1. «Мовознавство загальне в часткове, теоретичне і прикладне»

Скачати 1.05 Mb.

Назва	1. «Мовознавство загальне в часткове, теоретичне і прикладне»
Сторінка	6/10
Дата	19.04.2013
Розмір	1.05 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Історія > Документи

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

КОМПОНЕНТИ ІНТОНАЦІЇ

Мелодика мовлення (від гр. "мелодійний, пісенний") — зміна частоти основного тону, його діапазонів, інтервалів, підвищень і понижень, напрямку його руху (вгору, вниз, рівно тощо).

інтенсивність — підвищення і посилення голосу на слові, яке хочуть виділити (логічний наголос).

Пауза (від лат. "припинення") — перерва у звучанні, зупинка в потоці мовлення. Паузи впливають на ритміку мовлення, сприяють виділенню певного змісту.

Темп мовлення (італ. іетро від лат. іетриз "час") — швидкість мовлення, вимірювана кількістю виголошуваних за секунду складів. Темп мовлення передає ставлення мовця до висловлюваного: вагоме вимовляється повільніше, неважливе — швидше. Крім того, темп виконує ще низку інших функцій.

Тембр мовлення — емоційне забарвлення (схвильоване, веселе, сумне, грайливе тощо). Тембр мовлення не слід сплутувати з тембром голосу і тембром звука.

Усі елементи інтонації взаємопов'язані і становлять єдність,

Інтонація відіграє найважливішу роль у розрізненні й характеристиці фраз. У фразах розрізняють висхідний і низхідний рухи тону. Висхідний рух тону має попереджувальну функцію: показує, що речення ще не закінчене.

Низхідний тон має завершальну функцію: вказує, що речення закінчене.
30. Виділення фонеми представниками Московської та Ленінградської (Петербурзької) шкіл.

На сучасному етапі існують кілька фонологічних теорій, які по-різному трактують окремі аспекти фонеми. В Росії дослідженнями з фонології займаються 2 школи: Ленінградська і Московська.

Ленінградська фонологічна школа заснована учнем Я. Бодуена де Куртене Львом Щербою. Предаставниками її є Лев Зіндер, Маргарита Матусевич, О. Гвоздєв, О. Бондаренко, Ю. Маслов.

Ленінградська фонологічна школа дотримується думки про відносну автономність фонологічної системи, діалектичну єдність фонеми і звука.

За розробленою нею теорією, наприклад, у слові [вадавос] у перших двох складах представлена фонема а, оскільки звучить а, а наприкінці слова - фонема с, оскільки це відповідає звучанню. На думку представників цієї школи, фонема є словорозрізнювальним засобом.

Московська фонологічна школа зосередила увагу на здатності фонем розрізняти морфеми і розглядає фонему як ряд звучань, що перебувають в позиційних чергуваннях. Представники: Р. Аванесов, В. Сидоров, Петро кузнєцов, О. Реформатський, М. Панов. Відповідно до висунутої ними теорії в слові водовоз в перших 2- складах представлена фонема о, оскільки тут наявня морфеми вод- (під наголосом - вОду) і -о- - сполучний голосний, а наприкінці слова - воз- (звучить з): [въдАвOзъ]. З точки зору Московської фонолог. школи. фонема є мовною одиницею, яка представлена рядом звуків, що позиційно чергуються, і служить для розрізнення та ототожнення слів та морфем. Преставниками цих двох шкіл серед укр. мовознавців є: Ірина Сумцова, Ніна Тоцька - Ленінгр. школи. Федот Жилко - Московської.
31. Супрасегментні звукові явища. Компоненти інтонації

До супрасегментних, або надсегментних засобів, відносять такі комплексні явища, як інтонацію, ритм і наголос. До компонентів інтонації відносять: мелодику, темп мови, паузу, інтенсивність звуку (сприймана зміна гучності).

Роль різних компонентів інтонації у фонетичному оформленні вислову різна, але всі вони взаємозв'язані, складно «переплітаються» з наголосом і ритмом. Найбільше навантаження доводиться на мелодику.

Наголос може бути словесним і фразовим. Розглядаючи слова в ізольованому положенні, ми говоримо про словесний наголос, тобто, відзначаємо виділення одного або декількох складів у складі слова на тлі інших.

При аналізі висловів ми стикаємося з фразовим наголосом. Фразовий наголос – це виділення слів у фразі. Воно організовує вислів, додає наший мови певний ритм. Як і мелодика мови, воно тісно пов'язане з комунікативним сенсом вислову.

Питання-уточнення, питання-перезапит, запит важливої інформації, прохання і наказ і так далі по-різному оформлятимуться залежно від вашого комунікативного наміру.

Наголос – досить складне явище. Фонетично воно багато в чому специфічне в англійській і українській мовах, що часто приводить до інтерференції – помилок в словесному фразовому наголосі в іншомовних фразах, тому йому ми приділимо надалі спеціальне заняття.

