|
|
Скачати 4.69 Mb.
|
|
Література:
Примакова В.В.* ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ (КІНЕЦЬ ХVІІІ – ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ) Статтю присвячено дослідженню проблеми створення післядипломної педагогічної освіти в Україні, визначенню передумов її виникнення в період кінця ХVІІІ – початку ХХ століття. Розвиток системи неперервної педагогічної освіти в Україні тісно пов’язаний із вдосконаленням системи післядипломної освіти педагогічних кадрів. Як потужна складова освітньої системи, післядипломна освіта педагогів розв’язує сьогодні безліч важливих питань щодо забезпечення відповідної готовності та професійного розвитку вчителів упродовж життя. Усвідомленню ролі підвищення кваліфікації у системі післядипломної педагогічної освіти сприяло посилення уваги науковців і педагогів-практиків до проблем удосконалення професійного досвіду фахівців, розробка основних положень освіти дорослих. Однак процес виникнення і розвитку післядипломної освіти в Україні відбувався досить повільно, поступово, не завжди знаходячи підтримку і розуміння з боку уряду, суспільства, громадськості. Більшість науковців, що досліджували історичний аспект проблеми, вказують на труднощі та недостатню увагу до проблеми підвищення кваліфікації вчителів упродовж їх професійного життя в різні історичні періоди. Про це йдеться у працях дослідників В.П. Андрущенка, І.А. Зязюна, С.В. Крисюка, А.І. Кузьмінського, В.К. Майбороди, Н.Г. Протасової та інших. Досить тривалий час післядипломну освіту взагалі не виокремлювали від професійно-педагогічної освіти в Україні, вважаючи використання потенціалу певних її форм не обов’язковою, хоча і корисною умовою професійного розвитку педагога. Визначаючи післядипломну освіту педагогів як систему навчання та розвитку фахівців з вищою освітою [1], спробуємо визначити передумови виникнення та становлення післядипломної освіти в Україні. На нашу думку, це дозволить більш об’єктивно розглядати історичний аспект проблеми розвитку післядипломної освіти в Україні, використовуючи позитивний досвід у професійному вдосконаленні сучасних педагогів, співставляючи педагогічні проблеми минулого з професійними потребами сьогодення. Як указує А.І. Кузьмінський, проблему розвитку професійно-педагогічної освіти в Україні вперше було порушено в кінці ХVІІІ століття. На основі аналізу архівних матеріалів з цього приводу науковець зробив висновок, що розвиток післядипломної педагогічної освіти безпосередньо пов’язаний із розвитком педагогічної освіти, з практикою роботи педагогічних навчальних закладів. До цього ж часу на території України не було організовано загальної системної підготовки вчителів, зокрема й початкової школи. В той час школи самі готували для себе педагогічні кадри з числа кращих учнів. Тодішній уряд не бачив потреби у їх додатковій підготовці, оскільки вважав, що викладання в початковій школі не вимагає спеціальних знань і умінь [2]. До речі, в інших країнах світу тоді вже було створено і забезпечено функціонування спеціальних педагогічних навчальних закладів. Початковою формою вищої педагогічної освіти тих часів став педагогічний семінарій, який було відкрито на початку 80-х років XVIII століття при Московському університеті. Це була спроба розв’язати проблему підготовки вчителів до викладання в навчальних закладах різного типу, проте забезпечити школи фахівцями на всій території України було неможливо. Пізніше, в першій половині ХІХ століття, відкриваються 3-річні педагогічні інститути при Московському, Харківському, Київському університетах. Основною відмінністю цих закладів було те, що тут вивчалися спеціальні предмети і проводилася педагогічна практика. Майбутніх вчителів готували до викладання всіх предметів, які вивчалися в гімназіях. Кожен студент мав засвоїти теоретичні знання, отримати уміння і навички організації самостійної та дослідницької діяльності учнів. Особлива увага в таких інститутах приділялася виробленню навичок викладання [3]. Особливістю підготовки вчителів тих часів був розвиток у них красномовства, яке передбачало насамперед формування уміння правильно й чітко висловлювати свої думки, усно й письмово викладати матеріал. Вважалося, що це має велике значення для майбутньої педагогічної діяльності. Проте в 1859 році педагогічні інститути були закриті, що свідчить про недооцінку урядом значення педагогічної освіти [2]. Підготовка вчителя до педагогічної