту в процесі взаємодії мов. Це мовний союз, який може об'єднувати мови неблизькоспоріднені і навіть неспоріднені, що внаслідок міжетнічних та міжмововних контактів мають у своїй структурі спільні риси. Сучасна генеалогічна класифікація мов у різних її варіантах визнає існування від кількох десятків до 200 мовних родин, серед яких найголовніші: індоєвропейська, афразійська (стара назва — семіто-хамітська), уральська з фінно-угорським (угро-фінським) та самодійським відгалуженнями, тюркська, монгольська, тунгусо-маньчжурська (ост. три родини часом об'єднують в одну алтайську, до якої деякі вчені відносять і корейську мову), картвельська, абхазько-адигейська, нахсько-дагестанська (їх інколи об'єднують в одну родину кавказьких, або іберійсько-кавказьких, мов), дравідська, чукотсько-камчатська, ескімоськоалеутська, тибето-китайська (сіно-тибетська), тайська (таїкадайська), австразійська, австронезійська (стара назва — малайсько-полінезійська). На о. Нова Гвінея під назвою папуаські мови відомо від 13 до 20 мовних родин і багато ізольованих мов. Мови аборигенів Австралії й Тасманії з погляду їхньої генеал. класифікації вивчено недостатньо. В Африці, крім згаданої афразійської родини, поширені родини конгокордофанських (нігеро-кордофанських), нілосахарських і койсанських мов. Мови тубільців амер. континенту об'єднуються в родини: надене, алгонкіно-мосанську, пенутіанську, хокальтекську, каддо-ірокезьку, сіу, мускогі-натчезьку, юто-ацтекську, майя-соке-тотонакську, отомангську, чибчанську, аравакську, карибську, кечуа-аймара, же(жес), тупі-гуарані та ін. Окр. мови не піддаються Г. к. м., залишаючись ізольованими представниками своїх родин. До них належать баскська, кетська, бурушаскі, нівхська, айнська, керекська та ін., які іноді включаються до ін. родин. У мовних родинах окр. групи можуть бути представлені лише однією мовою. Так, в індоєвроп. родині албанська, вірменська та грецька мови є самост. відгалуженнями кол. праіндоєвроп. мови. Прихильники визнання існування гіперсімей об'єднують індоєвроп., урал., тюрк., монг., тунгусо-маньчж., дравід., картвел. та афразійську родини в ностратичну надродину, до якої деякі вчені відносять ще чукотсько-камчатські, юкагірську, нівхську, корейську та японську мови, а також ескімосько-алеутські, еламську та етруську. Ностратична гіпотеза не є загальновизнаною серед лінгвістів. 14. Типологічна класифікація мов.Мови флективні,аглютинативні,кореневі,інкорпоруючі Типологічна класифікація мов - класифікація мов світу на основі виявлення подібностей і відмінностей, що притаманні мовній будові як найбільш важливі властивості мови, але які не залежать від генетичної спорідненості мов. Найзручнішим для типологічних досліджень є морфологічний рівень,тому що морфеми більш стійкі щодо змін порівняно з іншими мовними одиницями. За морфологічною будовою виділяють 4 типи мов: ізолюючі,аглютинуючі,афлективні,інкрпоруючі. |
|
М. П. Кочерган Загальне мовознавство ... |
Кочерган М. П. Загальне мовознавство: Підручник Підготуйте усні відповіді на всі пункти плану заняття. При потребі робіть записи у робочий зошит |
|
Шарманська В. М., Шарманська С. О., Головко І. В. Судова бухгалтерія. Навч пос Навчальна: Закріпити знання про теоретичне і прикладне значення економічних знань у різних галузях юридичної практики та форми застосування... |
Курс лекцій: “Загальне мовознавство” для студентів IV курсу Для спеціальності 030507 “Переклад” Уклав: Дмитрієва Т. А. – доцент, кандидат філологічних наук, рецензент: Лазаренко Л. М. – доцент, кандидат педагогічних наук, Маріуполь... |
|
18. Прикладне програмне забезпечення спеціального призначення Прикладне програмне забезпечення спеціального призначення. Інструментальні програмні засоби для розв’язування прикладних задач з... |
АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ З ОСВІТНІМИ ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОМУ... РОЗДІЛ ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ |
|
ВИТИНАНКА А. Антонович, Р. В. Захарчук-Чугай, М. Є. Станкевич «Декоративно-прикладне мистецтво» |
Мовознавство, або лінгвістика (від лат lingua "мова"), наука про... |
|
Науково-теоретичне обґрунтування, функції та завдання соціально-педагогічної... |
Урок №1 Тема. Краса навколо нас. Загальне ознайомлення з поняттям... Навчальна: надавати загальне уявлення про образотворче мистецтво; ознайомити учнів з видами художньо-образотворчої діяльності, матеріалами... |