|
|
Скачати 1.17 Mb.
|
Леонід КУЛІШ (1924—2002) В ЄВПАТОРІЇ Певно, тут не чули зроду, Що бува негода в світі! Леся УКРАЇНКА Спокійне море в Євпаторії — Прозорі води аж до дна.. Я ж уявив: в цій акваторії Колись точилася війна. Фашистська гадь тут захлинулася, І їй пощади не було... Воєнне ж лихо не забулося, Хоча прибоєм відгуло... І лиш про нього нам нагадує Іржава міна мовчазна.. ...На хвилю промінь косо падає, І води світяться до дна. Микола МИКОЛАЄНКО (1919 р. н.) З ЦИКЛУ «МЕЛОДІЇ ГІР» Поведи мене, вірний плаю, В таємниці таврійських гір, Де, здається, й каміння грає Чарівними струнами лір. Вибухає фугами Баха, То риданнями Арзи-кис... Голубіє над Чатирдагом Прополоскана в морі вись. В далині вона опадає Синім дзвоном у моря глиб, Знов скипає у водограї Косяками лискучих риб. Тихо йду крем’янистим плаєм У буянні невтомних лір... Заворожений, наслухаю Таємниці таврійських гір. *** Здрастуй, Чатирдаг, І ти, Ай-Петрі! Небо на плечах у вас висить. Чорноморські бурштинові нетрі Музикою дзвонять у блакить. Я не страшків син — блукаю в горах, Де орли штурмують стрімчаки. Наді мною пропливають зорі І легенькі, наче сон, хмарки. Таж вони — сучасники архея! Боже, неуявна давнина! Я ходжу Тавридою моєю — Це моя казкова сторона. У краю куди вози скрипучі Чумаків возили, — не чужий: Я красою Таврії співучий, Величчю таврійською живий. *** Ходять весни горами Тавриди — Не роняють гордий маєстат. Кипарисів строгі піраміди У блакить задумливо стрімлять. Я прийшов сюди на теплу стрічу, Уклонивсь приморській стороні... Може, я родився тут, правічний, У морській солоній глибині. І якщо у цих краях зелених Я відчув у грудях серця спів. Отже — маю шлях благословенний. Що привів до сонячних країв. Я іду, де дзвонять ніжні весни, Пробираюсь в хащах лісових... Чи сягну верхів’їв піднебесних, Щоб хлюпнуло і мені від них? 1939 р. Микола РОМАНЧЕНКО (1921—1991) КЕРЧ Травень, 1942 р. Георгію Книшу, моєму бойовому побратиму і товаришу по перу, учасникові Керченської операції в грудні 1941 року Ще й досі в пам’яті травневий смерч, Як залишали ми розбиту Керч, І хто як міг — на дошці, на човні, А дехто на знеможенім коні — Через стрімку протоку в сизу рань Старався переплисти на Тамань. Не всі добрались на Кубань, ой ні! І не один там смерть знайшов на дні З хоробрих хлопців, бойових братів... Ой, як з них кожен вижити хотів. А нам поталанило, друже мій: Перемогли злий кримський буревій. І на землі кубанській стали ми, Щоб захистить її крицевими грудьми... Василь ДІДЕНКО (1937—1990) Де висне Кара-Даг Над синню мрійних скель, Де яхт архіпелаг Утворює готель За пристанню легкою, Де дівчина рукою Торка дзвінкий пастель, Де яшму жовту над горою Хлопчак малий — веселий Лель — Несе до осені осель, Де кожен другий корабель Пливе на тихий Коктебель, — Там для завзятого піїта Іще звучать мотиви літа. * * * Данилові Кононенку Там, де сильне море Й білий корабель, Щастя для прозоре Лине в Коктебель. Там мої і сина Кроки на піску, Простели Вкраїна, Як любов дзвінку. Там, де грає штормом Чорноморський вал, Пахне йодоформом Ста вітрів хорал. Там, де бурі боре Гордий корабель, Щастя дня прозоре Лине в Коктебель. Олесь ЛУПІЙ (1938 р. в.) ПЕЙЗАЖІ КАРА-ДАГУ *** Кара-Дат під сонцем умліває, Наче у благословенну мить, Вже проміння душу всю проймає І, здається, шкіра вже димить, І камінню, і деревам парко, Капелюхом нависає мла... Вівці на підгір’ї, ніби хмарка, Що спочити трохи прилягла, Пагорби, як родичі далекі, На осонні преспокійно сплять. Тільки з піднебесся лине клекіт Там орли літати вчать орлят. *** Юний ранок виявив одвагу — Променем розсік туманів сіть. І відкрив пейзажі Кара-Дагу, Давні і незмінні, наче світ. Знов горби, круті, несимпатичні, Поринають в голубінь небес, Ніби велети доісторичні Повернулися до рідних плес. Найдорожчі їм простори краю — Там вони, самі, серед своїх, Тішаться і тихо розмовляють, Тільки нам не зрозуміти їх. *** Є