Ритм – одна з найважливіших мовних характеристик. Особливий ритмічний малюнок англійської мови створюється за рахунок чіткого чергування ударних і ненаголошених складів. «Перебудуватися» з плавного російського ритму на чіткий англійський допомагають спеціальні вправи на ритм, читання лімериків, виконання англійською мовою пісень і віршів.

Швидкість протікання мови в часі носить назву темпу мови. Темп мови є одним з важливих компонентів інтонації. Він грає істотну роль в передачі логічній і емоційно-модальній інформації, а також служить засобом для оформлення мовних одиниць.

Компонентами інтонації є мелодика, синтагматичне розчленовування, паузація, фразова акцентуація, гучність, темп і тембр.
32 «Наголос. Типологія наголосу»

Засобом об’єднання складів у одне фонетичне слово і відмежування його від інших фонетичних слів є наголос. Наголос – це фонетичний засіб. Наголос та інтонацію називають просодичними засобами.

Отже, Наголос – це виділення складу чи слова посиленням голосу, підвищенням тону, тривалістю звучання.

Розрізняють словесний, фразовий. Логічний, емфатичний наголос.

Словесний наголос:

Динамічний – виділення одного із складів більшою силою. (українська, англійська. Чеська, німецька, французька, італійська, іспанська і т.д.) Варто зазначити. Що сила динамічного наголосу в різних мовах неоднакова. Наприклад, в німецькій він сильніший за французьку. Динамічний наголос може бути фіксованим (польська, естонська, французька) – в усіх словах падає на певний склад (перший, останній), вільним (українська, російська, білоруська, сербська, литовська, абхазька) – може падати на будь-який склад. Можна привести приклад таких слів ( мати, природа) наголос падає на перший та останній склад. Вільний наголос виконує смислорозрізнювальну функцію (мУка, мукА, замОк, зАмок) і форморозрізнювальну (вІкна, вікнА, вихОдити, вИходити). У мовах з фіксованим і нефіксованим наголосом може бути нерухомий і рухомий. Нерухомий – у будь-який формах слова падає на один і той самий склад. Рухомий – у формах одного й того самого слова падає на різні склади. (учитель, учителІ, рукА, рУки) теж саме і у польській мові. Деякі слова мають головний і побічний наголос . Побічний наголос мають складні слова – п’ятиповерховий, перекотиполе, психолінгвістика. Такий наголос яскраво виражений в англійській мові. Причому він трапляється не лише у складних словах. А в усіх, які мають більше чотирьох склаів.
Музикальний наголос – виділення наголошеного складу інтонаційно (норвезька, шведська, литовська, словенська, сербська, японська). Буває тонічним – наголошений склад може мати різні інтонації. Висхідний наголос – акутований, низхідний циркумфлекс ним
Квантитативний наголос – виділення складу більшою тривалістю. (властиви й мовам де немає розрізнення на довгі і короткі голосні – норвезька мова). Трапляються випадки коли слова втрачають наголос і примикають до інших слів, об’єднуючись із спільним наголосом, такі слова називаються клітиками. Слова, які, втративши наголос, приєднуються до наступного слова називаються проклітиками, а явище – проклізою. Ненаголошені слова, що стоять після наголошених, утворюючи з ним одне фонетичне ціле називають енклітиками, а явище енклізою.
Фразовий наголос – виділення певного слова у фразі.
Логічний наголос – особливе виділення якогось слова чи слів у всьому висловлюванні. БРАТ прийшов до мене. Брат ПРИЙШОВ до мене і т.д.
Емфатичний наголос – емоційне виділення тих чи інших слів напруженою мовою певних звуків.

