|
|
Скачати 1.05 Mb.
|
|
За способом творення: 1. Проривні (зімкнені): утв. зімкненням 2-х артикуляторів, яке прориває видихуване повітря (б, п, д, т, к) 2. Щілинні (фрикативні) - утв. при неповному зімкненні активного і пасивного органів: в, з ж, г, ф. 3. зімкнено-прохідні (поєднання зімкнення і проходу - щілини): - вібранти (фр. [r]) - плавні, або бокові (повітря проходить по краям ротової порожнини: л) - носові (назальні) - утв. при опущеному мякому поднебенні, внаслідок чого частина повітря проходить крізь порожнину носа: м, н 4. Африкати - зімкнені приголосні, вимова яких закінчується фрикативною (щілинною) фазою. Гібриди проривних і щілинних. Звуки: ц, дз, дж. За додатковою артикуляцією: - тверді - мякі - при вимові відбувається артикуляційний зсув у напрямку до середнього піднебення. Всі середньоязикові є мякими. Звуки: л, н, т, с. - аспірати (придихові) - приголосні, які характеризуються великим струменем видихуваного повітря при їх творенні. Англ.: [p], [t], [c]. За тривалістю вимовлення: - довгі - короткі 26. Акустичний(фізичний аспект) у вивченні звуків Звук-найменша неподільна одиниця мовлення,яка утворюється апаратом мовлення,має фізичну природу, і виконує в мові певну функцію. Фізичний аспект-виявляється в звучанні звука,завдяки якому мовлення може передаватися і сприйматися. Зважаючи на його природу,звук визначають як коливання пружного середовища.звуки зазвичай будуються на потоці видихуваного повітря(експірати)і значно рідше на вдихуваному(інспірати). Розрізняють висоту звука- залежить вона від частоти коливань голосових зв’язок за одиницю часу,і вимірюється в герцах. Людське вухо здатне сприймати звукові коливання від 16 гц до 20000 гц.(музичний наголос) Сила звука-вона визначається амплітудою коливань звуків:чим більший розмах коливання,тим сильніший,інтенсивніший звук. Одиницею вимірювання є Бел і його десята доля-децибел. (динамічний,силовий наголос). Довгота звука-залежить від часу його звучання. Її вимірюють в мілісекундах або сигмах(основа кількісного наголосу). Тон і шум-звукові коливання бувають рівномірними,тобто наступне коливання дорівнює попередньому, і не рівномірними. У результаті рівномірних коливань утворюються тони. Неритмічні коливання,які виникають внаслідок повітрям певних перешкод є основою утворення шумів Тембр-своєрідне поєднання основного тону,його обертонів та додаткових тонів. Людину можна впізнати за голосом завдяки його тембру. Відмінності тембру різних людей зумовлені відмінностями основного тону та обертонів їхнього голосу. 27. Лінгвістичний(функціональний) аспект у вивченні звуків Лінгвістичний аспект-полягає у розгляді звуків з точки зору їх функціонального навантаження. Звуки потрібні мові для вираження фонем,які виконують функцію розрізнення вищих,знакових одиниць мови-морфем,слів,тощо. Фонема є лінгварною сутнісю звука. Тому фонологія як розділ мовознавства,що вивчає фонеми,спрямована на лінгварні функції звука.Фонема-це найменша одиниця мови,яка не має власного значення і виконує функцію розрізнення значення морфем та словоформ,будучи їх будівельним матеріалом. Фонема відмінна від звука:1-Звук є ширшою одиницею,а фонема вужчою; 2- фонема величина соціальна,а звук індивідуальна; 3-звук є одиницею мовлення,а фонема одиницею мови;4-фонеми виконують розрізнювальну,конститутивну функцію і перцептивну,а звуки тільки конститутивну і перцептивну; 5-звук-це величина конктерна,а фонема-абстрактна; 6-звук є залежною одиницею,фонема-незалежною. Алофони-звукові різновиди фонем,які реалізуються у її варіаціях і варіантах.Алофони наявні в таких випадках: 1)коли різні звуки взаємозмінні при збереженні значення слова(wechir-vechir); 2)коли різні звуки не є взаємозмінними.вони вживаються кожен у своїй позиції,і їх не можна поміняти місцями.3)коли взаємозмінність звуків теоретично можлива,але на практиці немає пари слів,де б вона реалізувалася. Головний алофон-найуживаніша варіація фонеми. 