краса велика, незрівнянна — Височіти над блакиттю хвиль Каменем коштовним., філігранним, Й чарувати світ на сотні миль. Кольори у відсвітах проміння, Щохвилини інший — сонця дар, Наче недоступні володіння Оглядає гордий володар. День почався, небо знов погоже Кара-Даг здається неземним. І ніхто зрівнятись з ним не може Все благоговіє перед ним. *** Кримські гори, наче носороги.. Що із Сакських виповзли степів, Уп’яли у море куці ноги Й смокчуть воду вже мільйон віків. До усіх однаково привітні І однаково байдужі теж; Ми для них, як птахи перелітні, Що не визнають ніяких меж. Кожен, позабувши осторогу, В гори прокладає свою путь. Тільки незугарні носороги Й далі собі тихо воду п’ють. Степан ЛИТВИН (1931 р. н.) КРИМСЬКИЙ СТЕП Водограй кипариси вартують, Наче золото, грає вода. Степове передгір’я. Лютують Суховії, неначе орда. Все благає: «Водиці! Водиці!» Все, напруживши сили, росте. І, зустрінувши відсіч, ординці Гриванів повертають у степ. А в степу водограїв немає І немає струнких вартових. Лиш земля оборону тримає Проти спеки й вітрів гомінких. Тільки промені — мов ятагани, Тільки подих палючо-жорсткий, Тільки тріщини й шрами., як рани, Тільки никнуть, мов стяги, листки. Та здаля прибува на підмогу Богатирська Славути вода, Древній степ вигляда перемогу, Споконвіку в боях вигляда. Володимир ЛУЧУК (1934—1992) З УЛАМКІВ АМФОР 1 На місці, де сьогодні Керч, — жили розумні греки: зітер Боспорське царство смерч, — одні розбиті глеки і амфори тут до пори — оберігала глина на Мітрідаті; а з гори — потоками лавина весною вниз неслась, коли — скресала крига; гарні горшки в гарячу піч пливли, — відтак — у світ — з гончарні, бо ж недаремно глину мне — раб у руках, в напрузі, бо ж вічний колобіг, що не — стих на гончарнім крузі... 2 Уламок амфори: на ній — рядки прадавніх літер відколи у землі сирій — лежали, й час не витер їх сутності — дивись, мовляв: — на святі в честь Афіни приз у змаганні чесно взяв — бігун... встає з руїни Пантікапея слава: слав — минуще, земле щедра! — вогню і глини чистий сплав, — округлих амфор бедра уявно виваб із пітьми, — постав на п’єдесталі, чень, речі, речені людьми, — речисті, як скрижалі! 3 Історію по черепках — читає археолог: плачі і сміх, тріумф і жах, — як колоски над полем, шумлять у вухах з давнини, — розказують мовчазно, що пізно виросли синя, — і гибли передчасно... ще на поверхні, не в землі — з’їржавілі патрони... не перешерхнули жалі, — не вичезли ворони, що випивали очі нам, — не здоланим у січі... тут черепам — не черепкам — — зорить у вічі вічність! Дмитро ЧЕРЕВИЧНИЙ (1924—1993) КРИМ КУРОРТНИЙ Багатий, щедрий наш пісенний край. Його щедрот не вимірять нікому. Здоров’я тут, хоч в пригорщі збирай І роздавай і друзям і знайомим. Іскриться сміх в просторі золотому, А море сонця, моря сонцеграй, А квітів, пахощів розвій-розмай!.. Вдихни оцю красу — й де ділась втома. І їдуть люди,, їдуть звідусіль, Із міст, аулів, кишлаків і сіл, їх тут стрічають з радістю й любов’ю. І не збідніють щедрості столи, Бо недаремно люди нарекли Наш край південний кузнею здоров’я. ВЕЧІРНІЙ СІМФЕРОПОЛЬ Вечірні сутінки лягли на місто, Дихнуло прохолодою із гір, Вогнів заграло золоте намисто, Озвавсь дитячим шумом кожен двір. В Гагарінському парку, де Салгір Сокоче, — голоси дівочі, чисті, На лавах пари мовчазні, врочисті — Кохання най любіш під зором зір. А там, у центрі, Пушкінська тече. Бурхливо, гомінливо, гаряче, І в скверах тісно під мрійливих пар. Коротка мить вечірня до півночі, І вулиці пустіють неохоче: П’є місто прохолоду, мов нектар. Микола БРАТАН (1935 р. н.) ДЕРЕВАМ СЕВАСТОПОЛЯ Дерева Севастополя! І ви У тій всесвітньознаній обороні Спізнали теж, беззбройні, безборонні, Жорстокості жорстокої війни. Я навіть уявити побоюсь, Як потерпали ви в сталевій хузі — Від ран страшних і від жахних контузій Вмирали, як матроси, у бою. Як добре все ж, що в місті ви були, Що прислужились людям