33.Зміни звуків у потоці мовлення

Зміни, спричинені впливом загальних умов вимови, називають позиційними, а зміни, зумовлені впливом одного звука на інший – комбінаторним. Існують деякі звукові зміни, які можна водночас розглядати і як позиційні ,і як комбінаторні. До позиційних змін належать редукція голосних, оглушення дзвінких приголосних в кінці слова і протеза. Редукція голосних - ослаблення артикуляції ненаголошених звуків і зміна їхнього звучання. Напр. у словах кленок і клинок е в ненаголошеному складі своїм звучанням наближ до и , а и до е, так що ці слова звучать однаково. Різниця в звучанні наголошених і ненаголошених складів у різних мовах не однакова. Редукція голосних буває кількісною та якісною. Кількісна редукція - редукція, за якою голосні ненаголошених складів утрачають силу і довготу, але зберігають характерний для них тембр. Якщо порівняти звучання голосного [у] в словах дуб, дубок, дубовик, то він у 2му слові є слабшим та коротшим, а в 3му-ще слабшим і коротшим, але тембр залишається незмінним. Якісна редукція-редукція за якою голосні ненаголошених складів стають не тільки слабшими і коротшими, але й утрачають деякі ознаки свого тембру, тобто свою якість. Якісна редукція є тільки в мовах з динамічним наголосом. Для сучасної укр.м якісна редукція не характерна. Усі голосні в ненаголошених позиціях зберігають свої якісні характеристики, тільки [о]перед [у]стає більш губним (зозуля, кожух),а [е] і [и]в ненаголошеній позиції звучать однаково. У багатьох мовах прикінцеві дзвінкі приголосні оглушуються. Такий процес спостерігається в рос, білор, польс, нім та ін.мовах: рос. Дед [дэт], дуб [дуп].Протеза-поява перед голосним, що стоїть на початку слова, приголосного для полегшення мови: острий - гострий. Протеза поширена в укр. Говірках (Гандрій). До комбінаторних змін звуків належать акомодація, асиміляція, дисиміляція, діереза, епентеза, метатеза. Акомодація-зміна одного звука під впливом іншого, сусідського; часткове пристосування сусідніх звуків. В укр.м та інших слов’янських мовах голосні звуки змінюють свою артикуляцію під впливом м’яких приголосних. Після м’який пригол. звуки а,о,у,е стають більш передніми, закритими, пружними (саду і сяду). Акомодація може бути консонативною і вокалічною, прогресивною(попередній звук впливає на наступний) і регресивною (наступ. звук вплив. на попередній)(боротьба).Розрізняють декілька різновидів асиміляції: за результатами-повну і неповну;за спрямуванням – прогресивну і регресивну;за розташуванням звуків, які взаємодіють, - контактну(суміжну) і дистанційну (несуміжну). Дисиміляція-розподібнення артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова, втрата ними спільних фонетичних ознак. Дисиміляція по суті зводиться до заміни в слові одного з двох однакових або подібних звуків менш подібним. напр.: укр. займенник хто виник із колишнього кто. Дисиміляція буває прогресивною (срібро - срібло) регресивною (рицар-лицар) контактною (легкий) дистанційною (верблюд-верблюд). Гаплологія –випадіння внаслідок дисиміляції одного з двох сусідніх однакових або подібних складів.(дикообраз-дикобраз). Діереза - викидання звука чи складу в слові для зручності вимови.(корисний-корисний). Епентеза - поява у словах чужого звука своїм.(строк із срок павук із паук). Метатеза-взаємна перестановка звуків або складів у межах слова.(слово суворий виникло із суровий).Крім позиційних і комбінаторних, у мові бувають зміни, зумовлені звичною для мовців артикуляційною базою. До них належить субституція звуків-зміна в запозичених словах чужого звука своїм.[h]-[г,х].
34. Типи морфем (кореневі, дериваційні, флективні)

Морфема - найменша значуща одиниця мови, виражена однією фонемою чи їх сполученням.

Як всі значущі одиниці мови, морфеми поділяються на корені і афікси.

Коренева морфема - центральна у слові. На разі в українській мові існує понад 15 тисяч коренів, а в окремих мовах, наприклад, китайській, крім коренів інших морфем немає.

Афікси - це всі морфеми, крім кореня.

Дериваційні афікси (вони ж дериваційні морфеми) в поєднанні з коренем змінюють лексичне значення слова: риб-а - риб-алк-а, їхати - пере-їхати, а, отже, виконують словотвірну функцію.

Реляційні афікси не змінюють лексичного значення слова, а творять парадигму його граматичних форм: риб-а, риб-и, риб-і.

За місцем у слові відносно кореня виокремлюють такі групи афіксів:

- закінчення (флексія) - словозмінний афікс, який розташований найчастіше наприкінці слова і виражає реляційне граматичне значення: велик-а рік-а, велик-ої рік-и ітд. Флексія також може стояти перед іншим афіксом: хвал-иш-ся, хвал-ять--ся, в середині слова: пят-и-ст-ам, пять-ма-ст-ами.

Також існує поняття нульової флексії: у слові ліс (ліс-у, ліс-ові ітд.) немає закінчення, але наявна нульова флексія. Як правило, вона характерна для словоформ, які набувають закінчень в процесі відмінювання чи дієвідмінювання.

Але не завжди при відсутності закінчень можна говорити про наявність нульової флексії. Так, у словах там, тихо (прислівники! незмінні) флексії не буде зовсім. Нульові флексії можуть спостерігатись тільки у тих словах, які здатні до граматичних змін.

- Суфікс - словотвірний, рідше словозмінний афікс, що розташований після кореня або після іншого суфікса перед закінченням і виражає дериваційне або словотвірне значення: риб-а, риб-ин-а (словозмінна), риб-а, риб-ал-к-а (словотвірна, або дериваційна).

