|
|
Скачати 475.94 Kb.
|
|
Починаючи з XVII століття європейці починають активно проникати на європейський континент. В той час в країнах Західної Європи створюються численні монопольні компанії, що займаються єдиною справою – работоргівлею. Протягом двох століть інших економічних стосунків між Європою та Африкою не було – лише работоргівля. Піонерами європейської колонізації були португальці, але з XVII ст. їх потіснили Англія, Голландія, Франція. Португальцям залишилось Конго. У 1652 р. на півдні Африканського континенту була створена Капська колонія. Це – перша європейське поселенська колонія в Африці. Колонізація справила великий вплив на розвиток африканських культур. Цей вплив був діаметрально протилежним, позаяк старі культурні традиції руйнувалися, придушувалися; одночасно опосередковано стимулювався підйом національної літератури, в наслідок чого виникають якісно нові форми культурного життя. Перші літературні пам’ятки В більшості областей південніше Сахари писемна літературна традиція існувала ще до XVII ст. Лише Західний та Центральний Судан продовжували розвиватися без прямих контактів з європейцями. В областях середнього Нігеру до XVII ст. розвивалася активна літературна діяльність. Так, в м. Томбукту були створенні дві історичні хроніки: 1) «Історія шукача відомостей пр окраїни, армії та знатних людей» – автор Махмуд Каті 2) «Історія Судану» - автор Абдарахман ас-Саді. В них описана історія Сонгаї (велика держава доколоніальної Африки), дається фольклорний матеріал ще доісламського періоду. В той час вже існувала писемність, причому не лише арабська, а й на місцевих мовах. Іншу картину ми спостерігаємо на узбережжі індійського океану (східна Африка). Португальські завойовники знищили всі давні рукописи на мові суахілі. Лише наприкінці XVII ст. починає відроджуватися суахілійська письмова традиція – після відходу португальців у стався помітний підйом суахілійської літератури. В першій половині XVII ст. єзуїти здійснюють спробу закріпитись в Ефіопії. Їх нав’язлива пропаганда католицьких цінностей викликала стрімке зростання патріотичних настроїв у населення. В ефіопській літературі з’являються нові сюжети, пов’язані з боротьбою проти католицького засилля. Ці сюжети розгорталися не у світській, а в релігійній літературі. Їх художнє та істрико-культурне значення дуже велике. Велике значення для африканської літератури має література голандських поселенців у Капській колонії. В ранній період розвитку вона ще жанрово обмежена, але згодом стала основою для розвитку літератури на мові африкаанс. Це перша єворопомовна література на континенті. Ефіопська література В XVII столітті в Ефіопії панують міжусобиці, релігійні війни, повстання та безлад. Сюди проникають єзуїтські місіонери і розгортають активну пропаганду за приєднання до римо-католицької церкви. Після десятирічної боротьби за престол царем Ефіопії стає Сісінній (1607 р.). Енергійний і незалежний характером правитель викликав незадоволення родової знаті. Сісінній шукає підтримки у єзуїтів, бо сподівається на допомогу католицьких монархів Європи. Він оголошує мусульманам боротьбу і в 1629р приєднує Ефіопію до католицької церкви. Починаються гоніння на мусульман, однак син Сісіннія – Василид –виступає проти цього. Це забезпечило йому підтримку народу, і в 1632р Сісінній зрікся престолу на користь сина. Василид вигнав єзуїтів і заборонив їм в’їзд в країну. Навіть в цю пору розбрату Сісінній потурбувався написати хроніки свого царювання. Хроніку писали три історіографи: 1) духівник Сісіннія – Мехерк Денгель (22 розділи); 2) поборник католицтва – Такла Селаса (страчений Василідом); 3) невідомий історіограф – написав заключний розділ вже після смерті Сісіннія. Особливості хроніки Сісіннія: - тон оповіді стриманий, без славослів’я; - увага зосереджена не лише на особі царя; - історичні події освітлюються широко; - відсутність прямих протиріч історичних подій, щоб вигородити царя; - тема католицизму не висвітлена, щоб не дратувати широкі маси населення; - наголошуються військові доблесті Сісіннія, котрий завжди перемагає, відступає гідно і з честю, а його поразки – це відпочинок перед майбутніми перемогами; «І його сподвижники втікали і не залишилися з ним. Після того, як всі вони розсіялись, почав і