|
|
Скачати 127.69 Kb.
|
|
viii The Registrar European Court of Human Rights Council of Europe F – 67075 STRASBURG CEDEX FRANCE - ФРАНЦІЯ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ Страсбург, Франція ЗАЯВА відповідно до Статті 34 Європейської конвенції з прав людини, а також Статей 45 і 47 Регламенту Суду І. СТОРОНИ А. ЗАЯВНИК: 1. Прізвище заявника: Мельничук 2. Ім‘я та по батькові: Сергій Андрійович стать: чоловіча 3. Громадянство: українець 4. Рід занять: приватний підприємець 5. Дата та місце народження: 31 серпня 1964 р. м. Краснодон, Луганської області, Україна 6. Постійна адреса: 91005, м. Луганськ, вул. Лянгузова, б. 2, кв. 70 адреса для листування: 91005, м. Луганськ, вул. Лянгузова, б. 2, кв. 70 7. Номер телефону: 8 (050) 258 – 00 – 19 Номер телефаксу: відсутній В. ВИСОКА ДОГОВІРНА СТОРОНА: 8. Скарга подається проти держави України ІІ. ВИКЛАДЕННЯ ФАКТІВ 9. 19.11.2009 року я звернувся по «спецлінії 102» до чергової частини Луганського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області (ЛМУ УМВС України в Луганській області) мені відповіла малозрозумілою для мене російською мовою вартова «спецлінії 102», яка представилась як Лугова Вікторія Олексіївна. На моє питання: чому вона - Лугова В.О. як працівник державної влади, незважаючи на те, що я до неї звертаюся державною мовою, не використовує у спілкуванні зі мною державну українську мову при здійсненні своїх повноважень, - я почув у відповідь: «Я і так панімаю». Рішенням Конституційного Суду України від 14.12.1999 року № 10-рп/99 вирішено: «…українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на всій території України, остаточним і не може бути оскарженим». Згідно зі статтею 19 Конституції України: «Органи державної влади органи місцевого самоврядування їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». Ніякий закон не позбавляє працівника державної влади, до якої належать працівники міліції, обов’язку використовувати українську мову як державну при здійсненні повноважень, коли до нього звертаються українською мовою. Такі дії працівників ЛМУ УМВС України в Луганській області порушують моє право, визнане в статті 1 Протоколу № 12 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод: «1.Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статті, кольору шкіри, раси, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою. 2. Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які визнанні в пункті 1.». . Для захисту свого процитованого права, визнаного в статті 1 Протоколу № 12 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод, 20.11.2009 року я звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про захист своїх громадських прав на дискримінаційні дії за мовною ознакою ЛМУ УМВС України в Луганській області. 1 лютого 2010 року Луганський окружний адміністративний суд своєю постановою частково задовольнив мій позов: 1) визнав протиправними дії ЛМУ МВС України; 2) зобов’язав ЛМУ МВС України забезпечити у своїй роботі дотримання порядку, який встановлено Конституцією України у сфері застосування української мови як державної. Але відмовив у відшкодуванні моральної шкоди. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 01.02.2010 року було оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду мною у частині відмови морального відшкодування, та відповідачем. У судовому засіданні 27 травня 2010 року колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду встановила: «Згідно до приписів п. "а" ст. 1 Європейської хартії регіональних мов або меншин від 05.11.1992 року, яку ратифіковано Законом № 802-1У (802-15) від 15.05.2003 року, термін "регіональні мови або мови меншин" означає мови, які традиційно використовуються в межах певної території держави громадянами цієї держави, які складають групу, що за своєю чисельність менша, ніж решта населення цієї держави та відрізняються від офіційної мови (мов) цієї держави; він не включає діалекти офіційної мови (мов) держави або мови мігрантів. А тому, колегія суддів вважає заслуговуючими уваги доводи апеляційної скарги відповідача стосовно того, що співробітник міліції під час спілкування з позивачем на російській мові, якою спілкується більшість населення Луганської області, не допустив порушень чинного законодавства при використанні російської мови та не порушив прав позивача на всебічний розвиток і функціонування української мови.». На підставі чого постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.05.2010 року постанову суду першої інстанції скасовано та в задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із судовим рішенням апеляційної інстанції, я звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.05.2010 року, у якій зазначив: «Посилання суду на Європейську хартію регіональних мов або мов меншин від 05.11.1992р., - безпідставне, оскільки ці посилання базуються лише на власних сепаратистських жаданнях судді. Питання – традиційно використовується російська мова в Луганській