|
|
Скачати 311.39 Kb.
|
| 1 Предмет і проблематика мовознавства. Мовознавство, або лінгвістика (від лат. lingua "мова"), - наука про природну людську мову загалом і мови світу як її представників. Розрізняють конкретне (часткове) і загальне мовознавство. КОНКРЕТНЕ МОВОЗНАВСТВО вивчає окремі (конкретні) мови, як, наприклад, українську, польську, англійську,китайську або групу споріднених мов — слов'янські, германські, романські, балтійські, іранські, тюркські тощо. ЗАГАЛЬНЕ МОВОЗНАВСТВО вивчає загальні особливості мови абстраговано від конкретних мов. До них належать суть мови, ЇЇ природа, походження, закони розвитку, зв'язок із мисленням, культурою тощо. Воно вивчає також структуру й закономірності функціонування всіх мов світу. Отже, предметом загального мовознавства, з одного боку, є мова як засіб людського спілкування, а з іншого — загальні особливості всіх мов. ПРИКЛАДНЕ МОВОЗНАВСТВО вивчає застосування мовознавчої теорії на практиці (у викладанні рідної та іноземної мов, у практиці перекладу, при створенні алфавітів для безписемних мов, для удосконалення правопису, навчання письма, читання, культури мови, для уніфікування термінології, анотування й реферування інформації, забезпечення спілкування людини з комп'ютером природною мовою тощо). Цей курс охоплює такі основні проблеми: 1) природу і сутність мови 2) структуру мови 3) походження мови та закономірності розвитку мов 4) виникнення й розвиток письма; 5) класифікацію мов світу за походженням і за будовою; 6) шляхи й методи вивчення мовного матеріалу; 7) зв'язок мовознавства з іншими науками. 2 Місце мовознавства в системі наук Мова — явище суспільне, отже, й мовознавство належить до суспільних наук і передусім пов'язане з такими суспільними науками, як філософія, історія, археологія, етнографія, соціологія, психологія, літературознавство, логіка, філологія, фізіологія людини, антропологія, медицина, фізика, кібернетика, математика, семіотика (вивч знакові системи), географія, виникли науки: нейролінгвістика, інженерна лінгвістика, математична лінгвістика, лінгвосеміотика, лінгво- географія 3 Природа, сутність, функції мови Мова – не біологічне і не психічне явище. Мова — явище суспільне. Вона виникла в суспільстві, обслуговує суспільство, є однією з найважливіших ознак суспільства і поза суспільством існувати не може. Визнаючи суспільний характер мови, слід зазначити, що в мові є чимало такого, що пов'язує її з біологічними і психічними явищами. Так, скажімо, на відміну від інших при- матів тільки людина має мовний ген, тобто природну схильність і здатність до оволодіння мовою. У мовленні окремих людей відображені їх психічні особливості, а в загальнонаціональній мові — психічний склад нації, її менталітет. Функції мови: КОМУНІКАТИВНА — функція спілкування. МИСЛЕТВОРЧА ФУНКЦІЯ МОВИ — функція формування й формулювання думки. Мислення (думка) не тільки виражається словом, але й здійснюється в ньому. Похідні комунікативної функції: -фатична - контактоустановлювальна; -репрезентативна - функція позначення світу речей; -емотивна - функція вираження почуттів, емоцій; -експресивна – функція самовираження, створення образу мовця, автора; -волюнтативна - функція волевиявлення; -прагматична - функція, що вказує на ставлення мовця до висловленого; -естетична - функція вираження прекрасного, виховання естетичного смаку; -метамовна - функція використання мови для опису іншої мови, тобто спеціальної наукової мови. Похідні мислетворчої функції: -когнітивна або гносеологічна тобто пізнавальна -акумулятивна функції. Інші функції: -інформативна або референтна 4 Мова і мислення Мислення — узагальнене й абстрактне відображення мозком людини явищ дійсності в поняттях, судженнях й умовиводах. Мисленню властиві такі процеси, як абстракція, узагальнення, аналіз, синтез, постановка певних завдань і знаходження шляхів їх розв'язання, висунення гіпотез тощо. Мова й мислення тісно пов'язані між собою, але цей зв'язок не є простим, прямолінійним, тому єдність мови та мислення не є їх тотожністю. З одного боку,немає слова, словосполучення, речення, які б не виражали думки. Однак мова — це не мислення, а лише одне з найголовніших знарядь, інструментів мислення. З іншого боку, існують й інші форми мислення, які здійснюються невербально (несловесно). Загалом існує три типи мислення: а) чуттєво-образне (наочно-образне) мислення конкретними