в ратнім ділі: Шматочком тіні. Віттячком надії... Неопалимим духом — помогли!.. ... А я сюди приїхав по війні. Веду свого синка до панорами. Мені болять по-людськи ваші рани, Дерева Севастополя живі!.. Олексій ДОВГИЙ (1929 р. н.) ХЕРСОНЕС Тут древності живе нетлінний дух. В оцих колонах, мармурі, у глині Іще хвала возноситься людині Понад історій відгомін і рух. Краса таврійська ще не відцвіла: Чарують стели і майстерні фрески І грації дарують херсонески Дівчатам із приморського села. Митці звіряють пензлі і різці На дивній силі древнього мистецтва. Поети научаються поетства І спритності на рингові — борці. Тож недаремно все цвіло само, Якщо йому дивуємось сьогодні І понад злети й перегини модні До істини простої ідемо. Лідія КУЛЬБАК (1936 р. н.) НА МОГИЛІ АЙВАЗОВСЬКОГО Холодний храм, Суворий лапідарій, Чи відігрів тебе Мій південь карий? Чи злікував твої карбовані хрести Мій лазуровий штиль, Мій берег золотий? Чи не болять тобі шрамовані хачкари?* Благословенним будь. Великий вірменин, Якого ти назвав Іваном (Ованесом), У затишку твоїх столітніх стін Вінчав громи пучин З грозою піднебесся, І зводив кораблі На грізний п’єдестал, І люто кремсав їх, 1 славив не помпезно, І лиш тоді спочив, Коли на кінчик пензля Спіймав дев’ятий вал. Благословен же будь Не лапідарний спокій, А моря видих — Світлий і глибокий. * Хачкар — камінь з хрестом (вірм.). Микола ВІНГРАНОВСЬКИЙ (1936—2004) МОЄМУ МОРЮ Прийшла моя пора тебе зустріти, Ступить на твій клекочучий поріг! Відмічений суворим правом жити, — З тобою розминутись я не міг! Мене ти кликало своєю глибиною, І серце моє рано споловіло. Над збуреною вирною габою Воно з тобою ще не клекотіло!.. Ти чуєш, море?! Юність моя, зоре, В твоїх просторів синьокрилий дим! Я молодим прийшов до тебе, море, Будити хвилю із твоїх глибин. Тобі ми а товариством сповідаємо І молодість свою, і сивину. Своєю честю ми відповідаємо За чистоту твою і глибину!.. Здіймаймо, товариство, наші крила Із древніх і нових його глибин! Рівняймо наші крила, як один, На берегів омріяні вітрила! Дозволь нам, море, в пору цю світанну Своєю кров’ю влитись в твою кров... Дозволь нам, море, в бурях океану Твою жорстокість пити і любов... Іван ДРАЧ (1936 р. н.) ЯЛТИНСЬКИЙ ПЕЙЗАЖ В ночі був ураган. І шишка чорна, Якій вже не зродити сто кедрин, Лежить у мене мертва на столі. Вночі був ураган. Лихого горна Двигтіло полум’я. У деревин Поскручувало в’язи, гнуло до землі. Старого кедра сила невідпорна Шпурнула геть на вапняковий тин, І пес стоїть у кедра на чолі. Вночі був ураган. Стинались жорна Лихих вітрів, як дошки з домовив, Трощили все, місили все у млі... Та з моря сивого пощезла хвиля чорна. Біліють рани зчахнутих кедрин. Спить море галькою у мене за столі. І за вікном японська мушмула Пучком жовтавим щойно зацвіла. Валентина НЕВІНЧАНА (1924—1981) НА ГОРІ МІТРИДАТ Лежать спокійно плити кам’яні Із рідними простими іменами... В якій вони родились стороні Ці воїни, що залишились з нами? В підніжжі — пелюстки, неначе кров, Шепочуться, розповідають світу, Яка синівська звірена любов Захована під плитами граніту. Залишив славу всесвіту солдат, Скропивши землю кровію своєю. Стоїть над Керчю сивий Мітридат. Як пам’ятник над кримською землею. Борис ОЛІЙНИК (1935 р. н.) МІЖ СПОКОЄМ І ТРИВОГОЮ Між небом і морем, між спокоєм і тривогою Ідуть кораблі, високою йдуть дорогою. Вона пролягає по лінії тиші, по лінії. І бомби горби свої мляво колишуть, і ліньки їм. І тиша тремтить, як напнута струна над бандурою. І чайка летить, і кигиче вона за бурею. Просолені дні, вітрюганами тижні пронизані. В журнал вахтовий черговими по тиші записані. Ідуть кораблі, високою йдуть дорогою. Між небом і морем, між спокоєм і тривогою. Чорноморський флот, Н-ська частина, 1968 р. Борис НЕЧЕРДА (1939—1998) РЕКВІЄМ НА ЗДАЧУ СЕВАСТОПОЛЯ Оте море, що скелю мордує всліпу, Ота скеля, що лобним орлові була, той орел, що довбати людину забув, та