|
|
Скачати 1.17 Mb.
|
| ЛЮБЛЮ ТЕБЕ, МІЙ КРИМЕ Вірші українських поетів про Крим Упорядник та автор вступної статті Данило КОНОНЕНКО Сімферополь Видавництво "ДОЛЯ" 2008 БЛАГОСЛОВЕННИЙ КУТОЧОК УКРАЇНИ Крим... Земля, де тісно переплелося коріння сивої давнини і нашого стрімкого невтримного сьогодення, земля, яку з любов’ю називають сонячним краєм, чарівним куточком України. Коли ми вимовляємо слово Крим, у нашій уяві малюється тепле, найблакитніше в світі Чорне море і ласкаве сонце, стрункі вічнозелені красені-кипариси і білокам’яні світлиці південнобережних здравниць. Крим — це й повита легендами Ведмідь-гора і гостроверхий шпиль Ай-Петрі, дивовижна, нависла над морем споруда Ластівчиного гнізда і пінистий водограй Учан-Су, всесвітньовідомі Лівадійський та Алупкинський палаци. Одначе Крим це не лише буйнозелений Південний берег з лагідною чорноморською хвилею і золотавим соняхом сонця, з історичними палацами та визначними місцями. Крим — це й легендарне місто-герой Севастополь і не менш легендарне місто-герой Керч. Це й солоні води Сиваша, вічнохвилюючі героїчні Ішунь та Перекопський вал, Сапун-гора, Малахів курган, Бльтіген та Аджимушкай. Крим — земля, рясно полита кров’ю і потом, де на кожному кроці історія, історія, історія... Сучасний Крим — це трудівничий, двічі орденоносний край, де живуть і працюють прекрасні люди, котрі своїми руками прокладають шлях життєдайній дніпровській воді, плекають небачені тут донині врожаї пшениці й рису, винограду і яблук, добувають сіль і руду, створюють надпотужні супертанкери та унікальні плавучі крани-богатирі, вибудовують електростанції, складають кольорові телевізори. З давніх-давен ця чудесна земля вабила до себе співців, котрі, замилувавшися її красою, складали хвилюючі вірші і пісні про гори і море, про степове роздолля та сонячне південнобережжя. В Криму бували і писали про цей неповторний край Олександр Пушкін, Адам Міцкевич, Олександр Грибоєдов, Василь Жуковський... На севастопольських бастіонах воював проти іноземних загарбників у 1854 —1855 роках Лев Толстой і на основі побаченого, пережитого створив свої знамениті «Севастопольские рассказы». У Ялті працював над поемою «Кому на Руси жить хорошо» Микола Некрасов. Імена Антона Чехова, Максима Горького, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Степана Руданського, Максима Богдановича, Максиміліана Волошина, Олександра Гріна, Володимира Маяковського, Костянтина Треньова, Сергія Сергєєва-Ценського, Остапа Вишні, Петра Павленка, Миколи Бірюкова та багатьох інших славетних діячів літератури тісно пов’язані з Кримом. Древній землі Тавріди, її історії, людям, які перетворюють цей край, мальовничим краєвидам присвятили чимало віршів поети різних національностей і різних поколінь. У видавництвах Криму уже виходили друком колективні збірки, в яких були зібрані твори поетів братніх республік про Крим. Але подібна виходить вперше: упорядник поставив собі за мету залучити до цієї книжки твори українських поетів на кримську тематику — і тих, яких уже, на жаль, немає поміж нас, і нині сущих, — тим самим зробивши спробу створити «малу кримську антологію». До збірки «Люблю тебе, мій Криме» включено вірші, написані різними поетами у різний час. Деякі з них створені безпосередньо в Криму. Це, передусім, поезії з прекрасного «Кримського циклу» Павла Тичини. Знаменно, що один з віршів цього циклу («Пляж») присвячено Максимові Рильському, цикл якого «Море і солов’ї» повністю адресовано Павлові Тичині. Звичайно ж, і в П. Тичини і в М. Рильського, як і в інших поетів, є ще немало віршів про Крим, але упорядник узяв не все, аби уникнути тематичних повторів і, по змозі, охопити якомога більше авторів, адже обсяг книжки обмежений. Читач зустрінеться тут з іменами Валеріана Поліщука, Івана Кулика, Миколи Зерова, Володимира Сосюри, Миколи Бажана, Андрія Малишка та багатьох інших поетів старшого покоління, в чиїх творах відбито минуле Криму, його сучасне оновлення. Кримська земля рясно полита кров’ю її захисників у роки Великої Вітчизняної війни. Ця тема знаходить своє глибоке втілення у творах поетів-фронтовиків, зокрема тих, хто захищав і визволяв Крим від нашестя коричневої чуми. Героїці Криму присвячують свої вірші, й ті автори, хто не воював, але чиє дитинство обпалив вогонь минулої війни, а також представники наймолодшого поетичного покоління. Севастополь, Керч, Аджимушкай — болючі рани землі кримської — дорогі й близькі кожному з нас. Ще не одне покоління митців хвилюватимуть вони героїзмом і мужністю своїх захисників, надихатимуть на створення нових віршів, балад, поем. Немало поетичних рядків присвячено післявоєнному Криму, відродженню його з руїн, перетворенню колись засушливої таврійської землі в квітучий сад, яку щедро напоїли води сивого Дніпра-Славутича. На території Кримської автономії розташовані два будинки творчості письменників. Приїжджаючи сюди на відпочинок, літератори знайомляться з древньою землею Тавріди, з її історичним минулим і сьогоднішнім днем, з чарівною природою, творінням рук людських. Тому все нові й нові рядки з’являються про Крим, про цей дивовижний «сад над морем», куди так гостинно запрошував друзів зі всієї землі незабутній Максим Тадейович: Заходьте в світ, де пурпуром гранат Край скелі сірої на сонці відливає, Де пісня і любов у поглядах дівчат, Де гори і міста цвітуть на небокраї. Заходьте в світ, відстояний людьми Від ненажерних зграй, від замахів лукавих! Ми стали твердо тут і не схитнемось ми, Струмує наша кров у цих плодах і травах. Заходьте в світ, де чесна простота Ріднить серця живі, де небом неозорим Аероплан стрункий, як лебідь, проліта, А тінь біжить за ним... Заходьте в сад над морем! Ласкаво просимо й ми Вас, дорогий читачу, у поетичний світ цієї колективної книжки. Заходьте! Хай зустріч з натхненним словом про кримську землю забринить у вашій душі неповторним акордом, хай у серці Вашому лишиться тепле спогадання про квітучий, сонячний Крим — благословенний куточок півдня України! Зазначимо лише, що перше видання цієї поетичної антології побачило світ у видавництві «Таврія» 1988 року. Це видання — друге, значно перероблене і доповнене, зокрема творами поетів XIX століття та віршами багатьох сучасних авторів. Гадаємо, що й нинішнє, друге видання, не останнє. Адже підростає молоде покоління поетів, з’являються нові вірші про наш сонячний Крим. А, отже, ця книга, в якої, певно ж, ніколи не буде кінця. Адже Крим не віддільний від поезії, а Поезія — вічна! Данило КОНОНЕНКО, заслужений діяч мистецтв Автономної Республіки Крим, лауреат премії ім. Олекси Гірника та Степана Руданського. Євген ГРЕБІНКА (1812—1848) ЧОВЕН Заграло, запінилось синєє море, І буйнії вітри по морю шумлять, І хвиля гуляє, мов чорнії гори Одна за другою біжать. Як темная нічка, насупились хмари, В тих хмарах, мов голос небесної кари, За громом громи гуркотять. І грає і піниться синєє море. Хтось човен на море пустив, Бурхнув він по хвилі, ниряє на волі, Од берега геть покотив; Качається, бідний, один без весельця. Ох, жаль мені човна, ох, жаль мого серця! Чого він під бурю поплив? Ущухнуло море, і хвилі вляглися; Пустують по піні мавки; Уп’ять забіліли, уп’ять простяглися По морю кругом байдаки; Де ж човен дівався, де плавле мій милий? Мабуть, він не плавле, бо онде по хвилі Біліють із його тріски. Як човнові море, для мене світ білий Ізмалку здавався страшним; Да як заховаться? Не можна ж вік цілий Пробути з собою одним. Прощай, мій покою, пускаюсь у море! І, може, недоля і лютеє горе Пограються з човном моїм. 1833 Яків ЩОГОЛІВ (1823—1898) ЯЛТА Казали: Ялта — Криму цвіт, — Над нею краще сонце гріє, І інше небо, інший світ, І дужче листя зеленіє. Як я спускався з хмар густих По жовтих ребрах Чатирдага, Здавалась в гранях скель крутих Якась невідома повага. На камінь з камня біг Салгир, Вилась гадюкою дорога, Де срібний струмінь падав з гір, Де сакля виснула убога, І з неї вибігши на шлях, Як неприборкані орлята, Лякались коней і в кущах Ховались гожі татарчата... Остався геть надхмарний край — Оселя тиші і покою, І я спустивсь в зелений рай Долин Аутки й Дерикою. І правда: Ялта — Криму цвіт, — У ніг її без грані море; Над нею неба інший світ І з листом лист не так говоре. По взбіччях гір і жовтих скель Палати в камінь повростали, Плющі розкинулись, до стель І ґанки стіни понизали, — Орішник широко повис: Черешні з лаврами сплелися; Сяга до неба кипарис, Гілки маньолій повилися... Сюди б спішити тільки тим, Хто в світі все, що можна, має, Але і тут крилом своїм Не всіх же доля пригріває: Я бачу неміч, блідий вид І щоки, червінем покриті, — Як є — захід; один захід І з ним благання — «Жити, жити!» Так хто ж живіт тут знайде вам, У кого кров уже не грає? Ні, мабуть, щастя там, Де є той край, що нас немає. Олександр КОНИСЬКИЙ (1836—1900) БІЛЯ МОРЯ В КРИМУ І Не грає безкрає, а тихо шумить, мов свічки по небі, ті зірки горять; ЗЕІ хвилею хвиля цілує граніт, тонкі кипариси байдужії сплять; лиш кедри з Ливану в далекій чужині журливу, скорботну розмову зняли про край незабутній, про любу родину... Я бачив, що з жалю тремтіли вони... ІІ Одна-одинока берізка стоїть., на гору Ай-Петрі журливо глядить; ні велетні кедри — сусіди німі, ні мірти пахучі не ваблять її, фонтани про неї не мають ваги. А ген на Ай-Петрі біліють сніги; туди її думи, туди її очі пильнують від ранку до темної ночі. Бона споминає далекі гаї, де сестри зростають на рідній землі. Коли б її воля, коли б її сила — з розкішного парку туди б полетіла... III Дрімає море, вітер спить, суворі гори сном повиті; німує пишний кедр; мовчить і лавр, немов журбою битий; і тьмяно, сумно круг мене. Осіння хмура ніч панує, листок ніде не шолохне, в пустім тумані все німує.. Отак густа неволі сила своєю тяжкою рукою мене покрила, сповила, немов сповивачем, нудьгою. Симеїз 1895 Леся УКРАЇНКА (1871—1913) ХВИЛЯ Хвиля йде, вал гуде — білий, смілий, срібний, дрібний, нападе на сухеє баговивдя, на розсипане каміння, білим пломенем метнеться, стрепенеться, скине з себе все, що ясне, й гасне... Хвиля смутна, каламутна, вже не ясна, вже не. біла, відпливає посумніла, мов до гробу. Із плачем до себе, горне баговиння тьмяне, чорне, мов жалобу. І зітхає, і втихає, рине в море величезне й чезне... Чи вона йде до два? Може, буде там покірно, мов рабиня, тихо, вірно, колихать малі молюски, гаптувать прозорі луски, на коралі, класти карби, вартувати морю скарби, і слугою під вагою там вона довіку стане й не повстане? Чи полине межи сестри, межи милі вільні хвилі, розтечеться, розпливеться, знову сили набереться, потім зрине і гучна, і бучна, переможно валом сплесне і воскресне? Євпаторія 8. VII. 1908 СПОГАД З ЄВПАТОРІЇ Море стелиться чорним важким оксамитом, небо чорне і хмарне тяжіє вгорі, тільки де-не-де, мов передсмертним останнім привітом, промовляє зоря до зорі. Невидимками крадуться чорні ворожії хвилі, тихо, тихо, мов хитрих злочинців гурти, і причаїли гомін, і скрили всі гребені білі, ледве дишуть... підкрались і вдарили зразу в борти, потрясли корабель наш і з реготом геть відкотились... Знову тиша і знов темна сила таємно чига... Від вогнів вартових дві дороги на морі зустрілись; Смуга мертво-зелена й криваво-червона стяга. Ледве мріє, мов привид, далекеє совнеє місто, ні вогнів, ані гуків музики до моря не шле. Тихо так, наче вимерло в світі аавколо все чисто, Тільки море зосталось, а в ньому щось чорне і зле. Чи се ж та «країна світла і прозорої блакиті» де колись я забувала, що десь є негода в світі? Світло зникло, небо змеркло, і блакить укрили хмари, від минулого зостались невиразні, смутні мари. Де ж ти, наша люба Stellа Маris* ясна? Ти колись нам слала Доріженьку світла, вабила нас красна, долю віщувала. Де той білий човник, що по тій дорозі з нами плив «на чисте»? Де те все поділось, що тоді нам мрілось, — Ясне, урочисте? Білий човник, може, десь тут на причалі тихо спочиває, Stellа Маris, може, завтра без печалі цілий світ осяє, тільки те, що мрілось, не питай, де ділось, не питай... немає... А тоді: «Нас було тільки двоє, хвилі скрізь коло нас коливались і такі ми самотні обоє серед того простору здавались. Я дивилась на тебе, мій брате, що гадала, не вимовлю зроду, чим було тоді серце багате, поховала я в тихую воду». Я дивлюсь на сю чорну безодню. Де то спить моя думонька, де? Де б не спала, навіки пропала, так, як любе життя молоде!.. 27. VII. 1904 * Морська зоря (лат.) Із циклу «КРИМСЬКІ СПОГАДИ» ТИША МОРСЬКА В час гарячий полудневий Виглядаю у віконце: Ясне небо, ясне море, Ясні хмарки, ясне сонце. Певне, се країна світла Та злотистої блакиті, Певне, тут не чули зроду, Що бува негода в світі! Тиша в морі... ледве-ледве Колихає море хвилі; Не колишуться од вітру На човнах вітрила білі. З тихим плескотом на берег Рине хвилечка перлиста; Править хтось малим човенцем, — В’ється стежечка злотиста. Править хтось малим човенцем, Стиха весла підіймає, І здається, що з весельця Щире золото спадає. Як би я тепер хотіла У мале човенце сісти І далеко на схід сонця Золотим шляхом поплисти! Попливла б я на схід сонця, А від сходу до заходу, Тим шляхом, що проложило Ясне сонце через воду. Не страшні для мене вітри, Ні підводнії каміння, — Я про них би й не згадала В краю вічного проміння. Євпаторія. 1890, 16 серпня. НА ЧОВНІ Нічко дивна! Тобі я корюся, Геть ви, темнії думи сумні! Не змагаюся вже, не борюся, Потопаю в сріблястому сні. Люди сплять, спить і людськеє лихо, — Лихо сили не має в сю ніч. Тихо скрізь, і на серденьку тихо, Десь журба з нього згинула пріч. Може, тільки сховалась глибоко? Може, зараз прокинеться знов? Та дарма! Поки ясне ще око, Не здіймемо журливих розмов! Глянь, як хвилі від срібла блищаться! Глянь, як небо синіє вгорі! Вабить хвиля на море податься, Кличе промінь ясної зорі. МЕРДВЕН Бескиди сиві, червоні скелі, Дикі, непевні, нависли над нами. Се, кажуть люди, злих духів оселі Стали під хмари: стінами. З гір аж до моря уступи сягають, Люди прозвали їх — «Чортові сходи»; Ходять злі духи по них та збігають Гучні веснянії води. Люди ж не сміють зійти по тих сходах Геть на верхів’я, туманом повиті, — Духи поклали по всіх переходах Скелі, від кручі відбиті; Хто тільки йтиме по сходах;, — задушать Кинувши скелею в нього тяжкою, І подолавшого стогін заглушать Духи луною гірською. 1891 БАЙДАРИ Дорога довга. Чагарі, долини, На небі палкому ніде ні хмари. Ми їдемо, спочивку ні хвилини. Коли зненацька чую: «Ось Байдари!» Дивлюся: брама, сиві дві скелини... О, що се? Чудо чи потужні чари? Немов заслона впала і одкрила Натури дивні, краснії дари, Що досі від людських очей ховались. Щоб тута жити, треба мати крила! Вже люди, певне, від тії пори Тут не живуть, як з раєм попрощались. Мов невидимая рука тут положила Границею отсії дві гори, Що високо до неба поздіймались: Один зелений бескид, другий — темний. Здалека море хвилі золотії! Шле, наче провість волі і надії... Чи се той світ, загублений, таємний, Забутий — незабутній рай наземний, Що так давно шукають наші мрії?.. |
|
Автор-упорядник: Хоменко Любов Василівна Посада: вчител ь світової літератури та російської мови Сьогодні, коли наша молода держава розбудовується, на уроках зарубіжної літератури, особливо в старших класах, стали надзвичайно... |
Автор-упорядник: Хоменко Любов Василівна Посада: вчител ь світової літератури та російської мови Сьогодні, коли наша молода держава розбудовується, на уроках зарубіжної літератури, особливо в старших класах, стали надзвичайно... |
|
Автор-упорядник: Хоменко Любов Василівна Посада: вчител ь світової літератури та російської мови Сьогодні, коли наша молода держава розбудовується, на уроках зарубіжної літератури, особливо в старших класах, стали надзвичайно... |
Автор-упорядник: Хоменко Любов Василівна Посада: вчител ь світової літератури та російської мови Сьогодні, коли наша молода держава розбудовується, на уроках зарубіжної літератури, особливо в старших класах, стали надзвичайно... |
|
До питання організації в закладах освіти роботи з протидії торгівлі людьми Автор-упорядник видання Тетяна Войцях – методист обласного центру практичної психології і соціальної роботи Черкаського обласного... |
Програма Всеукраїнської конференції «Сучасні реалії очима молоді» Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна (Алімова Марина, Пантюх Марія, Хлєбнікова Дар’я, Клименко Данило) |
|
Віталій КОНОНЕНКО. Проблема гуманізації викладання літератури (на... Віталій КОНОНЕНКО. Проблема гуманізації викладання літератури (на матеріалі творчості Олеся Гончара) // Українська мова та література... |
Яку назву має збірка віршів Ліни Костенко для дітей? Хто автор статті «Мова і майстерність», в якій детально розглянуті вірші поетеси? |
|
Україна ЖИТОМИРСЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ Про забезпечення контролю за ходом вступної кампанії до вищих і професійно-технічних навчальних закладів у 2009 році |
ВИМОГИ З ПІДГОТОВКИ СТАТТІ ДЛЯ МІЖНАРОДНОГО НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ЖУРНАЛУ... Резюме: в даному документі представлено вимоги до оформлення статті для міжнародного науково-технічного журналу “Комп’ютинг”. Резюме... |