образами, картинами; б) технічне (практично-дійове) здійснюється без участі мови; в) поняттєве (словесно-логічне) здійснюється за допомогою мови. У людей усі типи мислення переплітаються, але превалює поняттєве, тобто основним знаряддям мислення є мова. Історично мислення виникло раніше, воно передує мові. 5 Мова і суспільство Мова не може бути класовою. Заперечуючи класовий характер мови, не можна заперечувати класовий підхід до використання мови. Він виявляється, по-перше, у використанні чужої ("престижної") мови в повсякденному житті вищих класів. Диференціацією суспільства зумовлена особлива мова декласованих елементів — жебраків, злодіїв, бомжів тощо. Це своєрідні засекречені таємні мови, створені з метою "зашифрування" від посторонніх передаваного повідомлення. Із суспільним розшаруванням пов'язана професійна диференціація мови. До професійних підмов належать і підмови різних наук. Окремо виділяють професійний жаргон (у мові шоферів бублик "рульове колесо автомашини", двірники "рухома стрілка для механічного очищення вітрового скла"). Суспільний характер має й територіальна диференціація мови. Засоби спілкування на обмеженій території називають діалектом. Чим суспільство слабше економічно й політично, тим у ньому більше місцевих говорів. Діалекти і незначні територіальні відмінності в мові — говірки — вивчає лінгвістична наука діалектологія. Літературна мова виступає в усній та писемній формах і характеризується стилістичною диференціацією. Існують розмовно-побутовий, газетно-публіцистичний, професійно-технічний, офіційно-діловий і науковий стилі. Деякі вчені як окремий стиль розглядають ще мову художньої літератури, хоч у ній можуть виявлятися ознаки всіх стилів. Мова не змінюється зі зміною базису, мова не належить до надбудовних явищ. Вона обслуговує різні базиси і різні надбудови, тоді як надбудовні явища (ідеологія, культура тощо) обслуговують лише один певний базис. Вплив суспільства на мову і мови на суспільство вивчає спеціальна лінгвістична дисципліна — соціолінгвістика. 6 Мова і мовлення Мова — система одиниць спілкування і правил їх функціонування. Іншими словами, мова — це інвентар (словник) і граматика, які існують у потенції, в можливості. Мовлення — конкретно застосована мова, засоби спілкування в їх реалізації. До мовлення належать говоріння (мовленнєвий акт) і результати говоріння (текст). 1. Мова — явище загальне, абстрактне; мовлення — конкретне. Загальне (мова) реалізується в конкретному (мовленні). Завдання лінгвіста "добути" з мовлення мову. 2. Мова — явище відносно стабільне, довговічне, загальноприйняте; мовлення — динамічне (рухливе), випадкове й унікальне. 3. Мова — явище психічне, а мовлення — психофізичне. Мова існує в індивідуальних мозках, у душах, у психіці людей, які становлять певну мовну спільність. Мовлення, крім психічного, має ще фізичний (фізіологічний) аспект, пов'язаний із його породженням і сприйманням. Мов-лення можна характеризувати за темпом, тембром, тривалістю, гучністю, артикуляційною чіткістю, акцентом тощо. 4. Мовлення — лінійне, мова — нелінійна. Мовлення розгортається в часі. Для того щоб вимовити якусь фразу, потрібен певний часовий проміжок, бо слова вимовляються послідовно одне за одним. А в мові всі звуки, слова, словоформи тощо існують одночасно. На відміну від мовлення, мова має ієрархічну будову. З історичного погляду мовлення первинне, а мова вторинна. Спершу виникали в мовленні окремі слова, фрази тощо, а згодом із фактів мовлення склалася мова. З погляду сучасності, навпаки, мовлення твориться з фактів мови: для вираження думки мовець відбирає з мови необхідні мовні одиниці й оформляє їх у фразу за наявними в мові граматичними правилами. • Мовленнєву діяльність вивчає психолінгвістика. 7 Звуки мовлення. 