області чи нав’язується злочинними методами окупаційною владою впродовж тривалого часу з метою знищення української мови як однієї з основних етнічних і національних ознак корінного населення Луганської області – це питання політико–філософське, яке не належить до компетенції суду. Відповідно до ст. 9 КАС України: «Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України». Відповідно до ст. 92 Конституції України: «Виключно законами України визначаються: п) 4 порядок застосування мов». Конституцією та законами України не встановлено ніяких правових підстав для застосування в роботі органів державної влади Луганської області, яким є ЛМУ ГУМВС України в Луганській області, російської мови у відповідності до Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. Крім того, Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2008 року справа № 22а-5045/08, яка набрала законної сили, за позовом Назаренка А.Ф. до Луганської обласної Ради постановлено: п. 4: «Визнати протиправними та скасувати пункти 1, 4 рішення Луганської обласної Ради від 25.04.2006 року № 2/13 «Про заходи із забезпечення положень указу президента України від 07.04.2006 року № 295/2006 щодо російської мови на території Луганської області» Навожу витяг з Рішення Луганської обласної Ради від 25.04.2006 року № 2/13 «Про заходи із забезпечення положень указу президента України від 07.04.2006 року № 295/2006 щодо російської мови на території Луганської області»: «П. 1 Вважати, що російська мова в Луганській області у визначені Європейської Хартії регіональних мов або мов меншин є регіональною; П. 4 запропонувати органам державної виконавчої влади та органам місцевого самоврядування забезпечити право громадян звертатися до будь-яких державних, партійних, судових, громадських органів, підприємств, установ і організацій як на державній так і на російській мові». Відповідно до статті 72 КАС України: «Обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративних, цивільних або господарських справах, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини».». Вищий адміністративний суд України у своїй ухвалі від 27 березня 2010 року встановив: «Скасовуючи постанову суду першої інстанції та, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що співробітник міліції під час спілкування з позивачем російською мовою, якою спілкується більшість населення Луганської області, не допустив порушень чинного законодавства та не порушив його прав на всебічний розвиток і функціонування української мови. Рішенням Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99 у справі № 1-6/99 встановлено, що поряд з державною мовою при здійсненні повноважень місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим та органами – місцевого самоврядування можуть використовуватися російська та інші мови національних меншин у межах і порядку, що визначаються законами України. Відповідно до пункту «а» статті 1 Європейської хартії регіональних мов або меншин від 5 листопада 1992 року, ратифікованої Законом України від 15 травня 2003 року № 802-Г/ «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин», термін «регіональні мови або мови меншин» означає мови, які традиційно використовуються в межах певної території держави громадянами цієї держави, які складають групу, що за своєю чисельністю менша, ніж решта населення цієї держави та відрізняються від офіційної мови (мов) цієї держави; він не включає діалекти офіційної мови (мов) держави або мови мігрантів. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду апеляційної інстанції є законним, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, його висновки щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.» та ухвалив: «Касаційну скаргу Мельничука Сергія Андрійовича залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2010 року - без змін.». Термін «регіональна мова» в українському законодавстві до 10 серпня 2012 року, коли в силу вступив Закон України "Про засади державної мовної політики", не існував. Визначати яка мова використовується традиційно в Україні, а яка ні, не належить до компетенції суду. Навіть у Законі України "Про засади державної мовної політики" статті 11 частині 3 встановлено: «Посадові та службові особи зобов'язані володіти державною мовою, спілкуватися нею із відвідувачами, а в межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, з відвідувачами, що вживають регіональну мову (мови), - цією регіональною мовою (мовами). Особам, що вживають регіональну мову (мови), забезпечується право подавати усні чи письмові заяви та отримувати відповіді на них цією регіональною мовою (мовами).». Я звертаючись по «спецлінії 102» до чергової частини ЛМУ УМВС України в Луганській області використовував державну мову, що не надає ніяких правових підстав працівникам міліції відповідати мені недержавною мовою. Вищий адміністративний суд України залишаючи без задоволення мою касаційну скаргу по даній справі, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2010 року - без змін порушив мої права, визнані у статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод: «Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежний і безстороннім судом, встановленим законом…» статті 13: «Кожен, чиї права і свободи викладені в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи» та у, раніше процитованій, статті 1 Протоколу № 12 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод. ІІІ. ВИКЛАДЕННЯ ПОРУШЕНЬ КОНВЕНЦІЇ ТА/АБО ПРОТОКОЛІВ ДО НЕЇ, ЩО, НА ДУМКУ ЗАЯВНИКА, МАЛИ МІСЦЕ, ТА ПІДТВЕРДЖУЮЧИХ АРГУМЕНТІВ. 