|
|
Скачати 1.05 Mb.
|
|
Слово - наслідок сполучення певних значень з сукупністю певних звуків, результат чого здатний до певного граматичного вживання. Американські дискриптивісти пропонують замінити поняття слова окремими: графічне слово - ланцюжок літер між 2-ма пробілами фонетичне слово - звуковий комплекс, об`єднаний спільним наголосом граматичне слово - комплекс, що здатний виступати єдиним членом речення Дехто обмежує значення слова як одиниці, що має план вираження і план значення. Але ці ж ознаки мають також морфема і словосполучення. Таким чином, існує проблема окремості слова в тексті (що вимагає чіткого вирізнення його від морфеми з одного боку, з іншого - від словосполучення чи речення) та проблему тотожності слова, його ідентифікацію (так, чи є одним словом рос. "железная дорога", укр. - залізниця, адже референт лише один). Відмінності слова від морфеми і речення: Слово: - має позиційну автономність, є вільним знаком - може самостійно виконувати синтаксичну функцію - формувати речення - становить лексико-граматичну єдність, поєднуючи в собі лексичне і граматичне значення - не лише відтворюються, а й творяться (неологізми) Морфема: - найменша значеннєва одиниця, що реалізується в рамках певного слова - не здатна до позиційної самостійності чи синтаксичною функції - має лише 1 значення: або дериваційне (словотворче), або реляційне (граматичне) - є повторюваною мовною одиницею, яка відтворюється в готовому вигляді Речення: - формується з одного чи кількох слів, кожне з яких має власне лексико-граматичне значення - творяться, а не відтворюються (окр. випадок - фразеологічні вислови) - є проникною системою: до складу речення можна вводити додаткові слова Основними функціями слова є: - референтна (називання предметів та явищ) - експресивна - інформативна - мислеоформлююча - стилістичне маркування 42. Лексема та її алолекси Лексема — це окреме слово з усією сукупністю властивих йому форм словозміни й значень у різних контекстах. Наприклад, форми голова, голови, голові, голову і т. д. з усіма значеннями («частина тіла», «керівник установи», «передня частина колони» і т. п.) становлять одну лексему — голова. Лексема — це узагальнене, абстрактне поняття. Наприклад, можна, як вважають деякі, вважати, що українське "фонема", англійське phoneme, французьке phoneme, німецьке Phonem -- це не різні слова, а аллолекси однієї і тієї ж лексеми, різні фонетичні варіанти одного і того ж слова як частини усесвітньої мови лінгвістики. Так, зокрема, підходить до питання Г.Глісон. Проте не менш авторитетні учені висувають абсолютно протилежну точку зору, справедливо указуючи на те, що формальний збіг термінів різних мов нерідко не тільки не полегшує міжнародне спілкування, але, навпаки, утрудняє його, оскільки створює для тих, що користуються ними видимість рівності, відповідності, яка насправді виявляється ілюзорною. 43 « Типи лексичних значень. Денотативне, сигніфікативне, конотативне» Лексичне значення – історично закріплена в свідомості людей співвіднесеність слова з певним явищем дійсності. Ядро ЛЗ – концептуальне значення (денотативне) - відображення певного явища дійсності. Слово може мати конотативне значення – емоційна оцінка (+\-). Конотативне значення, його ще називають периферійним. Дівка – додається певне емоційне, в даному випадку негативне забарвлення. Денотативне значення - віднесеність слова до предмета. Відношення слово-предмет. Існує у двох видах: загальна віднесеність (віднесеність концептуального значення до цілого класу денотатів. «Кінь» позначає будь-якого коня. Конкретна віднесеність (віднесеність концептуального значення до певного денотата. На лузі пасся кінь. Сигніфікативне значення – віднесеність слова до поняття. Поняття – результат узагальнення, виділення предметів, явищ якогось класу, за певними спільними ознаками. «Стіл» - будь-який за формою та призначенням стіл. 44.Лексичне і граматичне значення слова Лексичне значення(ЛЗ) – історично закріплена в свідомості людей співвіднесеність слова з певним явищем дійсності. Це зв’язок певного звучання з певним поняттям, почуттям, це той зміст слова, та інформація, яку воно несе; це наївне поняття про певну річ, це план значення (ПЗ) Лз слова є продуктом мисленнєвої діяльності людини. Воно пов’язане з редукцією інформації людською свідомістю, з порівнянням, класифікацією, узагальненням. Оскільки слова називають речі, то ЛЗ нерідко називають речовим. Ядром ЛЗ є концептуальне значення (мисленнєве відображення певного явища дійсності, поняття). Так, наприклад, слово обличчя має концептуальне значення «передня частина голови людини». Слово може мати ще й конототивне значення, тобто емоційні, експресивні, стилістичні «додатки» до основного значення. Наприклад, слова морда, пика, фізіономія мають таке ж концептуальне значення, як і обличчя, але на нього нашаровуються експресивно-стилістичні відтінки (конотації). Пор. ще кінь і шкапа, черевики і шкарбани тощо Концептуальне й конототивне значення є загальноприйнятими, тобто належать мові й зафіксовані в словниках. Від таких значень потрібно відрізняти контекстуальні значення, тобто значення, які виникають у певних контекстах. Так, словами котик і лапочка пестливо називають дітей чи близьких, однак таке значення в цих словах не фіксується словниками. Граматичне значення(ГЗ) – узагальнене (абстрактне) мовне значення, яке властиве рядам слів і яке має в мові регулярне (стандартне) вираження; - всі ті граматичні ознаки, якими характеризується слово, - це граматичні референції слова. Вони пронизують всю мовну систему, на відміну віл ЛЗ. За допомогою ГЗ реалізуються відношення між різними об’єктами дійсності Так, слова весна,літо,парк,робітник мають значення предметності; добрий, теплий, зелений, золотий – значення ознаки; йти, летіти, співати, їсти – процесуальності; дороги, книжки, стола, олії – родового відмінка. Ще є граматичні значення роду, числа, особи, предикативності, суб’єкта та ін ГЗ відрізняється від ЛЗ масовістю, груповим характером свого виявлення, тобто вона властиве великим групам слів. Крім цього, ГЗ відрізняється від ЛЗ:
-у(-ові), -і (сину, батькові, доньці). І хоч одне ГЗ може виражатись різними формальними показниками і, навпаки, різні ГЗ – одним граматичним показником (сестра-Н.в одн, брата-Р.в одн, жнива-Н.в мн), однак список морфем для вираження певного ГЗ є строго фіксованим. Ця ознака ГЗ настільки важлива, що дехто з мовознавців бере її за основу його визначення: ГЗ – значення, яке в даній мові регулярно виражається граматичними засобами. ГЗ бувають 3 типів:
47. Предикативність і модальність як основні ознаки речення. Речення - мінімальна комунікативна одиниця, яка про щось повідомляє і розрахована на слухове/зорове сприйняття. Характеризується: комунікативністю (форми спілкування), відносною самостійністю (відносно закінчена думка), структурною цілісністю(певна структурна модель). Крім того, основні ознаки: предикативність-співвіднесеність змісту речення з об’єктивною дійсністю. Завдяки чому зміст речення трактують як реальний, можливий, бажаний. Виражається за допомогою часових форм дієслова (минулий, давноминулий, теперішній чи майбутній час) та обставин місця й часу (просторова й часова віднесеність).Головним носієм предикативності є присудок. Вихідним пунктом для прив'язки будь-якого повідомлення до дійсності є три координати: я — тут — тепер.(нульові координати, і їх нерідко пропускають). Модальність — особисте ставлення мовця до власного висловлювання, яке виражається за допомогою інтонації (стверджувальна й заперечна, серйозна й іронічна); вставних слів (на жаль, мабуть, може, здається, безперечно, справді); часток,(невже, авжеж, ніби, начебто, таки); способу дієслова (дійсний, умовний чи наказовий). Щоб предикативна конструкція стала реченням, вона повинна бути інтонаційно оформлена. Інтонація речення включає в себе: а) підвищення й пониження тону (мелодика мовлення);збільшення й зменшення сили голосу (інтенсивність мовлення);в) прискорення й сповільнення вимови (темп мовлення);г) певне чергування напруження й послаблення наголошених і ненаголошених складів (ритм мовлення);г) виділення окремих слів у реченні (фразовий, логічний та емфатичний наголоси). 48. Речення і словосполучення. За Ю. Масловим, речення - центральний аспект синтаксису, основна ділянка, в якій формується людська думка і здійснюється мовленнєве спілкування людей. Речення характеризується: - комунікативністю - відносною самостійністю - структурною цілісністю (речення будується за певною структурною моделлю) Шкільне визначення речення як групи слів або окремого слова, що виражає закінчену думку, є неприйнятним, оскільки не кожне речення здатне до цього: А ну! Що? Ось тобі на! Крім того, речення може виражати кілька завершених думок. В реченні можна виділити 2 аспекти: структурний і функціональний, причому перший належить мові, а другий - мовленню. За структурним аспектом стало закріплюватись поняття речення, або синтаксема, а за комунікативним - висловлення, таким чином, синтаксема входить до парадигми фонема, морфема, лексема, синтаксема, а висловлення - до іншого термінологічного ряду: звук, морф (аломорф), слово (лекса), висловлення. Крім того, основними ознаками речення є предикативність та інтонація. Предикативність - співвіднесеність змісту речення з обєктивною дійсністю. Завдяки цій ознаці зміст речення трактується як реальний, можливий, бажаний тощо: Він читає книжку. Він, можливо, читатиме. Читай книжку! (Читав би ти:). Головним носієм предикативності є присудок. Предикативність формується граматичним значенням модальності, способу і часу. Модальність - висловлення мовцем свого відношення до дійсності. Інтонаційна ознака розподіляє речення на 3 групи: розповідні, питальні, спонукальні. За структурою речення можуть бути простими і складними, поширеними чи непоширеними, односкладними чи двоскладними. Інформація. яка повідомляється в реченні, нащивається пропозицією, або диктумом, а власне ставлення мовця - модусом. Дрібнішою синтаксичною конструкцією є словосполучення. Словосполучення - єдність 2-х чи більше повнозначних слів, обєднаних синтакстичним звязком. Словосполучення є предметом синтагматичного синтаксису, який вивчає валентність слова та способи її реалізації. валентність слова - здатність його вступати в синтаксичні звязки з іншими словами. У мовознавстві на разі ведуться активні дискусії щодо словосполучення: вчені дають неоднакові його визначення. Словосполучення бувають синтаксичними і фразеологічними. Синтаксичні словосполучення зберігають вихідне значення слів-компонентів: бити скло, бити в бубон :) У фразеологічних словосполученнях лексична самостійність компонентів є ослабленою або втраченою: байдики бити. Звязок між словами в словосполученні і реченні будується за принципом підрядності (нерівноправна залежність компонентів) або сурядності (рівноправна залежність компонентів). Сурядні звязки є відкритими, підрядні ж - закриті: підр. звязок здатен обєднувати в складі словосполучення лише 2 повнозначні слова, тоді як сурядний - від 2. В мовознавстві на разі ведуться активні дискусії щодо того, чи можуть словосполучення, обєднані сурядним звязком називатися словосполученнями, і все більше вчених доходять висновку, що будь-яке поєднання 2-х чи більше повнозн. значеннєво повязаних слів є словосполученням. Звязок в словосполученнні може бути сильним (коли слово вимагає поширення і не є самодостатнім(відчувати спрагу) чи слабким - який визначаються лише частиномовною залежністю. За структурою словосполучення можуть бути двочленними, тричленними або чотиричленними, причому останні утворюються на основі подвійного чи потрійного сильного звязку. Підрядні словосполучення бувають предикативними (які містять присудок: пташки співають, поле зеленіє) чи непредикативними: зелене поле, спів пташок. Деякі мовознавці зараховують предикативні словосполучення до речень, але по-перше, словосполучення виділяються з речень як компоненти: Як гарно в полі пташки співають! По-друге, речення має інтонаційне вираження, чого не має словосполучення. Залежно від головного слова, словосполучення бувають: - іменні - дієслівні - прислівникові Підрядні словосполучення, за характеристикою залежного слова, бувають: - атрибутивні (подр. слово називає ознаку: великий успіх) - обєктні (залежне слово стає обєктом: написати твір) - релятивні (підр. слово називає те, чого немає в головному слові: швидко текти) Синтаксичні звязки в словосполученні: - узгодження - керування - координація - взаємна супідрядність підмета і присудка, двобічний звязок, що поєднує узгодження і керування (соловейко щебетав) - прилягання - тяжіння - узгодження предикативного означення з підметом (Вчитель повернувся задоволений) - інкорпорація - поєднання слів-коренів (чукотська мова) - замикання - побудова, яка вимагає дистантного розташування повязаних слів (німецька мова) - ізафет - атрибутивне словосполучення двох іменників, перший з яких є означенням, але показник звязку знах. в другому слові. характерний для тюркських мов. 49. Граматичне та актуальне членування речення. «Дане» і «нове».Тема і рема. Граматичне членування речення-члени речення. Члени речення-абстрактні синтаксичні категорії, усталені форми для опису ситуацій, вираження типових компонентів реального змісту речення(головні, другорядні).Однак самі по собі члени речення не в змозі виразити відносної вагомості різних компонентів повідомлення. Це здійснюється за допомогою актуального членування речення-членування речення за змістом на дві часини: предмет мовлення і те, що про нього говориться. Вихідна частина висловлення(дане, відоме) називається темою, а та частина, яка щось стверджує про тему(нове),-ремою. Ці дві частини відповідно ще називають психологічним(логічним) суб’єктом і предикатом. Чим більше слів у реченні, тим більше можливостей його різної актуалізації. Основні засоби актуального членування: нтонація(постановка логічного наголосу) і порядок слів(зазвичай тема на початку,а рема-в кінці).Часто акутальне членування речення здійснюється за допомогою контексту: рема визначається відніманням відомої інформації. Актуальне членування речення служить одним із засобів зв’язку речень у тексті. Типи співвідношення тем у сусідніх реченнях: послідовний(темою наступного,є рема попереднього) і паралельний(одна і та сама тема повт.в кількох реч.) 50. Синтаксичні зв’язки та їх найважливіші типи |
|
М. П. Кочерган Загальне мовознавство ... |
Кочерган М. П. Загальне мовознавство: Підручник Підготуйте усні відповіді на всі пункти плану заняття. При потребі робіть записи у робочий зошит |
|
Шарманська В. М., Шарманська С. О., Головко І. В. Судова бухгалтерія. Навч пос Навчальна: Закріпити знання про теоретичне і прикладне значення економічних знань у різних галузях юридичної практики та форми застосування... |
Курс лекцій: “Загальне мовознавство” для студентів IV курсу Для спеціальності 030507 “Переклад” Уклав: Дмитрієва Т. А. – доцент, кандидат філологічних наук, рецензент: Лазаренко Л. М. – доцент, кандидат педагогічних наук, Маріуполь... |
|
18. Прикладне програмне забезпечення спеціального призначення Прикладне програмне забезпечення спеціального призначення. Інструментальні програмні засоби для розв’язування прикладних задач з... |
АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ З ОСВІТНІМИ ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОМУ... РОЗДІЛ ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ |
|
ВИТИНАНКА А. Антонович, Р. В. Захарчук-Чугай, М. Є. Станкевич «Декоративно-прикладне мистецтво» |
Мовознавство, або лінгвістика (від лат lingua "мова"), наука про... |
|
Науково-теоретичне обґрунтування, функції та завдання соціально-педагогічної... |
Урок №1 Тема. Краса навколо нас. Загальне ознайомлення з поняттям... Навчальна: надавати загальне уявлення про образотворче мистецтво; ознайомити учнів з видами художньо-образотворчої діяльності, матеріалами... |