3 аспекти вивчення. Звукове вираження — це матеріальна оболонка мови. Матеріальна звукова форма мови є об'єктом фонетики. Фонетика (від rp. phone "голос, голосовий звук", phonetikos "звуковий") - наука, яка вивчає звуки мови. Об'єктом вивчення фонетики є не тільки окремо взяті звуки, а й закономірності їх поєднання (сполучуваність), фонетичні процеси (вплив позиції звука у слові та сусідства інших звуків на його звучання), природа й структура складу, а також наголос та інтонація. Звуки можна вивчати як у синхронічному, так і в діахронічному (історичному) аспектах. Описова фонетика використовує безпосереднє спостереження і експериментальні методи: палатографію (визначає місце зіткнення язика зпіднебінням при творенні звука); рентгенографію (дає змогу визначити положення всіх органів мовлення при творенні звука); осцилографію (перетворення звукових коливань на електричні, запис їх на екрані й встановлення таким чином довготи, висоти та інтенсивності звуків); спектрографію (фіксування спектра звука, тобто визначення його загальної акустичної картини, сукупності значень амплітуд його частотних складників). Звуки мови можна одночасно розглядати як фізичні, фізіологічні і лінгвістичні явища. Фізичний аспект звука — це його звучання, акустика, фізіологічний — творення його мовленнєвим апаратом, лінгвістичний — його функція в мові. Відповідно до цих аспектів у вивченні мови розрізняють акустичну, артикуляторну й функціональну фонетику. Фізичний аспект у характеристиці звуків Усі звуки — це хвилі, які виникають унаслідок коливання фізичного тіла. Звуки людської мови утворюються коливанням голосових зв'язок і приводяться в рух струменем повітря з легенів. Середовищем будь-якого звука є повітря. Людське вухо здатне сприймати від 16 до 20 000 коливань за секунду. Поширюється звук із швидкістю 340 метрів на секунду. Якщо коливальний рух є ритмічним, то утворюються звуки, які називаються тонами (звук струни); як-що неритмічним, то виникають шуми (шелест листя від вітру). При творенні мовних звуків тони виникають унаслідок коливання голосових зв'язок, шуми — внаслідок подолання повітряним струменем різних перешкод у мовленнєвому апараті. Голосні є тоновими звуками, а приго- лосні — переважно шумовими. Акустика розрізняє в звуках силу, висоту, довготу і тембр. Сила звука залежить від амплітуди (розмаху) коливання: чим більша амплітуда, тим звук сильніший. Сила звука вимірюється белами. Десята доля бела називається де- цибелом. Висота звука залежить від частоти коливань за одиницю часу: чим більша частота коливань, тим вищий звук. Голосові зв'язки утворюють звуки від 80 (дуже низький бас) до 1300 герців (найвище сопрано, колоратурне сопрано). Вищий голос у жінок пояснюється тим, що в них коротші й тонші зв'язки. Довгота звука залежить від тривалості звучання. Є мови з силовим (динамічим), тонічним (музикальним, висотним) і довготним наголосом. Тембр виникає внаслідок накладання на основний тон додаткових тонів, які є вищими від основного. Такі тони називають обертонами (від нім. ober "верхній, вищий"). Якщо основний тон дорівнює 100 герцам, то виникають обертони в 200, 300, 400 герців. В утворенні тембру провідну роль відіграє резонатор — порожнє тіло з твердими стінками й отвором певного розміру (для музичних інструментів — їх корпус, у людини — порожнина рота, носа і глотки). Тони звука, які найбільше посилюються впливом резонаторів, називають формантами. У кожної людини є свій тембр, але й кожен звук має свій тембр. Тембр — це основний параметр звуків, і вони (звуки) розрізняються передусім за тембром (мовленнєвою формантою). 8 Мовленєвий апарат та його робота Органи мовлення складаються з органів дихання й органів, які безпосередньо беруть участь у творенні звуків. Умовно можна виділити три "поверхи" мовленнєвого апарату — нижній, середній і верхній. До нижнього належить апарат дихання — легені, бронхи, трахея та діафрагма. їх функція — накопичувати й видихати необхідний для творення звуків повітряний струмінь. Середній поверх — гортань. До щитовидного і двох пірамідальних хрящів прикріплені голосові зв'язки — дві натягнуті еластичні мускульні плівки, які складаються з волокон, розташованих у горизонтальному, вертикальному й діагональному напрямках. Це дає можливість змінювати їх товщину і затискати їхні коливальні частини в різних місцях, що впливає на характер творення звуків. Рухомі пірамідальні хрящі змінюють положення голосових зв'язок, і щілина, утворена голосовими зв'язками й пірамідальними хрящами (голосова щілина), змінює свою форму. Виділяють три основні положення пірамідальних хрящів і голосових зв'язок: 1. Видих. Голосові зв'язки розслаблені, пірамідальні хрящі розсунуті, повітря вільно проходить через гортанну щілину. 