діяльності в означені часи на території України мала різний рівень та часто носила епізодичний, фрагментарний характер. Про організацію освіти впродовж професійного життя, пов’язаної з удосконаленням професійних умінь і навичок вчителів на рівні уряду майже не проводилося ніяких конкретних заходів. Однак варто відзначити, що розвиток професійної педагогічної освіти відбувався в окремих закладах царської Росії. Так, знайдено відомості про специфіку підготовки учителів високої кваліфікації на вищих жіночих курсах у Фребелівському дворічному педагогічному інституті. «Слухачки опановували вчення про християнську мораль, психологію, педагогіку, загальну історію, історію літератури, анатомію й фізіологію людини, гігієну, надання першої допомоги, короткі відомості з дитячих хвороб, природознавство з методикою ознайомлення дитини з довкіллям, методику навчання грамоти й лічби, співи, малювання й ліплення, гімнастику, практичні заняття з дітьми за Фребелівською системою» [2, с.98]. Аналіз досліджень з питань підготовки педагогів до професійної діяльності тих часів свідчить про те, що педагогічні інститути, дворічні педагогічні курси при університетах випускали вчителів із мінімальним рівнем педагогічної підготовки. Проте в історії педагогічної й післядипломної педагогічної освіти ці заклади мали велике значення, оскільки надавали підготовці вчителів дещо послідовний характер, активно залучаючи студентів до майбутньої педагогічної роботи, до розуміння завдань професійної діяльності. Тоді ж набула поширення така форма підготовки вчителів до професійної діяльності, як педагогічні екстернати. Ця система педагогічної освіти передбачала самостійне вивчення курсу навчального закладу та складання відповідних іспитів. Випробування, що проводились в університетах, були повні або скорочені. Повному випробуванню піддавалися особи без закінченої вищої освіти, скороченому – з вищою університетською освітою [2]. Однак педагоги-практики постійно відчували потребу в отриманні нових педагогічних знань, в обміні досвідом роботи, у професійному спілкуванні та самовдосконаленні. У періодичних виданнях другої половини ХІХ століття знаходимо публікації вчителів про необхідність проведення конференцій, тематичних семінарів, педагогічних читань, які б сприяли професійному вдосконаленню вчителів. При учительських семінаріях, повітових училищах з 1865 року почали створюватися перші педагогічні курси [3]. Але такі курси працювали лише в окремих містах (Харків, Полтава, Одеса тощо), що не давало змоги залучати до участі в них великої кількості педагогів. У другій половині ХІХ століття було розроблено вимоги до претендентів на посади вчителів. Окрім засвоєння основ предметних дисциплін, від них уже вимагалися певні знання з історії педагогіки, дидактики, «училищезнавства» і шкільної гігієни. Низка законів та інструкцій для навчальних округів визначала порядок одержання вчительського звання особами, які не пройшли навчання в педагогічних навчальних закладах. Так, наприклад, «для отримання свідоцтва про звання вчителя початкових класів особи жіночої статі, які закінчили три нижчих класи гімназії або прогімназію, повинні півроку пропрацювати помічником учителя. Особи чоловічої статі, які закінчили повітові та міські училища, повинні виявити знання закону Божого, усно й письмово відповісти на питання з двох предметів початкової школи, скласти короткий колоквіум і провести два пробних уроки – з мови й математики. Претенденти, які не мали свідоцтв про закінчення вищеназваних училищ, піддавалися більш повному випробуванню за програмою повітового училища й мали провести два пробні уроки» [4, с.108–110]. Отже вчителі, які мали означений рівень готовності та отримували знання у такий спосіб, також розуміли необхідність постійного розширення методичних знань, покращення фахових умінь. Однак не можна стверджувати, що післядипломна освіта вчителів була відсутньою в окреслений період. На її розвиток значною мірою впливали вчительські з’їзди, курси й педагогічні товариства. Першою організованою, епізодичною, регіональною формою професійного об’єднання вчителів стали губернські й повітові педагогічні з’їзди, на яких розглядалися конкретні дидактичні й методичні питання. Такі з’їзди активізували педагогів, надихали на педагогічну творчість. Тільки в 1861–1869 р.