він відступати мало-помалу. І коли переслідували його мусульмани, обертався він на звіра єдинорога, як левиця з левенятами, відганяв їх від себе і від сподвижників своїх. І не було такого, хто наблизився б і до нього і намірився б на нього, коли він так обертався, бёючись і прокладаючи собі дорог,у неначе лев і звір єдиноріг». - Сісінній – ідеальний християнин; «І поразка царя була йому карою від бога, як сказав премудрий Соломон у книзі своїй: «Бо карає Бого возлюблених своїх. Бо цар цей ... від царювання свого і до цього часу багато раз був переможцем над ворогами. І всі ці перемоги не проходили без того, щоб не спрямувати трохи серця царя до гордості і вихваляння. І Бог єдиний, і господь, наставник караючий, навчив його..., щоб не було ні посоромлення у переможеного, ні вихваляння у переможця і ще щоб зрозумів він, що всякий день сили і день слабості дається він бога, а не від людини. А тому бог сотворив перемогу галласам і поразку царю». - не просто декларуются доброчинності царя Сісіннія, але всі вони показані конкретно зпосиланнями на громадську думку; «І цар помилував його і обдарував всіх людей. Після того, як дізнався цар про свою перемогу, звелів він не вбивати нікого з людей, які вціліли в битві, бо відвідало його м’якосердя господянє, незрівнянне. Ні доброта батька, ні милосердя матері не зрівняится з ним, і тому вихвалали його багато, і славили і дякували люди, що від нього залежали. І ще говорили тоді вцілілі в битві: «Якби переміг цар Яків, жодна душа не врятувалась би. Слава Богу, що дав перемогу царю Сісіннію». - увага звернена не лише до Сісіннія, але й до вчинків його ворогів і суперників; переповідається зміст послань царя до його феодалів і феодалів до нього. Такі моралізаторські виступи характерні для ефіопських історичних хронік. Відступаючи від послідовного викладення історичних подій, автори намагаются їх осмислити і пояснити. Хроніки Сісіннія – вершина ефіопського історіографічного роману. Монастирська історіографічна традиція Монашество зявилось в Ефіопії ще в XII ст. У XVII ст зявляються літописи, написані в монастирях. В них зображалось життя даного монастиря. Так зявляються історії окремих монастирів.
В його зміст входили відомості про сам монастир; уривки з його статуту; опис образів; оповіді про подвижників монастиря. Особливо цікаві оповіді про монахів і подвижників: описи чудес, ігнорування даними історичного характеру. Оповідь закінчується 1633 роком.
Це зразок житійного жанру, присвячений життю знатної дами, яка посвятила себе боротьбі з католицизмом. Написаний в 1672 р., через 30 р після смерті дами. Образ героїні: - поборниця національної віри; - енергійна противниця Сісіннія; - безстрашно відстоює свої переконання. Заради боротьби з католицизмом покидає свого чоловіка, сподвижника Сісіннія. Стає монахинею і безстрашно викриває царя. Це перший твір ефіопської літератури, де героїня – жінка, що діє нарівні з чоловіками. Їй допомогає те, що вона стала монахинею, в протилежному випадку вона не могла б діяти відкрито, щоб бути почутою.
- вишукана форма; - палеографічні дані; - віддаленість часу життя царя Іоанна і часу написання життєпису; - завершує житіє плач учнів, котрі оплакують смерть святого. Царствування Василида – це «гондарський період» в історії Ефіопії (1632-1855). У 1636 р. був заснований Гондар. Це місто – новий центр Ефіопської держави. На зміну Василиду прийшов Іоанн І (1667-1682), далі – Іясу І (1682-1706). Ця епоха релігійного протистояння відбита у творах: «Дослідження Зара Якоба», «Дослідження Вальда Хейвата». Зара Якоб – ефіопський книжник. У своїй автобіографії пише про те, що прийшов до висновку про фальшівість всіх релігій, які існували. Він виробив свій раціоналістичний світогляд: - вірить в єдиного бога-творця, який дав людині розум; - людина сама може відрізняти добро від зла, істину від брехні; - заповідей не заперечує, але не приймає догмату про їх незаперечність: божі заповіді змінювались людьми, а тому треба перевіряти їх розумом, даним богом; - заперечує монашество, догматику і релігійний фанатизм. Вальда Хейват – учень Зара Якоба – розвиває вчення свого наставника. «Багатство царів» - ще одна видатна памятка Ефіопської літератури. Вміщує відомий фольклорний сюжет про чарівного птаха та юнака