людина, що з’їла свого орла, — будуть виправдані чи прокляті?.. Море, де твої кораблі, можновладні красені? Відступили, втонули, чи їх не було?.. День і ніч не вмовкає радіо, густо виткане з настанов: кинь зневіру, на втраті втрата; мудрий відступ — передовсім; А відчуєш: пора вмирати — зброю іншому передаси. Не вмирати! Скеля Криму, а де ж твої дзоти? Все розтрощено від роботи. Від знемоги та від грізьби кров тече з губи. Не вмирати! Орле, чкурнув до яких епох, До яких легенд, насолод миттєвих? Ти ж ниві — єдино можливий мажорний вихід і Бог для однієї тисячі дев’ятсот сорока двох безробітніх і знехтуваних Прометеїв. Не вмирати! Я — людина, що з’їла свого орла, мала смерть перед оком, а не прийняла. Ви, батьки й матері, ви, хати у солом’яній плахті, — ви вжахніться — поплачте. Хай той плач, плачний плач, плач плачів, буде вам за оздобу, за хрещату сорочку, протягу навиліт — на волі, на вітер. Севастополь, ми здаємо тебе, ми покотимо звідси на Волгу (й за Волгу?), — не сміти! Охни, леле, одначе не плач — з мене доволі (До Волги?)... Севастополь... по звуках, по літерках і кульових цвьохках — ім’ям коханої — живишся біля скроні. До побачення, димно вежа моя висока! До побачення, присмак любові та крові... Не вмирати... Що це — сниться? — зигзиця путивльська у ролі, ген золотіє насічка на шоломі слов’янського князя, ген полки за полками, і стогін, і місяць уповні, і не див дибуляє — це Матір Образа!.. Образа. Це долі прощання, благання «прости», а воно Непростиме, воно докоримо, мов чорне коріння — розняття Пристінне. Здрастуй, Матір Образо... Уже і не знать, Коли саме гей та сплатять герої твої й комісари. Прощай до часу... (Як просто — пірнути в свої моря!) Матір Образо і Помсто, сивій, терпи убозтво — тільки НЕ ПОМИРАЙ! |
| Автор-упорядник: Хоменко Любов Василівна Посада: вчител ь світової літератури та російської мови Сьогодні, коли наша молода держава розбудовується, на уроках зарубіжної літератури, особливо в старших класах, стали надзвичайно... |
Автор-упорядник: Хоменко Любов Василівна Посада: вчител ь світової літератури та російської мови Сьогодні, коли наша молода держава розбудовується, на уроках зарубіжної літератури, особливо в старших класах, стали надзвичайно... |
| Автор-упорядник: Хоменко Любов Василівна Посада: вчител ь світової літератури та російської мови Сьогодні, коли наша молода держава розбудовується, на уроках зарубіжної літератури, особливо в старших класах, стали надзвичайно... |
Автор-упорядник: Хоменко Любов Василівна Посада: вчител ь світової літератури та російської мови Сьогодні, коли наша молода держава розбудовується, на уроках зарубіжної літератури, особливо в старших класах, стали надзвичайно... |
| До питання організації в закладах освіти роботи з протидії торгівлі людьми Автор-упорядник видання Тетяна Войцях – методист обласного центру практичної психології і соціальної роботи Черкаського обласного... |
Програма Всеукраїнської конференції «Сучасні реалії очима молоді» Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна (Алімова Марина, Пантюх Марія, Хлєбнікова Дар’я, Клименко Данило) |
| Віталій КОНОНЕНКО. Проблема гуманізації викладання літератури (на... Віталій КОНОНЕНКО. Проблема гуманізації викладання літератури (на матеріалі творчості Олеся Гончара) // Українська мова та література... |
Яку назву має збірка віршів Ліни Костенко для дітей? Хто автор статті «Мова і майстерність», в якій детально розглянуті вірші поетеси? |
| Україна ЖИТОМИРСЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ Про забезпечення контролю за ходом вступної кампанії до вищих і професійно-технічних навчальних закладів у 2009 році |
ВИМОГИ З ПІДГОТОВКИ СТАТТІ ДЛЯ МІЖНАРОДНОГО НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ЖУРНАЛУ... Резюме: в даному документі представлено вимоги до оформлення статті для міжнародного науково-технічного журналу “Комп’ютинг”. Резюме... |