р. відбулися з’їзди вчителів у Харкові, вчителів природничо-математичних наук, російської мови і словесності – в Києві, учителів земських шкіл – в Олександрії, народних учителів – в Одесі, Сімферополі [10]. Велику роль у розвитку системи післядипломної педагогічної освіти відіграли, починаючи з 60-х років XIХ століття, педагогічні курси терміном 4–6 тижнів. Такі курси організовували земства для підвищення кваліфікації місцевих вчителів. Вони мали сприяти поширенню передової педагогічної думки й педагогічного досвіду [5]. У 1870 р. Кабінет Міністрів офіційно дозволив проведення учительських з’їздів, а в 1872 р. – короткотермінових педагогічних курсів для вчителів. Організаторами педагогічних курсів ставали видатні педагоги. Поступово практику роботи шкіл доповнюють нові форми роботи. До них відносять співбесіди вчителів земських і міських шкіл, запрошення вчителів початкових шкіл до гімназій та семінарій, взаємовідвідування уроків, педагогічні читання й бесіди, організація екскурсій, педагогічних музеїв, виставок. Частина вчителів брала участь у міжнародних виставках. Так, педагог ялтинської гімназії А.Г. Готалов-Готлив одержав медаль Всесвітньої виставки у Льєжі (1905 р.) 6, с.114. Окреслені форми роботи стали сьогодні вагомою складовою міжкурсового періоду післядипломної педагогічної освіти. На засіданнях педагогічних товариств, що створювалися в університетських і губернських центрах, вчителями обговорювалися існуючі тоді навчальні плани, методи навчання й виховання учнів. Вагомим результатом діяльності товариств став випуск Харківським товариством поширення грамотності багатотомної Народної енциклопедії наукових і прикладних знань. Вагомий унесок у становлення і розвиток післядипломної освіти було зроблено відомими педагогами М.І. Пироговим і К.Д. Ушинським. Зазначаючи, що вчителів треба готувати в спеціальних педагогічних навчальних закладах і на педагогічних курсах, М.І. Пирогов наголошував на необхідності обов’язкового навчання викладачів після закінчення університету. Великого значення він надавав самоосвіті вчителя, творчому пошуку в роботі, постійному обміну педагогічним досвідом. М.І. Пирогов багато зробив для підвищення ролі й якості педагогічних рад у навчальних закладах. У статті «О предметах суждений и прений педагогических советов гимназий» (1859 р.) головними завданнями педагогічних рад він визначав: вільне, відкрите і принципове обговорення актуальних педагогічних питань та вироблення спільної думки вчительського колективу; обмін досвідом роботи як окремих педагогів, так і педагогічних колективів; систематичне інформування вчителів про рекомендації керівних інстанцій освіти. Актуальними залишаються й нині настанови М.І. Пирогова про те, що успіх у роботі вчителя залежить від розвитку самої науки; від особистості і ступеня розвитку учня; від особистості і ступеня розвитку вчителя; від методів і способів викладання основ наук. Учитель, згідно з переконаннями науковця, виховує і своєю поведінкою, і своїми особистісними якостями 7. Значний внесок у створення й організацію педагогічної освіти зробив К.Д. Ушинський. Видатним педагогом було розроблено навчальний план підготовки вчителів початкової школи. Саме він висунув ідею про важливість організації в університетах педагогічних факультетів. Він підтримував зарубіжний досвід підготовки вчителя початкової школи, який повинен мати міцні знання закону Божого, граматики, арифметики, географії та історії, з природничих наук, медицини, сільського господарства. Учитель початкової школи повинен уміти добре писати, креслити, малювати, чітко та виразно читати й навіть співати. Він повинен мати психолого-педагогічну підготовку, пройти педагогічну практику [8]. К.Д. Ушинський уважно і критично ставився до створення педагогічних курсів при гімназіях і повітових училищах, якщо вони не мали відповідної педагогічної спрямованості, необхідного педагогічного потенціалу. Наголошуючи, на важливості учительських семінарій для підготовки вчителів народних шкіл, він наполягав, що учнів семінарій треба ретельно добирати, а також треба мати звичайну, добре обладнану початкову школу. К.Д.Ушинський уважав, що учителів повітових училищ повинні готувати вчительські інститути, учителів середніх навчальних закладів – університети з обов’язковою додатковою підготовкою у спеціальних педагогічних інститутах 8. Великого значення видатний педагог надавав вивченню психолого-педагогічної літератури, яка «знайомить із психологічними спостереженнями багатьох розумних і досвідчених педагогів і, головне, спрямовує нашу власну думку на такі предмети, що залишилися поза нашою увагою» [9, с.16]. Актуальними для сучасних педагогів залишаються думки К.Д. Ушинського, що «вихователь ніколи не може бути сліпим виконавцем інструкції», і «найголовніше завжди залежатиме від особи безпосереднього вихователя», а «вплив особи вихователя не можна замінити ні підручниками, ні моральними сентенціями, ні системою покарань та заохочень» [9, с.17]. Спираючись на аналіз зарубіжного досвіду педагогічної освіти, К.Д. Ушинський рекомендував на курсах підвищення кваліфікації «виконувати невеликі практичні роботи, на місцях створювати постійні й пересувні педагогічні бібліотеки, випускати педагогічні видання для вчителів, створювати при інститутах зразкові школи для проходження педагогічної практики, готувати викладачів для педагогічних навчальних закладів». К.Д. Ушинський багато уваги приділяв підвищенню кваліфікації вчителів, безпосередньо брав участь у роботі з’їзду вчителів у Сімферополі [10, с.219]. Його рекомендації залишаються актуальними й для сучасної післядипломної педагогічної освіти. Отже, наприкінці XVIII і впродовж XIX століття розвиток педагогічної освіти в Україні був тісно пов'язаний із розвитком післядипломної педагогічної освіти. Проблеми професійної готовності, постійного розвитку і вдосконалення вчителів починає все частіше привертати увагу науковців і педагогів-практиків. Відкриваються трирічні педагогічні інститути при університетах як форма докваліфікації педагогічних кадрів, учительські семінарії педагогічні екстернати, організовуються вчительські з’їзди, набувають поширення літні педагогічні курси. Передумови їх виникнення полягали у потребах професійного розвитку вчителів, які не спроможні були задовольнити існуючі в ті часи форми педагогічної підготовки, оскільки не давали змоги суттєво вдосконалювати свій фаховий досвід, не діяли впродовж професійного життя. Окреслені заходи були першим етапом становлення системи післядипломної педагогічної освіти, характерними ознаками якого були пошук, зародження змісту й форм післядипломної педагогічної освіти. Вже тоді відбувалося усвідомлення педагогічною думкою важливості психолого-педагогічної підготовки вчителів; утворювались зв’язки і починала забезпечуватися наступність післядипломної педагогічної освіти з практикою роботи педагогічних навчальних закладів; простежувалася практична спрямованість післядипломної педагогічної освіти; практика проведення епізодичних курсів підвищення кваліфікації. |
|
Міська програма соціального захисту ветеранів педагогічної праці Загальні положення В місті проживають 172 педагога-пенсіонера, у тому числі 77, які вийшли на пенсію за вислугу років і мають відповідно педагогічний... |
Додаток 8 до правил прийому в ДВНЗ «Нововолинський електромеханічний... Прізвище, ім'я, по батькові вступника у сертифікатах зовнішнього незалежного оцінювання різних років повинно збігатися з прізвищем,... |
|
Конкурс «Марафон-проект» Проект у номінації «Духовність народжується від духовності» Дмитро Павличко – один із провідних сучасних українських поетів. Відтоді, як з’явилася перша його збірка поезій «Любов і ненависть»... |
М. Дніпропетровськ Дніпропетровський університет економіки та права... ... |
|
ПРАВИЛА ПРИЙОМУ до Державного вищого навчального закладу «Нововолинський... Провадження освітньої діяльності у Державному вищому навчальному закладі “Нововолинський електромеханічний коледж” здійснюється відповідно... |
Лідер нової поетичної Херсонщини (А. Кичинський) Мета Познайомити учнів із життєвим і творчим шляхом поета-земляка, визначного Майстра слова, розуміти зміст віршів |
|
Державний вищий навчальний заклад «Куп’янський автотранспортний коледж»... Комунальний заклад охорони здоров′я ″ Ізюмський медичний коледж″ 64300, м. Ізюм, вул. Старопоштова, 41 0-5743 2-12-46 |
Слов’янському аграрному технікуму – 80 років За цей час він дав путівку в життя десяткам тисяч висококваліфікованих кадрів для сільського господарства нашої країни. Готуючи обізнаних... |
|
Тренінговий майданчік – інноваційна модель сучасної освітньої технології Поширення інновацій в освітянській галузі міста зумовило потребу в створенні у окрузі №7 інноваційної моделі тренінгового майданчику,який... |
Лекція-«Правова культура громадян.» Коротке знайомство з кодексами... Викладач-методист вищої категорії,педагогічний стаж 30 років. Працювала в школі, Ржищівському індустріально-педагогічному коледжі,нині... |