Єкуно Амлака, сина Соломона Премудрого та цариці Савської. Юнак з’їв голову птаха і успадкував престол ефіопських царів. Він відновив династію соломонідів за сприяння популярного в Ефіопії святого Такла Хайманота (заснував Дабра-Лібановський монастир). Висновок: найуспішніш ев бурхливий час XVII ст. розвиваються традиційні ефіопські жанри: – історіографія та – агіографія (житія). Їх особливості: * відхід офіційних хронік від стилю «монументального історизму», * об’єктивність літописання, * поява монастирської традиції, * вершини розвитку досягла житійна література, * з’являється жанр досліджень (Зара Якоб), * з’являються літературні обробки династійних легенд. Суахілійська література В результаті взаємопроникнення двох культурних комплексів (місцевого африканського і східного мусульманського) виникла своєрідна суахілійська культура. Спочатку була усна форма, а далі (XIII ст.) – письмова. Зараз мова суахілі поширилася зі Східного узбережжя далі, на Схід і в Центральну Африку, нею розмовляють приблизно 50 млн людей. Письмові памятки XIII ст. були загублені у XVII ст. під час португальської колонізації. З кінця XVII ст. з’являються нові рукописи. За ними дослідникам приходиться реконструйовувати процес розвитку суахілійської літератури. В XII-XV ст. на східному узбережжі Африки появляються квітучі міста-держави (Пате, Ламу, Бамбаса, Кілва). Їх населення складали африканці та переселенці з країн Сходу, Аравії. Суахілійське суспільство складалося з вільнонароджених та рабів. Грамотною була мусульманська верхівка та торговці. Неграмотному населенню (незалежно від їх соціального стану) література була доступна лише в усних переказах, але саме воно поповнювало суахілійську літературу. Письмова та усна традиція – це два боки одного і того процесу: хто вмів – читав, хто не вмів- переказував іншим те саме усно. Автор середньовічного суахілійського твору – це придворний поет або мандрівний співець. У фольклорі особливе місце належить легендарному героєві Ліонго Фумо. В старовинних легендах про нього говорять як про реальну особу: це правитель квітучого міста в районі Пате-Ламу. Вні надзвичайно сильний, розумний, невразливий. Люди боялись його і вирішили вбити. Ліонго в темниці, він співає пісні старовинною мовою, яку розуміє лише його мама. Він пояснює, як його звільнити від ланцюгів і кайданів. Просить перед стратою заспівати під музику. Поки всі шумлять і грає музика, він перепилює свої ланцюги напильником, що принесла йому мати. Вбиває сторожу, втікає до лісу. Підісланий у ліс сплемінник (син брата) дізнається у Ліонго, що вбити його може укол мідною голкою в пупок. Племінник хоче стати правителем і вколює голку у сплячого Ліонго. Перш ніж вмерти Ліонго йде до джерела і там вмирає, підпершись мечем, і стоїть, лякаючи людей. Ніхто не може набрати води, люди мруть від спраги. Маму вмовили допомогти: вона вимовляє заклинання, і Ліонго падає. А племінник не став правителем – його вбивають. Ця легенда стала основою для багатьох переробок. Ліонго також вважають поетом, автором багатьох віршів та пісень (він сам співав їх у в’язниці). Суахілійська писемність виникла на базі арабської графіки (взята з Корану, який в X ст. привезли на східне узбережжя переселенці-мусульмани). З розвитком торгівлі виникла потреба в писемності, і та з’явилася. Але: без усної народної творчості пам’ятки суахілійської літератури зникли б, як і спалені португальцями рукописи. Місіонер Людвиг Крапер в 1854 р. прислав у бібліотеку м. Галле два рукописи: «Книга про Іраклія» і «Поетична книга». «Книга про Іраклія» (1007 рядків) кінець XVII - поч. XIX ст. В її основі лежить арабський прозовий твір про сутичку мусульманського війська з візантійцями-християнами. Написана приблизно в XVI ст. Поема Откровення – про загибель суахілійських міст через португальське завоювання. Написана в XVI ст. Традиційний жанр суахілійської поетичної творчості –тенді (або тензі) – це поеми і вірші. Більшість з них (існує список з 30 назв) написані з XVI по XVIII ст., а деякі, можливо ще у XIII ст. В них запозичені сюжети з Корану про діяння пророка Мухамеда, але вони вільно трактуються, існує багато імпровізацій. Назви деяких: «Милосердя», «Фатима», «Айша», «Верблюдиця і газель», «Хусейн» та ін. До нас дійшли також правові тексти: генеалогія правителів, хроніки міст. Південноафриканська література на голандській мові. На початку XVII ст в південна африка була колонізована голандцями. В ранній «голандський» період виникають перші зразки писемності (1652-1875). Мова африкаанс виникла вкінці 18 ств процесі злиття різних нідерландських діалектів, а також запозичення з німецької та англійської мов. На початку колонізації (поч.XVIII ст.) голандські переселенці (бури) писали на нідерландській мові. В XVIII ст в Капській колонії розвивається єдиний літературний жанр: це журнали-щоденники, близькі до мемуарної прози. Перший і унікальний з них – це 3-томний «Щоденник» засновника Кейптауна і першого коменданта колонії Яна ван Рібеєка (1618-1677) з дорученням Ост-Індської торгової компанії (Голландія). Він вів точні записи і щоденники за період перебування на посту коменданта (1652-1662). Детально описує всі події невеликого поселення в Кейптауні (приблизно 100 чол.): фермерів, службовців, робітників, солдатів. Пише про стосунки з місцевим населенням: готтентотами (пустеля Калахірі), бушменами (мова банту). Вони миролюбні, довірливі, торгують з колонізаторами (скот, слонова кістка). Але у Рібеєка все ж простежується зневажлива інтонація щодо «дикунів», які ніби-то належать до «нижчої раси». Описана важка праця поселенців: - побудова форту, його укріплення; - оснащення його гарматами; - полювання н адиких звірів; - риболовля, кито- та тюленепромисел; - вирощування городини, фруктів, зернових. Ця праця призводить до лихоманки та дизентерії. Висока смертність серед колоністів. Подекуди спостерігались відкриті протести, дезертирство. За це все комендант форту жорстоко карав. Використовувалась праця каторжан та рабів з Індонезії, західної Африки, Мадагаскару. В 1657 р. прийняте рішення про колонізацію південно-африканських земель. Почали прибувати переселенці, в основному селяни. Потім вони складатимуть основний кістяк класу «вільного бюргерства». Дається характеристика тваринного та рослинного світу південної Африки, цікаві відомості з етнографії місцевих племен. Разом з цим місторико-пізнавальна цінність «Щоденника» Рібеєка дуже висока. Як літературна пам’ятка – це типовий зразок хронікально-документальної мемуарної прози. Вона була характерна для нідерландської літератури XVII ст. Її особливості: - жвавість, цікавість викладу; - яскравість і влучність характеристик; - іронія та гумор в стилі; - лаконізм і чіткість думки; - спостережливість, увага до деталей; - соковита, виразна, образна мова. |
|
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. І.І. МЕЧНИКОВА На правах рукопису Карпенко Олена Юріївна О. Трубачова [327], Б. Успенського [331], І. Фаріон [334], М. Худаша [343; 344; 345], П. Чучки [358; 486], В. Шульгача [372; 487].... |
1. Міжнародний маркетинг: загальний огляд Саме в цей час створюються значні міжнародні інститути, які активно впливають на всі процеси, що відбуваються у світі |
|
1. Мазепа Іван Степанович гетьман України (1687-1709 рр.); видатний... Незважаючи на заборону міжнародних дипломатичних зносин, зафіксовану у «Коломацьких статтях» — угоді між Україною та Московською... |
Інтерактивний урок із всесвітньої історії з теми «Країна Західної Європи в 1950-2004 рр.» Урок Особливості суспільно-політичного та економічного розвитку країни Західної Європи в 1950-2004 рр |
|
1. Середньовічний світ Західної Європи Учні розв’язують їх під час вивчення і закріплення нового матеріалу та на підсумково-узагальнюючих уроках |
Тема: Країни Західної Європи Позначте на контурній карті Європи кордони та столиці країн, які входять до «великої сімки» |
|
Тема: Країни Західної Європи Позначте на контурній карті Європи кордони та столиці країн, які входять до «великої сімки» |
ІІІ. Країни Північної та Західної Європи Тема: Інтеграційні процеси... Мета: Ознайомити учнів з основними тенденціями розвитку країн північної та Західної |
|
ІІІ. Країни Північної та Західної Європи Тема: Інтеграційні процеси... Мета: Ознайомити учнів з основними тенденціями розвитку країн північної та Західної |
18. Культура Західної Європи ХVІ – першої половини ХVІІ ст.» зазначеної... Нариси з історії пам’яток культури Західної Європи ХVІ – першої половини ХVІІ ст., обов’язкових для розпізнавання абітурієнтами |