10. Застосування норм Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Порушення ст.ст.6, 13 Конвенції прав людини та основних свобод, статті 1 Протоколу № 12 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Я вважаю, що, усупереч нормам українського законодавства, Вищий адміністративний суд України залишаючи без задоволення мою касаційну скаргу по даній справі, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2010 року - без змін, порушив мої права, які визнані у ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод та статті 1 Протоколу № 12 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод. ІV. ЗАЯВА ВІДПОВІДНО ДО СТАТТІ 35 § 1 КОНВЕНЦІЇ 11. Використання всіх національних засобів правового захисту. Кінцеве рішення по моїй справі було ухвалено 27 березня 2012 року Вищим адміністративним судом України. Інших засобів в Україні для захисту своїх прав у вказаних правовідносинах не існує. 12. Мною були використані всі національні засоби захисту, на підтвердження чого до даної скарги додаються копії наступних судових рішень: А. постанова Луганського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2010 року; В. постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2010 року; С. ухвала Вищого адміністративного суду України від 27 березня 2012 року. V. ВИКЛАДЕННЯ ПРЕДМЕТУ СКАРГИ ТА ПОПЕРЕДНІ ВИМОГИ ПО СПРАВЕДЛИВОМУ ВІДШКОДУВАННЮ 13. Прошу Суд визнати факт порушення судами України мого права, визнаного в ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод та статті 1 Протоколу № 12 до цієї Конвенції. Вважаю також за необхідне застосувати статтю 41 Конвенції. Так, виходячи з порушень статті 6, 13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, статті 1 Протоколу № 12 до цієї Конвенції та часу, витраченого на відстоювання зазначених своїх прав з 20.11.2009 року, по сьогодні, затрачених зусиль, коли увесь цей час я змушений відриватися від облаштування свого особистого життя, реалізації своїх особистих здібностей тощо, справедливим буде відшкодування заподіяної мені моральної шкоди у розмірі 10 000 (десять тисяч) Євро. VІ. ІНШІ МІЖНАРОДНІ ІНСТАНЦІЇ, ДЕ РОЗГЛЯДАЛАСЬ ЧИ РОЗГЛЯДАЄТЬСЯ СПРАВА 14. Я не звертався до інших міжнародних інстанцій зі скаргою, яка містить вищевикладені претензії. VІІ. ПЕРЕЛІК ДОДАНИХ ДОКУМЕНТІВ А. постанова Луганського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2010 року с. ІХ - ХІ В. постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2010 року с. XІІ - ХІІІ С. ухвала Вищого адміністративного суду України від 27 березня 2012 року с. XIV - XVI VІІІ. ЗАЯВА ТА ПІДПИС Цим, виходячи з моїх знань та переконань, заявляю, що всі відомості, які мною зазначені у формулярі, є вірними.
|
|
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ Страсбург, Франція ЗАЯВА відповідно... Дата та місце народження: 31 серпня 1964 р м. Краснодон, Луганської області, Україна |
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ Страсбург, Франція ЗАЯВА відповідно... Дата та місце народження: 31 серпня 1964 р м. Краснодон, Луганської області, Україна |
|
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ ... |
”Європейський суд з прав людини, як вища міжнародна інстанція з вирішення трудових спорів” Тема:”Європейський суд з прав людини, як вища міжнародна інстанція з вирішення трудових спорів” |
|
Права і свободи людини Загальної декларації прав людини, Конвенції ООН про права дитини, висловлювати власні судження про значення прав людини і дитини |
Основні міжнародні документи з прав людини Загальна декларація прав людини На сьогоднішній день більш ніж 90 національних Конституцій, прийнятих після Загальної Декларації прав людини відтворюють її положення.... |
|
„Світова книга прав дитини”. Мета Мета: розкрити поняття „закон”, „конституція”, „ООН”, „декларація”, „конвенція”, „право”; ознайомити учнів зі змістом основних статей... |
МІЖНАРОДНИЙ ПРАВНИЧИЙ КОНКУРС ІМ. В. М. КОРЕЦЬКОГО ОЛІМПІАДА З ЄВРОПЕЙСЬКОГО... До Вас звернувся громадянин України Захаренко В. І. (далі — З.) щодо представництва його інтересів у Європейському суді з прав людини... |
|
Особисті і соціальні права за КУ Комісія ООН з прав людини, її роль у формуванні міжнародних стандартів прав людини |
КОНВЕНЦІЯ про захист прав людини і основоположних свобод Загальну декларацію прав людини, проголошену Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 10 грудня 1948 року |