28. Фонема та її функції Фонема — це найменша (неподільна) структурно-семантична звукова одиниця, що здатна виконувати деякі функції у мовленні. Зокрема фонема творить, розділяє і розпізнає морфеми, слова, їхні форми в мовному потоці. Зазвичай виділяють: конститутивну: фонеми є тим матеріалом, з допомогою якого творяться одиниці вищих рівнів; ідентифікаційну: із суцільного потоку мовлення людина розпізнає окремі звуки, а завдяки цьому й окремі слова; дистинктивну: фонеми розрізняють як зміст слова, так і його форму. Фонема як певний знак, модель матеріалізується в мовленні у вигляді звуків, серед яких вирізняють головний вияв фонеми (інваріант) та її варіанти (алофони). Виявлення фонеми в її самостійних ознаках, тобто незалежно від місця в слові, впливу сусідніх звуків, наголошеності й ненаголошеності, індивідуальних фізіологічних особливостей людини називається головним виявом фонеми. Варіанти фонем є трьох типів: Під позиційним варіантом розуміють вияв фонеми як звука тільки в певній означеній позиції в слові. Позиційним варіантом є звуковий вияв фонеми /и / як [ие] або [еи] у ненаголошеній позиції. Комбінаторним варіантом фонеми називають звук, який з'являється замість головного вияву даної фонеми внаслідок змін, що відбуваються в артикуляції під впливом звукового оточення, наприклад, комбінаторним варіантом є реалізація фонеми /т′/ у звукові [д′] під впливом наступного дзвінкого: /молод′ба/. Факультативним варіантом фонеми називається її не обов'язковий, але можливий у літературній мові звуковий вияв. Наприклад, перед фонемою /і/ звичайна для літературної мови фонема /т′/ /ст′іл/, хоч окремі носії в деяких словах реалізують її в звукові [т] [стіл]. 29. Фонема і її алофони Фонема-це найменша одиниця мови,яка не має власного значення і виконує функцію розрізнення значення морфем та словоформ,будучи їх будівельним матеріалом. Фонема відмінна від звука:1-Звук є ширшою одиницею,а фонема вужчою; 2- фонема величина соціальна,а звук індивідуальна; 3-звук є одиницею мовлення,а фонема одиницею мови;4-фонеми виконують розрізнювальну,конститутивну функцію і перцептивну,а звуки тільки конститутивну і перцептивну; 5-звук-це величина конктерна,а фонема-абстрактна; 6-звук є залежною одиницею,фонема-незалежною. Алофони-звукові різновиди фонем,які реалізуються у її варіаціях і варіантах.Алофони наявні в таких випадках: 1)коли різні звуки взаємозмінні при збереженні значення слова(wechir-vechir); 2)коли різні звуки не є взаємозмінними.вони вживаються кожен у своїй позиції,і їх не можна поміняти місцями.3)коли взаємозмінність звуків теоретично можлива,але на практиці немає пари слів,де б вона реалізувалася. Головний алофон-найуживаніша варіація фонеми.Головний алофон фонеми визначають статично,тобто за частотою використання. Головним виявом фонеми є алофон,який уживається найчастіше. Основні алофони:
Наряду з головным аллофоном існує сильна позиція звука. Сильна позиція — це позиція, в якій можлива максимальна кількість фонем даного типу. Для голосних сильною позицією є положення під наголосом, для приголосних— перед голосним непереднього ряду. Различаются комбинаторные и позиционные аллофоны. Комбинато́рные аллофо́ны — реализации фонем, связанные с определённым фонетическим окружением звуков. Примерами могут служить:
Комбинаторные признаки могут распространяться на несколько слогов. Позицио́нные аллофо́ны — реализации фонем, связанные с их фонетической позицией. Под фонетической позицией принято понимать:
Есть и другое разделение аллофонов:
Дистрибуция фонемы — это совокупность всех возможных аллофонов данной фонемы. Аллофоны одной фонемы находятся в отношениях дополнительной дистрибуции. Два разных аллофона одной фонемы не могут существовать в одной позиции Питання 31. Суперсегментні звукові явища. Компоненти інтонації. Між типами інтонаційних конструкцій і розмаїтими конкретними, мовленнєвими реалізаціями їх приблизно така ж різниця, як між фонемою і звуком. Це означає, що інтонацію і так само наголос можна, подібно до звуків, розділити між фонетикою і фонологією, виділити тут чисто мовленнєві фонетичні явища і такі речі, що мають мовну, фонологічну значимість. В останньому випадку, при розгляді інтонації та наголосу з лінгвістичної точки зору, їх прийнято визначати як супрасегментні фонологічні одиниці. Сегментні фонологічні одиниці — фонеми. Наголос — виділення в мовленні певної одиниці в ряду однорідних одиниць за допомогою фонетичних засобів. Залежно від того, з якою сегментною одиницею функціонально співвідноситься наголос, розрізняють словесний (тактовий), фразовий, логічний і емфатичний наголос. Словесний наголос "буває динамічним, музикальним і кількісним. Динамічний (силовий, експіраторний) наголос — виділення (вимова) одного із складів слова (такту) більшою силою, тобто сильнішим видихом струменя повітря. Він характерний для української, англійської, чеської,, французької, італійської, іспанської та багатьох Інших йов.1 Сила динамічного наголосу в мовах неоднакова. Так, в німецькій мові він сильніший» ніж у французькій. Динамічний наголос може бути фіксованим (зв'язаним), тобто в усіх словах падає на певний склад (перший, останній тощо) і вільним (нефіксованим), тобто може падати на будь-який склад. Фіксований наголос характерний для польської, чеської, французької, естонської та інших мов. Наголос на першому складі притаманний чеській, словацькій, латиській, угорській, естонській, фінській, чеченській, монгольській, дравідським мовам, на другому — лезгинській, на передостанньому — польській, гірській марійській, більшості індонезійських мов, на останньому — французькій, вірменській, удмуртській, нанайській, тюркським мовам. Вільний (нефіксований) наголос характерний для української, російської, білоруської, сербської, хорватської, литовської, мордовської абхазької та інших мов. Вільний наголос виконує смислорозрізнювальну (мука — мука, замок — замок) і форморозрізнювальну (вікна — вікна, виходити — виходити) функції. Однак і в мовах із майже фіксованим наголосом у тих незначних випадках, де наголос є вільним, дистинктивна функція наголосу використовується. У мовах з фіксованим і з нефіксованим наголосом наголос може бути нерухомим (постійним) і рухомим. Нерухомий наголос у будь яких формах слова падає на один і той самий склад. Рухомий наголос у формах одного й того ж слова падає на різні склади. Деякі слова можуть мати два наголоси — головний і побічний. Побічний наголос, як правило, мають складні слова: п'ятиповерховий, перекотиполе, психолінгвістика. Яскраво виражений побічний наголос в англійській мові, Музикальний (мелодійний, тонічний) наголос — виділення наголошеного складу інтонаційно, підвищенням ос-новного тону і Він властивий норвезькій, шведській, литовській;, латиській, словенській, сербській, хорватській, японській мовам. Дехто зараховує до таких мов китайську, дунганську, в'єтнамську, тайську, бірманську мови, що є некоректним. У цих мовах тон є невід'ємною якісною характеристикою слова, а не засобом виділення складу, оскільки кожен склад має свій тон, що історично зумовлений. Він (тон) тут не є музикальним наголосом. Музикальний наголос буває політонічним: наголошений склад може мати різні інтонації. Так, в литовській мові, де є політонічний наголос, слово зїї(іуН "судити" вимовляється з висхідним тоном на першому складі. Політонія характерна також для словенської мови і деяких діалектів сербської та хорватської мов. Була вона в давньогрецькій мові та санскриті, а також, очевидно, в індоєвропейській прамові. Висхідний наголос називають акутованим (від лат. асиіиз "різкий, гост* рий"), а низхідний — циркумфлекс ним. Рефлексами цих наголосів в українській мові є те, що в давніх словах, де був висхідний наголос, нині наголос нерухомий (горох, береза), а де був низхідний – рухомий (ліс, нога, рука, стіл). : Кількісний, або довготний, квантитативний (від лат. диапіііаз "кількість"), наголос — виділення складу більшою тривалістю звучання. Такий наголос можливий у тих мовах» де нема розрізнення довгих і коротких голосних. У чистому