2. Шепіт. Голосова (міжзв'язочна) щілина звужена, міжхрящова залишається доволі широкою, видихуване повітря створює слабкий шум. 3. Голос. Пірамідальні хрящі зближені, так що міжхрящова щілина закрита, міжзв'язочна щілина дуже вузька, зв'язки напружені й коливаються ритмічно під тис- ком повітряного струменя, виникає тон. Отже, на середньому поверсі творяться голос і шум, а не конкретні звуки. Верхній поверх — надставна порожнина (її ще називають надставною трубою), до якої належать порожнини глотки (фаринкс), рота і носа. Це резонатор, де творяться обертони і резонаторні тони та шуми, тобто конкретні звуки. Ротову й носову порожнину розділяють тверде (palatum) та м'яке піднебіння (velum), яке закінчується піднебінною завісою і маленьким язичком (uvula). Коли м'яке піднебіння опущене, порожнина рота змикається з порожниною носа і частина повітря проходить через ніс. Залежно від того, яка частина язика бере участь у творенні звуків, розрізняють передньоязикові, середньоязикові і задньоязикові звуки. Коли кінчик язика торкається зубів, то утворюються зубні звуки; якщо альвеол (горбиків біля коренів верхніх зубів; лат. Alveolus "жолобок, виїмка") — творяться альвеолярні звуки типу англ. [t], [d], [n], [1]. Якщо кінчик язика займає позицію між зубами, творяться міжзубні приголосні, як наприклад, англійські [б], [0]. (французький увулярний [г]). Надгортанник (хрящ, розташований у глотці під коренем язика над гортанню), крім функції закривати гортань при глитанні їжі, може, наближаючись до задньої стінки глотки, утворювати надгортанні звуки (надгортанні приголосні є в арабській мові). Артикуляція – робота органів мовлення, тобто сукупність їх порухів при вимові певного звука В артикуляції розрізняють три фази — екскурсію (підготовка органів мовлення до вимови звука), кульмінацію (положення органів мовлення в момент вимовляння звуків.) і рекурсію (повернення органів мовлення у вихідне положення). 9 Принципи класифікації голосних звуків Найпоширенішою класифікацією голосних є артикуляційна, тобто за ступенем просування язика вперед або назад і ступенем його підняття при їх творенні. Більшість голосних — це голосні переднього і заднього рядів. За положенням губ під час артикуляції звуків розрізняють лабіалізовані і нелабіалізовані голосні. За положенням м'якого піднебіння при артикуляції голосні поділяються на ротові й носові. При творенні ротових м'яке піднебіння підняте і закриває прохід повітря в ніс, а при творенні носових м'яке піднебіння опущене і повітря проходить у ніс. Залежно від ступеня розкриття рота розрізняють відкриті та закриті голосні. При вимовлянні закритих м'язи більш напружені, ніж при артикуляції відкритих. За тривалістю звучання розрізняють довгі й короткі голосні. Система голосних називається вокалізмом. |
|
Психологія мовлення як наука Особливо тісні зв'язки мовознавства з психологією, вже в 19 столітті що викликали вторгнення психологічних методів і ідей в мовознавство.... |
План Мова як суспільне явище. Суспільна природа мови і мовної діяльності.... Сучасне мовознавство виходить із розуміння мови як суспільного явища. Водночас в історії мовознавства здійснювалися численні спроби... |
|
Урок розвитку зв’язного мовлення №1 Творчий переказ тексту «Відпочинок на морі» Державний Гімн України. Мова — жива скарбниця історії народу. Мова і мовлення. Збагачення мови новими словами. Утворення нових слів.... |
«Я знаю: мова мамина свята» Хто не любить свою мову – той не любить свою батьківщину”. „Я не смію тебе розлюбить, моє вічне кохання, о мово!”. „Хто не знає рідної... |
|
А ультраліві; б ліві; в лівоцентристські; г центристські; д правоцентристські;... ... |
1. УКПМ це форма сучасної укр літературної мови, специфіку якої зумовлюють... Зв'язок з правовими дисциплінами — укр мова пов'язана з такими сферами: судочинство та нотаріат, юридична документація, правнича... |
|
Замість передмови Тому нам, дорослим, треба передусім задовольнити природну допитливість дитини, її інтерес до навколишнього світу, сприяти щоденному... |
Передаймо нащадкам наш скарб рідну мову Мета: розширити уявлення про мову, підтримати інтерес до української мови, бажання знати її, оволодівати культурою мовлення; виховувати... |
|
Мова суспільство. Постколоніальний вимір Лариса МАСЕНКО Як прекрасна... Це основна, наддіалектна форма існування мови, що є засобом порозуміння всіх представників народу без розрізнення віку, статі, соціального,... |
Мова суспільство. Постколоніальний вимір Лариса МАСЕНКО Як прекрасна... Це основна, наддіалектна форма існування мови, що є засобом порозуміння всіх представників народу без розрізнення віку, статі, соціального,... |