Європейський Союз та ідея європейської єдності

1 Навряд чи можна визначити бездоганно вичерпний перелік складових ознак європейськості. Приміром, на думку відомого швейцарського інтелектуала Дені де Ружмона Європу витворили юдео-християнство, грецьке поняття індивіда, римське право, культ об’єктивної істини і націоналізм (де Ружмон Д. Європа у грі. Шанс Європи. Відкритий лист до Європейців / Пер. з франц. і англ.– Львів: Літопис, 1998.– С. 13). Український науковець Володимир Посельський стверджує, що європейська культурна ідентичність витворилася у результаті поєднання культурних традицій європейських народів на основі складного синтезу греко-римської античної спадщини, християнського світогляду та інновацій Відродження, Реформації й Просвітництва (Посельський В. Європейський Союз: інституційні основи європейської інтеграції.– К.: Смолоскип, 2002.– С. 20–21).

2 Перелік найвідоміших з проектів, запропонованих у період з 768 по 1944 роки, див. у: Посельський В. Op. cit.– С. 26–28.

3 За цей план в 1953 р. Дж. Маршалл отримав Нобелівську премію миру.

4 Згодом членами РЕВ стали Німецька Демократична Республіка (1950), Монголія (1962), Куба (1972), В’єтнам (1978). Албанія була членом у 1949–1961 рр. Югославія мала часткове членство з 1964 р. Організація припинила існування у 1991 р.

5 Договір про економічну, соціальну і культурну співпрацю та колективний самозахист від 17 березня 1948 р.

6 Рене Жан Плевен, міністр оборони Франції у 1949–50 і 1952–54 рр.

7 У вітчизняній доктрині дуже поширена інша назва цієї міжнародної міждержавної організації – Європейське об’єднання вугілля і сталі. Єдина причина цього – дотримання усталених традицій перекладу російською/українською мовами. З такою традицією не можна погодитися, оскільки в офіційних мовах Співтовариств і їх держав-членів вживається лише один термін для позначення цього та двох інших Співтовариств: наприклад, фр.– Communauté, італ.– Comunità, англ.– Community, ісп.– Comunidad, нім.– Gemeinschaft.

Також вживається термін «спільнота». За всіх його переваг, наразі він не використовується в нормативних актах України.

8 Див. текст Декларації міністра закордонних Франції Робера Шумана щодо Вищого європейського органу вугілля та сталі від 9 травня 1950 року в: Посельський В. Вказ. праця.– С. 157, 158.

9 Цікаво, що межі територій держав-засновниць значною мірою співпадають з кордонами Священної Римської імперії, створеної королем франків Карлом Великим на початку ІХ ст. Це ще одне з підтверджень міцного історичного підґрунтя сучасної європейської інтеграції.

10 У літературі з права ЄС його ще називають «Паризьким договором».

11 Таку назву отримали головні органи Співтовариств (від фр. і англ. – institution). У вітчизняній літературі також поширений термін «установа».

Недолік іншомовного походження слова «інституція» компенсується його суттєвою перевагою: можливістю утворення від нього похідних, насамперед такого важливого терміну як інституційна структура Співтовариств і Союзу.

12 Також прикладом слугував Митний союз Бенілюксу, створений 1 січня 1948 р. на основі договору, підписаного в 1944 р. представниками Бельгії, Нідерландів та Люксембургу. Очевидні успіхи союзу в зростанні обсягів торгівлі його держав-членів заохотили запозичити його досвід при розробці установчого договору Європейського економічного співтовариства. З 1 листопада 1960 р. його перетворено на Економічний союз Бенілюксу, який діє на підставі договору, підписаного в 1958 р.

13 У літературі з права ЄС ці договори часто називають «Римськими договорами». У переважній більшості випадків під Римським договором розуміється Договір, що засновує ЄЕС.

14 Сучасна економічна наука (див. Molle W. The Economics of European Integration.– Aldershot: Darmouth, 1990) розрізняє такі режими міжнародної економічної інтеграції (у напрямку посилення ступеню інтеграції). Зона вільної торгівлі передбачає скасування імпортних мит і нетарифних обмежень у торгівлі між державами – учасницями зони, проте кожна сторона зберігає можливість самостійно визначати митний тариф для імпорту з третіх країн. Митний союз передбачає застосування єдиного митного тарифу для всіх держав-учасниць союзу, тт. ліквідацію митних кордонів між ними. Спільний ринок вимагає забезпечення вільного руху не лише товарів і послуг, але також робочої сили та капіталу. Економічний союз передбачає високу ступінь координації чи навіть уніфікації найважливіших галузей економічної політики, макроекономічної та валютної політик, політики перерозподілу доходів, зовнішньоекономічної політики. Валютний союз передбачає запровадження незворотної фіксації обмінних курсів та повну конвертованість валют держав-учасниць, або запровадження єдиної валюти в усіх державах-учасницях. Економічний і валютний союз має риси економічного і валютного союзів, зазначені вище. Повний економічний союз передбачає повну уніфікацію національних економік та проведення спільних політик з важливих секторів економіки.

15 Зважаючи на центральну роль ЄЕС у здійсненні європейської інтеграції, у цій главі історія розвитку Співтовариств обмежується аналізом виключно цього Співтовариства.

16 Так звана «зовнішня сімка», на противагу «внутрішній шістці» держав-членів Співтовариств.

17 У 1958 р. Асамблея змінила свою назву на «Європейську парламентську асамблею», а через чотири роки – на «Європейський парламент» (резолюція від 30 травня 1962 р.). Формально ця зміна була закріплена в установчих договорах Співтовариств лише в 1987 р., коли набув чинності Єдиний європейський акт.

18 Угода була порушена лише одного разу, коли у травні 1982 р. Рада міністрів ухвалила рішення всупереч позиції Сполученого Королівства.

19 Рішення у справах 26/62 Van Gend en Loos та 6/64 Costa v. ENEL.

20 Одночасно ці держави припинили членство в ЄАВТ.

21 Гострі внутрішньополітичні суперечки щодо доцільності членства у Співтовариствах виникли й у Сполученому Королівстві. Вони тривали навіть після приєднання. Остаточно питання було вирішене, коли на консультативному референдумі 1975 р. британці підтримали членство держави у Співтовариствах.

22 Наприклад, Суд значно розширив повноваження Співтовариств у галузі зовнішніх зносин, дозволивши їм укладати міжнародні угоди з питань, що входять до його «внутрішньої» компетенції (справа 22/70