вигляді трапляється рідко (новогрецька мова). Переважає в індонезійській мові за наявності в ній динамічного і музикального наголосів. У більшості мов один із типів наголосу переважає, але є й елементи іншого типу. Так, динамічний наголос, як правило, є й довшим. Наприклад, у російській мові наголошені склади є і сильнішими, і довшими (дехто вважає» спершу довшими, а вже потім сильнішими). Тому, за останніми даними, наголос у російській мові є кількісно-динамічним. У німецькій мові динамічний наголос поєднується з тонічним, У норвезькій, шведській, литовській» латиській, сербській мовах підвищення тону супроводжується посиленням голосу. Це спосіб фонетичного оформлення слова. У сучасних мовах трапляються випадки, коли слова, зберігаючи смислову самостійність, втрачають наголос і примикають до інших слів, об'єднуючись із ними спільним наголосом. Такі слова називають клітинами Слова, які, втративши наголос, приєднуються до наступних слів, називають проклітиками, а явище — проклізою Наприклад: переді мною, мимо Ненаголошені слова, що стоять після наголошених, утворюючи з ними одне фонетичне ціле, називають енклітиками, а явище — енклізою (від гр. "відхиляю») Фразовий наголос —виділення певного слова у фразі Фразовий наголос — посилення словесного наголосу в певній синтаксичній позиції. Логічний наголос — особливе виділення якогось слова, чи кількох слів у всьому висловлюванні. Емфатичний наголос (від ґр. "виразний") — емоційне виділення тих чи інших слів у висловлюванні напруженою вимовою певних звуків. Наприклад: Він чу-до-о-ова людина! Негід-д-дник ти! Як бачимо, за позитивних емоцій розтягуються голосні, за негативних — приголосні. ІНТОНАЦІЯ Інтонація (лат. голосно вимовляю) — це. ритмомелодійна організація мовленнєвого потоку. Створюється вона зміною всіх акустичних параметрів звуків висоти, сили, довготи, тембру. Але визначальним показником інтонації є зміна основного й додаткових тонів, їх підвищення та пониження. Інтонація властива будь-якому усному висловлюванню і виражає його настанову (розповідна, запитальна інтонація іт. д.), різні семантичні та емоційні відтінки. Кожна мова має невелику кількість типів інтонаційних конструкцій (російська — сім, французька — десять), до яких і зводиться все безмежне інтонаційне багатство живого мовлення. Центром інтонаційної конструкції є наголос фрази, і основу інтонаційного малюнка фрази створює пониження або підвищення тону складу, на який припадає фразовий наголос. |
|
М. П. Кочерган Загальне мовознавство ... |
Кочерган М. П. Загальне мовознавство: Підручник Підготуйте усні відповіді на всі пункти плану заняття. При потребі робіть записи у робочий зошит |
|
Шарманська В. М., Шарманська С. О., Головко І. В. Судова бухгалтерія. Навч пос Навчальна: Закріпити знання про теоретичне і прикладне значення економічних знань у різних галузях юридичної практики та форми застосування... |
Курс лекцій: “Загальне мовознавство” для студентів IV курсу Для спеціальності 030507 “Переклад” Уклав: Дмитрієва Т. А. – доцент, кандидат філологічних наук, рецензент: Лазаренко Л. М. – доцент, кандидат педагогічних наук, Маріуполь... |
|
18. Прикладне програмне забезпечення спеціального призначення Прикладне програмне забезпечення спеціального призначення. Інструментальні програмні засоби для розв’язування прикладних задач з... |
АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ З ОСВІТНІМИ ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОМУ... РОЗДІЛ ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ |
|
ВИТИНАНКА А. Антонович, Р. В. Захарчук-Чугай, М. Є. Станкевич «Декоративно-прикладне мистецтво» |
Мовознавство, або лінгвістика (від лат lingua "мова"), наука про... |
|
Науково-теоретичне обґрунтування, функції та завдання соціально-педагогічної... |
Урок №1 Тема. Краса навколо нас. Загальне ознайомлення з поняттям... Навчальна: надавати загальне уявлення про образотворче мистецтво; ознайомити учнів з видами художньо-образотворчої діяльності, матеріалами... |