- постфікс - морфема, що розташована після флексії і виконує словотвірну функцію: береш - береш-ся, хто, хто-небудь.

- інтерфікс - морфема, яка поєднує складне слово, утворене складанням коренів: пар-о-плав. Термін інтерфікс вживають також щодо морфем, які зявляються в деяких словоформах 4 відміни іменників. Тут інтерфікси не виражають ні диференційного, ні реляційного значення і є порожніми афіксами.

- Інфікс - афікс, вставлений всередину кореня. В українськії мові не зустрічається (наявний в латині, кхмерській мові).

- трансфікс - афікс, що розриває корінь на окремі морфеми і сам розпадається на звукові компоненти. Властивий арабським мовам.

- Конфікс (циркумфікс) - афікс, що складається з 2-х компонентів, розташований до і після кореня (властивий нім. мові).
35. Поняття морфеми. Морфема та її аломорфи

Морфема — мінімальна, неподільна, двостороння, значуща частина мови, що має план змісту і план вираження. Термін в українській мові вперше вжив Є. Тимченко. Морфеми мають здатність відтворюватися і повторюватися у мові: син-ій, син-яв-а, син-і-ти. За характером виявлення морфеми бувають матеріально виражені і нульові. Морфеми поділяються на регулярні з чітко окресленим змістом і нерегулярні. Морфеми — значущі частини слова. Їх значущість виявляється у зіставленні ряду споріднених слів або граматичних форм: п’ят – п’ят-ак, доля – не-доля, слов-о – слов-ом.

Морфеми співвідносяться з фонемами, оскільки складаються з однієї, двох або кілько фонем (за-ход-и-ти). Зі словами, оскільки входять у слово (хліб, роз-вантаж-ува-ти). Проте морфеми відрізняються від слова: а) вони не членуються, б) не називають поняття, в) не утворюють речення, г) мають більш узагальнене значення, д) морфеми мають бінарний характер.

Морф — конкретний представник морфеми, один із її різновидів: нес-ти, нос-и-ти, нош-а. У цих словах маємо морфи кореневі нес-, нос-, нош-. Можуть бути суфіксальні стіл-ець і стіл-ц-я, префіксальні (з-, зі-, зо-). Розрізняють аломорфи — морфи, які виступають в конкретній граматичній позиції: перед –н- (друж-н-ій), перед –і (друзі).

В одну морфему об’єднуються два типів морфів — аломорфи і варіанти морфем.

Аломорфи мають свої особливості: 1) тотожне значення, 2) формальні відмінності, 3) відмінності зумовлені граматичною позицією у слові (до чи після певного класу одиниць), 4) не замінюються в одній і тій самій позиції. Наприклад, префіксальними аломорфами є з-, зі-, із, -с- зі спільним значенням “рух з поверхні” в словах збігти, зіскочити, сплигнути. В словах українець – українця аломорфи –ець/-ц(я).

Співвідношення між морфою, аломорфом та морфемою приблизно таке саме, як між фоном (звуком мови), алофоном та фонемою. Важливо розуміти, що аби дві морфи відносилися до одного аломорфу, вони не обов’язково повинні мати абсолютно однакове звучання: вони повинні мати лише однаковий фонемний склад та наголос.
36. Непохідні та похідні слова. Форматив(формант)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Схожі:

М. П. Кочерган Загальне мовознавство ...	Кочерган М. П. Загальне мовознавство: Підручник Підготуйте усні відповіді на всі пункти плану заняття. При потребі робіть записи у робочий зошит
Шарманська В. М., Шарманська С. О., Головко І. В. Судова бухгалтерія. Навч пос Навчальна: Закріпити знання про теоретичне і прикладне значення економічних знань у різних галузях юридичної практики та форми застосування...	Курс лекцій: “Загальне мовознавство” для студентів IV курсу Для спеціальності 030507 “Переклад” Уклав: Дмитрієва Т. А. – доцент, кандидат філологічних наук, рецензент: Лазаренко Л. М. – доцент, кандидат педагогічних наук, Маріуполь...
18. Прикладне програмне забезпечення спеціального призначення Прикладне програмне забезпечення спеціального призначення. Інструментальні програмні засоби для розв’язування прикладних задач з...	АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ З ОСВІТНІМИ ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОМУ... РОЗДІЛ ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ
ВИТИНАНКА А. Антонович, Р. В. Захарчук-Чугай, М. Є. Станкевич «Декоративно-прикладне мистецтво»	Мовознавство, або лінгвістика (від лат lingua "мова"), наука про...
Науково-теоретичне обґрунтування, функції та завдання соціально-педагогічної...	Урок №1 Тема. Краса навколо нас. Загальне ознайомлення з поняттям... Навчальна: надавати загальне уявлення про образотворче мистецтво; ознайомити учнів з видами художньо-образотворчої діяльності, матеріалами...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання