|
|
Скачати 1.17 Mb.
|
Сергій БУРЛАКОВ (1938 р. н.) ТАРХАНКУТ Громаддя темне гострокутих скель, Клекочуть хвилі грімко, з перекатом. Тут забуваєш про ракети й атом, Відрадно ловиш моря синій крен. Тут кожен день стає для серця святом! Сивіє лист маслин біля осель, Палахкотить з крутих небесних стель Обідне сонце — жаром — заповзято. Гіркі султани розпуска полин, Пригадуючи полиск ятаган ний. Це Захід Криму. Твердотілий клин. Він знає штиль і знає урагани. Яка стоїчність! Безконечний плин. На сизім зрізі мак горить багряний. Анатолій ЛОГВИНЕНКО-СЛАВУТА (1937 р. н.) КРИМ На карті Крим, мов кобура при боці. Таким його я в пам’яті зберіг: В просоленій, злинялій ґімнастьорці. У портупеї кам’яних доріг. На карті Крим, як винограду гроно. І бачив я, — то правда, хоч убий! — Як небо п’є понад аеродромом Сік ягоди прозоро-голубий. Як гори Коктебеля, наче латники, Зімкнули проти півночі ряди. Як наступають цепом виноградники Й хліба беруть в оточення сади... А де ж, спитаєте, його альбомні риси? Ну от, скажімо, моря голубінь, Троянди й лаври, пальми й кипариси, Асфальтова розплавлена черінь? Усе це є. Красиво. Серцю любо. Та я вклоняюся отій його землі, Де обрій жадібний, неначе спраглі губи, Й рілля тверда, неначе мозолі. Де місяць уночі, немов би рало. Де вся вода — то лиш робочий піт, Де степ рубає ятаган каналу Й плечима тисне гори динаміт. Де сонце ллє проміння, мов окропом, Де за вітрами гониться курай, Де пил стоїть, мов дим, над Перекопом І маками кривавить Ак-Монай. Я знаю труд бригад і марш мотопіхоті Не в славослів’ї пустоцвітів-рим... Дай руку, вузлувату од роботи, В солдатській формі трудівничий Крим ЧОНГАРСЬКИЙ МІСТ Гримлять тачанками громи із далини. День — краплею на райдузі-підкові... Вилискує асфальт, і пахнуть полини. Чонгарський міст... Замішаний на крові... Перекази несуть із глибини віків: Богам війни завдячливі тирани На свіжій крові полонених і рабів На віки вічні будували храми... Та він не новий спадкоємець їх ганьбі І не жорстока і безумна жертва, А втілення безсмертя й боротьби, Де честь була для кожного умерти! Неначе ніж-серпач, на горло — кулемет Колючий дріт — як мотузок — руками По нім, скривавленім, Ішли бійці вперед, Вершити заповідане віками. Минуле пилом ще не замело, А в сорок третім знов вставали роти На новий штурм. Грудьми — на дріт і доти, Щоб цемент вічності замішано було! Тепер лиш дощ по ньому щедро полосує. Тепер він трудиться. І так — що будь здорові Він, як артерія, машинами пульсує, Як серце, в Крим жене країни кров! ...Гримлять тачанками громи із далини. День — краплею на райдузі-підкові... Вилискує асфальт, і пахнуть полини. Чонгарський міст. Замішаний на крові. Борис ДЕМКІВ (1936—2001) БУДИНОК ВОЛОШИНА Стоїть будинок — вікнами голосить, Немов фрегат, що кинув якорі, Лиш майоріє майвою «ВОЛОШИН»... Ось-ось господар вийде на поріг. І скаже слово, що і камінь гріє, Яке в біді, як рятувальний круг: «Прошу, братове, в серце Кіммерії, До її моря і блакитних круч. Якщо слова і фарби заболіли, Якщо ви з фарб і слів не перейшли У сяюче-згасаючі боліди, Якщо ви в гості у мій дім прийшли, Прошу, братове, в серце Кіммерії!» КАРА-ДАГ Скільки він побачив в світі див, Хто легенд про нього не складав!.. Серед вітру, неба і води Височіє в простір Кара-Дат. Пропливають .каравели хмар. Тихі тіні бродять по хребті, А він спить, немов камінний мавр, Задивився у самотні сни. А гриміла і його глава, Вивергав огненну лаву кратер... Як, бува, міняється характер І потрібні забуваються слова. Дмитро ШУПТА (1938 р. н.) ХЕРСОНЕС Вапняк і мармур, галька й сердолік На тлі блакиті бухти і небес: — Між парфенонних решток базилік Угадується древній Херсонес. Меча руків’я й шабельний ефес Ржавіти невблаганний час прирік, Величний храм, зруйнований, воскрес, Щоб знов його вогонь війни обпік. Останки цитадельної стіни Й ворота ще примітні за ярком... Дорогу миру і шляхи війни Це місто не минали з давнини. Хоч кожен шлях, прокладений штиком, Кінчався Херсонеським тупиком. НЕАПОЛЬ СКІФСЬКИЙ Внизу Салгір між каменю стіка, Між саду-винограду та азалій, Де й голконіжне вістря остюка Лишається у величі зухвалій. Зі скіфського німого вапняка Дивуюсь квітці справіку зів’ялій. Отут пройшли загони Савмака Й одринули, мов тіні, якнайдалі. На пагорбі голіє телевежа, На ній — у хмар позичена одежа. І світ постав, як доконечний мур. Він височіє зверхньо та завзято! Рабам було тут голови відтято, І ждав падіння власного Скілур. ПАРТЕНІТ Не снився пірамідам Аю-Даг, Як і йому не снились піраміди. За вироком нещадної Феміди Очікує вигнання бідолаг. У щоглах — скрип од вітру і вантаг, Мов зойки Іфігенії з Тавріди, Що позбулась батьківської егіди, Де коней час розпряг із колимаг. Сховало сонце променів трембіти. Однак свого забаг новий ватаг. Комітьголов обсипались боліди. Доспілі зорі золотом чепраг Блищать на брилі з храму Артеміди. Мовчить Ведмідь-гора, мов саркофаг. Роман ЛУБКІВСЬКИЙ (1941 р. н.) *** Коли автобус — рейсовий, звичайний, Ніяк не комфортабельний, тісний, Перетинає цей пейзаж печальний, (Жорства та глина, супісок пісний). І поринає в першу шерхлу зелень Старої Феодосії, мені Сліди давно занедбаних поселень В незграбній увижаються стіні, В тіснім завулку (править за зупинку), Порослому рудим чагарником, В червоній черепиці на будинку, В розкопі, що проблисне черепком, У вишмуглянім шкельці на причалі, В чужих словах: кизил, фундук, хурма. Все розумію. Горю та печалі Давно тут пристановища нема. Та хто це, хто, нікчемний і невдячний Поклав печать тупого забуття На землю, де звитяжив Сагайдачний, Рятуючи невільницьке життя? А той жахний всесвітній рабський ринок, Де мій народ продавано, мов крам, Забудували, ось адмінбудинок, Бетон, асфальт. Порядок... Стид і срам! Нехай минуле прямо в душу гляне Байдужому, щоб аж струснуло ним, — Не всемогутнім зором Роксолани А Насті, Насті поглядом німим. Скажіть, невже сльоза цього дівчати, Спокійно жити в місті цім дає? Поставте знак. До будь-якої дати. Сльоза народу дат не визнає, ЕКСКУРСІЯ ДО БАХЧИСАРАЮ Незліченна Товпа курортників — Добровільний ясир Кримського екскурсбюро — Знімається на тлі мінаретів, Розхитує вітхі стіни Ханських покоїв, Ковзає хтивим зором По жахних закамарках гарему, Подумки вмощується на диван, Розманіжується теплом мангалу, Чманіє од кальяну й турецької кави, Масово зітхає біля «Фонтану сліз», Упірнає по вуха У десятиспальне ліжко Імператриці. За це Її фаворит (Грицько Нечеса, він же — Князь Потьомкін-Тавричеський) Зганяє свою злість На бездарних зображеннях Запорожців... Запах злежаного лахміття, Струпішілої деревини, Дешевенької штукатурки. Бутафорія. Несправжність. А було: Гортанний крик муедзинів. Закривавлені голови у мішку, Безмовні прокляття невільниць І — Неопалима кров України, Що скипілася в рубіни На білосніжнім тюрбані Iслам-Гірея... Історія Була жорстока до нас. Але ж і доброзичлива. Тому сьогодні Переступаємо ці пороги Спокійно. Так мусило статися, Не інакше. *** Долин біблейських вицвілі сувої, Глоги і терни — письмена пустель... За профілем гряди берегової, Де гусне запах чебрецю і хвої, Вколисаний вітрами Коктебель. Заслуханий в гекзаметри Гомера, Кому прибій тут тільки не лунав... Вузьке плато, мов щит легіонера, І скеля — скіфських карбувань химера, Сліди причалу для еллінських нав... Стикались тут і гинули народи, їх: кров між цих розколин запеклась, Де між відламів мертвої природи — Лик візантійський, мусульманська в’язь... Перекотилось. Схне татарське зілля. І над болітцем хилиться кушир. Чом так болить це все — до божевілля — Так, наче сам я — бранець із Поділля, Узятий кримчаками у ясир? Відкину згадки і прикличу мрії, — Страшним часам повернення нема. Сплять у піску корчаги Кіммерії. На дні лагуни амфора дріма. Її з глибин підніме археолог, Обмиє в морі і наллє вина, І коли ніч зірчастий спустить полог, По берегах цих, горах цих і долах Хай у полон і в круг веде — вона! Станіслав РЕП’ЯХ (1938 р. н.) РАНОК У АЛУШТІ Млиновим колом сонце котиться, Обрій дихає запахом риби. Цнотливих променів срібні китиці Вплітаються хвилям у гриви. Кресанею-хмарою Чатир-Даг Прикрив на чолі зморшки, Густа дідуганова борода Прослалася аж до моря. Здається, щойно вийшов з води Оповитий серпанком велет — І глянуть на нього спішать сюди Гір голубі каравели. Йосип СТРУЦЮК (1934 р. н.) ДОРОГОЮ В БАХЧИСАРАЙ На горах гори І між гір гора. Летить дорога крізь гарячі гори В моє козацьке чорновусе горе — В Бахчисарай. Свист ховрашка, Немов тугу стрілу, Збив за потилицю спекотний день осінній. Само в собі ховає море синє Небес нетліючу золу. Не оглядайсь. З-під беркута крила Лягає тінь на очі І на душу. Ген Чатир-Даг сивасту хмару сушить, Що чорний плащ в міжгір’я занесла. До моря вуличкою йде. Бона ще молода й красива, Жагучих сповнена надій Ця волиняночка вродлива У вишиваночці своїй. Ішла, ішла та й притомилась, На камінь сіла відпочить, До кипариса прихилилась На мить якусь, лише на мить. А вітерець — їй гладить коси, У очі сонце зазира... Яка ж погожа в Ялті осінь, Яка чарівниця-пора! Ген, море міниться і грає, Блакиттю весело сія. О мій південний диво-краю, Прекрасна стороно моя! Я так люблю тебе віднині Країно світла — ясний Крим! Твоя краса й краса Волині Злилися в серденьку моїм. У голубім серпанку гори Такі зелені і круті! А Леся дивиться на море Й шепоче вірші золоті. Про квітку ту, що зацвітає Серед бескеття й пустоти І камінь помить, пробиває, І помира, щоб знов цвісти. О, ломикаменю мій милий, О, квітко мужня, як боєць, Звідкіль собі черпаєш сили Скажи мені. Ти — мій взірець, І слово в’яжеться до слова, І на папері ожива Високих дум першооснова, Ясні Поезії дива. І за сторінкою — сторінка, У вірш, в поему вироста... Працює Леся Українка Поетка мужня і проста. А в небі — чиста-чиста просинь, День в сяйві клена догора... Яка чарівна в Ялті осінь — Натхненна Лесина пора! БІЛЯ МОРЯ Я — степовик, Я не люблю затишшя. Та як охопить серце супокій І сум за полем душу враз прониже, — Я йду до моря наслухать прибій. Воно величне у красі своїй Мені назустріч солоно так дише, І, ніби чайок, кораблі колише, Я розумію: тут неспокій мій. Ця синь безмежна, мов небесна вись, Зигзаги хвиль, мов спалах блискавиці, І полинево-терпкуватий бриз Мені ночами довго будуть сниться. Бо в шумовинні моря, як колись, Я чую шелест стиглої пшениці. Володимир МІЩЕНКО (1937 р. н.) ЗЕЛЕНА, ТИХА ФЕОДОСІЄ Зелена, тиха Феодосіє, Чарівна владарко морів, Тобою дихаю і досі я У шумовинні вечорів. Твої просолені причали, Вогні морських твоїх застав, Що Айвазовського стрічали, Коли додому він вертав... Твої горби тисячолітні На рівні моря і землі, І неугавні грози літні, І пароплави уві млі... І хвилі, що ревуть в одчаї В шаленстві древньої снаги, Що розбиваються ночами Об чорні кримські береги! Та обеліски в тій алеї, Де темні плити на траві, Там пахне вічною землею І кипариси-вартові... Далека, тиха Феодосіє, Чарівна владарка морів... Тобою дихаю і досі я У шумовинні вечорів. Микола ФЕДУНЕЦЬ (1944 р. н.) СЕРЦЕ ЛУГОВСЬКОГО Воно, як заповів поет, захоронене у його улюбленій скелі в парку Ялтинського Будинку творчості письменників Солов’ї прилітають Співучі Щоночі сюди, Залишивши закоханим Сквери, Приморські сади. Одержимо і яро Мелодію Творять одну, Наче хочуть Із вічності викликать Синю весну. Біля скелі, Де серце Найвищий спізнало порив, З серединою віку Натхненно Поет говорив. Він пригадував юність В Криму, У нічних Сивашах І гіркі полини На любові Припухлих губах. Скільки друзів упало На чорні Колючі дроти... Вогнекрилі степи, — Перекоп — Все судилось пройти. Промінь в серці не згас! Ти постій тут, прислухайсь, Воно Б’ється й в скелі Так лунко, Як билося в грудях давно. Стукотить... Стукотить... Аж розколює камінь! Дивись — Он з розщелин Яскріє пагілля, Вітаючи вись, Синє небо Несе на раменах Воно. І йому, Як і Серцю Поета, Вмирать не дано. Мойсей ФІШБЕЙН (1946 р.н.) КРИМ. ЛІТО Віталієві Заславському Закрити очі. Тільки дотик. І вже немає вороття. І жити так. І жити доти, Аж поки вистачить життя. І жити шкірою. І жити, Немов за дивних прачасів, Коли не чули хвилі й віти Поміж собою голосів, Коли існує тільки спека. Існує тільки тепла рінь, Є тільки хвилі, і далека Холодна хвиля б’є в теплінь, Є тільки доторки спекоти До розімлілої руки, — Забути, звідки ти і хто ти, Забути простори й роки, Забути виміри і міри... І забринить височина, Коли розпеченої шкіри Торкнеться крапля крижана. 1972 р. Київ КРИМ. ОСІНЬ Хворе осіннє море дихає важко, нерівно, Білі у морі хвилі, в чорному штормі — грім. Місце нашої зустрічі з Вами, Ларисо Петрівно, Місце нашої втечі — хмарний осінній Крим. Хмурі химерні хмари. Марні осінні втечі. Сухотного жовтого листя кволий, примарний рух. У морі, у штормі, у хмарах, у листі, у цій холоднечі Шукаю Вашого подиху, Ваших шукаю рук. Шукаю голосу Вашого, може, його зустріну — З моря луна долине, — так я зустрів колись, Ларисо Петрівно, Лесю, Вкраїнко моя, Україну — Країну, яка злетіла над незбагненну вись. Шукаю в осінньому вітрі слово Ваше пророче, В холоднім Криму осіннім шукаю Вас, Міріам. Стрічаю сухотну осінь і грім, що над Кримом гуркоче, Той грім, що здіймає хвилі і спать не дає морям. 1972 р. Крим. |
| Автор-упорядник: Хоменко Любов Василівна Посада: вчител ь світової літератури та російської мови Сьогодні, коли наша молода держава розбудовується, на уроках зарубіжної літератури, особливо в старших класах, стали надзвичайно... |
Автор-упорядник: Хоменко Любов Василівна Посада: вчител ь світової літератури та російської мови Сьогодні, коли наша молода держава розбудовується, на уроках зарубіжної літератури, особливо в старших класах, стали надзвичайно... |
| Автор-упорядник: Хоменко Любов Василівна Посада: вчител ь світової літератури та російської мови Сьогодні, коли наша молода держава розбудовується, на уроках зарубіжної літератури, особливо в старших класах, стали надзвичайно... |
Автор-упорядник: Хоменко Любов Василівна Посада: вчител ь світової літератури та російської мови Сьогодні, коли наша молода держава розбудовується, на уроках зарубіжної літератури, особливо в старших класах, стали надзвичайно... |
| До питання організації в закладах освіти роботи з протидії торгівлі людьми Автор-упорядник видання Тетяна Войцях – методист обласного центру практичної психології і соціальної роботи Черкаського обласного... |
Програма Всеукраїнської конференції «Сучасні реалії очима молоді» Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна (Алімова Марина, Пантюх Марія, Хлєбнікова Дар’я, Клименко Данило) |
| Віталій КОНОНЕНКО. Проблема гуманізації викладання літератури (на... Віталій КОНОНЕНКО. Проблема гуманізації викладання літератури (на матеріалі творчості Олеся Гончара) // Українська мова та література... |
Яку назву має збірка віршів Ліни Костенко для дітей? Хто автор статті «Мова і майстерність», в якій детально розглянуті вірші поетеси? |
| Україна ЖИТОМИРСЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ Про забезпечення контролю за ходом вступної кампанії до вищих і професійно-технічних навчальних закладів у 2009 році |
ВИМОГИ З ПІДГОТОВКИ СТАТТІ ДЛЯ МІЖНАРОДНОГО НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ЖУРНАЛУ... Резюме: в даному документі представлено вимоги до оформлення статті для міжнародного науково-технічного журналу “Комп’ютинг”. Резюме... |